Сквирський районний суд Київської області
Справа № 376/730/26
Провадження № 2/376/1141/2026
про відмову у відкритті провадження
"17" березня 2026 р. суддя Сквирського районного суду Київської області Батовріна І.Г., розглянувши позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу та встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей,
встановив:
13.03.2026 р. через систему «Електронний суд» представник позивача, адвокат Гривачевська Л.М., звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу та встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.03.2026 р. головуючим суддею визначеного Батовріну І.Г..
13.03.2026 р. здійснено запит до відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області щодо визначення зареєстрованого місця проживання відповідача.
17.03.2026 р. судом отримано відповідь № 2470357 з Єдиного державного демографічного реєстру про зареєстроване місце проживання відповідача.
У позовні заяві позивач зокрема просить встановити факт, що має юридичне значення, а саме: факт самостійного виховання і утримання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 проживаючого за адресою АДРЕСА_1 своїх неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та розірвати шлюб зареєстрований Оболонським районним у місті Києві відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у місті Києві, а. з. №472, серія НОМЕР_2 , між мною ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 .
Вивчивши матеріали позовної заяви, а саме в частині встановлення факту самостійного виховання і утримання позивачем власних малолітніх дітей, суддя приходить до наступного.
Відповідно до ч. 1, 2 статті 2 ЦПК України завданнями цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданнями цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 5 ЦПК України, здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Відповідно до частини 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України, суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. Суди розглядають у порядку цивільного судочинства також вимоги щодо реєстрації майна та майнових прав, інших реєстраційних дій, якщо такі вимоги є похідними від спору щодо такого майна або майнових прав, якщо цей спір підлягає розгляду в місцевому загальному суді і переданий на його розгляд з такими вимогами.
У даній справі однією з позовних вимог є вимога про встановлення факту самостійного виховання і утримання позивачем власних малолітніх дітей.
Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Доведення факту одноосібного виховання та утримання дитини батьком пов'язане з настанням (існуванням) обставин, за яких мати не виконує своїх батьківських обов'язків щодо дитини, стосується зміни обсягу сімейних прав або невиконання одним із батьків батьківських обов'язків (у тому числі умисного) та безумовно впливає на права й інтереси самої дитини, а також зумовлює відповідні правові наслідки, визначені законом.
Оскільки сімейним законодавством не передбачено підстав припинення батьківських обов'язків щодо виховання дитини, а визначена ч. 1 ст. 15СК України «невідчужуваність» сімейних обов'язків свідчить про неможливість відмови від них, зокрема від обов'язків щодо виховання дитини, то факт одноосібного виховання дитини одним із батьків може бути встановлений судом як одна з обставин, що складає предмет доказування у спорі між батьками дитини щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Наведений правовий висновок міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 11.09.2024 по справі №201/5972/22.
Отже, позивачем у цивільній справі заявлено позовну вимогу про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини батьком, яка не може бути належним та ефективним способом захисту, оскільки не може утворювати собою самостійний предмет доказування у справі, а навпаки може бути лише складовою іншого предмета доказування, певною фактичною обставиною, одним із обґрунтувань позовних вимог у спорі між сторонами щодо виконання ними обов'язків з виховання дитини.
Позивач зазначав, що для гарантування захисту прав і інтересів позивача та його дітей є необхідність у доведенні факту самостійного виховання та утримання дитини в судовому порядку.
У постанові від 22.09.2022 в справі №462/5368/16-ц Велика Палата Верховного Суду зауважила, що захист цивільних прав та інтересів не досягається встановленням юридичних фактів. Таке встановлення є елементом оцінки обставин справи й обґрунтованості вимог. Тому воно не зумовить попередження порушення або відновлення порушеного, невизнаного, оспорюваного права чи інтересу.
Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати факт відсутності участі одного з батьків у вихованні дитини наявністю рішення суду про встановлення факту, який просить позивач.
Крім цього, норми чинного законодавства України не передбачають право суду перебирати на себе повноваження інших державних органів. У разі відмови заявнику в прийнятті певних документів, якими він підтверджує наявність відповідних обставин чи в прийнятті певного рішення, заявник має право оскаржити такі дії чи рішення до суду. Суд може за наявності достатніх правових підстав визнати неправомірними дії компетентних державних органів щодо розгляду спірного питання. Тобто, вказані факти можуть бути встановлені судом, зокрема, під час розгляду справ про оскарження дій чи рішень щодо відмови компетентних органів у наданні соціальної пільги або незабезпечення соціальними гарантіями тощо, а не в окремому провадженні за правилами цивільного судочинства.
Встановлення заявленого позивачем юридичного факту про його самостійне виховання дітей має відбуватись в ході розгляду сімейного спору сторін з приводу виконання ними обов'язків з виховання дитини та шляхом зазначення про доведеність чи ні означеного факту, як обґрунтування позову, у мотивувальній частині відповідного судового рішення, а не у його резолютивній частині, як фактично просить позивач.
Згідно з ст. 12 ч. 1 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім'ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.
Саме по собі встановлення судом факту самостійного виховання та утримання дитини батьком без участі матері не породжує для заявника юридичних наслідків, тобто від встановлення вказаного факту не залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав останнього. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні та має право на особисте спілкування з дитиною. Ухилення батьків від виконання батьківських обов'язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Зокрема, мати (батько) має право звернутися до суду з позовом про позбавлення другого з батьків батьківських прав через ухилення його від виконання своїх обов'язків з виховання дитини. При цьому, одночасно з позбавленням батьківських прав суд може на вимогу позивача або з власної ініціативи вирішити питання про стягнення аліментів на дитину. Жодний нормативно-правовий акт, що регулює сімейні відносини та захист прав дітей, не зобов'язує підтверджувати факт відсутності участі батьків у вихованні дитини або підтверджувати його безумовну та одноосібну участь у вихованні та піклуванні. Такий факт може бути підтверджений за рішенням суду виключно в разі вирішення питання щодо позбавлення особи батьківських прав. Отже, захист порушених прав у зв'язку з невиконанням, не прийняттям участі одним із батьків у вихованні дітей, тобто самоусунення від виконання батьківських обов'язків, має розглядатись в іншому порядку, передбаченому законом.
Подана позовна заява про встановлення факту самостійного виховання та утримання батьком малолітніх дітей не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства, бо не складає окремої позовної вимоги, яка підлягає розгляду.
Відповідно до пункту 1 частини 1статті 186ЦПК України, суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.
За таких обставин у відкритті провадження в цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу та встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей у частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей необхідно відмовити.
На підставі викладеного,керуючись ст.ст. 4, 5, 19, 186, 259-261, 353, 354 ЦПК України суддя,-
постановив:
Відмовити у відкритті провадження за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу та встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей у частині встановлення факту самостійного виховання та утримання дітей.
Копію ухвали про відмову у відкритті провадження надіслати особі, яка її подала.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею.
На ухвалу суду протягом п'ятнадцяти днів може бути подана апеляційна скарга до Київського апеляційного суду.
Суддя І. Г. Батовріна