Справа №930/389/26
№ 2-з/930/2/26
18.03.2026 року
Суддя Немирівського районного суду Вінницької області Алєксєєнко В.М. розглянувши в м.Немирів в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову,-
У провадженні Немирівського районного суду Вінницької області перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування моральної шкоди заподіяної злочином у розмірі 50 000 грн.
17.03.2026 позивачка звернулася до суду із заявою про забезпечення позову, в якій просить накласти арешт на все майно, грошові кошти та земельні ділянки, що належать відповідачу ОСОБА_2 на праві приватної власності, незалежно від їх місцезнаходження, шляхом їх опису та арешту.
Дослідивши заяву про забезпечення позову, суд приходить до наступних висновків.
На підставі ч.1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.1 ст.151 ЦПК України, заява про забезпечення позову повинна містити: предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності; ціну позову, про забезпечення якого просить заявник; інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
Відповідно до ст. 149, 150 ЦПК України, забезпечення позову допускається у разі, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист чи поновлення порушених прав позивача.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду по справі № 755/1357/18 від 13.03.2019 року викладено позицію щодо вирішення судом питання про забезпечення позову з врахуванням інтересу не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 12 лютого 2020 року у справі № 381/4019/18 (провадження № 14-729цс19) зазначила, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову».
Тому, не може бути задоволено заяву про забезпечення позову, якщо заявник не надав докази, які б свідчили про те, що невжиття заходів забезпечення позову призведе до наслідків, зазначених в ч. 2 ст. 149 ЦПК.
Відповідно до ч.3 ст. 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Згідно із статтею 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка ратифікована Законом України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» від 17 липня 1997 року N 475/97- ВР, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Крім того, судом враховується, що у відповідності до ст.41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Обґрунтованою підставою для забезпечення позову має бути існування очевидної загрози порушення законних прав та інтересів позивача у справі в разі невжиття заходів забезпечення позову. Відповідно, звертаючись із заявою про забезпечення позову, особа має довести належність їй таких прав, а існування загрози їх порушення повинно мати очевидний та об'єктивний характер.
Заходи забезпечення позову повинні бути співмірними із заявленими позовними вимогами та не можуть бути надмірними.
Як убачається із поданої заяви, позивачка просить накласти арешт фактично на все майно відповідача без визначення його конкретного переліку, вартості та без обґрунтування необхідності застосування такого широкого обсягу обмежень.
Водночас предметом позову у даній справі є стягнення грошових коштів у розмірі 50 000 грн, що свідчить про майновий характер вимог із визначеним розміром.
Майно, на яке просить накласти арешт позивачка не визначене, тобто заява не містить посилань на конкретне рухоме чи нерухоме майно, яке належить на праві приватної вланості відповідачу, заява не містить посилань на наявність банківських рахунків з зазначенням коштів, а також майно не є предметом спору.
Суд зазначає, що накладення арешту на все майно відповідача, де б воно не знаходилося, є явно неспівмірним із розміром заявлених позовних вимог, а також таким, що може призвести до надмірного обмеження прав відповідача.
Крім того, заявницею не надано належних та допустимих доказів того, що невжиття заходів забезпечення позову може ускладнити чи унеможливити виконання можливого рішення суду, зокрема не доведено наявності ризиків відчуження майна відповідачем чи ухилення від виконання рішення суду.
За таких обставин, з врахуванням вищевикладеного, суд дійшов висновку про необґрунтованість заяви про забезпечення позову, так як вважає доводи такої заяви недостатніми та не доведеними належними засобами доказування, а тому в задоволенні заяви слід відмовити.
Керуючись ст.ст.2, 150-153, 157, 260-261, 353, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до суду Вінницького апеляційного суду, протягом п'ятнадцяти днів з дня її складення шляхом подання апеляційної скарги.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя: В.М. Алєксєєнко