Справа № 151/13/26
Провадження № 1-кп/151/49/26
іменем України
19 березня 2026 року селище Чечельник
Чечельницький районний суд Вінницької області у складі:
головуючої судді ОСОБА_1
за участю :
секретаря судових засідань ОСОБА_2
прокурора ОСОБА_3 обвинуваченого ОСОБА_4
захисника обвинуваченого,
адвоката ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в приміщенні Чечельницького районного суду Вінницької області клопотання прокурора Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою та клопотання захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_5 у кримінальному провадженні № 12025020020000905, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань 02 грудня 2025 року про зменшення розміру застави щодо обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України,
У провадженні суду перебуває кримінальне провадження відносно ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України.
13 січня 2026 року ухвалою суду вказане кримінальне провадження призначене до підготовчого судового засідання.
22 січня 2026 року ухвалою суду справу призначено до судового розгляду, продовжено обвинуваченому міру запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою та залишено без змін розмір застави у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімумум для працездатних осіб.
До початку судового розгляду прокурором до суду було подане клопотання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_4 , яке мотивоване тим, що відносно ОСОБА_4 обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, який спливає. При оцінці обставин, передбачених ст. 178 КПК України, сторона обвинувачення приймає до уваги, що наявні докази вчинення обвинуваченим тяжкого кримінального правопорушення, які є вагомими та допустимими, отриманими у встановленому КПК України порядку, у разі визнання винуватим, обвинуваченому загрожує покарання за особливо тяжкий злочин вчинений в умовах воєнного стану у вигляді позбавлення волі на строк від 5 до 10 років, вік та стан здоров'я обвинуваченого дозволяє застосування до нього запобіжного заходу, пов'язаного з обмеженням волі та свободи пересування. Оцінюючи особу обвинуваченого, з врахуванням статті 178 КПК України, встановлено, що обвинувачений тяжкими захворюваннями, які б перешкоджали застосуванню до нього даного запобіжного заходу, не хворіє. При цьому існують ризики, передбачені п.п.1, 3, 4 ч.1 ст.177 КПК України, які полягають у тому, що обвинувачений може переховуватись від органів досудового розслідування, незаконно впливати на свідків, перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Вказані ризики підтверджуються наступними фактичними обставинами. П. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України - існує високий ступінь ризику того, що обвинувачений під страхом ймовірної кримінальної відповідальності переховуватиметься від прокурора та суду з огляду на те, що санкція інкримінованої обвинуваченому статті вчиненого злочину є такою, що спроможна в значній мірі обмежити його права й свободи, в тому числі право на свободу пересування, то думки останнього з приводу можливої ізоляції до установи виконання покарань закритого типу сприятимуть наявності ризику, передбаченого п. 1 ч. 1 ст. 177 Кримінального процесуального кодексу України. Зазначені обставини підтверджують існування ризику можливих спроб переховування обвинуваченого, в тому числі і з урахуванням позиції ЄСПЛ у рішенні по справі ''W проти Швейцарії'' від 26.01.1993 року, в якій суд зазначив, що врахування тяжкості злочину має свій раціональний зміст, оскільки вона свідчить про ступінь суспільної небезпечності цієї особи та дозволяє спрогнозувати з достатньо високим ступенем імовірності її поведінку, беручи до уваги, що майбутнє покарання за тяжкий злочин підвищує ризик того, що обвинувачений може ухилятись від слідства. Також, ЄСПЛ у справі ''Ілійков проти Болгарії'' закріпив, що ''суворість передбаченого покарання'' є суттєвим елементом при оцінюванні ''ризиків переховування або повторного вчинення злочинів''. П. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України - обвинувачений є діючим військовослужбовцем Збройних сил України, при цьому обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, який вчинений в умовах воєнного стану, а тому з метою уникнення кримінальної відповідальності за інкриміноване правопорушення останній може впливати на свідків у даному кримінальному провадженні, з метою зміни ними показань, що свідчить про наявність ризику, передбаченого п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України. При цьому, сторона обвинувачення звертає увагу на те, що свідки у цьому кримінальному провадженні в суді ще не допитувались, а тому наявність вказаного ризику є обґрунтованою. П. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України - узв'язку з характером інкримінованого кримінального правопорушення, передбаченого ст. 407 КК України, існує реальний ризик того, що підозрюваний може перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином. Зокрема, враховуючи тривале самовільне залишення військової частини, уникнення виконання службових обов'язків та свідоме ухилення від контролю з боку командування, підозрюваний уже продемонстрував здатність і готовність приховувати своє місцезнаходження, уникати взаємодії з органами військового управління та правоохоронними органами. Така поведінка об'єктивно вказує на високу ймовірність подальших дій, спрямованих на унеможливлення проведення слідчих дій, спотворення фактичних обставин чи тривале затягування процесу, що відповідає змісту ризику, передбаченого п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України. При цьому, більш м'який запобіжний захід ніж тримання під вартою не зможе запобігти настанню ризиків, передбачених ст. 177 КПК України. Окрім цього, згідно ч. 8 ст. 176 КПК України, під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто тримання під вартою. Всі вищевказані обставини у своїх сукупності свідчать про те, що застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого в рамках даного кримінального провадження є недоцільним та малоефективним, оскільки вони не можуть запобігти наявним ризикам. У зв'язку із цим, існує необхідність продовження забіжного заходу у вигляді тримання під вартою. Просить продовжити строк дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, терміном на 60 днів.
Через систему ''Електронний суд'' від захисника обвинуваченого, адвоката ОСОБА_5 надійшло заперечення на клопотання прокурора та про зменшення розміру застави. Клопотання мотивоване тим, що ухвалою суду відносно обвинуваченого обрано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою. Вважає, що на даний час потреба в утриманні під вартою відпала, або ж її мета може бути досягнута шляхом застосування більш м'якого запобіжного заходу, з огляду на те, що при обранні запобіжного заходу судом не було в повній мірі враховано особу обвинуваченого та його процесуальну поведінку: 1) стан здоров'я: обвинувачений має тяжке хронічне захворювання (діагноз: В90.9 - наслідки туберкульозу органів дихання, фіброзні зміни легень, метатуберкульозні зміни). Перебування в умовах слідчого ізолятора може призвести до погіршення його стану, що є порушенням ст. 3 Конституції України, яка проголошує здоров'я людини найвищою соціальною цінністю; 2)Позитивна характеристика (за місцем проживання/служби); 3) Визнання вини та сприяння розслідуванню: обвинувачений повністю визнав вину, та те що не усвідовлював суспільну небезпеку при залишені ним військової частини; 4) Намір повернутись до лав ЗСУ: обвинувачений бажає скористатись правом, передбаченим ч. 5 ст. 401 КК України, та повернутися до іншої військової частини. Для отримання письмової згоди командира частини (проведення співбесіди в режимі відеозв'язку) необхідно перебувати на свободі. Державна політика (заяви Міністра оборони) спрямована на повернення військовослужбовців із СЗЧ до лав ЗСУ, однак під вартою реалізувати це неможливо. Відповідно до ст. 177 КПК України, метою запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього обов'язків. Тяжкість покарання не може бути єдиною підставою для тримання під вартою, що узгоджується з рішеннями ЄСПЛ у справах ''Бойченко проти Молдови'' та ''Мамедова проти Росії''. На даний час ризики, передбачені ст. 177 КПК (переховування, вплив на свідків тощо), є мінімальними або відсутні, оскільки обвинувачений має намір легітимізувати своє становище шляхом повернення до військової частини. Просить визначити підзахисному розмір у мінімально можливому розмірі, встановленому ч. 5 ст. 182 КПК України, враховуючи наступне. Єдиною особою, яка може внести заставу за обвинуваченого, є його мати - ОСОБА_6 .. Відповідно до офіційної інформації з Державного реєстру фізичних осіб - платників податків доходи у ОСОБА_6 за період січень - грудень 2025 року відсутні. Таким чином, мати обвинуваченого не має жодного джерела доходу, а відтак не має фінансової можливості сплатити заставу у розмірі, що перевищує мінімальний. Визначення застави у більшому розмірі фактично буде тотожним продовженню тримання під вартою, оскільки внести її не зможе ніхто. Це суперечить принципу пропорційності та практиці ЄСПЛ, згідно з якою розмір застави має визначатися з урахуванням майнового стану заставодавця. Згідно з ч. 1 ст. 182 КПК України, розмір застави визначається судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого. Враховуючи викладене, просить обрати альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, визначивши її розмір у мінімальній сумі, передбаченій ч. 5 ст. 182 КПК України для тяжких злочинів, оскільки єдиний можливий заставодавець (мати) не має доходів і неспроможна сплатити більшу суму.
У судовому засіданні адвокат обвинуваченого ОСОБА_5 , який приймав участьу судовому засіданні в режимі відеоконференції заявив клопотання про відкладення розгляду справи, оскільки його підзахисний має намір повернутися до військової служби, а для підготовки клопотання потрібен час. Крім того, підтримав подане ним клопотання про зменшення розміру застави та пояснив, що ОСОБА_4 бажає повернутися на військову службу, однак для цього йому необхідне безпосереднє спілкування з військовою частиною, яка обіцяє його взяти на службу. Для реалізації можливості явки до військової частини для безпосереднього спілкування з командуванням частини, просять зменшити розмір застави до мінімального, оскільки визначений на даний час розмір є непідйомним для ного та його матері. Зменшення розміру застави до мінімального дасть можливість Живіцькому внести розмір застави, що дасть йому можливість прибути до військової частини, для реалізації бажання повернутися до лав ЗСУ.
Обвинувачений ОСОБА_4 , який також приймав участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції підтримав клопотання подане його захисником та пояснив, що дійсно має намір повернутися на службу, однак для цього потрібно особисто з'явитися до військової частини. Можливості внести заставу у визначеному на даний час розмірі не має, оскільки власні заощадження у нього відсутні, до мобілізації працював та отримував заробітну плату у розмірі 18 тисяч гривень. У матері також відсутні кошти на сплату визначеної на даний час застави, тому просить зменшити її до мінімального розміру.
Прокурор ОСОБА_3 , який приймав участь в режимі відеоконференції підтримав подане ним клопотання про продовження строку тримання під вартою з підстав викладених у ньому. Не заперечував проти відкланення розгляду справи та зменшення розміру застави до мінімального, якщо це дійсно дасть можливість ОСОБА_4 внести заставу та вирішити питання про повернення на військову службу для захисту батьківщини.
Суд, заслухавши думку учасників процесу, приходить до наступного висновку.
Щодо запобіжного заходу суд зазначає наступне.
Згідно ст. 201 КПК України, підозрюваний, обвинувачений, до якого застосовано запобіжний захід, його захисник, має право подати до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого здійснюється досудове розслідування, а в кримінальних провадженнях щодо кримінальних правопорушень, віднесених до підсудності Вищого антикорупційного суду до Вищого антикорупційного суду, клопотання про зміну запобіжного заходу, в тому числі про скасування чи зміну додаткових обов'язків, передбачених частиною п'ятою статті 194 цього Кодексу та покладених на нього слідчим суддею, судом, чи про зміну способу їх виконання.
Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 3 ст. 331 КПК України незалежно від наявності клопотання суд зобов'язаний розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою до спливу двохмісячного строку з дня надходження до суду обвинувального акта чи з дня застосування судом до обвинуваченого такого заходу. До спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Судом встановлено, що ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 05 грудня 2025 року до ОСОБА_4 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою та визначено заставу в розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 242 240 гривень, який було продовжено ухвалою Чечельницького районного суду Вінницької області та який закінчується 22 березня 2026 року і розгляд кримінального провадження до вказаної дати не може бути закінчено.
Статтею 177 КПК України передбачено, що метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Частиною 2 даної статті передбачено, що підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до ч.1 ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу.
Відповідно до сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі ''Ілійков проти Болгарії'' №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що ''суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів''.
Суд вважає, що, приймаючи до уваги практику Європейського суду з прав людини, рішення суду повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів, що вимагає від суду більшої суворості в оцінці порушень цінностей суспільства.
При цьому, відповідно до частини восьмої статті 176 КПК України під час дії воєнного стану до військовослужбовців, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 402-405, 407, 408, 429 Кримінального кодексу України, застосовується виключно запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті, тобто виключно тримання під вартою.
Метою і підставою продовження тримання під вартою є запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду.
Крім того, ОСОБА_4 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину, передбаченого ч.5 ст.407 КК України, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі на строк від п'яти до десяти років, може вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у вчиненні якого він обвинувачується.
З урахуванням наведеного, особи обвинуваченого ОСОБА_4 та тяжкості покарання за інкриміноване йому діяння, те, що на даний час кримінальне провадження по суті ще не розглянуто, суд вважає, що обраний відносно обвинуваченого запобіжний захід у вигляді тримання під вартою підлягає продовженню, оскільки ризики, що існували під час обрання даного запобіжного заходу продовжують існувати та нормами КПК України не передбачено іншого виду запобіжного заходу, крім тримання під вартою.
Щодо клопотання захисника про зменшення раніше визначеного розіру застави суд зазначає наступне.
У відповідності до ч.3 ст.183 КПК України, суд при постановленні ухвали про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою зобов'язаний визначити розмір застави, достатньої для забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим обов'язків, передбачених цим Кодексом, крім випадків, передбачених частиною четвертою цієї статті.
Відповідно до ч. 4 ст. 182 КПК України розмір застави визначається з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених ст. 177 цього Кодексу. Розмір застави повинен достатньою мірою гарантувати виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків та не може бути завідомо непомірним для нього.
Враховуючи конкретні обставини кримінального провадження, наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, сімейний та майновий стан обвинуваченого, а також те, що обвинувачений має бажання повернутися для проходження несення служби, для чого йому потрібно особисто прибути до військової частини для прямого спілкування та для реалізації такої можливості має намір внести заставу, проте її розмір є непосильним для нього та його матері, які не мають заощаджень для внесення застави у визначеному на даний час розмірі, суд дійшов висновку про можливість зменшення розміру застави до мінімального розміру в 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 66 560 (шістдесят шість тисяч п'ятсот шістдесят) гривень 00 копійок.
Крім того, суд вважає за необхідне залишити покладені на нього обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України.
На підставі викладеного, керуючись статтями 177, 194, 199, 376 КПК України,
Клопотання начальника Гайсинського відділу Вінницької спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Південного регіону ОСОБА_3 про продовження строку тримання під вартою щодо обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 5 ст. 407 КК України - задовольнити.
Продовжити обвинуваченому ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 запобіжний захід у виді тримання під вартою на строк 60 (шістдесят) днів, а саме з 19 березня 2026 року по 17 травня 2026 року включно.
Зменшити раніше визначений розмір застави ОСОБА_4 та встановити заставу 20 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що складає 66 560 (шістдесят шість тисяч п'ятсот шістдесят) гривень 00 копійок, яка може бути внесена як самим обвинуваченим, так і іншою фізичною або юридичною особою (заставодавцем) на рахунок отримувача: код отримувача (код за ЄДРПОУ) 26286152; банк отримувача ДКСУ, м. Київ, код банку отримувача (МФО) 820172; рахунок отримувача (IBAN) UA688201720355219002000000401,призначення платежу: застава, номер та дата ухвали суду, кримінальне провадження, назва суду, прізвище, ім'я, по-батькові платника застави.
Обвинувачений або заставодавець мають право у будь-який момент внести заставу у розмірі, визначеному в ухвалі про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, протягом дії ухвали.
У разі внесення застави залишити покладені на обвинуваченого наступні обов'язки, передбачені ст. 194 КПК України, а саме: прибувати на виклики слідчого, прокурора та суду за першою вимогою; не відлучатись з населеного пункту, де він проживає, без дозволу слідчого, прокурора або суду; повідомляти слідчого, прокурора чи суд про зміну свого місця проживання та роботи; утриматись від спілкування із особами, які являються свідками у даному кримінальному провадженні; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну.
Роз'яснити обвинуваченому положення частин 8, 10 ст.182 КПК України, згідно з якими у разі невиконання обов'язків заставодавцем, а також, якщо підозрюваний, обвинувачений, будучи належним чином повідомлений, не з'явився за викликом до слідчого, прокурора, слідчого судді, суду без поважних причин чи не повідомив про причини своєї неявки, або якщо порушив інші покладені на нього при застосуванні запобіжного заходу обов'язки, застава звертається в дохід держави та зараховується до спеціального фонду Державного бюджету України й використовується у порядку, встановленому законом для використання коштів судового збору. У разі звернення застави в дохід держави слідчий суддя, суд вирішує питання про застосування до підозрюваного, обвинуваченого запобіжного заходу у вигляді застави у більшому розмірі або іншого запобіжного заходу з урахуванням положень частини сьомої статті 194 цього Кодексу.
Термін дії обов'язків покладених судом, у разі внесення застави визначити на час дії ухвали суду.
У разі внесення застави та з моменту звільнення обвинуваченого з-під варти внаслідок внесення застави, визначеної у даній ухвалі, обвинувачений зобов'язаний виконувати покладені на нього обов'язки, пов'язані із застосуванням запобіжного заходу у вигляді застави.
З моменту звільнення з-під варти у зв'язку з внесенням застави обвинувачений вважається таким, до якого застосовано запобіжний захід у вигляді застави.
Ухвала може бути оскаржена до Вінницького апеляційного суду протягом п'яти днів з дня її оголошення. Оскарження ухвали не зупиняє її виконання.
Для особи, яка перебуває під вартою, строк подачі апеляційної скарги обчислюється з моменту вручення їй копії судового рішення.
Копію ухвали надіслати обвинуваченому, прокурору, захиснику та начальнику Вінницької установи виконання покарань №1.
Суддя ОСОБА_7