Справа №: 148/202/25
Провадження № 1-кп/148/43/26
16 березня 2026 року Тульчинський районний суд Вінницької області в складі:
головуючого судді ОСОБА_1
при секретареві ОСОБА_2
за участю прокурора ОСОБА_3
обвинуваченої ОСОБА_4
захисника обвинуваченої ОСОБА_5
потерпілої ОСОБА_6
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду м. Тульчин клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обвинуваченій ОСОБА_4 по кримінальному провадженню № 12024020000000445 від 29.05.2024 року відносно ОСОБА_4 обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
У провадженні Тульчинського районного суд Вінницької області перебуває кримінальне провадження по обвинуваченню ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України.
Прокурор в судовому засіданні заявив клопотання про продовження застосування запобіжного заходу відносно обвинуваченої ОСОБА_4 у виді домашнього арешту із забороною залишати житло з 22:00 годин до 06:00 годин наступної доби з продовженням покладених на нею обов'язків.
Клопотання мотивує тим, що у даному кримінальному провадженні ОСОБА_4 обвинувачується за ст. 286 ч. 2 КК України, яка відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів та за який передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років. З часу застосування домашнього арешту у певний час доби, попередньо зазначені ризики передбачені п.п. 1,3 ч. 1 ст. 177 КПК України, а саме: ОСОБА_4 може переховуватись від суду; незаконно впливати на експертів у цьому ж кримінальному провадженні, не зменшились, що свідчить про неможливість запобігання цим ризикам шляхом застосування більш м'яких запобіжних заходів та лише такий вид запобіжного заходу може гарантувати виконання обвинуваченою ОСОБА_4 її процесуальних обов'язків. Можливість застосування до ОСОБА_4 покарання у вигляді позбавлення волі до 8 років, у разі визнання її винною у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України свідчить про те, що ризик переховування від суду з часом не зменшився, оскільки остання перебуває на пенсії, жодних обмежень для виїзду за кордон у неї немає, тому вона може в будь-який момент без зайвих труднощів покинути місце свого проживання, а під загрозою застосування суворої міри покарання може здійснити спроби переховуватись від суду. Вище перераховані обставини, свідчать про неможливість запобігання наявним у провадженні ризикам шляхом застосування до обвинуваченої ОСОБА_4 більш м'яких запобіжних заходів, адже особисте зобов'язання, особиста порука, не зможуть обмежити можливість ОСОБА_4 , вчинити вищезазначені діяння, передбачені ст. 177 КПК України.
За таких обставин та беручи до уваги, що вказані вище ризики, є достатніми для переконання, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів в даному конкретному випадку є недоцільними і саме - домашній арешт може запобігти зазначеним ризикам, просив клопотання про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту, задовольнити.
Захисник обвинуваченої, адвокат ОСОБА_5 просив застосувати більш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання, оскільки ризики заявлені прокурором необґрунтовані.
ОСОБА_4 просила застосувати більш м'який запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання.
Потерпіла ОСОБА_6 підтримала клопотання прокурора, просила продовжити ОСОБА_4 запобіжний захід у вигляді домашнього арешту.
Вислухавши учасників процесу, дослідивши клопотання прокурора, суд виходить зі слідуючого.
За змістом статей 131-132 Кримінального процесуального кодексу України, запобіжні заходи є заходами забезпечення кримінального провадження і застосовуються на підставі ухвали слідчого судді або суду.
У відповідності з вимогами ч. 1 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Частиною другою цієї статті визначено те, що вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
За наслідками розгляду питання суд своєю вмотивованою ухвалою скасовує, змінює запобіжний захід у вигляді тримання під вартою або продовжує його дію на строк, що не може перевищувати двох місяців.
Згідно з вимогами ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам переховуватися від органів досудового розслідування або суду; знищення, схову або спотворення будь-яких речей чи документів, що мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; незаконного впливу на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином та вчиняти інше кримінальне правопорушення або продовжити правопорушення, в якому підозрюється.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені частиною першою цієї статті. Слідчий, прокурор не мають права ініціювати застосування запобіжного заходу без наявності для цього підстав, передбачених цим Кодексом (частина друга статті 177 Кримінального процесуального кодексу України).
Відповідно до вимог ст. 178 КПК України, при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу (його продовження) враховується вагомість наявних доказів про вчинення кримінального правопорушення; тяжкість покарання, що загрожує особі у разі визнання винуватим у кримінальному правопорушенні; вік та стан здоров'я підозрюваного; міцність соціальних зв'язків підозрюваного в місці його постійного проживання, наявність родини та утриманців; наявність постійного місця роботи, навчання; репутацію, майновий стан підозрюваного; наявність судимостей; наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення; розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється особа або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється особа; ризик продовження чи повторення протиправної поведінки.
Виходячи зі змісту ст. 181 КПК України, домашній арешт полягає в забороні підозрюваному, обвинуваченому залишати житло цілодобово або у певний період доби та може бути застосовано до особи, яка підозрюється або обвинувачується у вчиненні злочину, за вчинення якого законом передбачено покарання у виді позбавлення волі.
Згідно з ч. 6 ст. 181 КПК України, строк дії ухвали слідчого судді про тримання особи під домашнім арештом не може перевищувати двох місяців. У разі необхідності строк тримання особи під домашнім арештом може бути продовжений за клопотанням прокурора в межах строку досудового розслідування в порядку, передбаченому статтею 199 цього Кодексу. Сукупний строк тримання особи під домашнім арештом під час досудового розслідування не може перевищувати шести місяців. По закінченню цього строку ухвала про застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту припиняє свою дію і запобіжний захід вважається скасованим.
Разом з цим законодавцем не вказаний максимальний строк домашнього арешту під час судового розгляду, який може продовжуватись до закінчення провадження.
Ризики, які дають достатні підстави суду вважати, що обвинувачений може здійснити спробу протидії кримінальному провадженню у формах, що передбачені частиною 1 статті 177 КПК, слід вважати наявними за умови встановлення обґрунтованої ймовірності можливого здійснення обвинуваченим зазначених дій. При цьому, КПК України не вимагає доказів того, що обвинувачений обов'язково (поза всяким сумнівом) здійснюватиме відповідні дії, однак вимагає доказів того, що він має реальну можливість їх здійснити у конкретному кримінальному провадженні в майбутньому.
Сама по собі суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування. При цьому, слід відмітити, що тяжкість покарання хоча і не є самостійною підставою для утримання особи під домашнім арештом, проте у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не застосувавши запобіжний захід.
Відповідно до вимог п.п. 3 і 4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практикою Європейського Суду з прав людини обмеження права на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Так, із матеріалів клопотання вбачається, що ОСОБА_4 обвинувачується за ч. 2 ст. 286 КК України, яка відповідно до ст. 12 КК України відноситься до категорії тяжких злочинів та за яке передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк від 3 до 8 років з позбавленням права керувати транспортними засобами чи без такового, суд також враховує тяжкість покарання, яка їй загрожує у разі визнання винуватою у вчиненні злочину, наслідки вчинення кримінального правопорушення від якого загинула людина, особу обвинуваченої, яка вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнає, раніше не судима, має постійне місце проживання та реєстрації, крім цього суд враховує вік обвинуваченої, яка являється людиною пенсійного віку, а також те, що остання має сина, який на даний час проживає за межами України, жодних обмежень для виїзду за кордон у неї немає, тому вона може в будь-який момент без зайвих труднощів покинути місце свого проживання, а під загрозою застосування суворої міри покарання може здійснити спроби переховуватись від суду, усвідомлюючи про неминучість покарання за вчинення кримінального правопорушення у виді позбавлення волі.
Крім цього суд також враховує, стан здоров'я ОСОБА_4 , яка має ряд хронічних серцево-судинних захворювань, що зумовлює часте відвідування закладів охорони здоров'я.
Враховуючи ці обставини у сукупності із особою обвинуваченої ОСОБА_4 та характером і тяжкістю кримінального правопорушення, у вчиненні якого вона обвинувачується, наслідків, що настали, суд дійшов висновку, що на теперішній час існує ризик того, що обвинувачена може переховуватися від суду.
Разом з цим, оцінюючи вищевказані обставини, суд також зважає на практику ЄСПЛ, та те, що тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під домашнім арештом, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не обравши запобіжний захід. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів». Ризик втечі має оцінюватися у світлі факторів, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейними зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідуванню (рішення ЄСПЛ «Бекчиєв проти Молдови»).
Відтак, встановлені в провадженні обставини свідчать про те, що заявлені прокурором ризики на даний час є реальними та не зменшились.
Доводи сторони захисту, щодо застосування особистого зобов'язання, суд прийняти не може, оскільки застосування запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання не гарантуватиме виконання покладених на обвинувачену обов'язків, оскільки обвинувачена, вину у вчиненні кримінального правопорушення не визнає, крім цього усвідомлюючи про неминучість покарання за вчинення кримінального правопорушення у виді позбавлення волі, остання може покинути місце свого фактичного проживання з метою уникнення кримінальної відповідальності, враховуючи, що у неї є рідний син який проживає за кордоном.
Доводи захисту обвинуваченої щодо необґрунтованості, заявлених прокурором ризиків, суд вважає безпідставними і такими, що не відповідають фактичним обставинам провадження, оскільки наявність у провадженні ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, які існували на момент обрання запобіжного заходу, не зменшились та не припинили існувати, є обґрунтованими та об'єктивно існують, а тому для їх запобігання було застосовано щодо обвинуваченої саме запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
При оцінці можливості застосування іншого більш м'якого запобіжного заходу з метою запобігання встановленим ризикам, суд використовує стандарт доказування «обґрунтованої ймовірності» за яким слід вважати, що інші більш м'які запобіжні заходи ніж домашній арешт у певний час доби не зможуть запобігти встановленим ризикам за умови встановлення обґрунтованої ймовірності цього, тому більш м'який запобіжний захід суд вважає недостатнім.
З метою реалізації права обвинуваченої на медичне лікування, суд вважає, що домашній арешт у період часу із 22 години 00 хвилин по 06 годину 00 хвилин за адресою її реєстрації та проживання по АДРЕСА_1 зможе належним чином забезпечити обвинуваченій її належну процесуальну поведінку та буде достатнім для запобігання реалізації встановлених ризиків, а також відповідатиме інтересам обвинуваченої, враховуючи вищезазначене, суд вважає за необхідне продовжити строк запобіжного заходу відносно ОСОБА_4 у виді домашнього арешту за адресою: АДРЕСА_1 .
Керуючись ст.ст. 176-179, 184, 194КПК України суд,
Клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту обвинуваченій ОСОБА_4 , задовольнити.
Продовжити обвинуваченій ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченої у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 2 ст. 286 КК України, запобіжний захід у виді домашнього арешту по АДРЕСА_1 із забороною залишати житло з 22:00 години до 06:00 годин наступної доби на 60 днів.
Встановити термін дії ухвали по 14 травня 2026 року включно.
Відповідно до ч. 5 ст. 194 КПК України продовжити обвинуваченій ОСОБА_4 наступні обов'язки:
-прибувати за першою вимогою до суду;
-повідомляти суд про зміну місця проживання чи роботи;
- здати на зберігання до відповідних органів державної влади паспорт для виїзду за кордон та інші документи, які дають право на виїзд з України.
Копію ухвали суду для організації виконання направити начальнику Головного управління Національної поліції у Вінницькій області.
Контроль за виконанням ухвали суду покласти на прокурора Вінницької обласної прокуратури ОСОБА_7 .
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя ОСОБА_1