Справа № 579/1925/25
2/579/38/26
09 березня 2026 року Кролевецький районний суд Сумської області
в складі головуючого судді Моргуна О.В.
з участю секретаря судового засідання Сергієнко Ж.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в місті Кролевець справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Київпастранс» про стягнення середнього заробітку, компенсації втрати частини грошових доходів,-
ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовною заявою до Комунального підприємства «Київпастранс», за уточненими позовними вимогами просить стягнути з відповідача на його користь середній заробіток з урахуванням податків, зборів та інших обов'язкових платежів за період з 17 січня 2025 року по день ухвалення рішення.
Відповідач подав відзив на позов, за змістом якого проти позову заперечує , просить відмовити в задоволенні позовних вимог (а.с.85-97).
Сторони, належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, в судове засідання не з'явилися.
Представник позивача надав в суд заяву, в якій просить розгляд справи проводити без його участі та участі позивача, позовні вимоги підтримують у повному обсязі (а.с.205-206).
Представник відповідача надав в суд заяву, в якій просить розгляд справи проводити без його участі, проти позову заперечують (а.с.141).
Згідно ч. 3 ст. 211 ЦПК України учасник справи має право заявити клопотання про розгляд справи за його відсутності.
З урахуванням зазначеного положення ЦПК України та клопотання сторін, суд вирішив можливим розглянути справу у їх відсутність.
Відповідно до положення ч.2 ст.247 ЦПК України суд здійснив розгляд справи без фіксування судового процесу технічними засобами.
Суд, вивчивши та дослідивши матеріали справи, повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить до висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Судом встановлено, що ОСОБА_1 прийнятий на роботу до філії Комунального підприємства «Київпастранс» Автобусного парку №8 згідно наказу №121/ВК від 24.07.2015 року на посаду слюсаря з ремонту автомобілів 5 розряду до ремонтної майстерні (а.с.17).
10 квітня 2022 року ОСОБА_1 уклав контракт добровольця територіальної оборони з командиром добровольчого формування ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_2 (а.с.18-19). При цьому за змістом контракту, укладеного за формою, затвердженою наказом Міністерства оборони України №84 від 07.03.2022 року, контракт укладено «на час виконання державних та/або громадських обов'язків», за змістом контракту (абз.3 п.1) доброволець добровільно бере на себе зобов'язання виконувати державні та/або громадські обов'язки в інтересах Українського народу. Контракт укладено строком на три роки.
Наказом по філії Комунального підприємства «Київпастранс» Автобусний парк №8 № 86/ВК від 20.04.2022 року ОСОБА_1 , т.5021 слюсаря з ремонту колісних транспортних засобів 3 розряду з 10.04.2022 року увільнено від роботи у зв'язку з виконанням обов'язків добровольця територіальної оборони зі збереженням місця роботи, посади і середнього заробітку на період виконання таких обов'язків на підставі ч.1 ст.119 КЗпП України (а.с.20). Підпис про ознайомлення ОСОБА_1 з наказом у наданій суду копії відсутній.
Згідно з наказом №235/ВК від 29.07.2022 року, у зв'язку зі змінами, внесеними до статті 119 КЗпП України Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01.07.2022 №2352-ІХ, припинено нарахування та виплату середнього заробітку ОСОБА_1 , слюсарю з ремонту колісних транспортних засобів 3 розряду, з 19 липня 2022 року (а.с.21). Підпис про ознайомлення ОСОБА_1 з наказом у наданій суду копії відсутній.
Наказом по філії Комунального підприємства «Київпастранс» Автобусний парк №8 № 11/ВК від 17.01.2025 року ОСОБА_1 , поновлено на роботі слюсаря(а.с.43)
Згідно довідок добровольчого формування Кролевецької територіальної громади №1 «Тризуб» ОСОБА_1 виконував бойові завдання в складі добровольчого формування Кролевецької територіальної громади №1 «Тризуб» (а.с.53-62,198-199).
Суд звертає увагу на те, що вказані довідки видані на бланках, у яких в рядку реквізитів вказано «в/ч НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 », та засвідчені печаткою ДФТГ, на відтиску якої також вказано «Військова частина НОМЕР_1 * Код НОМЕР_2 ».
Згідно довідки про середню заробітну плату ОСОБА_1 №17 від 19.02.2026 року, середньогодинна заробітна плата складала 107,27 грн, середньоденна заробітна плата складала 858,16 грн (а.с.190).
Відповідно до статті 65 Конституції України, захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, шанування її державних символів є обов'язком громадян України.
Правові та організаційні засади національного спротиву, основи його підготовки та ведення, завдання і повноваження сил безпеки та сил оборони та інших визначених суб'єктів з питань підготовки і ведення національного спротиву визначені Законом України «Про основи національного супротиву» від 16 липня 2021 року № 1702-ІХ (далі - Закон № 1702-ІХ).
Складовими національного спротиву є територіальна оборона, рух опору та підготовка громадян України до національного спротиву. Метою національного спротиву є підвищення обороноздатності держави, надання обороні України всеохоплюючого характеру, сприяння забезпеченню готовності громадян України до національного спротиву (частини перша, друга статті 3 Закону № 1702-ІХ).
Згідно зі статтею Закону № 1702-ІХ, територіальна оборона складається з військової, цивільної та військово-цивільної складових.
Військова складова територіальної оборони включає органи військового управління, військові частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України, інші сили і засоби сил безпеки та сил оборони, які залучаються до виконання завдань територіальної оборони.
Військово-цивільна складова територіальної оборони включає штаби зон (районів) територіальної оборони та добровольчі формування територіальних громад, які залучаються до територіальної оборони.
Доброволець Сил територіальної оборони Збройних Сил України - громадянин України або іноземець чи особа без громадянства, який перебуває в Україні на законних підставах впродовж останніх п'яти років та на добровільній основі зарахований до проходження служби у складі добровольчого формування Сил територіальної оборони Збройних Сил України.
Добровольче формування територіальної громади - воєнізований підрозділ, сформований на добровільній основі з громадян України, які проживають у межах території відповідної територіальної громади, який призначений для участі у підготовці та виконанні завдань територіальної оборони.
В особливий період комплектування органів військового управління, військових частин Сил територіальної оборони Збройних Сил України здійснюється військовослужбовцями за контрактом, за призовом особами офіцерського складу та територіальним резервом (частина перша статті 9 Закону № 1702-ІХ).
Статтею 1 Закону України «Про оборону України» від 6 грудня 1991 року № 1932-ХІІ визначено, що особливий період - період, що настає з моменту оголошення рішення про мобілізацію (крім цільової) або доведення його до виконавців стосовно прихованої мобілізації чи з моменту введення воєнного стану в Україні або в окремих її місцевостях та охоплює час мобілізації, воєнний час і частково відбудовний період після закінчення воєнних дій.
Відповідно до статті 8 Закону № 1702-ІХ, діяльність добровольчих формувань територіальних громад здійснюється під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил України за територіальним принципом.
Комплектування добровольчих формувань територіальних громад здійснюється на добровільній основі відповідно до порядку, затвердженого Кабінетом Міністрів України (частина друга статті 9 Закону № 1702-ІХ).
Види діяльності та завдань добровольчих формувань територіальної громади визначені пунктом 2 Положення про добровольчі формування територіальних громад, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29 грудня 2021 року № 1449 (далі - Положення).
Командир добровольчого формування є відповідальним за діяльність добровольчого формування. Командир визначає завдання членам добровольчого формування з урахуванням їх спроможностей та за потреби структуру добровольчого формування.
Діяльність добровольчого формування провадиться під безпосереднім керівництвом і контролем командира військової частини Сил територіальної оборони Збройних Сил за територіальним принципом (пункт 3 Положення).
Пунктом 21 Положення встановлено, що контракт добровольця територіальної оборони укладається між командиром добровольчого формування та особою, яка подала заяву щодо членства в добровольчому формуванні. Такі особи укладають контракт добровольця територіальної оборони строком на три роки. Форма контракту добровольця територіальної оборони затверджується Міноборони.
Згідно з пунктом 3 Форми контракту добровольця територіальної оборони, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 07 березня 2022 року № 84, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 07 березня 2022 року за № 307/37643 на добровольця, який уклав цей Контракт, поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» та статтею 119 КЗпП України.
Крім того, гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів добровольчих формувань територіальних громад, які беруть участь у національному спротиві визначені статтею 24 Закону № 1702-ІХ.
Так, на членів добровольчих формувань територіальних громад під час їх участі у заходах підготовки добровольчих формувань територіальних громад, а також виконання ними завдань територіальної оборони поширюються гарантії соціального і правового захисту, передбачені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей». На членів добровольчих формувань територіальних громад, які беруть участь у заходах, необхідних для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, поширюються гарантії соціального захисту, передбачені Законом України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
За приписами частин першої статті 119 КЗпП України, на час виконання державних або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час, працівникам гарантується збереження місця роботи (посади) і середнього заробітку.
Частиною третьою статті 119 КЗпП України (у редакції, що діяла до 19 липня 2022 року) було визначено, що за працівниками, призваними на строкову військову служб; військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період або прийнятими на військову службу за контрактом, у тому числі шляхом укладення нового контракту на проходження військової служби, під час дії особливого періоду на строк до його закінчення або до дня фактичного звільнення зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток на підприємстві, в установі, організації, фермерському господарстві, сільськогосподарському виробничому кооперативі незалежно від підпорядкування та форми власності і у фізичних осіб - підприємців, у яких вони працювали на час призову.
З 19 липня 2022 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин» від 01 липня 2022 року № 2352-ІХ (далі - Закон № 2352-ІХ), яким у частині третій статті 119 КЗпП України слова "зберігаються місце роботи, посада і середній заробіток" замінено словами "зберігаються місце роботи і посада".
Отже, з набранням чинності Законом № 2352-ІХ відбулись зміни у регулюванні трудових відносин за участі працівників призваних на строкову військову службу, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період або прийнятих на військову службу за контрактом, з 19 липня 2022 року за такими категоріями працівників не зберігається середній заробіток.
Гарантії для працівників визначені у частинах першої й третьої статті 119 КЗпП України є різними, оскільки частиною першою гарантовано право працівника на збереження місця роботи і середнього заробітку на час виконання державних або громадських обов'язків, не пов'язаних із проходженням працівником військової служби, проте як частиною третьою цієї статті передбачені працівникам гарантії під час проходження військової служби.
Відповідач застосував приписи частини третьої статті 119 КЗпП України до відносин з позивачем, припинивши збереження середнього заробітку, починаючи з 19 липня 2022 року.
На думку суду, зміни у правовому регулюванні трудових відносин за участі працівників, які проходять військову службу, не поширюються на спірні трудові правовідносини сторін цієї справи, з огляду на таке.
Так, відповідно до частини дев'ятої статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», військовослужбовці - це особи, які проходять військову службу.
Військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності.
До видів військової служби належать: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період (стаття 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу»).
Відповідно до частини другої статті 39 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», громадяни України, призвані на строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, або прийняті на військову службу за контрактом у разі виникнення кризової ситуації, що загрожує національній безпеці, оголошення рішення про проведення мобілізації та (або) введення воєнного стану, користуються гарантіями, передбаченими частиною третьою статті 119 КЗпП України.
Як встановлено судом, внаслідок укладення 10 квітня 2022 року позивачем відповідного контракту, він є добровольцем Добровольчого формування № НОМЕР_3 Кролевецької територіальної громади «Тризуб» і виконує за умовами контракту державні та громадські обов'язки.
Діяльність добровольчого формування територіальної громади з виконання завдань, визначених пунктом 2 Положення, не є військовою службою в розумінні Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Держава, скасувавши збереження середньомісячної заробітної плати військовослужбовцям, компенсувала одночасним збільшенням грошового забезпечення їм за місцем проходження служби відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 168 «Питання деяких виплат військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, поліцейським та їх сім'ям під час дії воєнного стану», якою установлено на період воєнного стану виплату військовослужбовцям додаткової винагороди відповідного розміру.
На відміну від цього, комплектування добровольчих формувань територіальних громад здійснюється на добровільній основі, на час виконання державних та/або громадських обов'язків, перебуваючи під захистом держави, маючи усі права, свободи, гарантії, закріплені Конституцією України та КЗпП України.
Слід зазначити, що у коментарі від 01 серпня 2022 року Міністерство економіки України також зазначило, що норми Закону № 2352-ІХ та Форма контракту добровольця територіальної оборони, затверджена наказом Міністерства оборони України від 07 березня 2022 року № 84, не містять змін у правовому регулюванні соціального і правового становища членів добровольчих формувань територіальних громад, зокрема, і в частині збереження за ними середнього заробітку, а тому законодавчих підстав для припинення виплати збереженого середнього заробітку зазначеним категоріям працівників не вбачається.
При цьому роз'яснено і наступне: частиною першою статті 119 КЗпП чітко визначено збереження згаданих гарантій саме на час виконання державних та/або громадських обов'язків, якщо за чинним законодавством України ці обов'язки можуть здійснюватись у робочий час. Отже, на думку Міністерства економіки України, роботодавець вправі вимагати від добровольця - члена ДФТГ підтвердження того, що виконання поставлених командиром завдань здійснюється у робочий час.
Відповідно до Положення про ДФТГ, затвердженого постановою КМУ від 29.12.2021 № 1449 (далі - Положення), командир добровольчого формування є відповідальним за його діяльність, визначає завдання членам добровольчого формування з урахуванням їх спроможностей (пункт 3 Положення). Також до функцій командира ДФТГ належить контроль за додержанням умов контракту та припинення контракту у разі порушення добровольцем його умов (пункт 23 Положення). Відтак, саме командири ДФТГ мають здійснювати, в т.ч. і на вимогу добровольця чи його роботодавця, підтвердження виконання поставлених командиром завдань територіальної оборони у робочий час. Форма такого підтвердження не визначена законодавством, тож командир може здійснювати підтвердження будь-якими належним чином засвідченими документами, які в достатній мірі вказують на залучення добровольця до виконання завдань територіальної оборони в його робочі (згідно визначеного роботодавцем режиму) дні.
Виходячи з викладеного, відповідач вправі звернутися до командира ДФТГ з питання підтвердження виконання ОСОБА_1 поставлених командиром завдань територіальної оборони у робочий час. Проте згідно з чинним законодавством надання добровольцем підтвердження узгодження завдань з військовою частиною чи органами Національної поліції не вимагається, оскільки завдання членам добровольчого формування визначає саме командир ДФТГ.
Відповідно до ст.98 КЗпП України, оплата праці працівників установ і організацій, що фінансуються з бюджету, здійснюється на підставі законів та інших нормативно-правових актів України, генеральної, галузевих, регіональних угод, колективних договорів, у межах бюджетних асигнувань та позабюджетних доходів.
Враховуючи, що чинним законодавством жодних змін до ч.1 ст.119 КЗпП України з 20.04.2022 року, коли за позивачем було закріплено збереження робочого місця та середнього заробітку, не відбувалося, законних підстав для скасування нарахування і виплати середнього заробітку, призначених на підставі вказаної норми Кодексу, не існувало, наказ № 86/ВК від 20.04.2022 року чинний, даний наказ підлягав виконанню стосовно ОСОБА_1 і після 17.01.2025 року.
Таким чином, суд дійшов висновку, що припинення збереження середнього заробітку позивачу суперечить приписам частини першої статті 119 КЗпП України і порушило право позивача на отримання середнього заробітку під час виконанням ним обов'язків добровольця добровольчого формування територіальної громади.
Позивач просить стягнути середній заробіток у розмірі 189970,34 грн. за період з 17 січня 2025 року .
Середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні два календарні місяці роботи, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата (постанова Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100 «Про затвердження порядку обчислення середньої заробітної плати»).
В матеріалах справи наявна довідка про середню заробітну плату позивача, згідно з якою середньоденна заробітна плата ОСОБА_1 складає 858,16 грн.
Період, за який підлягає виплата середнього заробітку, починається з 17 січня 2025 року року по дату ухвалення судом рішення, і становить 296 днів.
Сума загального середнього заробітку складає 254015,36 грн (858,16 х 296 (кількість днів)= 254015,36 грн), яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.
Позивачем було заявлено позовні вимоги про стягнення середнього заробітку виходячи з середньоденної заробітної плати 1179 грн. 94 коп.
Відповідно до ч. 1, ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Сторонам, зокрема позивачу, надано можливість повно реалізувати процесуальні права, надані йому законом, в тому числі надати докази.
На позивача покладений обов'язок з врахуванням предмету і підстав позову довести в суді ті обставини, на які він посилається, як на підставу своїх позовних вимог. Тобто, відповідно до вимог ст.12, 13 ЦПК України - позивач повинен був довести за допомогою належних та допустимих доказів, з урахуванням положень ст. ст. 78-80 ЦПК України, зазначені ним обставини.
Згідно ч. 1 , ч. 2 ст. 83 ЦПК України сторони та інші учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.
Судом не встановлювався додатковий строк для подання доказів позивачем .
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 127 ЦПК України суд за заявою учасника справи поновлює пропущений процесуальний строк, встановлений законом, якщо визнає причини його пропуску поважними, крім випадків, коли цим Кодексом встановлено неможливість такого поновлення.
Процесуальні строки мають свою специфіку: по-перше, вони завжди мають імперативний характер; по-друге, процесуально-правові строки встановлюються для здійснення тих або інших процесуальних дій; по-третє, вони мають забезпечувати оперативність та ефективність здійснення правосуддя і сприяти дисциплінуючому впливові на учасників процесу (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 12.06.2024 у справі № 756/11081/20, провадження № 14-25цс24).
Процесуальні строки роблять процес динамічним і прогнозованим. Недотримання встановлених законом строків зумовлює чітко визначені юридичні наслідки (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 28.04.2021 у справі № 640/3393/19, провадження № 11-24апп21).
Формалізм у процесі є позитивним й необхідним явищем, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу, проте надмірний формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду, не сприяє правовій визначеності, належному здійсненню правосуддя, у тому числі виконанні судового рішення та є порушенням» статті 6 Конвенції (рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 у справі «Перед де Рада Каваніллес проти Іспанії», від 13.01.2000 у справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії», від 08.03.2017 у справі «ТОВ «Фріда» проти України»).
Поновлення пропущеного процесуального строку, встановленого законом, відбувається за заявою заявника і суд має встановити наявність об'єктивно непереборних обставин, які перешкоджали вчасному зверненню, у зв'язку з чим заявник має довести суду їх наявність та непереборність, оскільки, в іншому випадку нівелюється значення чіткого окреслення законодавчо закріплених процесуальних строків. Одночасно із поданням заяви про поновлення процесуального строку має бути вчинена процесуальна дія (подані заява, скарга, документи тощо), стосовно якої пропущено строк (див. постанову Верховного Суду від 21.12.2023 у справі № 910/12042/22).
Правові норми та судова практика мають застосовуватися таким чином, яким вони є найбільш очевидними та передбачуваними для учасників цивільного обороту в Україні.
Як зазначено, зокрема, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 30.08.2023 у справі № 752/2177/22 (провадження № 61-4447св23) доступ до суду як елемент права на справедливий судовий розгляд не є абсолютним і може підлягати певним обмеженням у випадку, коли такий доступ особи до суду обмежується законом і не суперечить п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, якщо воно не завдає шкоди самій суті права і переслідує легітимну мету за умови забезпечення розумної пропорційності між використаними засобами і метою, яка має бути досягнута. Складовою правової визначеності є передбачуваність застосування норм процесуального законодавства. Європейський суд з прав людини зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, ЄСПЛ, від 21.10.2010).
Суди у цивільних справах не оцінюють професійність, якість чи своєчасність правової допомоги, яка перешкодила особі, якій вона надається, отримати ефективний доступ до суду (див. ухвалу Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 15.02.2023 у справі № 554/4001/17, провадження № 61-20093ск21).
Матеріали справи не містять доказів та й доводів, які б свідчили про наявність перешкод для позивача щодо своєчасного звернення за професійною правничої допомогою.
Тобто час такого звернення залежав виключно від його волевиявлення.
Частиною 4 статті 12 ЦПК України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Позивачем не надано суду доказів, на які він посилається як на підставу своїх вимог за позовом, про те, що його середньоденна заробітна плата становить 1179 грн. 94 коп.
Відповідно до приписів п.1 ч.2, ч.8 ст. 141 ЦПК України, інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи покладаються, у разі задоволення позову - на відповідача. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Щодо вимоги позивача про стягнення витрат на правову допомогу, суд доходить висновку, що вказана вимога підлягає задоволенню, зважаючи на таке.
Згідно з положеннями частин першої-четвертої статті 137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Позивачем заявлені вимоги щодо стягнення з відповідача витрат на професійну правову допомогу у розмірі 7950 грн.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим.
Крім того, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним зі: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Позивачем доведено понесення ним витрат за надання правничої допомоги, що підтверджується Договором надання правничої допомоги , актом наданих послуг.
Сума відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 7950 грн. є співмірною зі складністю справи та виконаними роботами, часом, витраченим адвокатом на надання послуг з правової допомоги, їх обсягом та відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру у співвідношенні з предметом позову.
Враховуючи складність справи та виконаної адвокатом роботи, ціну позову, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, суд дійшов висновку про необхідність задоволення вимог про стягнення витрат на професійну правничу допомогу та стягнути з відповідача на користь позивача 7950 грн. Саме така сума відповідає критеріям розумності, співмірності та ґрунтуються на вимогах закону.
Згідно із п. 1 ч.ч.1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову на відповідача.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір» позивачі у справі про поновлення на роботі та стягнення середнього заробітку звільняються від сплати судового збору, тому відповідно до вимог статті 141 ЦПК України з відповідача належить стягнути судовий збір в дохід держави в розмірі 1931 гривень 28 копійок.
Згідно пунктів 1 і 4 ч.1 ст. 430 ЦПК України, суд допускає негайне виконання рішень у справах про присудження працівникові виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць. У зв'язку з чим суд вважає за необхідне допустити негайне виконання даного рішення в частині присудження позивачу виплати заробітної плати, але не більше ніж за один місяць.
Рішенням Конституційного Суду України від 11 грудня 2025 року
№ 1-р/2025 у справі № 1-7/2024(337/24) визнано такою, що не відповідає Конституції України (є неконституційною), частину першу статті 233 Кодексу законів про працю України в частині встановлення тримісячного строку для звернення працівника до суду про стягнення заробітної плати та інших належних працівникові виплат.
Інші доводи сторін, не спростовують встановлених у справі фактичних обставин та зроблених на підставі них висновків.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
Як зазначено в п. 58 рішення Європейського суду з прав людини у справі Серявін та інші проти України суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
На підставі статей 43, 65, пункту 4 частини першої статті 40, статті 119 Кодексу законів про працю України, законів України «Про основи національного супротиву», «;Про оборону України», «;Про військовий обов'язок і військову службу», «;Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо оптимізації трудових відносин», керуючись статтями 4, 10-13, 77-81, 89, 259, 263-265 Цивільного процесуального кодексу України, суд,-
Позовну заяву ОСОБА_1 , місце проживання АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_4 , до комунального підприємства «Київпастранс», місцезнаходження: 04070, м.Київ, вул. Набережне шосе, буд.2, код ЄДРПОУ 31725604, про стягнення середнього заробітку задовольнити частково.
Стягнути з комунального підприємства «Київпастранс» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за період з 17 січня 2025 року до 9 березня 2026 року в розмірі 254015 грн. 36 коп. з утриманням з цієї суми податку та інших обов'язкових платежів при виплаті.
Допустити негайне виконання рішення в частині стягнення середнього заробітку в межах платежу за один місяць.
Стягнути з комунального підприємства «Київпастранс» на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу в розмірі 7950 грн. 00 коп.
Стягнути з комунального підприємства «Київпастранс» на користь держави судовий збір у сумі 1931 гривень 28 копійок.
В іншій частині позову відмовити.
Рішення суду може бути оскаржено безпосередньо до Сумського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом 30 днів з дня проголошення. В разі проголошення вступної та резолютивної частини або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, в той же строк з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили в порядку ст.273 ЦПК України.
Повне рішення суду складено 19 березня 2026 року.
Суддя О. В. Моргун