Номер провадження: 22-ц/813/2379/26
Справа № 495/3585/24
Головуючий у першій інстанції Анісімова Н. Д.
Доповідач Громік Р. Д.
11.03.2026 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд у складі:
головуючого - Громіка Р.Д.,
суддів - Комлевої О.С., Сегеди С.М.,
за участю секретаря - Скрипченко Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні за відсутності учасників справи апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 травня 2024 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності,
1. ОПИСОВА ЧАСТИНА.
Короткий зміст позовних вимог.
18 квітня 2024 року до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області надійшла позовна заява ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності, у якому позивач ОСОБА_2 просить суд:
- визнати дійсним договір купівлі-продажу, земельної ділянки № 13 (тринадцять), масив № НОМЕР_1 (шість), загальною площею 12,5148 га, що розташована на території Великомар'янівської сільської ради, Білгород-Дністровського району, Одеської області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5120881600:01:003:0037, належну відповідачу на підставі державного акту на право приватної власності на землю № 9336475 від 12.09.2013 року, від 17.07.2023 року укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ;
- визнати за ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , право власності на земельну ділянку № 13 (тринадцять), масив № НОМЕР_1 (шість), загальною площею 12,5148 га, що розташована на території Великомар'янівської сільської ради, Білгород-Дністровського району, Одеської області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5120881600:01:003:0037.
Позовна заява вмотивована тим, що ОСОБА_2 , (далі - Позивач), 17.07.2023 року уклав у простій письмовій формі з ОСОБА_1 (далі - Відповідач) договір купівлі-продажу земельної ділянки №13 (тринадцять), масив № НОМЕР_1 (шість), загальною площею 12,5148 га, розташовану на території Великомар'янівської сільської ради, Білгород-Дністровського району, Одеської області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5120881600:01:003:0037, належну відповідачу на підставі державного акту на право приватної власності на землю №9336475 від 12.09.2013 року.
Земельну ділянку №13 (тринадцять), масив № НОМЕР_1 (шість), загальною площею 12,5148 га, що розташована на території Великомар'янівської сільської ради, Білгород-Дністровського району, Одеської області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5120881600:01:003:0037, позивач придбав у ОСОБА_1 за двадцять п'ять тисяч п'ятсот гривень 00 копійок, які ОСОБА_1 отримав після підписання договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Відповідно до п. 7 Договору, після його підписання, сторони зобов'язалися у п'яти денний строк звернутися до нотаріуса, для його посвідчення. Однак, через погане самопочуття ОСОБА_1 в обумовлений період, а саме з 17 липня 2023 року по 21 липня 2023 року для підписання та посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки до нотаріальної контори так і не з'явився. На сьогоднішній день позивач має намір розпоряджатися належною йому на підставі договору купівлі-продажу, земельною ділянкою, однак позивачу в силу ст. ст. 203, 657 Цивільного кодексу України стало відомо, що договір має бути посвідчений нотаріально, недодержання нотаріальної форми такого договору у відповідності до ст. 215 Цивільного кодексу України є підставою для визнання його недійсним.
Між позивачем ОСОБА_2 та ОСОБА_1 досягнуто згоди щодо всіх істотних умов даного договору, були передані та сплачені грошові кошти в повному обсязі, договір був підписаний сторонами, спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 з моменту укладання договору.
Ухилення від вирішення питання про укладення у нотаріальному порядку договору купівлі-продажу позбавляє можливості належним чином укласти правочин. Згідно домовленості сторони не тільки домовились між собою щодо усіх істотних умов договору купівлі-продажу земельної ділянки, а й повністю виконали всі умови, пов'язані з купівлею-продажем вказаного нерухомого майна, однак, договір купівлі-продажу до цього часу нотаріально не посвідчений.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 травня 2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності задоволено. Визнано дійсним договір купівлі-продажу, земельної ділянки №13 (тринадцять), масив № НОМЕР_1 (шість), загальною площею 12,5148 га, що розташована на території Великомар'янівської сільської ради, Білгород-Дністровського району, Одеської області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5120881600:01:003:0037, належну відповідачу на підставі державного акту на право приватної власності на землю №9336475 від 12.09.2013 року, від 17.07.2023 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 .. Визнати за ОСОБА_2 право власності на земельну дялінку №13 (тринадцять), масив № НОМЕР_1 (шість), загальною площею 12,5148 га, розташовану на території Великомар'янівської сільської ради, Білгород-Дністровського району, Одеської області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5120881600:01:003:0037.
Короткий зміст та доводи апеляційної скарги.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить скасувати оскаржуване судове рішення та постановити нове, яким відмовити у задоволенні позовних вимог, посилаючись при цьому на порушення норм матеріального та процесуального права.
Апеляційна скарга вмотивована тим, що суд першої інстанції визнав дійсним договір, який ОСОБА_1 ніколи не укладав, оскільки на момент нібито укладення такого договору - 17.07.2023 року, відповідач був відсутній на території України. Таким чином, вказаний правочин є нікчемним, оскільки він вчинений без волевиявлення учасника правочину власника земельних ділянок ОСОБА_1 .
Також судом першої інстанції не було прийнято до уваги, що у даному випадку сторони не домовлялись щодо усіх істотних умов договорів купівлі-продажу, не відбулось їх повне або часткове виконання, а також відсутні достовірні та достатні докази того, що відповідач дійсно ухилявся від його нотаріального посвідчення.
Сповіщення сторін та заяви у справі.
Про судове засідання, призначене на 11 березня 2026 року, сторони були належним чином сповіщені про дату, час та місце слухання справи, однак у судове засідання не з'явились.
10 березня 2026 року від ОСОБА_2 надійшла заява про відкладення розгляду справи у зв'язку із його перебуванням на лікарняному.
11 березня 2026 року від адвоката Каланжова В.І., який діє в інтересах ОСОБА_2 , надійшла заява про відкладення розгляду справи через зайнятість адвоката у кримінальному провадженні, яка перебуває в Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області.
11 березня 2026 року від адвоката Васильєва П.О., який діє в інтересах ОСОБА_1 , надійшло клопотання про відкладення (перенесення) розгляду справи у зв'язку із необхідністю відвідати сімейного лікаря у м. Білгород-Дністровський Одеської області, запис до якого здійснено на 11 березня 2026 року о 11:15 годині.
Розглянувши вказані заяви (клопотання) про відкладення розгляду справи, апеляційний суд дійшов висновку про відмову у їх задоволенні з огляду на таке.
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01 жовтня 2020 року у справі №361/8331/18.
Колегія суддів звертає увагу, що у межах апеляційного провадження не приймалось рішення про виклик осіб, які беруть участь у справі, для надання пояснень у справі, і такої необхідності колегія суддів не вбачає, тому підстав для розгляду справи з обов'язковою участю сторін суд апеляційної інстанції не знаходить.
Апеляційний суд не приймає доводи адвоката Каланжова В.І. про те, що він бере участь у судових засіданнях, які призначені на 11.03.2026 у Білгород-Дністровському міськрайонному суді Одеської області, з огляду на таке.
У п. 1.3.1 Правил організації ефективного цивільного судочинства передбачено, що не може бути визнано само по собі поважною причиною і не має наслідком безумовне відкладення розгляду справи або оголошення перерви у розгляді справи присутність учасника справи на іншому слуханні в іншій справі, що проводиться у цьому самому або іншому суді, в тому числі суді вищої інстанції, яке було призначено або заплановано після призначення слухання у цій справі.
З матеріалів справи вбачається, що було відкладено на 11.03.2026 у даній цивільній справі ще 05 листопада 2025 року, адвокат Каланжов В.І. отримав судову повістку про розгляд справи у електронному кабінеті 08 листопада 2025 року.
З аналізу Єдиного державного реєстру судових рішень вбачається, що судове засідання у кримінальному провадженні №495/5834/22 призначене на 11.03.2026 призначене ухвалою Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 січня 2026 року, тобто пізніше, ніж відбулось призначення судового засідання у цій цивільній справі.
Таким чином, поважність причин відкладення судом апеляційної інстанції не встановлена, заявники реалізували своє право на викладення відповідних аргументів та, зважаючи на межі розгляду справи в суді апеляційної інстанції (стаття 367 ЦПК України), судова колегія дійшла висновку про можливість розгляду справи за відсутності сторони у справі.
Згідно із ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Відповідно до ч. 7 ст. 268 ЦПК України рішення суду (повне або скорочене) підписується всім складом суду у день його складення і додається до справи.
Повний текст судового рішення складено 19 березня 2026 року.
2. МОТИВУВАЛЬНА ЧАСТИНА
Позиція апеляційного суду
Заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду першої інстанції скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позову.
Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права
У частині третій статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ч. 1 п. 2 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно з ч. 1 п. 1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Так, задовольняючі позовні вимоги, суд першої інстанції послався на те, що позов підлягає задоволенню відповідно до ст.ст. 328, 392, 657 ЦК України, так як право власності вважається придбаним правомірно, якщо інше прямо не випливає з закону або незаконність придбання права власності не встановлена судом.
Однак з такими висновками суду першої інстанції погодитись не можна з огляду на таке.
Апеляційний суд зазначає, що у позовній заяві ОСОБА_2 стверджує, що ОСОБА_2 (далі - Позивач), 17.07.2023 року уклав у простій письмовій формі з ОСОБА_1 (далі - Відповідач) договір купівлі-продажу земельної ділянки №13 (тринадцять), масив № НОМЕР_1 (шість), загальною площею 12,5148 га, що розташована на території Великомар'янівської сільської ради, Білгород-Дністровського району, Одеської області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5120881600:01:003:0037, належну відповідачу на підставі державного акту на право приватної власності на землю №9336475 від 12.09.2013 року.
Земельну ділянку №13 (тринадцять), масив № НОМЕР_1 (шість), загальною площею 12,5148 га, що розташована на території Великомар'янівської сільської ради, Білгород-Дністровського району, Одеської області, наданої для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, кадастровий номер 5120881600:01:003:0037, позивач придбав у ОСОБА_1 за двадцять п'ять тисяч п'ятсот гривень 00 копійок, які ОСОБА_1 отримав після підписання договору купівлі-продажу земельної ділянки.
Відповідно до п. 7 Договору, після його підписання, сторони зобов'язалися у п'яти денний строк звернутися до нотаріуса, для його посвідчення. Однак, через погане самопочуття ОСОБА_1 в обумовлений період, а саме з 17 липня 2023 року по 21 липня 2023 року для підписання та посвідчення договору купівлі-продажу земельної ділянки до нотаріальної контори так і не з'явився.
Позивач вважає, що між ним та ОСОБА_1 було досягнуто згоди щодо всіх істотних умов даного договору, були передані та сплачені грошові кошти в повному обсязі, договір був підписаний сторонами, спірна земельна ділянка передана у власність ОСОБА_2 з моменту укладання договору.
Статтею 2 ЦПК України передбачено, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав і інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, ч. 1 ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання в порядку встановленому ЦПК України.
Частиною 1 ст. 16 ЦК України встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Положеннями ч. 1 ст. 4, ст. 12, 13 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів і на власний розсуд розпоряджається своїми правами щодо предмета спору. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Способи захисту суб'єктивних цивільних прав розуміють як закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав, як вплив на правопорушника. Загальний перелік таких способів захисту цивільних прав та інтересів дається в ст. 16 ЦК України.
Положеннями ст. ст. 55, 124 Конституції України та ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, передбачено, що кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом, зокрема таким, що відповідає змісту порушеного права, характеру його порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням.
Згідно ч. 1 ст. 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів.
Згідно із ст. 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Положеннями ст. 657 ЦК України, передбачено, що договір купівлі-продажу земельної ділянки, єдиного майнового комплексу, житлового будинку (квартири) або іншого нерухомого майна укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню, крім договорів купівлі-продажу майна, що перебуває в податковій заставі.
Згідно з ст. 220 ЦК України, у разі недодержання сторонами вимоги закону про нотаріальне посвідчення договору такий договір є нікчемним.
Якщо сторони домовилися щодо усіх істотних умов договору, що підтверджується письмовими доказами, і відбулося повне або часткове виконання договору, але одна із сторін ухилилася від його нотаріального посвідчення, суд може визнати такий договір дійсним. У цьому разі наступне нотаріальне посвідчення договору не вимагається.
Однією з умов застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України та визнання правочину дійсним у судовому порядку є встановлення судом факту безповоротного ухилення однієї із сторін від нотаріального посвідчення правочину та втрата стороною можливості з будь-яких причин нотаріально посвідчити правочин.
Таким чином, визнання дійсним договору на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України допускається тільки для нікчемних правочинів (тобто для яких недотримання письмової форми пов'язується саме з відсутністю нотаріального посвідчення і це зумовлює їх нікчемність).
При розгляді справи про визнання правочину дійсним суд повинен з'ясувати, чому правочин не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість. При цьому саме по собі небажання сторони нотаріально посвідчувати договір, її ухилення від такого посвідчення з причин відсутності коштів на сплату необхідних платежів та податків під час такого посвідчення не може бути підставою для застосування ч. 2 ст. 220 ЦК України.
Згідно з ч. 3 ст. 640 ЦК України договір, який підлягає нотаріальному посвідченню, є укладеним з дня такого посвідчення.
Пленум Верховного Суду України у п. 13 Постанови від 06.11.2009 року № 9 «Про судову практику розгляду цивільних справ про визнання правочинів недійсними» роз'яснив судам, що при розгляді подібних спорів суди повинні з'ясувати, чи підлягає правочин обов'язковому нотаріальному посвідченню, чому він не був нотаріально посвідчений, чи дійсно сторона ухилилася від його посвідчення та чи втрачена така можливість, а також чи немає інших підстав нікчемності правочину.
У зв'язку із недодержанням вимог закону про нотаріальне посвідчення правочину договір може бути визнано дійсним лише з підстав, встановлених ст. ст. 218 та 220 ЦК України. Інші вимоги щодо визнання договорів дійсними не відповідають можливим способам захисту цивільних прав та інтересів. Такі позови не підлягають задоволенню.
Крім того, за змістом, зокрема, ст. 3 ч. 1 п. 2-1, ст. 6 ч. 1 п. 1, ст. 10 ч. 1 п. 3, ч. 3, ст. ст. 18, 20, 22, 26, 27 Закону України Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень (N 1952-IV), п. п. 1, 6, 7, 10-1, 18, 24, 40 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого Постановою КМ України від 25.12.2015 року N 1127, п. п. 1, 2 глави 3, п. 1 глави 4, п. п. 3, 4 глави 7, п. п. 1, 4 глави 8 розділу І, п. п. 1, 2, 3 глави 2 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Мін'юсту України від 22.02.2012 року N 296/5 (реєстрація в Мін'юсті України 22.02.2012 року за N 282/20595), за нотаріальним посвідченням правочину щодо відчуження земельної ділянки одразу слідує державна реєстрація переходу прав на відповідну земельну ділянку, ці дії відбуваються одночасно по суті, нотаріус, який посвідчує угоду, виступає також державним реєстратором прав на нерухоме майно, під час вчинення нотаріальних і реєстраційних дій нотаріус/державний реєстратор перевіряє встановленим порядком право- і дієздатність сторін угоди, правовий статус земельної ділянки як об'єкта нерухомості, наявність обтяжень, заборон щодо ділянки, обмежень її в цивільному обороті, отримує в належній формі необхідні для нотаріального посвідчення угоди та державної реєстрації прав документи, відомості з державних реєстрів, вказує необхідні дані в договорі і т.ін.
При посвідченні правочинів відчуження земельних ділянок у випадках, встановлених ст. 172 Податкового кодексу України, нотаріус вимагає надати йому документи про грошову оцінку відчужуваної земельної ділянки (п. п. 1.11. п. 1 глави 2 розділу II Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України). Стаття 172 ПК України передбачає, що:
- дохід, отриманий платником податку від продажу не частіше одного разу протягом звітного податкового року земельної ділянки, що не перевищує норми безоплатної передачі, визначеної ст. 121 ЗК України залежно від її призначення, та за умови перебування такого майна у власності платника податку понад три роки, не оподатковується (п. 172.1.);
- під час проведення операцій з продажу об'єктів нерухомості між фізичними особами нотаріус посвідчує відповідний договір за наявності оціночної вартості такого нерухомого майна (зареєстрованої відповідно до п. 172.3. цієї статті) та документа про сплату податку до бюджету стороною (сторонами) договору та щокварталу подає до контролюючого органу за місцем розташування робочого місця приватного нотаріуса інформацію про такий договір, включаючи інформацію про його вартість та суму сплаченого податку в порядку, встановленому цим розділом для податкового розрахунку (172.4.).
Тобто, укладення договору відчуження земельної ділянки вимагає дотримання спеціальних деталізованих правил і відповідної процедури, виконання яких поза таким спеціальним порядком, зокрема, судом, не передбачене і неможливе фактично.
Згідно зі ст. ст. 12, 13 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, при цьому суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, тобто обов'язок доказування лежить на сторонах цивільно-правового спору.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ст. 76, 77 ЦПК України).
Згідно ч. 1, 5-6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Як вбачається з матеріалів справи, предметом спору є вимога ОСОБА_2 про визнання дійсним договору купівлі-продажу земельної ділянки від 17.07.2023 року, укладений з ОСОБА_1 у простій письмовій формі.
Доводи позивача про те, що відповідач не виконав свого зобов'язання та не може з'явитися для нотаріального посвідчення договору з об'єктивних причин, а саме через погане самопочуття та похилий вік, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки матеріали справи не містять жодного доказу на підтвердження хвороби відповідача. Посилання позивача на похилий вік ОСОБА_1 колегія суддів відхиляє, оскільки відповідачу на момент 17.07.2023 року виповнилося 40 років, а відтак, його вік у жодному разі не може бути віднесений до похилого.
Крім того, колегія суддів бере до уваги додані до апеляційної скарги ОСОБА_1 докази, з яких вбачається, що відповідач залишив територію України у 2021 році, та станом на день подачі апеляційної скарги в Україну не повертався, що об'єктивно підтверджує неможливість відповідача укладати договір купівлі-продажу нерухомого майна у 2023 році.
Таким чином, колегія суддів доходить висновку, що позивачем не надано жодного достовірного та достатнього доказу безповоротного ухилення відповідача від нотаріального посвідчення правочину та втрати можливості з будь-яких причин його посвідчити, що є обов'язковими умовами для визнання правочину дійсним на підставі ч. 2 ст. 220 ЦК України.
Також позивачем ОСОБА_2 не представлено апеляційному суду належних і допустимих документальних доказів на підтвердження його наміру нотаріально посвідчити вказані договори, вжиття ним будь-яких заходів для такого посвідчення, а також не надано доказів на підтвердження відсутності можливості нотаріально посвідчити договір у строк, встановлений договором - 22.07.2023 року.
Встановивши, що спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна був укладений без дотримання обов'язкових вимог законодавства щодо нотаріального його посвідчення, при цьому відсутні докази ухилення відповідача від його нотаріального посвідчення, колегія суддів доходить висновку про відсутність правових підстав для визнання договору дійсним у судовому порядку та, відповідно, і для визнання права власності за позивачем на земельну ділянку, належні ОСОБА_1 .
Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги.
Таким чином, судова колегія дійшла висновку, що суд першої інстанції неповно з'ясував обставини, що мають значення для справи, не довів обставини, що мають значення для справи, які суд вважав встановленими, висновки районного суду не відповідають обставинам справи, у зв'язку з чим є підстави для скасування рішення суду першої інстанції та постановлення нового судового рішення про відмову у задоволенні позову.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 09 травня 2024 року скасувати.
Постановити у справі нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу дійсним та визнання права власності відмовити.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 ) судовий збір за подання апеляційної скарги у розмірі 3633,60 гривень.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її ухвалення, проте може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст судового рішення складено 19 березня 2026 року.
Головуючий Р.Д. Громік
Судді: О.С. Комлева
С.М. Сегеда