18 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 910/11374/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.,
перевіривши матеріали касаційної скарги Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025 (суддя Демидов В. О.),
додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2025 (суддя Демидов В. О.)
і постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 (головуючий суддя Ткаченко Б. О., судді Гаврилюк О. М., Сулім В. В.)
у справі № 911/11374/25
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Газтрансінвест"
до Акціонерного товариства "Укргазвидобування"
про стягнення 678 000 грн,
У вересні 2025 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Газтрансінвест" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Акціонерного товариства "Укргазвидобування" про стягнення заборгованості в розмірі 678 000 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що 28.08.2024 між позивачем та відповідачем було укладено Договір поставки № УБГ24-299-1, відповідно до умов якого Постачальник зобов'язувався поставити Покупцеві кольматант горіховий, зазначений в Специфікації, що додається до Договору і є його невід'ємною частиною, а Покупець прийняти і оплатити такий Товар. Під поставкою сторони розуміють передачу Товару Постачальником для прийняття Покупцем.
23.08.2024 між Позивачем (Принципалом) - ТОВ "Газтрансінвест" та Акціонерним товариством - "БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ" було укладено Договір про надання банківської гарантії № 2297, відповідно до умов якого, за заявою Принципала Банк надає на користь Бенефіціара (Відповідача, АТ "Укргазвидобування") гарантію, за якою зобов'язується сплатити Бенефіціару на його письмову вимогу, що становить належне представлення, грошову суму у разі настання Гарантійного випадку, протягом строку дії або до дати закінчення дії Гарантії.
Відповідно до п.1.2. Договору про надання гарантії, загальна сума гарантії складає 678 000 грн.
Позивач частково сплатив за грошове забезпечення № 03-1/01/2297/3057 вiд 23.08.2024 на підставі Платіжного доручення № 879 від 23.08.2024 на суму 135 600 грн.
У зв'язку з тим, що поставка товару відбулася з порушенням строку встановленого у Специфікації, Банк вимагав Позивача виконати свої зобов'язання за Договором про надання гарантії № 2297-3 від 23.08.2024 та згідно з його умовами відшкодувати АТ "БАНК ІНВЕСТИЦІЙ ТА ЗАОЩАДЖЕНЬ" всіх витрат за Гарантією та сплатити Банку суму у розмірі 542 400 грн грошових коштів за гарантією.
При цьому, позивач зазначив, що ним було сплачено кошти, згідно Повiдомлення-вимоги про сплату грошових коштів, за вимогою по банкiвськiй гарантії № 03-1/01/2297/3057 від 23.08.2024 року, у сумі 543 000 грн.
Отже, відповідно до Звіту про виконання договору про закупівлю № UA-2024-07-26-001268-a, останній було виконано, проте кошти за банківською гарантією у сумі 678 000 повернуто не було.
17.11.2025 рішенням Господарського суду міста Києва позовні вимоги задоволено повністю.
28.11.2025 додатковим рішенням Господарського суду міста Києва заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Газтрансінвест" про ухвалення додаткового рішення задоволено частково.
29.01.2026 постановою Північного апеляційного господарського суду рішення Господарського міста Києва від 17.11.2025 і додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2025 залишені без змін.
Постановляючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції, з яким погодився суд апеляційної інстанції, встановив, що позивач здійснив повне виконання зобов'язання за договором, укладеним між сторонами, а тому наявні підстави для застосування до спірних правовідносин положень статті 27 Закону України "Про публічні закупівлі" та пункту 10.3. договору у вигляді повернення замовником (відповідачем) суми забезпечення виконання договору про закупівлю послуг після виконання учасником-переможцем договору.
Постановляючи оскаржуване додаткове рішення, суд першої інстанції, виходив із критеріїв реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), розумності їхнього розміру, приймаючи до уваги конкретні обставини справи, а також ураховуючи заперечення відповідача, дійшов висновку, що витрати позивача на професійну правничу допомогу підлягають до стягнення у розмірі 30 000 грн. Суд апеляційної інстанції також погодився з місцевим господарським судом про часткове задоволення вказаної заяви.
10.03.2026 скаржник подав до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 у справі № 910/11374/25.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 10.03.2026 вказану касаційну скаргу передано для розгляду колегії суддів у складі: Случ О. В. - головуючий (доповідач), Волковицька Н. О., Могил С. К.
За результатами перевірки матеріалів поданої касаційної скарги Верховний Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 у справі № 910/11374/25 і в обґрунтування цієї відмови зазначає про таке.
Згідно з пунктом 8 частини першої статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Аналогічне положення закріплено у частині першій статті 17 Господарського процесуального кодексу України, яким передбачено, що учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 9 частини третьої статті 2 Господарського процесуального кодексу України, одним з основних засад (принципів) господарського судочинства є забезпечення права на касаційне оскарження у визначених законом випадках.
Частина сьома статті 12 Господарського процесуального кодексу України визначає, що для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Таким чином, правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають вимогам вищенаведеної статті 129 Конституції України та узгоджуються з практикою Європейського суду з прав людини.
Предметом позову у цій справі є стягнення у розмірі 678 000 грн.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Аналіз наведеного законодавства дозволяє дійти висновку про те, що особи, які беруть участь у справі, у разі, якщо не погоджуються із ухваленими судовими рішеннями у справах з ціною позову, що не перевищує п?ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб після їх перегляду в апеляційному порядку, можуть скористатися правом їх оскарження у касаційному порядку лише у визначених законом випадках.
У постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 21.05.2021 у справі № 905/1623/20 зазначено, що зі змісту норми статті 244 Господарського процесуального кодексу України вбачається, що додаткове судове рішення є похідним від первісного судового акта, є його невід'ємною складовою та ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення; для оскарження судових рішень у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, скаржникові необхідно довести та обґрунтувати наявність передбачених пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України підстав.
Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07 лютого 1995 року державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу.
Скаржник в обґрунтування підстав касаційного оскарження судових рішень посилається на приписи частини другої статті 287 Господарського процесуального кодексу України. Проте, наводячи такі обґрунтування, скаржник не врахував, що у справі з ціною позову до п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму такі посилання можуть бути підставою для відкриття касаційного провадження лише за умови, що наявними будуть і, вже наведені вище, передбачені пунктом 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України умови, які даватимуть суду право вважати судові рішення у справі з ціною позову до п'ятиста розмірів прожиткового такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Верховний Суд зазначає, що такі посилання скаржника не є доводами, які у розумінні підпунктів "а" - "г" пункту 2 частини 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, підтверджують наявність випадку (випадків), який (які) дає (дають) право вважати судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню.
Підставами касаційного оскарження судових рішень скаржник зазначив, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також зазначив, що справа має виняткове значення для нього, що на його думку підпадає під дію підпунктів "а" і "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.
Зазначені доводи скаржника не свідчать про наявність підстав для відкриття касаційного провадження з цих підстав, оскільки саме власне твердження (без належного обґрунтування) скаржника про те, що касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, а також те, що справа має виняткове значення для нього не може бути визнано судом автоматичними підставами, на які поширюється дія положення підпунктів "а" і "в" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України.
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
У поданій касаційній скарзі скаржник не доводить, що спір у справі стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки мотиви скаржника, викладені у касаційній скарзі, зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями та аргументів щодо переоцінки встановлених судом обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Щодо виняткового значення справи, то в цьому випадку оцінка судом такої "винятковості" може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має для нього виняткове значення. Винятковість значення справи для учасника справи можна оцінити тільки з урахуванням особистої оцінки справи таким учасником. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Вжите законодавцем словосполучення "значний суспільний інтерес", зокрема, слід розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність кримінальних справ і навіть висвітлення інформації щодо них у засобах масової інформації, на думку колегії суддів, також не є автоматичною підставою для відкриття касаційного провадження у такій справі.
Незгода з рішеннями судів попередніх інстанцій не свідчить автоматично про неправильність застосування або порушення норм матеріального/процесуального права при ухваленні оскаржуваних судового рішення, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника внаслідок прийняття цього рішення, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судового рішення не на користь позивача/відповідача є звичайним передбачуваним процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій.
Суд зазначає, учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами а - г пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип «правової визначеності».
У подібних правовідносинах заявникам слід враховувати, що Верховний Суд є судом права і використання ним оціночних чинників, зокрема, таких понять, як: "суспільний інтерес", "значення для формування єдиної правозастосовчої практики", "малозначні справи", тощо, не повинні викликати думку про наявність певних ризиків, оскільки у деяких випадках вирішення питання про можливість касаційного оскарження має відноситися до його дискреційних повноважень і застосування Судом таких повноважень не може вважатися обмеженням доступу особи до процесу правосуддя з огляду на високий статус касаційного суду.
Касаційна скарга не містить обґрунтувань, які могли б бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" і "г" пункту 2 частини третьої статті 287 Господарського процесуального кодексу України, а суд не вбачає підстав для відкриття касаційного провадження у цій справі.
Доводи скаржника зводяться до незгоди з висновками судів попередніх інстанцій, необхідності переоцінки доказів у справі та безпосередньо пов'язані із встановленням фактичних обставин справи, тоді як суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази (частина друга статті 300 Господарського процесуального кодексу України).
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997).
Таким чином законодавець цілком свідомо надав Верховному Суду право використовувати процесуальний фільтр, закріплений у частині першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України і це повністю узгоджується із положеннями статті 129 Конституції України, завданнями та принципами господарського судочинства.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, з урахуванням викладеного, Суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у цій справі, оскільки касаційна скарга подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За таких обставин, керуючись статтями 12, 163, 234, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Акціонерного товариства "Укргазвидобування" на рішення Господарського суду міста Києва від 17.11.2025, додаткове рішення Господарського суду міста Києва від 28.11.2025 і постанову Північного апеляційного господарського суду від 29.01.2026 у справі № 911/11374/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання і оскарженню не підлягає.
Головуючий О. В. Случ
Судді Н. О. Волковицька
С. К. Могил