Справа №935/1133/25 Головуючий у 1-й інст. Василенко Р. О.
Категорія 70 Доповідач Панкеєва В. А.
19 березня 2026 року Житомирський апеляційний суд у складі:
головуючої судді: Панкеєвої В.А.,
суддів: Григорусь Н.Й.,
Галацевич О.М.,
розглянувши у спрощеному письмовому провадженні без повідомлення учасників справи у м. Житомирі цивільну справу № 935/1133/25 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення пені за несплату аліментів,
за апеляційною скаргою представника ОСОБА_2 - адвоката Логінова Руслана Миколайовича
на рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 22 грудня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Василенка Р.О. у м. Коростишеві,
встановив:
У травні 2025 року ОСОБА_1 звернулася до суду з даним позовом. Позов мотивовано тим, що вона з відповідачем ОСОБА_2 перебували у зареєстрованому шлюбі. У шлюбі у сторін народилася донька - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 23 жовтня 2023 року стягнуто з відповідача на її користь аліменти на утримання малолітньої дочки в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 30.06.2023, і до досягнення дитиною повноліття. Рішення суду перебуває на примусовому виконанні Богунського відділу Державної виконавчої служби у місті Житомирі. Відповідач аліменти не сплачував, у зв'язку з чим утворилася заборгованість, яка згідно довідки-розрахунку з 30.06.2023 по 31.03.2025 становить 22507,21 грн.
На підставі викладеного позивач просила стягнути неустойку, яка є штрафною санкцією за несвоєчасну сплату аліментів у розмірі не більше 100 % заборгованості.
Коростишівський районний суд Житомирської області рішенням від 22 грудня 2025 року позов задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 неустойку (пеню) за прострочення сплати аліментів на утримання дитини ОСОБА_3 за період з 30.06.2023 до 31.03.2025 у розмірі 22507,21 грн. Вирішив питання про розподіл судових витрат.
Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, представник ОСОБА_2 - адвокат Логінов Руслан Миколайович подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що рішення суду першої інстанції є незаконним та передчасним. Так, зазначає, що суд першої інстанції необґрунтовано стягнув зазначену неустойку, ухвалив рішення без урахування пояснень сторони відповідача.
Зі слів ОСОБА_2 , під час відвідування у квітні 2024 року державного виконавця Богунського відділу державної виконавчої служби йому стало відомо про наявність заборгованості зі сплати аліментів у сумі 24543,75 грн. З метою погашення заборгованості державний виконавець надав реквізити для сплати аліментів, відповідач в період квітня, травня, червня сплатив заборгованість, надав квитанції державному виконавцю та останній повідомив відповідача про необхідність в подальшому щомісяця вносити на рахунок державної виконавчої служби грошові кошти в сумі 1600,00 грн для уникнення заборгованості. Починаючи з липня 2024 року по травень 2025 року, ОСОБА_2 щомісячно вносив грошові кошти в сумі 1600,00 грн. 12.06.2025 на адвокатський запит надійшла відповідь з Коростишівського відділу державної виконавчої служби у Житомирській області про те, що виконавче провадження №73834911 з виконання рішення Богунського районного суду міста Житомира від 23 жовтня 2023 року про стягнення аліментів направлено до Коростишівського відділу державної виконавчої служби Житомирської області. Станом на 01.06.2025 за відповідачем утворилася заборгованість в сумі 25538,46 грн, яка виникла в зв'язку з тим, що останньому необхідно було сплачувати 3030,75 грн, а не 1600,00 грн, як вказав йому державний виконавець. В червні 2025 року ОСОБА_2 погасив заборгованість в сумі 25538,46 грн та в подальшому сплачував аліменти в сумі відповідно до довідки розрахунку. Отже, жодного навмисного ухилення ОСОБА_2 від сплати аліментів не було. Заборгованість виникла, на думку апелянта, у зв'язку з наданням державним виконавцем неправильного розміру щомісячного платежу, і після того як вони дізналися про наявність позовної заяви в Коростишівському районному суді Житомирської області відразу справу направили до Коростишівського відділу державної виконавчої служби, хоча з 2023 року їм не заважало, що провадження знаходиться в них. Такі дії Богунської державної виконавчої служби у м. Житомирі стали підставою звернення позивача до суду і стягнення з ОСОБА_2 пені за аліменти, які останній сплачував. Вищевказане підтверджується довідками-розрахунками, по яких видно, що ОСОБА_2 після отримання інформації про наявність заборгованості він її погашав. Дані пояснення не були враховані Коростишівським районним судом Житомирської області, оскільки суд перейшов до стадії прийняття рішення без пояснень сторони відповідача, хоча відповідно до заяви захисника Логінова Р.М., останній перебував у відпустці, та просив провести засідання без його участі, а не завершити судовий розгляд.
Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 30 січня 2026 року відкрито провадження у справі та справу призначено до розгляду без повідомлення учасників справи.
Відповідно до частини тринадцятої статті 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи.
Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України (частина перша статті 368 ЦПК України).
Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи.
Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав учасникам строк для подання відзиву.
Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України.
Позивачка не скористалася правом подачі відзиву на апеляційну скаргу.
Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, наявні правові підстави для розгляду справи у порядку письмового провадження без участі сторін. Згідно з частиною п'ятою статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.
Судом встановлено, що сторони мають спільну дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 , актовий запис № 2753 (а.с.11).
Рішенням Богунського районного суду міста Житомира від 23.10.2023, яке набрало законної сили 23.11.2023, стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітньої дочки ОСОБА_3 , в розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 30.06.2023 і до досягнення дитиною повноліття (а.с.13-14).
Відповідно до довідки-розрахунку Богунського відділу Державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Київ) від 17.04.2025 № 45424 станом на 01.04.2025 заборгованість відповідача по сплаті аліментів за період з 30.06.2023 по 31.03.2025 становить 22507,21 грн (а.с.17).
Згідно з наданим позивачкою розрахунком загальна сума неустойки (пені) склала 97888,00 грн (а.с.18).
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем доказів відсутності його вини у виникненні заборгованості по сплаті аліментів не надано, а тому позивач має право на стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості, а саме в розмірі 22507,21 грн.
Колегія суддів погоджується із такими висновками суду першої інстанції з огляду на наступне.
Частиною першою статті 4 ЦПК України визначено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (ст.5 ЦПК України).
Відповідно до частини першої статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Положеннями ч.1 ст.51 Конституції України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття. Повнолітні діти зобов'язані піклуватися про своїх непрацездатних батьків.
Згідно частини другої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою ВР № 789-XII від 27.02.91, батько(-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Відповідно до частини другої статті 141 СК України розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Можна зробити висновок, що обсяг відповідальності батьків не залежить від проживання їх разом чи окремо від дитини, і цей факт не звільняє від обов'язку забезпечувати такі умови життя дитини, які є достатніми для фізичного, інтелектуального, морального, культурного, соціального та духовного розвитку.
Зазначений висновок підтверджується і наявністю відповідальності за ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків, як передбачено у частині четвертій статті 155 СК України.
Крім того, відповідно до Закону України від 17 травня 2017 року № 2037-VIII "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів" аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини.
Цей припис підтверджує довід про підвищений захист прав дитини.
Статтею 180 СК України встановлено обов'язок батьків утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина (частина 3 статті 181 СК України).
У будь-якому випадку, чи то у разі стягнення аліментів у частці від доходу, чи у твердій грошовій, цей платіж є періодичним і повинен сплачуватися платником аліментів кожного місяця.
Тобто, у разі несплати аліментів у поточному місяці, з 01 числа наступного місяця виникає заборгованість, яка тягне відповідальність у вигляді неустойки.
Згідно з частиною першою статті 196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості.
Правило про стягнення неустойки (пені) у розмірі 1 % від суми несплачених аліментів за кожен день прострочення полягає в тому, що при обчисленні загальної суми пені за прострочення сплати аліментів враховується розмір несплачених аліментів за кожен місяць та кількість днів прострочення за кожним платежем окремо.
Аліменти нараховуються щомісячно, тому строк виконання цього обов'язку буде різним, а отже, кількість днів прострочення сплати аліментів за кожен місяць також буде різною.
Законодавець установив розмір пені - 1% за кожен день прострочення та період, за який нараховується пеня - за кожен день, починаючи з наступного, у який мала бути здійснена сплата аліментів за відповідний місяць, але таке зобов'язання не було виконане, і до дня, у який проведена сплата заборгованості чи до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені.
Таке правило застосовується у разі прострочення виконання зобов'язання зі сплати аліментів за місяць, у який вони мали бути сплачені.
Розмір пені за місячним платежем розраховується так: заборгованість зі сплати аліментів за конкретний місяць (місячний платіж) необхідно помножити на кількість днів заборгованості, які відраховуються з першого дня місяця, наступного за місяцем, у якому мали бути сплачені, але не сплачувалися аліменти, до дня їх фактичної виплати (при цьому день виконання зобов'язання не включається до строку заборгованості) та помножити та 1 відсоток.
Тобто формула така: заборгованість за місяць х кількість днів заборгованості х 1 %.
За цим правилом обраховується пеня за кожним простроченим місячним платежем. Загальний розмір пені становить суму розмірів пені, обрахованої за кожним місячним (періодичним) платежем.
У разі виплати аліментів частинами, необхідно зазначити, що якщо такі часткові платежі вчинені протягом місяця, у якому повинні сплачуватися аліменти, і їх загальна сума становить місячний платіж, визначений у рішенні суду про стягнення аліментів, вважається, що той з батьків, який повинен сплачувати аліменти, виконав ці зобов'язання.
У разі, якщо місячний платіж сплачено не у повному розмірі, то пеня буде нараховуватися з першого дня місяця, наступного за місяцем сплати чергового платежу, на різницю між розміром, який мав бути сплачений на утримання дитини, та розміром фактично сплачених аліментів з урахуванням строку прострочення та ставки пені - 1 %.
Строк прострочення вираховується з урахуванням раніше зазначеного правила і починає перебіг з першого дня місяця, наступного за місяцем внесення періодичного платежу, до дня, який передує дню сплати заборгованості.
У разі, якщо заборгованість зі сплати аліментів погашено частково в іншому місяці, то визначення пені на заборгованість зі сплати аліментів розраховується з урахуванням розміру несплаченої частки аліментів за певний місяць з дня сплати частки місячного платежу і до дня, який передує дню погашення заборгованості за відповідним місячним платежем, помножену на 1 %.
Такі висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 квітня 2019 року у справі № 333/6020/16-ц.
За правилами ч.1-2 ст.196 СК України у разі виникнення заборгованості з вини особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду або за домовленістю між батьками, одержувач аліментів має право на стягнення неустойки (пені) у розмірі одного відсотка суми несплачених аліментів за кожен день прострочення від дня прострочення сплати аліментів до дня їх повного погашення або до дня ухвалення судом рішення про стягнення пені, але не більше 100 відсотків заборгованості. У разі застосування до особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти за рішенням суду, заходів, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження", максимальний розмір пені повинен дорівнювати різниці між сумою заборгованості та розміром застосованих заходів примусового виконання, передбачених частиною чотирнадцятою статті 71 Закону України "Про виконавче провадження". Розмір неустойки може бути зменшений судом з урахуванням матеріального та сімейного стану платника аліментів.
Пленум Верховного Суду України у своїй постанові № 3 від 15 травня 2006 року "Про застосування судом окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів" у п.22 роз'яснив, що передбачена ст.196 СК відповідальність платника аліментів за прострочення їх сплати у виді неустойки (пені) настає лише за наявності вини цієї особи. На платника аліментів не можна покладати таку відповідальність, якщо заборгованість утворилася з незалежних від нього причин, зокрема, у зв'язку з несвоєчасною виплатою заробітної плати, затримкою або неправильним перерахуванням аліментів банками. В інших випадках стягується неустойка за весь час прострочення сплати аліментів.
Стягнення неустойки є санкцією за ухилення від сплати аліментів.
Ухиленням від сплати аліментів слід вважати дії або бездіяльність винної особи, спрямовані на невиконання рішення суду про стягнення з неї на користь стягувача визначеної суми аліментів. Вони можуть виразитись як у прямій відмові від сплати встановлених судом аліментів, так і в інших діях (бездіяльності), які фактично унеможливлюють виконання вказаного обов'язку (приховуванні заробітку (доходу), що підлягає обліку при відрахуванні аліментів, зміні місця роботи чи місця проживання з неподанням відповідної заяви про необхідність стягнення аліментів тощо).
Сімейним кодексом України не передбачено випадки, коли вина платника аліментів виключається. Очевидно, що в такому разі підлягають застосуванню норми цивільного законодавства. Якщо платник аліментів доведе, що вжив всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання, то платник аліментів є невинуватим у виникненні заборгованості, і підстави стягувати неустойку (пеню) відсутні. Саме на платника аліментів покладено обов'язок доводити відсутність своєї вини в несплаті (неповній сплаті) аліментів.
Отже, для застосування зазначеної вище санкції до платника аліментів необхідні такі умови: існування заборгованості зі сплати аліментів, встановлених рішенням суду або за домовленістю між батьками згідно з частиною першою статті 189 СК України; наявність винних дій особи, яка зобов'язана сплачувати аліменти, що призвели до виникнення заборгованості.
Таких висновків дійшов Верховний Суд у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у постанові від 14 грудня 2020 року у справі № 661/905/19.
Виходячи з презумпції вини особи, яка прострочила виконання зобов'язання, відсутність вини в простроченні сплати аліментів повинен довести платник аліментів.
Перелік причин, з яких утворилась заборгованість не з вини платника аліментів, не є вичерпним і може встановлюватись судом у кожному випадку окремо на підставі поданих доказів.
Належних та допустимих доказів вжиття всіх залежних від нього заходів щодо належного виконання зобов'язання та виникнення заборгованості зі сплати аліментів з 30.06.2023 по 31.03.2025 не з його вини, відповідач суду не надав.
Розрахунок заборгованості відповідачем не спростовано.
Звертаючись до суду із апеляційною скаргою, адвокат відповідача також посилається на те, що довідками-розрахунками, по яких видно, що ОСОБА_2 , коли дізнавався про наявність заборгованості, одразу її погашав. Це, на думку апелянта, свідчить про відсутність умисного ухилення від сплати аліментів. Дані пояснення не були враховані Коростишівським районним судом Житомирської області, оскільки суд перейшов до стадії прийняття рішення без пояснень сторони відповідача, хоча відповідно до заяви захисника Логінова Р.М., останній перебував у відпустці, та просив провести засідання без його участі, а не завершити судовий розгляд.
Зокрема, до апеляційної скарги долучені довідка-розрахунок Богунського відділу Державної виконавчої служби у місті Житомирі Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 14.05.2025 № 62914 про розмір заборгованості відповідача по сплаті аліментів станом на 01.05.2025 за період з 30.06.2023 по 30.04.2025 в сумі 23937,96 грн; розрахунок Коростишівського відділу Державної виконавчої служби у Житомирському районі Житомирської області Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) від 12.06.2025 № 44019/23-3/29/25 про розмір заборгованості відповідача по сплаті аліментів станом на 01.05.2025 в сумі 25538,46 грн, квитанцію від 18.06.2025 про погашення в сумі 25538,46 грн (а.с.97-98).
За ч.3 ст.367 ЦПК України докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Дослідження нових доказів провадиться, зокрема, у таких випадках: якщо докази існували на час розгляду справи судом першої інстанції, але особа, яка їх подає до апеляційного суду, з поважних причин не знала й не могла знати про їх існування; докази існували на час розгляду справи в суді першої інстанції і учасник процесу знав про них, однак з об'єктивних причин не міг подати їх до суду; додаткові докази, які витребовувалися раніше, з'явилися після ухвалення рішення судом першої інстанції; суд першої інстанції неправомірно виключив із судового розгляду подані учасником процесу докази, що могли мати значення для вирішення справи; суд першої інстанції необґрунтовано відмовив учаснику процесу в дослідженні доказів, що могли мати значення для вирішення справи (необґрунтовано відмовив у призначенні експертизи, витребуванні доказів, якщо їх подання до суду для нього становило певні труднощі тощо); наявні інші поважні причини для їх неподання до суду першої інстанції у випадку відсутності умислу чи недбалості особи, яка їх подає, або вони не досліджені судом унаслідок інших процесуальних порушень.
Аналогічні за змістом висновки містяться у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 10 квітня 2019 року у справі № 145/474/17
Таких обставин апеляційним судом встановлено не було.
Додані до апеляційної скарги нові докази колегія суддів не бере до уваги, оскільки представником відповідача порушено порядок їх подання. Останній не повідомляв про них суд першої інстанції, а відтак вони не досліджувались судом.
Крім того, не обґрунтовано поважних причин неможливості їх подання до суду першої інстанції.
Суд першої інстанції, дослідивши обставини справи, докази, надані сторонами, та здійснивши їх правову оцінку, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для стягнення з відповідача як платника аліментів на користь позивача як отримувача цих аліментів пені за прострочення зі сплати аліментів у розмірі сукупної заборгованості, яка відповідно до довідки-розрахунку від 17.04.2025 станом на 01.04.2025 складала 22507,21 грн. При цьому судом враховано, що приписами частини першої статті 196 СК України право на стягнення неустойки (пені) за прострочення сплати аліментів обмежено розміром 100 % заборгованості зі сплати аліментів.
Щодо недотримання судом першої інстанції процесуальних гарантій під час розгляду заяви адвоката Логінова Р.М. про проведення засідання без його участі, слід зазначити наступне.
В апеляційній скарзі адвокат відповідача посилається на те, що наведені пояснення не були враховані Коростишівським районним судом Житомирської області, оскільки суд перейшов до стадії прийняття рішення без пояснень сторони відповідача, хоча відповідно до заяви захисника Логінова Р.М., останній перебував у відпустці, та просив провести засідання без його участі, а не завершити судовий розгляд.
Згідно ч.3 ст.211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності. Якщо таке клопотання заявили всі учасники справи, судовий розгляд справи здійснюється на підставі наявних у суду матеріалів.
Неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею (ч.1 ст.223 ЦПК України) .
Підстави відкладення розгляду справи в судовому засіданні в межах встановленого ЦПК України строку визначені ч.2 ст.223 ЦПК України).
Як видно зі змісту заяви від 22.12.2025, адвокат Логінов Р.М. просив провести судове засідання без його участі у зв'язку із перебуванням у відпустці до 02.01.2026 (а.с.71). Будь-які застереження щодо неможливості подання пояснень по суті позову та нових доказів станом на момент подання вказаної заяви відсутні.
Як убачається зі змісту протоколу судового засідання від 22.12.2025, технічна фіксація даної справи не здійснювалася у зв'язку із неявкою сторін.
Суд першої інстанції надав оцінку заявам сторін та вирішив здійснювати розгляд справи за відсутності сторін, які не з'явились (а.с.76).
Наведене свідчить про те, що суд першої інстанції, вирішуючи спір, з метою своєчасного судового розгляду дотримався передбаченої частиною першою статті 2 ЦПК України вимоги щодо справедливого судового розгляду, з дотриманням загальних принципів цивільного судочинства.
Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, з-поміж іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Загалом принцип змагальності прийнято розглядати як основоположний компонент концепції "справедливого судового розгляду" у розумінні пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, що також включає споріднені принципи рівності сторін у процесі та ефективної участі.
Принцип змагальності судового провадження охоплює, зокрема, можливість коментувати представлені докази і пояснення у належній формі та у встановлений час.
З огляду на наведене, колегія суддів зазначає, що розгляд справи, який здійснювався без участі сторін, за наявності, зокрема, заяви адвоката Логінова Р.М. від 22.12.2025 з проханням провести судове засідання без його участі у зв'язку із перебуванням у відпустці, не свідчить про позбавлення його права бути заслуханим.
Невиконання судом гарантій щодо справедливого і публічного розгляду справи не встановлено.
Інші доводи апеляційної скарги не спростовують правильності висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з'ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка, а зводяться до власного тлумачення характеру спірних правовідносин та до переоцінки доказів.
Відповідно до положень статей 12, 81 ЦПК України кожна сторона зобов'язана довести ті обставини на які посилається як на підставу своїх вимог і заперечень. Докази подаються сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі. Доказуванню підлягають обставини, які мають значення для ухвалення рішення у справі і щодо яких у сторін та інших осіб, які беруть участь у справі, виникає спір. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін та інші проти України", № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про порушення судом норм матеріального та процесуального права є необґрунтованими, а рішення суду є законним та ґрунтується на встановлених обставинах справи.
За приписами пункту 1 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно статті 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення із додержанням норм матеріального та процесуального права.
Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін.
Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи, немає.
Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує тридцяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в силу вимог закону.
Керуючись статтями 259, 268, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд
ухвалив:
Апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Логінова Руслана Миколайовича залишити без задоволення.
Рішення Коростишівського районного суду Житомирської області від 22 грудня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
Головуючий В.А. Панкеєва
Судді: Н.Й. Григорусь
О.М. Галацевич