Справа № 951/677/25
Провадження №2/951/26/2026
10 березня 2026 року
Козівський районний суд Тернопільської області
у складі головуючої судді Гриновець О. Б.
з участю секретаря судового засідання Галаса В. І.
представника ОСОБА_1 - адвоката Сідого С. В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду й в режимі відеоконференцзв'язку цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Купчинецької сільської ради Тернопільської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно
установив:
короткий виклад обставин справи.
03.10.2025 адвокат Сідий Сергій Валентинович, який діє в інтересах ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Купчинецької сільської ради Тернопільської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , про визнання права власності на спадкове майно.
Позовні вимоги мотивує тим, що позивач прийняла спадщину за законом після смерті матері, проте їй відмовлено у вчиненні нотаріальної дії постановою №12/02-31 від 27.02.2023, а саме у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельні ділянки, площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,6 га для ведення особистого селянського господарства.
Тож просить визнати за ОСОБА_1 право власності в порядку спадкування за законом на: 1/2 частки житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, який розташований в. АДРЕСА_1 ; 1/2 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,25 га й на земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,60 га, які належали ОСОБА_4 згідно з державних актів на право приватної власності на землю серії І-ТР №006403 від 10.08.1998, серії І-ТР №006403 від 10.08.1998.
Заяви й клопотання учасників справи.
Представник відповідача І. Країнський в судове засідання не з'явився, однак 9.02.2026 подав до суду відзив, згідно з яким просить справу розглядати без його участі. Крім того, у відзиві зазначив, що Купчинецька сільська рада Тернопільської області не заперечує проти задоволення позовних вимог, з приводу вирішення справи по суті покладається на думку суду.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_2 , у клопотанні від 5.03.2026 просить розглядати справу без її участі, стосовно позовних вимог ОСОБА_1 заперечень не має.
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_3 , подав заяву, у якій просить розгляд справи проводити без його участі, не заперечує щодо позовних вимог.
Процесуальні дії у справі.
Ухвалою судді Козівського районного суду Тернопільської області Гриновець О. Б. від 14.10.2025 прийнято позовну заяву до розгляду й відкрито провадження у даній справі. Цією ж ухвалою суддя постановила: витребувати у Козівської державної нотаріальної контори належним чином завірену копію спадкової справи № 676, заведеної після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 ; витребувати у Бережанської державної нотаріальної належним чином завірену копію спадкової справи № 677/2000, заведеної після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 ; витребувати у приватного нотаріуса Тернопільського міського нотаріального округу Тернопільської області Кузьмович Н. В. належним чином завірену копію спадкової справи № 01-2019, заведеної після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 .
Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 05.11.2025 відкладено підготовче засідання та витребувано у Державного нотаріального архіву Тернопільської області належним чином завірені копії спадкових справ, а саме: № 677/2000, заведеної після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 й № 676/2000, заведеної після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 01.12.2025 відкладено розгляд справи.
Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 09.12.2025 закрито підготовче провадження й справу призначено до судового розгляду по суті.
Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 13.01.2026 замінено первісного відповідача Козівську селищну раду Тернопільської області у справі № 951/677/25 належним відповідачем Купчинецькою сільською радою Тернопільської області.
Ухвалою Козівського районного суду Тернопільської області від 24.02.2026 залучено до участі у справі № 951/677/25 третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмету спору ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .
Позиції сторін та їх представників в судовому засіданні.
У судовому засіданні представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Сідий С. В. підтримав заявлені позовні вимоги, просив задовольнити такі в повному обсязі.
Належним чином повідомлені відповідач та треті особи в судове засідання не з'явилися.
Відповідно до ч. 3 ст. 211 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) особа, яка бере участь у справі, має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності. Чим і скористалися відповідач та треті особи.
Фактичні обставини справи, які установлені судом.
Житловий будинок з належними до нього будівлями та спорудами, який розташований на АДРЕСА_1 належав колгоспному двору, головою якого був ОСОБА_4 , що підтверджується Свідоцтвом на право особистої власності на жилий будинок від 10.10.1989 /а. с. 6, 6 зворот/.
Жиловий будинок розташований на земельній ділянці для обслуговування житлового будинку площею 0,25 га, яка належала ОСОБА_4 , що підтверджується Державним актом на право приватної власності на землю, серії І-ТР №006403 від 10.08.1998 /а. с. 7, 7 зворот/.
Також ОСОБА_4 належала земельна ділянка для ведення особистого підсобного господарства площею 0,60 га, що встановлено із зазначеного вище державного акта на право приватної власності на землю.
Відповідно до виписки з погосподарської книги станом на 15.04.1991 АДРЕСА_1 членами господарства були ОСОБА_4 та ОСОБА_5 /а. с. 8/.
Із Свідоцтва про смерть, серії НОМЕР_1 від 2 березня 1998 року видно, що ОСОБА_5 померла ІНФОРМАЦІЯ_2 /а. с. 152 зворот/.
ОСОБА_4 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть, серії НОМЕР_2 від 18 вересня 1998 року /а. с. 9/.
ОСОБА_5 та ОСОБА_4 мали спадкоємців першої черги, зокрема, сина - ОСОБА_7 (Свідоцтво про народження, серії НОМЕР_3 від 19.02.1952 /а. с. 10/) та дочку - ОСОБА_8 (Свідоцтво про народження, серії НОМЕР_4 від 07.07.1961 /а. с. 11/).
ОСОБА_8 після одруження змінила прізвище на ОСОБА_9 , що підтверджується Свідоцтвом про одруження, серії НОМЕР_5 від 27.08.1967 /а. с. 12/.
В подальшому ОСОБА_10 отримала паспорт, в якому вона зазначена як ОСОБА_2 /а. с. 13, 13 зворот/.
ОСОБА_4 залишив заповіт від 28.06.1996, у якому вказав, що на випадок його смерті належний йому на праві особистої власності будинок з надвірними будівлями, що розташовані в с. Ішків, Козівського району заповідає порівну сину - ОСОБА_7 та ОСОБА_10 /а. с. 14, 14 зворот/.
Проте, спадкоємці першої черги після смерті ОСОБА_4 не оформити спадкове майно відповідно до залишеного ним заповіту, а спадкування відбувалося за законом.
Спадщину після його смерті прийняв син ОСОБА_7 , що підтверджується матеріалами спадкової справи № 676/2000, заведеної після смерті ОСОБА_4 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_1 /а. с. 147-150/ та отримав свідоцтво про право на спадщину за законом серії АВО № 498809, зареєстроване в реєстрі №3235 від 01.12.2000, на право на земельну частку (пай) /а. с. 21/.
Отже, ОСОБА_7 прийняв спадщину після смерті свого батька ОСОБА_4 , не лише на пай, а і на інше майно, а саме 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки площею 0,25 га та площею 0,60 га.
Заразом ОСОБА_2 прийняла спадщину за законом після смерті матері ОСОБА_5 , що встановлено із матеріалів спадкової справи № 677/2000, заведеної після смерті ОСОБА_5 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 /а. с. 151-160/, отримала Свідоцтво про право на спадщину за законом, серії НРР 624057 від 13.01.2022, зареєстроване в реєстрі №28 /а. с. 15/.
Право власності на 1/2 частки житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_2 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 294613058 від 13.01.2022 /а. с. 16, 16 зворот/).
Також інша 1/2 частка житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 була зареєстрована за померлим ОСОБА_4 (витяг з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, індексний номер 292732602 від 27.12.2021 /а. с. 20/).
При оформленні спадкового майна ОСОБА_2 виготовила технічний паспорт на будинок садибного типу з господарськими будівлями та спорудами по АДРЕСА_1 від 09.02.2021 /а. с. 17-19/.
ОСОБА_7 помер ІНФОРМАЦІЯ_4 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_6 від 09.06.2006 /а. с. 22/.
ОСОБА_7 був одружений із ОСОБА_11 , що підтверджується Свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_7 від 25.10.1961 /а. с. 23/.
Після смерті ОСОБА_7 , його дружина ОСОБА_6 звернулася до суду із позовом про визнання права власності на спадкове майно, який був задоволений рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 05.04.2007 у справі №2-1257/07 /а. с. 24, 24 зворот/. Рішення суду вступило в законну силу та не оскаржувалося.
Відповідно до зазначеного вище рішення суду за ОСОБА_6 визнано право власності на частину спадкового майна після померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 ОСОБА_7 .
Тому, ОСОБА_6 прийняла спадщину після смерті її чоловіка ОСОБА_7 , в тому числі і на майно, яке не зазначено у рішенні суду, а саме на 1/2 частку житлового будинку з господарськими будівлями та спорудами на АДРЕСА_1 та дві земельні ділянки площею 0,25 га та площею 0,60 га.
ОСОБА_6 померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_8 від 08.01.2019 /а. с. 25/.
Після смерті ОСОБА_6 прийняла спадщину її дочка ОСОБА_12 (Свідоцтво про народження, серії НОМЕР_9 від 11.04.1962 /а. с. 26/ та Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_10 від 24.11.1998 /а. с. 30/), що підтверджується свідоцтвами про право на спадщину за законом від 16.11.2019 /а. с. 27-29/ та матеріалами спадкової справи № 01-2019, заведеної після смерті ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 /а. с. 69-139/.
ОСОБА_13 померла ІНФОРМАЦІЯ_5 , що підтверджується Свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_11 від 01.04.2022 /а. с. 31/.
Після її смерті спадкоємцем першої черги є її дочка ОСОБА_14 (Свідоцтво про народження серії НОМЕР_12 від 13.09.1986 /а. с. 32/ та Свідоцтво про шлюб серії НОМЕР_13 від 29.10.2011 /а. с. 33/).
Отже, позивач прийняла спадщину за законом після смерті матері, проте їй відмовлено у вчиненні нотаріальної дії постановою №12/02-31 від 27.02.2023, а саме у видачі свідоцтв про право на спадщину за законом на житловий будинок АДРЕСА_1 та земельні ділянки, площею 0,25 га для обслуговування житлового будинку та 0,6 га для ведення особистого селянського господарства /а. с. 34, 34 зворот/.
Інших спадкоємців, які б претендували на спадкове майно судом не встановлено.
Вказані вище обставини учасниками справи не оспорюються та не заперечуються, а тому відповідно до статей 12, 229 ЦПК України такі докази визнаються судом належними, допустимими та достовірними.
Позиція суду.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1 ст. 4 ЦПК України).
За правилами ч. 1 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Згідно із статтями 13, 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
На підставі ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Дослідивши подані учасниками справи документи, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини справи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд вважає, що позов слід задовольнити з таких підстав.
Норми права, які застосував суд, мотивована оцінка наведених сторонами аргументів. Висновки суду.
До спірних правовідносин, які стосуються колгоспного двору, суд застосовує норми Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР).
Відповідно до ст. 120 ЦК УРСР майно колгоспного двору належить його членам на праві сумісної власності (стаття 112 цього Кодексу). Колгоспний двір може мати у власності підсобне господарство на присадибній ділянці землі, що знаходиться в його користуванні жилий будинок, продуктивну худобу, птицю та дрібний сільськогосподарський реманент відповідно до статуту колгоспу. Крім того, колгоспному дворові належать передані в його власність членами двору їх трудові доходи від участі в громадському господарстві колгоспу або інше передане ними у власність двору майно, а також предмети домашнього вжитку і особистого користування, придбані на спільні кошти.
Статтею 121 ЦК УРСР регламентовано, що володіння, користування і розпорядження майном колгоспного двору здійснюється за згодою всіх членів двору. При відсутності згоди спір про володіння, користування або розпорядження майном колгоспного двору вирішується судом за позовом будь-якого члена двору, який досяг шістнадцяти років. Особи віком від п'ятнадцяти до шістнадцяти років можуть такий позов пред'явити за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальника, а позов в інтересах осіб, що не досягли п'ятнадцяти років, може бути пред'явлений їх батьками (усиновителями) або опікуном.
Згідно із ст. 123 ЦК УРСР частка члена колгоспного двору в майні двору визначається: 1) при виході його з складу двору без утворення нового двору (виділ); 2) при утворенні з одного двору двох і більше дворів (поділ); 3) при зверненні стягнення по особистих зобов'язаннях члена двору. Розмір частки члена двору встановлюється виходячи з рівності часток усіх членів двору, включаючи неповнолітніх і непрацездатних. Частку працездатного члена двору в майні двору може бути зменшено або у її виділенні зовсім відмовлено в зв'язку з недовгочасним його перебуванням у складі двору або незначною участю своєю працею чи коштами в господарстві двору.
Відповідно до ст. 124 ЦК УРСР при виході одного або кількох членів колгоспного двору з його складу виділ частки в натурі провадиться з таким розрахунком, щоб не позбавити двір необхідних для ведення його підсобного господарства будівель, худоби та сільськогосподарського реманенту. При неможливості виділити належну членові двору частку майна в натурі її вартість виплачується йому грішми. Право вимагати виділу майна при виході з складу двору мають члени двору; які досягли шістнадцяти років. Особи віком від п'ятнадцяти до шістнадцяти років можуть вимагати виділу за згодою своїх батьків (усиновителів) або піклувальника, а в інтересах осіб, що не досягли п'ятнадцяти років, виділу можуть вимагати їх батьки (усиновителі) або опікун.
За правилами ст. 125 ЦК УРСР при поділі колгоспного двору його майно ділиться між дворами, що знов утворюються, відповідно до часток їх членів і з врахуванням господарських потреб кожного з дворів. Право вимагати поділу колгоспного двору мають повнолітні члени двору, що є членами колгоспу. Поділ майна, належного колгоспному дворові і збереженого після припинення колгоспного двору, провадиться за правилами статей 123 і 126 цього Кодексу.
На підставі ст. 126 ЦК УPCP працездатний член колгоспного двору втрачає право на частку в майні двору; якщо він не менше трьох років підряд не брав участі своєю працею і коштами у веденні спільного господарства двору. Це правило не застосовується, якщо член двору не брав участі у веденні господарства в зв'язку з призовом на строкову військову службу, навчанням в учбовому закладі або хворобою.
Відповідно до роз'яснень, викладених в п.п. «а», «б», «г» п.6 Постанови Пленуму Верховного суду України № 20 від 22 грудня 1995 року «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності», положення статей 17, 18 Закону «Про власність» щодо спільної сумісної власності поширюються на правовідносини, які виникли після введення в дію цього Закону (з 15 квітня 1991 року). До правовідносин, що виникли раніше, застосовується діюче на той час законодавство. Зокрема, спори щодо майна колишнього колгоспного двору, яке було придбане до 15 квітня 1991 року, мають вирішуватися за нормами, ще регулювали власність цього двору. Згідно зі ст. 4 Постанови Верховної Ради України «Про введення в дію Закону «Про власність» загальні правила спадкування щодо частки члена колгоспного двору в майні двору застосовуються з 1 липня 1990 року. При спадкуванні після смерті останнього члена колгоспного двору, що мала місце до цієї дати, частка в майні двору, належна особі, яка вибула з членів двору, але не втратила на неї права на час смерті останнього члена двору, не входить до спадкового майна. Право власності на майно, яке належало колгоспному двору і збереглося після припинення його існування, мають ті члени двору, котрі до 15 квітня 1991 року не втратили права на частку в його майні. Розмір частки члена двору визначається виходячи з рівності часток усіх його членів, включаючи неповнолітніх та непрацездатних. Частку працездатного члена двору може бути зменшено або відмовлено у її виділенні при недовгочасному його перебуванні у складі двору або незначній участі працею чи коштами в господарстві двору. Особам, які вибули з членів двору, але не втратили права на частку в його майні, вона визначається виходячи з того майна двору, яке було на час їх вибуття і яке збереглося.
Порядок ведення погосподарського обліку в сільських радах визначався Вказівками по веденню погосподарського обліку в сільських Радах народних депутатів, затвердженими постановою Державного комітету статистики СРСР від 12 травня 1985 року № 5-24/26, а згодом Вказівками, затвердженими постановою Держкомстату СРСР від 25 травня 1990 року № 69.
Пунктом 13 Постанови Пленуму Верховного Суду України №4 від 24 червня 1983 року із змінами, внесеними згідно з Постановою ПВС України №13 від 25 грудня 1992 року, № 15 від 25 травня 1998 року, передбачено, що правила ст. 563 ЦК про те, що спадщина на майно колгоспного двору відкривається лише після смерті останнього його члена, поширюється на випадки припинення колгоспного двору лише з цих підстав до 1 липня 1990 року. При припиненні двору з інших підстав (перетворення колгоспу у радгосп, виходу з колгоспу членів двору тощо), а також в разі смерті члена двору після 30 червня 1990 року спадщина на відповідну частку майна колгоспного двору (майна, що збереглося), відкривається після смерті кожного з його колишніх членів.
Отже, 15 квітня 1991 року житловий будинок АДРЕСА_1 належав до колгоспного типу двору, головою якого, був ОСОБА_4 , членом колгоспного двору була ОСОБА_5 , тому кожному з них належала 1/2 частка в майні вищевказаного колгоспного двору.
До спірних правовідносин, які виникли між сторонами щодо спадкування, суд застосовує норми Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), Цивільного кодексу Української РСР (далі - ЦК УРСР) та Земельного кодексу України (далі - ЗК України).
Пунктом 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України, передбачено, що Цивільний Кодекс застосовується також до спадщини, яка відкрилася, але не була прийнята ніким із спадкоємців до набрання чинності цим Кодексом, правила книги шостої ЦК України може бути застосовано лише до спадщини, яка відкрилася після 1 липня 2003 року і не була прийнята ніким зі спадкоємців, право на спадкування яких виникало відповідно до норм ст. 529-531 УРСР.
Тобто, у разі відкриття спадщини до 1 січня 2004 року (набрання чинності ЦК України), застосовується чинне на той час законодавство, зокрема, відповідні правила ЦК УРСР, у тому числі щодо прийняття спадщини, кола спадкоємців за законом тощо.
Таким чином, на спадкові правовідносини після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_6 поширюються норми ЦК УРСР, оскільки спадщина відкрилася до 1 січня 2004 року.
На підставі ст. 524 ЦК УРСР спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом.
Згідно зі ст. 525 ЦК УРСР, часом відкриття спадщини визнається день смерті спадкодавця, а при оголошенні його померлим - день, зазначений в статті 21 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 526 ЦК УРСР місцем відкриття спадщини визнається останнє постійне місце проживання спадкодавця (стаття 17 цього Кодексу), а якщо воно невідоме, - місцезнаходження майна або його основної частини.
З огляду на ч. 1 ст. 529 ЦК УРСР, при спадкоємстві за законом спадкоємцями першої черги є, в рівних частках, діти (у тому числі усиновлені), дружина і батьки (усиновителі) померлого. До числа спадкоємців першої черги належить також дитина померлого, яка народилася після його смерті.
Відповідно до ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв і прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Згідно зі статтями 549, 554 ЦК Української РСР спадкоємець прийняв спадщину: 1) якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; 2) якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Вищевказані дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини. В разі неприйняття спадщини спадкоємцем за законом або за заповітом або позбавлення спадкоємця права спадкування (статті 528 та 534 цього Кодексу) його частка переходить до спадкоємців за законом і розподіляється між ними в рівних частках.
Згідно із пунктом 113 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» від 14 червня 1994 року № 18/5, яка була зареєстрована в Міністерстві юстиції України 07 липня 1994 року за № 152/361, та була чинна до 03 березня 2004 року, свідоцтво про право на спадщину видається спадкоємцям, що прийняли спадщину, тобто таким, які фактично вступили в управління або володіння спадковим майном чи подали заяву в державну нотаріальну контору про прийняття спадщини (стаття 549 ЦК УРСР). Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути: довідка житлово-експлуатаційної організації, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця; довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу або квитанції про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню; копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини; запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.
Доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном може бути наявність у спадкоємців ощадної книжки, іменних цінних паперів, квитанцій про здані в ломбард речі, свідоцтва про реєстрацію (технічного паспорта, реєстраційного талону) на автотранспортний засіб чи іншу самохідну машину або механізм, державного акта на право приватної власності на землю та інших документів, виданих відповідними органами на ім'я спадкодавця на майно, користування яким можливе лише після належного оформлення прав на нього. Ці документи приймаються державним нотаріусом з урахуванням у кожному випадку всіх конкретних обставин і при відсутності заперечень з боку інших спадкоємців.
Зазначене кореспондується з пунктами 3.3, 3.4 Розділу 1 Методичних рекомендацій щодо вчинення нотаріальних дій, пов'язаних із вжиттям заходів щодо охорони спадкового майна, видачею свідоцтв про право на спадщину та свідоцтв про право власності на частку в спільному майні подружжя від 29 січня 2009 року, якими визначено, що ЦК УРСР 1963 року передбачав фактичне прийняття спадщини. Відповідно до статті 549 ЦК УРСР спадщина вважалася прийнятою, якщо спадкоємець фактично вступив в управління чи володіння спадковим майном.
Під фактичним вступом у володіння або управління спадковим майном, що підтверджує факт прийняття спадщини, слід мати на увазі різні дії спадкоємця по управлінню, розпорядженню і користуванню цим майном, підтриманню його в належному стані або сплату податків та інших платежів тощо. Фактичний вступ у володіння частиною спадкового майна розглядається як прийняття всієї спадщини, з чого б вона не складалася і де б вона не знаходилась.
Оцінюючи вищенаведені докази у їх сукупності, суд установив, що після смерті спадкодавця ОСОБА_4 із заявою до нотаріальної контори звернувся лише його син ОСОБА_7 , було відкрито спадкову справу за № 676. Будь-яких інших осіб до нотаріальної контори із заявами про прийняття спадщини не зверталися.
Отже ОСОБА_7 фактично вступив у володіння спадковим майном після смерті батька ОСОБА_4 , оскільки зберігав у себе оригінал правовстановлюючого документу на право на земельну частку (пай), що відповідає вимогам статті 549 ЦК УРСР.
Таким чином, з урахуванням норм статей 548, 560, 561 ЦК УРСР, ОСОБА_7 прийняв спадщину, яка відкрилася після смерті батька ОСОБА_4 щодо усіх прав і обов'язків, що належали останньому на момент відкриття спадщини, в тому числі і право на 1/2 частки житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, який розташований в. АДРЕСА_1 ; право на 1/2 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,25 га, яка належала ОСОБА_4 відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії І-ТР №006403 від 10.08.1998; та на земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,60 га, яка належала ОСОБА_4 згідно з державного акту на право приватної власності на землю серії І-ТР №006403 від 10.08.1998.
На спадкові правовідносини після смерті спадкодавців ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_6 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_3 , ОСОБА_13 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 , поширюються норми ЦК України.
Відповідно до статей 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців), а спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Спадщина відкривається внаслідок смерті особи або оголошення її померлою. Часом відкриття спадщини є день смерті особи або день, з якого вона оголошується померлою (частина третя статті 46 цього Кодексу) (ст. 1220 ЦК України).
Згідно із ч. 1 ст. 1221 ЦК України місцем відкриття спадщини є останнє місце проживання спадкодавця.
За положеннями ст.1218 ЦК України до складу спадщини входять всі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинялися в момент його смерті.
У розумінні ст. 1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
Згідно із ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Не допускається прийнята спадщини з умовою чи із застереженням. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, він не заявив про відмову від неї. Малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто.
З огляду на встановлені обставини у справі після смерті ОСОБА_7 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_4 , спадщину фактично прийняла його дружина ОСОБА_6 на підставі ст. 1268 ЦК України, оскільки відмови від прийняття спадщини не заявляла, а звернулася до суду за визнанням права власності на спадкове майно. Інші спадкоємці першої черги за законом ОСОБА_3 та ОСОБА_13 відмовилися від часток у спадковому майні, що встановлено рішенням Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 5 квітня 2007 року у справі № 2-1257/07, яке набрало законної сили.
Відповідно до ч. 4 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у цивільній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Тобто, рішення Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 5 квітня 2007 року у справі № 2-1257/07 має преюдиційне значення.
Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_7 ОСОБА_6 спадщину прийняла її дочка ОСОБА_13 так як звернулася в установлений Законом строк в органи нотаріату із заявою про прийняття спадщини на підставі ч. 1 ст. 1269 ЦК України.
Спадкоємцем першої черги ОСОБА_13 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 , є її дочка ОСОБА_1 (позивач у справі). Вона прийняла спадщину за законом після смерті матері на підставі ч. 1 ст. 1269 ЦК України, подавши в органи нотаріату відповідну заяву.
Таким чином, ОСОБА_1 є єдиним спадкоємцем за законом, яка прийняла спадщину після смерті ОСОБА_13 на підставі ч. 1 ст. 1269 ЦК України, оскільки звернулася в органи нотаріату у шестимісячний строк з часу відкриття спадщини із заявою про прийняття спадщини. Докази про інших спадкоємців за законом, які прийняли спадщину або претендують на неї, в матеріалах справи відсутні. Таким чином, позивач ОСОБА_1 успадкувала і майно, яке належало ОСОБА_4 в порядку спадкування за законом.
Так як у даному випадку питання про право на спадщину не може бути вирішено в нотаріальному порядку шляхом видачі свідоцтва про право спадщину у зв'язку з тим, що відсутні правовстановлюючі документи на спадкове майно, тому це питання повинно бути вирішено у судовому порядку шляхом визнання права власності за позивачем у порядку спадкування.
У постанові Верховного суду від 22 вересня 2021 року у справі № 227/3750/19 зазначено, що належним способом захисту, якщо вбачаються перешкоди в оформленні спадкових прав в нотаріальному порядку є звернення сторони до суду із позовом про визнання права власності в порядку спадкування.
Згідно з ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу і способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, окрім іншого - визнання права.
Відповідно до ч. 1 ст. 1225 ЦК України право власності на земельну ділянку переходить до спадкоємців на загальних підставах, із збереженням її цільового призначення.
Положення ст. 81, 131 ЗК України визначають, що громадяни України набувають право власності на земельні ділянки, в тому числі на підставі спадкування.
Відповідно до ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, а до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (ст. 1218 ЦК України).
На підставі ст. 392 ЦК України, власник майна може пред'явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвічує його право власності.
Вивчивши і проаналізувавши всі матеріали справи у їх сукупності, встановивши місце і час відкриття спадщини, коло спадкоємців, законодавство, яке підлягає застосуванню щодо правового режиму спадкового майна, враховуючи відсутність заперечень відповідача та третіх осіб, суд доходить висновку про можливість судового захисту прав позивача шляхом визнання права власності на спадкове майно.
Тож суд вважає, що позовні вимоги ОСОБА_1 про визнання права власності в порядку спадкування за законом на: 1/2 частки житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами, який розташований в. АДРЕСА_1 ; 1/2 земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0,25 га, яка належала ОСОБА_4 відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії І-ТР №006403 від 10.08.1998; та на земельну ділянку для ведення особистого підсобного господарства площею 0,60 га, яка належала ОСОБА_4 згідно з державного акту на право приватної власності на землю серії І-ТР №006403 від 10.08.1998, є законними, обґрунтованими, а тому такі необхідно задовольнити.
Відомості, які б спростовували даний висновок суду, відсутні, а інше вирішення спору не відповідало б таким засадам цивільного законодавства як справедливість, добросовісність та розумність (ст. 3 ЦК України).
Розподіл судових витрат між сторонами.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд вважає, що у зв'язку з тим, що вимог про розподіл судових витрат позивачем заявлено не було, дане питання судом не вирішується.
Керуючись ст. ст. 3, 16, 328, 392, 1216- 1218, 1220, 1221, 1225, 1261, 1268, 1269, п. 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України; ст. ст. 81, 131 ЗК України; ст. ст. 120, 121, 123, 124, 125, 126, 524, 525, 526, 529, 548, 549, 554 ЦК УРСР; ст. ст. 2, 3, 10, 12-13, 19, 76-82, 89, 141, 211, 229, 247, 258-259, 263-265, 273, 352-355 ЦПК України
ухвалив:
задовольнити позов ОСОБА_1 до Купчинецької сільської ради Тернопільської області, треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності на спадкове майно.
Визнати за ОСОБА_1 в порядку спадкування за законом право власності на нерухоме майно, а саме:
- 1/2 частку житлового будинку з належними до нього будівлями та спорудами за адресою: АДРЕСА_1 ;
- 1/2 частку земельної ділянки для обслуговування житлового будинку площею 0, 25 га, яка належить ОСОБА_4 відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії І-ТР № 006403 від 10.08.1998;
- на земельну ділянка для ведення особистого підсобного господарства площею 0, 60 га, яка належить ОСОБА_4 відповідно до державного акту на право приватної власності на землю серії І-ТР № 006403 від 10.08.1998.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Тернопільського апеляційного суду.
Якщо у судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частину рішення суду або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Дата складення повного рішення суду 20.03.2026.
Відомості щодо учасників справи:
позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_8 ; зареєстроване у встановленому порядку місце проживання: АДРЕСА_2 , РНОКПП: НОМЕР_14 ;
відповідач - Купчинецька сільська рада Тернопільського району Тернопільської області; місцезнаходження: вул. Франка, 45, с. Купчинці, Тернопільський район, Тернопільська область; код ЄДРПОУ 04395544;
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору:
ОСОБА_2 ; місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП: НОМЕР_15 ;
ОСОБА_3 ; місце проживання: АДРЕСА_4 , РНОКПП: дані відсутні.
Суддя О. Б. Гриновець