Справа № 754/13832/25Головуючий у І інстанції ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/824/2792/2026Доповідач у 2 інстанції ОСОБА_2
10 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі ОСОБА_5 ,
з участю прокурора ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 (у режимі відеоконференції),
потерпілого ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на вирок Деснянського районного суду м.Києва від 27 серпня 2025 року, яким
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, громадянина України, освіта середня, не одруженого, працюючого в ТОВ «САНРАЙЗ ГЕЙМ» директором, мешкає: АДРЕСА_1 , зареєстрованого проживаючим: АДРЕСА_2 , раніше не судимого,
засуджено за ч.1 ст. 125 КК України до покарання у виді громадських робіт на строк сто годин,
За вироком, 22.05.2025р. приблизно в 20.30 годин ОСОБА_7 , рухаючись по проїзній частині по вул. Кіото, 19 у м. Києві на автомобілі марки «Аudі А4» д.н.з. НОМЕР_1 , на ґрунті раптово виниклих неприязних стосунків, зупинившись на дорозі та вийшовши з автомобіля, вступив у словесний конфлікт з ОСОБА_9 , який керував автомобілем марки «Rеnаult» д.н.з. НОМЕР_2 , в ході розвитку якого у нього виник умисел на спричинення ОСОБА_9 тілесних ушкоджень, внаслідок чого умисно використав балончик невстановленого типу, який тримав у правій руці, шляхом розпилення невстановленого засобу сльозогінної та подразнюючої дії в напрямку обличчя ОСОБА_9 , спричинивши йому легке тілесне ушкодження у виді хімічного опіку 1 ступеня рогівки, кон'юнктиви обох очей та шкіри навколо-очних ділянок.
ОСОБА_7 визнаний винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.125 КК України, а саме в умисному легкому тілесному ушкодженні.
В апеляційній скарзі захисник просить вирок змінити в частині призначеного покарання у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання обставинам вчинення кримінального правопорушення та особі обвинуваченого через суворість та призначити ОСОБА_7 покарання у вигляді штрафу, передбаченого санкцією ч.1 ст.125 КК України.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції, призначаючи покарання обвинуваченому, не повною мірою врахував обставини, що пом'якшують покарання, передбачені ст.66 КК України,а також не врахував те, що сам потерпілий замахувався на ОСОБА_7 , що і спричинило його захисну реакцію.
Зазначає, що судом належним чином не враховано дані про особу обвинуваченого, який повністю визнав свою вину, щиро розкаявся, раніше не судимий, його молодий вік, має постійне місце проживання та офіційно працевлаштований, навчається на денній формі навчання (дистанційно) у Національному університеті кораблебудування імені адмірала Макарова за спеціальністю «машинобудування».
Зазначає, що виконання громадських робіт може завдати значних незручностей, оскільки обвинувачений ОСОБА_7 не має можливості відлучатися від роботи, що в кінцевому підсумку, може привести до її втрати.
Крім того, зазначає, що обвинувачений має змогу сплатити штраф у встановлений законом строк, що повністю забезпечить реалізацію мети покарання.
Заслухавши доповідь судді, обвинуваченого та його захисника, які підтримали апеляційну скаргу, прокурора та потерпілого, які заперечували проти задоволення апеляційної скарги, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що вона не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 370 КПК України, судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Винуватість обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення за обставин, викладених у вироку, правильність кваліфікації його дій за ч. 1 ст.125 КК України сторонами у апеляційному порядку не оскаржується та не є предметом розгляду суду апеляційної інстанції.
Відповідно до положень ст. 50 КК України покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Згідно зі ст. 65 КК України, суд призначає покарання у межах, установлених санкції статті Особливої частини КК України, що передбачає відповідальність за вчинене кримінальне правопорушення, відповідно до положень Загальної частини КК України, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання. Особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень.
Відповідно роз'яснень, наведених в п. 1 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого злочину, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових злочинів.
Відповідно до роз'яснень, що містяться у п. п. 2, 3 постанови Пленуму Верховного Суду України від 24.10.2003 №7 «Про практику призначення судами кримінального покарання», визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК України), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо). Досліджуючи дані про особу підсудного, суд повинен з'ясувати його вік, стан здоров'я, поведінку до вчинення злочину як у побуті, так і за місцем роботи чи навчання, його минуле (зокрема, наявність не знятих чи не погашених судимостей, адміністративних стягнень), склад сім'ї (наявність на утриманні дітей та осіб похилого віку), його матеріальній стан тощо.
Так, судом першої інстанції при призначенні покарання враховано , що вчинене кримінальне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 125 КК України, яке є кримінальним проступком, особу винного, який раніше не судимий та до кримінальної відповідальності не притягувався, працює, позитивно характеризується по місцю проживання, його вік, конкретні обставини вчинення кримінального правопорушення, його ставлення до вчиненого.
Крім того, суд визнав обставинами, що пом'якшують покарання - щире каяття, а обставин, які обтяжують покарання, судом не встановлено.
Колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов до правильного висновку про необхідність призначення ОСОБА_7 покарання саме у виді 100 годин громадських робіт, яке, з огляду на зухвалі обставини вчинення кримінального правопорушення та позицію потерпілого, який вважав призначене покарання за своїм видом та розміром справедливим, є співмірним вчиненому та особі винного і є необхідним для його виправлення, перевиховання та попередження вчинення як ним нових кримінальних правопорушень, так і іншими особами.
Судом першої інстанції покарання ОСОБА_7 призначене з дотриманням вимог ст.ст.50,65 КК України.
Доводи апеляційної скарги про те, що судом при обранні виду покарання не враховано дані про особу обвинуваченого змісту вироку суперечать.
Також твердження апеляційної скарги про те, що відбування покарання у виді громадських робіт буде ускладнювати реалізацію права на роботу та навчання, є безпідставними, оскільки обране судом покарання має, за змістом вимог ст.56 КК України, виконуватися у вільний від роботи чи навчання час.
Спроможність обвинуваченого виконати покарання у виді штрафу не є тією обставиною, яка свідчить про те, що призначене судом першої інстанції покарання ОСОБА_7 у виді громадських робіт є несправедливим внаслідок суворості.
Інших доводів, якими б спростовувалися висновки суду щодо виду та розміру визначеного покарання , апеляційна скарга не містить.
Істотних порушень вимог КПК України, які б могли слугувати безумовними підставами для зміни чи скасування судового рішення, колегією суддів не встановлено.
За таких обставин вирок є законним.
Керуючись ст.ст.404,405,407,419 КПК України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення, а вирок Деснянського районного суду м. Києва від 27 серпня 2025 року щодо ОСОБА_7 - без зміни.
На ухвалу може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Суддя: Суддя: Суддя: