Справа № 756/13424/25
"05" березня 2026 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі:
головуючої судді - Марфіної Н.В.,
за участі секретаря - Лазоришин А.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав, -
29.08.2025 року позивачка звернулась до суду із позовом до відповідача про позбавлення батьківських прав, у якому просить позбавити ОСОБА_2 батьківських прав відносно його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі, який розірваний рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19.10.2023 року. Малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає з позивачкою та перебуває на її утриманні. Позивачка зазначає, що відповідач не є біологічним батьком дитини, не забрав хлопчика з пологового будинку і протягом шести місяці після народження не виявляв щодо нього батьківського піклування, а також ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків щодо виховання дитини. Відповідач особисто склав заяву про те, що він не є біологічним батьком дитини, ніколи не приймав участі у догляді та вихованні дитини, не забирав дитину з пологового будинку, не виявляв щодо неї батьківського піклування. Позивачка зазначає, що з метою найбільш повного та всебічного забезпечення прав і законних інтересів дитини, доцільним є позбавлення відповідача батьківських прав.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 25.09.2025 року справу передано на розгляд Дніпровського районного суду м. Києва.
Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 12.12.2025 року відкрите провадження у справі та призначено справу до розгляду за правилами загального позовного провадження до підготовчого засідання.
Ухвалою суду від 23.01.2026 року закрите підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті у відкритому судовому засіданні, а також витребувано висновок органу опіки та піклування щодо доцільності позбавлення відповідача батьківських прав.
Відповідач неодноразово викликався до суду, однак жодного разу до суду не з'явився. Суд здійснював виклики відповідача за останньою відомою зареєстрованою у встановленому законом порядку адресою відповідача, однак судова кореспонденція повернулась до суду без вручення адресату. У відповідності до положень ч. 10 ст. 187 ЦПК України, виклик відповідача до суду здійснювався також через розміщення оголошення на офіційному веб-порталі судової влади України.
Відповідач в судове засідання не з'явився, відзиву на позовну заяву не подав.
Відповідно до положень ч. 8 ст. 178 ЦПК України, у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
За змістом ст. 280 ЦПК України, суд може ухвалити заочне рішення на підставі наявних у справі доказів за одночасного існування таких умов:1) відповідач належним чином повідомлений про дату, час і місце судового засідання; 2) відповідач не з'явився в судове засідання без поважних причин або без повідомлення причин; 3) відповідач не подав відзив; 4) позивач не заперечує проти такого вирішення справи.
Як убачається з матеріалів справи, сторона позивача не викладала жодних заперечень з приводу розгляду справи у заочному порядку та ухвалення до у справі заочного рішення.
За наведених обставин, у відповідності до вимог ч. 1 ст. 281 ЦПК України, суд постановив провести заочний розгляд справи та ухвалити у справі заочне рішення.
Позивачка в судове засідання не з'явились, разом з цим у матеріалах справи наявне клопотання позивача про розгляд справи без її участі, позовні вимоги підтримує в повному обсязі.
Представник третьої особи в судове засідання не з'явився, в матеріалах справи наявне клопотання третьої особи про розгляд справи за відсутності представника, також третя особа просить прийняти законне рішення в інтересах дитини.
Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх взаємозв'язку і сукупності, повно, об'єктивно та всебічно з'ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.
Судом встановлено, що сторони у справі перебували в зареєстрованому шлюбі з 27.10.2018 року, який розірваний рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19.10.2023 року у справі №756/8528/23 (а.с. 14).
Як вбачається з матеріалів справи, ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , і його батьками є: ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження (а.с. 4).
За змістом ст.ст. 121, 122 СК України, права та обов'язки матері, батька і дитини ґрунтуються на походженні дитини від них, засвідченому органом державної реєстрації актів цивільного стану в порядку, встановленому статтями 122 та 125 цього Кодексу. Дитина, яка зачата і (або) народжена у шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі Свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров'я про народження дружиною дитини.
У своїй нотаріально посвідченій заяві від 03.04.2024 року відповідач зазначив, що він усвідомлюючи значення своїх дій, без будь-якого додаткового впливу, за своєю волею, цією заявою підтверджує, що відмовляється від батьківства новонародженої дитини (хлопчика) ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір'ю якого є позивачка. Відповідач підтверджує відсутність кровного споріднення між ним та дитиною. Також відповідач підтверджує, що в період з 2021 року по день оформлення даної заяви він постійно перебуває на території Азербайджанської Республіки, не являється біологічним батьком хлопчика, не приймав участі у догляді та вихованні дитини, не забирав дитину з пологового будинку та не виявляв щодо неї батьківського піклування (а.с. 8-10).
Статтею 171 СК України визначено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Водночас, ураховуючи, що станом на час розгляду справи дитина має занадто малолітній вік (3 роки), суд не вбачав підстав для заслуховування її думки в судовому засіданні, адже у такому віці свідоме формування та висловлення думки не є можливим і опитування в суді маленьких дітей може призвести лише до нанесення шкоди психіці дитини та завдання стресу.
Відповідно до положень ст. 19 СК України, при розгляді судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Згідно висновку органу опіки піклування Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 23.01.2026 року: 27.10.2018 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 був зареєстрований шлюб. ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_1 народила сина, ОСОБА_3 . Заочним рішенням Оболонського районного суду м. Києва від 19.10.2023 року шлюб було розірвано. Відповідно до нотаріально посвідченої та апостильованої заяви ОСОБА_2 від 03.04.2024 року, він відмовляється від батьківства новонародженої дитини (хлопчика), ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , матір'ю якого є ОСОБА_1 . Він підтверджує, що не є біологічним батьком хлопчика, не забирав його з пологового будинку, не дбав про нього та не приймав участі у його вихованні. Також, він підтвердив, що з 2021 року постійно перебуває на території Азербайджанської Республіки. Хлопчик, разом з матір'ю, сестрою та братом проживає за адресою: АДРЕСА_1 . Відповідно до акту обстеження житлово-побутових умов проживання, складеного службою у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації від 16.01.2026 року, в квартирі створені належні умови для проживання дитини. Під час обстеження мати повідомила, що ОСОБА_2 не є біологічним батьком ОСОБА_4 , він жодного разу його не бачив, матеріальної допомоги на його утримання не надавав, життям хлопчика не цікавився. З метою підготовки відповідного висновку до суду, дане питання було винесене на розгляд комісії з питань захисту прав дитини Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації 22.01.20226 року. З огляду на вищевикладене, керуючись ст.ст. 164, 165 СК України, постановою КМУ №866 від 24.09.2008 року, керуючись рішенням комісії з питань захисту прав дитини (протокол від 22.01.2026 року №2), Оболонська районна в місті Києві державна адміністрація, як орган опіки та піклування, рекомендує суду позбавити батьківських прав ОСОБА_2 що малолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 46).
У даній справі суд погоджується з висновком органу опіки та піклування про доцільність позбавлення відповідача батьківських прав стосовно його малолітньої дитини, ураховуючи всі встановлені судом обставини справи.
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України, сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Частина перша статті 8 Закону України "Про охорону дитинства" передбачає, що кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці (частина перша статті 12 Закону України "Про охорону дитинства").
Частиною першою статті 9 Конституції України передбачено, що чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
Згідно з частинами першою, другою статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року (далі - Конвенція), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою, десятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
За змістом статті 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини.
Відповідно до пункту 1 статті 18 Конвенції держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Відповідно до частин першої, другої статті 155 СК України здійснення батьками своїх прав та виконання обов'язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток (частина друга статті 150 СК України).
Пунктами 1, 3 статті 9 Конвенції передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Згідно з частиною другою статті 157 СК України той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею.
Згідно з частинами другою та четвертою статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом.
У статті 7 СК України визначено необхідність забезпечення дитині можливості здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України; регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що права батьків щодо дитини є похідними від прав та інтересів дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й, у першу чергу, повинні бути визначені та враховані інтереси дитини, виходячи із об'єктивних обставин спору, а тільки потім права батьків.
Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов'язки щодо батьків (стаття 142 СК України), в тому числі, й на рівне виховання батьками.
У рішенні ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року N 31111/04 у справі "Хант проти України" зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі "Olsson v. Sweden" (N 2) від 27 листопада 1992 року, Серія A, N 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення у справі "Johansen v. Norway" від 07 серпня 1996 року, § 78).
Відповідно до частини першої статті 164 СК України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров'я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини.
Тлумачення пункту 2 частини першої статті 164 СК України дозволяє зробити висновок, що ухилення від виконання своїх обов'язків з виховання дитини може бути підставою для позбавлення батьківських прав лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори як кожен окремо, так і в сукупності можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов'язками.
У пунктах 15, 16 постанови Пленуму Верховного Суду України від 30 березня 2007 року № 3 "Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав" судам роз'яснено, що позбавлення батьківських прав (тобто прав на виховання дитини, захист її інтересів, на відібрання дитини в інших осіб, які незаконно її утримують, та інші), що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов'язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей. Ухилення батьків від виконання своїх обов'язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти.
Позбавлення батьківських прав є виключною мірою, яка тягне за собою серйозні правові наслідки як для батька (матері), так і для дитини (стаття 166 СК України).
Зважаючи на те, що позбавлення батьківських прав є крайнім заходом, суд може у виняткових випадках при доведеності винної поведінки когось із батьків або їх обох з урахуванням її характеру, особи батька і матері, а також інших конкретних обставин справи відмовити у задоволенні позову про позбавлення цих прав, попередивши відповідача про необхідність змінити ставлення до виховання дитини (дітей) і поклавши на органи опіки та піклування контроль за виконанням ним батьківських обов'язків. Таким чином, позбавлення батьківських прав допускається лише тоді, коли змінити поведінку батьків у кращу сторону неможливо, і при наявності вини у діях батьків.
У даному випадку суд дійшов висновку про наявність свідомого ухилення та винної поведінки батька у неприйнятті ним участі в вихованні та утриманні дитини, оскільки відповідач не був позбавлений можливості отримання інформації про місце проживання дитини, судом не встановлено наявності будь-яких перешкод для батька у спілкуванні з сином, непереборні обставини, які не дозволяють батьку реалізовувати свій батьківський обов'язок, відсутні. Навпаки, батько свідомо відмовляється від дитини, що є неправозгідним.
Суд ураховує, що відповідач протягом тривалого терміну (з самого народження хлопчика) не приймає участі у вихованні дитини, жодним чином не виконує батьківських обов'язків, не проявляє до дитини батьківського піклування, що вказує на його байдужість до життя та долі дитини. Будь-яких спроб відповідача налагодити контакт з сином судом не встановлено, відповідач у своїй нотаріально посвідченій заяві не визнає себе біологічним батьком дитини та фактично самостійно відмовляється від своїх батьківських прав щодо хлопчика.
У рішенні від 30 червня 2020 року в справі "Ілля Ляпін проти Росії" (заява N 70879/11) ЄСПЛ зауважив про те, що в інтересах дитини також забезпечити її розвиток у здоровому навколишньому середовищі, і батько/мати не може мати права відповідно до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод вживати таких заходів, які б могли завдати шкоди здоров'ю та розвитку дитини. Найкращі інтереси дитини можуть, в залежності від їх характеру і серйозності, превалювати над інтересами батьків.
Також ЄСПЛ у рішенні від 30 червня 2020 року у справі "Ілля Ляпін проти Росії" (заява N 70879/11) зазначив про те, що якщо батько/мати не підтримують стосунків з дитиною, його можна позбавити батьківських прав. І в цьому немає порушення права на сімейне життя, гарантоване Конвенцією.
Приймаючи рішення у цій конкретній справі, суд виходить з того, що на перше місце мають ставитись "якнайкращі інтереси дитини", оцінка яких включає в себе знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення.
Із матеріалів справи чітко вбачається, що відповідач протягом тривалого терміну не спілкується з дитиною, не приймає участі у її вихованні і такої своєї поведінки не змінює і не намагається змінити.
Врахувавши поведінку відповідача та всі інші встановлені у цій справі обставини, відсутність будь-яких фактичних даних про те, що відповідач намагався відновити спілкування з дитиною та брати участь у її вихованні, суд дійшов висновку про наявність підстав для застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав, оскільки маючи юридичну і фактичну можливість до вчинення дій, які становлять зміст батьківського обов'язку, свідомо ухиляється від їх виконання. У зв'язку з цим позбавлення батьківських прав відносно малолітньої дитини позитивно вплине на долю дитини, забезпечить захист її прав та інтересів.
З урахуванням всіх встановлених обставин справи суд вважає за необхідне застосувати до відповідача крайній захід - позбавлення його батьківських прав, оскільки відсутні будь-які факти та обставини, які б давали суду можливість прийти до висновку про те, що відповідач може змінити свою поведінку по відношенню до дитини та бажає приймати участь у житті сина.
Врахувавши конкретні обставини справи, "якнайкращі інтереси дитини", а також те, що відповідач не підтримує стосунків з сином протягом тривалого часу, не цікавиться його життям, самоусунувся від виконання батьківських обов'язків щодо виховання дитини, спілкування з нею, утримання, і така поведінка відповідача триває довгий час (з самого народження дитини), суд дійшов висновку про застосування до відповідача крайнього заходу впливу у вигляді позбавлення його батьківських прав, оскільки відповідач свідомо ухиляється від виконання батьківських обов'язків.
Крім того, матеріали справи не містять жодних доказів того, що відповідачу створювали перешкоди у спілкуванні та вихованні дитини. Зміст заяви відповідача свідчить про те, що він не мав і не має бажання виконувати батьківські обов'язки щодо хлопчика.
Позбавлення батьківських прав - це, насамперед, спосіб захисту прав та інтересів дитини, тому, враховуючи відсутність будь-якої участі відповідача у вихованні та утриманні дитини тривалий час, існування реальної можливості виконання батьківських обов'язків, проте їх свідоме невчинення, відсутність зацікавленості у перебуванні дитини в навчальному закладі, станом її здоров'я та вихованням, суд дійшов висновку про задоволення позову про позбавлення батьківських прав.
У цій справі доведене нехтування відповідачем потребами дитини, порушення прав дитини на належне батьківське виховання та не виконання відповідачем своїх батьківських обов'язків щодо спілкування з дитиною та її виховання. Відповідач не довів зміну своєї поведінки щодо дитини, реальне прагнення здійснювати належне піклування за нею, не спростував свідомого нехтування обов'язками батька щодо сина. Наявні в матеріалах справи докази свідчать зовсім про протилежне, а саме про те, що відповідач не визнає себе батьком дитини і з цієї підстави не бажає у будь-який спосіб виконувати батьківські обов'язки.
Приймаючи рішення у справі, суд ураховує всі перелічені вище встановлені судом обставини справи та вбачає що відповідач свідомо самоусунувся від виконання батьківських обов'язків зі спілкування з дитиною та прийняття участі у її вихованні, своєї поведінки не змінював протягом тривалого часу, хоча мав можливість та час для виправлення свого ставлення до виховання сина, однак таких заходів не вжив, що підтверджує його неспроможність забезпечити необхідні умови для повноцінного розвитку дитини, тому позбавлення відповідача батьківських прав є доцільним та спрямоване, перш за все, на захист прав та інтересів дитини.
У матеріалах справи відсутні докази, що відповідач вживає заходів щодо спілкування з сином, цікавиться його станом здоров'я, внутрішнім світом, бере участь у вихованні дитини. Навпаки, встановлені судом обставини справи свідчать про свідоме та винне ухилення відповідача протягом тривалого терміну від виконання своїх обов'язків по вихованню дитини, тому наявні підстави для позбавлення відповідача батьківських прав і саме таке рішення відповідатиме вимогам Закону України "Про охорону дитинства", Конвенції про права дитини, нормам СК України та інтересам малолітньої дитини.
Позбавлення відповідача батьківських прав здійснене згідно із законом (пункти 1, 2 частини першої статті 164 СК України), спрямоване на захист прав та інтересів дитини, отже, має законну мету і втручання в права відповідача є пропорційним меті позбавлення його батьківських прав.
Крім того, необхідно зазначити, що позбавлення батьківських прав не тягне невідворотних наслідків, оскільки не позбавляє особу, яка позбавлена батьківських прав, на спілкування з дитиною і побачення з нею, а також права на звернення до суду з позовом про поновлення батьківських прав.
Тобто, відповідач не позбавлений можливості все ж таки змінити своє ставлення до сина та його виховання і у подальшому поставити питання про поновлення у батьківських правах (стаття 169 СК України), а також не позбавлений можливості звернутись до суду із заявою про надання йому права на побачення з дитиною (ст. 168 СК України).
Вирішуючи відповідний спір в частині позбавлення батьківських прав суд з урахуванням конкретних обставин цієї справи керувався правовими позиціями Верховного Суду викладеними у його постановах, зокрема у справі №202/7712/18 від 21.07.2021 року, №331/8310/15 від 02.08.2021 року, №203/3505/19 від 26.01.2022 року, №398/4299/17 від 27.01.2021 року та №202/7712/18 від 21.07.2021 року.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 9, 51 Конституції України, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 13, 76-81, 89, 141, 258, 259, 263-265, 280, 281, 268, 273, 353, 354 ЦПК України, ст.ст. 7, 14, 19, 141, 142, 150, 153, 155, 157, 164, 166, 171 СК України, Законом України «Про охорону дитинства», Конвенцією про права дитини від 20.11.1989 року, суд, -
Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації, про позбавлення батьківських прав - задовольнити.
Позбавити батьківських прав ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , по відношенню до його малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати пов'язані зі сплатою судового збору у розмірі 1211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду. Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його складення.
Текст рішення складений 05.03.2026 року.
Учасники справи:
Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );
Відповідач - ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_3 , останнє відоме місце реєстрації: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 );
Третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Оболонської районної в місті Києві державної адміністрації (м. Київ, вул. Левка Лук'яненка, 2-Д, код ЄДРПОУ 37445484).
Суддя -