17 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 926/1013/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Могил С.К. - головуючий, Волковицька Н.О., Случ О.В.,
за участю секретаря судового засідання Амірханяна Р.К.
та представників
позивача: не з'явились,
відповідача: Лопух С.В. (в режимі відеоконференції),
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції касаційну скаргу Чернівецької міської ради
на постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.12.2025
та рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.06.2025
у справі № 926/1013/25
за позовом Чернівецької міської ради
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Буковина Трейдінг ЛТД"
про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою,
Чернівецька міська рада звернулась до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковина Трейдінг ЛТД», у якому просила суд усунути перешкоди у користуванні земельною ділянкою, шляхом скасування державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстр прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна, на незавершене будівництво, яке знаходиться за адресою м. Чернівці, вул. Кайндля Раймунда-Фрадріха 2-А, реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна: 1918889973101, із закриттям розділу.
Позовні вимоги мотивовані тим, що в Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо зареєстрованого права власності на нерухоме майно за адресою: вулиця Кайндля Раймунда-Фрідріха, 2-А в м. Чернівці (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1918889973101, тип об'єкта: незавершене будівництво, опис: незавершена будівництвом нежитлова будівля магазину-кафе, що становить 5% готовності (фундамент), власник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковина Трейдінг ЛТД». Однак для реєстрації права власності були наданні документи, які визнанні такими, що втратили чинність на дату реєстрації права власності на нерухоме майно (незавершене будівництво) та відсутні документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, реєстрація здійснена із порушеннями чинного законодавства. У зв'язку із цим, Чернівецька міська рада не може розпоряджатись власним майном, а саме земельною ділянкою, оскільки статтею 134 Земельного кодексу України регламентовано, обов'язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або передачі їх у користування на конкурентних засадах (на земельних торгах). Враховуючи факт наявної незаконної реєстрації об'єкта самочинного будівництва на земельній ділянці комунальної власності порушуються права Чернівецької міської територіальної громади, оскільки орган місцевого самоврядування, як власник, не може вільно розпоряджатися своєю власністю.
Рішенням Господарського суду Чернівецької області від 11.06.2025 (суддя Байталюк В.Д.), залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 (колегія суддів у складі: Скрипчук О.С. - головуючий, Кравчук Н.М., Зварич О.В.), у задоволені позовних вимог відмовлено.
Судами встановлено, що рішенням виконавчого комітету Чернівецької міської ради від 22.09.1998 № 426/12 «Про надання і передачу земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийняті рішення» продовжено термін тимчасового користування спільному українсько - швейцарсько-німецькому підприємству «Буковина-Трейдінг», яке знаходиться по вул. Челюскінців, 2-А, на земельну ділянку по вул. Челюскінців, 2-А, площею 0,021 га для будівництва та обслуговування продовольчого магазину кафе терміном на 5 років.
До вищевказаного рішення виконавчого комітету Чернівецької міської ради були внесені зміни 11.05.1999 № 333/10, в частині продовження терміну тимчасового користування земельною ділянкою по вул. Челюскінців, 2-А, площею 0,021 га змість Спільне українсько - швейцарське підприємство «Буковина-Трейдінг», вважати товариство з обмеженою відповідальністю «Буковина-Трейдінг».
На підставі рішень виконавчого комітету Чернівецької міської ради № 426/12 від 22.09.1998 та № 333/10 від 11.05.1999 було укладено договір між виконавчим комітетом Чернівецької міської Ради народних депутатів та Товариством з обмеженою відповідальністю «Буковина-Трейдінг» про тимчасове користування земельною ділянкою, площею 0,021 га, за адресою вул. Челюскінців, 2-А.
Додатковими угодами до договору про тимчасове користування землею від 16.07.2001 та від 13.08.2002 були внесені зміни в частині суми оплати оренди.
Рішенням Чернівецької міської ради IV скликання від 02.04.2004 № 416 «Про надання в оренду та користування земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками, відміну раніше прийнятих рішень та внесення змін в раніше прийняті рішення» визнано таким, що втратив чинність пункт 6.2 рішення виконкому міської ради від 22.09.1998 № 426/12 «Про надання і передачу земельних ділянок, припинення права користування земельними ділянками та внесення змін в раніше прийняті рішення» в частині надання Спільному українсько - швейцарсько-німецькому підприємству «Буковина-Трейдінг» земельної ділянки по вул. Челюскінців, 2-А площею 0.021 га та в тимчасове користування для будівництва та обслуговування продовольчого магазину - кафе терміном на 5 років у зв'язку із зміною умов користування землею та закінченням терміну користування земельною ділянкою (підстава: лист ТОВ «Буковина - Трейдінг» від 21.11.2003 № 7-4321). Також, визнано таким, що втратив чинність договір на право тимчасового користування землею (в тому числі на умовах оренди) від 03.11.1999 № 1342, укладений між виконкомом міської ради та ТОВ «Буковина-Трейдінг». Вирішено земельну ділянку по вул. Челюскінців, 2-А площею 0.021 га підготувати для продажу через аукціон.
В Єдиному державному реєстрі містяться відомості щодо зареєстрованого права власності на нерухоме майно за адресою: вулиця Кайндля Раймунда-Фрідріха, 2-А в м. Чернівці (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна 1918889973101, тип об'єкта: незавершене будівництво, опис: незавершена будівництвом нежитлова будівля магазину-кафе, що становить 5% готовності (фундамент), власник: Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковина Трейдінг ЛТД».
У відомостях щодо документів які подані для державної реєстрації, міститься: довідка, серія та номер: 18.09./2019-ті, виданий 18.09.2019, видавник: Сопіт В.В., п.п.; технічний паспорт, серія та номер: б/н, видано 18.09.2019, видавник Сопіт В.В., п.п.; рішення органу місцевого самоврядування, серія та номер: 426/12, виданий 22.09.1998, видавник: Чернівецька міська рада; договір про тимчасове користування землею (в тому числі на умовах оренди), серія та номер: 1342, виданий 06.04.1999, видавник: Чернівецька міська рада; додаткова угода до договору, серія та номер: 1342, виданий 13.09.2002, видавник: Чернівецька міська рада.
Для реєстрації були наданні документи, які визнанні такими, що втратили чинність на дату реєстрації права власності на нерухоме майно (незавершене будівництво) та відсутні документи, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт, реєстрація здійснена із порушеннями чинного законодавства. Чернівецька міська рада зазначає, що не може розпоряджатись власним майном, а саме земельною ділянкою. Враховуючи факт наявної незаконної реєстрації незавершеного будівництва на земельній ділянці комунальної власності порушуються права Чернівецької міської територіальної громади, оскільки орган місцевого самоврядування, як власник, не може вільно розпоряджатися своєю власністю.
Відмовляючи у задоволенні позову місцевий господарський суд, з висновками якого погодився суд апеляційної інстанції, виходив з того, що з огляду на встановлені обставини про те, що на земельній ділянці, яка належать на праві власності позивачу, знаходиться об'єкт: незавершене будівництво з відсотком готовності 5% та який зареєстрований на праві власності за відповідачем, з огляду на те, що саме по собі задоволення позову про скасування державної реєстрації права власності в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єкта нерухомого майна із закриттям розділу, остаточно не відновить права власника земельної ділянки, оскільки знаходження на земельній ділянці відповідного майна створює для позивача перешкоди у реалізації ним прав власника, належним та ефективним способом захисту порушеного права позивача, є пред'явлення позову про скасування державної реєстрації об'єкту із закриттям відповідного розділу Державного реєстру та звільнення відповідачем земельної ділянки від об'єкта незавершеного будівництва шляхом його знесення з приведенням земельної ділянки у придатний для використання стан. Відтак, оскільки позивач у цій справі не заявляв до суду вимогу про звільнення відповідачем земельної ділянки від об'єкта незавершеного будівництва шляхом його знесення з приведенням земельної ділянки у придатний для використання стан, обраний позивачем спосіб захисту прав не є ефективним, оскільки сам по собі не призведе до повного відновлення права позивача як власника земельної ділянки на вільне володіння та розпорядження належним йому майном. При цьому суд апеляційної інстанції відмовив у клопотанні про долучення доказів (позивач просив долучити до матеріалів справи акт обстеження земельної ділянки за адресою вул. Кайндля Раймунда-Фрадріха 2-А від 30.06.2025 і вказував, що виїзна комісія відбулась після ухвалення рішення судом першої інстанції, з метою підтвердження відсутності незавершеного будівництва), оскільки заявник просив долучити до матеріалів справи докази, яких не існувало ні на момент розгляду справи у суді першої інстанції, ні на момент винесення оскаржуваного рішення, а така обставина, як відсутність існування доказів на момент ухвалення рішення суду першої інстанції, взагалі виключає можливість прийняття судом апеляційної інстанції додаткових доказів у порядку статті 269 ГПК України.
Не погоджуючись з постановою апеляційного та рішенням місцевого господарських судів, позивач звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить їх скасувати та ухвалити нове, яким позов задовольнити, а у випадку виявлення судом касаційної інстанції, що апеляційним господарським судом порушені процесуальні норми, що унеможливило встановлення важливих обставин - скасувати судові рішення та направити справу на новий розгляд.
В обґрунтування своїх вимог скаржник посилається на те, що суди попередніх інстанцій неправильно застосували положення статей 376, 391 Цивільного кодексу України, статті 152 Земельного кодексу України та не врахували, що державна реєстрація права власності на об'єкт незавершеного будівництва (фундамент, 5% готовності) була здійснена на підставі документів, які втратили чинність на момент реєстрації, та за відсутності чинного права користування земельною ділянкою. Скаржник зазначає, що наявність незаконного реєстраційного запису створює юридичну перешкоду в розпорядженні комунальною земельною ділянкою, зокрема щодо її продажу на конкурентних засадах згідно зі ст. 134 Земельного кодексу України. При цьому суди попередніх інстанцій дійшли помилкового висновку про неефективність обраного способу захисту без вимоги про знесення, попри встановлений актом обстеження факт фізичної відсутності будь-якого об'єкта на земельній ділянці, що робить вимогу про знесення завідомо неможливою до виконання.
Скаржником умотивовано подання касаційної скарги на підставі п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 та ГПК України, а саме:
- судами не враховано висновків Верховного Суду щодо застосування принципу ефективності способу захисту, викладених у постановах: від 22.08.2018 у справі № 925/1265/16 (п. 5.6), від 06.02.2019 у справі № 522/12901/17-ц, від 02.07.2019 у справі № 48/340 (п. 6.41), від 01.10.2019 у справі № 910/3907/18 (п. 48), від 28.01.2020 у справі № 50/311-б (п. 91), від 19.05.2020 у справі № 922/4206/19 (п. 43), від 22.09.2020 у справі № 910/3009/18 (п. 88), від 22.06.2021 у справі № 200/606/18 (п. 75), від 22.06.2021 у справі № 334/3161/17 (п. 55);
- апеляційним господарським судом не застосовано правові висновки Великої Палати Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 911/3594/17, від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20, від 15.11.2023, за якими державна реєстрація права власності є лише презумпцією, що може бути спростована, і не є безспірним підтвердженням наявності права власності, особливо у випадку самочинного будівництва;
- висновки судів про обов'язковість одночасного заявлення вимоги про знесення об'єкта суперечать правовим позиціям Великої Палати Верховного Суду, викладеним у постановах від 03.08.2022 у справі № 727/4058/20 та від 05.08.2022 у справі № 922/2060/20, оскільки ст. 376 Цивільного кодексу України не встановлює імперативного обов'язку знесення, якщо перешкода існує виключно у правовому полі;
- суд апеляційної інстанції в порушення норм процесуального права (п.п. 1, 3 ч. 3 ст. 310 ГПК України) не дослідив зібрані у справі докази та необґрунтовано відхилив акт обстеження земельної ділянки з фотофіксацією, які підтверджують відсутність фундаменту та будь-яких споруд на земельній ділянці, що мало суттєве значення для визначення ефективності способу захисту.
Ухвалою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 18.02.2026 відкрито провадження за касаційною скаргою з підстав, передбачених п.п. 1, 4 ч. 2 ст. 287 ГПК України, призначено останню до розгляду у відкритому судовому засіданні на 17.03.2026 та надано строк на подання відзивів на касаційну скаргу до 09.03.2026.
Переглянувши в касаційному порядку постанову апеляційного та рішення місцевого господарських судів, колегія суддів Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду дійшла висновку про наявність підстав для часткового задоволення касаційної скарги, з огляду на таке.
Щодо підстави касаційного оскарження, передбаченої п. 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 300 ГПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.
Пунктом 1 ч. 2 ст. 287 ГПК України підставою касаційного оскарження судових рішень визначено застосування судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні норми права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
Суд враховує, що судовими рішеннями в подібних правовідносинах є такі рішення, де подібними є (1) предмети спору, (2) підстави позову, (3) зміст позовних вимог та встановлені судом фактичні обставини, а також має місце (4) однакове матеріально-правове регулювання спірних правовідносин (аналогічна позиція викладена у постановах ВП ВС від 05.06.2018 у справі № 523/6003/14-ц, від 19.06.2018 у справі № 922/2383/16, від 20.06.2018 у справі № 755/7957/16-ц, від 26.06.2018 у справі № 2/1712/783/2011, від 26.06.2018 у справі № 727/1256/16-ц, від 04.07.2018 у справі № 522/2732/16-ц).
Зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності в різних судових рішеннях суду (судів) касаційної інстанції визначається обставинами кожної конкретної справи ((див. постанови Верховного Суду від 27.03.2018 у справі № 910/17999/16 (пункт 32); від 25.04.2018 у справі № 925/3/17 (пункт 38); від 16.05.2018 у справі № 910/24257/16 (пункт 40); від 05.06.2018 у справі № 243/10982/15-ц (пункт 22); від 31.10.2018 у справі № 372/1988/15-ц (пункт 24); від 05.12.2018 у справах № 522/2202/15-ц (пункт 22) і № 522/2110/15-ц (пункт 22); від 30.01.2019 у справі № 706/1272/14-ц (пункт 22)).)
При цьому колегія суддів враховує позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження №14-16цс20), відповідно до якої у кожному випадку порівняння правовідносин і їхнього оцінювання на предмет подібності слід насамперед визначити, які правовідносини є спірними. А тоді порівнювати права й обов'язки сторін саме цих відносин згідно з відповідним правовим регулюванням (змістовий критерій) і у разі необхідності, зумовленої цим регулюванням, - суб'єктний склад спірних правовідносин (види суб'єктів, які є сторонами спору) й об'єкти спорів. Тому з метою застосування відповідних приписів процесуального закону не будь-які обставини справ є важливими для визначення подібності правовідносин.
На предмет подібності слід оцінювати саме ті правовідносини, які є спірними у порівнюваних ситуаціях. Встановивши учасників спірних правовідносин, об'єкт спору (які можуть не відповідати складу сторін справи та предмету позову) і зміст цих відносин (права й обов'язки сторін спору), суд має визначити, чи є певні спільні риси між спірними правовідносинами насамперед за їхнім змістом. А якщо правове регулювання цих відносин залежить від складу їх учасників або об'єкта, з приводу якого вони вступають у правовідносини, то у такому разі подібність слід також визначати за суб'єктним і об'єктним критеріями відповідно. Для встановлення подібності спірних правовідносин у порівнюваних ситуаціях суб'єктний склад цих відносин, предмети, підстави позовів і відповідне правове регулювання не обов'язково мають бути тотожними, тобто однаковими.
Водночас колегія суддів зазначає, що слід виходити також з того, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах.
Згідно з положеннями статей 2, 4, 5 ГПК України, статей 15, 16 ЦК України підставою для захисту цивільного права чи охоронюваного законом інтересу є його порушення, невизнання чи оспорення. Тому задоволення судом позову можливе лише за умови доведення позивачем обставин щодо наявності у нього відповідного права (охоронюваного законом інтересу), а також порушення (невизнання, оспорення) зазначеного права відповідачем з урахуванням належності обраного способу судового захисту.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала (зокрема у постанові від 22.06.2021 у справі № 200/606/18), що застосування конкретного способу захисту цивільного права або інтересу залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Також Велика Палата Верховного Суду зауважувала, що застосування будь-якого способу захисту цивільного права та інтересу має бути об'єктивно виправданим та обґрунтованим. Це означає, що: застосування судом способу захисту, обраного позивачем, повинно реально відновлювати його наявне суб'єктивне право, яке порушене, оспорюється або не визнається; обраний спосіб захисту повинен відповідати характеру правопорушення; застосування обраного способу захисту має відповідати цілям судочинства; застосування обраного способу захисту не повинно суперечити принципам верховенства права та процесуальної економії, зокрема, не повинно спонукати позивача знову звертатися за захистом до суду (такі висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19, від 26.01.2021 у справі №522/1528/15-ц, від 08.02.2022 у справі №209/3085/20).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 13.02.2024 у справі №910/2592/19 зокрема вказала, що рішення суду має остаточно вирішувати спір по суті та захищати порушене право чи інтерес; якщо для реалізації рішення суду необхідно ще раз звертатися до іншого суду й отримувати ще одне рішення, це означає, що обраний спосіб захисту є неефективним. Тож завданням суду є вирішення спору, який виник між учасниками справи, у найбільш ефективний спосіб з метою запобігання ситуаціям, які б спричинили повторне звернення до суду з іншим позовом, або захисту порушеного права в інший спосіб, тобто вирішення спору між сторонами у такий спосіб, щоб учасники правовідносин не мали необхідності докладати зайвих зусиль для врегулювання спору повторно, або врегулювання спору в іншій спосіб, або врегулювання іншого спору, який виник у зв'язку із судовим рішенням тощо.
Позивач як особа, якій належить право на звернення до суду з позовом за захистом свого права та інтересу, самостійно визначає порушене, невизнане чи оспорюване право або охоронюваний законом інтерес, що потребують судового захисту, та спосіб захисту прав або інтересів, передбачений законом чи договором, або інший спосіб, який не суперечить закону і який він просить суд визначити у рішенні (постанова Великої Палати Верховного Суду від 22.06.2021 у справі №334/3161/17).
У п. 43 постанови від 15.03.2024 у справі № 904/192/22 об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду підтвердила попередні висновки, що обрання позивачем неналежного або неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові незалежно від інших встановлених судом обставин (постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.01.2021 у справі №916/1415/19 (п. 6.21), від 02.02.2021 у справі №925/642/19 (п. 54), Великої Палати Верховного Суду від 06.04.2021 у справі №910/10011/19 (п. 99), від 22.06.2021 у справі №200/606/18 (п. 76), від 23.11.2021 у справі №359/3373/16-ц (п. 155)).
Так у вказаній справі Чернівецька міська рада звернулася до суду з позовом про усунення перешкод у користуванні земельною ділянкою, шляхом скасування державної реєстрації права власності, оскільки вважала даний спосіб захисту єдиним який може відновити порушене її право.
В свою чергу, суди обох інстанцій дійшли висновків, що ефективним в даному випадку способом захисту прав територіальної громади є, окрім заявленої позовної вимоги, саме усунення перешкод у користуванні Чернівецькою міською радою земельною ділянкою комунальної власності яка знаходиться за адресою м. Чернівці, вул. Кайндля Раймунда-Фрадріха 2-А, шляхом знесення об'єкта нерухомого майна (незавершене будівництво) реєстраційний номер: 1918889973101, яке знаходиться за вказаною адресою, оскільки на земельній ділянці, яка належить на праві власності позивачу, знаходиться об'єкт: незавершене будівництво з відсотком готовності 5% та який зареєстрований на праві власності за відповідачем, а тому сам по собі обраний спосіб захисту не призведе до повного відновлення права позивача як власника земельної ділянки на вільне володіння та розпорядження належним йому майном.
Оспорюючи ці висновки скаржник посилається на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 вказала, що вимоги про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ця реєстрація створює відповідні перешкоди.
Так у вказаній постанові (п. 11.10) Велика Палата Верховного Суду зауважила, що вимоги про визнання незаконним (недійсним) і скасування рішення органу влади про надання земельної ділянки у власність і про скасування державної реєстрації такого права за певних умов можна розглядати як вимоги про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні майном, якщо саме ці рішення та реєстрація створюють відповідні перешкоди. У справі № 633/408/18 мета прокурора була спрямована на відновлення власником володіння спірною земельною ділянкою, і Велика Палата Верховного Суду зазначила, що не є належними й ефективними способами захисту вимоги визнати незаконним і скасувати наказ ГУ Держгеокадастру в Харківській області «Про передачу земельної ділянки у власність» від 04.05.2016 № 3620-СГ та скасувати рішення державного реєстратора Печенізької районної державної адміністрації Гаспаряна Г.А. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень № 28946817 від 01.06.2016. Саме тому, виходячи з мети позову, який заявив прокурор, і його обґрунтування, вимогу зобов'язати повернути у відання держави в особі ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельну ділянку площею 4,6902 га (кадастровий номер 6324681000:02:001:1071) слід розуміти як вимогу про витребування цієї ділянки з володіння на користь власника. Зміни під час провадження у справі в адміністративно-територіальному устрої та перехід права розпорядження певними земельними ділянками від держави до територіальної громади не впливають на можливість задоволення цього позову та виконання рішення суду на користь належного суб'єкта (територіальної громади).
Тобто правова позиція, викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.06.2023 у справі № 633/408/18, не може бути застосована до спірних правовідносин у справі № 926/1013/25, оскільки правовідносини у першій стосуються захисту права власності шляхом віндикації земельної ділянки, тоді як у цій справі предметом захисту є право розпорядження власністю шляхом скасування недостовірного реєстраційного запису на нерухоме майно.
Колегією суддів також відхиляються посилання позивача на те, що висновком у постанові Верховного Суду від 27.10.2021 у справі №545/1883/20 встановлено, що задоволення вимоги про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію права власності призведе до відновлення порушених прав позивача і не потребує для застосування додаткових способів захисту, оскільки справа № 545/1883/20 стосується захисту прав іпотекодавця-споживача у процедурі позасудового стягнення за валютним кредитом, що регулюється специфічним законодавством, і не може вважатися подібною до спору про усунення перешкод у розпорядженні земельною ділянкою комунальної власності, де об'єкт нерухомості фактично не є завершеним будівництвом.
Разом з тим, у постанові Верховного Суду від 24.05.2022 у cправі № 918/264/21 зазначено, що відповідно до статті 391 ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном.
Частиною 2 ст. 152 ЗК України передбачено, що власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Відповідно до правового висновку, викладеному в постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 922/3403/20, правом вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою наділені лише власники, землекористувачі та особи, які мають інші речові права на земельну ділянку, в межах якої розміщено об'єкт незавершеного будівництва іншої особи, права осіб, що мають право на таку земельну ділянку, у такій ситуації порушуються, до таких правовідносин слід застосовувати положення статті 391 ЦК України.
Спірними у цій справі були правовідносини щодо захисту прав власника земельної ділянки внаслідок реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, що розташований на земельній ділянці, що відповідає критерію подібності правовідносин, визначеному в пункт 39 постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.10.2021 у справі № 233/2021/19 (провадження № 14-166цс20).
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду від 22.09.2021 у справі № 922/3403/20, який також підтверджено у постанові Верховного Суду від 24.05.2022 у справі № 918/264/21, правом вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування земельною ділянкою наділені лише власники, землекористувачі та особи, які мають інші речові права на земельну ділянку, в межах якої розміщено об'єкт незавершеного будівництва іншої особи, права осіб, що мають право на таку земельну ділянку, у такій ситуації порушуються, до таких правовідносин слід застосовувати положення статті 391 ЦК України.
У постановах Верховного Суду в справі № 922/3403/20 і № 918/264/21 також міститься висновок про те, що позивач (міська рада) для поновлення своїх порушених прав має право після скасування державної реєстрації права власності відповідача на незавершене будівництво пред'явити позов про звільнення земельної ділянки особою, яка перешкоджає в користуванні або (та) розпорядженні нею. Зазначене, за висновками Верховного Суду у вказаних справах, свідчить про ефективність та достатність такого способу захисту, як скасування державної реєстрації права власності у такій категорії спорів.
Колегія суддів погоджується з даним висновком та додатково зазначає, що згідно з частиною першою статті 316 ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.
У статті 179 цього Кодексу визначено, що річчю є предмет матеріального світу, щодо якого можуть виникати цивільні права та обов'язки.
Згідно із частиною третьою статті 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" у разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення чи у випадку, передбаченому пунктом 1 частини сьомої статті 37 цього Закону, на підставі рішення Міністерства юстиції України, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування на підставі судового рішення документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, що мало наслідком державну реєстрацію набуття речових прав, обтяжень речових прав, відповідні права чи обтяження припиняються. У разі якщо в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, наявні відомості про речові права, обтяження речових прав, припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації, або якщо відповідним судовим рішенням також визнаються речові права, обтяження речових прав, одночасно з державною реєстрацією припинення речових прав чи обтяжень речових прав проводиться державна реєстрація набуття відповідних прав чи обтяжень. При цьому дата і час державної реєстрації набуття речових прав, обтяжень речових прав, що були припинені у зв'язку з проведенням відповідної державної реєстрації та наявні в Державному реєстрі прав на нерухоме майно, у тому числі в його невід'ємній архівній складовій частині, залишаються незмінними.
Стаття 2 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" передбачає, що державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - це офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Відтак, передчасними є висновки судів щодо неефективності обраного позивачем способу захисту з посиланням на те, що він не призведе до повернення йому земельної ділянки в належному стані, оскільки невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови в позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав (див. mutatis mutandis постанову Великої Палати Верховного Суду від 16.11.2022 у справі № 911/3135/20). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України). Близькі за змістом висновки також сформульовані у постановах Верховного Суду від 19.04.2023 у справі № 904/7803/21, від 20.09.2023 року у справі № 910/3453/22.
З'ясування відповідних обставин має здійснюватися із застосуванням критеріїв оцінки доказів, передбачених статтею 86 ГПК України.
Враховуючи вказане вище, прийняті у справі судові рішення не можна визнати законними і обґрунтованими, оскільки судами при їх постановленні були порушені вимоги господарського процесуального законодавства щодо всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи.
Відповідно до частин першої та другої статті 300 ГПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.
Згідно з приписами пункту 2 частини першої статті 308 ГПК України суд касаційної інстанції за результатами розгляду касаційної скарги має право скасувати судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій повністю або частково і передати справу повністю або частково на новий розгляд, зокрема за встановленою підсудністю або для продовження розгляду.
Беручи до уваги те, що суди попередніх інстанцій допустили неправильне застосування норм матеріального права та порушили норми процесуального права, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, оскільки не дослідили всі зібрані у справі докази та не надали їм належної оцінки, а також враховуючи передбачені частиною другою статті 300 ГПК України межі розгляду справи судом касаційної інстанції, судові рішення попередніх інстанцій, ухвалені за результатами розгляду справи по суті заявлених позовних вимог, підлягають скасуванню, а справа - направленню на новий розгляд до суду першої інстанції.
Під час нового розгляду справи суду слід урахувати наведене, дослідити та об'єктивно оцінити аргументи учасників справи і всі зібрані у справі докази в їх сукупності, всебічно і повно з'ясувати фактичні обставини справи та, залежно від встановленого, прийняти обґрунтоване і законне судове рішення.
Керуючись ст.ст. 300, 301, 308, 310, 314, 315, 317 ГПК України, Суд, -
Касаційну скаргу Чернівецької міської ради задовольнити частково.
Постанову Західного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 та рішення Господарського суду Чернівецької області від 11.06.2025 у справі № 926/1013/25 скасувати.
Справу № 926/1013/25 направити на новий розгляд до Господарського суду Чернівецької області.
Постанова набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя Могил С.К.
Судді: Волковицька Н.О.
Случ О.В.