18 березня 2026 року м. Київ
Справа №757/8544/25
Провадження: № 22-ц/824/3750/2026
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого (судді-доповідача) Невідомої Т. О.,
суддівВерланова С. М.,Нежури В.А.,
розглянувши в порядку письмового провадженняапеляційну скаргу Романенка Михайла Едуардовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс»
на рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 вересня 2025 року, ухвалене під головуванням судді Новака Р. В.,
у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
В лютому 2025 року ТОВ «Він Фінанс» звернулося до суду із вказаним позовом, мотивуючи його тим, що відповідач не виконав грошове зобов'язання, визначене рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 серпня 2009 року про стягнення заборгованості за кредитним договором № 388-142/05Р від 21 липня 2005 року. Зазначено, що внаслідок тривалого невиконання відповідачем судового рішення у нього, як у правонаступника первісного кредитора, виникло право на стягнення передбачених статтею 625 ЦК України сум, а саме інфляційних втрат та трьох процентів річних за період прострочення виконання грошового зобов'язання.
У зв'язку з наведеним ТОВ «Він Фінанс» просило суд стягнути із ОСОБА_1 на свою користь 31 103,06 грн інфляційних втрат та 9 761,75 грн трьох процентів річних, що разом становить 40 864,81 грн.
Рішенням Печерського районного суду м. Києвавід 25 вересня 2025 року у задоволенні позову ТОВ «Він Фінанс» відмовлено.
Не погодившись із таким судовим рішенням, Романенко М. Е. в інтересах ТОВ «Він Фінанс»подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом норм процесуального права та неправильне застосування норм матеріального права, рішення просив скасувати та ухвалити нове про задоволення позову.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначив, що рішення суду першої інстанції є незаконним та таким, що ухвалене з неповним з'ясуванням обставин справи і неправильним застосуванням норм матеріального права. На думку скаржника, суд безпідставно дійшов висновку про недоведеність позовних вимог та відсутність належних доказів на підтвердження права позивача на стягнення спірних сум. Скаржник зазначає, що до матеріалів справи було долучено ухвалу суду про заміну стягувача у справі № 2-3280/09, яка підтверджує перехід до позивача прав первісного кредитора за кредитним договором № 388-142/05Р від 21.07.2005 року, а отже, надає йому право вимагати від боржника належного виконання зобов'язань. Крім того, звертає увагу, що суд першої інстанції безпідставно критично оцінив подану довідку щодо укладення договору відступлення права вимоги, оскільки зазначення у ній дати 31.05.2027 року є технічною опискою, тоді як фактично договір було укладено 31.05.2017 року, що підтверджується іншими матеріалами справи. Також, скаржник зазначає, що відсутність в матеріалах справи доказів виконання рішення суду свідчить про його невиконання, а тому позивач мав підстави для нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України за період прострочення виконання грошового зобов'язання.
Ухвалами Київського апеляційного суду від 15 грудня 2025 року відкрито провадження у справі, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Від відповідача відзив на апеляційну скаргу не надходив.
Згідно з ч.3 ст.360 ЦПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
Згідно з ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість оскаржуваного рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково.
Як убачається з матеріалів справи та встановлено судом, рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 серпня 2009 року задоволено позов ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором. На виконання зазначеного рішення Печерським районним судом м. Києва було видано виконавчий лист № 2-3280/09 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 388-142/05Р.
Ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 21 серпня 2015 року видано дублікат виконавчого листа № 2-3280/09 на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 серпня 2009 року про стягнення із ОСОБА_1 на користь ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» 68 691,70 грн заборгованості за кредитним договором, 936,92 грн судових витрат, а всього 69 628,62 грн.
31 травня 2017 року між ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» було укладено договір відступлення права вимоги № 2, відповідно до умов якого відбулося відступлення права вимоги за кредитними договорами, у тому числі за кредитним договором № 388-142/05Р від 21 липня 2005 року.
З метою примусового виконання зазначеного рішення суду 11 жовтня 2016 року Печерським районним відділом державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) було відкрито виконавче провадження № НОМЕР_1.
У подальшому ТОВ «Він Фінанс» звернулося до суду з позовом про стягнення інфляційних втрат та трьох процентів річних у зв'язку з невиконанням грошового зобов'язання, визначеного рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 серпня 2009 року про стягнення заборгованості за кредитним договором № 388-142/05Р від 21 липня 2005 року.
На підтвердження заявлених позовних вимог позивачем до матеріалів справи долучено: виписку з Єдиного державного реєстру юридичних осіб від 02 листопада 2022 року (а.с. 4), довідку від 10 лютого 2025 року щодо переходу права вимоги за кредитним договором (а.с. 5), докази направлення копії позовної заяви відповідачу (а.с. 6), копію ухвали суду від 11 листопада 2022 року, отриману з Єдиного державного реєстру судових рішень (а.с. 7-8), розрахунок інфляційних втрат та трьох процентів річних (а.с. 9-10), а також документи щодо зміни найменування юридичної особи - позивача (а.с. 11-13).
З наданої позивачем довідки вбачається, що між ПАТ КБ «Правекс-Банк» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» укладено договір відступлення права вимоги № 2, відповідно до якого право грошової вимоги за кредитним договором № 388-142/05Р від 21 липня 2005 року перейшло до зазначеного товариства. Також у довідці зазначено, що у період з 19 липня 2019 року по 23 лютого 2022 року кошти в рахунок погашення заборгованості за вказаним кредитним договором на користь позивача не надходили (а.с. 5).
Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не надано належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог. Зокрема, до матеріалів справи не долучено договору про відступлення права вимоги за кредитним договором № 388-142/05Р від 21 липня 2005 року, документів, які б підтверджували наявність відкритого або невиконаного виконавчого провадження щодо виконання рішення суду, а також інших доказів, які б підтверджували наявність заборгованості відповідача перед позивачем.
Крім того, суд першої інстанції критично оцінив надану позивачем довідку, оскільки в ній зазначено дату укладення договору відступлення права вимоги, 31 травня 2027 року, що викликає сумнів у достовірності наведених у ній відомостей, а також встановив, що з долученої до позову копії ухвали суду неможливо встановити особу боржника.
За таких обставин суд першої інстанції дійшов висновку, що позивачем не доведено наявності підстав для стягнення з відповідача інфляційних втрат та трьох процентів річних, у зв'язку з чим у задоволенні позову відмовив.
Перевіряючи такі висновки суду в межах вимог та доводів апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Відповідно до частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно та всебічно з'ясованих обставин справи, підтверджених належними й допустимими доказами, яким суд надав оцінку відповідно до вимог статей 76-81, 89 ЦПК України.
Згідно з частинами першою-третьою статті 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасники справи розпоряджаються своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд, за винятком осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
За змістом статей 77, 80 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування, а достатніми - такі докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин, що входять до предмета доказування.
Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні доказів, наявних у справі. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, надаючи оцінку як зібраним у справі доказам загалом, так і кожному доказу окремо, мотивуючи їх врахування або відхилення.
Також колегія суддів враховує доводи апеляційної скарги щодо можливості використання судом рішень, оприлюднених у Єдиному державному реєстрі судових рішень.
Так, у постанові Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 24 жовтня 2024 року у справі № 752/8103/15-ц зазначено, що відповідно до статей 2, 3 Закону України «Про доступ до судових рішень» судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі, а доступ до них забезпечується через Єдиний державний реєстр судових рішень - автоматизовану систему збирання, зберігання, обліку та надання електронних копій судових рішень.
Згідно з частиною третьою статті 6 зазначеного Закону суд під час здійснення судочинства може використовувати лише текст судового рішення, який офіційно оприлюднений або внесений до Реєстру.
З наведеного вбачається, що суд не позбавлений можливості самостійно перевіряти відомості, які містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень та є відкритими, зокрема щодо судових рішень у відповідних справах. Така перевірка не суперечить принципу диспозитивності сторін і не порушує меж судового розгляду.
Так, відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив, зокрема, з того, що позивачем не доведено наявність у нього права вимоги до відповідача за кредитним договором № 388-142/05Р від 21 липня 2005 року.
Разом з тим, з матеріалів справи убачається, що ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 листопада 2022 року заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» про заміну сторони виконавчого провадження задоволено та замінено стягувача, Публічне акціонерне товариство комерційний банк «ПРАВЕКС-БАНК» на його правонаступника, ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» у справі № 2-3280/09 за позовом ПАТ КБ «ПРАВЕКС-БАНК» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором.
Зазначена ухвала суду підтверджує факт правонаступництва позивача у зобов'язанні, що виникло з кредитного договору № 388-142/05Р від 21 липня 2005 року, та набуття ним прав первісного кредитора за відповідним судовим рішенням.
Отже, висновок суду першої інстанції про те, що позивачем не доведено наявність у нього права вимоги до відповідача, не відповідає обставинам справи.
Водночас, колегія суддів зауважує, що сам по собі факт правонаступництва позивача не є безумовною підставою для задоволення заявлених позовних вимог.
Звертаючись до суду з даним позовом, ТОВ «Він Фінанс» посилалося на невиконання відповідачем грошового зобов'язання, визначеного рішенням Печерського районного суду м. Києва від 25 серпня 2009 року, та просило стягнути інфляційні втрати і три проценти річних відповідно до статті 625 ЦК України.
При цьому, колегія суддів звертає увагу на те, що для задоволення таких вимог позивач повинен довести факт наявності невиконаного грошового зобов'язання на момент звернення до суду, а також період прострочення його виконання.
Керуючись наведеними вище правовими висновками щодо можливості використання судом відкритих державних реєстрів, колегія суддів зазначає, що суд не позбавлений можливості самостійно перевірити відомості, які містяться у відкритих державних інформаційних системах.
Так, перевіркою відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите 11.10.2016 року на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 серпня 2009 року, станом на час розгляду справи є завершеним.
Крім того, колегія суддів бере до уваги довідку, надану позивачем, у якій зазначено, що кошти в рахунок погашення заборгованості за кредитним договором не надходили у період з 19 липня 2019 року по 23 лютого 2022 року (а. с. 5).
Суд першої інстанції звернув увагу на зазначення у довідці дати укладення договору відступлення права вимоги, 31 травня 2027 року, однак колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги в тій частині, що вказане зазначення дати, з огляду на інші матеріали справи, очевидно має характер технічної помилки.
Разом з тим наведена довідка не підтверджує наявності прострочення виконання грошового зобов'язання на момент звернення позивача до суду.
Зокрема, у ній зазначено лише відсутність надходження коштів у період з 19 липня 2019 року по 23 лютого 2022 року, в той час як з даним позовом позивач звернувся до суду лише у лютому 2025 року.
За таких обставин, позивачем не надано належних та допустимих доказів, які б підтверджували, що станом на момент звернення до суду рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 серпня 2009 року залишалося невиконаним, а отже, що у відповідача існувало прострочене грошове зобов'язання перед позивачем.
Ураховуючи викладене, колегія суддів дійшла висновку про те, що суд першої інстанції помилково виходив з того, що позивачем не доведено наявність у нього права вимоги до відповідача за кредитним договором № 388-142/05Р від 21 липня 2005 року, оскільки факт правонаступництва підтверджується ухвалою Печерського районного суду м. Києва від 11 листопада 2022 року про заміну стягувача у виконавчому провадженні.
Водночас, колегія суддів відмічає, що підстави для відмови у задоволенні позову полягають у тому, що позивачем не доведено наявності невиконаного грошового зобов'язання відповідача на момент звернення до суду, а перевіркою відомостей Автоматизованої системи виконавчого провадження встановлено, що виконавче провадження № НОМЕР_1, відкрите на виконання рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 серпня 2009 року, є завершеним.
За таких обставин, відсутні підстави вважати, що на час звернення позивача до суду існувало невиконане грошове зобов'язання, з яким закон пов'язує можливість нарахування інфляційних втрат та трьох процентів річних відповідно до статті 625 ЦК України.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно ч. 4 ст. 376 ЦПК України зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин.
Отже, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відмову в позові, проте помилився з підставами такої відмови, у зв'язку з чим рішення суду підлягає зміні, з викладенням його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Романенка Михайла Едуардовича в інтересах Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» задовольнити частково.
Рішення Печерського районного суду м. Києва від 25 вересня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції з підстав, визначених ч. 2 ст. 389 ЦПК України.
Головуючий Т. О. Невідома
Судді С. М. Верланов
В. А. Нежура