18 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 902/1497/23
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Бакуліна С.В. - головуючий, Кібенко О.Р., Студенець В.І.
за участю секретаря судового засідання - Федорченка В.М.,
прокурора - Ковальчука О.І.,
позивача 1 - не з'явились,
позивача 2 - Сеніва А.М.,
відповідача 1 - не з'явились,
відповідачки 2 - Задарко Ю.М.,
третьої особи - не з'явились,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали касаційної скарги фізичної особи-підприємця Дощини Світлани Лівонівни
на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 (головуючий суддя - Бучинська Г.Б., судді: Маціщук А.В., Філіпова Т.Л.) та рішення Господарського суду Вінницької області від 08.02.2024 (суддя Яремчук Ю.О.)
у справі №902/1497/23
за позовом Заступника керівника Вінницької окружної прокуратури в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби та Вінницької обласної ради
до 1. Тиврівського обласного будинку-інтернату для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку,
2. фізичної особи-підприємця Дощини Світлани Лівонівни,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивачів: Південно-Західне міжобласне відділення Антимонопольного комітету України,
про визнання договору недійсним та повернення 251 080 грн,
1. Заступник керівника Вінницької окружної прокуратури (далі за текстом також - прокурор) в інтересах держави в особі Північного офісу Держаудитслужби (далі за текстом також - Держаудитслужба) та Вінницької обласної ради (далі за текстом також - Рада) звернувся до Господарського суду Вінницької області з позовом до Тиврівського обласного будинку-інтернату для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку (далі за текстом також - Будинок-інтернат) та фізичної особи-підприємця Дощини Світлани Лівонівни (далі за текстом також - ФОП Дощина С.Л.) про визнання недійсним договору про публічну закупівлю та повернення 251 080 грн.
2. Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор стверджує, що оспорюваний договір укладений за підсумками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями його учасників, а тому підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу однієї сторони - ФОП Дощини С.Л., з поверненням сплачених на його виконання грошових коштів на підставі частини третьої статті 228 Цивільного кодексу України (далі - ЦК).
3. Заперечуючи проти позову, відповідач 1 вказує на відсутність підстав для визнання недійсним оспорюваного договору з огляду на те, що: постачальник виконав свої договірні зобов'язання; продукція поставлялася якісна і вчасно; у цій процедурі торгів ціни на замовлену продукцію, виставлені (оголошені) постачальником, були найнижчими; харчування підопічних Будинку-інтернату здійснювалось своєчасно, відповідно до норм та графіків харчування осіб спецкатегорій.
4. Заперечуючи проти позову, відповідачка 2 стверджує, зокрема, про те, що:
(1) оспорюваний правочин є виконаним, відповідачка 2 отримала визначені договором кошти, а відповідач 1 - продукти харчування;
(2) у торгах брало участь лише два учасники - фізичні особи-підприємці, інших учасників зареєстровано не було;
(3) на момент звернення прокурора до суду строки дії договору та зобов'язань за ним закінчились;
(4) рішення Адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.10.2021 №72/52-р/к, яким дії ФОП Дощини С.Л. та ФОП Бондар Т.О. щодо узгодження своєї поведінки під час участі в конкурсних торгах на закупівлю продуктів харчування визнано порушенням законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді вчинення антиконкурентних узгоджених дій, що стосується спотворення результатів торгів, не існувало як на момент прийняття замовником рішення про визнання пропозиції учасника ФОП Дощини С.Л. переможцем відкритих торгів, так і на момент укладання договору;
(5) зазначене рішення Адміністративної колегії є обов'язковим саме для осіб, яких вони стосуються, що, в свою чергу, є відмінним від преюдиційності обставин, визначених приписами частини четвертої статті 75 Господарського процесуального кодексу України (далі також - ГПК).
5. Господарський суд Вінницької області рішенням від 08.02.2024 у справі №902/1497/23, яке Північно-західний апеляційний господарський суд залишив без змін постановою від 13.11.2024, позов задовольнив. Визнав недійсним договір про публічну закупівлю від 09.02.2019 №43, укладений між Тиврівським обласним будинком-інтернатом для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку та ФОП Дощиною С.Л. Стягнув з ФОП Дощини С.Л. на користь Тиврівського обласного будинку-інтернату для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку 251 080 грн, а з Тиврівського обласного будинку-інтернату для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку одержані ним за рішенням суду 251 080 грн стягнув в дохід держави.
6. Задовольняючи позов, суд першої інстанції, з яким погодився апеляційний суд, виходив з того, що:
(1) у діях відповідачки 2 вбачається наявність умислу на вчинення правочину, який завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з метою усунення конкуренції під час проведення зазначеного тендеру та недобросовісне отримання права на укладення договору;
(2) рішення тендерного комітету Будинку-інтернату, оформлене протоколом його засідання від 29.01.2019, завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу однієї сторони;
(3) договір укладений за підсумками відкритих торгів, результати яких спотворено антиконкурентними узгодженими діями всіх його учасників, підлягає визнанню недійсним як такий, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу відповідачки 2 на підставі частини третьої статті 228 ЦК.
7. ФОП Дощина С.Л. звернулася до Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 та рішення Господарського суду Вінницької області від 08.02.2024 у справі №902/1497/23 скасувати повністю та ухвалити нове рішення, яким відмовити в задоволенні позову.
8. Підставою касаційного оскарження скаржниця визначила пункт 1 частини другої статті 287 ГПК, зазначаючи, що суди попередніх інстанцій не врахували правових висновків Верховного Суду, викладених в постановах: від 18.09.2024 у справі №918/1043/21, від 03.12.2021 у справі №906/1061/20, від 20.06.2018 у справі №802/470/17-а, від 08.05.2018 у справі №2а-3847/08/0470, від 04.06.2020 у справі №2а-6995/12/1370, від 03.09.2020 у справі №2а-0370/3414/12, від 26.10.2021 у справі №2а-19251/11/2670, від 25.07.2023 у справі №160/14095/21, щодо застосування статей 216, 228 ЦК, статті 208 Господарського кодексу України (далі - ГК).
9. Доводи скаржниці зводяться до того, що:
(1) суб'єкти, визначені прокурором як позивачі, не наділені тими повноваженнями, на виконання яких прокурор подав позов. Невідповідний склад позивачів є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову;
(2) суди попередніх інстанцій не врахували наявність сталої судової практики і не застосували правові позиції Верховного Суду стосовно того, що за своєю суттю наслідки, передбачені статтею 208 ГК та частиною третьою статті 228 ЦК є адміністративно-господарськими санкціями, які стягуються за рішенням суду в дохід держави за порушення правил здійснення господарської діяльності, та які повинні застосовуватись із додержанням строків, встановлених статтею 250 ГК;
(3) натомість суди застосували нерелевантний висновок Верховного Суду, викладений у постанові від 25.07.2023 у справі №160/14095/21, щодо застосування норм частини першої статті 208 та частини першої статті 250 ГК, правової природи наслідків визнання господарського зобов'язання недійсним і строків їх застосування;
(4) окремі недоліки процедури проведення публічної закупівлі, наведені в рішенні Адміністративної колегії Південно-західного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України від 27.10.2021 №72/52-р/к, не спростовують правомірність мети договору та його повне виконання обома сторонами, а тому не можуть бути підставою для визнання цього договору недійсним;
(5) суди попередніх інстанцій не зазначили, в чому саме полягала завідомо суперечна інтересам держави і суспільства мета укладення оспорюваного договору, а також про наявність протиправних наслідків за фактом виконання оскаржуваного правочину та наявності вини відповідачів у формі умислу;
(6) відповідачка понесла відповідальність за вчинене нею порушення законодавства про захист економічної конкуренції, сплативши накладений на неї штраф;
(7) суди не врахували, що згідно з позицією Верховного Суду сам факт вчинення порушення у вигляді антиконкурентних узгоджених дій під час участі у спірній закупівлі, встановлений рішенням Антимонопольного комітету України, не є підставою для визнання оспорюваних правочинів недійсними як таких, що вчинені з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства (частина третя статті 228 ЦК);
(8) апеляційний суд помилково вважав, що позовна вимога про визнання недійсним виконаного договору без одночасного заявлення позовної вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, передбачених статтею 216 ЦК, є належним способом захисту, який передбачений законом.
10. Управління Північного офісу Держаудитслужби у Вінницькій області подало відзив на касаційну скаргу, в якому вказує, що у нього були відсутні правові підстави для прийняття рішення про проведення моніторингу закупівлі, яка є предметом розгляду цієї справи №902/1497/23. Позиція Держаудитслужби щодо представництва інтересів держави за участю або без такої представників Держаудитслужби висвітлена в листі від 27.06.2019 №25-17/395-2019, яка підтримана листом Генеральної прокуратури України від 05.08.2019 №05/1-11616-19, які наявні в матеріалах справи.
11. Вінницька окружна прокуратура подала відзив на касаційну скаргу, в якому заперечує доводи скаржниці та стверджує, що:
(1) оскільки засновником відповідача 1 та власником його майна є територіальна громада Вінницької області в особі Вінницької обласної ради, яка фінансує і контролює діяльність цього комунального закладу, а також зобов'язана контролювати виконання обласного бюджету, зокрема, законність та ефективність використання коштів цього бюджету за договорами про закупівлю товарів, Вінницька обласна рада є особою, уповноваженою на вжиття заходів представницького характеру щодо захисту інтересів територіальної громади, інтереси якої є складовою інтересів держави, пов'язаних із законним та ефективним витрачанням коштів обласного бюджету, а тому є належним позивачем у цій справі;
(2) Північний офіс Держаудитслужби наділений повноваженнями щодо здійснення заходів державного фінансового контролю з метою ефективного, законного, результативного використання фінансових ресурсів, досягнення економії бюджетних коштів, у тому числі у сфері здійснення публічних закупівель на території Вінницької області;
(3) наслідки визнання господарського зобов'язання недійсним не є видом господарських санкцій, передбачених розділом V ГК, а є окремим видом відповідальності, у зв'язку з чим на ці правовідносини не поширюються норми статті 250 ГК щодо строків застосування адміністративно-господарських санкцій;
(4) адміністративно-господарські санкції застосовані до скаржниці Антимонопольним комітетом України у виді штрафу за порушення економічного законодавства, а правове обґрунтування позовних вимог ґрунтується на спеціальній процедурі визнання правочину недійсним та застосування наслідків недійсності правочину в порядку частини третьої статті 228 ЦК;
(5) пред'явлення позову зумовлено очевидним порушенням інтересів держави в бюджетній сфері, оскільки вчинення відповідачкою 2 порушення законодавства про захист економічної конкуренції у вигляді антиконкурентних узгоджених дій, які спотворили результати тендеру, призвело до придбання товару за рахунок бюджетних коштів за відсутності конкуренції та при формальному створенні учасниками тендеру її видимості. Наслідком цього стало нівелювання мети публічної закупівлі - отримання послуги з максимальною економією та ефективністю, із залученням мінімального обсягу бюджетних коштів;
(6) висновки Верховного Суду, викладені у постанові від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, спростовують доводи скаржниці стосовно того, що у разі визнання недійсним договору, укладеного з порушенням учасником закупівлі законодавства про захист економічної конкуренції, не є можливим застосування передбачених положеннями частини третьої статті 228 ЦК наслідків недійсності договору, вчиненого з метою, що суперечить інтересам держави і суспільства, а застосуванню підлягають наслідки виконання недійсного правочину, передбачені частиною першою статті 216 ЦК.
12. Вінницька обласна рада також подала відзив на касаційну скаргу, в якому просить врахувати наведені нею доводи стосовно того, що:
(1) оскаржувані рішення в частині задоволених позовних вимог не в повній мірі відповідають вимогам щодо законності та обґрунтованості;
(2) прокурор не довів підстав представництва інтересів держави в суді в особі Північного офісу Держаудитслужби та Вінницької обласної ради, а суди не встановили конкретних норм права, які б надавали Вінницькій обласній раді повноваження на здійснення контролю за законністю проведених закупівель та ефективністю використання бюджетних коштів відповідачем 1, а також на звернення до суду з позовами про оскарження правочинів, укладених комунальними підприємствами, установами, організаціями;
(3) у разі завдання шкоди інтересам держави і суспільства внаслідок укладення спірного договору, прокурор мав право пред'явити вимогу про стягнення шкоди відповідно до статті 55 Закону України "Про захист економічної конкуренції". Однак, звернувся до суду з позовом про визнання недійсним договору та стягнення до доходу держави коштів, отриманих за договором, незважаючи на те, що умови оспорюваного договору були повністю виконані;
(4) частина третя статті 228 ЦК передбачає не реституцію, а стягнення в дохід держави адміністративно-господарської санкції згідно з частиною першою статті 238 ГК;
(5) стягнення в дохід місцевого бюджету не передбачено частиною третьою статті 228 ЦК.
13. Вінницька окружна прокуратура подала клопотання про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду для відступу від правового висновку, викладеного у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду (далі за текстом також - Об'єднання палата) від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, до закінчення перегляду якої в касаційному порядку Суд зупиняв провадження у цій справі.
14. Необхідність передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду прокурор обґрунтовує вадами вказаної постанови Об'єднаної палати від 19.12.2025 у справі №922/3456/23 та необхідністю забезпечення сталості та єдності судової практики, однакового захисту прав та інтересів у справах подібної категорії щодо застосування приписів частини третьої статті 228 ЦК, в яких ухвалені остаточні рішення.
15. При цьому необхідність відступу від висновку щодо застосування норми права, викладеного у постанові Об'єднаної палати від 19.12.2025 у справі №922/3456/23, прокурор мотивує тим, що:
(1) висновки Об'єднаної палати у справі №922/3456/23 сформовані всупереч приписам процесуального законодавства та прямо суперечать змісту частини третьої статті 228 ЦК;
(2) Об'єднана палата, приймаючи до розгляду справу №922/3456/23, ні в ухвалі від 20.12.2024, ні в подальшому у постанові від 19.12.2025 не навела жодної підстави для відступлення від висновку щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК у подібних правовідносинах (зміна законодавства; ухвалення Конституційним Судом України рішення або ж винесення рішення ЄСПЛ, висновки якого мають бути враховані національними судами; зміни у правозастосуванні, зумовлені розширенням сфери застосування певного принципу права або ж зміною доктринальних підходів до вирішення питань тощо).
Як наслідок, Об'єднана палата, поза процесуальним законодавством, всупереч частині другій статті 302 ГПК, уточнила, а не відступила від висновків, що містяться у постановах від 13.11.2024 у справі №911/934/23, від 17.10.2024 у справі №914/1507/23, а також інших постановах Верховного Суду щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК;
(3) об'єднана палата, виснуючи про недопустимість застосування частини третьої статті 228 ЦК у випадку порушення суб'єктом господарювання будь-яких норм чинного законодавства, яке регулює господарську діяльність, фактично створила умови, за яких ця норма законодавства взагалі не підлягає застосовуванню і такий категоричний висновок щодо "невластивості цивільному законодавству" положень частини третьої статті 228 ЦК суперечить вже існуючій позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеній у справах №420/12471/22, №924/971/23 та №918/1043/21, про обґрунтованість застосування цієї норми права до цивільних правовідносин, у тому числі щодо суб'єктів господарювання.
16. Вінницька обласна рада подала заперечення на клопотання прокурора про передачу справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду, мотивоване тим, що:
(1) прокурор ігнорує той факт, що правова проблема, яка є предметом спору в цій справі (співвідношення частини третьої статті 228 ЦК та законодавства про захист економічної конкуренції), вже вирішена компетентним складом суду, а саме Об'єднаною палатою, яка у поставові від 19.12.2025 в справі №922/3456/23 вже сформувала єдиний правовий висновок щодо застосування норм права у подібних правовідносинах;
(2) незгода прокурора з правовим висновком Об'єднаної палати не є підставою для передачі цієї справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду;
(3) передача справи на розгляд Великої Палати Верховного Суду одразу після ухвалення рішення Об'єднаною палатою з того ж питання підриває принцип правової визначеності;
(4) повторне зупинення провадження у цій справі та передача її на розгляд Великої Палати Верховного Суду призведе до невиправданого затягування розгляду спору, тоді як в умовах воєнного стану та складної ситуації в енергетиці соціальні заклади (яким є Будинок-інтернат) та органи місцевого самоврядування потребують правової визначеності для стабільної роботи.
17. Вінницька обласна рада також подала додаткові пояснення щодо необхідності врахування при розгляді цієї справи правової позиції Об'єднаної палати, викладеної у постанові від 19.12.2025 в справі №922/3456/23, з огляду на що просила скасувати оскаржувані рішення судів та ухвалити нове про відмову в задоволенні позову прокурора.
18. Тиврівський обласний будинок-інтернат для осіб з інвалідністю та осіб похилого віку подав додаткові письмові пояснення щодо касаційної скарги, в яких просить касаційну скаргу задовольнити, оскаржувані рішення скасувати та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позову з огляду на (1) правову позицію Об'єднаної палати, викладену у постанові від 19.12.2025 в справі №922/3456/23, та (2) звернення прокурора з цим позовом до суду через 4 роки та 9 місяців з дати укладення договору, тобто з пропуском позовної давності.
19. Водночас, розглянувши матеріали касаційної скарги, Суд вважає за необхідне зупинити касаційне провадження у цій справі на підставі пункту 7 частини першої статті 228 ГПК з огляду на таке.
20. Предметом спору в цій справі є заявлені прокурором в особі Держаудитслужби та Ради вимоги про визнання недійсним укладеного між Будинком-інтернатом та ФОП Дощиною С.Л. договору про публічну закупівлю як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам з умислу однієї сторони - ФОП Дощини С.Л., а також про застосування наслідків недійсності цього договору шляхом стягнення з ФОП Дощини С.Л. на користь Будинку-інтернату коштів, отриманих за результатами виконання договору про закупівлю товарів, у сумі 251 080 грн, а з Будинку-інтернату в дохід держави (частина третя статті 228 ЦК).
21. У контексті предмету спору у цій справі за заявленими прокурором вимогами, висновків судів попередніх інстанцій (пункт 6 цієї ухвали) та доводів касаційної скарги (пункт 9 цієї ухвали) в межах визначеної скаржником підстави касаційного оскарження (пункт 8 цієї ухвали), під час касаційного перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій перед Верховним Судом постало питання, зокрема, щодо наявності підстав для застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 228 ЦК.
22. При цьому Суд встановив, що ухвалою від 24.02.2026 Верховний Суд передав на розгляд Великої Палати Верховного Суду справу №910/20111/23 за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі Київської міської ради до Комунального підприємства "Дирекція будівництва шляхово-транспортних споруд м. Києва" і Товариства з обмеженою відповідальністю "Північно-Український Будівельний Альянс", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні позивача - Антимонопольний комітет України, про визнання недійсним, зокрема, укладеного відповідачами договору як такого, що завідомо суперечить інтересам держави та суспільства, його моральним засадам, з умислу відповідача 2, та стягнення грошових коштів (частина третя статті 228 ЦК), тобто справу у подібних до цієї справи №902/1497/23 правовідносинах.
23. Необхідність передачі справи №910/20111/23 на розгляд Великої Палати Верховного Суду обумовлена наявністю виключної правової проблеми щодо застосування частини третьої статті 228 ЦК у подібних правовідносинах, яка полягає у відсутності закріплених на нормативному рівні критеріїв як визначення правочину таким, що не відповідає інтересам держави і суспільства, так і виключних випадків порушення інтересів держави та суспільства, за яких підлягає застосуванню частина третя статті 228 ЦК.
Наразі виникла потреба у формуванні єдиного та узгодженого підходу до співвідношення публічного інтересу, який полягає у цивільній відповідальності за вчинення антиконкурентних дій, закупівлі товарів, робіт, послуг за кошти державного чи місцевого бюджету за відсутності конкуренції, при формальному створенні учасниками тендера фікції її існування, та приватного інтересу осіб, які вчинили антиконкурентні узгоджені дії.
Вирішення цієї правової проблеми Великою Палатою Верховного Суду забезпечить подальший розвиток права та формування єдиної правозастосовчої практики щодо визначеності поняття "невідповідності правочину інтересам держави та суспільства" та застосування відповідних наслідків недійсності такого правочину, передбачених частиною третьою статті 228 ЦК.
24. Тобто, на розгляд Великої Палати Верховного Суду передана справа №910/20111/23 у подібних до цієї справи №902/1497/23 правовідносинах для вирішення питання, яке збігається з питанням, яке підлягає з'ясуванню під час касаційного перегляду оскаржуваних рішень судів попередніх інстанцій у цій справі, а саме щодо застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 228 ЦК.
25. За наведеного Суд враховує, що елементом верховенства права є принцип правової визначеності, який, зокрема, передбачає, що закон, як і будь-який інший акт держави, повинен характеризуватися якістю, щоб виключити ризик свавілля.
26. Відповідно до частини четвертої статті 17 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" єдність системи судоустрою забезпечується, зокрема, єдністю судової практики (пункт 4).
27. Закон України "Про судоустрій і статус суддів" визначає, що Верховний Суд є найвищим судом у системі судоустрою України, який забезпечує сталість та єдність судової практики у порядку та спосіб, визначені процесуальним законом (стаття 36); висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, враховуються іншими судами при застосуванні таких норм права (частина 6 статті 13).
28. Згідно з частиною четвертою статті 236 ГПК при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норми права, викладені в постановах Верховного Суду.
29. Отже, забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім цього, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх осіб перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб.
30. Відповідно до пункту 7 частини першої та частини третьої статті 228 ГПК суд може за заявою учасника справи, а також з власної ініціативи зупинити провадження у справі у випадку перегляду судового рішення у подібних правовідносинах (в іншій справі) у касаційному порядку палатою, об'єднаною палатою, Великою Палатою Верховного Суду. З питань, зазначених у цій статті, суд постановляє ухвалу.
31. Згідно з пунктом 11 частини першої статті 229 ГПК провадження у справі зупиняється у випадках, встановлених пунктом 7 частини першої статті 228 цього Кодексу - до закінчення перегляду в касаційному порядку.
32. З огляду на наведене та враховуючи, що правовий висновок Великої Палати Верховного Суду у справі №910/20111/23 щодо застосування до спірних правовідносин частини третьої статті 228 ЦК може мати суттєве значення для з'ясування відповідного питання у межах цієї справи №902/1497/23, правовідносини у якій є подібними до правовідносин у справі №910/20111/23, а також з метою забезпечення єдності та сталості судової практики, Суд вважає за необхідне зупинити провадження у цій справі №902/1497/23 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/20111/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення.
Керуючись пунктом 7 частини першої статті 228, пунктом 11 статті 229 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
1. Зупинити провадження у справі №902/1497/23 за касаційною скаргою фізичної особи-підприємця Дощини Світлани Лівонівни на постанову Північно-західного апеляційного господарського суду від 13.11.2024 та рішення Господарського суду Вінницької області від 08.02.2024 до закінчення перегляду Великою Палатою Верховного Суду справи №910/20111/23 та оприлюднення в установленому законом порядку повного тексту судового рішення.
Ухвала набирає законної сили негайно після її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий С.В. Бакуліна
Судді О.Р. Кібенко
В.І. Студенець