Провадження № 2-др/537/3/26
Справа № 537/2375/23
02.03.2026 в м. Кременчуці Крюківський районний суд м. Кременчука Полтавської області в складі головуючого судді Фадєєвої С.О. з участю секретаря судового засідання Супруненко О.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кременчуці цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю,
У провадженні Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області перебувала цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю. 17.11.2025 у справі судом винесено рішення, яке на даний час не набрало законної сили. Судом встановлено, що при ухваленні судового рішення в мотивувальній частині рішення суд вирішив питання щодо всіх позовних вимог, проте в резолютивній частині не зазначив остаточних висновків суду щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 1/2 частину майна: адміністративних будівель зі складами продбази та частини складських приміщень загальною площею 1238,3 кв.м. по АДРЕСА_1 ; будівлю по АДРЕСА_2 ; вбудований магазин непродовольчих товарів площею 135,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 ; приміщення вбудованого магазину загальною площею 95,6 кв.м., приміщення вбудованого магазину та кафе-бару площею 161,7 кв.м., вбудоване приміщення кафе "Лакомка" площею 257,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 .
Крім цього представник відповідача ОСОБА_2 (позивача за зустрічним позовом) адвокат Кондрик Н.Г. звернулася до суду із заявою про винесення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю, де просила стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правничу допомогу у розмірі 150000 грн, витрати на підготовку експертного висновку на замовлення сторони та проведення експертизи у сумі 37365,32 грн, витрати, пов'язані із прибуттям учасника судового процесу у судове засідання суду першої інстанції в сумі 30043,87 грн, 1925,62 євро, 421,5 злотих та 1827 леїв (RON).
На обґрунтування заяви зазначила, що 17.11.2025 Крюківським районним судом м. Кременчука Полтавської області було постановлено рішення у цій справі, яким позовні вимоги ОСОБА_2 задоволені у повному обсязі, позовні вимоги ОСОБА_1 задоволені частково. Оскільки відповідач понесла судові витрати у справі, що складаються з витрат на професійну правничу допомогу, витрат, пов'язаних із залученням експертів та проведенням експертизи, витрат, пов'язаних із прибуттям ОСОБА_2 з постійного місця проживання у Федеративній Республіці Німеччина у судове засідання суду першої інстанції України, просила вирішити питання про їх стягнення з ОСОБА_1 . Вказала, що нею, як представником відповідача, надано обумовлені договором правничі послуги, а ОСОБА_2 сплачено їй, як адвокату, фіксований розмір гонорару, встановлений у договорі, у сумі 150000 грн. Витрати на підготовку експертних висновків та проведення експертизи, а також витрати, пов'язані з прибуттям відповідачки до суду підтверджуються письмовими доказами.
Надалі відповідач ОСОБА_2 подала до суду письмову заяву, якою уточнила розмір її витрат, пов'язаних із прибуттям до суду, та просила остаточно стягнути з ОСОБА_1 17289,64 грн, 2888,95 євро, 1937 леїв та 685,7 злотих. У заяві вказала, що при арифметичному обрахунку цього виду витрат раніше допущено неточності в підрахунках заявленої до відшкодування суми, а тому просила вважати правильними уточнені суми.
Представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Охмаком В.І. подано суду клопотання про зменшення судових витрат, у якому представник позивача вказав, що заявлена сума витрат на правничу допомогу є, на його думку, завищеною та неспівмірною із складністю справи. Крім цього вважає, що вимоги відповідача ОСОБА_2 про стягнення витрат, пов'язаних із прибуттям учасника судового процесу до місця проведення судового засідання, задоволенню не підлягають, оскільки надані докази у своїй більшості складені іноземною мовою, що унеможливлює їх належне та детальне дослідження, а також не мають підтверджень фактичної оплати.
Сторони та їхні представники до суду повторно не з'явились, про час та місце слухання справи повідомлялися належним чином.
У зв'язку з неявкою сторін в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалося на підставі ч.2 ст. 247 ЦПК України.
В силу ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, в тому числі якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви.
Положення частини четвертої статті 270 ЦПК України про те, що у разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання, не виключають обов'язку суду повідомити сторони про призначення судового засідання з розгляду питання про ухвалення додаткового рішення чи повідомити їх про прийняття заяви до розгляду (якщо провадження у справі є письмовим). Подібний правовий висновок сформульовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, провадження № 12-43гс22, в якій на розгляд Великої Палати Верховного Суду було передано правове питання про порядок і процедуру ухвалення додаткового судового рішення.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши докази, суд доходить наступних висновків.
З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , де просив суд здійснити поділ спільного сумісного майна подружжя та визнати за ним право власності на 1/2 частину спільного сумісного майна: адміністративних будівель зі складами продбази та частину складського приміщення площею 1238,3 кв.м. по АДРЕСА_1 , будівлю по АДРЕСА_2 , вбудований магазин непродовольчих товарів площею 135,0 кв.м. по АДРЕСА_3 , приміщення вбудованого магазинузагальною площею 95,6 кв.м., приміщення вбудованого магазину та кафе-бару площею 161,7 кв.м., вбудоване приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " площею 257,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 . Також просив стягнути з відповідача судові витрати.
ОСОБА_2 подала до суду зустрічний позов до ОСОБА_1 , де просила визнати за нею право особистої приватної власності на приміщення вбудованого магазину та кафе-бару площею 161,7 кв.м., приміщення вбудованого магазину площею 95,6 кв.м., місце розташування яких по АДРЕСА_4 , за результатами реконструкції вбудованого приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " загальною площею 257,3 кв.м. по АДРЕСА_5 (після зміни нумерації - будинок АДРЕСА_4 ); вбудований магазин непродовольчих товарів загальною площею 55,7кв.м., вбудований магазин непродовольчих товарів загальною площею 135 кв.м., місце розташування яких по АДРЕСА_3 , після реконструкції вбудованого нежитлового приміщення загальною площею 165,5 кв.м.по АДРЕСА_3 ; будівлю загальною площею 485 кв.м. по АДРЕСА_2 після реконструкції кафе "Північ" по АДРЕСА_6 ; адміністративні будівлі зі складами продбази та частину складських приміщень загальною площею 1215,9 кв.м. по АДРЕСА_1 .
Ухвалою Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 02.10.2025 позови об'єднано в одне провадження.
Надалі у підготовчому судовому засіданні представником позивача ОСОБА_1 адвокатом Охмаком В.І. подано заяву про зміну підстав позову, яка прийнята судом, де він просив здійснити поділ майна, що є обєктом права спільної сумісної власності подружжя ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , визнавши за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину майна: адміністративні будівлі зі складами продбази та частину складських приміщень загальною площею 1238,3 кв.м. по АДРЕСА_1 ; будівлю по АДРЕСА_2 ; вбудований магазин непродовольчих товарів площею 135,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 ; приміщення вбудованого магазину загальною площею 95,6 кв.м., приміщення вбудованого магазину та кафе-бару площею 161,7 кв.м., вбудоване приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " площею 257,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 . Також просив стягнути на його користь судовий збір.
Ріщенням Крюківського районного суду м. Кременчука Полтавської області від 17.11.2025 задоволено частково позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна подружжя, позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю задоволено у повному обсязі. Визнано за ОСОБА_2 право особистої приватної власності на наступне майно: 1) приміщення вбудованого магазину та кафе-бару загальною площею 161,7 кв.м. по АДРЕСА_4 , 2) приміщення вбудованого магазину площею 95,6 кв.м по АДРЕСА_4 ; 3) приміщення вбудованого магазину непродовольчих товарів загальною площею 55,7 кв.м. по АДРЕСА_7 ) приміщення вбудованого магазину непродовольчих товарів загальною площею 135 кв.м. по АДРЕСА_3 , 5) будівлю загальною площею 485 кв.м. по АДРЕСА_2 ; 6) адміністративні будівелі зі складами продбази та частину складських приміщень загальною площею 1238,3 кв.м. по АДРЕСА_1 ; стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя компенсацію вартості частини належної йому частки у спільному сумісному майні подружжя у сумі 2073 грн. Рішення суду не набрало законної сили.
Як встановлено судом, при ухваленні судового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про поділ спільного сумісного майна та зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання майна особистою приватною власністю в мотивувальній частині рішення суд вирішив питання у тому числі щодо позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 1/2 частину майна: адміністративних будівель зі складами продбази та частини складських приміщень загальною площею 1238,3 кв.м. по АДРЕСА_1 ; будівлю по АДРЕСА_2 ; вбудований магазин непродовольчих товарів площею 135,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 ; приміщення вбудованого магазину загальною площею 95,6 кв.м., приміщення вбудованого магазину та кафе-бару площею 161,7 кв.м., вбудоване приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " площею 257,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 , відмовивши у задоволенні цих вимог. Проте в резолютивній частині не зазначив щодо цих позовних вимог остаточних висновків суду.
Так, спірними об'єктами нерухомості згідно як з первісним позовом з урахуванням заяви про зміну підстав позову, так і згідно з зустрічним позовом було одне і теж нерухоме майно, вимоги щодо якого вирішені судом. При ухваленні рішення, вислухавши сторони та їх представників, свідків, дослідивши і оцінивши наявні у справі докази, в мотивувальній частині суд установив та вирішив : «Судом у цій справі встановлено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя є набута у шлюбі згідно з договором купівлі-продажу від 27.12.2000, що посвідчений нотаріально, частина складського приміщення, яке знаходиться по АДРЕСА_1 та складається зі складу літ. "Г" загальною площею 28,7 кв.м…..З огляду на внесення відповідачем ОСОБА_2 грошової суми на депозитний рахунок суду, відсутність заперечень позивача щодо можливості отримання ним грошової компенсації та допущення такої можливості у письмовому відзиві на зустрічний позов, суд вважає за можливе у порядку поділу майна подружжя визнати за ОСОБА_2 право особистої власності на частину складського приміщення "1" площею 28,7 кв.м. будівлі складу літ. "Г", розташованої по АДРЕСА_8 , стягнувши з неї на користь ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості його 1/2 частки у цьому майні у сумі 2073 грн. Вартість цієї частки визначена за погодженням між подружжям, виходячи із оцінки спеціаліста, наданої стороною позивача на увесь об'єкт нерухомості та висновку експерта №47-23, згідно з якими вартість усього об'єкта складає 177000 грн., вартість 1 кв.м. становить 143 грн., площа складу дорівнює 28,7 кв.м. Припинення права власності позивача на цю частку очевидно не завдасть істотної шкоди інтересам співвласника. Що стосується іншого спірного майна, то суд вважає, що позивачем ОСОБА_1 не надано належних і допустимих доказів на підтвердження того, що спірне майно набуте ним та ОСОБА_2 до реєстрації шлюбу внаслідок їх спільної праці як членів однієї сім'ї, тому таке майно не може бути об'єктом права спільної сумісної власності. Водночас відповідачем ОСОБА_2 доведено, що інше майно, вказане нею у зустрічному позові, є об'єктом особистої приватної власності відповідача, набувалося нею до реконструкції за особисті кошти до укладення шлюбу з ОСОБА_1 , було реконструйоване з метою здійснення нею підприємницької діяльності…На підставі викладеного суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 про поділ спільного сумісного майна подружжя підлягають частковому задоволенню шляхом визнання за ОСОБА_2 права особистої власності на частину складського приміщення "1" площею 28,7 кв.м. будівлі складу літ. "Г", розташованої по АДРЕСА_8 , яке є складовою частиною цілого об'єкта нерухомості, та стягнення з неї на користь ОСОБА_1 грошової компенсації вартості його 1/2 частки у цьому майні, а вимоги ОСОБА_2 про визнання майна особистою приватною власністю підлягають задоволенню у повному обсязі.».
Отже судом у мотивувальній частині рішення вирішено питання, у тому числі, щодо всіх позовних вимог ОСОБА_1 , проте в резолютивній частині суд виклав висновки лише щодо задоволеної частини позовних вимог ОСОБА_1 , не вказавши остаточного висновку про відмову у задоволенні інших вимог ОСОБА_1 .
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.
Частинами третьою та четвертою статті 270 ЦПК України встановлено, що суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. Тлумачення положень статті 270 ЦПК України дозволяє дійти висновку, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою, ухвалюється в тому самому складі та порядку, що й первісне судове рішення. Додаткове судове рішення є засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення.
Отже враховуючи, що відповідно до ст.270 ЦПК України додаткове судове рішення є похідним від первісного рішення, є його невід'ємною складовою, засобом усунення неповноти судового рішення, внаслідок якої, зокрема, стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення, суд вважає за необхідне з врахуванням мотивів, наведених у первісному рішенні суду про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 про визнання за ним права власності на 1/2 частину майна, ухвалити додаткове судове рішення, яким викласти остаточні висновки, а саме відмовити в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині визнання за ним права власності на 1/2 частину майна: адміністративних будівель зі складами продбази та частини складських приміщень загальною площею 1238,3 кв.м. по АДРЕСА_1 ; будівлю по АДРЕСА_2 ; вбудований магазин непродовольчих товарів площею 135,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 ; приміщення вбудованого магазину загальною площею 95,6 кв.м., приміщення вбудованого магазину та кафе-бару площею 161,7 кв.м., вбудоване приміщення кафе "Лакомка" площею 257,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 .
При ухвалені рішення судом також не було вирішено питання розподілу судових витрат. Відповідно до п.3 ч.1 ст. 270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати. Згідно з ч.1, ч.3 ст. 133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; 3) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 4) пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно із ст. 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Згідно ч.3 ст. 141 ЦПК України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує:1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися.
Відповідно до ч.8 ст. 141 ЦПК України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Сторона позивача не заперечувала проти стягнення витрат відповідача на правничу (правову) допомогу, при цьому клопотала про їх зменшення, оскільки вважає їх завищеними та неспівмірнимии із складністю справи. Стороною відповідача на підтвердження витрат на правничу допомогу надано договір про надання правничої допомоги від 16.06.2023, укладений адвокатом Кондрик Н.Г. та ОСОБА_2 , яким визначено у тому числі повноваження адвоката, суму гонорару адвоката у розмірі 150000 грн; ордер на надання правничої (правової) допомоги; квитанцію № 1 від 11.11.2025 про сплату ОСОБА_2 гонорару у розмірі 150000 грн.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Як неодноразово вказував у своїх постановах Верховний Суд розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань, при цьому при встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю.
Верховний Суд також у постановах (зокрема у постанові ВП ВС від 12 травня 2020 року у справі № 904/4507/18) неодноразово зазначав, що не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом, зокрема у випадку укладення ними договору, що передбачає сплату адвокату «гонорару успіху», у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат. Вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність. При цьому стягнення витрат на професійну правничу допомогу з боржника не може бути способом надмірного збагачення сторони, на користь якої такі витрати стягуються, і не може становити для неї по суті додатковий спосіб отримання доходу (правовий висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 24.01.2022 у справі № 911/2737/17).
Велика Палата Верховного Суду вказувала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі № 755/9215/15-ц).
У додатковій постанові ВС від 13.02.2024 № 910/12155/22 виснував, що за порядком обчислення погодинна оплата послуг адвоката відрізняється від фіксованого розміру гонорару, де не враховуються фактичні витрати часу, однак в обох випадках вони беруться до уваги при вирішенні питання відшкодування витрат на правничу допомогу.
Аналізуючи реальність (дійсність та необхідність), а також обґрунтованість розміру витрат на правничу допомогу, суд враховує, що представником відповідача адвокатом Кондрик Н.Г. на виконання договору про надання правничої допомоги складена зустрічна позовна заява, клопотання про долучення доказів, відповідь на відзив, заперечення про прийняття до розгляду заяви про зміну предмету позову, складені адвокатські запити, підготовлено розлогий письмовий виступ у судових дебатах. Крім цього судом враховується, що адвокат Кондрик Н.Г. приймала участь у 24 судових засіданнях у справі. Судом також береться до уваги ціна позову, складність справи, яка потребувала витрат значного часу на опрацювання законодавства та судової практики, у тому числі суду касаційної інстанції, вивчення документів та доводів, якими протилежна сторона у справі обґрунтувала свої вимоги, значення справи для сторін, поведінку сторони під час розгляду справи, а також відсутність у клопотанні про зменшення судових витрат конкретних доводів неспівмірності витрат на правову допомогу, та відсутність у клопотанні позивача суми, яка, на його думку, є співмірною та розумною.
Суд вважає недоведеною необхідність подання клопотання про призначення у справі судової почеркознавчої експертизи та клопотання про поновлення процесуального строку на його подання, на які вказує адвокат Кондрик Н.Г. у заяві про стягнення судових витрат, оскільки призначена судом за клопотанням сторони відповідача експертиза не була проведена саме з причин невиконання клопотання експерта відповідачем ОСОБА_2 . Також є недоведеною необхідність подання відповідачем клопотання про долучення в якості доказу висновку експерта № 11/3-23, який у подальшому сторона відповідача просила виключити з обсягу поданих доказів.
Беручи до уваги викладене вище та характер правовідносин у цій справі, проаналізувавши обсяг наданих ОСОБА_2 правничих послуг, взявши до уваги доводи представника позивача щодо неспівмірності витрат, суд вважає, що відповідачем доведено понесення витрат на надання правничої допомоги у розмірі 90000 грн., що відповідає критерію реальності наданих адвокатських послуг, розумності їхнього розміру, конкретним обставинам справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, а тому вважає за можливе стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на правову допомогу у розмірі 89982 грн, пропорційно розміру задоволених позовних вимог (вимоги позивача ОСОБА_1 , виходячи з ціни позову, задоволені судом на 0,02%, отже 90000:100=х:0,02, х=18; 90000-18=89982).
Статтею 139 ЦПК України регулюються питання витрат, пов'язаних із залученням (викликом) свідків, експертів, спеціалістів, перекладачів, проведенням експертиз. Розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів. У разі недотримання вимог щодо співмірності витрат суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на оплату послуг експерта, спеціаліста, перекладача, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат, які підлягають розподілу між сторонами.
Стороною відповідача ОСОБА_3 надано суду висновки експертиз, складені на замовлення сторони, квитанції про сплату послуг експертів на загальну суму 37365,32 грн. Суд не вважає обґрунтованими витрати на складення експертного висновку № 11/3-23 у сумі 80005,83 грн, який був поданий стороною відповідача та який у подальшому сторона відповідача просила виключити з обсягу поданих доказів. Зважаючи на викладене необхідно частково задовольнити вимоги ОСОБА_2 про стягнення з ОСОБА_1 витрат, пов'язаних із залученням експертів та проведенням експертиз, у розмірі 29353,62 грн. (29359,49:100=х:0,02, х=5,87, 29359,49-5,87=29353,62).
Відповідно до ст.138 ЦПК України (витрати сторін та їхніх представників, що пов'язані з явкою до суду) витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту сторін та їхніх представників, а також найманням житла, несуть сторони. Граничний розмір компенсації за судовим рішенням витрат сторін та їхніх представників, що пов'язані з явкою до суду, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
На підтвердження витрат ОСОБА_2 , пов'язаних з явкою до суду, відповідачем надано документи, переважна частина з яких не перекладена на державну мову. Суд зазначає, що відповідно до ст.. 10 Конституції України державною мовою в Україні є українська мова. Згідно із ч.1 ст. 12 Закону України «Про судоустрій і статус судів» судочинство і діловодство в судах України проводяться державною мовою. Суди забезпечують рівність прав громадян у судовому процесі за мовною ознакою (ч.2 цієї статті). Суди використовують державну мову в процесі судочинства та гарантують право громадян на використання ними в судовому процесі рідної мови або мови, якою вони володіють (ч.3 ст. 12 цього Закону). Відповідно до ч.1 ст. 14 Закону України «Про забезпечення функціонування української мови як державної» у судах України судочинство провадиться, а діловодство здійснюється державною мовою.
Письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (ч.1 ст. 95 ЦПК України). Іноземний офіційний документ, що підлягає дипломатичній або консульській легалізації, може бути письмовим доказом, якщо він легалізований у встановленому порядку. Іноземні офіційні документи визнаються письмовими доказами без їх легалізації у випадках, передбачених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (ч.8 ст.95 ЦПК України).
Згідно з ч.ч.1, 3 ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів; суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів). Отже, для здійснення оцінки письмових доказів суд, а також інша сторона та представники, повинні розуміти зміст таких документів, що дозволить виявити можливі суперечливості. Тобто документи, що подаються до суду як докази, повинні бути викладені українською зрозумілою для суду та інших учасників судового процесу мовою. До наданих ОСОБА_2 письмових документів іноземною мовою не додано перекладу на державну мову, а тому суд, як і інші учасники, які не володіють іноземною мовою, позбавлені можливості ґрунтовно дослідити та оцінити ці документи.
Суд звертає увагу, що вказаною нормою ч.1 ст. 138 ЦПК до витрат, що пов'язані з явкою до суду, віднесені саме витрати, пов'язані з переїздом до іншого населеного пункту. Процесуальним законом не передбачено відшкодування витрат, пов'язаних з переїздом у межах міста, що підтверджено висновком Верховного Суду у постанові від 02 грудня 2021 року в справі № 761/35926/18. Процесуальним законом не передбачено і відшкодування витрат, пов'язаних із переїздом до суду з іншої країни. На думку суду, на підставі ч.1 ст. 138 ЦПК України, сторонам та їх представникам можуть бути відшкодовані виключно витрати переїзду між різними населеними пунктами у межах України, пов'язані з явкою до суду.
Європейський суд з прав людини неодноразово зазначав, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим (до прикладу - в рішенні ЄСПЛ від 23.01.2014 року у справі "East/West Alliance Limited проти України", заява №19336/04). Судом неодноразово роз'яснювалося відповідачеві право участі у судових засіданнях у режимі відеоконференції та підтверджувалася можливість проведення такої судом з врахуванням і тієї обставини, що представник відповідача бере участь у судовому засіданні в залі суду, таким правом відповідач не скористалася. Крім цього, як вбачається з відповіді з ЄДДР № 118804 відповідач ОСОБА_2 має зареєстроване місце проживання і в Україні, а саме в м. Кременчуці, де розглядалася справа, що не заперечувалося нею у суді.
На підставі викладеного суд не вбачає підстав для відшкодування відповідачеві ОСОБА_2 вказаних витрат.
Відповідачем ОСОБА_2 при зверненні до суду з зустрічною позовною заявою сплачено судовий збір за вимоги майнового характеру у максимально можливому розмірі 10311,05 грн. Як зазначалося вище, судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог, а тому з позивача на користь відповідача підлягають стягненню 10308,99 грн. сплаченого судового збору (позовні вимоги ОСОБА_1 , виходячи із ціни позову (загальної вартості майна), задоволені на 0,02%, тому 10311,05:100=х:0,02, х=2,06; 10311,05-2,06=10308,99).
Керуючись статтями 133, 134, 137, 141, 260, 270 Цивільного процесуального кодексу України, суд -
Відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовних вимог про визнання за ним права власності на 1/2 частину майна: адміністративних будівель зі складами продбази та частини складських приміщень загальною площею 1238,3 кв.м. по АДРЕСА_1 ; будівлю по АДРЕСА_2 ; вбудований магазин непродовольчих товарів площею 135,0 кв.м. за адресою: АДРЕСА_3 ; приміщення вбудованого магазину загальною площею 95,6 кв.м., приміщення вбудованого магазину та кафе-бару площею 161,7 кв.м., вбудоване приміщення кафе " ІНФОРМАЦІЯ_1 " площею 257,3 кв.м. за адресою: АДРЕСА_4 .
Стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 10308,99 грн сплаченого судового збору, 89982 грн витрат на правову допомогу та 29353,62 грн витрат, пов'язаних із залученням експертів та проведенням експертизи.
Відмовити ОСОБА_2 у стягненні з ОСОБА_1 витрат, пов'язаних з явкою до суду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) судове рішення або якщо розгляд справи (вирішення питання) здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Суддя: С.О.Фадєєва
Повне рішення складено 12.03.2026