Справа № 345/6986/25
Провадження № 22-ц/4808/760/26
Головуючий у 1 інстанції Бейко А.М.
Суддя-доповідач Василишин Л. В.
20 березня 2026 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача: Василишин Л. В.,
суддів: Баркова В. М., Максюти І. О.,
ознайомившись із апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 03 березня 2026 рокуу справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,
Ухвалою Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 03 березня 2026 року відмовлено в задоволенні клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження у справі.
ОСОБА_1 -М. на ухвалу суду подав апеляційну скаргу.
Апеляційний суд уважає за необхідне повернути подану апеляційну скаргу з огляду на таке.
У частині першій статті 353 ЦПК України передбачений перелік ухвал суду першої інстанції, які можна оскаржити в апеляційному порядку окремо від рішення суду. Так, за змістом пункту 14 частини першої статті 353 ЦПК України окремо від рішення суду можуть бути оскаржені в апеляційному порядку ухвали суду першої інстанції щодо зупинення провадження у справі. Однак ухвали щодо відмови в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі у зазначеному переліку відсутні.
Частиною другою статті 353 ЦПК України передбачено, що заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду.
За змістом пункту 3.1 рішення Конституційного Суду України від 29 червня 2010 року № 17-рп/2010 принцип правової визначеності передбачає, що обмеження основних прав людини та громадянина і втілення цих обмежень на практиці є допустимим за умови передбачуваності застосування правових норм, встановлюваних такими обмеженнями. Тобто обмеження будь-якого права має базуватися на критеріях, які дадуть змогу передбачити юридичні наслідки своєї поведінки.
У постанові від 29 травня 2019 року у справі № 219/10010/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що згідно з пунктом «d» статті 5 Рекомендацій (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи державам-членам щодо введення в дію та поліпшення функціонування систем і процедур оскарження у цивільних і торговельних справах від 07 лютого 1995 року для забезпечення того, щоби суд апеляційної інстанції розглядав лише вагомі питання, державам слід відтермінувати реалізацію права на оскарження з низки проміжних питань до подання основної скарги у справі.
Встановлення у процесуальному законі переліку ухвал суду першої інстанції, що можуть бути оскаржені окремо від рішення суду стосовно суті спору, та реалізації права на апеляційне оскарження з питань, які не перешкоджають подальшому провадженню у справі, до подання апеляційної скарги на рішення суду щодо суті спору є розумним обмеженням, що має на меті забезпечити розгляд справи впродовж розумного строку та запобігти зловживанням процесуальними правами, які можуть призводити до невиправданих зволікань під час такого розгляду. Тому означена мета є легітимною. Обмеження права на апеляційне оскарження окремо від рішення суду щодо суті спору ухвал, не вказаних у частині першій статті 353 ЦПК України, є передбачуваним, оскільки чітко регламентоване процесуальним законом. Звертаючись з апеляційною скаргою на ухвалу суду, що за законом не може бути окремо оскаржена в апеляційному порядку, учасник справи може спрогнозувати юридичні наслідки такого оскарження, визначені у пункті 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України.
У постанові Верховного Суду 15 квітня 2020 року в справі № 346/5011/18 зазначено, що системне тлумачення статті 353 ЦПК України свідчить про те, що законодавець свідомо виокремив випадки, в яких може бути оскаржена або конкретна процесуальна дія, або така конкретна дія і відмова в її вчиненні. Зазначені процесуально-процедурні обмеження права на апеляційне оскарження деяких ухвал місцевого суду окремо від остаточного рішення суду встановлено з метою ефективного здійснення правосуддя і не зменшують для сторін можливості доступу до суду апеляційної інстанції та не ускладнюють їм цей доступ таким чином і такою мірою, щоб завдати шкоди самій суті цього права, оскільки сторони не позбавляються права на апеляційне оскарження таких проміжних ухвал місцевого суду взагалі, їх право лише відтерміновується до прийняття остаточного рішення у справі.
Позиція щодо неможливості окремого апеляційного оскарження ухвал суду першої інстанції про відмову у зупиненні провадження у справі узгоджується з усталеною практикою Верховного Суду, зокрема викладеною в ухвалах від 10 листопада 2022 року у справі № 142/271/22, від 06 грудня 2023 року у справі № 753/1798/22, від 01 липня 2024 року у справі № 2-2456/11, а також у постановах від 20 грудня 2019 року у справі № 355/1249/18, від 04 червня 2020 року у справі № 760/20931/16-ц та від 11 лютого 2026 року у справі № 398/7162/24.
Згідно із пунктом 4 частини п'ятої статті 357 ЦПК України апеляційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом апеляційної інстанції також, якщо скаргу подано на ухвалу, що не підлягає оскарженню окремо від рішення суду.
Враховуючи викладене, оскільки ухвала суду про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі не підлягає самостійному (окремому) оскарженню, колегія суддів доходить висновку про наявність правових підстав для повернення ОСОБА_1 поданої ним апеляційної скарги.
Додатково апеляційний суд наголошує, що помилкове зазначення судом першої інстанції про можливість оскарження в апеляційному порядку ухвали про відмову в задоволенні клопотання про зупинення провадження у справі, не є підставою для відкриття апеляційного провадження.
Керуючись ст. 353, 357 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рожнятівського районного суду Івано-Франківської області від 03 березня 2026 рокуу справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості повернути особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту підписання, однак може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Суддя-доповідач: Л. В. Василишин
Судді: В. М. Барков
І. О. Максюта