Єдиний унікальний номер справи: 766/11754/23 Головуючий в І інстанції: Майдан С.І.
Номер провадження: 22-ц/819/472/26 Доповідач: Майданік В.В.
17 березня 2026 року м. Херсон
Херсонський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Майданіка В.В.,
суддів: Воронцової Л.П.,
Склярської І.В.,
секретар Середюк О.О.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Виконавчий комітет Дніпровської районної у місті Херсоні ради, правонаступником якого є Виконавчий комітет Херсонської міської ради як орган опіки та піклування,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Херсоні цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Калюжного Сергія Васильовича, який діє від імені ОСОБА_2 , на рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 26 червня 2025 року, ухвалене у складі судді Майдан С.І., дата складення повного рішення - 03 липня 2025 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача - Виконавчий комітет Дніпровської районної у місті Херсоні ради як орган опіки та піклування, правонаступником якого є Виконавчий комітет Херсонської міської ради як орган опіки та піклування, про визначення місця проживання дитини,
Стислий виклад позовної заяви, оскаржуваного судового рішення та апеляційної скарги
05 грудня 2023 року ОСОБА_1 звернулася шляхом здання кореспонденції на Укрпошту до суду з вказаним позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача, Служба у справах дітей Дніпровської районної у м. Херсоні ради, в якому просила визначити місце проживання дитини, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , яка самостійно здійснює догляд, утримання та виховання цієї малолітньої дитини.
Позов обґрунтований наступним.
Позивачка перебувала з відповідачем у зареєстрованому шлюбі, який 10.02.2023 року розірвано відповідно до рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу (справа №214/4167/22).
Від даного шлюбу вони з відповідачем мають спільну дитину, дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з судовим наказом Малиновського районного суду м. Одеса від 10.04.2023 року у справі №521/6824/23 з відповідача стягнуто аліменти на утримання дочки у розмірі 1/4 частини заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідачем аліменти не сплачуються.
Постановою головного державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) було відкрито виконавче провадження щодо стягнення зазначених аліментів. Згідно розрахунку, наданого Суворовським відділом державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відповідач має заборгованість по сплаті аліментів за період з березня 2023 року по листопад 2023 року в розмірі 27 063 грн.
Зауважує, що вона повністю опікується потребами дитини, ніколи не перешкоджала та не має наміру перешкоджати відповідачу у спілкуванні з дочкою, однак сварки з відповідачем, його недисциплінованість та безвідповідальність щодо виховання дитини ускладнюють їхні усні домовленості щодо дитини, в тому числі щодо місця її проживання.
З початком повномасштабної війни відповідач виїхав за кордон, де проживає і зараз, вихованням дитини не займається.
Вона самостійно займається вихованням, освітою та дозвіллям дитини.
Вважає, що проживання дитини з матір'ю максимально відповідатиме інтересам гармонійного, духовного та фізичного розвитку дитини.
Ухвалою суду від 07.02.2024 року було відкрито провадження у справі за вказаним позовом.
Відзив на позовну заяву не надходив.
Ухвалою суду від 15.04.2024 року закрито підготовче засідання та призначено справу до судового розгляду.
Представники позивача в судовому засіданні підтримали позовні вимоги, просили задовольнити.
Представник відповідача в судовому засіданні просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Представник третьої особи служби у справах дітей Дніпровської районної у м. Херсоні ради в судовому засіданні вважала, що позов підлягає задоволенню, підтримала висновок органу опіки та піклування щодо доцільності визначення місця проживання дитини з матір'ю. В подальшому просила закінчити розгляд справи у її відсутність.
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 26 червня 2025 року позов задоволено. Суд ухвалив визначити місце проживання дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з того, що з березня 2022 року по 15 січня 2024 року дитина разом з матір'ю та своїми дідусем та бабусею по материнській лінії постійно проживала в Республіці Австрія. Після переїзду з Австрії дитина разом з матір'ю постійно проживають на території Аргентинської Республіки, де 12 квітня 2024 року вони отримали посвідки на тимчасове перебування, строк дії яких був продовжений до теперішнього часу. В Аргентині сім'я з січня 2024 року проживає в орендованій квартирі разом з цивільним чоловіком матері (позивачки) - ОСОБА_4 , який є орендарем житла. Квартира, у якій позивачка на даний час проживає з дитиною, знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 ).
Також суд виходив з того, що мати постійно займається розвитком дитини, доглядає за нею, забезпечує її харчуванням, лікуванням, займається розвитком дитини, виконує всі свої батьківські обов'язки щодо дитини, створює всі можливі умови задля забезпечення дитини усім необхідним для її життя, виховання та розвитку.
Також суд враховував, що позивачка самостійно виконує обов'язки з виховання, забезпечення всебічного розвитку та утримання дитини. Вона має постійне місце роботи в Приватному підприємстві "УПД" та працює віддалено на посаді менеджера оптової торгівлі, де зарекомендувала себе кваліфікованим спеціалістом професіоналом.
Також суд виходив з того, що ОСОБА_1 здійснює заходи щодо належної соціалізації її та дитини за місцем проживання. Так, починаючи з 24 травня 2024 року позивачка з дочкою двічі на тиждень беруть уроки іспанської мови. Також позивачка організувала та несе витрати щодо забезпечення дитини належною освітою. Починаючи з квітня 2024 року дочка навчається в школі "La Semilla" (м. Сан-Карлос-де-Барілоче, Аргентина). Позивачкою повністю сплачуються щомісячні внески за навчання дитини за весь 2024 рік.
Також суд враховував, що у школі "La Semilla", окрім планових занять, дитина відвідує позакласні заняття: кулінарну майстерню щовівторка та майстерню декоративно-прикладного мистецтва щосереди, які також оплачуються позивачкою у справі. ОСОБА_1 заохочує дочку до розвитку її здібностей, у зв'язку з чим вони відвідують спортивний клуб " ОСОБА_5 ". Дитина захоплюється плаванням в басейні, що допомагає підтримувати її здоров'я в гарному стані. Позивачка також несе витрати на оренду квартири, самостійно купує дитині одяг, іграшки та інше.
Також суд виходив з того, що ОСОБА_1 стежить за здоров'ям дочки ОСОБА_3 . За місцем проживання дитині було оформлено медичну картку та вона проходить необхідні обстеження у Педіатричному закладі Меліпаль. Крім того, матір організовує за необхідності періодичні огляди у лікаря-стоматолога.
Також суд, в першу чергу виходячи із урахування інтересів дитини та дійшовши до висновку про обґрунтованість позову та визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , враховував тривалість проживання малолітньої дитини з матір'ю, добросовісне виконання позивачкою батьківських обов'язків, створення для дитини необхідних умов проживання та розвитку, забезпечення її усім необхідним, відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з матір'ю чи негативно впливали на її виховання та розвиток.
При цьому суд зазначив, що визначення місця проживання дитини разом із матір'ю не позбавляє відповідача права спілкуватися з дитиною та не обмежує його у здійсненні своїх батьківських прав та обов'язків, оскільки батько дитини у разі визначення місця проживання останньої з матір'ю не обмежений у своєму праві на спілкування з дитиною, прояву турботи відносно неї та участі у її вихованні.
Суд не прийняв до уваги посилання відповідача на рішення Республіки Австрії районного суду у місті Брегенц, яким задоволено заяву ОСОБА_2 про повернення його доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та заяву про одноосібну опіку та тимчасову передачу опіки над нею з 23 січня 2023 року, оскільки, як зазначив суд, з вказаного рішення не вбачається, що воно набрало законної сили, а тому дане рішення не може бути враховане судом як обов'язкове або таке, що має пріоритетне значення при вирішенні спору.
Суд першої інстанції зазначив, що рішення іноземного суду може бути визнано та виконано в Україні, якщо це передбачено міжнародним договором або на основі принципу взаємності, а не автоматично підлягає примусовому виконанню. Україна визнає іноземні судові рішення у справах про опіку, доступ до дитини, стягнення аліментів та інші, якщо це передбачено відповідними міжнародними конвенціями або на основі взаємності. Також суд вказав, що рішення іноземних судів не підлягають автоматичному виконанню в Україні; для того, щоб іноземне рішення було виконане в Україні, необхідно звернутися до українського суду з клопотанням про його визнання та надання дозволу на примусове виконання. А тому, на думку суду, рішення австралійського суду може розглядатися лише як один із доказів, але не має для суду обов'язкової сили.
На думку суду першої інстанції, надані стороною відповідача докази, а саме довідка з місця реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в Австрії до певного періоду; документи про супроводження ОСОБА_3 в медичних закладах Австрії ОСОБА_2 ; копія рішення по справі про опікунство; характеристика з місця роботи та про заробітну плату ОСОБА_2 ; характеристики з закладів дошкільного виховання, яку відвідувала ОСОБА_3 в Австрії; посвідка про проживання в Австрії; довідки з місця реєстрації ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в Австрії; довідка про відвідування дитиною дитячого садку у Австрії з березня по травень 2024 року та інше не спростовують встановлені судом обставини та висновок суду щодо доцільності визнання місця проживання дитини разом з матір'ю.
В апеляційній скарзі адвокат Калюжний Сергій Васильович, який діє від імені ОСОБА_2 , просить вказане рішення суду скасувати й ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в повному обсязі, судові витрати покласти на позивачку. При цьому він послався на неповне з'ясування обставин справи, порушення норм процесуального права й неправильне застосування норм матеріального права.
Зокрема вказав, що суд не прийняв до уваги того, що дитина постійно проживала на території Австрії у повній сім'ї та стабільному соціально-побутовому середовищі, що визнається основним критерієм для визнання компетентної юрисдикції у справах щодо опіки, проживання та добробуту дитини.
Також зазначив, що відповідно до ст.ст.5, 8 Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, виключне право на розгляд справи має суд Австрії, як країни постійного місця проживання дитини до моменту її незаконного переміщення. Натомість органи України не мають належної юрисдикції у цій справі, що підтверджується не лише положеннями міжнародного права, а й офіційною позицією Австрійської держави.
Також вказав, що суд першої інстанції залишив поза увагою те, що переміщення дитини за межі Австрійської Республіки відбулося з грубим порушенням норм міжнародного та національного законодавства, що підтверджується офіційними доказами оголошення дитини в міжнародний розшук, а також рішенням Верховного Суду Аргентини, який виніс беззаперечну ухвалу про негайне повернення дитини до Австрії - країни її постійного проживання до моменту незаконного переміщення.
Також зазначив, що суд не врахував того, що позивачка жодного разу офіційно не працювала, з моменту незаконного переміщення дитини до Аргентини всі витрати несе партнер позивачки, який сприяв незаконному переміщенню дитини за кордон. Позивачка маніпулює фактами щодо умов проживання дитини. Будь-які спроби батька спілкування з дитиною блокуються матір'ю. Позивачка ініціює судові провадження в Аргентині з метою отримання заборони на його спілкування з дитиною.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивачки адвокат П'ятигорець І.О. просила апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
При цьому зазначила, що позивачка та дитина постійно зазнавали психологічного та економічного насильства з боку відповідача. Звичне місце проживання дитини - Україна, адже до виїзду з країни вона була повністю інтегрована в українське середовище, а перебування в Австрії та Аргентині є тимчасовим та вимушеним.
Розгляд справи в Австрійському суді за позовом ОСОБА_2 продовжується в першій інстанції, жодного рішення по суті спору наразі не прийнято. Рішення касаційного суду провінції Ріо-Негро (де проживають мати з дитиною) про повернення дитини до Австрії через те, що виїзд у січні 2024 року відбувся без згоди батька, позивачка оскаржила до Верховного Суду Аргентини, остаточне рішення не прийнято.
Вказала, що з січня 2024 року дитина проживає разом із матір'ю та її цивільним чоловіком в Аргентині. Мати створила дитині безпечне, стабільне та сприятливе для розвитку середовище - комфортні умови для проживання, здобуття освіти та відвідування позакласних занять. Матір дитини повністю фінансово утримує дитину, забезпечує медичний огляд. Натомість, щодо батька дитини суди в Аргентині тричі встановлювали заборони наближатися до матері та дитини із зобов'язанням триматися на відстані 200 метрів від їхнього будинку, а також від місць роботи та навчання. Такі заходи були встановлені у зв'язку з встановленням фактів психологічного та сексуального насильства з боку батька щодо дитини.
Справа в суді апеляційної інстанції переглядається вдруге.
Так, постановою Херсонського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_2 , яка підписана його представником, адвокатом Калюжним Сергієм Васильовичем було задовольнити частково, рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 26 червня 2025 року було скасовано і вказаний позов ОСОБА_1 було залишено без розгляду.
Постанова апеляційного суду була мотивована тим, що ця справа є справою з іноземним елементом. У провадженні суду міста Брегенц Республіки Австрія є справа 11 Рs 20/24у за заявою ОСОБА_2 від 09 лютого 2024 року, в якій він порушив питання про остаточну передачу йому одноосібної опіки над малолітньою ОСОБА_3 . Оскільки у провадженні іншого іноземного суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, позов підлягає залишенню без розгляду відповідно до пункту 4 частини першої статті 257 ЦПК України.
Однак, постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 04 лютого 2026 року касаційну скаргу адвоката Садівник Марії Ігорівни як представника ОСОБА_1 було задоволено, постанову Херсонського апеляційного суду від 01 жовтня 2025 року було скасовано, а справу було направлено на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
Ухвалюючи своє вказане судове рішення, Верховний Суд виходив з того, що зазначена справа є справою з іноземним елементом, вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" та нормами відповідних міжнародних договорів.
Також Верховний Суд виходив з того, що підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися (частина перша статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право").
Також Верховний Суд виходив з того, що:
--- суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, що передбачено частиною другою статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право", а також пунктом 3 частини першої статті 186 ЦПК України (принцип lis alibi pendens);
--- відповідно до частини третьої статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" суд залишає позов без розгляду, якщо після відкриття провадження у справі буде з'ясовано, що у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав;
--- суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (пункт 4 частини першої статті 257 ЦПК України).
Також Верховний Суд виходив з того, що у провадженні суду міста Брегенц Республіки Австрія знаходиться справа 11 Рs 20/24у за заявою ОСОБА_2 від 09 лютого 2024 року, в якій він порушив перед судом питання про остаточну передачу йому одноосібної опіки над малолітньою ОСОБА_3 . Натомість, із матеріалів справи відомо, що із цим позовом ОСОБА_1 звернулась до суду в грудні 2023 року.
Також Верховний Суд виходив з того, що, скасовуючи рішення суду першої інстанції і залишаючи позов без розгляду, апеляційний суд виходив із того, що у провадженні іншого іноземного суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Однак, зазначив Верховний Суд, апеляційний суд не врахував, що визначення підсудності справи з іноземним елементом має здійснюватися на момент відкриття провадження, апеляційний суд не звернув уваги на дату пред'явлення позову в суді іноземної держави і не з'ясував, який із позовів подано раніше, що має істотне значення для правильного застосування статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право".
Ураховуючи викладене, Верховний Суд дійшов висновку, що оскаржувана постанова апеляційного суду не може вважатися законною й обґрунтованою, тому касаційну скаргу ухвалив задовольнити частково, а постанову апеляційного суду - скасувати з направленням справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції.
При повторному розгляді справи в суді апеляційної інстанції ухвалою Херсонського апеляційного суду від 13.03.2026 року суд ухвалив замінити Виконавчий комітет Дніпровської районної у місті Херсоні ради, в особі: Служби у справах дітей Дніпровської районної у місті Херсоні ради як орган опіки та піклування на Виконавчий комітет Херсонської міської ради орган опіки та піклування в особі: Служби у справах дітей Херсонської міської ради у справі № 766/11754/23 про визначення місця проживання дитини.
Крім того, адвокат Садівник Марія Ігорівна, яка діє від імені ОСОБА_1 , подала 13.03.2026 року через підсистему "Електронний суд" додаткові пояснення, які просить врахувати при вирішенні цієї справи та долучити до матеріалів справи копію ухвали районного суду м. Брегенц (Австрія) від 03.09.2025 року у справі 11 Рs 20/24у.
У вказаних додаткових поясненнях представниця позивача вказала, зокрема, про наступне.
Після того як Апелянту стало відомо про ініційований Матір'ю судовий процес в Україні, він звернувся до суду Республіки Австрія. 23 січня 2024 року Апелянт подав власний позов до суду в Австрії щодо визначення за ним одноосібної опіки за Дитиною. Провадження у справі за позовом Апелянта було відкрито судом Австрії 09 лютого 2024 року, тобто вже після того, як український суд прийняв до розгляду позовну заяву Матері. Таким чином, на момент відкриття провадження у даній справі №766/11754/23 (07 лютого 2024 року), жодного іншого відкритого судового процесу та/або спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не існувало.
Попри це, Апелянт ініціював паралельний процес в Австрійській Республіці, який тривалий час (до кінця весни 2025 року) навмисно приховувався від Матері. Процес проходив у закритому режимі - без жодного повідомлення Позивачки та без її участі. Користуючись її відсутністю, 17 лютого 2024 року Батько отримав ухвалу про надання йому тимчасової опіки над Дитиною. Це рішення було прийняте австрійським судом без заслуховування позиції Матері та всупереч її праву на справедливий суд. Лише після того, як Матері стало відомо про існування судового провадження в Австрії вона була змушена негайно звернутися за правничою допомогою для відновлення справедливості та захисту прав Дитини.
Активна участь Матері в австрійському процесі та надання суду реальних фактів щодо поведінки Батька докорінно змінили хід справи. Розвиток правової ситуації в австрійській юрисдикції зрештою призвів до вжиття суворих заходів реагування, що базуються на виявлених фактах прямої загрози безпеці Дитини.
Зокрема, на сьогодні встановлено такі обставини: по-перше, Ухвалою Окружного суду м. Брегенц (Австрія) від 03 вересня 2025 року у справі №11 Ps 20/24v, винесеною з метою гарантування найкращих інтересів Дитини, Апелянту встановлено суворі обмежувальні заходи. Суд зобов'язав Батька уникати будь-яких зустрічей та контактів з Матір'ю та Дитиною, а також заборонив наближатися до них. Це розпорядження фактично є офіційним визнанням австрійською судовою системою того факту, що перебування Апелянта поруч із Дитиною становить для неї реальну небезпеку. По-друге, виявлені факти щодо загрози Дитині стали предметом розслідування кримінальної поліції Австрії не тільки в юрисдикції Аргентини, а й Австрії.
В межах розгляду цієї справи Матір'ю було надано всі належні, допустимі та достатні докази, які в сукупності підтверджують її позицію: виховання Дитини в атмосфері любові та безпеки можливе виключно за умови її проживання з Матір'ю. Надані матеріали, зокрема висновки фахівців, психологічні звіти та докази створення належних побутових умов, підтверджують, що створення належних умов проживання відповідає найкращим інтересам Дитини.
Провадження за іноземним позовом Батька Дитини, який подано 23 січня 2024 року, було відкрито лише 09 лютого 2024 року, тобто пізніше, ніж в Україні.
Отже, на момент відкриття провадження українським судом (07 лютого 2024 року) в іноземній юрисдикції не існувало жодного судового процесу між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відповідно до принципу пріоритету, юрисдикція судів України була встановлена першою та набута у повній відповідності до закону.
Матір звертає увагу Апеляційного суду, що ініціювання Апелянтом паралельного процесу в іноземній державі лише після того, як спір уже став предметом розгляду в Україні, свідчить про намагання Апелянта штучно обрати найбільш вигідну та зручну саме для нього юрисдикцію (так звана концепція forum shopping). Такою поведінкою Апелянт прагне створити штучний конфлікт компетенцій між судами двох держав та ухилитися від вирішення справи національним судом за законом держави громадянства Дитини, сподіваючись на отримання бажаного результату в іншому правовому полі.
Крім того, вказала, матеріали цієї справи № 766/11754/23 свідчать про те, що предмети та підстави позовів в Україні та Австрії є різними за своєю правовою природою та фактичним наповненням.
В Україні (Предмет): Визначення місця проживання Дитини. Це вимога сімейного права України, яка стосується лише визначення перебування дитини з одним із батьків. Таке рішення не обмежує іншого з батьків у його правах та обов'язках щодо виховання та спілкування.
В Австрії (Предмет): Надання Батькові одноосібної опіки. Цей інститут за законодавством Австрії є значно ширшим: він передбачає виключне право на прийняття всіх правових рішень щодо дитини (освіта, медицина, майно) та фактичне обмеження іншого з батьків від процесу виховання.
Концептуальна відмінність цих понять була прямо підтверджена навіть листом-роз'ясненням Окружного суду м. Брегенц від 11 березня 2024 року6, де австрійська судова влада вказала на неможливість правового ототожнення їхньої системи опіки з українським визначенням місця проживання. Оскільки інститут "одноосібної опіки" взагалі відсутній в українській правовій системі, такий спір за своєю суттю не може бути визнаний тотожним зі спором про визначення місця проживання дитини.
Зазначений підхід підтверджується і актуальною судовою практикою з цього приводу. Зокрема, у постанові Верховного Суду від 22 жовтня 2025 року у справі № 308/9162/24 було сформульовано фундаментальний висновок: "Позови про батьківське піклування чи опіку в іноземних юрисдикціях не є тотожними вимогам про визначення місця проживання дитини, які розглядаються судами України".
Окрім відмінності предмета позовів, протилежними є і підстави позовів: 1. Український позов (Підстави): Ґрунтується на фактах постійного та одноосібного піклування Матері про Дитину з моменту народження, забезпеченні нею безпечного середовища, а також на доказах психологічного та сексуального насильства з боку Апелянта (що підтверджено матеріалами компетентних органів Аргентини та Австрії). 2. Австрійська справа (Підстави): базується виключно на твердженнях Апелянта про нібито "незаконне переміщення" Дитини та його суб'єктивній оцінці поведінки Матері під час періоду перебування в Австрії. Таким чином, з огляду на повну відсутність тотожності як за предметом, так і за підставами позовів, немає жодних правових перешкод для розгляду українськими судами даної справи №766/11754/23 по суті.
Окремим аспектом, що підтверджує належність розгляду цієї справи саме судам України, є нерозривний зв'язок Матері та Дитини з українською державою. Обидві є громадянами України, що підтверджується паспортами та свідоцтвом про народження. До початку повномасштабного вторгнення рф Дитина протягом чотирьох років постійно проживала в Україні, де була повністю інтегрована у соціальне та медичне середовище. Виїзд до Австрії, а згодом до Аргентини мав вимушений та тимчасовий характер. Попри фізичну відсутність, центр життєвих інтересів Матері незмінно залишається в Україні. Вона зберігає стійкі професійні зв'язки, продовжуючи працювати віддалено в українському сегменті менеджменту. Це підтверджується наявною у матеріалах справи Довідкою з місця роботи від 29 липня 2024 року, згідно з якою Позивачка офіційно працевлаштована в Україні та отримує дохід на території української держави. Така професійна інтеграція, поряд із підтримкою постійних контактів із родиною та друзями в Україні, вказує на повне збереження її соціальної ідентичності. Таким чином, Україна була і залишається місцем постійного проживання Дитини, а тому не існує перешкод для вирішення спору українським судом, який має повний доступ до основної бази доказів щодо життя родини та здатен забезпечити найкращі інтереси Дитини як громадянки України. Аргументи Апелянта про відсутність "територіальної прив'язки" є юридично неспроможними, оскільки судове рішення про визначення місця проживання з Матір'ю є законним інструментом закріплення стабільного виховання Дитини та гарантування її безпеки з боку держави її громадянства.
Також зазначено про безпідставність посилань Апелянта на проміжну ухвалу австрійського суду, а саме Окружного суду м. Брегенц (Республіка Австрія) від 17 лютого 2024 року. Адже: вказана Ухвала, як рішення іноземного суду, не має юридичної сили в Україні без процедури визнання (легалізації); вказана Ухвала є проміжною, а не є остаточним рішенням по суті; вказана Ухвала була постановлена за обставин, які грубо порушують право Матері на справедливий суд та ігнорують найкращі інтереси Дитини; на сьогодні фактично нівельовано значення вказаної Ухвали від 17 лютого 2024 року, оскільки новою ухвалою Окружного суду м. Брегенц від 03 вересня 2025 року у тій же справі (№ 11Ps20/24v), винесеною з метою забезпечення найкращих інтересів та безпеки Дитини, Апелянту встановлено обмежувальні заходи (що діють і на даний час), зокрема, вказаним судовим актом визначено, що малолітня ОСОБА_6 має проживати виключно з Матір'ю, що Батькові (Апелянту) суворо наказано уникати будь-яких зустрічей та будь-яких видів контактів (як особистих, так і за допомогою засобів зв'язку) з Дитиною та її Матір'ю, що Апелянту офіційно заборонено наближатися до Дитини та Матері.
Матір переконана, що рішення Суду першої інстанції від 26 червня 2025 року у цій справі ґрунтується на повному та всебічному дослідженні всіх обставин справи та доказів, які підтверджують, що саме Матір є "центром безпеки" та основним опікуном малолітньої Дитини (якій на сьогодні 7 років), та особою, з якою у Дитини сформовано найміцніший психологічний зв'язок. Матір наголошує, що апеляційна скарга Апелянта не містить жодних обґрунтованих посилань на порушення судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права Судом першої інстанції. Апелянт обмежується лише загальними фразами про "неправильну юридичну оцінку доказів", проте зі змісту самої скарги не вбачається, у чому полягає таке порушення та які конкретно норми закону були застосовані судом неправильно.
Водночас, вказала, на противагу стабільному та дбайливому вихованню з боку Матері, поведінка Апелянта свідчить про його неналежне виконання та фактичне самоусунення від батьківських обов'язків, що підтверджується:
--- відсутністю психологічного зв'язку та тривале відчуження між батьком і Дитиною;
--- систематичним ухиленням від фінансового утримання (економічне насильство);
--- фактами насильства (факти протиправної поведінки Апелянта мають системний та наростаючий характер. Психологічне, фізичне та економічне насильство, яке Апелянт вчиняв щодо Матері під час шлюбу, з часом трансформувалося у пряму загрозу для фізичного здоров'я та психічного стану малолітньої Дитини. Вирішальним фактором у цій справі є зміна середовища: лише опинившись у стані повної безпеки в Аргентині та відчувши захист від тотального контролю з боку Батька, Дитина змогла розкрити деякі факти;
--- міжнародним визнанням небезпеки та обмежувальними заходами;
--- висновками фахівців та експертів (Виконавчий комітет Дніпровської районної у м. Херсоні ради, як орган опіки та піклування, у Висновку від 15 січня 2025 року №2-49/129 рекомендує визначити місце проживання Дитини з Матір'ю; за результатами бесіди Дитина підтвердила, що почувається в безпеці з Матір'ю, а з Апелянтом жити не хоче, бо він її "ображає";
--- звітом психолога Люсії Кальвано від 23 квітня 2025 року (Аргентина), який підтверджує глибоку травму Дитини, стійкий страх перед Батьком та категоричне небажання контактувати з ним.
Матір просить долучити до матеріалів справи наступні документи: Ухвалу Районного суду м. Брегенц (Австрія) у справі про опіку № 11 Ps20/24v від 03.09.2025 року, якою встановлено Апелянту заборону наближатися до Матері та Дитини ближче ніж на 200 метрів, а також заборонено будь-який контакт (телефонний чи цифровий) із ними; Протокол допиту свідка (Матері) від 26 лютого 2026 року, складений Дирекцією земельної Форарльберга (Австрія), реєстраційний номер справи PAD/26/00423260/001/KRIM. Документ підтверджує наявність офіційного кримінального розслідування щодо Апелянта за підозрою у вчиненні насильства щодо малолітньої Дитини. Матір наголошує, що надання цих документів дозволить суду забезпечити об'єктивність та актуальність дослідження всіх обставин справи, з урахуванням нових важливих обставин, що мають вирішальне значення для безпеки Дитини.
Однак, долучений Протокол допиту свідка (Матері) від 26 лютого 2026 року є неповний, містить лише дані щодо самого свідка.
При цьому зазначено, що дана ситуація є саме таким винятковим випадком для прийняття додаткових доказів, оскільки:
--- докази об'єктивно не існували на момент ухвалення рішення судом першої інстанції (26.06.2025 р.). Ухвала австрійського суду прийнята лише 03 вересня 2025 року, а Протокол поліції складений 26 лютого 2026 року;
--- Ухвала австрійського суду від 03 вересня 2025 року також не була у розпорядженні Матері на момент прийняття постанови Апеляційним судом від 01 жовтня 2025 року, оскільки остання отримала її текст пізніше;
--- для приєднання документів, викладених німецькою мовою, був потрібен час для їх належного отримання, оформлення та виготовлення завіреного перекладу на українську мову. Переклад вказаних документів був виготовлений та засвідчений підписом перекладача 27 лютого 2026 року.
Також, адвокат Бабенко Сергій Сергійович, яка діє від імені ОСОБА_2 , подав 15.03.2026 року через підсистему "Електронний суд" письмові пояснення на апеляційну скаргу, в яких просить приєднати їх до матеріалів справи та врахувати під час судового розгляду справи, відмовити у задоволенні позовних вимог та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 понесені судові витрати.
У вказаних письмових поясненнях представник відповідача вказав, зокрема, про наступне.
Ще до відкриття Херсонським міським судом Херсонської області провадження у справі про визначення місця проживання дитини, Позивач 11 січня 2024 року викрала доньку, змінивши номер телефону, зникла з дитиною в невідомому напрямку, повністю обірвавши зв'язок із Відповідачем.
Після звернення Відповідача до поліції, а в подальшому і до суду, австрійським судом було ініційовано міжнародний розшук матері та дитини за участі Інтерполу, який встановив місцезнаходження Позивача та доньки в Республіці Аргентина. Відповідно до рішення Республіки Австрія, суд округу Брегенц справа 11 Рs 20/24у, до прийняття остаточного рішення у провадженні щодо опіки, з метою забезпечення благополуччя малолітньої ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тимчасово вирішено позбавити права опікунства над дитиною за матір'ю дитини - ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , і тимчасово передати право одноосібного опікунства над дитиною батькові дитини ОСОБА_9 .
Крім того, вказаним рішення визначено, що до завершення розгляду справи 11 Рs 20/24у судом округу Брегенц матері ОСОБА_10 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , заборонено залишати територію Республіки Австрія разом із її малолітньою дитиною ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянкою України. Рішення носить тимчасовий обов'язковий характер і підлягає виконанню відповідно до ст.44 Закону Австрії про безспірні провадження.
В березні 2024 року, після встановлення Інтерполом місцезнаходження колишньої дружини та доньки, Відповідачем було ініційовано міжнародний процес в Аргентині щодо виконання рішення австрійського суду про встановлення за ним одноосібної тимчасової опіки над донькою та повернення дитини до Австрії.
Провадження у справі за зверненням Позивача відкрито 07.02.2024 року, а провадження за зверненням Відповідача у суді Республіки Австрія відкрито 09.02.2024 року. Фактично можна стверджувати про одночасність відкриття проваджень у зазначених справах, адже різниця у два календарні дні не має істотного значення для кваліфікації моменту початку судового розгляду. Така незначна часово формальна різниця не впливає на правову оцінку ситуації, оскільки обидва провадження були ініційовані практично синхронно.
Крім того, за українським законодавством розгляд справи починається із відкриття провадження. Натомість у переважній більшості європейських країн початком розгляду справи вважається вже подання клопотання (заяви).
Судовий розгляд з опіки (Pflegschaftssache) в Австрії починається з подання заяви до Окружного суду (Bezirksgericht) за місцем проживання дитини чи підопічної, регулюється цивільним процесуальним кодексом (ZPO) та австрійським цивільним кодексом (ABGB). Частиною 1 статті 75 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися. Отже, твердження Позивача, що суд апеляційної інстанції, розглядаючи зазначену справу, порушує принцип пріоритету юрисдикції у справі №766/11754/23, не відповідає дійсності, та викладеним вище обґрунтуванням.
Позивач стверджує, що судова справа в Україні та справа в Республіці Австрія не є тотожними. Однак, в австрійському праві зазвичай використовується термін "Obsorge", яке перекладається на українську мову як "опіка", проте має набагато ширше значення та передбачає сукупність прав та обов'язків батьків стосовно своїх дітей. До них відносяться рішення про місце проживання дитини, її освіту, медичне обслуговування та загальне виховання. Це включає догляд за дитиною та її виховання, управління майном дитини та представлення інтересів дитини, а також інші питання (стаття 158 Цивільного кодексу Республіки Австрія - Allgemeines Burgerliches Gesetzbuch). Згідно з статтею 160 Цивільного кодексу Республіки Австрія, догляд за дитиною означає насамперед забезпечення її фізичного благополуччя та здоров'я, а також безпосередній нагляд за дитиною. А виховання включає прийняття рішень щодо місця проживання дитини (стаття 162 Цивільного кодексу Республіки Австрія). За загальним правилом, якщо дитина народилася в шлюбі або якщо батьки одружуються після народження дитини, обидва батьки мають батьківську відповідальність опіку (стаття 177(1) Цивільного кодексу Республіки Австрія). Спільна опіка чи батьківська відповідальність може бути припинена тільки судовим рішенням. Суд має шукати мирне врегулювання. Якщо це не вдається, суд призначить опіку одному з батьків або знову обом батькам (стаття 180 Цивільного кодексу Республіки Австрія). Тобто, у законодавстві Республіки Австрія поняття "опіка" має значно ширший зміст порівняно з його тлумаченням у правовій системі України. Австрійська правова доктрина охоплює не лише класичні аспекти опіки над неповнолітніми, але й ширший спектр правовідносин, пов'язаних із захистом інтересів особи, її майнових та немайнових прав. Посилання Позивача у касаційній скарзі на лист-роз'яснення Окружного суду Брегенц від 11.03.2024 року підтверджує зазначене, оскільки у цьому документі прямо вказано на розширене розуміння інституту "опіки" в австрійському праві.
Аналізуючи спори між сторонами в Україні та в Республіці Австрія, можна дійти до висновку, що обидві судові спори мають всі ці необхідні складові: 1. Однаковий склад учасників судових процесів. 2. Обидва суди фактично вирішують права батьків щодо дитини, враховуючи, що сторони проживали в різних країнах на момент викрадення дитини та після процесу повернення дитини, а з кінця 2025 року проживають в одній країні. Мати бажає щоб дитина проживала з нею в Аргентині, а батько, проживаючи в Республіці Австрія, ініціював справу щодо опіки. 3. Обґрунтування в судових процесах теж фактично аналогічні, оскільки сторони в судах обох країн надають аналогічні докази та посилаються на ті ж самі документи та обставини.
Тобто, у даній справі присутні всі елементи, визначені п.4 ч.1 ст.257 ЦПК України та постановою Верховного Суду від 18.11.2020 року у справі №717/489/20-ц.
Підсудність судам України є виключною у справах з іноземним елементом, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні (п.2 ч.1 ст.77 Закону України "Про міжнародне приватне право").
Аналогічні положення містить Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, вчинену 19 жовтня 1996 року у м. Гаага, яка ратифікована Верховною Радою України 14 вересня 2006 року та яка набула чинності 01 лютого 2008 року і яка охоплює питання захисту дітей, батьківської відповідальності, опіки, в тому числі й право визначати місце проживання дитини.
Згідно зі статтею 5 Гаазької конвенції 1996 року судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.
З урахуванням статті 7, у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу, юрисдикцію мають органи Держави нового звичайного місця проживання.
Отже, норми статті 5 цієї Конвенції містять загальне правило стосовно юрисдикції, яке полягає в тому, що заходи захисту дітей мають бути вжиті судовими або адміністративними органами держави місця постійного проживання дитини.
Поняття "місце постійного проживання" не визначене цією Конвенцією, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.
Як вбачається із пояснень обох сторін у даній справі постійне місце їх проживання та доньки з 2022 року не є територія України. Зазначене сторонами не спорюється. Враховуючи, що постійним місцем проживання дитини на момент відкриття провадження Херсонським міським судом не була Україна, тому апеляційний суд дійшов в попередній постанові обґрунтованого висновку, що відповідний суд України не має юрисдикцію щодо вирішення даного спору щодо визначення місця проживання дитини.
Дитина тривалий час з моменту виїзду з території України проживала в Австрії, ходила в садочок та додаткові гуртки, вільно володіє німецькою мовою, в неї склалось коло друзів, Відповідач має офіційне місце роботи в Республіці Австрія та постійне місце проживання. Отже, враховуючи, що у провадженні іншого іноземного суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, тому суд в Україні позбавлений можливості розглядати цю справу по суті спору.
Як зазначено у постанові Верховного Суду від 31.07.2024 року у справі №760/18630/22, на яку посилалась Позивач у касаційній скарзі до Верховного Суду, Гаазька конвенції про батьківську відповідальність 1996 року не містить визначення поняття "звичайне місце проживання". Воно має встановлюватися на основі всіх обставин, які мають місце в кожній конкретній справі. Звичайне місце проживання може підтверджуватися таким: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв'язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо. Тобто звичайне місце проживання дитини варто розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив'язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. З цією метою потрібно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім'ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі. Донька сторін ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . 26.02.2022 року, на момент виїзду батьків з дитиною за межі кордону України, дівчинці ще не виповнилось 4 років. ІНФОРМАЦІЯ_3 їй виповниться 8 років, із яких вона 4 роки проживає не на території України. Тобто, фактично більшу частину свого свідомого життя, яке включає побут, коло та мову спілкування, виховні заклади, середовище проживання та інше, донька ОСОБА_6 провела поза межами України. А тому, твердження Позивача, що у даній справі при даних обставинах Україна є для дитини "звичайним місцем проживання" є абсурдним, безпідставним та абсолютно не обґрунтованим.
Також зазначив, що обставини, про які йдеться у висновках Верховного Суду, викладених у постанові від 31.07.2024 року у справі №760/18630/22, існують у даній справі. Відповідач, який є батьком дитини, не приховує свого наміру продовжувати своє життя в Республіці Австрія. Судами попередніх інстанцій встановлено, що Відповідач повністю інтегрувався у життя побут в Республіці Австрія, має стабільну роботу із гідною оплатою праці, має постійне місце проживання та не має наміру повертатися жити до України. В той же час, Позивач, хоч і постійно стверджує про свій намір повернутись до України та вказує на тимчасове перебування поза межами України, проте достатніх підтверджень цьому не надала. Позивач, як вона сама стверджує, проживає в Аргентині разом із цивільним чоловіком іноземцем. Позивача також стверджує, що на даний час працює віддалено в українському підприємстві ПП "УПД" та зазначає це як беззаперечний доказ щодо її наміру повернутись проживати в Україну. Проте, слід зазначити, що сама Позивач неодноразово стверджувала і не заперечує проти того, що після виїзду за кордон, вона отримувала та продовжує отримувати допомогу від іноземної країни у вигляді грошових коштів, а також отримує інші види соціальних допомог відповідно до чинного законодавства іноземної країни, користується соціальними безоплатними послугами, наданими їй з дитиною іноземною країною. Тобто, фактично життя Позивача та її доньки базується на соціальному утриманні країною, в якій вони на даний час проживають.
В той же час, зазначене вище вказує на наявність другої обставини при визначенні звичайного місця проживання, на яку посилався Верховний Суд у постанові від 31.07.2024 року у справі №760/18630/22. А саме: якщо переїзд відбувається на необмежений час або потенційно може не обмежуватися в часі, попереднє місце звичайного проживання після переїзду може також бути втрачено, а нове - знайдено достатньо швидко. Як відомо, на даний час військові дії на території України тривають, а саме це, за словами Позивача, стало причиною її виїзду та дитини за кордон. Достеменно не відомо та не може бути відомо дати закінчення війни на території України. В той же час, навіть можливі підписання певних "мирних угод" між країнами, які воюють, не гарантують реального припинення військових дій або їх відновлення після тимчасового перемир'я. А отже, виїзд Позивача та дитини за межі кордонів України має необмежений час і потенційно може не обмежуватись в часі. Внаслідок чого попереднє місце проживання на території України, в розумінні всіх обставин справи, фактично є втраченим. Тобто, наведені позивачем висновки Верховного Суду у постанові від 31.07.2024 року у справі №760/18630/22 не лише не спростовують висновків Херсонського апеляційного суду у попередній постанові, а додатково підтверджують обґрунтованість вказаного судового рішення.
Абсурдні твердження Позивача щодо насильницьких дій Відповідача по відношенню до неї та до дитини на даний час не мають будь-якого достовірного підтвердження, а ґрунтуються лише на словах самого Позивача.
Представники органу опіки та піклування відповідно до чинного законодавства позбавлені можливості здійснювати особистий огляд місця проживання та умов утримання дитини на території іншої держави. У зв'язку з цим будь-які висновки, зроблені зазначеним органом без проведення такого огляду, не можуть вважатися об'єктивними та достовірними, а отже не мають належної доказової сили у даному провадженні.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Вимоги Позивача про визначення місця проживання дитини, де всі учасники зазначеного судового процесу тривалий час проживають поза межами України, не можуть бути предметом розгляду в суді на території України, оскільки такий не є "судом, установленим законом".
Також вказав, що відповідно до ухвали Окружного суду Брегенц республіки Австрія від 25 вересня 2025 року, матері дитини ОСОБА_12 забороняється після її повернення до Австрії разом з дитиною, неповнолітньою ОСОБА_11 , до завершення даного провадження або до ухвалення відповідного рішення компетентного суду з питань опікунства залишати територію Австрії. Крім того, судовому виконавцю Окружного суду Брегенц доручається негайно після повернення неповнолітньої до Австрії вилучити у матері дитини проїзні документи неповнолітньої та передати їх на зберігання до суду.
Вважає, що визначення місця проживання дитини з матір'ю Херсонським апеляційним судом на даний час не вбачається за можливе, суперечить як міжнародному так і національному законодавству та праву на законне та справедливе рішення суду.
Вважає, що витрати представника позивача на професійну правничу допомогу не підлягають задоволенню, оскільки не доведено їхню співрозмірність із фактичними витратами, враховуючи складність справи, обсяг виконаної роботи та час, який адвокат міг витратити на її розгляд.
Додає до суду даний попередній (орієнтовний) розрахунок витрат Позивача на правничу допомогу під час розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Найменування послуги Вартість (грн.) Підготовка та подача до суду письмових пояснень до суду апеляційної інстанції 8 000 Виїзд адвоката в судове засіданні або участь в режимі відеоконференції - у випадку необхідності (розрахунок здійснюється за кожне засідання) 4 000 грн. Таким чином, сума витрат на правничу допомогу Відповідача становитиме приблизно 12 000,00 грн у випадку необхідності адвокату бути присутнім під час розгляду справи у суді апеляційної інстанції та розгляду справи за одне судове засідання. Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат Відповідачем у порядку ч. 3 ст. 137 ЦПК України буде подано детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги у даній справі.
Справу було призначено до апеляційного розгляду на 17.03.2026 року о 09:10 годині, однак учасники справи, які до суду не з'явилися й про причини неявки суд не повідомили, були належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи. У зв'язку з цим апеляційний суд вважає причину неявки в судове засідання вказаних осіб неповажною, вважає, що відповідно до ч.2 ст.372 ЦПК України неявка вказаних осіб не перешкоджає розгляду справи, а тому ухвалив розглянути справу за їх відсутності.
Заслухавши доповідача, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, апеляційний суд вважає, що скарга задоволенню не підлягає з огляду на таке.
Фактичні обставини, встановлені судом
З матеріалів справи та встановлених обставин вбачається наступне.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували в зареєстрованому шлюбі з 11.08.2012 року до 10.02.2023 року, який заочним рішенням Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 10.02.2023 року розірвано за позовом ОСОБА_1 (справа № 214/4167/22).
Відповідно до копії Свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 від шлюбу сторони мають дочку ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т.1 а.с.12).
Сторони являються громадянами України та мають зареєстроване місце проживання у м. Херсоні Херсонської області.
Згідно з судовим наказом Малиновського районного суду м. Одеса від 10.04.2023 року у справі № 521/6824/23 з ОСОБА_2 стягнуто аліменти на користь ОСОБА_1 на утримання дочки у розмірі 1/4 заробітку (доходу) платника аліментів, але не більше десяти прожиткових мінімумів на дитину відповідного віку та не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, щомісячно, починаючи з 16.03.2023 року, і до досягнення дитиною повноліття, а саме до ІНФОРМАЦІЯ_4 (т.1 а.с.14).
Постановою головного державного виконавця Суворовського відділу державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Федосєєвим С.М. від 13.11.2023 року відкрито виконавче провадження №73265820 щодо стягнення аліментів за вищезазначеним судовим наказом (т.1 а.с.15).
За розрахунком від 29.11.2023 року №19-1319, наданим Суворовським відділом державної виконавчої служби у місті Херсоні Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ОСОБА_2 має заборгованість по сплаті аліментів на користь ОСОБА_1 на утримання дочки ОСОБА_3 за період з березня 2023 року по листопад 2023 року в розмірі 27 063 грн (т.1 а.с.16).
Дочка сторін ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянкою України та до повномасштабного вторгнення рф проживала на території України разом з батьками за адресою: АДРЕСА_2 .
Відповідно до довідки Державної прикордонної служби від 04.04.2024 року ОСОБА_3 виїхала за межі України 26.02.2022 року (т.1 а.с.159).
В судовому засіданні суду першої інстанції сторони підтвердили факт того, що дитина виїхала разом з ними за межі України у зв'язку з повномасштабним вторгненням рф на територію України.
З березня 2022 року по 15 січня 2024 року дитина разом з матір'ю та своїми дідусем та бабусею по материнській лінії постійно проживала в Республіці Австрія.
На теперішній час дитина, ОСОБА_3 , проживає разом з матір'ю, позивачкою, у Республіці Аргентина, де 12 квітня 2024 року вони отримали посвідки на тимчасове перебування, строк дії яких був продовжений до теперішнього часу.
В Аргентині сім'я з січня 2024 року проживає в орендованій квартирі разом з цивільним чоловіком матері - ОСОБА_4 , який є орендарем житла за адресою: АДРЕСА_1 ).
Між сторонами виник спір щодо визначення місця проживання дитини.
У справі встановлено, що позивачка самостійно виконує обов'язки з виховання, забезпечення всебічного розвитку та утримання дитини. Матір дитини має постійне місце роботи в Приватному підприємстві "УПД" та працює віддалено на посаді менеджера оптової торгівлі, де зарекомендувала себе кваліфікованим спеціалістом професіоналом (т.2 а.с.61-62).
ОСОБА_1 займається належною соціалізацією її та дитини за місцем проживання, зокрема, з 24.05.2024 року позивачка з донькою двічі на тиждень беруть уроки іспанської мови, що підтверджується належним чином посвідченою копією листа вчителя іспанської мови від 24.06.2024 року (т.2 а.с.64).
З квітня 2024 року дитина навчається в школі "La Semilla" (м. Сан-Карлос-де-Барілоче, Аргентина), позивачкоюм повністю сплачено щомісячні внески за навчання дитини за весь 2024 рік (т.2 а.с.66, 68).
У школі "La Semilla", окрім планових занять, дитина також відвідує позакласні заняття: кулінарну майстерню щовівторка та майстерню декоративно-прикладного мистецтва щосереди, які також оплачуються позивачем по справі (т.2 а.с.77).
Дитина захоплюється плаванням в басейні у зв'язку з чим разом з матір'ю відвідує спортивний клуб " ОСОБА_5 ".
Позивачка також несе витрати на оренду квартири, самостійно купує дитині одяг, іграшки та інше. Також ОСОБА_1 стежить за здоров'ям доньки ОСОБА_3 .
За місцем проживання дитині було оформлено медичну картку та вона проходить необхідні обстеження у Педіатричному закладі Меліпаль (т.2 а.с.107), у лікаря-стоматолога (т.2 а.с.109).
З висновку Виконавчого комітету Дніпровської районної у м. Херсоні ради від 15.01.2025 року №2-49/129, вбачається, що Виконавчий комітет Дніпровської районної у м. Херсоні ради, як орган опіки та піклування, вважає за доцільне визначити місце проживання малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 .
Висновок мотивований тим, що на теперішній час ОСОБА_1 разом з донькою ОСОБА_6 проживає в Республіці Аргентина, ОСОБА_2 мешкає в Республіці Австрія. До вимушеного виїзду за межі України подружжя проживали за адресою: АДРЕСА_2 . Мати дитини є люблячою та турботливою, піклується про всебічний розвиток дитини, організовує її змістовне дозвілля, дбає про розвиток талантів та здібностей. Так, у школі "La Semilla", окрім планових занять, ОСОБА_6 відвідує позакласні заняття: кулінарну майстерню та майстерню декоративно-прикладного мистецтва, бо дуже любить малювати. ОСОБА_6 в новій країні відвідує школу, позашкільні виховні заклади, проходить за необхідністю медичні обстеження, обстеження лікаря-стоматолога, має друзів, з якими проводить вільний час. Саме мати за участі та допомоги свого цивільного чоловіка ОСОБА_13 повністю виконує всі обов'язки щодо виховання та утримання ОСОБА_6 на відповідному рівні, який забезпечує дитині гармонійний розвиток. Батько ОСОБА_6 систематично ухиляється від здійснення витрат на доньку, жодним чином не підтримує її фінансово, не сплачує аліменти. Крім того, ОСОБА_6 була заслухана в Аргентинському суді і висловила своє бажання проживати з матір'ю (т.4 а.с.103-108).
У провадженні районного суду міста Брегенц Республіки Австрія знаходиться справа 11 Рs 20/24у за заявою ОСОБА_2 від 09 лютого 2024 року, в якій ОСОБА_2 порушив перед судом питання про остаточну передачу йому одноосібної опіки над малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Згідно з Рішенням від 13.02.2024 року Республіки Австрія, районного суду в місті Брегенц, справа 11 Рs 20/24у, яке визнається тимчасово обов'язковим і підлягає виконанню, батько дитини ОСОБА_14 подав 23 січня 2024 року Заяву про повернення його доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також Заяву про одноособову опіку та тимчасову передачу опіки над нею з 23 січня 2024 року. З інформації, наданої батьком дитини, випливає наступне. Мати дитини, ОСОБА_15 , є зареєстрована за адресою (конкретна адреса Республіки Австрія), яка є і зараз дійсною. Проте з 11 січня 2024 року її там більше немає, бо вона покинула Австрію. Її поточне місцезнаходження зараз невідоме. Таким чином, тому що поточне місцеперебування Відповідачки є невідоме, є виконані передумови щодо призначення Куратора в розумінні параграфа 5 абзац 2 цифра 1 літера b AubStrG1. Призначений Куратор погодився взяти на себе цю задачу. У зв'язку з терміновістю дане Рішення набрало тимчасової законності та підлягає виконанню.
Відповідно до Рішення від 17.02.2024 року Республіки Австрія, районного суду в місті Брегенц, справа 11 Рs 20/24у, до прийняття остаточного рішення у провадженні щодо опіки, з метою забезпечення благополуччя малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тимчасово вирішено позбавити права опікунства над дитиною за матір'ю дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також задоволено заяву ОСОБА_2 про повернення його дочки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Відповідно до ч.8 ст.83 ЦПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.
Враховуючи вказані положення закону, те, що Ухвала Районного суду м. Брегенц від 03 вересня 2025 року у справі 11Ps20/24v не існувала на момент ухвалення рішення судом першої інстанції (26.06.2025 р.), що вона не була у розпорядженні позивачки (матері дитини) на момент прийняття постанови Херсонським апеляційним судом від 01 жовтня 2025 року, враховуючи, що для приєднання документів, викладених німецькою мовою, був потрібен час для їх належного отримання, оформлення та виготовлення завіреного перекладу на українську мову, а переклад документу був виготовлений та засвідчений підписом перекладача 27 лютого 2026 року, апеляційний суд вважає поважною причину неподання позивачкою у встановлений строк доказів, у зв'язку з чим ухвалив прийняти їх на стадії апеляційного перегляду справи.
Таким чином, при апеляційному розгляді до матеріалів справи була долучена вказана Ухвала Районного суду м. Брегенц від 03 вересня 2025 року у справі 11Ps20/24v.
Отже, Ухвалою Районного суду м. Брегенц від 03 вересня 2025 року у тій же справі 11Ps20/24v, винесеною з метою забезпечення найкращих інтересів та безпеки Дитини, постановлено таке:
--- після повернення неповнолітньої ОСОБА_7 до Австрії вона перебуватиме у своєї матері ОСОБА_16 та проживатиме разом з нею, за необхідності - у супроводі бабусі по материнській лінії;
--- батькові дитини ОСОБА_9 наказується утримуватися від зустрічей та будь-яких контактів з неповнолітньою ОСОБА_11 та її матір'ю ОСОБА_8 ;
--- батькові дитини ОСОБА_9 забороняється наближатися до неповнолітньої ОСОБА_7 та її матері ОСОБА_16 на відстань менш як 200 метрів; --- батькові дитини ОСОБА_9 забороняється встановлювати з неповнолітньою ОСОБА_11 та її матір'ю ОСОБА_8 телефонний або будь-який інший контакт засобами електронного (цифрового) зв'язку;
--- батькові дитини ОСОБА_9 забороняється перебувати біля житла, в якому після повернення до Австрії проживатимуть неповнолітня ОСОБА_17 та її мати ОСОБА_15 , а також у безпосередній близькості до нього;
--- вищезазначені розпорядження діють до моменту їх скасування судом з питань опіки, компетентним щодо малолітньої;
--- цій ухвалі надається попередня обов'язковість і можливість примусового виконання.
При повторному апеляційному розгляді справи сторони зазначили, що у лютому 2026 році позивачка разом з дочкою на виконання судового рішення Республіки Австрія приїхала до Австрії, однак проживають вони окремо від відповідача.
Нормативно-правове обґрунтування та позиція суду апеляційної інстанції
Відповідно до ч.1, ч.2 ст.3 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", законів України, що визначають особливості розгляду окремих категорій справ, а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Вирішуючи питання про підсудність справ з іноземним елементом, суди України відповідно до статей 2, 497 ЦПК України повинні керуватися нормами Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV "Про міжнародне приватне право" та нормами відповідних міжнародних договорів.
Зазначена справа є справою з іноземним елементом.
У п.2 ч.1 ст.1 Закону України "Про міжнародне приватне право" зазначено, що іноземний елемент - ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм:
--- хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою;
--- об'єкт правовідносин знаходиться на території іноземної держави;
--- юридичний факт, який створює, змінює або припиняє правовідносини, мав чи має місце на території іноземної держави.
За положеннями ст.75 вказаного Закону:
--- підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі, незважаючи на те, що в ході провадження у справі підстави для такої підсудності відпали або змінилися (частина 1);
--- суд відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав та про наявність таких підстав суду стало відомо до відкриття провадження у справі (частина 2);
--- суд залишає позов без розгляду, якщо після відкриття провадження у справі буде з'ясовано, що у суді чи іншому юрисдикційному органі іноземної держави є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав (частина 3).
Відповідно до п.2 ч.1 ст.77 Закону України "Про міжнародне приватне право" підсудність судам України є виключною у таких справах з іноземним елементом, зокрема, якщо у справі, яка стосується правовідносин між дітьми та батьками, обидві сторони мають місце проживання в Україні.
Відповідні положення містить Конвенція про юрисдикцію, право, що застосовується, визнання, виконання та співробітництво щодо батьківської відповідальності та заходів захисту дітей, вчинену 19 жовтня 1996 року у м. Гаага, яка ратифікована Верховною Радою України 14 вересня 2006 року та яка набула чинності 01 лютого 2008 року і яка охоплює питання захисту дітей, батьківської відповідальності, опіки, в тому числі й право визначати місце проживання дитини.
Згідно зі статтею 5 Гаазької конвенції 1996 року судові або адміністративні органи Договірної Держави звичайного місця проживання дитини мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи чи майна дитини.
Відповідно до статті 7 Гаазької конвенції 1996 року у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу, юрисдикцію мають органи Держави нового звичайного місця проживання.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.186 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо, зокрема, у провадженні цього чи іншого суду є справа зі спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Згідно з п.4 ч.1 ст.257 ЦПК України суд постановляє ухвалу про залишення позову без розгляду, якщо, зокрема, у провадженні цього чи іншого суду є справа із спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав.
Позови вважаються тотожними, якщо у спорі одночасно співпадають його сторони, підстави та предмет. Нетотожність хоча б одного з елементів не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору. Предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Тоді як предмет спору - це об'єкт, зокрема річ, щодо якого виник спір.
За п.4 ч.1 ст.257 ЦПК України необхідна наявність одночасно трьох складових: тотожних сторін спору; тотожного предмета позову, тотожної підстави позову, тобто коли позови повністю співпадають за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами й обставинами, що обґрунтовують звернення до суду (постанова Верховного Суду від 12 листопада 2025 року у справі № 5863/947/23).
Сторони у справі і їх малолітня дочка являються громадянами України.
26 лютого 2022 року вони разом з дитиною виїхали за межі України і з березня 2022 року проживали в Австрії, а з січня 2024 року позивачка з дитиною стали проживати в Аргентині.
Із цим позовом ОСОБА_1 звернулась до Херсонського міського суду Херсонської області 05 грудня 2023 року, провадження у справі відкрито 07 лютого 2024 року.
Натомість у провадженні районного суду в місті Брегенц Республіки Австрія знаходиться справа 11 Рs 20/24у за заявою ОСОБА_2 від 09 лютого 2024 року, в якій він порушив перед судом питання про остаточну передачу йому одноосібної опіки над малолітньою ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Розгляд зазначеної справи в Австрійському суді за вказаною заявою ОСОБА_2 продовжується в першій інстанції, жодного рішення по суті спору наразі не прийнято.
Згідно з Рішенням від 13.02.2024 року Республіки Австрія, районного суду в місті Брегенц, справа 11 Рs 20/24у, яке визнається тимчасово обов'язковим і підлягає виконанню, батько дитини ОСОБА_14 подав 23 січня 2024 року Заяву про повернення його доньки ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , а також Заяву про одноособову опіку та тимчасову передачу опіки над нею з 23 січня 2024 року. З інформації, наданої батьком дитини, випливає наступне. Мати дитини, ОСОБА_15 , є зареєстрована за адресою (конкретна адреса Республіки Австрія), яка є і зараз дійсною. Проте з 11 січня 2024 року її там більше немає, бо вона покинула Австрію. Її поточне місцезнаходження зараз невідоме. Таким чином, тому що поточне місцеперебування Відповідачки є невідоме, є виконані передумови щодо призначення Куратора в розумінні параграфа 5 абзац 2 цифра 1 літера b AubStrG1. Призначений Куратор погодився взяти на себе цю задачу. У зв'язку з терміновістю дане Рішення набрало тимчасової законності та підлягає виконанню.
Відповідно до Рішення від 17.02.2024 року у вказаній справі до прийняття остаточного рішення у провадженні щодо опіки, з метою забезпечення благополуччя малолітньої ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , тимчасово вирішено позбавити права опікунства над дитиною за матір'ю дитини - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Рішення касаційного суду провінції Ріо-Негро (де проживають мати з дитиною) про повернення дитини до Австрії через те, що виїзд у січні 2024 року відбувся без згоди батька, позивачка оскаржила до Верховного Суду Аргентини.
У лютому 2026 році позивачка разом з дочкою на виконання судового рішення Республіки Австрія приїхала до Австрії, однак проживають вони окремо від відповідача.
Херсонський апеляційний суд вважає, що позови ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є тотожними, спір виник між тими самими сторонами, про той самий предмет та з тих самих підстав. А тому апеляційний суд вважає, що, враховуючи, що позивачка звернулася із позовом до Херсонського міського суду Херсонської області раніше, а саме 05 грудня 2023 року, а провадження у справі було відкрито 07 лютого 2024 року, в той час як ОСОБА_2 звернувся зі своїм вказаним позовом до районного суду в місті Брегенц Республіки Австрія 09 лютого 2024 року, а з заявою про повернення дочки - 23 січня 2024 року, тобто пізніше, і провадження у тій справі було відкрито 09 лютого 2024 року, тобто пізніше, то саме цей позов ОСОБА_1 , поданий 05 грудня 2023 року до Херсонського міського суду Херсонської області, має розглядатися і вирішуватися по суті та саме з цих підстав рішення Республіки Австрія, суд округу Брегенц, справа 11 Рs 20/24у, при вирішенні позову ОСОБА_1 по суті не має братися до уваги.
А тому є помилковою позиція суду першої інстанції про неврахування з підстав того, що воно не набрало законної сили, зазначеного проміжного рішення Республіки Австрія, суд округу Брегенц, справа 11 Рs 20/24у про задоволення заяви ОСОБА_2 про повернення його дочки. Однак вказане не впливає на правильність рішення суду першої інстанції в цій справі.
Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції керувався принципом якнайкращого забезпечення інтересів дитини, виходив з того, що при визначенні місця проживання з матір'ю, дитина буде забезпечена постійною батьківською турботою та піклуванням, оскільки мати постійно проживає з дитиною, на праві користування має квартиру, працевлаштована, має можливість забезпечувати розвиток дитини.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки він є правильним по суті і до нього він дійшов при повному та всебічному дослідженні обставин справи та давши належну оцінку зібраним у справі доказам. Суд першої інстанції, ухвалюючи оскаржуване рішення, правильно встановив характер правовідносин сторін у справі та застосував до цих правовідносин норми матеріального права, які їх регулюють, і вирішив справу з дотриманням норм процесуального права.
Відповідно до ч.1 ст.141 СК України, мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою.
Згідно з ч.1, 4 ст.29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житло, в якому вона проживає постійно або тимчасово, місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров'я, в якому вона проживає.
За ч.1 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків, якщо батьки проживають окремо.
Відповідно до ч.2 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Згідно з ч.3 ст.160 СК України місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
За ч.1 ст.161 СК України вбачається, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом.
Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення.
Відповідно до ч.1 ст.3 Конвенції про права дитини (ратифікованої постановою Верховної Ради України № 789-XII від 27 лютого 1991 року), в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини.
Згідно з ч.1 ст.9 вказаної Конвенції про права дитини, держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до ст.18 вказаної Конвенції, держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування.
Згідно зі ст.27 вказаної Конвенції держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
Із вказаних норм вбачається, що при визначенні місця проживання дітей передусім треба враховувати інтереси дитини.
Апеляційний суд враховує те, що позивачка разом з дочкою мають посвідки на тимчасове перебування в Республіці Аргентина, ОСОБА_1 має постійне місце роботи в Приватному підприємстві "УПД", працює віддалено, разом з дочкою двічі на тиждень беруть уроки іспанської мови, дитина навчається в школі, відвідує позакласні заняття, басейн, має медичну картку, проходить всі необхідні обстеження, позивачка самостійно несе всі витрати по забезпеченню дочки усім необхідним для комфортного проживання та розвитку здібностей дитини.
При цьому береться до уваги те, що повернення у лютому 2026 року позивачки з дочкою до Австрії було для позивачки по суті вимушеним, оскільки це було зроблено на виконання судового рішення Республіки Австрія.
Отже, визначення місця проживання дитини з матір'ю відповідає якнайкращим інтересам дитини, що спростовує доводи скаржника про те, що зміна місця проживання дитини не буде відповідати її інтересам.
Суд апеляційної інстанції також враховує й нерозривний зв'язок позивачки й дитини з українською державою, про що вказує позивачка, адже обидві є громадянами України, до початку повномасштабного вторгнення рф в Україну дитина протягом чотирьох років постійно проживала в Україні, де була інтегрована у соціальне середовище. Виїзд до Австрії, а згодом до Аргентини мав вимушений та тимчасовий характер. Як вказує сама позивачка, центр її життєвих інтересів залишається в Україні, вона зберігає стійкі професійні зв'язки, продовжуючи працювати віддалено в українському сегменті менеджменту. Це підтверджується наявною у матеріалах справи Довідкою з місця роботи від 29 липня 2024 року, згідно з якою позивачка офіційно працевлаштована в Україні та отримує дохід на території української держави. Також, як зазначає позивачка, професійна інтеграція, поряд із підтримкою постійних контактів із родиною та друзями в Україні, вказує на повне збереження її соціальної ідентичності.
Прийшовши до вказаного висновку, суд апеляційної інстанції також враховує й відповідні висновки, які зроблені в зазначеній вище попередній Ухвалі Районного суду м. Брегенц від 03 вересня 2025 року у справі 11Ps20/24v, винесеної з метою забезпечення найкращих інтересів та безпеки Дитини.
Доводи апеляційної скарги адвоката Калюжного С.В., який діє від імені ОСОБА_2 , не обґрунтовані вимогами закону, не підтверджені належними доказами і висновків суду не спростовують.
Зокрема, не можуть бути прийняті до уваги посилання скаржника на неврахування судом того, що дитина постійно проживала на території Австрії у повній сім'ї та стабільному соціально-побутовому середовищі, що визнається основним критерієм для визнання компетентної юрисдикції у справах щодо опіки, проживання та добробуту дитини. Також підлягають відхиленню й посилання на те, що переміщення дитини за межі Австрійської Республіки відбулося з грубим порушенням норм міжнародного та національного законодавства і що відповідно до статей 5, 8 Гаазької конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, виключне право на розгляд справи має суд Австрії, як країни постійного місця проживання дитини до моменту її незаконного переміщення. Натомість органи України не мають належної юрисдикції у цій справі, що підтверджується не лише положеннями міжнародного права, а й офіційною позицією Австрійської держави.
При цьому апеляційний суд виходить з такого.
Законом України "Про приєднання України до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей" від 11.01.2006 року № 3303-IV Україна приєдналася до Конвенції про цивільно-правові аспекти міжнародного викрадення дітей, укладеної 25 жовтня 1980 року в м. Гаага, з заявою до статті 6 Конвенції: "В Україні функції Центрального органу виконує Міністерство юстиції України".
Відповідно до статті 5 вказаної Конвенції для цілей цієї Конвенції: a) "права піклування" включають права, пов'язані з піклуванням будь-якої особи про дитину, і зокрема, право визначати місце проживання дитини; b) "права доступу" включають право переміщення дитини на обмежений час у місце інше, ніж місце її постійного проживання.
Згідно зі статтею 8 вказаної Конвенції будь-яка особа, установа або інший орган, які стверджують, що дитина була переміщена або утримується з порушенням прав піклування, може звернутися з заявою до Центрального органу за місцем постійного проживання дитини або до Центрального органу будь-якої іншої Договірної держави за допомогою у забезпеченні повернення дитини.
У справі встановлено, що звичним місцем проживання дитини є Україна, адже до виїзду з країни вона була повністю інтегрована в українське середовище, а перебування в Австрії та Аргентині є тимчасовим та вимушеним.
Розгляд справи в Австрійському суді за позовом ОСОБА_2 продовжується в першій інстанції, жодного рішення по суті спору наразі не прийнято.
З січня 2024 року дитина проживає разом із матір'ю та її цивільним чоловіком в Аргентині. Мати створила дитині безпечне, стабільне та сприятливе для розвитку середовище - комфортні умови для проживання, здобуття освіти та відвідування позакласних занять. Матір дитини повністю фінансово утримує дитину, забезпечує медичний огляд.
При цьому, як вже зазначалось, позивачка разом з дитиною повернулась у лютому 2026 року до Австрії саме на виконання судового рішення Республіки Австрія.
Крім того, як вказувалось, із цим позовом ОСОБА_1 звернулась до Херсонського міського суду Херсонської області 05 грудня 2023 року, а провадження у справі було відкрито 07 лютого 2024 року, натомість ОСОБА_2 звернувся із заявою про остаточну передачу йому одноосібної опіки над малолітньою ОСОБА_3 до суду міста Брегенц Республіки Австрія 09 лютого 2024 року, тобто пізніше, і провадження у тій справі було відкрито 09 лютого 2024 року, тобто пізніше, чого не заперечує сторона відповідача. А тому, враховуючи положення ст.75 Закону України "Про міжнародне приватне право" (підсудність судам України справ з іноземним елементом визначається на момент відкриття провадження у справі), враховуючи тотожність вказаних позовів, що стосуються визначення місця проживання дитини, суд апеляційної інстанції вважає, що має розглядатися і вирішуватися по суті саме цей позов, пред'явлений ОСОБА_1 до компетентного суду України 05 грудня 2023 року і що саме з цих підстав рішення Республіки Австрія, суд округу Брегенц, справа 11 Рs 20/24у при вирішенні цього позову ОСОБА_1 по суті не має братися до уваги.
Також слід залишити поза увагою й посилання скаржника на неврахування судом того, що позивачка жодного разу офіційно не працювала, що з моменту незаконного переміщення дитини до Аргентини всі витрати несе партнер позивачки, який сприяв незаконному переміщенню дитини за кордон, а також що позивачка маніпулює фактами щодо умов проживання дитини, а будь-які спроби батька спілкування з дитиною блокуються матір'ю.
При цьому апеляційний суд виходить з встановлених обставин того, що з січня 2024 року дитина проживає разом із матір'ю та її цивільним чоловіком в Аргентині, матір дитини має постійне місце роботи в Приватному підприємстві "УПД" та працює віддалено на посаді менеджера оптової торгівлі, дитині матір'ю створено безпечне, стабільне та сприятливе для розвитку середовище - комфортні умови для проживання, здобуття освіти та відвідування позакласних занять. Також встановлено і відповідачем не спростовано, що позивачка (матір дитини) повністю фінансово утримує дитину, забезпечує медичний огляд.
Також як такі, що не впливають на правильність прийнятого рішення та не містять в собі підстав для його скасування, підлягають відхиленню інші доводи апеляційної скарги.
Висновки суду апеляційної інстанції
Відповідно до п.1 ч.1 ст.374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.
Згідно з ч.1 ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України це є підставою для того, щоб апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст.367, п.1 ч.1 ст.374, ст.375 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу адвоката Калюжного Сергія Васильовича, який діє від імені ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Херсонського міського суду Херсонської області від 26 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена в касаційному порядку шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.
Дата складення повної постанови - 17 березня 2026 року.
Головуючий _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ В.В. Майданік
Судді: _ _ _ _ _ _ _ _ _ _ Л.П. Воронцова
_ _ _ _ _ _ _ _ _ _ І.В. Склярська