Кропивницький апеляційний суд
Провадження № 11-кп/4809/248/26 Головуючий у І інстанції: ОСОБА_1
Категорія ст.286 КК України Доповідач у ІІ інстанції: ОСОБА_2
17.03.2026 року. Колегія суддів судової палати у кримінальних справах Кропивницького апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
з участю: секретаря ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6 ,
захисника: ОСОБА_7 ,
обвинуваченого ОСОБА_8 ,
потерпілої ОСОБА_9 ,
представника потерпілого ОСОБА_10 ,
представника цивільного відповідача ОСОБА_11 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, у м. Кропивницькому кримінальне провадження № 12024121010002215 за апеляційними скаргами обвинуваченого ОСОБА_8 , захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 та представника ПАТ «НВП «РАДІЙ» в особі адвоката ОСОБА_11 на вирок Фортечного районного суду м. Кропивницького від 21 січня 2026 року, яким
ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженець с. Івано-Благодатне, Маловисківського району, Кіровоградської області , громадянин України, українець, з середньою освітою, працює водієм ПАТ «НВП «Радій»», не одружений, зареєстрований та проживає: АДРЕСА_1 , раніше не судимий
засуджений за ч.1 ст.286 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 51000 грн. з позбавленням права керування транспортними засобами на строк 1 рік.
Стягнуто із ОСОБА_8 на користь держави 8708 грн. 72 коп. судових витрат.
Стягнуто з Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС»» на користь ОСОБА_9 3511 грн. 63 коп. на відшкодування матеріальної шкоди.
Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Радій»» на користь ОСОБА_9 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Скасовано арешт накладений ухвалою слідчого судді Кіровського районного суду м. Кіровограда від 20.08.2024 року на автомобіль «Lexus Rx 350», реєстраційний номерний знак НОМЕР_1 належний на праві власності ПАТ «НВП «РАДІЙ».
Цим же вироком вирішено питання про речові докази у кримінальному провадженні.
Згідно вироку суду ОСОБА_8 вчинив порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження, тобто кримінальне правопорушення передбачене ч.1 ст.286 КК України, за таких обставин.
ОСОБА_8 12.08.2024 близько 19 год.42 хв., керуючи автомобілем «Lexus RX 350», реєстраційний номер НОМЕР_1 , грубо порушуючи п.п. 2.3 (б) Правил дорожнього руху України здійснюючи рух по проспекту Університетський, м. Кропивницького зі сторони проспекту Інженерів в напрямку проспекту Промисловий, наближаючись до зебри пішохідного переходу, де в порушення вимог п.п. 12.3 ПДР України був неуважним, не слідкував за дорожньою обстановкою, де допустив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка рухалась пішим ходом за межами (неподалік) пішохідного переходу, справа наліво відносно руху автомобіля «Lexus RX 350», реєстраційний номер НОМЕР_1 .
Невідповідність дій водія ОСОБА_8 вимогам п.п.2.3 (б), 12.3 ПДР України знаходиться в причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася.
У результаті дорожньо-транспортної пригоди пішохід ОСОБА_9 , згідно висновку судово-медичної експертизи №718 від 19.09.2024 отримала тілесні ушкодження у вигляді: закритого внутрішнього-суглобового перелому латерального виростка лівої великогомілкової кістки зі зміщенням, які відносяться до категорії середнього ступеня тяжкості, які викликали тривалий розлад здоров'я, строком понад 21 добу.
В апеляційній скарзі ОСОБА_8 просить скасувати вирок суду першої інстанції та постановити новий, яким застосувати до нього вимоги ст. 69 КК України.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що на думку апелянта необхідно врахувати наступні обставини:
- Грубе порушення ПДР потерпілою (автомобіль не бачила, дорогу перебігала, перебігала дорогу в забороненому місці), що підтверджується матеріалами справи, показами свідків та в ході судового засідання показами самої потерпілої.
- Відсутність порушення ним ПДР.
- Додаткове покарання у вигляді тривалого позбавлення права керування транспортними засобами так, як користування таким правом безпосередньо пов'язане з основною професійною діяльністю (робота водієм), яка є основним джерелом доходу.
- Відсутні тяжкі наслідки.
- Раніше не судимий, відсутність обліку у лікаря нарколога чи психіатра.
- Відсутність обставин, що обтяжують покарання.
- Наявність хвороби легень, злоякісне новоутворення верхньої долі легені.
Потерпіла прийняла абсолютно свідоме рішення грубо порушити правила дорожнього руху так, як вона раптово вибігла на проїжджу частину, не впевнившись у відсутності небезпеки для себе та інших учасників дорожнього руху, створила небезпеку для руху водію автомобіля, чим порушила ПДР в частині пунктів 4.7, 4.10, 4.1.
Із схеми ДТП складеної на місці події працівниками поліції та фото передньої частини автомобіля виконані слідчим видно, що потерпіла та автомобіль контактували в районі правого переднього крила автомобіля, викладені обставини чітко вказують на те, що він керуючи технічно справним автомобілем, який повільно почав рух, як тільки помітив небезпечний рух пішохода одразу натиснув на гальма та фактично моментально зупинив машину, а потерпіла перебігаючи дорогу не помітила того, що автомобіль почав рух та після різкого гальмування зупинився (в ході судового засідання потерпіла визнала, що взагалі не бачила автомобіль), врізалась в праву передню частину автомобіля, а потім впала на дорогу.
Суд першої інстанції не відреагував на клопотання від 26 січня 2026р., видати в електронному вигляді копію технічного запису судових засідань по справі №404/9617/24 провадження №1-кп/404/407/24 та надати можливість ознайомитись з матеріалами вказаної справи, з можливістю отримання копії матеріалів справи, зокрема за допомогою власних технічних засобів, при подачі згаданого клопотання було повідомлено, що із ним зв'яжеться помічник судді, але на жаль на зв'язок зі мною ніхто так і не вийшов.
Суд першої інстанції в своєму рішенні ухвалив стягнути з Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС»» на користь потерпілої 3511 грн. 63 коп. на відшкодування матеріальної шкоди так, як автомобіль було застраховано, та стягнути з Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Радій»», як з власника автомобіля, на користь потерпілої 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди. Суд першої інстанції чомусь проігнорував те, що потерпіла абсолютно не надала жодних доказів завданої моральної шкоди і жодних розрахунків, які б пояснювали заявлену суму відшкодування за завдану моральну шкоду. Суд першої інстанції в своєму рішенні абсолютно не пояснив стягнення з Приватного акціонерного товариства «Науково- виробниче підприємство «Радій»», як з власника автомобіля, на користь потерпілої 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Відповідальність власника за шкоду, завдану застрахованим автомобілем, регулюється цивільним законодавством (ст. 1187 ЦК) та законом про ОСЦПВ. За загальним правилом, якщо є діючий поліс, збитки відшкодовує страховик.
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 просить скасувати вирок суду першої інстанції, а кримінальне провадження відносно його підзахисного закрити на підставі ч. 1 п. 2 ст. 284 КПК України за відсутністю складу кримінального правопорушення.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що твердження суду викладені у вироку не відповідають фактичним обставинам справи.
Суд не врахував доводи обвинуваченого та захисту стосовно того, що він зробив всі необхідні дії згідно ПДР, як водій.
Крім того суд не врахував порушення потерпілою ОСОБА_9 ПДР, а саме якщо пішохід порушує п. 4.14 ПДР (раптовий вихід, вибігання) і водій фізично не встигає зупинитися, суд визнає провину пішохода. В ухвалі Верховного Суду (справа № 461/731/19) водія визнали невинним, оскільки пішохід раптово вийшов на дорогу, не давши часу на реакцію.
Суд також не врахував порушення потерпілою ОСОБА_9 ПДР, а саме, навіть на «зебрі» пішохід зобов'язаний переконатися, що транспортні засоби зупинилися (п. 4.10 ПДР), а не просто виходити на дорогу, докладаючись лише на перевагу.
В апеляційній скарзі представник ПАТ «НВП «РАДІЙ» в особі адвоката ОСОБА_11 просить скасувати вирок суду першої інстанції в частині вирішення цивільного позову ОСОБА_9 до Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Радій» про стягнення 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди, скасувати та відмовити в задоволенні цивільного позову ОСОБА_9 до Приватного акціонерного товариства «Няуково-виробниче підприємство «Радій» про стягнення 100 000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судовий розгляд в даному кримінальному провадженні вже було розпочато, позовна заява ОСОБА_9 в редакції станом на 29.04.2025р. з позовними вимогами до Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Радій» не могла бути прийнята та розглянута судом, так як подана поза межами строку визначеного ч.1 ст. 128 КПК України.
Також, ОСОБА_8 вчинив інкриміноване кримінальне правопорушення під час зайняття особистими справами, які не пов'язані із трудовою діяльністю і його обов'язками по роботі.
Так, на запит суду першої інстанції від 13.12.2025р. вих. №404/9617/24 55807/2025, Приватним акціонерним товариством «Науково-виробниче підприємство «Радій» було надано відповідь від 23.12.2025р. №47/7703 в якій зазначено, що водієві ОСОБА_8 не дозволено залишати автомобіль за місцем проживання поза межами робочого часу.
Також, повідомлено, що 12.08.2024 водій ОСОБА_8 завершив виконання трудових обов'язків о 16.30 год.
Крім того, Приватним акціонерним товариством «Науково-виробниче підприємство «Радій» було надано доповідну записку начальника транспортного цеху №23 ПАТ «НВП «Радій» ОСОБА_12 на ім'я генерального директора з якої вбачається, що водій ОСОБА_8 за яким закріплено автомобіль близько 19.00 12.08.2024р. став учасником ДТП. Автомобіль використовувався ОСОБА_8 у неробочий час та не для службових цілей. Після ДТП автомобіль було доставлено працівниками поліції на штраф майданчик. У зв'язку з цим було призначенеслужбове розслідування для з'ясування всіх обставин інциденту.
Актом службового розслідування щодо використання службового автотранспорту у неробочий час від 19.08.2024р.встановлено, що 12.08.2024 автомобіль після завершення робочого дня було здано Головатим СЛ до гаража о 16.30 год. Приблизно в 17.30 год. водій покинув територію підприємства на службовому автомобілі, повідомивши охорону про відбуття у відрядження. Факт направлення у відрядження відсутній. 12.08.2024р. під час руху по проспекту Університетському в м. Кропивницький близько 19.00 години водій ОСОБА_13 допустив наїзд на пішохода. В результаті ДТП пішохід отримала тілесні ушкодження при цьому службовий автомобіль пошкоджень не зазнав.
Судом першої інстанції в оскаржуваному вироку взагалі жодним чином не обґрунтовано розмір моральної шкоди залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнала ОСОБА_9 , характеру її немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо), погіршення її здібностей або позбавлення її можливості їх реалізації тощо.
Заслухавши доповідача, обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 , які підтримали апеляційній скарги та просили їх задовольнити, представника ПАТ «НВП «РАДІЙ» в особі адвоката ОСОБА_11 який просив скасувати судове рішення в частині стягнення моральної шкоди з ПАТ «НВП «РАДІЙ», думку прокурора, який не заперечував щодо задоволення апеляційної скарги ПАТ «НВП «РАДІЙ» та заперечував проти задоволення апеляційних скарг обвинуваченого ОСОБА_8 та його захисника ОСОБА_7 , потерпілу та її представника адвоката ОСОБА_10 , які просили залишити вирок без змін, перевіривши матеріали кримінального провадження, обговоривши доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що апеляційніу скаргу захисника ОСОБА_7 слід залишити без задоволення, а апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 та представника ПАТ «НВП «РАДІЙ» - задовольнити частково, з таких підстав.
Суд першої інстанції також обґрунтовано визнав ОСОБА_8 винуватим у вчиненні злочину, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, що в повному обсязі підтверджується дослідженими в судовому засіданні суду першої інстанції належними та допустимими доказами, яким суд першої інстанції дав належну оцінку та навів у вироку.
Допитаний в судовому засіданні суду першої та апеляційної інстанції обвинувачений ОСОБА_8 вину не визнав повністю, зазначивши, що він не порушував будь-які вимоги ПДР та пояснив, що рухався на автомобілі по проспекту Університетському в бік селища Нового. Під'їхавши до зупинки громадського транспорту, побачив пішохода, який переходив дорогу по пішохідному переходу. Пропустив даного пішохода та продовжив рух. Проїхавши близько 5 м., помітив якусь перешкоду - що саме, не розгледів, оскільки сліпило сонце. Зупинив авто і відчув удар в переднє праве крило. В подальшому з'ясувалося, що потерпіла бігла із-за автобуса, що стояв на зупинці в напрямку його автомобіля.
Потерпіла ОСОБА_9 в судовому засіданні суду першої інстанції пояснила, що 12.08.2024 року близько 20-ої години їхала на роботу в тролейбусі №1 та вийшла на зупинці на вулиці Промисловій біля церкви. Позаду тролейбуса під'їхав автобус №274. Пішла на пішохідний перехід і за нею йшов чоловік у камуфляжній формі. Перебуваючи на середині переходу бачила автомобіль обвинуваченого, який пропустив чоловіка в камуфляжній формі. Однак, даний автомобіль не пропустив її, здійснивши наїзд на неї. Цивільний позов підтримала повністю. Вимоги мотивує проходженням лікування після ДТП, втратою заробітної плати.
Свідок ОСОБА_14 в суді першої інстанції пояснив, що 12.08.2024 року він рухався з селища Нове в бік центру міста. Бачив біля церкви пішоходів та автомобіль обвинуваченого, тому, рухався повільно. Став свідком того, що автомобіль «Lexus» збив потерпілу. Він зупинив своє авто та побіг надавати допомогу потерпілій. Зазначає, що потерпіла йшла у швидкому темпі.
Крім даних показань обвинуваченого, потерпілої та свідка, вина ОСОБА_8 підтверджується дослідженими в суді першої інстанції доказами, а саме:
- протоколом огляду місця події від 12.08.2024 року, відповідно до якого дорога має по дві смуги руху в обох напрямках. Транспортний засіб «Lexus RX 350», реєстраційний номер НОМЕР_1 , рухався у крайній лівій смуги руху. ДТП сталося біля пішохідного переходу. Також на фотографіях місця ДТП відсутні сліди гальмування транспортного засобу «Lexus RX 350» (т.1 а.с.10-19);
- висновком експерта №718 від 20.09.2024 року згідно якого у потерпілої виявлено тілесні ушкодження у вигляді : закритого внутрішнього-суглобового перелому латерального виростка лівої великогомілкової кістки зі зміщенням. Дане тілесне ушкодження утворилося від дії тупого предмету індивідуальні властивості якого в медичній документації не описані, могло утворитися в строк вказаний в постанові та відносяться до категорії середньої ступені тяжкості, яке викликало тривалий розлад здоров'я, строком понад 21 добу (т. 1 а.с.41-42);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 19.08.2024 року за участі ОСОБА_8 , який на місці показав, як відбулася ДТП (т. 1 а.с.45-47);
- протоколом проведення слідчого експерименту від 19.08.2024 року за участі ОСОБА_9 , яка на місці показала, як відбулася ДТП (т. 1 а.с.48-50);
- висновком експерта № СЕ-19/112-24/10417-ІТ від 21.08.2024 року згідно якого автомобіль «Lexus RX 350», реєстраційний номер НОМЕР_1 на момент ДТП перебував у технічно справному стані (т.1 а.с.55-60);
- висновком експерта №1900/24-27 від 09.10.2024 року згідно якого в даній дорожньо-транспортній ситуації водій ОСОБА_8 за умови виконання вимог п.2.3 (б) та п. 12.3 ПДР мав технічну можливість зупинити автомобіль до лінії руху пішохода і тим самим мав технічну можливість уникнути наїзду (т.1 а.с.72-77).
Проаналізувавши зазначені докази та обставини вчинення злочину, колегія суддів дійшла висновку, що вказані докази в сукупності беззаперечно вказують на причетність обвинуваченого ОСОБА_8 до вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.286 КК України, а тому суд першої інстанції правильно кваліфікував його дії, як порушення правил безпеки дорожнього руху особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Що стосується доводів апеляції про відсутність вини в діях вини ОСОБА_8 , необхідно зазначити наступне.
Як вбачається з протоколом огляду місця події від 12.08.2024 року транспортний засіб «Lexus RX 350» рухався у лівій крайній смузі для руху.
З пояснень обвинуваченого ОСОБА_8 та потерпілої ОСОБА_9 вбачається, що обвинувачений ОСОБА_8 пропустив пішохода, який переходив дорогу по пішохідному переходу, однак не пропустив ОСОБА_9 скоївши на неї наїзд.
Відповідно до вимог п.2.3 (б) ПДР України для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, і не відволікатися від керування цим засобом у дорозі.
Також, відповідно до висновку експерта №1900/24-27 від 09.10.2024 року згідно якого в даній дорожньо-транспортній ситуації водій ОСОБА_8 за умови виконання вимог п.2.3 (б) та п. 12.3 ПДР мав технічну можливість зупинити автомобіль до лінії руху пішохода і тим самим мав технічну можливість уникнути наїзду.
Таким чином, враховуючи те, що до транспортного засобу «Lexus RX 350», які знаходився у лівій крайній смузі для руху потерпілій ОСОБА_9 необхідно було пройти певну відстань дороги (праву смугу руху по напрямку руху транспортного засобу «Lexus RX 350», колегія суддів приходить до висновку про те, що при уважному стеженні за дорожньою обстановкою та при своєчасному застосуванні гальмування обвинувачений ОСОБА_8 мав можливість уникнути зіткнення або пропустивши пішохода або зупинити транспортний засіб до лінії руху пішохода.
А тому, дії водія ОСОБА_8 , які виразились невідповідністю вимогам п.п.2.3 (б), 12.3 ПДР України знаходиться в причинному зв'язку з дорожньо-транспортною пригодою, що сталася.
З огляду на викладене, доводи апеляції про відсутність вини в діях вини ОСОБА_8 є такими, що не знайшли підтвердження та спростовуються вищевикладеним.
Також, за наведених підстав не знайшли підтвердження доводи апеляції про відсутність порушень вимог ПДР обвинуваченим ОСОБА_8 .
Доводи апеляції про те, що потерпіла ОСОБА_9 вибігла на дорогу та вчинили зіткнення з транспортним засобом ОСОБА_8 судом не можуть бути враховано та спростовуються показаннями потерпілої ОСОБА_9 та свідка ОСОБА_14 відповідно до яких потерпіла ОСОБА_9 йшла, а автомобіль «Lexus» збив потерпілу.
Що стосується доводи апеляції про порушення потерпілою ОСОБА_9 вимог ПДР України.
Так як вбачається з пояснень потерпілої ОСОБА_9 , остання впевнилась в безпеці свого руху, а саме у тому, що водій транспортного засобу «Lexus RX 350» зупинився та пропускав пішохода.
В даному випадку потерпіла ОСОБА_9 мала можливість розраховувати, що водій транспортного засобу «Lexus RX 350» уважно стежить за дорожньою обстановкою та пропустить і її.
Як вже було вище зазначено, що у відповідності до вимог п.2.3 (б) ПДР України на водіїв покладено обов'язок стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, і не відволікатися від керування.
Згідно з п. 1.4 ПДР України кожний учасник дорожнього руху має право розраховувати на те, що й інші учасники виконують ці Правила.
Отже, враховуючи те, що транспортний засіб обвинуваченого ОСОБА_8 не рухався та пропускав пішохода, потерпілої ОСОБА_9 впевнилась у безпечності виконання нею переходу дороги, а також обов'язок у водіїв визначений п.2.3 (б) ПДР України, колегія суддів приходить до висновку про відсутність порушень вимог ПДР України потерпілою ОСОБА_9 .
Перевіривши матеріали кримінального провадження, колегія суддів прийшла до висновку, що істотних порушень кримінального процесуального закону, які тягнуть безумовне скасування вироку або перешкоджали чи могли перешкодити суду повно та всебічно розглянути справу і постановити законний, обґрунтований і справедливий вирок, не встановлено. Також не встановленого упередженого ставлення суду до обвинуваченого ОСОБА_8 під час розгляду справи.
Приймаючи до уваги викладене, колегія суддів прийшла до висновку, що процесуальні права обвинуваченого та їх реалізація в ході судового розгляду справи були забезпечені та дотримані, і їх істотних порушень, не встановлено.
Відповідно до змісту положень ст. 50 КК України, покарання за вироком суду, з-поміж інших завдань, має на меті не тільки кару, а повинно досягти мети виправлення та запобігання вчиненню нових злочинів як засудженим, так й іншими особами.
Згідно із загальними засадами призначення покарання, визначеними ст. 65 КК України, особі, яка вчинила злочин, зокрема, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових злочинів, з урахуванням ступеню тяжкості вчиненого злочину, особи винного та обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Призначаючи обвинуваченому ОСОБА_8 покарання, суд першої інстанції, у відповідності до ст. 65 КК України, у повній мірі врахував ступінь тяжкості вчиненого злочину, який відповідно до ст.12 КК України відноситься до категорії не тяжких злочинів, згідно з ч.3 ст.25 КК України є необережним, характер допущених особою порушень правил безпеки дорожнього руху, особу винуватого, який характеризується позитивно, осудний, раніше не судимий, на обліку лікаря нарколога чи психіатра не перебуває, враховано відсутність обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
А тому, на думку колегії суддів, обґрунтовано зробив висновок про те, що виправлення та перевиховання обвинуваченого можливе лише призначити покарання у виді штрафу із застосуванням додаткового покарання.
Що стосується доводів про призначення ОСОБА_8 покарання не пов'язане із позбавленням волі, застосувавши вимоги ст. 69 КК України, необхідно зазначити наступне.
Кримінальний закон передбачає у виключних випадках можливість застосування положень ст. 69 КК України лише за наявності кількох обставин, що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Тобто, призначення покарання, нижчого від найнижчої межі, встановленої в санкції відповідної норми, можливе, якщо певні обставини або сукупність обставин одночасно відповідають двом умовам, визначеним в законі: вони можуть бути визнані такими, що пом'якшують покарання відповідно до ч. 1 та/або ч. 2 ст. 66 КК України, та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
При визначенні поняття обставин, що істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину, суд повинен виходити з системного тлумачення статей 66 та 69 КК України, згідно з якими підстави, що дають суду повноваження вийти за межі мінімального покарання, встановленого законом, мають знаходитися у зв'язку з метою злочину, роллю, яку виконувала особа, визнана винуватою у вчиненні кримінального правопорушення, її поведінкою під час його вчинення, іншими факторами, які безпосередньо впливають на суспільну небезпеку злочину та особу винного.
Суд, застосовуючи положень ст. 69 КК України при призначенні покарання, зобов'язаний не лише перерахувати обставини, що його пом'якшують, а й обґрунтувати яким чином такі обставини істотно знизили чи мали би знизити ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Як вбачається зі зі місту апеляційної скарги обвинувачений просить врахувати:
- Грубе порушення ПДР потерпілою (автомобіль не бачила, дорогу перебігала, перебігала дорогу в забороненому місці), що підтверджується матеріалами справи, показами свідків та в ході судового засідання показами самої потерпілої.
- Відсутність порушення ним ПДР.
- Додаткове покарання у вигляді тривалого позбавлення права керування транспортними засобами так, як користування таким правом безпосередньо пов'язане з основною професійною діяльністю (робота водієм), яка є основним джерелом доходу.
- Відсутні тяжкі наслідки.
- Раніше не судимий, відсутність обліку у лікаря нарколога чи психіатра.
- Відсутність обставин, що обтяжують покарання.
- Наявність хвороби легень, злоякісне новоутворення верхньої долі легені.
Однак вказані обставини в розумінні вимог ст. 69 КК України не є обставинами що пом'якшують покарання та істотно знижують ступінь тяжкості вчиненого злочину.
Так, обвинувачений ОСОБА_8 визнав в суді першої та апеляційної інстанції, не вибачився перед потерпілою та не відшкодував шкоду.
При цьому, вину у вчиненні інкримінованого кримінального правопорушення намагається покласти на потерпілу.
Відсутність тяжких наслідків, відсутність судимостей, відсутність обліку у лікаря нарколога чи психіатра, відсутність обставин, що обтяжують покарання та наявність хвороби легень, злоякісне новоутворення верхньої долі легені не може бути підставою для призначення більш м'якого покарання ніж призначено судом першої інстанції.
При фактичних обставинах даної справи, які встановлюють ступінь тяжкості вчиненого ОСОБА_8 кримінального правопорушення та ступінь його небезпечності для суспільства, відсутність пом'якшуючих обставин, не визнання вини, колегія суддів вважає, що призначене судом першої інстанції покарання у виді штрафу, буде достатнім для його виправлення, перевиховання, а також попередження вчинення ним, як самим обвинуваченим, так і іншими особами аналогічних кримінальних правопорушень.
Таке рішення, буде відповідати цілям та загальним засадам призначення покарання, через які реалізуються принципи законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації покарання.
Отже, доводи апеляційної скарги обвинуваченого про призначення більш м'якого покарання - є необґрунтованими, тому апеляція не може бути задоволена, як безпідставна. Адже, відповідно до вимог ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість чи через суворість, що по справі відсутнє. Оскільки у апеляції обвинувачений наполягає на призначенні більш м'якого покарання, а призначене покарання є обґрунтованим, виваженим та справедливим, то підстав для зміни вироку суду чи його скасування колегія суддів не вбачає.
На підставі викладеного, із урахуванням того, що доводи апеляційної скарги під час апеляційного перегляду, свого підтвердження не знайшли, підстав для скасування вироку суду першої інстанції, колегія суддів не вбачає.
Що стосується доводів апеляції про необґрунтоване стягнення з ПАТ «НВП «РАДІЙ» моральної шкоди необхідно зазначити наступне.
Право потерпілого на відшкодування шкоди, внаслідок злочину є його невід'ємним правом в рамках кримінального процесу. Однак, такі дії передбачають ініціативну та активну позицію самого потерпілого. Це повинно знаходити своє вираження у складенні відповідного позову з конкретними матеріальними вимогами.
Відповідно до ч. 1 ст. 129 КПК України - ухвалюючи обвинувальний вирок, суд залежно від доведеності підстав і розміру позову задовольняє цивільний позов повністю або частково чи відмовляє в ньому.
Моральна шкода, завдана фізичній особі неправомірними діями, на підставі ч.1 ст. 1167 ЦК України, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини.
У відповідності до ч. 3 ст. 23 ЦК України, розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно ч. 1 ст. 1168 ЦК України, моральна шкода, завдана каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я, може бути відшкодована одноразово або шляхом здійснення щомісячних платежів.
Відповідно до п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 "Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди" під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати у моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні нормальних життєвих зв'язків, порушення стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Згідно п.2 ч.2 ст.23 ЦК України, моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів.
Положеннями ч. 3 ст. 23 ЦК України встановлено, що розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх розумності і справедливості, характер порушення прав потерпілого, глибини фізичних та душевних страждань, а також ступінь вини особи, яка завдала матеріальної та моральної шкоди.
Моральна шкода у кримінальному проваджені може полягати, зокрема, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків, приниженні честі, гідності.
Право на відшкодування моральної шкоди, заподіяної внаслідок порушення їх прав і свобод та законних інтересів, є однією з конституційних гарантій кожної фізичної та юридичної особи (ст.ст. 32, 56, 62 Конституції України).
Під час розгляду справи, судом апеляційної інстанції встановлено наявність регламентованого законом юридичного складу, що є підставою для відшкодування моральної шкоди, завданої потерпілій ОСОБА_9 .
Як вбачається з матеріалів справи потерпілою ОСОБА_9 подано цивільний позов в якому вона просить, після змін, уточнень та доповнень стягнути з АТ «СК «ББС ІНШУРАНС» на її користь 3511 грн. 63 коп. матеріальної шкоди, з ПАТ «Науково-виробниче підприємство Радій» 100000 грн. на відшкодування моральної шкоди та з ОСОБА_8 40000 грн. на відшкодування моральної шкоди.
Також з матерів справи вбачається, що транспортний засіб, яким керував ОСОБА_8 був застрахований в АТ «СК «ББС ІНШУРАНС».
Необхідно зазначити про те, що Закон передбачає можливість стягнення моральної шкоди з:
- страхової компанія за полісом ОСЦПВ;
- водія - винуватець ДТП;
- роботодавця (якщо винуватець аварії був на роботі, то відповідальність може нести юридична особа, яка його найняла).
Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 2 ст. 1187 ЦК України).
Якщо особа під час керування транспортним засобом має посвідчення водія на право керування транспортним засобом відповідної категорії і реєстраційний документ на транспортний засіб, переданий їй власником або іншою особою, яка на законній підставі використовує такий транспортний засіб, то саме ця особа буде нести відповідальність за завдання шкоди (п. 2.2 Правил дорожнього руху України, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 № 1306).
Не вважається особою, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, і не несе відповідальності за шкоду перед потерпілим особа, яка керує транспортним засобом у зв'язку з виконанням своїх трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) із особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, якщо з нею укладено цивільно-правовий договір.
На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (ч. 3, 4 ст 1187 ЦК України).
Тобто, при визначенні неправомірності заволодіння транспортним засобом враховується:
час заподіяння шкоди (чи була заподіяна шкода під час виконання трудових обов'язків, чи в вільний від роботи час);
правомірність експлуатації (було довірено предмет підвищеної небезпеки працівникові у процесі виконання ним трудових обов'язків або він самовільно неправомірно використовував його у особистих цілях).
Фізична чи юридична особа, яка відшкодувала шкоду, завдану її працівником при виконанні трудових (службових) обов'язків на підставі трудового договору (контракту) чи цивільно-правового договору, має право зворотної вимоги (регресу) до такого працівника - фактичного завдавача шкоди - у розмірі виплаченого відшкодування, якщо інший розмір не встановлений законом (ч. 1 ст. 1191 ЦК України).
На особу, яка перебувала в трудових відносинах на підставі трудового договору (контракту) і завдала шкоди життю чи здоров'ю у зв'язку з використанням транспортного засобу, що належить роботодавцю, відповідальність за завдання шкоди може бути покладена лише за умови, якщо буде доведено, що вона заволоділа транспортним засобом неправомірно (п. 6 Постанова Вищого спеціалізованого суду від 01.03.2013 № 4 "Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки").
Особа, яка неправомірно заволоділа транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, завдала шкоди діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, зобов'язана відшкодувати її на загальних підставах (ч. 3 ст. 1187 ЦК України) .
Якщо неправомірному заволодінню іншою особою транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом сприяла недбалість її власника (володільця), шкода, завдана діяльністю щодо його використання, зберігання або утримання, відшкодовується ними спільно, у частці, яка визначається за рішенням суду з урахуванням обставин, що мають істотне значення (ч. 4 ст. 1187 ЦК України).
Разом з тим суд першої інстанції стягнув матеріальну шкоду з Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС»», а моральну шкоду з Приватного акціонерного товариства «Науково-виробниче підприємство «Радій»».
Апеляційний суд звертає увагу, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє ТЗ, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку (ч. 1 ст. 1187 ЦК України).
Стаття 1 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначає термін «особи, відповідальність яких застрахована» - страхувальник та інші особи, які правомірно володіють забезпеченим транспортним засобом. Володіння забезпеченим транспортним засобом вважається правомірним, якщо інше не встановлено законом або рішенням суду.
Суд першої інстанції не врахував правову позицію Верховного суду, викладену у постанові ВП ВС від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18) , яка відповіла на питання: до якої особи подається позов: СК чи особа, винної у скоєнні ДТП?
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно з цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виник обов'язок з виплати страхового відшкодування (зокрема, у випадках, передбачених у статті 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика.
В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Велика Палата Верховного Суду вважає, що покладання обов'язку з відшкодування шкоди у межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Верховний Суд 14 Уклавши договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов'язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов'язку страхувальника, який завдав шкоди.
А тому, страховик, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, згідно зі статтями 3 і 5 вказаного Закону реалізує право вимоги, передбачене статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування», шляхом звернення з позовом до страховика, в якого завдавач шкоди застрахував свою цивільно-правову відповідальність.
При цьому, колегія суддів також враховує правову позицію Верховного Суду викладену у постанові ВП ВС від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 з приводу питання чи є нездійснення потерпілою особою всупереч своїм власним інтересам обов'язку звернутися до страховика із заявою про страхове відшкодування впродовж одного року (з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди) підставою припинення права вимоги до завдавача шкоди і обов'язку такої особи відшкодувати завдану нею шкоду.
Та зокрема, роз'яснила, що право потерпілого на отримання відшкодування завданої йому шкоди шляхом виконання страховиком узятих на себе зобов'язань не є безумовним, а пов'язується з поданням до такого страховика заяви про здійснення страхової виплати (відшкодування), що у свою чергу законодавець обмежує річним строком з моменту скоєння відповідної ДТП. Річний строк є преклюзивним і поновленню не підлягає.
Разом з тим, а ні Закон №1961-IV, а ні ЦК України, а ні будь-який інший закон не передбачає в цьому випадку припинення взагалі права потерпілою особи на отримання відшкодування або на задоволення позову як, наприклад, передбачено ЦК України при пропуску позовної давності.
З огляду на те, що пропуск річного строку звернення із заявою до страховика (страхової компанії) не зазначений у законодавстві (стаття 12 ЦК України) як підстава для припинення матеріального права, цей строк не може бути розцінений, як преклюзивний і такий, що припиняє існуюче право на отримання відшкодування шкоди в розмірі регламентних виплат взагалі.
Аналізуючи норми законодавства стосовно добросовісної поведінки всіх учасників правовідносин (стаття 13 ЦПК України) та принципу повного відшкодування шкоди (стаття 1166 ЦК України), ВП ВС з огляду на відсутність норми закону, що передбачає припинення в цьому випадку цивільного права на відшкодування, та з урахуванням із загального права особи на захист права в суді (стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод) дійшла висновку, що при добросовісній поведінці потерпілої особи та доведеності, що річний строк пропущено через незалежні від потерпілої особи причини, особа може отримати таке відшкодування, пред'явивши вимогу до страховика (страхової компанії) в судовому порядку протягом строку позовної давності.
Суд першої інстанції не звернув уваги, що особою, яка завдала шкоди та відповідальність якої застрахована, може бути і не власник ТЗ (не страхувальник, не особа, яка вчиняла договір обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності зі страховиком) за умови правомірного володіння такою особою забезпеченим ТЗ. Власник ТЗ, який правомірно передав володіння забезпеченим транспортним засобом, може бути особою, якій завдано шкоди забезпеченим ТЗ.
При цьому, суд не дав належної оцінки, що цивільно-правова відповідальність власника транспортного засобу була застрахована у страховика - Акціонерного товариства «Страхова компанія «ББС ІНШУРАНС». Тобто, за наявності страхового поліса (ОСЦПВ) у водія, який вчинив ДТП, шкоду потерпілим відшкодовує страховик у межах лімітів відповідальності. Водій несе особисту фінансову відповідальність лише тоді, коли сума збитків перевищує ліміт страховки або у випадку виникнення права на регрес.
А тому, суд повинен був залучити страховика (страхову компанію) до справи в якості співвідповідача і за позовними вимогами про стягнення моральної шкоди, що не було зроблено у зв'язку з чим вирок в частині вирішення цивільного позову слід скасувати, а справу направити на новий розгляд в порядку цивільного судочинства зі стадії відкриття провадження.
Керуючись ст.ст. 376, 404, 405, 407-409, 419 КПК України, колегія суддів -
Апеляційні скарги захисника ОСОБА_7 , який діє в інтересах обвинуваченого ОСОБА_8 , - залишити без задоволення.
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_8 та представника ПАТ «НВП «РАДІЙ», - задовольнити частково.
Вирок Фортечного районного суду м. Кропивницького від 21 січня 2026 року щодо ОСОБА_8 за ч.1 ст.286 КК України, - скасувати в частині вирішення цивільного позову.
Призначити новий судовий розгляд цивільного позову потерпілої ОСОБА_9 , в тому ж місцевому суді, в іншому складі суду зі стадії відкриття провадження, в порядку цивільного судочинства.
Ухвала апеляційного суду набирає законної сили з моменту її проголошення та може бути оскаржена до Верховного Суду, як суду касаційної інстанції, протягом трьох місяців з дня її проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4