ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 334-68-95, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
12.01.2026Справа № 910/9993/25
Господарський суд міста Києва у складі головуючого судді Літвінової М.Є.
за участю секретаря судового засідання: Лобок К.К.
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали справи
За позовом Приватного акціонерного товариства "Український графіт"
до Акціонерного товариства "СІТІБАНК"
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору, на стороні відповідача Національний банк України
про зобов'язання вчинити дії
Представники учасників справи:
Від позивача: Задорожний О.В.;
Від відповідача: Монастирський Д.О.;
Від третьої особи: Сокалюк Д.В.
Приватне акціонерне товариство "Український графіт" (далі-позивач) звернулося до Господарського суду міста Києва звернулось з позовом до Акціонерного товариства "СІТІБАНК" (далі-відповідач), в якому просив суд зобов'язати Акціонерне товариство "СІТІБАНК" зарахувати на банківський рахунок Приватного акціонерного товариства "Український графіт" грошові кошти у сумі 140 272, 60 доларів США (сто сорок тисяч двісті сімдесят два доларів США, 60 центів).
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач зазначає, що відповідач в порушення умов договору банківського рахунку та приписів законодавства відмовив в зарахуванні на рахунок ПрАТ «Укрграфіт» коштів, що надійшли від ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» і продовжив обліковувати ці кошти на відповідному балансовому рахунку, призначеному для обліку кредиторської заборгованості за операціями з клієнтами банку, чим порушив право позивача на мирне володіння майном, що вказує на недотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і, на думку позивача, є підставою для зобов'язання відповідача вжити відповідних заходів для поновлення порушених прав позивача, що і стало підставою для звернення з даним позовом до суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 19.08.2025 позовну заяву Приватного акціонерного товариства "Український графіт" залишено без руху.
25.08.2025 через відділ діловодства суду від представника позивача надійшла заява про продовження процесуального строку для усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.08.2025 частково задоволено заяву Приватного акціонерного товариства "Український графіт" про продовження процесуального строку для подання заяви про усунення недоліків позовної заяви, продовжено Приватному акціонерному товариству "Український графіт" строк на усунення недоліків позовної заяви на 6 (шість) днів з дня вручення цієї ухвали.
29.08.2025 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про усунення недоліків позовної заяви.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 03.09.2025 відкрито провадження у справі, вирішено здійснювати розгляд справи № 910/9993/25 за правилами загального позовного провадження, підготовче засідання призначено на 06.10.2025.
09.09.2025 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 11.09.2025 задоволено заяву представника позивача про участь в судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні суду.
16.09.2025 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог та зазначив, що дії відповідача є законними та обґрунтованими, рішення Антикорупційного суду у справі № 991/6193/24 не створює обов'язку банку проводити операції та не скасовує санкцій щодо позивача.
Крім того, відповідач наголосив на тому, що останній виконує вимоги п.7 ст.1 Постанови Правління НБУ № 654 від 01.10.2015 «Про забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», а тому заблокував кошти, забезпечуючи дотримання санкційного режиму та вказав, що жодним чином не порушує умови Договору на обслуговування банківського рахунку та просить суд відмовити у задоволенні заявлених позовних вимог.
16.09.2025 через відділ діловодства суду від представника відповідача надійшло клопотання про залучення третьої особи, в якому представник відповідача просив суд залучити до участі у справу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національний банк України.
22.09.2025 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла відповідь на відзив на позовну заяву, в якій позивач заперечив проти доводів відповідача, викладених у відзиві на позовну заяву та звернув увагу на те, що судові рішення у справі № 991/6493/24 не зобов'язують відповідача проводити ту чи іншу банківську операцію, що оскільки у справі №991/6493/24 розглядались зовсім інші вимоги Міністерства юстиції України, а саме, конфіскація цих коштів в рахунок держави.
Як зазначає позивач, розглядаючи справу № 991/6493/24 суди обох інстанцій підтвердили, що право власності на заблоковані АТ «СІТІБАНК» грошові кошти у розмірі 140 272,60 доларів США належить ПрАТ «Укрграфіт», а тому, за доводами позивача, у відповідача відсутні законні підстави для блокування грошових коштів у сумі 140 272, 60 доларів США та просить суд задовольнити заявлені позовні вимоги.
22.09.2025 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли заперечення проти задоволення клопотання про залучення третьої особи.
Представник позивача у підготовчому засіданні 06.10.2025 заперечив проти задоволення клопотання представника відповідача про залучення третьої особи.
Представник відповідача у підготовчому засіданні 06.10.2025 підтримав клопотання про залучення третьої особи.
Судом у підготовчому засіданні 06.10.2025 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про задоволення клопотання представника відповідача про залучення третьої особи, в порядку статті 50 Господарського процесуального кодексу України залучено до участі у справу третю особу, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Національний банк України. Підготовче засідання відкладено на 27.10.2025.
08.10.2025 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшла заява на виконання вимог ухвали Господарського суду від 06.10.2025.
17.10.2025 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшло клопотання про врахування рішення ЄСПЛ.
23.10.2025 через систему "Електронний суд" від представника третьої особи надійшли письмові пояснення, в яких третя особа зазначила, що на дату отримання АТ «СІТІБАНК» коштів, що надійшли від ПрАТ «Корпорація ВСМПО-АВІСМА», механізм реалізації банками України, визначеними небанківськими установами окремих персональних санкцій, які передбачають обмеження руху коштів таких осіб / на користь таких осіб, зокрема санкції «блокування активів», був визначений у постанові Правління Національного банку України від 01.10.2015 № 654 «Про забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (зі змінами), затвердженій зокрема з метою виконання рішень РНБО щодо забезпечення реалізації застосованих санкцій.
Третя особа звернула увагу на те, що норми Закону про санкції та вищевказані рішення РНБО щодо санкції «блокування активів» І «блокування активів у новій редакції» не передбачають винятків щодо розблокування та розпорядження протягом періоду дії санкції «блокування активів»/ «блокування активів у новій редакції» коштами, що надійшли від особи, до якої така санкція застосована, зокрема в разі потреби виконання цією особою зобов'язань за вже поставлену продукцію відповідно до умов зовнішньоекономічних договорів, укладених до дати застосування санкцій до такої особи.
Крім того, третя особа зазначила, що Національний банк неодноразово звертав увагу різних державних органів на необхідність вирішення проблемних питань, які виникають на
практиці під час реалізації різних видів санкцій, у тому числі питання можливості зарахування на рахунки юридичних осіб-резидентів коштів, отриманих за зовнішньоекономічними контрактами від їх контрагентів, щодо яких застосована санкція у виді блокування активів, у разі оплати за товари, що були поставлені до застосування такої санкції щодо контрагента - іноземної юридичної чи фізичної особи, а також надавав пропозиції щодо їх законодавчого врегулювання, такі пропозиції включені до Проєкту змін до Закону про санкції.
24.10.2025 через систему "Електронний суд" від представника позивача надійшли заперечення на письмові пояснення представника третьої особи.
Судом у підготовчому засіданні 27.10.2025 долучено до матеріалів справи клопотання представника позивача про врахування рішення ЄСПЛ та заперечення на письмові пояснення представника третьої особи.
Представник третьої особи у підготовчому засіданні 27.10.2025 повідомив про намір подати до суду додаткові документи.
Судом у підготовчому засіданні 27.10.2025 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання, про відкладення підготовчого засідання на 10.11.2025.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2025 закрито підготовче провадження у справі та призначено розгляд справи №910/9993/25 до судового розгляду по суті на 08.12.2025.
Представник позивача у судовому засіданні 08.12.2025 підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача у судовому засіданні 08.12.2025 заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог.
Представник третьої особи у судовому засіданні 08.12.2025 заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог.
Судом у судовому засіданні 08.12.2025 постановлено ухвалу, яку занесено до протоколу судового засідання про оголошення перерви по розгляду справи по суті на 12.01.2026.
Представник позивача у судовому засіданні 12.01.2026 підтримав заявлені позовні вимоги.
Представник відповідача у судовому засіданні 12.01.2026 заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог.
Представник третьої особи у судовому засіданні 12.01.2026 заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог.
Судом, враховано, що в силу вимог частини 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов'язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини 1 статті 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до Листа Верховного Суду України головам апеляційних судів України № 1-5/45 від 25 січня 2006, у цивільних, адміністративних і господарських справах перебіг провадження для цілей статті 6 Конвенції розпочинається з моменту подання позову і закінчується винесенням остаточного рішення у справі.
Критерії оцінювання "розумності" строку розгляду справи є спільними для всіх категорій справ (цивільних, господарських, адміністративних чи кримінальних). Це - складність справи, поведінка заявника та поведінка органів державної влади (насамперед, суду). Відповідальність держави за затягування провадження у справі, як правило, настає у випадку нерегулярного призначення судових засідань, призначення судових засідань з великими інтервалами, затягування при передачі або пересиланні справи з одного суду в інший, невжиття судом заходів до дисциплінування сторін у справі, свідків, експертів, повторне направлення справи на додаткове розслідування чи новий судовий розгляд.
Всі ці обставини судам слід враховувати при розгляді кожної справи, оскільки перевищення розумних строків розгляду справ становить порушення прав, гарантованих пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав і основних свобод людини, а збільшення кількості звернень до Європейського суду з прав людини не лише погіршує імідж нашої держави на міжнародному рівні, але й призводить до значних втрат державного бюджету.
Після судових дебатів суд оголосив про перехід до стадії ухвалення судового рішення, оголошення перерви у судовому засіданні та час проголошення рішення в судовому засіданні 12.01.2026.
У судовому засіданні 12.01.2026 було проголошено вступну та резолютивну частини рішення та повідомлено, що повне рішення суду буде складено у термін, передбачений ч. 6 ст. 233 Господарського процесуального кодексу України.
Розглянувши подані документи і матеріали, заслухавши пояснення представника позивача, відповідача та третьої особи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
15.07.2017 між Приватним акціонерним товариством «Український графіт» (далі - Клієнт) та Акціонерним товариством «СІТІБАНК» (далі - Банк) укладено Договір банківського рахунку шляхом підписання позивачем Форми приєднання до Стандартних
умов договору банківського рахунку.
Як встановлено п. 4.1 Генеральних умов обслуговування рахунку та надання послуг Банк не зобов'язаний зараховувати на Рахунок будь-який платіж до отримання ним відповідного підтвердження. Якщо Банк зараховує на Рахунок будь-яку суму до отримання такого підтвердження, Банк може анулювати зарахування всієї суми або її частини (включаючи всі нараховані проценти на таку суму), внести відповідний запис до Рахунку та вимагати компенсації суми, яка відповідає такому надходженню, якщо на Рахунку недостатньо коштів.
Згідно з п. 4.2 Генеральних умов обслуговування рахунку та надання послуг Банк може, але не зобов'язаний, списувати з Рахунку будь-яку суму на основі платіжних інструкцій від Клієнта або відповідно до Умов, якщо така проводка приведе до утворення або збільшення дебетового сальдо. Якщо загальна сума, списана з Рахунку в будь-який момент приведе до перевищення суми зарахованих на Рахунок коштів, що надаються у негайне розпорядження і будь-яких доступних зарахувань, які можуть бути використані для такої мети, Банк може прийняти рішення про те, які кошти списувати з Рахунку : всі чи їх частину, в обраному ним порядку.
Якщо інше не зазначено в договорі, укладеному між Банком та Клієнтом, Банк може у будь-який час анулювати будь-які операції по зарахуванню коштів по відношенню до будь-якого Рахунку чи Послуг. В разі закриття Рахунку чи за інших обставин за вимогою Банку, Клієнт здійснить перерахування до Банку коштів, що надаються у негайне розпорядження, в сумі, яка є достатньою для покриття будь-якого дебетового сальдо на Рахунку чи будь-якої іншої суми, що зарахована на Рахунок, а також будь-яких процентів, зборів та інших сум, що підлягають оплаті (п.4.3 Генеральних умов обслуговування рахунку та надання послуг).
Відповідно до п. 9.1 Генеральних умов обслуговування рахунку та надання послуг Банк буде сумлінно виконувати свої обов'язки з належною обачливістю, як це визначено
відповідно до прийнятних норм і практики у банківській галузі.
Згідно з п. 9.4 Генеральних умов на будь-яке зобов'язання Банку щодо Рахунку або Послуги поширюється дія Вимог законодавства країни або території, в якій здійснюється ведення Рахунку або надання Послуг. Банк зобов'язаний здійснювати платежі у зв'язку з Рахунком або Послугою у валюті Рахунку станом на час такого платежу або іншим чином відповідно до Вимоги законодавства.
Пунктом 9.5 Генеральних умов Банк залишає за собою право вчиняти будь-які дії, або утримуватись від вчинення дій направлених на дотримання будь-якої Вимоги законодавства, економічних санкцій (включаючи внутрішні політики, пов'язані з цим), які можуть включати блокування, відхилення, призупинення, перевірку, звітування та/або відмову від здійснення будь-якої операції чи іншої діяльності пов'язаної з обслуговуванням Рахунку чи Послугою з метою дотримання санкцій.
На підставі вказаного, позивачу було відкрито поточні рахунки юридичної особи, зокрема, рахунок в доларах США: acc. UA933005840000026003200400364.
Так, 10 грудня 2019 року між Приватним акціонерним товариством «Український графіт» (Продавець) та ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА», РФ, 624760, Свердловська область, м. Верхня Салда, вулиця Паркова, буд. 1 (Покупець), був укладений зовнішньоекономічний контракт №804/23- 16/2010005/15, на виконання якого Сторонами контракту підписані відповідні специфікації, в тому числи специфікація № 2 від 25.12.2019 та додаткова угода № 1 від 20.11.2020.
Останню партію товару (електроди ЭГС 600х2100хS317Т4L в комплекті з ніпелями 317Т4L по ДСТУ 4494:2005 в кількості 54 штуки, вагою 53 951 кг) на суму 140 272,62 доларів США було відвантажено позивачем на ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО- АВІСМА» 17.06.2021 та виставлено рахунок на оплату товару (рахунок-фактура № 06/762 від 17.06.2021) та оформлено митну декларацію № UA110230/2021/012236 від 17.06.2021.
В подальшому, 03.07.2021 набрав чинності Указ Президента України від 24.06.2021 № 266/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», яким уведено в дію Додаток № 2 «Юридичні особи, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції)» до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021.
Згідно позиції 526 Додатка 2 до Публічного акціонерного товариства «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» (Публичное акционерное общество «Корпорация ВСМПО- АВИСМА») безстроково застосовані обмежувальні заходи (санкції) відповідно до Закону України «Про санкції».
Так, 27.08.2021 Акціонерне товариство «СІТІБАНК» отримав від ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» платіж на суму 140 272, 60 доларів США на користь Приватного акціонерного товариства «Український графіт», що підтверджується платіжним дорученням № 101 від 27.08.2021, SWIFT- повідомлення «:20:S0612391B0BE01» за відвантажений по контракту товар з призначенням платежу «CON 804/23-16/2010005/15 DD 10.12.2019 INV 06/762» (контракт 804/23-16/2010005/15 від 10.12.2019, інвойс 06/762).
28.08.2021 Акціонерне товариство «СІТІБАНК» зарахував зазначену суму коштів на банківський рахунок, призначений для обліку кредиторської заборгованості за операціями з клієнтами банку.
Листом Акціонерне товариство «СІТІБАНК» від 25.10.2021 вих. № 211218/0507-3 повідомив позивачу, що щодо ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» застосовано санкції згідно рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введене в дію Указом Президента України №266/2021 від 24.06.2021.
Також, у листі від 25.10.2021 вих. № 211218/0507-3 відповідач, з посиланням на п. 7 ст. 1 Постанови Правління НБУ № 654 від 01.10.2015 «Про забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», зазначив, що «банк зобов'язаний заблокувати кошти/зупинити фінансові операції осіб, зазначених у санкційних списках, у такому порядку: кошти, що надійшли на користь клієнта від особи, зазначеної в санкційних списках, до якої застосовані санкції «блокування активів» та/або «зупинення фінансових операцій», банк обліковує на відповідному балансовому рахунку, призначеному для обліку кредиторської заборгованості за операціями з клієнтами банку».
В подальшому, рішенням Ради національної безпеки і оборони України від 19.10.2022 «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», введеним в дію Указом Президента України №726/2022 від 19.10.2022, уведено в дію Додаток № 2 «Юридичні особи, до яких застосовуються обмежувальні заходи (санкції)» до рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19.10.2022.
Згідно позиції 1320 Додатка 2 до Публічного акціонерного товариства «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» (Публичное акционерное общество «Корпорация ВСМПО- АВИСМА») застосована на строк п'ять років санкція: блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.
Як зазначає позивач, грошові кошти у сумі 140 272,60 доларів США, які надійшли від ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» на користь Приватного акціонерного товариства «Український графіт» за поставлений по укладеному контракту товар, були заблоковані Акціонерним товариством «СІТІБАНК» як такі, що нібито є власністю підсанкційної особи - ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА».
В подальшому, 30.09.2024 Вищим антикорупційним судом винесено рішення у справі № 991/6493/24, яким відмовлено в задоволенні позовних вимог Міністерства юстиції України в частині стягненні в дохід держави грошових коштів у сумі 140 272,60 доларів США, що обліковуються на балансовому рахунку AT «СІТІБАНК», з огляду на відсутність у ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» правомочності володіння, користування та розпорядження зазначеними активами.
Апеляційною палатою Вищого антикорупційного суду була винесена постанова у справі № 991/6493/24 від 12.02.2025, якою рішення Вищого антикорупційного суду від 30.09.2024 залишено в силі.
Як стверджує позивач, оскільки судовими рішеннями у справі № 991/6493/24, які набрали законної сили, підтверджено право власності Приватного акціонерного товариства «Український графіт» на грошові кошти у розмірі 140 272,60 доларів США, що надійшли на користь останнього від ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА», то позивач звернувся до відповідача із листом від 14.03.2025 вих. № 16/633, в якому просив зарахувати кошти на рахунок позивача.
Так, 02.05.2025 Акціонерне товариство «СІТІБАНК» листом вих. № 250471/0507-3 БТ» в зарахуванні коштів на рахунок Приватного акціонерного товариства «Український графіт» відмовив та зазначив, що Банк продовжує обліковувати кошти, що надійшли від ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА», на відповідному балансовому рахунку, призначеному для обліку кредиторської заборгованості за операціями з клієнтами банку, з посиланням на вимоги Постанови №654 та Положення № 65.
Як вказує позивач, згідно приписів п. 5 ч. 1 ст. 1 Закону України «Про платіжні послуги», кошти в сумі 140 272, 60 доларів США, починаючи з 27.08.2021 (дата валютування) ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО- АВІСМА» не належать і перейшли у власність Приватного акціонерного товариства «Український графіт».
За доводами позивача, платіжним дорученням ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» № 101 від 27.08.2021 та листами від 25.10.2021 вих. № 211218/0507-3 від 02.05.2024 вих. № 250471/0507-3 БТ підтверджується, що грошові кошти надійшли до банку, тобто були списані з рахунку платника, а тому, в силу приписів п. 35 ч. 1 ст. 5 та ч.1-2 ст. 45 Закону України «Про платіжні послуги» настав «момент безвідкличності» і платник не може відкликати платіжну інструкцію та не може здійснювати дії по розпорядженню коштами.
Позивач у позовній заяві наголошує на тому, що з 27.08.2021 є власником коштів у розмірі 140 272, 60 доларів США, а тому втручання у право власності Приватного акціонерного товариства «Український графіт» є порушенням його прав.
Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги позивач у позовній заяві зазначає, що відповідач в порушення умов договору банківського рахунку та визначеного законодавством порядку, не перерахував на рахунок позивача належні йому грошові кошти у сумі 140 272,60 доларів США, що надійшли від ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА», чим порушено право Приватного акціонерного товариства «Український графіт» на мирне володіння майном та, за доводами позивача, такі дії вказують на недотримання статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, що і стало підставою для звернення позивача з даним позовом для поновлення його порушених прав.
Відповідач заперечив проти задоволення заявлених позовних вимог, з підстав викладених у відзиві на позовну заяву.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.
Згідно з нормами ст. 11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ст. ст. 628, 629 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Як свідчать матеріали справи, 15.07.2017 між Приватним акціонерним товариством «Український графіт» та Акціонерним товариством «СІТІБАНК» було укладено Договір банківського рахунку шляхом підписання позивачем форми приєднання до стандартних умов банківського рахунку.
На підставі вказаного договору відповідачем було відкрито поточні рахунки юридичної особи, зокрема, рахунок в доларах США: acc. UA933005840000026003200400364.
За положеннями частин першої та третьої 1066 ЦК України за договором банківського рахунка банк зобов'язується приймати і зараховувати на рахунок, відкритий клієнтові (володільцеві рахунка), грошові кошти, що йому надходять, виконувати розпорядження клієнта про перерахування і видачу відповідних сум з рахунка та проведення інших операцій за рахунком.
Банк не має права визначати та контролювати напрями використання грошових коштів клієнта та встановлювати інші обмеження його права щодо розпорядження грошовими коштами, не передбачені законом, договором між банком і клієнтом або умовами обтяження, предметом якого є майнові права на грошові кошти, що знаходяться на банківському рахунку.
Згідно частини першої статті 1068 ЦК України банк зобов'язаний вчиняти для клієнта операції, які передбачені для рахунків даного виду законом, банківськими правилами та звичаями ділового обороту, якщо інше не встановлено договором банківського рахунка.
Відповідно до вимог статті 1073 ЦК України, у разі несвоєчасного зарахування на рахунок грошових коштів, що надійшли клієнтові, їх безпідставного списання банком з рахунка клієнта або порушення банком розпорядження клієнта про перерахування грошових коштів з його рахунка банк повинен негайно після виявлення порушення зарахувати відповідну суму на рахунок клієнта або належного отримувача, сплатити проценти та відшкодувати завдані збитки, якщо інше не встановлено законом.
Статтею 51 Закону України "Про банки і банківську діяльність" передбачено, що для здійснення банківської діяльності банки відкривають та ведуть кореспондентські рахунки у Національному банку України та інших банках в Україні і за її межами, банківські рахунки для фізичних та юридичних осіб у гривнях та іноземній валюті. Банківські розрахунки проводяться у готівковій та безготівковій формах згідно із правилами, встановленими нормативно-правовими актами Національного банку України. При виконанні розрахункової операції банк зобов'язаний перевірити достовірність та формальну відповідність документа.
Поняття та загальний порядок виконання платіжних операцій в Україні, виключний перелік платіжних послуг та порядок їх надання, категорії надавачів платіжних послуг та умови авторизації їх діяльності, загальні засади функціонування платіжних систем в Україні, загальні засади випуску та використання в Україні електронних грошей та цифрових грошей Національного банку України; права, обов'язки та відповідальність учасників платіжного ринку України; загальний порядок здійснення нагляду за діяльністю надавачів платіжних послуг, надавачів обмежених платіжних послуг, порядок здійснення оверсайта платіжної інфраструктури визначаються Законом України "Про платіжні послуги".
Згідно з п.5 ч. 1 статті 1 Законом України "Про платіжні послуги" визначено, що дата валютування - зазначена платником у платіжній інструкції дата, починаючи з якої кошти, що становлять суму платіжної операції і переказані платником отримувачу, переходять у власність отримувача. Порядок застосування дати валютування надавачами платіжних послуг визначається Національним банком України. Порядок застосування дати валютування у платіжній системі визначається правилами платіжної системи відповідно до вимог цього Закону.
Відповідно до п. 54 ст. 1 Закону України "Про платіжні послуги", платіжна інструкція - розпорядження ініціатора надавачу платіжних послуг щодо виконання платіжної операції.
Ініціатор - особа, яка на законних підставах ініціює платіжну операцію шляхом формування та/або подання відповідної платіжної інструкції, у тому числі із застосуванням платіжного інструменту. До ініціаторів належать платник, отримувач, стягувач, обтяжувач (п. 21 ст. 1 Закону України "Про платіжні послуги").
Ініціювання платіжної операції здійснюється шляхом, зокрема: надання користувачем платіжної інструкції відповідному учаснику платіжної системи, у тому числі шляхом використання певного платіжного інструменту, в порядку, визначеному правилами цієї платіжної системи" (стаття 41 Закону України "Про платіжні послуги").
Платіжна операція - будь-яке внесення, переказ або зняття коштів незалежно від правовідносин між платником і отримувачем, які є підставою для цього (п. 57 ст. 1 Закону України "Про платіжні послуги").
Платіжний застосунок - програмне забезпечення, що дає змогу користувачу ініціювати платіжну операцію (у тому числі за допомогою платіжних інструментів) та/або здійснювати інші операції, передбачені договором з надавачем платіжних послуг (абз. 23 ч. 3 Положення про порядок емісії та еквайрингу платіжних інструментів, затв. Постановою Правління Національного банку України 29.07.2022 № 164 (далі також - Положення № 164).
Відповідно до п. 136 Положення № 164 "Користувач зобов'язаний:
- зберігати та використовувати платіжні інструменти відповідно до вимог законодавства України та умов договору, укладеного з емітентом, і не допускати використання платіжних інструментів особами, які не мають на це законного права або повноважень".
Відповідно до ч. 3 статті 87 Закону України "Про платіжні послуги", платник зобов'язаний відшкодувати шкоду, заподіяну надавачу платіжних послуг, що його обслуговує, внаслідок недотримання цим платником вимог щодо захисту інформації і здійснення неправомірних дій з компонентами платіжної інфраструктури (у тому числі платіжними інструментами, обладнанням, програмним забезпеченням). У разі недотримання користувачем зазначених вимог надавач платіжних послуг, що обслуговує платника, звільняється від відповідальності перед платником за виконання платіжних операцій.
Частиною першою ст. 55 Закону України "Про банки і банківську діяльність" визначено, що відносини банку з клієнтом регулюються законодавством України, нормативно-правовими актами Національного банку України та угодами (договорами) між клієнтом та банком.
Як встановлено по матеріалам справи, 10.12.2019 року між ПрАТ «Укрграфіт» та ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» укладено контракт № 804/23-16/2010005/15, за умовами якого ПрАТ «Укрграфіт» як продавець зобов'язався постачати ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» товар, а ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» як покупець сплачувати суму за товар.
На його виконання підписані специфікація № 2 від 25.12.2019 р. та додаткова угода № 1 від 20.11.2020 р та поставлено ПрАТ «Укрграфіт» на ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» товар загальною вартістю 140 272, 62 доларів США, що підтверджується належними доказами.
У свою чергу, банком АТ «Сітібанк» 27.08.2021 було отримано платіж на користь ПРАТ "УКРГРАФІТ" на суму 140 272,60 дол. США від ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» з призначенням платежу «за контрактом 804/23-16/2010005/15 від 10.12.2019, інвойс 06/762», однак у зв'язку із тим, що ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» є особою, до якої рішенням РНБО застосовано санкцію у вигляді блокування активів, на підставі п. 7 ст. 1 Постанови Правління Національного Банку України № 654 «Про забезпечення реалізації і моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» від 01.10.2015, банк зупинив зазначену фінансову операцію, а кошти зарахував на банківський рахунок, призначений для обліку кредиторської заборгованості за операціями з клієнтами банку.
Також, банк у листі № 240561/0507-3 БТ від 05.07.2024 зазначив, що зазначений рахунок є внутрішньобанківським рахунком, з огляду на що ні клієнт банку ПРАТ "УКРГРАФІТ", ні підсанкційна особа ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» не мають права розпоряджатися цим рахунком, з чого можна зробити висновок, що зазначені особи не можуть розпоряджатися і коштами, які перебувають на зазначених рахунках.
Як встановлено судом, на дату отримання АТ «СІТІБАНК» грошових коштів, що надійшли від ПАТ «Корпорація ВСМПО-АВІСМА» механізм реалізації банками України, визначеними небанківськими установами окремих персональних санкцій, зокрема санкції «блокування активів», був визначений у постанові Правління Національного банку України від 01.10.2015 № 654 «Про забезпечення реалізаціїі моніторингу ефективності персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (втратила чинність згідно Постанови Національного банку «Про затвердження Положення про реалізацію спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» № 65 від 11.05.2023).
Відповідно до абзацу четвертого пункт 7 статті 1 Постанови № 654 банки України зобов'язані: « 7) заблокувати кошти/зупинити фінансові операції осіб, зазначених у санкційних списках, у такому порядку: кошти, що надійшли на користь клієнта від особи, зазначеної в санкційних списках, до якої застосовані санкції "блокування активів" та/або "зупинення фінансових операцій", банк обліковує на відповідному балансовому рахунку, призначеному для обліку кредиторської заборгованості за операціями з клієнтами банку».
Слід зазначити, що в самих рішеннях РНБО, якими до ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» застосований вид санкцій, в Законі України «Про санкції» та в постанові Правління Національного банку України від 01.10.2015 № 654, чітко визначено, що санкція «блокування активів» передбачає обмеження права особи, зазначеної у санкційних списках, користуватися та розпоряджатися виключно належними їй (особі, зазначеній у санкційних списках) активами.
При цьому, обов'язок банку заблокувати кошти, що надійшли на користь клієнта банку, з підстав застосування до платника санкції «блокування активів» не є абсолютним, а таким, що залежить від наявності певних визначених законом обставин, тобто лише за умови, що ці активи належать особі, зазначеній у санкційних списках.
Відповідно до статті 1 Закону України "Про санкції" з метою захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, а також запобігання порушенню, відновлення порушених прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави можуть застосовуватися спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (далі - санкції).
Санкції можуть застосовуватися з боку України по відношенню до іноземної держави, іноземної юридичної особи, юридичної особи, яка знаходиться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність.
Застосування санкцій не виключає застосування інших заходів захисту національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, її економічної самостійності, прав, свобод та законних інтересів громадян України, суспільства та держави.
Відповідно до пункту 1 частини першої, частин другої статті 3 Закону України "Про санкції" підставами для застосування санкцій є: дії іноземної держави, іноземної юридичної чи фізичної особи, інших суб'єктів, які створюють реальні та/або потенційні загрози національним інтересам, національній безпеці, суверенітету і територіальній цілісності України, сприяють терористичній діяльності та/або порушують права і свободи людини і громадянина, інтереси суспільства та держави, призводять до окупації території, експропріації чи обмеження права власності, завдання майнових втрат, створення перешкод для сталого економічного розвитку, повноцінного здійснення громадянами України належних їм прав і свобод. Застосування санкцій ґрунтується на принципах законності, прозорості, об'єктивності, відповідності меті та ефективності.
У частині першій статті 4 Закону України "Про санкції" визначено, що видами санкцій згідно з цим Законом є, зокрема зупинення виконання економічних та фінансових зобов'язань (пункт 5); заборона здійснення публічних та оборонних закупівель товарів, робіт і послуг у юридичних осіб-резидентів іноземної держави державної форми власності та юридичних осіб, частка статутного капіталу яких знаходиться у власності іноземної держави, а також публічних та оборонних закупівель у інших суб'єктів господарювання, що здійснюють продаж товарів, робіт, послуг походженням з іноземної держави, до якої застосовано санкції згідно з цим Законом (пункт 10).
Згідно з частиною третьою статті 5 Закону України "Про санкції" рішення щодо застосування, скасування та внесення змін до санкцій щодо окремих іноземних юридичних осіб, юридичних осіб, які знаходяться під контролем іноземної юридичної особи чи фізичної особи-нерезидента, іноземців, осіб без громадянства, а також суб'єктів, які здійснюють терористичну діяльність (персональні санкції), передбачених пунктами 1, 2 - 21, 23 - 25 частини першої статті 4 цього Закону, приймається Радою національної безпеки та оборони України та вводиться в дію указом Президента України. Відповідне рішення набирає чинності з моменту видання указу Президента України і є обов'язковим до виконання.
Отже, Радою національної безпеки та оборони України приймаються рішення про обмежувальні заходи (санкції) щодо певних фізичних та юридичних осіб і таке рішення вводиться в дію відповідним указом Президента України.
Статтею 53 Закону України "Про санкції" визначено, що державний реєстр санкцій (далі - Реєстр) - це інформаційно-комунікаційна система, що забезпечує збирання, накопичення, захист, облік, відображення, оброблення та надання інформації про всіх суб'єктів, щодо яких застосовано санкції. Реєстр створюється з метою надання безоплатного публічного доступу до актуальної та достовірної інформації про всіх суб'єктів, щодо яких застосовано санкції. Дані Реєстру є відкритими і загальнодоступними, крім випадків, передбачених законом.
Підпунктом 1 пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 "Про забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави Україна у зв'язку з військовою агресією російської федерації" для забезпечення захисту національних інтересів за майбутніми позовами держави України у зв'язку з військовою агресією російської федерації установлено до прийняття та набрання чинності Законом України щодо врегулювання відносин за участю осіб, пов'язаних з державою-агресором, мораторій (заборону) на: виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, кредиторами (стягувачами) за якими є російська федерація або такі особи (далі - особи, пов'язані з державою-агресором):
громадяни російської федерації, крім тих, що проживають на території України на законних підставах; юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства російської федерації;
юридичні особи, створені та зареєстровані відповідно до законодавства України, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, якої є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації;
юридичні особи, утворені відповідно до законодавства іноземної держави, кінцевим бенефіціарним власником, членом або учасником (акціонером), що має частку в статутному капіталі 10 і більше відсотків, яких є російська федерація, громадянин російської федерації, крім того, що проживає на території України на законних підставах, або юридична особа, створена та зареєстрована відповідно до законодавства російської федерації, - у випадку виконання зобов'язань перед ними за рахунок коштів, передбачених у державному бюджеті.
За даними державного реєстру санкцій Указом Президента України від 24.06.2021 № 266/2021 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 18.06.2021 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», застосовано до ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПОАВІСМА» 17 видів обмежувальних заходів (санкцій), серед яких блокування активів - тимчасове обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їй майном.
За даними державного реєстру санкцій Указом Президента України №726/2022 від 19.10.2022 «Про рішення Ради національної безпеки і оборони України від 19.10.2022 «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», застосовано до ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» обмежувальний захід (санкцію) блокування активів - тимчасове позбавлення права користуватися та розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано (через інших фізичних або юридичних осіб) вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. (Термін дії: П'ять років).
Однак, відомостей щодо застосування будь-яких санкцій до ПрАТ «Укрграфіт» державний реєстр санкцій не містить.
Згідно висновку Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду, наведеного в Постанові від 19.02.2025 у справі № 904/3057/22 Указ Президента України про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій) є актом індивідуальної дії, позаяк не містить загальнообов'язкових правил поведінки, а з урахуванням рішення Ради національної безпеки і оборони України, уведеним в дію таким Указом, передбачає індивідуалізовані приписи щодо застосування санкцій до конкретних юридичних і фізичних осіб, тобто він адресований цим особам і спрямований на припинення конкретних правовідносин.
У постановах від 21.11.2023 у справі №910/14552/22, від 08.11.2023 у справі № 915/18/23, від 12.02.2025 у справі № 910/13078/23 Верховний Суд зазначив, що "дія мораторію передбачає заборону на вчинення конкретно визначеного переліку дій між учасниками правовідносин, встановлює певний правовий режим для цих правовідносин і впливає на перебіг грошових та інших зобов'язань. З моменту запровадження вказаного мораторію суб'єктивне право осіб-кредиторів (стягувачів), перелік яких наведений в Постанові №187, зазнає обмежень у можливості реалізувати ними право вимоги до зобов'язаної сторони, у тому числі шляхом звернення за судовим захистом. Також мораторій хоча і не припиняє суб'єктивне право, однак на строк дії мораторію таке право не може реалізуватися шляхом виконання."
Суд звертає увагу на те, що у застосуванні положень Закону України "Про санкції" Верховний Суд неодноразово висновував, що у подібних правовідносинах судам належить встановити, чи є позивач кредитором (стягувачем), стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України "Про санкції", а також чи є позивач особою щодо якої Постановою №187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань; та чи підпадає позивач під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 зазначеної постанови Кабінету Міністрів України (постанови Верховного Суду від 05.12.2023 у справі №910/4052/22, від 21.11.2023 у справі №910/14552/22, від 08.11.2023 у справі №915/18/23).
Водночас, як встановив суд, позивач - ПрАТ "Український графіт" не включений до списку таких юридичних осіб, щодо яких застосовуються персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції).
Застосовані санкції щодо до ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» не можуть бути застосовані до ПрАТ "Український графіт".
Оскільки позивач у цій справі не є стягувачем, стосовно якого встановлені обмежувальні заходи, передбачені Законом України "Про санкції", не є особою щодо якої постановою Кабінету Міністрів України від 03.03.2022 №187 введено заборону на виконання, у тому числі в примусовому порядку, грошових та інших зобов'язань, він не підпадає під визначення осіб, стосовно яких встановлено заборону відповідно до пункту 1 вказаної постанови Кабінету Міністрів України, то відсутні й підстави для обмеження права позивача на стягнення з відповідача грошових коштів лише з підстав застосування персональних санкцій до ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА».
Як вбачається з матеріалів справи, вищевказані фінансові операції ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» на користь ПрАТ «Укрграфіт» здійснено в іноземній валюті, а саме 140 272,60 доларів США.
Відтак, окрім вищезазначеного Закону України «Про платіжні послуги», платіжні послуги закордонних переказів в іноземній валюті регулюються також Положенням «Про порядок виконання надавачами платіжних послуг, платіжних інструкцій в іноземній валюті та банківських металів» № 216 від 28.07.2008 р., затвердженим Постановою Правління НБУ № 216 від 28.07.2008 р.
Згідно з п. 20 вказаного Положення НБУ, ініціатор має право відкликати платіжну інструкцію в іноземній валюті до списання коштів з рахунку платника або до настання дати валютування платіжної інструкції (до настання моменту безвідкличності платіжної інструкції). Ініціатор для відкликання платіжної інструкції в іноземній валюті надає надавачу платіжних послуг розпорядження за формою та в порядку, визначеними у договорі з надавачем платіжних послуг.
Відповідно до п. 23 Положення, платник має право відкликати згоду на виконання платіжної операції не пізніше настання моменту безвідкличності платіжної інструкції в іноземній валюті відповідно до Закону про платіжні послуги. Платник для відкликання згоди на виконання платіжної операції надає надавачу платіжних послуг платника розпорядження за формою та в порядку, визначених у договорі між платником і надавачем платіжних послуг платника.
З аналізу наведених положень чинного законодавства вбачається, що момент безвідкличності платіжної інструкції пов'язують з моментом списання коштів з рахунку платника або з настанням дати валютування.
Згідно з матеріалами справи, у випадку здійснення ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» фінансових операцій на користь ПрАТ «Укрграфіт», кошти були списані з рахунку платника та проведені банком 21.08.2021 року.
Отже, у даному випадку момент безвідкличності платіжної інструкції для ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» настав з дати проведення банком вказаних платежів.
Як встановлено судом, контракт № 804/23-16/2010005/15 між ПрАТ «Укрграфіт» та ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» укладено після набуття чинності Законом України «Про санкції» - 10.12.2019 року, але задовго до рішення РНБО від 18.06.2021 р. «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (уведеним в дію Указом Президента України № 266/2021 від 24.06.2021 р.), яким, зокрема, стосовно ОСОБА_1 , ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» та компанії ЛІМПІЄЗА ЛІМІТЕД застосовано санкції у вигляді безстрокового блокування активів - тимчасового обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їм майном.
Саме на виконання вказаного контракту та до рішення РНБО від 18.06.2021 р. «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», ПрАТ «Укрграфіт» поставив ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» весь товар загальною вартістю 140 272,62 доларів США.
За таких обставин, ПрАТ «Укрграфіт» не могло і не повинно було усвідомлювати, що російська компанія - ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА», з якою воно має намір вести господарську діяльність, може потрапити під санкції і внаслідок цього товариство може не отримати кошти за виконаний контракт.
Рішенням Вищого антикорупційного суду від 30.09.2024 р. по справі № 991/6493/24 частково задоволено позовну заяву Мін'юсту, до ОСОБА_1 та ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» застосовано санкцію, передбачену п. 1-1 ч. 1 ст. 4 Закону України «Про санкції», та стягнуто в дохід держави активи, які належать компанії ЛІМПІЄЗА ЛІМІТЕД та ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА», щодо яких ОСОБА_1 може вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. В іншій частині позову, зокрема у стягненні в дохід держави грошових коштів у розмірі 140 272,60 доларів США від зупиненої 28.08.2021 року фінансової операції «АВІСМА» філія ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» на користь ПрАТ «Укрграфіт», що обліковуються на балансовому рахунку AT «Сітібанк», та грошових коштів у розмірі 132 369,68 рублів від зупинених у період з 14.07.2021 по 14.03.2022 р.р. фінансових операцій ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» на користь ОСОБА_2 , що обліковуються на внутрішньобанківському рахунку AT «Укрсиббанк», відмовлено.
Рішення суду мотивоване наступним:
« Рішенням РНБО від 18.06.2021 р. «Про застосування персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)» (уведеним в дію Указом Президента України № 266/2021 від 24.06.2021 р.), до, зокрема, ОСОБА_1 , ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА», компанії ЛІМПІЄЗА ЛІМІТЕД застосовано санкції у вигляді безстрокового блокування активів - тимчасового обмеження права особи користуватися та розпоряджатися належним їм майном. Крім того, рішенням РНБО від 19.10.2022 р. «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)») (уведеним в дію Указом Президента України № 727/2022 від 19.10.2022 р.) попередньо застосована до ОСОБА_1 безстрокова санкція виключена, натомість, на 10 років застосована санкція у виді блокування активів, яка полягає у тимчасовому позбавленні права користуватися, розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними. Рішенням РНБО від 19.10.2022 р. «Про застосування та внесення змін до персональних спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій)», уведеним в дію Указом Президента України № 726/2022 від 19.10.2022 р.), до юридичних осіб, пов'язаних із ОСОБА_1 , зокрема, компанії ЛІМПІЄЗА ЛІМІТЕД та ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА», також застосовано персональні спеціальні економічні та інші обмежувальні заходи (санкції) у виді блокування активів, які полягають у тимчасовому позбавленні права користуватися, розпоряджатися активами, що належать фізичній або юридичній особі, а також активами, щодо яких така особа може прямо чи опосередковано вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними, строком на 5 років. Також встановлено, що ОСОБА_1 брав участь у державному фінансуванні та матеріально-технічному забезпеченні заходів, пов'язаних із прийняттям рішення про початок збройної агресії проти України (п. п. «г» п. 1 абз. 4 ч. 1 ст. 5-1 Закону), брав участь в організації (у тому числі плануванні, керівництві та координації, державному фінансуванні та матеріально-технічному забезпеченні) підготовки збройної агресії проти України, а також в організації безпосередньої збройної агресії проти України (п п. «ґ» п. 1 абз. 4 ч. 1 ст. 5-1 Закону), та сприяв вчиненню дій або ухваленню рішень щодо завдання істотної шкоди національній безпеці України, зокрема, шляхом постачання/надання, зберігання зброї, вибухових речовин, військової чи спеціальної техніки, інших знарядь здійснення збройної агресії проти України, забезпечення ремонту таких знарядь (абз. 5 п. п. «а» п. 2 абз. 4 ч. 1 ст. 5-1 Закону).
З огляду на доведення підстав, передбачених абз. 4 ч. 1 ст. 5-1 Закону, судом стягнуто в дохід держави активи, які належать компанії ЛІМПІЄЗА ЛІМІТЕД та щодо яких ОСОБА_1 та ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» можуть вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними, а також активи ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА», щодо яких ОСОБА_1 може вчиняти дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними.
В іншій частині позову, що стосувалася стягнення в дохід держави грошових коштів у розмірі 140 272,60 доларів США від зупиненої 28.08.2021 року фінансової операції «АВІСМА» філія ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» на користь ПрАТ «Укрграфіт», що обліковуються на балансовому рахунку AT «Сітібанк», та грошових коштів у розмірі 132 369,68 рублів від зупинених у період з 14.07.2021 по 14.03.2022 р.р. фінансових операцій ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» на користь ОСОБА_2 , що обліковуються на внутрішньобанківському рахунку AT «Укрсиббанк», було відмовлено, з посиланням на те, що згідно з ч. 7 ст. 42, ч. 8 ст. 45 Закону України «Про платіжні послуги» після списання коштів з рахунку платника або настання дати валютування платіжної інструкції для ініціатора настає момент безвідкличності платіжної інструкції. В обох випадках кошти списані з рахунку платника ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА», а тому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність у ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» правомочностей володіння, користування та розпорядження зазначеними активами, а у ОСОБА_1 , як кінцевого бенефіціарного власника, - відсутність можливості розпоряджатися вказаними коштами. При цьому, суд наголосив, що санкція до ПАТ «КОРПОРАЦІЯ ВСМПО-АВІСМА» застосована через пов'язаність із ОСОБА_1 , щодо якого рішенням РНБО застосовано строкову санкцію у виді блокування активів, а відтак, у силу Положення про реалізацію спеціальних економічних та інших обмежувальних заходів (санкцій), затвердженого постановою Правління НБУ № 65 від 11.05.2023 р., банк зобов'язаний протягом дії санкції зберігати кошти, які надійшли від підсанкційної особи. Такому обов'язку банку має кореспондувати обов'язок держави визначити подальшу долю такого виду активу після закінчення строку дії санкції. З огляду на відсутність підстав, передбачених абз. 4 ч. 1 ст. 5-1 Закону, грошові кошти від зупинених фінансових операцій не підлягають стягненню у дохід держави.
І хоча в умовах збройного конфлікту оцінка окресленим критеріям, які були напрацьовані для їх застосування у мирний час, дійсно має бути надана з урахуванням реалій воєнного стану, у даному випадку суд погоджується з позивачем про те, що втручання у право власності ПрАТ «Укрграфіт» та за відсутності механізму компенсації, враховуючи, що грошові кошти надійшли йому на виконання законних правочинів, було б надмірним.
За наведених обставин та враховуючи, що метою застосування санкції є саме захист національних інтересів, національної безпеки, суверенітету і територіальної цілісності України, протидії терористичній діяльності, зокрема, запобігання порушенню прав, свобод та законних інтересів громадян України та держави, стягнення у дохід держави коштів від зупинених фінансових операцій, які фактично належать ПрАТ «Укрграфіт», не відповідатиме меті застосування санкції, а навпаки призведе до порушення законних інтересів ПрАТ «Укрграфіт»».
Згідно з частиною четвертою статті 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Частина п'ята статті 75 ГПК України передбачає, що обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені.
Преюдиціальність - це обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набуло законної сили, в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, адже їх істину вже встановлено у рішенні суду і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами. Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій судом.
Схожі за змістом загальні висновки викладено в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 23.05.2018 у справі № 910/9823/17, від 26.11.2019 у справі № 902/201/19, від 07.07.2020 у справі № 927/513/19, від 23.07.2020 у справі № 910/5315/19, від 05.08.2020 у справі № 906/282/16, від 11.08.2020 у справі № 910/14279/18, від 11.08.2020 у справі № 910/4919/19, від 06.10.2020 у справі № 5026/1089/2012, від 03.11.2020 у справі № 909/948/18.
У свою чергу, в постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.07.2020 у справі № 927/513/19, від 11.08.2020 у справі № 910/14279/18, від 11.08.2020 у справі № 910/4919/19, від 11.01.2024 у справі № 911/84/22, від 25.06.2024 у справі № 910/7859/23, від 10.07.2024 у справі № 914/1574/23 наголошено, що правило про преюдицію спрямоване не лише на заборону перегляду фактів і правовідносин, які встановлені в судовому акті, що вступив у законну силу. Вони також сприяють додержанню процесуальної економії в новому процесі. У випадку преюдиціального встановлення певних обставин особам, які беруть участь у справі (за умови, що вони брали участь у справі при винесенні преюдиціального рішення), не доводиться витрачати час на збирання, витребування і подання доказів, а суду - на їх дослідження та оцінку. Усі ці дії вже здійснювалися у попередньому процесі, і їхнє повторення було б не лише недоцільним, але й неприпустимим з точки зору процесуальної економії".
Велика Палата Верховного Суду також звертала увагу на те, що обставини, які підлягають встановленню судом у справі, - це юридичні факти, тобто життєві обставини (дії, події), з якими правом пов'язується виникнення юридичних наслідків, такі, як вчинення чи невчинення певної дії певною особою; настання чи ненастання певних подій; час, місце вчинення дій чи настання подій тощо. Обставини встановлюються судом шляхом оцінки доказів, які були досліджені в судовому засіданні. За наслідками такої оцінки доказів, зокрема щодо їх належності, допустимості, достовірності, достатності суд робить висновок про доведеність чи недоведеність певних обставин. Натомість правова оцінка - це висновок щодо застосування права за певних життєвих обставин. Правова оцінка може полягати, зокрема, у висновках, зроблених у зв'язку з установленими судом життєвими обставинами, про те, чи виникли юридичні наслідки та які саме, чи порушене право особи, чи виконане зобов'язання належним чином відповідно до закону та договору, чи певна поведінка є правомірною або неправомірною, чи додержано стороною вимог закону тощо (постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.09.2020 у справі № 907/29/19, від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц).
Отже, за змістом частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України фактичні обставини, установлені судовим рішенням, яке набрало законної сили, є обов'язковими для врахування судом під час розгляду іншої справи за участю тих самих осіб або особи, стосовно якої ці обставини встановлено, у межах їх значення для вирішення відповідного спору.
Так, обставини, які встановлено судовими рішеннями у справі № 991/6493/24, в якій брали участь ПрАТ «Укрграфіт» та АТ «СІТІБАНК» є преюдиційними та повторному доведенню не підлягають.
Згідно з частиною 4 статті 11 Господарського процесуального кодексу України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
В пункті 53 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Федорченко та Лозенко проти України" від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення "поза розумним сумнівом". Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
В рішенні Європейського суду з прав людини у справі «ТОВ М.С.Л. проти України» від 16.10.2025 встановлено, що заморожування активів компанії-заявника становило втручання у її право на мирне володіння майном відповідно до статті 1 Протоколу 1 до Конвенції. Хоча Закон про санкції був прийнятий в умовах безпрецедентних загроз національній безпеці та територіальній цілісності України, що вимагало швидкої реакції держави, оскаржувані рішення РНБО та президентські укази не містили індивідуалізованих обґрунтувань щодо компанії-заявника.
ЄСПЛ зазначив, що на відміну від справ, які стосувалися санкцій, запроваджених на виконання резолюцій Ради Безпеки ООН, оскаржуваний захід у цій справі був суто внутрішньодержавним заходом, який не відрізнявся за своєю правовою природою від будь-якого іншого адміністративного акта.
Особи, яких це стосується, повинні бути, серед іншого, належним чином поінформовані про підстави для прийнятих щодо них рішень. Це необхідно для того, щоб вони могли ефективно захищати свої права... та уможливити ретельний судовий розгляд законності рішення» (пункт 59 - посилання на стандарти ЄС, які ЄСПЛ застосовує як орієнтир).
«Підстави для санкцій не можуть полягати лише в загальному, стереотипному формулюванні, а повинні вказувати на фактичні та конкретні причини... Простого парафразування термінів відповідних законодавчих положень без будь-якого зазначення фактичних причин застосування санкцій недостатньо» (пункт 59)
Ефективність судового перегляду також вимагає... щоб суди переконалися, що рішення, яке зачіпає особу індивідуально... прийнято на достатньо солідній фактичній базі. Це передбачає перевірку фактичних тверджень... судовий розгляд не може обмежуватися оцінкою абстрактної переконливості наведених причин» (пункт 60).
Крім того, ст. 1 Першого (додаткового) протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року визначає, що кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Згідно з ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної творчості. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності.
Обмеження прав і свобод із зазначенням строку їх дії можуть встановлюватись лише в умовах воєнного або надзвичайного стану згідно ст. 64 Конституції України.
Як вбачається з усталеної практики Верховного Суду та ЄСПЛ, втручання у мирне володіння майном вважається легітимним за умови існування сукупності трьох критеріїв, що забезпечують сумісність заходу втручання з гарантіями ст. 1 Першого протоколу до Конвенції, а саме: 1) втручання держави у право власності повинно мати нормативну основу в національному законодавстві, яке є доступним для заінтересованих осіб, чітким, а наслідки його застосування - передбачуваними; 2) мета втручання у право власності повинна бути прямо передбачена законом. Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів; 3) міра та вид втручання у право власності повинні забезпечувати справедливий баланс між інтересами суспільства, які обумовлюють необхідність такого втручання, й інтересами особи, яка такого втручання зазнає. Тобто вид втручання повинен бути співмірним з легітимною метою (постанова Великої Палати Верховного Суду від 13.01.2021 р. у справі № 9901/405/19, постанова КЦС ВС від 16.10.2019 р. у справі № 460/762/16-ц, рішення ЄСПЛ від 23.01.2014 р. у справі «East/West Alliance Limited» проти України»).
За висновком суду, спірні кошти не є власністю підсанкційної особи, є власністю ПрАТ «Український графіт», що встановлено під час розгляду даної справи та справи № 991/6493/24, а тому суд приходить до висновку про задоволення заявлених позовних вимог Приватного акціонерного товариства "Український графіт" до Акціонерного товариства "СІТІБАНК" про зобов'язання Акціонерного товариства "СІТІБАНК" зарахувати на банківський рахунок Приватного акціонерного товариства "Український графіт" грошові кошти у сумі 140 272, 60 доларів США.
Згідно з ч.2-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Частинами 3, 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Згідно з ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Статтею 76 Господарського процесуального кодексу України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Суд наголошує, що у викладі підстав для прийняття рішення суду необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 28.05.2020 у справі №909/636/16.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд першої інстанції спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі ст.6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи.
У рішенні Європейського суду з прав людини "Серявін та інші проти України" (SERYAVINOTHERS v.) вказано, що усталеною практикою Європейського суду з прав людини, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (див. рішення у справі "Суомінен проти Фінляндії" (Suominen v. Finland), N 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland), №49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Аналогічна правова позиція викладена у постанові від 13.03.2018 Верховного Суду по справі №910/13407/17.
Слід зауважити, що Верховний Суд в ході касаційного перегляду судових рішень неодноразово звертався загалом до категорії стандарту доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі № 910/18036/17, від 23.10.2019 у справі № 917/1307/18, від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 04.12.2019 у справі № 917/2101/17, від 08.11.2023 у справі № 16/137б/83б/22б (910/12422/20)).
З огляду на вищевикладене, всі інші доводи та міркування учасників судового процесу не досліджуються судом, так як з огляду на встановлені фактичні обставини справи, суд дав вичерпну відповідь на всі питання, що входять до предмету доказування у даній справі та виникають при кваліфікації спірних відносин як матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах.
Витрати позивача по сплаті судового збору відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 240 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
1. Позовні вимоги Приватного акціонерного товариства "Український графіт" до Акціонерного товариства "СІТІБАНК" про зобов'язання вчинити дії задовольнити.
2. Зобов'язати Акціонерне товариство "СІТІБАНК" (адреса: 03150, місто Київ, вулиця Ділова, 16-г, ідентифікаційний код 21685485) зарахувати на банківський рахунок Приватного акціонерного товариства "Український графіт" в доларах США: acc. НОМЕР_1 , відкритий у Акціонерне товариство "СІТІБАНК", грошові кошти у сумі 140 272 (сто сорок тисяч двісті сімдесят два) доларів США 60 центів, що надійшли 27.08.2021 року на кореспондентський рахунок АТ "СІТІБАНК" від ПАТ "КОРПОРАЦІЯ ВСМПОАВІСМА" на користь ПрАТ "Укрграфіт" згідно платіжного доручення № 101 від 27.08.2021, SWIFT- повідомлення ":20:S0612391B0BE01" та обліковуються на внутрішньобанківському рахунку АТ "СІТІБАНК", призначеному для обліку кредиторської заборгованості за операціями з клієнтами банку.
3. Стягнути з Акціонерного товариства "СІТІБАНК" (адреса: 03150, місто Київ, вулиця Ділова, 16-г, ідентифікаційний код 21685485) на користь Приватного акціонерного товариства "Український графіт" (адреса: 69006, місто Запоріжжя, Північне шосе, будинок 20; ідентифікаційний код 00196204) витрати по сплаті судового збору у розмірі 69 782 (шістдесят дев'ять тисяч сімсот вісімдесят дві) грн 37 коп.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 19.03.2026 року.
Суддя М.Є. Літвінова