Справа № 127/6515/26
Провадження №11-сс/801/228/2026
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
18 березня 2026 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі:
головуючого-судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 ,
ОСОБА_4 ,
з секретарем судового засідання ОСОБА_5 ,
за участю:
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника ОСОБА_7 ,
підозрюваного ОСОБА_8 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Вінниця в залі суду апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , на ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27.02.2026, якою задоволено клопотання слідчого та до підозрюваного
ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця міста Вінниці, зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначеним розміром застави у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025022110000429 від 19.11.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України,
Ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27.02.2026 до підозрюваного ОСОБА_8 був обраний запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, строком на 60 діб, із визначеним розміром застави у розмірі 60 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, що становить 199 680 (сто дев'яносто дев'ять тисяч шістсот вісімдесят) гривень, у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025022110000429 від 19.11.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Своє рішення слідчий суддя мотивує тим, що наведені слідчим у клопотанні факти знайшли своє підтвердження у зібраних доказах. Сукупність цих даних свідчить про обґрунтованість підозри та існування ризиків, передбачених законом. За таких обставин застосування більш м'якого запобіжного заходу не відповідало б тяжкості інкримінованого злочину та суперечило б завданню кримінального провадження щодо забезпечення дієвості процесу.
Так, не погодившись із даною ухвалою слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27.02.2026, захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову, якою відмовити у задоволенні клопотання слідчого про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою до підозрюваного ОСОБА_8 .
Апеляційну скаргу мотивує тим, що, на переконання сторони захисту, ухвала слідчого судді є незаконною та такою, що підлягає скасуванню у зв'язку з істотними порушеннями норм процесуального права. Зокрема зазначає, що суд першої інстанції, застосовуючи винятковий запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, належним чином не перевірив наявність обґрунтованої підозри у вчиненні ОСОБА_8 кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, чим порушив вимоги п. 1 ч. 1 ст. 194 КПК України.
Крім того, апелянт наголошує, що повідомлення про підозру ОСОБА_8 було здійснено без наявності достатніх доказів причетності останнього до вчинення інкримінованого кримінального правопорушення, що, на його думку, суперечить вимогам ч. 1, 3 ст. 276 КПК України. При цьому захисник вказує, що навіть із змісту повідомлення про підозру вбачається наявність порушень норм кримінального процесуального права, які свідчать про створення органом досудового розслідування штучної ситуації з метою підштовхування особи до вчинення кримінального правопорушення.
На думку сторони захисту, фактичні обставини кримінального провадження свідчать про наявність провокації злочину з боку правоохоронних органів, оскільки заявник ОСОБА_9 , діючи під їх контролем, не лише повідомив про можливий злочин, а й фактично виступив його ініціатором та провокував ОСОБА_8 до відповідних дій. У зв'язку з цим апелянт зазначає, що межа між викривачем та інструментом провокації є вкрай тонкою, а тому, як неодноразово наголошував Європейський суд з прав людини, правоохоронні органи повинні розслідувати злочини, а не створювати їх.
Як зазначає апелянт, із матеріалів провадження вбачається, що ОСОБА_8 є військовослужбовцем, призваним за мобілізацією, який періодично підробляє перевезенням пасажирів на автомобілі, що належить матері його дружини, отримуючи замовлення через застосунок корпорації Уклон. За твердженням захисника, 25.02.2026 ОСОБА_8 отримав замовлення на поїздку з м. Вінниці до м. Крижополя, однак у подальшому з ним зв'язався чоловік, який повідомив, що замість нього їхатиме його брат, який має певні фізичні вади та боїться людей, і попросив довезти його максимально спокійно та обережно.
Як стверджує сторона захисту, після прибуття на місце в автомобіль сів ОСОБА_9 , який, за твердженням апелянта, вже діяв під контролем правоохоронних органів та почав розмову щодо можливості перетину державного кордону. При цьому, як зазначає апелянт, ОСОБА_8 неодноразово повідомляв, що він є лише таксистом, не має жодних попередніх домовленостей щодо незаконного переправлення осіб через державний кордон України та не знає маршруту і місця розташування блокпостів.
Водночас, як зазначає захисник, саме ОСОБА_9 наполіг на телефонному дзвінку замовнику поїздки, після чого сторони домовились про оплату поїздки в сумі 300 доларів США, а згодом ОСОБА_9 , діючи під контролем правоохоронних органів, передав ОСОБА_8 100 доларів США як попередню оплату, а в подальшому ще 300 доларів США.
Апелянт звертає увагу й на те, що виникає логічне питання щодо ролі особи, яка здійснила замовлення поїздки з телефону, та чи діяла вона також під контролем правоохоронних органів, оскільки жодних процесуальних документів щодо її залучення до кримінального провадження стороною обвинувачення не надано.
Крім того, у апеляційній скарзі зазначається, що в протоколі контролю за вчиненням злочину від 25.02.2026 вказано, що доручення на проведення негласних слідчих (розшукових) дій та постанова прокурора про контроль за вчиненням злочину були винесені ще 19.02.2026. Водночас, як вказує захисник, у повідомленні про підозру зазначено, що саме 25.02.2026 ОСОБА_8 був залучений до злочину, що, на думку апелянта, ставить під сумнів наявність будь-яких доказів його протиправної діяльності станом на 19.02.2026.
Окрім цього, апелянт зазначає, що відомості до ЄРДР у даному кримінальному провадженні були внесені на підставі повідомлення від 18.11.2025 щодо протиправних дій іншої особи - ОСОБА_10 , а тому, на його думку, дії ОСОБА_8 фактично були штучно інсценовані правоохоронними органами.
З огляду на викладене, сторона захисту вважає, що замовлення поїздки, сама поїздка за участю ОСОБА_9 , а також подальші дії були навмисно створені та контрольовані правоохоронними органами, а участь ОСОБА_8 у цих подіях була випадковою, оскільки він отримав відповідне замовлення через застосунок Uklon, і правоохоронним органам було байдуже, хто саме з водіїв виконає таке замовлення.
Крім того, апелянт зазначає, що за таких обставин у діях правоохоронних органів можуть вбачатися ознаки кримінальних правопорушень, передбачених ст. 372 КК України (притягнення завідомо невинуватого до кримінальної відповідальності) та ст. 371 КК України (завідомо незаконні затримання або тримання під вартою).
Також у апеляційній скарзі наголошується, що слідчим суддею порушено вимоги ч. 3 ст. 176 КПК України, оскільки під час розгляду клопотання не було належним чином перевірено, чи можуть більш м'які запобіжні заходи забезпечити належну процесуальну поведінку підозрюваного. Водночас, як зазначає апелянт, відповідно до ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом і може застосовуватися лише у разі доведення прокурором того, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
На переконання сторони захисту, слідчий суддя, постановляючи оскаржувану ухвалу, формально та шаблонно виклав положення КПК України та практику ЄСПЛ, однак не навів належного обґрунтування необхідності застосування до підозрюваного найсуворішого запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Колегія суддів, вислухавши думку захисника ОСОБА_7 та підозрюваного ОСОБА_8 , які підтримали апеляційну скаргу захисника та просили її задовільнити, позицію прокурора, який заперечував щодо задоволення апеляційної скарги, дослідивши матеріали судової справи та вивчивши мотиви апеляційної скарги, прийшла до висновку, що в апеляційній скарзі захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , слід відмовити.
Згідно з ч. 1 ст. 404 КПК України суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Відповідно до ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Законним є рішення, ухвалене компетентним судом згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим Кодексом.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, які підтверджені доказами, дослідженими під час судового розгляду та оціненими судом відповідно до ст. 94 цього Кодексу.
Вмотивованим є рішення, в якому наведені належні і достатні мотиви та підстави його ухвалення.
Указаним вимогам ухвала слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27.02.2026 відповідає.
Оскільки кожна кримінальна справа має унікальні фактичні обставини, суд не має права діяти за шаблоном чи формально, а зобов'язаний ухвалювати рішення, які є персоніфікованими, із врахуванням індивідуальних особливостей справи, конкретного обвинуваченого та специфіки доводів сторін у межах відповідного провадження.
Судом апеляційної інстанції з матеріалів судової справи було встановлено, що досудовим розслідуванням встановлено, що ОСОБА_8 , будучи обізнаним в тому, що відповідно до Указу Президента України № 64/2022 від 24 лютого 2022 року «Про введення воєнного стану в Україні», який затверджено Законом України № 2102-Х від 24 лютого 2022 року «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні», в Україні з 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, введено воєнний стан, дія якого неодноразово продовжувалась та на даний час триває, достовірно знаючи, що почали діяти обмеження на виїзд за кордон чоловікам віком від 18 до 60 років, у невстановленому досудовим розслідуванням місці та у невстановлений час, але не пізніше 25.02.2026, вступив в злочину змову із невстановленими слідством особами, для вчинення умисних дій, пов'язаних із організацією незаконного перетину осіб, призовного віку через державний кордон України. При цьому роль ОСОБА_8 , полягала в усуненні перешкод при трансфері вказаних осіб, що полягало сприянні порадами, вказівками щодо перетину державного кордону України та наданням засобу у безпечному проїзді через контрольно-пропускні пункти до їх місця збору за допомогою власного автомобіля, а саме міста Ямпіль Вінницької області, звідки їх у подальшому мали переправити через державний кордон України з Республікою Молдова.
Так, невстановлені в ході досудового розслідування особи, діючи за попередньою змовою із ОСОБА_8 , використовуючи багатоплатформовий месенджер «Telegram», у не встановлений у ході досудового розслідуванням час, але не пізніше 25 лютого 2026 року, підшукали особу чоловічої статі призовного віку з числа громадян України, який бажав незаконно перетнути державний кордон України, з метою ухилення від призову за мобілізацією, а саме ОСОБА_9 . При цьому, невстановлені особи, реалізуючи загальний злочинний умисел, обумовивши із ОСОБА_8 оплату за незаконні послуги у сумі 8000 доларів США, та порядок незаконного переправлення через державний кордон України у напрямку виїзду до Республіки Молдова, надаючи при цьому детальні інструкції та вказівки щодо процесу незаконного перетину кордону України та пообіцявши при цьому всебічне сприяння у реалізації даних дій, шляхом усунення перешкод із можливістю забезпечення трансфером (послуга перевезення пасажирів та багажів) до місця збору осіб, які бажають перетнути кордон із Республікою Молдова, а саме міста Ямпіль Вінницької області.
Далі, ОСОБА_8 , діючи за попередньою змовою із невстановленими в ході досудового розслідування особами, усвідомлюючи існування обмежень щодо виїзду за кордон громадян України чоловічої статі призовного віку на період дії воєнного стану, умисно, з корисливих мотивів, маючи на меті одержати протиправні матеріальні блага у розмірі 400 доларів США, у невстановлений в ході досудового розслідування час, але не пізніше 25.02.2026, використовуючи транспортний засіб марки «Lexus», моделі «ES350», д.н.з. НОМЕР_1 , який перебував у його користуванні, вирішив сприяти незаконному переправленню таких осіб через державний кордон України, в тому числі, порадами, вказівками та усуненням перешкод.
У подальшому, реалізуючи спільний злочинний умисел з невстановленими досудовим розслідуванням особами, близько 13 години 25 хвилин, більш точний час досудовим розслідуванням не встановлено, 25 лютого 2026 року, ОСОБА_8 , будучи за кермом вказаного транспортного засобу, прибув до вулиці Немирівське шосе, поблизу буд. № 94 у місті Вінниці, де згідно попередньої домовленості його очікував ОСОБА_9 , який діяв під контролем працівників правоохоронних органів у ході спеціального слідчого експерименту, який сів на заднє сидіння вказаного авто.
Далі, ОСОБА_8 , діючи із прямим умислом, відповідно до раніше розробленого плану, володіючи інформацією про розміщення блокпостів, повідомив ОСОБА_9 про порядок дій, які стосуються організації незаконного перетину державного кордону України та шляхи усунення перешкод під час його здійснення. Зокрема, ОСОБА_8 надавав йому поради, щодо його подальшого переміщення через державний кордон України невстановленими досудовим розслідуванням особами, які діяли із ним у змові. Того ж дня, приблизно о 13 год. 45 хв., перебуваючи в салоні автомобіля поблизу будинку № 94 по вул. Немирівське шосе у м. Вінниця, за незаконне переправлення через державний кордон України, ОСОБА_8 отримав від ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 100 доларів США, як завдаток.
Після чого, ОСОБА_8 , діючи на виконання раніше розробленого ними плану, продовжив рух в напрямку м. Ямпіль, Вінницької області до державного кордону України.
Надалі, ОСОБА_8 , перебуваючи в салоні автомобіля, рухаючись по трасі «Т 0202» (автомобільний шлях на території України, сполученням Могилів-Подільський - Ямпіль - Крижопіль - Бершадь - Умань), перебуваючи за географічними координатами 48.2690315, 28.5985849, неподалік с. Вільшанка, Вінницької області, за незаконне переправлення через державний кордон України отримав від ОСОБА_9 грошові кошти в сумі 300 доларів США, як решта суми, яка мала залишитись йому.
Після чого, 25.02.2026 року, приблизно о 16 годині 10 хвилин, на автошляху «Т 0202» (автомобільний шлях на території України, сполученням Могилів-Подільський - Ямпіль - Крижопіль - Бершадь - Умань), перебуваючи за географічними координатами 48.2690315, 28.5985849, неподалік с. Вільшанка, Вінницької області автомобіль марки «Lexus», моделі «ES350», д.н.з. НОМЕР_2 , який перебував під керуванням ОСОБА_8 , в якому перебував ОСОБА_9 , зупинено працівниками поліції та в подальшому останнього ( ОСОБА_8 ) затримано в порядку ст. 208 КПК України працівниками Вінницького РУП ГУНП у Вінницькій області.
25.02.2026 о 16 год. 10 годині ОСОБА_8 затримано у порядку ст. 208 КПК України.
26 лютого 2026 року ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , повідомлено про підозру у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, тобто в сприянні порадами, вказівками, наданням засобів у незаконному переправленні осіб через державний кордон України, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів.
Вирішуючи питання щодо обґрунтованості підозри у вчиненні ОСОБА_8 інкримінованого йому кримінального правопорушення, суд апеляційної інстанції бере до уваги практику Європейського суду з прав людини.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 28.10.2004 у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства», для вирішення питання про обрання запобіжного заходу факти, що викликають підозру, не обов'язково мають бути встановлені до ступеню, необхідного для засудження або навіть пред'явлення обвинувачення, а згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 30.08.1998 у справі «Кемпбелл та Хартлі проти Сполученого Королівства» наявність обґрунтованої підозри передбачає наявність фактів або відомостей, на підставі яких об'єктивний спостерігач зробив би висновок, що дана особа могла б скоїти злочин.
Також, колегія судів зазначає, що при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу має враховуватись саме обґрунтованість підозри, а не її доведеність, бо це завдання покладається на слідчого під час проведення ним досудового розслідування (рішенні у справі «Феррарі-Браво проти Італії» від 14.03.1984).
Підозра ОСОБА_8 у кримінальному провадженні внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42025022110000429 від 19.11.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, обґрунтовується наступними доказами:
-протоколом затримання ОСОБА_8 від 25.02.2026;
-протоколом обшуку автомобіля марки «Lexus» моделі «ES350», д.н.з. НОМЕР_1 в ході якого виявлено мобільний телефон, за допомогою якого ОСОБА_8 спілкувався із іншими учасниками кримінального правопорушення, від 25.02.2026;
-повідомленнями про виявлення кримінального правопорушення;
-протоколом про результати проведення контролю за вчиненням злочину у вигляді спеціального слідчого експерименту від 25.02.2026;
-повідомленням про підозру ОСОБА_8 від 26.02.2026;
-іншими матеріалами досудового розслідування в їх сукупністю.
Колегія суддів погоджується із рішенням суду першої інстанції, що наданих доказів достатньо для того, щоб прийти до висновку, що підозра щодо вчинення ОСОБА_8 інкримінованих йому кримінальних правопорушень обґрунтована.
Водночас колегія суддів звертає увагу, що на даній стадії кримінального провадження слідчий суддя не вирішує питання доведеності вини особи у вчиненні кримінального правопорушення та не здійснює оцінку доказів з точки зору їх достатності для постановлення обвинувального вироку. На цьому етапі суд перевіряє лише наявність обґрунтованої підозри, тобто наявність сукупності фактичних даних, які на підставі зібраних органом досудового розслідування доказів можуть переконати об'єктивного спостерігача у тому, що особа могла бути причетною до вчинення кримінального правопорушення.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, наданих слідчому судді стороною обвинувачення, органом досудового розслідування зібрано докази, які на даному етапі кримінального провадження дають підстави вважати, що ОСОБА_8 може бути причетним до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України.
Таким чином доводи апеляційної скарги про відсутність обґрунтованої підозри фактично зводяться до незгоди сторони захисту з оцінкою доказів стороною обвинувачення та спрямовані на їх переоцінку, що не входить до повноважень суду під час вирішення питання про застосування запобіжного заходу.
Щодо доводів сторони захисту про нібито провокацію злочину з боку правоохоронних органів, колегія суддів зазначає, що такі твердження на даному етапі кримінального провадження носять припущувальний характер та не підтверджуються належними і допустимими доказами. Натомість надані стороною обвинувачення матеріали свідчать про те, що дії правоохоронних органів здійснювалися у межах кримінального процесуального закону та були спрямовані на документування протиправної діяльності.
Крім того, колегія суддів зазначає, що питання допустимості доказів, а також остаточна оцінка обставин, на які посилається сторона захисту, можуть бути предметом перевірки під час подальшого судового розгляду, однак не є предметом дослідження при вирішенні питання про застосування запобіжного заходу.
При розгляді клопотання про застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, колегія суддів враховує вимоги п.п. 3,4 ст. 5 Конвенції про захист прав людини та практику Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження прав особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою. Зокрема, при розгляді клопотання суд оцінює підстави для застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою з урахуванням конкретних обставин справи.
При вирішенні питання про наявність підстав для задоволення клопотання колегія суддів приймає до уваги, що згідно ч. 1 ст. 183 КПК України взяття під варту є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1)переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2)знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3)незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4)перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5)вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Колегія суддів прийшла до висновку, що слідчий суддя Вінницького міського суду Вінницької області вірно обрав підозрюваному запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.
Апеляційний суд бере до уваги, що ОСОБА_8 підозрюється у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України, тобто в сприянні порадами, вказівками, наданням засобів у незаконному переправленні осіб через державний кордон України, вчинене за попередньою змовою групою осіб, з корисливих мотивів.
Варто зазначити, що санкція ч. 3 ст. 332 КК України передбачає покарання у вигляді позбавлення волі строк від 7 до 9 років із позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років з конфіскацією майна.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 177 КПК України, наявний ризик того, що, усвідомлюючи суворість можливого покарання, підозрюваний може умисно ухилятися від органів досудового розслідування та суду.
Суворість санкції є одним із чинників, що обґрунтовує побоювання ухилення, і повинна оцінюватися судом у сукупності з іншими обставинами справи.
Суд також враховує, що у даному кримінальному провадженні наявні свідки, та інші підозрювані показання яких мають суттєве значення для встановлення фактичних обставин справи та прийняття законного рішення.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 177 КПК України підставою для застосування запобіжного заходу є наявність ризику незаконного впливу на свідків, потерпілих чи інших учасників кримінального провадження.
При цьому положення ст. 23 КПК України закріплюють принцип безпосередності дослідження доказів у суді, згідно з яким показання свідків повинні бути отримані судом у відкритому судовому засіданні.
Саме тому збереження їхньої процесуальної незалежності та вільного волевиявлення під час допиту є необхідною гарантією дотримання прав сторін та засад справедливого судового розгляду.
З огляду на процесуальний статус зазначених осіб та тяжкість інкримінованого підозрюваному злочину, суд вважає обґрунтованим існування ризику незаконного впливу на свідків, який має бути врахований при визначенні запобіжного заходу та умов його застосування.
Також, колегія суддів бере до уваги, що ОСОБА_8 може знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення, оскільки характер інкримінованого підозрюваному злочину має корисливу спрямованість, тобто наявні ризики, передбачені п. 3 та п. 4 ч. 1 ст. 177 КПК України.
Крім того, ОСОБА_8 може попередити інших осіб, які можуть бути причетними до кримінального правопорушення, про проведення досудового розслідування.
Не виключається і ризик вчинення іншого кримінального правопорушення, що обґрунтовується характером інкримінованого діяння та його корисливим мотивом.
Отже, наведені обставини у своїй сукупності свідчать про наявність реальних ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, що й було обґрунтовано враховано слідчим суддею під час постановлення оскаржуваної ухвали.
Окремо колегія суддів звертає увагу на довід апеляційної скарги про те, що слідчий суддя нібито не обґрунтував неможливість застосування до підозрюваного більш м'якого запобіжного заходу. Однак такий довід апеляційної скарги є необґрунтованим.
Так, відповідно до вимог ст. 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується лише у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не може запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 КПК України.
Зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що слідчий суддя дослідив доводи сторони обвинувачення щодо наявності ризиків, оцінив особу підозрюваного, тяжкість інкримінованого злочину, обставини кримінального правопорушення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що застосування більш м'яких запобіжних заходів не забезпечить належної процесуальної поведінки підозрюваного та не зможе запобігти встановленим ризикам.
Таким чином, доводи апеляційної скарги про формальність висновків слідчого судді щодо неможливості застосування більш м'яких запобіжних заходів не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду.
Фактично доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди сторони захисту з висновками слідчого судді, однак не містять обставин, які б свідчили про незаконність або необґрунтованість оскаржуваної ухвали.
З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що слідчий суддя, постановляючи оскаржувану ухвалу, належним чином перевірив надані стороною обвинувачення матеріали, правильно застосував норми кримінального процесуального закону та дійшов обґрунтованого висновку про необхідність застосування до підозрюваного ОСОБА_8 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою.
Європейський суд з прав людини у своїй усталеній практиці визнає, що ризик втечі особи є допустимою та достатньою підставою для обрання тримання під вартою відповідно до п. 1 ст. 5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
У цьому контексті визначення застави як альтернативного заходу дозволяє досягти належної рівноваги, оскільки гарантує виконання підозрюваним процесуальних обов'язків і водночас не створює надмірного втручання у його право на свободу.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 КПК України, застава полягає у внесенні грошових коштів у дохід держави з метою забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього обов'язків. Застава виступає майновою гарантією належної процесуальної поведінки особи та альтернативою триманню під вартою у випадках, коли її застосування є достатнім для запобігання ризикам, визначеним ст. 177 КПК України.
У даному кримінальному провадженні слідчий суддя, обираючи щодо підозрюваного ОСОБА_8 запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, одночасно визначив розмір застави, що відповідає вимогам закону та є альтернативним заходом, який може бути застосований у разі її внесення. Таким чином, твердження захисника про те, що суд першої інстанції безпідставно застосував найсуворіший запобіжний захід, є необґрунтованими, оскільки законодавець прямо передбачає можливість поєднання тримання під вартою та застави як альтернативного механізму.
Більше того, при обранні розміру застави суд першої інстанції вірно взяв до уваги наступні обставини.
Матеріали провадження не містять даних про те, що підозрюваний раніше притягувався до кримінальної відповідальності. Наявні відомості вказують на його законослухняну поведінку в минулому та відсутність будь-яких фактів ухилення від органів досудового розслідування чи суду.
Також, суд першої інстанції вірно взяв до уваги рішення Конституційного суду України від 19.06.2024 по справі № 3-111/2023(207/23, 315/23) зазначив, що виходячи зі змісту приписів ст.ст. 3, 8, ч.ч. 1, 2 ст. 29, ч. 1 ст. 55, ч. 1 ст. 62, ч. 1 ст. 64 Конституції України під час застосування запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою за ч. 6 ст. 176 КПК України є можливість, за певних підстав та обставин, визначених ст. 177 та ст. 178 КПК України, застосувати заставу як більш м'який запобіжний захід. За ч. 6 ст.176 КПК України запобіжний захід у вигляді тримання під вартою не визначено як безальтернативний винятковий запобіжний захід.
Отже, у сукупності наведені дані дають підстави характеризувати особу підозрюваного позитивно як військовослужбовця та члена суспільства, який виконує свій громадянський обов'язок. Разом із тим, вказані обставини не спростовують факту пред'явленої підозри у вчиненні кримінального правопорушення та необхідності належного процесуального реагування.
Колегія суддів також бере до уваги, що визначений судом розмір застави відповідає характеру інкримінованого діяння, особі підозрюваного, його соціальним зв'язкам та іншим обставинам, що мають значення для кримінального провадження.
Отже, суд першої інстанції діяв у межах наданих йому повноважень та відповідно до вимог кримінального процесуального закону, а доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про незаконність чи необґрунтованість ухвали.
Практика Європейського суду з прав людини, підтверджує те, що сама лише тяжкість інкримінованого злочину не може бути єдиною та достатньою підставою для обрання найсуворішого запобіжного заходу - тримання під вартою.
А тому, Європейський суд з прав людини зобов'язує національні суди кожного разу оцінювати не лише тяжкість інкримінованого злочину, а й індивідуальні обставини конкретної особи, перевіряти пропорційність обмеження свободи та розглядати можливість застосування застави або інших більш м'яких заходів, які у достатній мірі забезпечать процесуальну поведінку підозрюваного.
У даному випадку слідчий суддя, обираючи запобіжний захід щодо підозрюваного ОСОБА_8 , дотримався зазначених стандартів, оскільки, з одного боку, врахував тяжкість інкримінованого діяння та наявність ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, а з іншого - визначив альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, що забезпечує дотримання принципу пропорційності.
Таким чином, суд першої інстанції фактично знайшов ту «золоту середину», яка дозволяє одночасно гарантувати інтереси правосуддя та не допустити надмірного обмеження прав підозрюваного, що цілком відповідає стандартам, закріпленим у практиці ЄСПЛ.
Беручи до уваги викладене, колегія суддів дійшла висновку, що слідчий суддя, обираючи запобіжний захід у вигляді тримання під вартою, діяв у межах наданих повноважень і відповідно до вимог національного законодавства, забезпечивши належний баланс між інтересами правосуддя і правами підозрюваного, а тому підстав для скасування ухвали немає, у зв'язку з чим її слід залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 419, 422 КПК України, суд
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах підозрюваного ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Ухвалу слідчого судді Вінницького міського суду Вінницької області від 27.02.2026, якою задоволено клопотання слідчого та до підозрюваного ОСОБА_8 застосовано запобіжний захід у вигляді тримання під вартою із визначеним розміром застави у кримінальному провадженні внесеному до Єдиного реєстру досудового розслідування за № 42025022110000429 від 19.11.2025 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 332 КК України - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду набуває законної сили з моменту оголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4