19 березня 2026 року
м. Київ
справа №520/7297/25
адміністративне провадження № К/990/4190/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Єресько Л.О.,
суддів: Соколова В.М., Загороднюка А.Г.,
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного від 05 вересня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 ) звернувся до адміністративного суду з позовною заявою до Військової частини НОМЕР_1 (далі - В/ч НОМЕР_1 ), в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнути з В/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належної матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015-2016 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди при звільненні 09.09.2016 до дня фактичного розрахунку 20.03.2025;
- зобов'язати В/ч НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати, за період з 09.09.2016 по 20.03.2025.
Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2025, адміністративний позов задоволено частково:
-визнано протиправною бездіяльність В/ч НОМЕР_1 щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні;
- стягнуто з В/ч НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки виплати належної матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань за 2015-2016 роки з урахуванням щомісячної додаткової грошової винагороди при звільненні 09.09.2016 до дня фактичного розрахунку 20.03.2025 в сумі 48 863,51 грн;
- в задоволенні позовних вимог в іншій частині відмовлено.
Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 13.01.2026, апеляційну скаргу В/ч НОМЕР_1 задоволено частково. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 у справі № 520/7297/25 в частині задоволених позовних вимог змінено з підстав та мотивів задоволення позову, з викладенням абзацу третього резолютивної частини рішення в наступній редакції: «Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у сумі 5769,82 грн. В іншій частині задоволення позовних вимог рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 у справі № 520/7297/25 залишити без змін».
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ОСОБА_1 звернувся через підсистему «Електронний суд» до Верховного Суду із касаційною скаргою.
Ухвалою Верховного Суду від 23.02.2026 касаційну скаргу залишено без руху з підстав її невідповідності вимогам статті 330 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), скаржнику надано строк у десять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення недоліків касаційної скарги шляхом надання до суду касаційної інстанції уточненої касаційної скарги із зазначенням підстав для касаційного оскарження судових рішень, з чітким посиланням на пункти частини 4 статті 328 КАС України, що саме є підставою для касаційного оскарження та з наданням обґрунтувань, визначених пунктом 4 частини 2 статті 330 КАС України, обґрунтовуванням наявності у цій справі винятків, передбачених пунктами «а-г» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України, а також надання копій уточненої касаційної скарги відповідно до кількості учасників справи.
Водночас, скаржнику роз'яснено, що у разі невиконання вимог цієї ухвали в частині невиконання вимог статті 330 КАС України касаційну скаргу буде повернуто.
Згідно з інформацією, наявною в комп'ютерній програмі «Діловодство спеціалізованого суду», електронний документ (ухвала суду про залишення касаційної скарги без руху від 23.02.2026) доставлена в Електронний кабінет ОСОБА_1 23.02.26 о 20 год 20 хв, що підтверджується довідкою про доставку електронного листа.
27.02.2026 від скаржника на виконання ухвали про залишення касаційної скарги без руху через підсистему «Електронний суд» надійшла заява про усунення недоліків, надано уточнену касаційну скаргу.
За правилами частини першої статті 334 КАС України за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі.
В уточненій касаційній скарзі скаржник, на обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень, вказує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України та зазначає, що судом апеляційної інстанції застосовано норми права без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц, від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 та без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах щодо необхідності поділу періоду стягнення середнього заробітку на дві частини: до 19.07.2022 та після 19.07.2022, необхідності встановлення відсоткового співвідношення суми заборгованості до загального розміру належних виплат, викладеному у постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 та Верховного Суду у постановах від 14.03.2024 у справі № 560/6960/23 та від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22.
На обґрунтування своїх доводів касатор стверджує, що апеляційний суд формально послався на практику Великої Палати Верховного Суду, неправильно визначивши середньоденний заробіток та загальну суму належних виплат, не здійснив повний розподіл періоду після 19.07.2022, не мотивував, чому саме 5769,82 грн є співмірною сумою, не оцінив критерії, визначені Великою Палатою Верховного Суду (тривалість порушення понад 8 років, поведінку сторін, відсутність зловживання позивача).
Суд касаційної інстанції звертає увагу скаржника, що обов'язковими умовами при оскарженні судових рішень на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України є зазначення у касаційній скарзі: 1) норми матеріального права, яку неправильно застосовано судами; 2) постанови Верховного Суду і який саме висновок щодо застосування цієї ж норми у ній викладено; 3) висновок судів, який суперечить позиції Верховного Суду; 4) в чому полягає подібність правовідносин у справах (у якій викладено висновок Верховного Суду i у якій подається касаційна скарга).
Як було наголошено в ухвалі Верховного Суду від 23.02.2026 про залишення касаційної скарги ОСОБА_1 без руху, підставою для касаційного оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови.
Правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду.
Невідповідність правозастосовному висновку Верховного Суду (висловленому за наслідками розгляду (іншої) справи у касаційному порядку) матиме місце тоді, коли суд (суди) попередніх інстанцій, розглядаючи справу за схожих предмета спору, підстав позову, обставин справи та правового регулювання спірних правовідносин дійшов (дійшли) протилежних висновків щодо суті заявлених вимог, застосувавши норму права по-іншому, аніж це роз'яснив суд касаційної інстанції (в іншій подібній справі).
В уточненій касаційній скарзі скаржник чітко не визначає норму права, яку було застосовано судо апеляційної інстанції без урахування висновків Великої Палати Верховного Суду викладених у справах № 761/9584/15-ц, № 489/6074/23 та висновків Верховного Суду у справах № 560/6960/23, № 460/42448/22, відповідно, не обґрунтовує застосування судом апеляційної інстанції такої норми права без урахування висновків Верховного Суду.
Водночас, керуючись частиною п'ятої статті 4 Закону України «Про доступ до судових рішень» від 22.12.2005 № 3262, згідно з якою судді мають право на доступ до усіх інформаційних ресурсів Єдиного державного реєстру судових рішень, з'ясовано, що Другий апеляційний адміністративний суд у постанові від 13.01.2026, переглядаючи рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 за апеляційною скаргою відповідача в частині задоволених позовних вимог, урахував висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23, та вказав, що у цій справі № 520/7297/25 як до періоду з 10.09.2016 до 18.07.2022 включно (до набрання чинності Законом № 2352-ІХ) так і до періоду з 19.07.2022 по 19.01.2023 (у межах максимального шестимісячного періоду, встановленого нині чинною редакцією статті 117 КЗпП України) при визначенні належної позивачу суми стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин.
Із урахуванням правової позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19, при вирішенні питання про визначення розміру суми середнього заробітку, яка підлягає стягненню на користь позивача за затримку розрахунку у період з 10.09.2016 по 19.01.2023, суд апеляційної інстанції взяв до уваги такі фактори, як розмір недоплаченої суми, істотність цієї частки порівняно із загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, обставини, за яких було встановлено наявність заборгованості, дії відповідача щодо її виплати.
Отже, беручи до уваги розмір грошового забезпечення належного позивачу при звільненні, відносно загального розміру належних позивачеві при звільненні виплат, апеляційний суд вважав правильним застосувати принцип співмірності та, відповідно зменшення суми відшкодування працівнику заробітку за час затримки розрахунку. З огляду на встановлені у справі фактичні обставини та досліджені докази, враховуючи принцип справедливості та співмірності, суд апеляційної інстанції виснував, що виплаті на користь позивача за період затримки розрахунку з 10.09.2016 по 19.01.2023 підлягають кошти у сумі 5769,82 грн.
Висновки Верховного Суду у справах № 560/6960/23 та № 460/42448/22, на які скаржник посилається в уточненій касаційній скарзі, не суперечать висновками суду апеляційної інстанції у справі № 520/7297/25 щодо періоду до 19.07.2022 - до внесення Законом № 2352-ІХ змін до статті 117 КЗпП України та обмеження строку виплати шістьма місяцями.
У цих справах Верховний Суд вказував, що належить враховувати норми статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19.07.2022, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат. А також належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2025 у справі № 489/6074/23 відступила від висновків Верхвного Суду щодо періоду після 19.07.2022 та вказала, що обмеження періоду нарахування відшкодування за затримку розрахунку при звільненні шістьма місяцями, запроваджене до статті 117 КЗпП України Законом № 2352-IX, установлює максимальну межу відповідальності роботодавця. Ця законодавча межа не нівелює фундаментальних принципів розумності, справедливості та пропорційності, а також не змінює компенсаційного характеру відповідної виплати.
Тож Велика Палата Верховного Суду у справі № 489/6074/23 вказала, що розглядаючи спори про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні після 19.07.2022, необхідно брати до уваги співмірність заявленої до стягнення суми відшкодування з огляду на конкретні обставини справи. При здійсненні такої оцінки необхідно керуватися критеріями, встановленими Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц (зокрема, враховувати розмір простроченої заборгованості, її співвідношення із середнім заробітком, поведінку сторін тощо) для забезпечення справедливого балансу інтересів сторін трудових правовідносин. Розмір відшкодування суд може зменшити незалежно від ступеня задоволення позовних вимог про стягнення належних звільненому працівникові сум. Однак загальний період нарахування компенсації не може перевищувати шести місяців.
Касатор наполягає, що суд апеляційної інстанції допустив істотне порушення норм процесуального права, яке призвело до неправильного вирішення справи, а саме: не надав належної оцінки доказам щодо розміру виплат при звільненні; неправильно встановив арифметичні показники; не навів мотивів зменшення відповідальності; не визначив розрахунок за період після 19.07.2022.
Такі доводи касаційної скарги стосуються незгоди із рішенням суду апеляційної інстанції в частині обрахунку суми середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, яка підлягає стягненню із відповідача на користь ОСОБА_1 та по своїй суті зводяться до незгоди з висновком суду цієї інстанції за результатами апеляційного розгляду справи
Проте, в силу положень статті 341 КАС України, суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права на підставі встановлених фактичних обставин справи та не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним.
Тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.
Крім того, на обґрунтування наявності підстави для касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини першої статті 328 КАС України, скаржник вказує про застосування Харківським окружним адміністративним судом у своєму рішенні від 05.09.2025 у справі № 520/7297/25 норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах щодо стягнення компенсації втрати частини грошових доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати, викладеному у постанові Верховного Суду від 15.10.2020 у справі № 240/11882/19.
Згідно з частиною 1 статті 13 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Частиною першою статті 328 КАС України встановлено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом.
Отже, законодавством визначено, що обов'язковою умовою для реалізації такою особою права на касаційне оскарження є перегляд судового рішення в апеляційному порядку.
Як вбачається із матеріалів касаційної скарги та Єдиного державного реєстру судових рішень, рішення Харківського окружного адміністративного суду від 05.09.2025 у справі № 520/7297/25 було оскаржене в апеляційному порядку В/ч НОМЕР_1 лише в частині задоволення позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності відповідача щодо невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та стягнення на його користь середнього заробітку.
Таким чином, оскаржуване позивачем рішення суду першої інстанції, в частині відмови у задоволенні його позовних вимог про нарахування та виплату компенсації втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати за весь час затримки виплати, не було переглянуте судом апеляційної інстанції, а тому в силу частини 2 статті 13, частини 1 статті 328 КАС України не підлягає перегляду в касаційному порядку.
Отже, касаційна скарга не містить належних доводів та обґрунтувань щодо підстави оскарження за пунктом 1 частини четвертої статті 328 КАС України
Водночас необхідно врахувати, що згідно з ухвалою Харківського окружного адміністративного суду від 07.04.2025 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи.
Пунктом 2 частини 5 цієї ж норми процесуального закону обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо:
а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики;
б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи;
в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу;
г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу.
Скаржник зазначає, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу(підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п'ятої статті 328 КАС України).
Приймаючи до уваги, що фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики та те, що справа становить значний суспільний інтерес та має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу обґрунтовувалося касатором у взаємозв'язку із доводами щодо неврахування висновків викладених у постановах Верховного Суду щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, оцінку яким Судом надано вище, то Суд доходить висновку, що і підстави касаційного оскарження за пунктами «а» та «в» частини п'ятої статті 328 КАС України також є необґрунтованими.
Враховуючи межі перегляду судом касаційної інстанції, визначені статтею 341 КАС України, суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Суд касаційної інстанції не може самостійно визначати підстави касаційного оскарження, такий обов'язок покладено на особу, яка оскаржує судове рішення, натомість, в ухвалі про відкриття касаційного провадження зазначаються підстава (підстави) відкриття касаційного провадження (частина третя статті 334 КАС України), а в подальшому саме в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд касаційної інстанції переглядає судове рішення (частина перша статті 341 КАС України).
Отже, касаційна скарга повинна містити посилання на конкретні порушення відповідної норми (норм) права чи неправильність її (їх) застосування. Скаржник повинен зазначити конкретні порушення, що є підставами для скасування або зміни судового рішення (рішень), які, на його думку, допущені судом при його (їх) ухваленні, та навести аргументи в обґрунтування своєї позиції.
Обмеження переліку судових рішень, які можуть бути оскаржені до касаційного суду, жодним чином не є обмеженням доступу особи до правосуддя чи перепоною в отриманні судового захисту, оскільки встановлення законодавцем "розумних обмежень" в праві на звернення до касаційного суду не суперечить практиці Європейського суду з прав людини та викликане виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати формування єдиної правозастосовчої практики, а не можливість перегляду будь-яких судових рішень.
Переглядаючи справу в касаційному порядку, Верховний Суд виконує функцію суду права, що розглядає справи, які мають найважливіше (найбільш принципове) значення для суспільства та держави, та не є судом фактів, а тому не може здійснювати повторну оцінку доказів, належно досліджених судом першої та апеляційної інстанції, та/або переоцінювати їх.
Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз'яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав'язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи.
Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло.
Таким чином, скаржником не виконано вимоги ухвали Верховного Суду від 23.02.2026 про залишення касаційної скарги без руху в частині обґрунтування підстав касаційного оскарження.
Згідно з частиною другою статті 332 КАС України до касаційної скарги, яка не оформлена відповідно до вимог, встановлених статтею 330 цього Кодексу, застосовуються положення статті 169 цього Кодексу.
У пункті 1 частини четвертої статті 169 КАС України визначено, що позовна заява повертається позивачеві, якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк.
За наведених обставин касаційну скаргу необхідно повернути особі, яка її подала.
Повернення Верховним Судом касаційної скарги та надання заявнику права в межах розумних строків та при дотриманні всіх інших вимог процесуального закону на повторне звернення до Верховного Суду з такою скаргою, не є обмеженням доступу до суду (зокрема, що гарантовано пунктом 8 частини другої статті 129 Конституції України), та забезпечує практичну можливість реалізації права особи на суд у формі касаційного оскарження судового рішення учасником справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 169, 330, 332 Кодексу адміністративного судочинства України,
Касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Харківського окружного адміністративного від 05 вересня 2025 року та постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 13 січня 2026 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - повернути скаржнику.
Копію ухвали про повернення касаційної скарги надіслати учасникам справи.
Скаржнику надіслати копію ухвали про повернення касаційної скарги разом з касаційною скаргою та доданими до скарги матеріалами.
Роз'яснити скаржнику, що повернення касаційної скарги не позбавляє права повторного звернення до Верховного Суду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає.
Судді Л.О. Єресько
В.М. Соколов А.Г. Загороднюк