19 березня 2026 року
м. Харків
справа № 630/1438/25
провадження № 22-ц/818/2166/26
Харківській апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Тичкової О.Ю.,
суддів колегії Люшні А.І., Пилипчук Н.П.
сторони справи:
позивач Акціонерне товариство «СЕНС БАНК»
відповідач ОСОБА_1
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Сенс Банк», на заочне рішення Люботинського міського суду Харківської області від 27 листопада 2025 року у складі судді Малихіна О.О.
В жовтні 2025 року АКЦІОНЕРНЕ ТОВАРИСТВО «СЕНС БАНК», звернулось до ОСОБА_1 про стягнення суми заборгованості за кредитним договором № 501124596 від 21 березня 2019 року в розмірі 49559,46 грн. та стягнення судових витрат.
Позов обґрунтований тим, що 21 березня 2019 року між ОСОБА_1 та АТ «Альфа Банк» було укладено угоду про надання споживчого кредиту № 501124596 відповідно до умов якої Банк зобов'язався надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов'язувся в порядку та на умовах, визначених Кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором. Умовами Кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання Позичальником умов Договору останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед Банком протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання від Банку інформації. 12 серпня 2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа Банк» на АТ «Сенс Банк». В зв'язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов'язань за договором позики, представник позивача просив суд стягнути кредитну заборгованість, а також понесені судові витрати по справі.
Заочним рішенням Люботинського міського суду Харківської області від 27 листопада 2025 року в задоволенні позовних вимог АТ «Сенс Банк» відмовлено.
Рішення мотивоване тим, що позивач не надав належних та допустимих доказів на підтвердження позовних вимог. За умови відсутності документального підтвердження укладення між сторонами у справі кредитного договору № 501124596 від 21 березня 2021 року неможливо перевірити на яких умовах він укладався та в чому саме полягає порушення відповідачем своїх зобов'язань, яким чином та у який спосіб, в якому розмірі мали бути надані кредитні кошти, порядок їх повернення.
Не погодившись з рішенням суду АТ «Сенс Банк» подало апеляційну скаргу, в якій просило рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі, та покласти судові витрати понесені в апеляційній інстанції на відповідача.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд не повно встановив обставини у справі, не надав належної оцінки доказам у справі, хоча позивач надав достатньо доказів на підтвердження позовних вимог. Апелянт наголошує на тому, що 21.03.2019 року ОСОБА_1 підписав оферту про укладення угоди про надання споживчого кредиту № 501124596, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, анкету-заяву про акцепт Публічної пропозиції АТ «Альфа-Банк» на укладання договору про комплексне банківське обслуговування фізичних осіб у АТ «Альфа-Банк» (анкета-заява долучена до матеріалів справи). Вищенаведеним підтверджується, факт укладення 21.03.2019 між сторонами кредитного договору, що був підписаний власноручно відповідачем, Відповідно до пунктів угоди про надання споживчого кредиту № 501124596, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії, що власноручно підписана 21.03.2019 ОСОБА_1 , за умовами якого є тип кредиту - «Кредит готівкою»; сума кредиту - 38 999, 30 грн.; строк кредиту - 60 місяців; процентна ставка, % річних - 21, 99 %, тип ставки - фіксована. Додатком № 1 до угоди про надання кредиту № 501124596 від 21.03.2019 є графік платежів та розрахунок сукупної вартості споживчого кредиту та реальної процентної ставки з урахуванням вартості усіх супровідних послуг. Відповідно до паспорту споживчого кредиту, що підписаний 21.03.2019 ОСОБА_1 з останнім узгоджений тип кредиту - споживчий кредит, мета отримання кредиту - споживчі цілі, сума/ліміт кредиту - 38 999, 30 грн, спосіб і строк надання кредиту - безготівковим шляхом, строк кредитування - 60 місяців, графік платежів - до 21 числа кожного місяця з дати надання кредиту до повного погашення кредиту по 2 012, 88 грн, загальна кількість платежів - 60; процентна ставка, яка застосовується при невиконанні зобов'язання щодо повернення кредиту - 21,99 %. Щодо умов кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії, то тип кредиту - відновлювальна кредитна лінія, сума кредиту до 200 000, 00 грн, процентна ставка, % річних - 26,00 %, тип ставки - фіксована, строк дії кредитної картки - 3 (три) роки з моменту випуску. Відповідно до пунктів угоди про надання споживчого кредиту №501124596, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 21.03.2019 року, Банк зобов'язався надати Позичальнику кредит, а Позичальник зобов'язався в порядку та на умовах, визначених кредитним договором повертати кредит, виплачувати проценти за користування кредитом, сплачувати комісію та інші передбачені платежі в сумі, строки та на умовах, що передбачені Кредитним договором. Умовами Кредитного договору передбачено, що у випадку невиконання Позичальником умов Договору останній зобов'язаний достроково виконати всі боргові зобов'язання перед Банком протягом 30 (тридцяти) календарних днів з дня отримання від Банку інформації. Банк належним чином виконав свій обов'язок щодо надання Позичальнику кредиту. Позичальник своїх зобов'язань за Кредитним договором належним чином не виконав, внаслідок чого у відповідача станом на 22.08.2025 становить 49 559, 46 грн, що складається з: за кредитом - 14 035, 04 грн, по відсотках - 7 445, 02 грн, по комісії - 28 079, 40 грн.
Перевіряючи законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції, відповідно до вимог ст.367 ЦПК України - в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, враховуючи наступне.
Згідно статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, лише якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього.
Заслухавши доповідь головуючого судді, дослідивши наявні у справі докази, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд вважає, що апеляційна скарга частковому задоволенню.
Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи 21.03.2019 року ОСОБА_1 звернувся до АТ «Альфа Банк» з офертою на укладення угоди про надання кредиту №501124596, обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Відповідно до умов договору сума кредиту становить 38 999,30 грн, процентною ставкою 21.99%, тип ставки фіксована, строком кредиту на 60 місяців. Згідно п.1за надання кредиту 0.00% від суми кредиту, за обслуговування кредиту 2,40 % від суми кредиту зазначеній в цій оферті. Дата повернення кредиту - 21.03.2024 року . Кредит надається позичальнику для власних потреб в розмірі- 31486,21 грн, способом видачі - переказ коштів на рахунок № НОМЕР_1 відкритий у АТ «Альфа Банк», надалі (Банк), повернення заборгованості за кредитним договором №501042764 від 10.07.2018 року у розмірі - 7513,09 грн способом видачі- переказ коштів на рахунок відкритий у Банку . Відповідач підписав особисто оферту. (а.с.39).
Відповідно до меморіального ордеру Банк перерахував на рахунок ОСОБА_1 кошти в розмірі 38 999,30 грн (а.с.51).
12.08.2022 року загальними зборами акціонерів АТ «Альфа-Банк» затверджено рішення про зміну найменування АТ «Альфа-Банк» на АТ «Сенс Банк». Запис про зміну найменування внесено до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань 30.11.2022 року.
Відповідно до частин 1 і 2ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Статтею 638 ЦК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Статтею 526 ЦК України передбачено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цьогоКодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України, за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти.
Частиною 2 ст.1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
За змістом ст. 634 цього Кодексу, договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.
За положеннями абзацу 3 частини четвертої статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» кредитодавцю забороняється встановлювати в договорі про надання споживчого кредиту будь-які збори, відсотки, комісії, платежі тощо за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону. Умова договору про надання споживчого кредиту, яка передбачає здійснення будь-яких платежів за дії, які не є послугою у визначенні цього Закону, є нікчемною.
Згідно із цим Законом послуга - це діяльність виконавця з надання (передачі) споживачеві певного визначеного договором матеріального чи нематеріального блага, що здійснюється за індивідуальним замовленням споживача для задоволення його особистих потреб; споживчий кредит - це кошти, що надаються кредитодавцем (банком або іншою фінансовою установою) споживачеві на придбання продукції (пункти 17 і 23 статті 1).
Отже, послугою з надання споживчого кредиту є діяльність банку або іншої фінансової установи з передачі споживачу коштів на придбання продукції для його особистих потреб, а тому встановлення кредитором будь-яких зборів, відсотків, комісій, платежів за інші дії, ніж надання коштів на придбання продукції, є незаконним, а такі умови споживчого кредиту є нікчемними і не потребують визнання недійсними.
У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ «Сенс Банк»).
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв'язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.
У рішенні від 11.07.2013 №7-рп/2013 Конституційний Суд України вказав, що умови договору споживчого кредиту, його укладення та виконання повинні підпорядковуватися таким засадам, згідно з якими споживач вважається слабкою стороною у договорі та підлягає правовому захисту з урахуванням принципів справедливості, добросовісності і розумності.
За змістом статті 1056-1ЦК України розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються у договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Згідно зі статтею 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.4 ст. 42 Конституції України держава захищає права споживачів.
Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п.6 ч.1 ст.3 ЦК України.
Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору.
Виходячи з наведених норм чинного законодавства, договір, в тому числі і кредитний, може бути укладений шляхом приєднання до запропонованих умов однією із сторін оформлений у формулярах або інших стандартних формах.
Враховуючи викладене колегія суддів приходить до висновку що 21.03.2019 року між позивачем та відповідачем було укладено кредитний договір шляхом підписання останнім анкети - заяви про акцепт оферти на укладення угоди про надання кредитної картки та відкриття відновлюваної кредитної лінії, що надійшла від ОСОБА_1 і підписана ним власноруч.
За умовами оферти сума кредиту становить 38 999,30 грн, процентною ставкою 21.99%, тип ставки фіксована, строком кредиту на 60 місяців. Згідно п.1 за надання кредиту комісія становить 0.00% від суми кредиту, за обслуговування кредиту комісія становить - 2,40 % від суми кредиту зазначеній в цій оферті. Дата повернення кредиту - 21.03.2024 року. Кредит надається позичальнику для власних потреб в розмірі 31486,21 грн, способом видачі - переказ коштів на рахунок № НОМЕР_1 відкритий у АТ «Альфа Банк», надалі (Банк), повернення заборгованості за кредитним договором №501042764 від 10.07.2018 року у розмірі - 7513,09 грн способом видачі - переказ коштів на рахунок відкритий у Банку.
Взяті на себе зобов'язання за договором від 21.03.2019 року банк виконав своєчасно і повністю, надавши ОСОБА_1 кредитні ресурси у сумі 38999,30 грн, що підтверджується меморіальним ордером № 807612 від 21.03.2019 року (а.с.51), проте в порушення зазначених умов договору ОСОБА_1 зобов'язання за договором належним чином не виконав, хоча отримував кредитні кошти, користувався ними та протягом тривалого періоду часу частково виконував зобов'язання щодо їх повернення, що підтверджується розрахунком заборгованості та випискою, які було надано банком до суду першої інстанції. (а.с.46-50)
Згідно зі статтею 41 Закону України «Про Національний банк України» та частинами першою, другою статті 68 Закону України «Про банки та банківську діяльність» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), Національний банк України встановлює обов'язкові для банківської системи стандарти та Правила ведення бухгалтерського обліку і фінансової звітності, що відповідають вимогам законів України та міжнародним стандартам фінансової звітності. Банки організовують бухгалтерський облік відповідно до внутрішньої облікової політики, розробленої на підставі Правил, встановлених Національним банком України відповідно до міжнародних стандартів бухгалтерського обліку. Бухгалтерський облік має забезпечувати своєчасне та повне відображення всіх банківських операцій та надання користувачам достовірної інформації про стан активів і зобов'язань, результати фінансової діяльності та їх зміни.
Підставою для бухгалтерського обліку операцій банку відповідно до підпункту 2.1.1 Положення про організацію бухгалтерського обліку та звітності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 30 грудня 1998 року № 566, чинного на час виникнення спірних правовідносин, зі змінами та доповненнями, є первинні документи, які фіксують факти здійснення цих операцій. У разі складання їх у вигляді електронних записів при потребі повинно бути забезпечене отримання інформації на паперовому носії.
Пунктом 5.1 глави 5 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого Постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року № 254 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), визначено, що інформація, яка міститься в первинних документах, систематизується в регістрах синтетичного та аналітичного обліку. Запис у регістрах аналітичного обліку здійснюється лише на підставі відповідного санкціонованого первинного документа.
Згідно з пунктом 5.4 цього Положення, особові рахунки є регістрами аналітичного обліку, що вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня.
Пунктом 5.6 вказаного Положення визначено, що виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
Отже, виписки з особових рахунків клієнтів є регістрами аналітичного обліку, вміщують записи про операції, здійснені протягом операційного дня, та є підтвердженням виконаних за день операцій.
Подібні висновки зроблені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2024 року у справі № 214/1423/15-ц (провадження № 61-8821св24).
На підтвердження заявлених позовних вимог щодо стягнення заборгованості Банком було долучено Виписку рух коштів по рахунку в період з 21.03.2019 року по 22.08.2025 року. загальна заборгованість за кредитом становить 49 559,46 грн, а саме 14 035,04 грн - заборгованість за кредитом, 7 445,02 грн заборгованість за відсотками, 28 79,40 грн заборгованість за комісією, пеня 0.00 грн, заборгованість по штрафу за останній календарний рік за кредитним договором 0.00 грн.
Відповідно до ч. 1 ст.11 Закону України «Про споживче кредитування» після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з ч. 5 ст.12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що: «у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з ч. 1 та ч. 2 ст. 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (ч. 1-3 ст. 89 ЦПК України).
10 червня 2017 року набув чинності Закон України «Про споживче кредитування», у зв'язку із чим у Законі України «Про захист прав споживачів» текст статті 11 викладено в такій редакції: «Цей Закон застосовується до відносин споживчого кредитування у частині, що не суперечить Закону України «Про споживче кредитування».
Положення частини першої, другої та п'ятої статті 18 Закону України «Про захист прав споживачів» з набуттям чинності Закону України «Про споживче кредитування» залишилися незмінними.
За пунктом 4 частини 1 статті 1Закону України «Про споживче кредитування» загальні витрати за споживчим кредитом - витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги кредитодавця та кредитного посередника (за наявності), для отримання, обслуговування і повернення кредиту.
Згідно з частиною 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» до загальних витрат за споживчим кредитом включаються, зокрема, комісії кредитодавця, пов'язані з наданням, обслуговуванням і поверненням кредиту, у тому числі комісії за обслуговування кредитної заборгованості, розрахунково-касове обслуговування, юридичне оформлення тощо.
Закон України «Про споживче кредитування» передбачає право банку встановлювати у кредитному договорі комісію за обслуговування кредиту.
На виконання вимог, у тому числі, пункту 4 частини 1 статті 1 та частини 2 статті 8 Закону України «Про споживче кредитування» Правління Національного банку України постановою від 08 червня 2017 року № 49 затвердило Правила розрахунку банками України загальної вартості кредиту для споживача та реальної річної процентної ставки за договором про споживчий кредит (далі - Правила про споживчий кредит). Цією ж постановою визнано такою, що втратила чинність, постанову Правління Національного банку України від 10 травня 2007 року № 168 «Про затвердження Правил надання банками України інформації споживачу про умови кредитування та сукупну вартість кредиту».
Пунктом 5 Правил про споживчий кредит передбачено, що банк надає споживачу детальний розпис складових загальної вартості кредиту у вигляді графіка платежів (згідно зі строковістю, зазначеною у договорі про споживчий кредит, - щомісяця, щокварталу тощо) у розрізі сум погашення основного боргу, сплати процентів за користування кредитом, вартості всіх додаткових та супутніх послуг банку та кредитного посередника (за наявності) за кожним платіжним періодом, за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил.
Банк має право обчислювати загальні витрати за споживчим кредитом, базуючись на припущенні, що платежі за послуги банку залишатимуться незмінними та застосовуватимуться протягом строку дії договору про споживчий кредит, якщо договір про споживчий кредит містить умови, що дозволяють зміну процентної ставки та/або інших платежів за послуги банку, включених до загальних витрат за споживчим кредитом, і така зміна не може бути визначена на момент обчислення загальної вартості кредиту та реальної річної процентної ставки (пункт 8 Правил про споживчий кредит).
Згідно з додатком 1 до Правил про споживчий кредит загальні витрати за споживчим кредитом, тобто витрати споживача, включаючи проценти за користування кредитом, комісії та інші обов'язкові платежі за додаткові та супутні послуги банку (у тому числі за ведення рахунків) та кредитного посередника (за наявності), які сплачуються споживачем і пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту.
Правила про споживчий кредит розроблені й затверджені на виконання вимог Закону України « Про споживче кредитування » та підтверджують правомірність дій банку щодо встановлення у договорі споживчого кредиту комісії за обслуговування кредитної заборгованості.
Закон України « Про споживче кредитування » розмежовує оплатність та безоплатність надання інформації про кредит залежно від періодичності звернення споживача із запитом щодо надання такої інформації.
Частиною 1 статті 11 Закону України « Про споживче кредитування » передбачено, що після укладення договору про споживчий кредит кредитодавець на вимогу споживача, але не частіше одного разу на місяць, у порядку та на умовах, передбачених договором про споживчий кредит, безоплатно повідомляє йому інформацію про поточний розмір його заборгованості, розмір суми кредиту, повернутої кредитодавцю, надає виписку з рахунку/рахунків (за їх наявності) щодо погашення заборгованості, зокрема інформацію про платежі за цим договором, які сплачені, які належить сплатити, дати сплати або періоди у часі та умови сплати таких сум (за можливості зазначення таких умов у виписці), а також іншу інформацію, надання якої передбачено цим Законом, іншими актами законодавства, а також договором про споживчий кредит.
Згідно з частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування» умови договору про споживчий кредит, які обмежують права споживача порівняно з правами, встановленими цим Законом, є нікчемними.
З урахуванням викладеного, комісія за обслуговування кредитної заборгованості може включати плату за надання інформації про стан кредиту, яку споживач вимагає частіше одного разу на місяць. Умова договору про споживчий кредит, укладеного після набуття чинності Законом України «Про споживче кредитування» щодо оплатності інформації про стан кредитної заборгованості, яку споживач вимагає один раз на місяць, є нікчемною відповідно до частиною 1 та частиною 2 статті 11, частиною 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Такий правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 496/3134/19, постанові Верховного Суду від 29 листопада 2023 року у справі № 461/2857/20.
У постанові Верховного Суду від 31 серпня 2022 року у справі № 202/5330/19 зазначено, що у кредитному договорі не зазначено переліку додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця та/або кредитного посередника, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, які надаються позивачу та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування). При цьому до таких послуг не може бути віднесено щомісячне надання інформації про стан кредиту, яку споживач має право отримувати безоплатно згідно з частиною 1 та частиною 2 статті 11 Закону України «Про споживче кредитування». Банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні оспорюваного кредитного договору. За таких обставин положення пункту 1.2 та розділу 4 кредитного договору щодо обов'язку позичальника щомісячно сплачувати плату за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч. 1 ст. 81 ЦПК України).
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до частини 1 та частини 2 статті 11, частини 5 статті 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.
З матеріалів даної справи не вбачається необхідності внесення відповідачем плати за додаткові, супутні послуги банку, пов'язані з розрахунково-касовим обслуговуванням, обслуговування основної картки: банком в кредитному договорі не зазначено перелік додаткових та супутніх банківських послуг кредитодавця, які пов'язані з отриманням, обслуговуванням і поверненням кредиту, що надаються ОСОБА_1 та за які банком встановлена щомісячна комісія за обслуговування кредиту, основної картки, тощо.
Ураховуючи, що банк не зазначив та не надав доказів наявності, переліку таких послуг і погодження їх зі споживачем при укладенні кредитного договору, то положення договору та вимоги про стягнення комісії за обслуговування кредиту (розрахунково-касове обслуговування) є нікчемними відповідно до ч. 1 та ч. 2 ст. 11, ч. 5 ст. 12 Закону України «Про споживче кредитування».
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 10 січня 2024 року у справі № 727/5461/23.
Виходячи з наведеного вимоги банку щодо стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за комісією в розмірі 28 079,40 грн задоволенню не підлягають.
Крім того, оскільки відповідачем безпідставно сплачена комісія за договором кредиту у розмірі 31823,32 грн, що зокрема підтверджується випискою про рух коштів за рахунком та розрахунком заборгованості що були долучені Банком до позову, зазначена сума підлягає зарахуванню в рахунок погашення заборгованості за тілом кредиту та процентами за користування кредитом. Оскільки зазначена сума є більшою ніж сума заборгованості за кредитом яка складає 21480,06 грн (14035,04 грн - заборгованість за тілом кредиту + 7445,02 грн - заборгованість по відсотках) колегія суддів приходить до висновку про відсутність у ОСОБА_1 заборгованості за кредитним договором № 501124596 від 21.03.2019 року.
Отже судова колегія доходить висновку, що в задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за кредитним договором №501124596 від 21.03.2019 року слід відмовити у зв'язку з відсутністю у відповідача заборгованості за вказаним кредитним договором.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Відповідно до п.2,4 ч.1 ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Оскільки доводи апеляційної скарги знайшли своє часткове підтвердження, судова колегія вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково, а рішення суду зміні, у задоволенні позовних вимог належить відмовити з підстав викладених у цій постанові, в іншій частині рішення суду не оскаржувалось та не переглядалось.
Згідно з частиною тринадцятою статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанцій, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки у задоволенні позовних вимог відмовлено з інших мотивів, перерозподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст. ст. 374, 376, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу Акціонерного Товариства «Сенс Банк» - задовольнити частково.
Заочне рішення Люботинського міського районного суду Харківської області від 27 листопада 2025 року - змінити.
Викласти мотивувальну частину рішення в редакції цієї постанови.
Постанова набирає законної сили з дня її ухвалення, але може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення у випадках, передбачених ст. 389 ЦПК України.
Головуючий: О.Ю. Тичкова
Судді: А.І. Люшні
Н.П. Пилипчук