Справа №755/20835/25 Суддя І інстанції - Омельян І.М.
Провадження № 33/824/792/2026 Суддя суду апел. інст.- Кепкал Л.І.
13 березня 2026 року суддя судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду Кепкал Л.І., розглянувши матеріали справи про адміністративне правопорушення за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на постанову судді Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2025 року про притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП
ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, війський квиток НОМЕР_1 , проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 ,
Постановою судді Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2025 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік, зі стягненням судового збору в дохід держави у розмірі 605, 60 грн.
Згідно постанови судді, ОСОБА_1 08 жовтня 2025 року о 22 год. 00 хв. у м. Києві, по вул. Енергодарська, 10, керував автомобілем «Hyundai Accent», н/з НОМЕР_2 , в стані алкогольного сп'яніння. Огляд особи на стан сп'яніння проводився за згодою водія на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу «Драгер Алкотест» (результат огляду - 1,13 проміле), чим порушив п.2.9а ПДР, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Не погоджуючись із постановою судді, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить поновити пропущений строк на апеляційне оскарження постанови Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2025 року. Зупинити провадження у справі за його апеляційною скаргою до звільнення з військової служби. Постанову Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2025 року скасувати, а провадження у справі закрити у зв'язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Обґрунтовуючи клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження, ОСОБА_1 вказує, що повний текст постанови він не отримував та з повним текстом постанови він ознайомився 05 грудня 2025 року.
В обґрунтування вимог апеляційної скарги апелянт зазначає, що суд протиправно посилається у постанові на ст. 266 КУпАП, а поліцейський не мав права проводити огляд на стан сп'яніння військовослужбовця у порядку, встановленому для цивільних осіб, адже для військових передбачена ст. 266-1 КУпАП. Огляд мав проводитися уповноваженою посадовою особою Військової служби правопорядку або командиром частини. Вважає, що поліцейським під час складання протоколу за ст. 130 КУпАП не було зазначено місце роботи (ЗСУ), що свідчить про спробу приховати вказані обставини.
Також апелянт зазначає, що зупинка його транспортного засобу була неправомірною, наряд патрульної поліції не здійснював запис (відео зйомку) з моменту начебто порушення ним ПДР. Отже, апелянт вважає подальші дії поліцейських неправомірними та не підтвердженими належними та допустимими доказами. До того, як вказує апелянт, відео зйомка здійснювалась не безперервно.
Апелянт також наголошує, що суд першої інстанції неправомірно та невмотивовано відхилив його клопотання про зупинення провадження у справі на час його перебування в ЗСУ.
Апелянт в судові засідання апеляційного суду, призначені на 05.01.2026, 09.02.2026 та 13.03.2026 не з'явився. Про розгляд справи повідомлявся шляхом направлення судової повістки в електронному вигляді за допомогою SМS-повідомлення, направлення повісток за наявним у справі місцем проживання ОСОБА_1 та за адресою військової частини, де він проходить службу (яке зазначено в апеляційній скарзі), тобто, судом застосовано всіх заходів для належного повідомлення ОСОБА_1 про день та час апеляційного розгляду. Разом з тим, листи повернулись на адресу суду (адресат відсутній за вказаними адресами).
За вказаних обставин, приймаючи до уваги, що судом вжито всіх необхідних заходів для забезпечення участі ОСОБА_1 в судовому засіданні, з урахуванням положень ст. 268 КУпАП, а також беручи до уваги практику Європейського суду з прав людини (Рішення ЄСПЛ від 03 квітня 2008 у справі "Пономарьов проти України"), відповідно до якої сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватись належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки, суд вважає за можливе провести розгляд справи у його відсутності, на підставі письмових доказів наявних в матеріалах справи, для дотримання передбачених КУпАП процесуальних строків притягнення особи до адміністративної відповідальності.
Перевіривши матеріали провадження, дослідивши відеозапис з нагрудних камер працівників поліції, обговоривши доводи апеляційної скарги, вважаю, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає з наступних підстав.
З приводу клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження слід зазначити наступне. Як вбачається з матеріалів справи, вони не містять доказів належного повідомлення ОСОБА_1 про дату, час та місце розгляду справи, як не містять доказів направлення останньому копії постанови відповідно до вимог законодавства. У зв'язку з викладеним, з метою забезпечення реалізації права на апеляційний перегляд судового рішення, вважаю, що строк апеляційного оскарження постанови судді Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2025 року слід поновити.
Розглядаючи клопотання ОСОБА_1 про зупинення провадження, слід вказати, що нормами КУпАП напряму не врегульований порядок зупинення провадження у справі про адміністративне правопорушення (ст. 268, 294 КУпАП), у тому числі і у зв'язку з мобілізацією особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, незважаючи на те, що така норма існує у КПК (ст. 335), згідно якої у разі якщо обвинувачений був призваний для проходження військової служби за призовом під час мобілізації на особливий період, суд зупиняє судове провадження стосовно такого обвинуваченого до його звільнення з військової служби.
Вказане положення кримінального процесуального закону орієнтує суд на те, що перебування особи на військовій службі за призовом під час мобілізації, унеможливлює проведення судового провадження щодо нього та вимагає зупинення такого провадження з метою максимально мобілізувати ресурси для надання збройної відсічі державі-агресору та забезпечити можливість проходження обвинуваченим військової служби за призовом під час мобілізації.
Разом з тим, таке зупинення судових справ може створити загрозу реалізації однієї із засад кримінального провадження розумності строків. Ця засада має своєю метою встановити темпоральну межу невизначеності підозри й обвинувачення та гарантувати право насамперед особи, яка притягається до відповідальності, а також інших осіб, права та законні інтереси яких обмежуються під час провадження, від необґрунтованого і надмірного його затягування.
Вирішуючи питання конкуренції положень, які визначають процесуальну форму здійснення судового розгляду (до якої можна віднести також і положення про зупинення судового провадження) та положень щодо обов'язку суду забезпечити розумність строків судового розгляду, суд виходить зі змістовної характеристики належної правової процедури.
Так, недотримання належної правової процедури тягне за собою порушення гарантованого Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод права на справедливий суд, п. 1 ст. 6 якої надає кожній особі право на розгляд справи упродовж розумного строку, яке має на меті забезпечити аби обвинувачений не залишався занадто довгий час під тягарем обвинувачення, обґрунтованість якого має бути доведена (рішення ЄСПЛ у справі «Вемхофф проти Німеччини», заява № 2122/64), тому зміст та форма провадження у справах про адміністративне правопорушення в умовах воєнного стану повинні відповідати основним (загальним) засадам судочинства, передбачених у Конституції України та Закону України «Про судоустрій і статус суду», що на переконання апеляційного суду дозволяє дійти висновку, що зупинення судового провадження можливе за наявності об'єктивних перешкод для його продовження, ураховуючи при цьому реальну можливість ОСОБА_1 брати участь в судових засіданнях, виходячи із роду військ, завдань, які виконує відповідний військовій підрозділ, його дислокації, посади тощо.
Оскільки ОСОБА_1 не підтверджено неможливість явки до суду, то підстав для зупинення провадження апеляційний суд не вбачає.
По суті апеляційної скарги слід зазначити, що відповідно до вимог ст. 245 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об'єктивне з'ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності із законом.
Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративні правопорушення зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи.
Водночас, положеннями ст. 252 КУпАП передбачено, що орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю.
Зі змісту оскаржуваної постанови вбачається, що суд першої інстанції при розгляді справи про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 вказаних вимог закону дотримався в повному обсязі, з'ясував всі обставини, дослідив і належним чином оцінив всі докази та дійшов правильного висновку про наявність в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, за обставин, викладених у постанові суду.
Положеннями ч. 1 ст. 130 КУпАП передбачена відповідальність за керування транспортним засобом в стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або щодо вживання лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції.
За змістом п. 2.9 (а) ПДР України водієві забороняється керувати транспортним засобом у стані алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції. Проте, ОСОБА_1 вимоги вказаного пункту ПДР дотримано не було.
Порушення ОСОБА_1 зазначених вимог п. 2.9 (а) ПДР України, за обставин, викладених у постанові, підтверджується зібраними у справі та дослідженими судом доказами, які містяться в матеріалах справи про адміністративне правопорушення, а саме протоколі про адміністративне правопорушення серії ЕПР1 №477639, згідно якого ОСОБА_1 08 жовтня 2025 року о 22 год. 00 хв. у м. Києві, по вул. Енергодарська, 10, керував автомобілем «Hyundai Accent», н/з НОМЕР_2 , в стані алкогольного сп'яніння. Огляд особи на стан сп'яніння проводився за згодою водія на місці зупинки транспортного засобу за допомогою приладу «Драгер Алкотест» (результат огляду - 1,13 проміле), чим порушив п.2.9а ПДР, тобто вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 130 КУпАП.
Зазначений протокол складено уповноваженою на те особою, за встановленою формою з урахуванням всіх вимог, передбачених ст. 256 КУпАП, а також Інструкції з оформлення поліцейськими матеріалів про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані не в автоматичному режимі, затвердженої наказом МВС України від 07.11.2015 №1395 та підписаний особою, яка його склала, і безпосередньо ОСОБА_1 , якому були роз'яснені права, передбачені ст. 63 Конституції України, ст. 268 КУпАПі який він підписав протокол без жодних зауважень.
В свою чергу, наведені в протоколі про адміністративне правопорушення обставини повністю підтверджуються чек-листом приладу «Drager alcotest 6820», результат позитивний - 1.13 проміле; актом огляду на стан алкогольного сп'яніння з використанням спеціальних технічних засобів, де зафіксовано результат тестування і наявність стану алкогольного сп'яніння у ОСОБА_1 , який також містить підпис ОСОБА_1 , що посвідчує згоду з результати тесту; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції від 08.10.2025; протоколом АЗ №075455 про адміністративне затримання від 08.10.2025; відеозаписом з нагрудної камери поліцейських.
Ці докази є належними, допустимими та достовірними, оскільки вони здобуті з додержанням процесуальної процедури, не суперечать фактичним обставинам справи і об'єктивно узгоджуються між собою.
З переглянутого під час апеляційного розгляду відеозапису вбачається, що ОСОБА_1 був затриманий працівниками поліції під час переслідування. Факт керування транспортним засобом не заперечував. Добровільно пройшов огляд на стан алкогольного сп'яніння за допомогою приладу «Драгер», з результатом погодився.
Відеозапис вівся з моменту затримання ОСОБА_1 , про що складено протокол АЗ №075455 про адміністративне затримання, на нього зафіксовано проведення огляду ОСОБА_1 на стан алкогольного сп'яніння, роз'яснення прав, складення протоколу про адміністративне правопорушення.
Апеляційний суд критично оцінює доводи ОСОБА_1 про те, що він є військовослужбовцем, і за приписами ч. 3 ст. 266-1 КУпАП міг бути підданий огляду лише посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних силах України, оскільки відповідно до глави 13-Б КУпАП, присутність працівників Військової служби правопорядку у Збройних силах України є обов'язковою лише при складенні матеріалів про військові адміністративні правопорушення.
Так, за змістом ст. 266-1 КУпАП огляд на стан сп'яніння проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України або командиром, лише щодо військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп'яніння виконують обов'язки військової служби або перебувають на території військових частин.
Відповідно до ч. 3 ст. 266-1 КУпАП огляд на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів, а також військовослужбовців Збройних Сил України, щодо яких є підстави вважати, що вони у стані сп'яніння перебувають на вулицях, у закритих спортивних спорудах, у скверах, парках, у всіх видах громадського транспорту (включаючи транспорт міжнародного сполучення) та в заборонених законом інших місцях, проводиться посадовою особою, уповноваженою на те начальником органу управління Військової служби правопорядку у Збройних Силах України, з використанням спеціальних технічних засобів та тестів.
Згідно з ч. 4 ст. 24 Закону України "Про військовий обов'язок і військову службу" військовослужбовці вважаються такими, що виконують обов'язки військової служби: 1) на території військової частини або в іншому місці роботи (занять) протягом робочого (навчального) часу, включаючи перерви, встановлені розпорядком (розкладом занять); 2) на шляху прямування на службу або зі служби, під час службових поїздок, повернення до місця служби; 3) поза військовою частиною, якщо перебування там відповідає обов'язкам військовослужбовця або його було направлено туди за наказом відповідного командира (начальника); 4) під час виконання державних обов'язків, у тому числі у випадках, якщо ці обов'язки не були пов'язані з військовою службою; 5) під час виконання обов'язку з урятування людського життя, охорони державної власності, підтримання військової дисципліни та охорони правопорядку.
Як було встановлено, у даному випадку ОСОБА_1 був зупинений 08 жовтня 2025 року о 22 год. 00 хв. в м. Києві з ознаками алкогольного сп'яніння, тобто поза межами території будь-якої військової частини. Доказів про те, що він керував транспортним засобом поза військовою частиною за наказом відповідного командира, не надано. Також, ОСОБА_1 не надано відповідних доказів про те, що на час зупинки автомобіля під його керуванням, він перебував у відрядженні. Окрім того, матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які б давали підстави вважати, що ОСОБА_1 керував військовим транспортним засобом Збройних Сил України або інших військових формувань.
При цьому, огляд саме водія, який керував транспортним засобом з явними ознаками наркотичного сп'яніння проводиться на підставі ст.266 КУпАП.
У ч. 2 ст. 266 КУпАП зазначено, що огляд особи, яка керувала транспортним засобом, морським, річковим, малим, спортивним судном або водним мотоциклом, на стан алкогольного, наркотичного чи іншого сп'яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, проводиться поліцейським з використанням спеціальних технічних засобів. Під час проведення огляду осіб поліцейський застосовує технічні засоби відеозапису, а в разі неможливості застосування таких засобів огляд проводиться у присутності двох свідків. Матеріали відеозапису обов'язково долучаються до протоколу про адміністративне правопорушення.
Даний порядок визначає процедуру огляду водіїв, в той же час положення ст. 266-1 КУпАП передбачають порядок огляду військовослужбовців. При цьому статус водія є спеціальною нормою для військовослужбовців і тому, при проведенні огляду військовослужбовця водія, таку процедуру проводить поліція, у випадку проведення огляду військовослужбовця пішохода такий огляд проводить військова служба правопорядку. Таким чином, під час процедури огляду на стан сп'яніння водія представника військової служби правопорядку не повинні запрошувати.
Відповідно до ч. 1 ст. 15 КУпАП військовослужбовці несуть відповідальність за адміністративні правопорушення за дисциплінарними статутами. За порушення правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху військовослужбовці несуть адміністративну відповідальність на загальних підставах.
Отже, в даному випадку ОСОБА_1 , як суб'єкт правопорушення є саме водієм, а тому огляд на стан сп'яніння обґрунтовано проведений відповідно до вимог ст.266 КУпАП. Факт перебування його у якості військовослужбовця не впливає на кваліфікацію правопорушення та необхідності проведення огляду в особливому порядку.
Враховуючи сукупність доказів у справі приходжу до висновку про те, що судом першої інстанції вірно встановлені фактичні обставини, а дії ОСОБА_1 , які полягають у керуванні транспортним засобом в стані алкогольного сп'яніння, є порушенням п. 2.9 (а) ПДР України та утворюють склад адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП і такий висновок, всупереч твердженням апелянта, ґрунтується на наявних у провадженні доказах.
Доводів, які б містили інформацію щодо предмета доказування і спростовували висновки суду першої інстанції щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та впливали на законність і обґрунтованість оскаржуваного судового рішення, апеляційна скарга не містить.
Апеляційний суд вважає, що судом першої інстанції було прийнято законне і обґрунтоване рішення щодо винуватості ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, з наведенням обґрунтованої мотивації прийнятого рішення.
Накладаючи на ОСОБА_1 адміністративне стягнення, суд дотримався загальних правил накладення стягнення за адміністративне правопорушення, передбачених ст. 33 КУпАП, та призначив стягнення у межах санкції ч. 1 ст. 130 КУпАП яка є безальтернативною.
Будь - якого неправильного застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права, які б могли стати підставою для скасування рішення суду, при апеляційному розгляді не встановлено.
З урахуванням вищезазначеного, вважаю, що постанова судді Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2025 року про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності є законною та обґрунтованою і апеляційних підстав для її скасування не вбачаю.
На підставі викладеного та керуючись ст. 294 КУпАП,-
Клопотання ОСОБА_1 - задовольнити та поновити строк на апеляційне оскарження постанови судді Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2025 року.
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Постанову судді Дніпровського районного суду м. Києва від 27 листопада 2025 року, якою ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі однієї тисячі неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень, з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає чинності з моменту її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя Л.І. Кепкал