11.03.2026 Справа № 909/684/25
Західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді О.С. Скрипчук
суддів Г.В. Орищин
Н.А. Галушко,
секретар судового засідання Постолатій В.Р.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Фізичної особі-підприємця Головатюка Сергія Васильовича б/н від 17.12.2025 (вх.№ 01-05/3764/25 від 18.12.2025)
на рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2025 (повний текст рішення складено 27.11.2025, суддя Максимів Т.В.)
та на додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2025 ( суддя Максимів Т.В.)
у справі № 909/684/25
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «К-Агроівест Трейд»
до відповідача: Фізичної особи-підприємця Головатюка Сергія Васильовича
про: стягнення заборгованості в сумі 1 120 033,54.
за участю представників сторін:
від позивача: Косендюк Я.А.
від відповідача: Остап'юк М.П.
Товариство з обмеженою відповідальністю «К-Агроівест Трейд» звернулося до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Фізичної особи-підприємця Головатюка Сергія Васильовича про стягнення заборгованості за договором поставки № П-15/2001/25 від 20.01.2025 у сумі 1120033 грн 54 коп., з яких: 590188 грн 32 коп. - основного боргу; 40545 грн 67 коп. - пеня; 3923 грн 77 коп. - 3% річних; 7982 грн 68 коп. - інфляційні нарахування; 477393 грн 10 коп. - відсотки за користування чужими грошовими коштами.
Позовні вимоги мотивовані порушенням відповідачем договірних зобов?язань, що виникли на підставі договору поставки № П-15/2001/25 від 20.01.2025 щодо оплати товару. За порушення строків оплати товару позивач, керуючись пунктами 6.2, та 6.4. договору нарахував відповідачу штрафні санкції (пеню) в сумі 40 575 грн 10 коп., а також на підставі ст. 625 ЦК України, за прострочення виконання грошового зобов?язання нарахував відповідачу 3% річних в сумі 3 923 грн 77 коп. та інфляційні втрати в сумі 7 982 грн 68 коп.
Рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2025 позовні вимоги задоволено частково, стягнуто з Фізичної особи-підприємця Головатюка Сергія Васильовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «К-Агроівест Трейд» 590 188 грн 32 коп. - основної заборгованості, 20 164 грн 68 коп. - інфляційних втрат, 237 421 грн 48 коп. - процентів за користування чужими грошовими коштами, а також 16 700 грн 15 коп., судового збору.
В подальшому, додатковим рішенням Господарського суду Івано-Франківської області 10.12.2025 стягнуто з Фізичної особи-підприємця Головатюка Сергія Васильовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «К- Агроівест Трейд» 29 820 грн 79 коп. витрат на професійну правничу допомогу. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «К-Агроівест Трейд» на користь Фізичної особи-підприємця Головатюка Сергія Васильовича 179 грн 21 коп., витрат на професійну правничу допомогу. Витрати на професійну правничу допомогу в сумі 89 820 грн 79 коп., покладені на відповідача.
Не погоджуючись з рішенням Господарського суду Івано-Франківської області, 19.11.2025 та додатковим рішенням Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2025 відповідачем (апелянтом), через систему «Електронний суд» було подану апеляційну скаргу б/н від 17.12.2025 (вх. №01- 05/3664/25 від 18.12.2025), у якій скаржник вважає рішення суду першої інстанції незаконним та необгрунтованим, ухваленим з порушенням норм процесуального та матеріального права, а отже просить рішення суду першої інстанції від 19.11.2025 та додаткове рішення суду першої інстанції від 10.12.2025 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, резолютивну частину якого викласти у наступній редакції: Стягнути з Фізичної особи-підприємця Головатюка Сергія Васильовича на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «К- Агроівест Трейд» 590 199 грн 32 коп. - основної заборгованості, 20 164 грн 56 коп., пені, 7 982 грн 68 коп. - інфляційних втрат, 47 484,29 грн. 29 коп. - процентів за користування чужими грошовими коштами, а також 16 700 грн. 15 коп. судового збору.
Товариство з обмеженою відповідальністю «К-Агроівест Трейд» подало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Івано-Франківської області без змін.
Відзив на апеляційну скаргу мотивований тим, що апеляційна скарга є необґрунтованою та висновків місцевого господарського суду не спростовує.
У судове засідання 11.03.2026 з? явився представник позивача, надав пояснення, проти задоволення апеляційної скарги заперечив.
У судове засідання 11.03.2026 з? явився представник відповідача, надав пояснення, доводи апеляційної скарги підтримав.
Відповідно до п. 4 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Розглянувши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи, суд встановив наступне.
20 січня 2025 року ТОВ «К-Агроінвест Трейд» (далі Постачальник) та Фізична особа-підприємець Головатюк Сергій Васильович (далі Покупець) уклали договір поставки № П-15/2001/25.
Відповідно до п. 1.1 Договору, постачальник відповідно до умов цього Договору, зобов?язується поставити, а покупець прийняти й оплатити наступну продукцію - м'ясо птиці (тушки курчат-бройлерів), субпродукти, а також іншу курячу продукцію, далі - Продукція, у кількості, по найменуваннях і цінах, зазначених у видаткових накладних, що виписуються на кожну партію Продукції.
Згідно з п. 1.2 Договору, загальна кількість, одиниці виміру та номенклатура Продукції визначаються Сторонами у видаткових накладних.
Відповідно до п. 2.6 Договору, розрахунок за кожну партію Продукції проводиться у безготівковій формі, шляхом банківського переказу Покупцем грошових коштів в сумі, вказаній у рахунках, на п/р Постачальника не пізніше 7 календарних днів з дати постави Продукції.
Передання продукції від Постачальника до Покупця (відвантаження Продукції) за цим Договором здійснюється за попередніми домовленостями Сторін. Обов?язок Постачальника передати Продукцію Покупцеві вважається виконаним у момент вручення Продукції Покупцеві. Сторони домовились про доставку Продукції силами та за рахунок Постачальника. Передання Продукції засвідчується підписанням видаткової накладної. Підпис уповноваженої особи і печатка на накладній з боку Покупця свідчать про приймання зазначеної у ній Продукції і про згоду з тим, що зазначено в накладній, включаючи відповідність найменування, асортименту і ціни Продукції ( п. 4.2 Договору).
Відповідно до п. 6.2. Договору, за несвоєчасну оплату за поставлену Продукцію Покупець сплачує Постачальнику пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ, яка діяла на момент виникнення заборгованості від несвоєчасного виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання за весь період прострочення.
Згідно з п. 6.4 Договору, у разі прострочення оплати за продукцію, Покупець сплачує Постачальнику відсотки за користування чужими грошовими коштами, що передбачені статтями 536, 692 ЦК України, у розмірі 1 % за кожен день прострочення.
Відповідно до п. 9.1. Договору, цей Договір набирає сили з моменту підписання Сторонами і діє до 31 грудня 2025 року.
У випадку якщо жодна із Сторін письмово не повідомить про свої наміри припинити дію даного Договору за один календарний місяць до закінчення строку його дії, Договір вважається продовженим на кожен наступний календарний рік на тих самих умовах (п. 9.2. Договору).
На виконання умов договору ТОВ «К-Агроінвест Трейд» поставило відповідачу товар на суму 710 188 грн 32 коп., що підтверджується видатковими накладними № 3569 від 02 березня 2025 року, № 3570 від 02 березня 2025 року, № 4184 від 11 березня 2025 року, які підписані обома сторонами та приєднані до матеріалів справи.
Відповідач в порушення умов договору отриманий товар оплатив частково в сумі 120 000 грн 00 коп., внаслідок чого виникла заборгованість в сумі 590 188 грн 32 коп.
З метою досудового врегулювання спору позивач 08.05.2025 направив на адресу відповідача вимогу № 253/25 про сплату заборгованості, докази чого долучені до матеріалів справи.
Однак вказана вимога залишена відповідачем без відповіді та виконання. Станом на 03.06.2025 заборгованість залишились не погашеною, у зв'язку з чим позивач керуючись пунктами 6.2., 6.4. Договору, ст.625 Цивільного кодексу України, за прострочення виконання грошового зобов'язання нарахував відповідачу інфляційні втрати, 3% річних, пеню та проценти за користування чужими грошовими коштами і звернувся до суду за захистом порушеного права.
При винесенні постанови колегія суддів виходила з наступного.
Відповідно до ст. 11 ЦК України господарські зобов?язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов?язків. Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов?язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов?язковим для виконання сторонами (статті 626, 627, 628, 629 Цивільного кодексу України).
Згідно з ч. 1 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов?язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов?язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов?язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю- продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін (ч. 2 статті 712 ЦК України).
За договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов?язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов?язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму (ст.655 ЦК України).
Приписами ч.1 ст.692 ЦК України встановлено, що покупець зобов?язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами (ч.3 ст.692 ЦК України).
Відповідно до ст.629 ЦК України, договір є обов??язковим для виконання сторонами. Зобов?язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться ( ст. 526 Цивільного кодексу України).
Відповідно до ст. 525, 526, 530 ЦК України якщо у зобов?язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов?язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов?язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Пунктом 2 ст. 614 Цивільного кодексу України встановлено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.
Приписами ст. 611 Цивільного кодексу України встановлено, що у разі порушення зобов?язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до ст. 230 ГК України, чинного станом на день виникнення спірних правовідносин, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов?язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарского зобов'язання.
Статтею 549 ЦК України визначено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов?язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов?язання за кожен день прострочення виконання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов?язання.
Згідно з ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами або законом про банки і банківську діяльність. Розмір процентів за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства.
Згідно з ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов?язання (ч.1). Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов?язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Щодо вимоги позивача про стягнення процентів за користування чужими грошовими коштами судом першої інстанції було встановлено та досліджено колегією суддів Західного апеляційного Господарського суду наступне.
Згідно з положеннями частини четвертої статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
В постанові Верховного Суду від 27.09.2023 у справі № 904/2295/22, колегія суддів здійснюючи тлумачення частини третьої статті 692 ЦК України, виходила з такого. Оскільки цією частиною встановлені наслідки порушення грошового зобов?язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, врегульовані частиною другою статті 625 ЦК України. В охоронних правовідносинах права та інтереси позивача забезпечені частиною другою статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов'язання. Вказаний висновок сформульований в постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12 (пункт 54), від 04.02.2020 у справі № 912/1120/16 (пункт 6.19), від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 108)). При цьому наслідки порушення грошового зобов' язання є однаковими незалежно від того, з якого договору таке зобов?язання виникло: з договору купівлі-продажу, договору про виконання робіт, кредитного договору тощо (постанова Великої Палати Верховного Суду від 05.04.2023 у справі № 910/4518/16 (пункт 102)). Отже, частину третю статті 692 ЦК України слід розуміти так, що під «процентами за користування чужими грошовими коштами», про які йдеться у цій частині, слід розуміти проценти, передбачені частиною другою статті 625 ЦК України.
Враховуючи таку позицію Верховного Суду, суд першої інстанції правомірно встановив, що зазначені в п. 6.4. Договору відсотки за користування чужими грошовими коштами, мають всі ознаки процентів, передбачених частиною другою статті 625 ЦК України. Отже, у пункті 6.4. договору сторони передбачили сплату процентів за частиною другою статті 625 ЦК України і встановили договірний розмір цих процентів, а саме 1% за кожен день прострочення виконання зобов'язання.
Водночас, позивач також звернувся в суд із вимогою про стягнення з відповідача 3 % річних в сумі 3 923 грн 77 коп. за статтею 625 ЦК України, сума яких виходячи з вищевикладеного, не належить до стягнення, оскільки в цьому випадку сторони в договорі встановили інший розмір процентів за прострочення грошового зобов'язання.
Колегія суддів перевіривши правильність перерахування судом першої інстанції процентів нарахованих позивачем за користування чужими грошовими коштами за період з 11.03.2025 до 03.06.2025, які згідно розрахунку суду першої інстанції менші за заявлені позивачем, відтак до задоволення належать проценти за користування чужими грошовими коштами в сумі 474 842 грн 83 коп. (розрахунок суду додається).
В задоволенні процентів в сумі 2 550 грн 27 коп. суд першої інстанції обгрунтовано відмовив.
Щодо клопотання відповідача (апелянта) про зменшення розміру пені та процентів за користування чужими грошовими коштами, суд першої інстанції встановив, та дослідила колегія судді Західного апеляційного Господарського суду, що обгрунтованими та такими, що належать до стягнення за неналежне виконання умов договору є проценти за користування грошовими коштами в сумі 478 842 грн 83 коп., та пеня в сумі 40 329 грн 12 коп.
При цьому, ні у зазначеній нормі, ні в чинному законодавстві України не міститься переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.
У своїй скарзі апелянт зазначає, що розглядаючи його клопотання про зменшення суми заявлених позивачем процентів за користування чужими грошовими коштами на 90%, суд першої інстанції дійшов висновку про зменшення таких лише на 50%, а саме про їх стягнення у розмірі 237 421 грн 48 коg.
Колегія суддів вважає такі твердження апелянта необгрунтованими та зазначає, що судом першої інстанції було істотно зменшено розмір заборгованості, а саме зменшено на 50% розмір пені до 20 164 грн 56 коп., та процентів за користування чужими грошовими коштами до 237 421 грн 48 коп.
Натомість зменшення заборгованості на 90% є невиправданим та несправедливим, враховуючи відсутність намірів відповідача (апелянта) сплатити заборгованість, зважаючи на несплату відповідачем (апелянтом) на даний момент основного боргу.
Щодо тверджень апелянта про нестачу у нього обігових коштів для погашення заборгованості та його посилань на наявні у матеріалах справи докази, які на думку скаржника підтверджують існування у нього дебіторської заборгованості його контрагентів - бюджетних підприємств та організацій колегія суддів вважає такі безпідставними, та зазначає наступне.
Перевіривши наявні в матеріалах справи докази (довідки) колегія суддів зазначає, що вони не можуть вважатися належними доказами, оскільки вказані довідки не мають ознак бухгалтерських документів, а також, відомості із вказаних довідок, якби такі довідки були належними, не засвідчують наявність заборгованостей (прострочень), а лише про наявність зобов?язань, що своєю чергою, засвідчує безперешкодне провадження відповідачем (апелянтом) господарської діяльності, а відтак і недоречність посилань на надмірність розрахованих позивачем штрафних санкцій.
Також, у своїй скарзі апелянт не погоджується зі стягненням витрат на професійну правничу допомогу ухвалені в додатковому рішенні (від 10.12.2025) та зазначає, що представник позивача не повідомляв суд про те, що докази понесених витрат на правову допомогу будуть подані в межах п?ятиденного строку після винесення судом рішення.
Однак, колегія суддів дослідивши матеріали справи з?ясувала, що заява представника позивача про ухвалення додаткового рішення була подана в строки передбачені ГПК України, та містила належні та допустимі докази про надання правничої допомоги.
Згідно із. ч. 1-3 ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв?язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попередного розрахунку суми судових витрат, за вийнятком суми сплаченого нею судового збору. Попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Відповідно до п.3 ч.1 ст. 244 ГПК України суд, що ухвалив рішення може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.
До витрат, пов?язаних з розглядом справи, серед іншого, належать витрати на професійну правничу допомогу, а також витрати пов?язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. (п.1 та п.4 ч. 3 ст. 123ГПК України).
Колегією суддів було досліджено, що 30.05.2025 року ТОВ «К-Агроінвест Трейд» із представником укладено договір (№ 30-05-25) про надання правничої допомоги, яким у п.п. 2.1., 2.2. передбачено сплатити кошти у сумі 30 000 грн. які позивач зобов?язнаий оплатити протягом 30 календарних днів з моменту набрання рішенням суду законної сили.
Факт надання послуг підтверджується атом наданих послуг від 12.11.2025 року.
Колегія суддів звертає увагу, що витрати на професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, и їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено, тобто коли у сторони виникло зобов'язання за умовами договору з оплати адвокатських послуг. (Постанова Верховного Суду від 17 серпня 2020 року № 925/1067/19).
Підсумовуючи все вищевказане, колегія суддів зазначає, що доводи скаржника не знайшли свого підтвердження в ході розгляду апеляційної скарги. Ці доводи не спростовують фактів, покладених в основу рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12 листопада 2025 року та додаткового рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10 грудня 2025 року у справі № 909/684/25.
За приписами частин 1, 2, 4 статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів (ч. 1 ст. 86 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до ч.ч. 1-5 статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню господарського судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з практикою Європейського Суду з прав людини, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, у рішеннях судів та органів, що вирішують спори, має бути належним чином викладено підстави, на яких вони ґрунтуються. Обсяг цього обов'язку щодо обґрунтовування рішення може бути різним залежно від характеру самого рішення і має визначатись з урахуванням обставин відповідної справи. Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
З огляду на вищевказане, колегія суддів приходить до висновку про те, що суд першої інстанції вірно встановив обставини, що мають значення для справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законні обґрунтовані рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому їх необхідно залишити без змін, апеляційну скаргу - без задоволення.
Судові витрати
З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов'язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст. ст. 86, 269, 270, 275, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -
1. Апеляційну скаргу Фізичної особі-підприємця Головатюка Сергія Васильовича б/н від 17.12.2025 (вх.№ 01-05/3764/25 від 18.12.2025) залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 12.11.2025 у справі №909/684/25 залишити без змін.
3. Додаткове рішення Господарського суду Івано-Франківської області від 10.12.2025 у справі №909/684/25 залишити без змін.
4. Судовий збір сплачений за апеляційну скаргу покласти на апелянта.
5. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття. Строки та порядок оскарження постанов апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.
Головуючий суддя О.С. Скрипчук
Суддя Г.В. Орищин
Суддя Н.А. Галушко