Харківський окружний адміністративний суд
61700, м. Харків, майдан Свободи, 6, inbox@adm.hr.court.gov.ua, ЄДРПОУ: 34390710
про залишення позовної заяви без розгляду
19 березня 2026 року справа № 520/32188/25
Харківський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - суддя Григоров Д.В.,
розглянувши в порядку спрощеного провадження без виклику сторін адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , код НОМЕР_1 )
до Військової частини НОМЕР_2 ( АДРЕСА_2 , код НОМЕР_3 )
про скасування наказу та зобов'язання вчинити певні дії,-
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом, в якому просив :
- скасувати наказ №55 від 24 лютого 2023 року як такий, що суперечить фактичним обставинам справи, порушує норми матеріального та процесуального права, а також є юридично необґрунтованим;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 , як правонаступника військової частини НОМЕР_4 , внести зміни до облікових документів, виключивши ОСОБА_1 зі статусу особи, яка самовільно залишила військову частину;
- визнати період з 24 лютого 2023 року по 06 жовтня 2025 року - дату поновлення на військовій службі, як вимушений прогул, що виник не з вини позивача;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_2 поновити нарахування грошового забезпечення за вказаний період, з урахуванням посадового окладу, надбавок, премій та додаткової винагороди;
- стягнути з військової частини НОМЕР_2 на користь ОСОБА_1 суму невиплаченого грошового забезпечення за період вимушеного прогулу, з урахуванням інфляційних втрат, трьох процентів річних та інших компенсацій, передбачених законодавством.
Ухвалою суду від 15.01.2026р. позивачу поновлено строк звернення до суду та відкрито спрощене провадження у справі.
Згідно протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.03.2026р., суддею у справі визначено Григорова Д.В. у зв'язку із звільненням судді ОСОБА_2 .
Ухвалою суду від 06.03.2026р. позовну заяву було залишено без руху та запропоновано позивачу надати до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, в якій викласти інші причини для поновлення цього строку.
На виконання вказаної ухвали представником позивача - адвокатом Керімовим А.З. 16.03.2026р. було надано до суду заяву про поновлення строку звернення до суду, згідно якої він просив поновити строк звернення до адміністративного суду у цій справі, визнавши причини його пропуску поважними.
В обгрунтування зазначалося, що:
- на теперішній час ОСОБА_1 не володіє повним текстом оскаржуваного наказу № 55 від 24.02.2023 р.;
- копія оскаржуваного наказу ОСОБА_1 не вручалася, без ознайомлення із зазначеними документами особа об'єктивно позбавлена можливості зрозуміти, які саме фактичні обставини були покладені в основу рішення суб'єкта владних повноважень, якими доказами вони підтверджуються та які правові наслідки це рішення для неї створює;
- відомості, інформація тощо, які стали підставою винесення наказу по сьогоднішній день не доведенні відповідачем позивачу і дане порушення на момент усунення недоліків є ТРИВАЮЧИМ і строки звернення до суду навіть на момент подачі позову є не порушеними.
- процесуальна поведінка позивача та його представника свідчить про дотримання принципу добросовісності та вжиття активних заходів для подолання інформаційного вакууму, який створила військова частина своєю бездіяльністю, можливо помстою за те що військовослужбовець відстоює свої права, отже період з моменту видання наказу до сьогодні має характер триваючої неможливості реалізації права на захист через протиправне приховування відповідачем інформації, що є об'єктивною причиною, яка не залежала від волі позивача та виправдовує звернення до суду в межах строку, що обчислюється з моменту фактичного отримання доступу до документа;
- позивач перебував у статусі особи, яка самовільно залишила військову частину. Таке правове становище позбавило позивача можливості реалізувати свої права на безпосереднє звернення до командування Військової частини НОМЕР_2 (та її правопопередника НОМЕР_4 ) для отримання роз'яснень, подання рапортів чи ознайомлення з особовою справою, оскільки будь- яка спроба прибуття на територію військового об'єкта у цей період загрожувала позивачу негайним затриманням у межах кримінального процесу, що створювало об'єктивну непереборну перешкоду для отримання копій оскаржуваних наказів та підготовки правової позиції.
Лише після закриття кримінального провадження 05 серпня 2025 року за відсутністю у діях ОСОБА_1 складу злочину, з нього було знято процесуальні обмеження та усунуто головну юридичну перешкоду, яка блокувала доступ до правосуддя;
- позивач є ветераном та Захисником України, учасником Антитерористичної операції, який присвятив роки свого життя захисту суверенітету держави та за особисту мужність, виявлену у захисті державних інтересів, відзначений державною нагородою - орденом «За мужність» III ступеня.
Надаючи оцінку зазначеним доводам адвоката, суд зауважує наступне.
Відповідно до частин першої та другої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно із частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Згідно ч. 5 ст. 122 КАС України для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Слід мати на увазі, що строк звернення до адміністративного суду - це проміжок часу після виникнення спору у публічно-правових відносинах, протягом якого особа має право звернутися до адміністративного суду із заявою за вирішенням цього спору і захистом своїх прав, свобод чи інтересів.
При цьому перебіг такого строку починається з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (пункт 1 статті 32 зазначеної Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів, та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами N 22083/93, 22095/93 у справі Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства , пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою у справі ВАТ Нафтова компанія Юкос проти Росії ).
Встановлення строків звернення до суду з відповідними позовними заявами законом передбачено з метою дисциплінування учасників адміністративного судочинства та своєчасного виконання ними, передбачених КАС України, певних процесуальних дій. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Отже, право на звернення до суду не є абсолютним і може бути обмеженим, в тому числі і встановленням строків для звернення до суду, якими чинне законодавство обмежує звернення до суду за захистом прав, свобод та інтересів. Це, насамперед, обумовлено специфікою соціальних спорів, які розглядаються в порядку адміністративного судочинства, а запровадження таких строків обумовлене досягненням юридичної визначеності у публічно-правових відносинах. Ці строки обмежують час, протягом якого такі правовідносини можуть вважатися спірними. Після їх завершення, якщо ніхто не звернувся до суду за вирішенням спору, відносини стають стабільними.
Рішенням Конституційного Суду України від 13.12.2011р. № 17-рп/2011 визначено, що держава може встановленням відповідних процесуальних строків обмежувати строк звернення до суду, що не впливає на зміст та обсяг конституційного права на судовий захист і доступ до правосуддя.
Також слід враховувати, що поважними причинами пропущення строку, передбаченого для звернення до адміністративного суду визнаються лише ті обставини, які були чи об'єктивно є непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
У цій справі позивач не згоден з наказом № 55 від 24.02.2023р., що ухвалений у відносинах публічної служби, тобто до цих правовідносин застосовується місячний строк для звернення до суду.
За доводами представника позивача висновувалося, що строк звернення до суду слід обраховувати саме з моменту отримання копії наказу у відносинах публічної служби, а в разі неотримання такої копії строк звернення до суду взагалі не застосовується та не є пропущеним.
З такими твердженнями суд не погоджується та зауважує, що за наведеною вище нормою ст. 122 КАС України, строк звернення до суду обраховується з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів.
Поняття «повинен був дізнатися» необхідно розуміти як неможливість незнання, високу вірогідність, можливість дізнатися про порушення своїх прав. Зокрема, особа має можливість дізнатися про порушення своїх прав, якщо їй відомо про обставини прийняття рішення чи вчинення дій і у неї відсутні перешкоди для того, щоб дізнатися про те, яке рішення прийняте або які дії вчинені (постанова Верховного Суду від 21.02.2020р. №340/1019/19).
Крім того, за правовою позицією постанови Великої Палати Верховного Суду від 27.07.2023 у справі №990/154/22 порівняльний аналіз словоформ дізналася та повинна була дізнатися дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через неналежну реалізацію своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду.
В даній справі представником позивача наголошувалося, що у період з дня видання наказу у лютому 2023 року і до серпня 2025 року позивач хворів, проходив лікування, побоювався звертатися до військової частини, оскільки вважався таким, що самовільно залишив військову частину, відносно нього було порушено кримінальне провадження і він бажав уникнути затримання працівниками правоохоронних органів. Також вказувалося і на те, що після отримання постанови слідчого про закриття кримінального провадження відносно ОСОБА_1 05.08.2025 р. позивач та його представник - адвокат Керімов А.З. негайно розпочали дії для поновлення порушених прав позивача.
13.08.2025 року ОСОБА_1 подав рапорт на ім'я командира в/ч НОМЕР_2 про повернення на службу та усунення статусу «СЗЧ» та був поновлений у списках частини з 06.10.2025р.
Тобто представником позивача не заперечувалося того, що з 05.08.2025р. позивач довідався про порушення своїх прав у тій мірі, яка надала йому можливість розуміти характер та обсяг порушення свого права, спільно з адвокатом здійснювати їх захист, звертатися з запитами, тощо.
За таких обставин судом достовірно встановлено, що позивач в серпні 2025 року дізнався про порушення своїх прав в зв'язку з оскаржуваним наказом. Крім того, він не міг не знати про порушення своїх прав, звертаючись 13.08.2025р. до командування військової частини про поновлення на службі.
Таким чином, 05.08.2025р. та 13.08.2025р. позивачу було відомо про порушення свого права і це не є припущенням суду, як вважав представник позивача, а обставиною, яка встановлена з матеріалів справи та тих доводів, які наведено і в позовній заяві, і в заяві про поновлення пропущеного строку звернення до суду, яка первісно надавалася представником позивача до суду.
Відтак, суд ще раз наголошує, що позивач повинен був усвідомлювати як наявність відповідного наказу, так і своє правове становище. Отже, у цьому випадку вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом не ставиться у залежність від порядку отримання наказів, а вирішується з огляду на факт, коли він дізнався або повинен був дізнатись про порушення такого права (постанови Верховного Суду від 28.12.2022р. у справі № 560/5186/22, від 17.12.2021р. у справі № 640/16928/21, від 21.10.2021р. у справі № 826/11070/17.)
З врахуванням зазначених обставин позивач повинен був у строк щонайбільше до 13.09.2025 р. звернутися до суду, проте це відбулось лише 09.12.2025р., коли представник позивача звернувся до суду шляхом формування тексту позовної заяви за допомогою підсистеми ЄСІТС "Електронний суд", в зв'язку з чим строк звернення до суду було пропущено.
Що стосується добросовісності дій позивача у період з серпня по грудень 2025р., суд вважає, що місячний строк є достатнім для підготовки позовної заяви, а в разі неотримання доказів, які необхідні для розгляду справи в суді, позивач або його представник не позбавлені можливості при зверненні до суду клопотати про їх витребування судом, як це визначено нормами КАС України. Оцінка змісту обставин справи, хронології та послідовності дій позивача перед зверненням до суду свідчать про те, що цей строк був пропущений через відсутність його зусиль і належної старанності, особливо з огляду на реальну обізнаність про суть оскаржуваного наказу ще з серпня 2025 року.
Також суд вважає за потрібне звернути увагу на практику Верховного Суду у подібних правовідносинах з питання оскарження наказів у відносинах публічної служби.
У справі № 520/11247/22 за позовом особи про скасування наказу у відносинах публічної служби судами в аспекті дотримання строку звернення до суду досліджувалися доводи позивача про нерозуміння підстав та мотивів наказу щодо звільнення з публічної служби, які, як стверджував позивач, стали йому зрозумілими лише після отримання документів на адвокатський запит.
Верховний Суд у постанові від 25.04.2024р. у справі № 520/11247/22 погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про відсутність підстав для поновлення строку звернення до суду з урахуванням наведених позивачем підстав про нерозуміння мотивів наказу, ухваленого у відносинах публічної служби та порушення своїх прав.
При цьому Верховний Суд вказав, що частинами другою та третьою статті 122 КАС України чітко визначено момент, з яким пов'язано початок відліку строку звернення до адміністративного суду, а саме з дня, коли особа дізналась або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Порівняльний аналіз словоформ «дізналася» та «повинна була дізнатися» дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх прав. Незнання про порушення через байдужість до своїх прав або небажання дізнатися не є поважною причиною пропуску строку звернення до суду. У своїх постановах Велика Палата Верховного Суду неодноразово звертала увагу на те, що поважними причинами визнаються лише ті обставини, які були об'єктивно непереборними, тобто не залежать від волевиявлення особи, що звернулась з адміністративним позовом, пов'язані з дійсно істотними обставинами, перешкодами чи труднощами, що унеможливили своєчасне звернення до суду. Такі обставини мають бути підтверджені відповідними та належними доказами.
Аналогічні правовідносини мали місце і в справі № 520/22264/24, де повертаючи позовну заяву в частині позовних вимог про скасування наказу у відносинах публічної служби, суд першої інстанції виснував, що вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду з адміністративним позовом не ставиться у залежність від порядку отримання наказу, а обраховується з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатись про порушення свого права, а тому доводи позивача про не отримання копії оскаржуваного наказу згідно висновку суду першої інстанції, не вказують на необізнаність позивача про порушення його права.
Верховний Суд в постанові від 02.03.2025р. у справі № 520/22264/24 погодився з висновками судів першої та апеляційної інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви та зазначив, що для звернення до адміністративного суду з позовом щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлено місячний строк і цей строк обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. День, коли особа дізналася про порушення свого права - це встановлений доказами день, коли позивач дізнався про рішення, дію чи бездіяльність, внаслідок якої відбулося порушення його прав, свобод чи інтересів. Доказами того, що особа знала про порушення своїх прав, є, зокрема, умови, за яких вона мала реальну можливість дізнатися про порушення своїх прав. Верховний Суд при цьому послався також на постанову від 05.02.2020 у справі № 9901/425/19, де Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у випадку, коли особа вважає, що її права при прийнятті, проходженні або звільненні з публічної служби були порушені, вона має право звернутися до суду у більш стислі строки, ніж на загальних підставах. Звернення до суду з пропуском цього строку за відсутності поважних причин позбавляє таку особу права захисту у судовому порядку.
Підсумовуючи, суд зауважує, що наслідки пропущення строків звернення до адміністративного суду регламентовані статтею 123 КАС України, відповідно до частини третьої якої якщо факт пропуску позивачем строку звернення до адміністративного суду буде виявлено судом після відкриття провадження в адміністративній справі і позивач не заявить про поновлення пропущеного строку звернення до адміністративного суду, або якщо підстави, вказані ним у заяві, будуть визнані судом неповажними, суд залишає позовну заяву без розгляду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 08.10.2020 у справі № 9901/32/20 дійшла висновку, що інакшого способу визначити, які причини належить віднести до поважних, ніж через зовнішню оцінку (кваліфікацію) змісту конкретних обставин, хронологію та послідовність дій суб'єкта правовідносин перед зверненням до суду за захистом свого права, немає. Під таку оцінку мають потрапляти певні явища, фактори та їх юридична природа; тривалість строку, який пропущений; те, чи могли і яким чином певні фактори завадити вчасно звернутися до суду, чи перебувають вони у причинному зв'язку із пропуском строку звернення до суду; яка була поведінка суб'єкта звернення протягом цього строку; які дії він вчиняв, і чи пов'язані вони з готуванням до звернення до суду тощо.
Причина пропуску строку звернення до суду може вважатися поважною, якщо вона відповідає одночасно усім таким умовам: 1) це обставина або кілька обставин, яка безпосередньо унеможливлює або ускладнює можливість вчинення процесуальних дій у визначений законом строк; 2) це обставина, яка виникла об'єктивно, незалежно від волі особи, яка пропустила строк; 3) ця причина виникла протягом строку, який пропущено; 4) ця обставина підтверджується належними і допустимими засобами доказування.
Тобто, поважними причинами можуть визнаватися лише такі обставини, які є об'єктивно непереборними, не залежать від волевиявлення особи, що звернулася з позовною заявою, пов'язані з дійсно істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення процесуальних дій та підтверджені належним чином.
Отже, поновленню підлягають лише порушені з поважних причин процесуальні строки, встановлені законом.
Таким чином, аналізуючи доводи, наведені адвокатом, суд констатує, що поважних причин пропуску строку звернення до суду в цій справі не встановлено з огляду на зібрані у ній докази.
На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 122, 123, 240, 241, 243, 248, 250 КАС України, суд, -
Визнати неповажними причини пропуску строків, передбачених для звернення до суду.
Позовну заяву залишити без розгляду.
Ухвала може бути оскаржена до Другого апеляційного адміністративного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня проголошення ухвали. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини ухвали суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Головуючий суддя Д.В. Григоров