м. Чернівці
11 березня 2026 року Справа № 926/4319/25
Господарський суд Чернівецької області у складі головуючого судді Марущака І.В., за участю секретаря судового засідання Терещенко Л.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні загального позовного провадження справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковина Естейт» (79053, м. Львів, вул. Володимира Великого, 18, код ЄДРПОУ 45746231)
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Т-Стиль» (29025, м. Хмельницький, вул. Курчатова, 6, код ЄДРПОУ 35750435)
про стягнення грошових штрафу в сумі 17 136,00 євро,
представники:
від позивача - адвокат Юзьків В.М.;
від відповідача - адвокат Вітрук Ю.В.
І. Стислий виклад позовних вимог.
Товариство з обмеженою відповідальністю «Буковина Естейт» звернулося до Господарського суду Чернівецької області з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Т-Стиль» про стягнення грошових коштів у сумі в гривнях, що еквівалентна 17 136,00 євро згідно з курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України, станом на день виконання рішення.
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що між Товариством з обмеженою відповідальністю «Буковина Естейт» як орендодавцем та Товариством з обмеженою «Т-Стиль» як орендарем укладено попередній договір оренди нежитлових приміщень № Ч/Г від 24.04.2025, за умовами якого сторони домовились, що орендар здійснить оплату на рахунок орендодавця - Забезпечувальний платіж у розмірі суми в гривнях без ПДВ, що еквівалентно 33 372,36 євро згідно з офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України, станом на дату здійснення платежу. Сторони погодили, що частину від суми Забезпечувального платежу орендар зобов'язаний сплатити протягом 5-ти календарних днів з дня підписання цього попереднього договору.
Відтак, орендар повинен був здійснити оплату Забезпечувального платежу у розмірі суми в гривнях без ПДВ, що еквівалентно 17 480,76 євро до 29.04.2025. Однак орендар здійснив оплату у розмірі 828 336,30 грн лише 30.04.2025, внаслідок чого на підставі п. 4.2 попереднього договору орендодавець нарахував орендарю штрафні санкції у розмірі суми в гривнях, що є еквівалентом 17 136,00 євро, які останній на вимогу позивача добровільно не сплатив, що стало підставою для звернення до суду з указаним позовом.
У відзиві на позов відповідач проти позову заперечив та просить відмовити в його задоволенні в повному обсязі з огляду на таке.
Між позивачем і відповідачем укладено попередній договір оренди нежитлових приміщень №Ч/Г від 24.04.2025, згідно з п. 3.1.1. якого відповідач зобов'язаний був сплатити частину від суми Забезпечувального платежу протягом п'яти днів з дня підписання Договору. 24.04.2025, в день укладення Договору, менеджер по оренді ТОВ «Т-Стиль» відразу звернулась з проханням виставлення рахунку на сплату Забезпечувального платежу і отримала у відповідь, що позивач виставить такий рахунок. Однак, позивач ухилявся виставляти рахунок на даний платіж, як вбачається зі скріншотів переписки у месенджері «Viber» на неодноразові прохання менеджера з оренди ТОВ «Т-Стиль». Лише 29.04.2025 о 12:08 відповідачу на електронну пошту було надіслано рахунок на оплату зазначеного вище платежу. Тобто, до 12:08 29.04.2025 відповідач не мав можливості виконати свій обов'язок по Договору.
Позивачем до позовної заяви надано банківську виписку про сплату 828 336,30 грн від 30.04.2025. Даний платіж було здійснено відповідачем 30.04.2025 року об 11:35 год, тобто менше, ніж одну добу. Згідно платіжної інструкції № 2878527, за якою було здійснено цей платіж, у призначенні платежу зазначається саме рахунок Р04000002 від 24.04.2025, який було насправді направлено відповідачу не 24.04.2025, а лише 29.04.2025.
Виходячи з наведеного вище зазначає, що відповідач формально прострочив виконання свого зобов'язання, але не по своїй волі, а через неможливість виконати даний обов'язок раніше по причині відсутності рахунку від позивача. Відтак відповідач виконав свій обов'язок протягом одного дня, а не п'яти, як передбачено Договором.
На спростування заперечень на позов позивачем подано відповідь на відзив, в якій зазначає наступне.
Умовами укладеного між відповідачем та позивачем попереднього договору оренди нежитлових приміщень № Ч/Г від 24.04.2025, а саме пп. 3.1.1. п. 3.1., чітко визначено строк, протягом якого відповідач зобов'язаний сплатити позивачу частину від суми Забезпечувального платежу - протягом 5-ти календарних днів з дня підписання Попереднього договору. Водночас умовами Договору не передбачено обов'язку Орендодавця виставляти рахунки на оплату Забезпечувального платежу та вчиняти будь-які інші дії для здійснення оплати Орендарем Забезпечувального платежу за таким договором.
Отже, відповідач, незалежно від отримання чи неотримання від позивача рахунку, враховуючи наявність у тексті Договору всіх необхідних реквізитів банківського рахунку Позивача, повинен був дотримуватися умов укладеного між сторонами Договору та здійснити оплату Забезпечувального платежу, в частині, яка передбачена абзацами 3.1.1.1.-3.1.1.3. підпункту 3.1.1. пункту 3.1. Договору, у розмірі суми в гривнях без ПДВ, що еквівалентно 17 480,76 євро згідно з офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України, станом на дату здійснення платежу, до 29.04.2025.
Таким чином, твердження відповідача щодо прострочення ним оплати частини забезпечувального платежу у зв'язку із несвоєчасним наданням рахунку на оплату позивачем, є безпідставними та такими, що не відповідають умовам Договору. Крім того, долучені до відзиву скріншоти з переписок у месенджері «Viber» та з електронної пошти не можуть вважатися належними та допустимими доказами у справі, оскільки такі не підтверджують заперечення відповідача проти позову, не спростовують підстав позову, не доводять факту порушення позивачем умов Договору, а також не свідчать про наявність у позивача обов'язку виставляти рахунки на сплату Забезпечувального платежу з огляду на відсутність такого обов'язку за умовами укладеного між сторонами Договору. Крім того, зазначені скріншоти відображають переписку відповідача з особою, яка не є стороною у справі, не перебуває у договірних чи представницьких відносинах з позивачем та не наділена будь-якими повноваженнями діяти від імені позивача, у зв'язку з чим така переписка не може породжувати для позивача жодних правових наслідків.
Окрім відзиву на позов відповідач подав клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, в якому просить зменшити розмір стягуваних штрафних санкцій за договором оренди нежитлових приміщень № Ч/Г від 24.04.2025 у справі № 926/4319/25 на 90%.
Клопотання обґрунтовує тим, що за умовами попереднього договору орендар повинен був здійснити оплату забезпечувального платежу у розмірі суми в гривнях без ПДВ, що еквівалентно 17 480,76 євро до 29.04.2025. Однак орендар здійснив оплату у розмірі 828 336,30 грн лише 30.04.2025, внаслідок чого на підставі п. 4.2 попереднього договору орендодавець нарахував орендарю штрафні санкції у розмірі суми в гривнях, що є еквівалентом 17 136,00 євро.
Відповідачу відомо, що за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати, тобто носить інформаційний характер. Однак, саме за платіжними реквізитами потрібно перераховувати грошові кошти в якості оплати за Договором. Такі реквізити відсутні в Договорі. Позивач, знаючи про це, усупереч принципам добросовісності до добропорядності, самостійно штучно створив умови, що призвели до несприятливих для діяльності відповідача наслідків, за яких у ТОВ «Т-Стиль» можуть з'явитися додаткові фінансові зобов'язання.
Виходячи з принципів добросовісності, розумності, справедливості, пропорційності, з урахуванням того, що порушення зобов'язання відповідачем не потягло за собою збитки для позивача (погіршення його фінансового стану чи ускладнення в господарській діяльності), з метою дотримання прав сторін на захист своїх інтересів і дотримання розумного балансу між інтересами боржника та кредитора просив зменшити розмір штрафних санкцій.
Позивач заперечив щодо зменшення штрафних санкцій у письмовій заяві, посилаючись на те що відповідачем не доведено відсутність своєї вини у порушенні зобов'язання або існування будь-яких інших обставин, які мали б істотне значення та слугували б підставою для зменшення штрафних санкцій. Заявлена до стягнення у цій справі штрафна санкція застосована у розмірах, визначених укладеним між сторонами попереднім договором оренди, та є способом захисту майнового права та інтересу позивача як кредитора і не має ознак його безпідставного збагачення, оскільки сума такого штрафу погоджена як позивачем, так і відповідачем.
За порушення свого зобов'язання винна сторона повинна понести відповідні наслідки, а надмірне зменшення розміру штрафних санкцій, як це просить відповідач у своєму клопотанні, фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін.
ІІ. Процесуальні дії у справі.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 19.12.2025 вказану позовну заяву передано до провадження судді Марущака І.В.
Ухвалою від 24.12.2025 суд прийняв позовну заяву до розгляду, відкрив загальне позовне провадження у справі, призначив підготовче засідання на 21.01.2026 та встановив відповідачу строк для подання відзиву, а позивачу запропонував надати відповідь на відзив.
Ухвалою суду від 05.01.2026 судове засідання за участю представників сторін вирішено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
08.01.2026 відповідачем через систему «Електронний суд» подано відзив на позовну заяву, в якому проти позову заперечив, просив стягнути з позивача понесені судові витрати.
09.01.2026 позивачем через систему «Електронний суд» подано відповідь на відзив.
15.01.2026 від ТОВ «Т-Стиль» через систему «Електронний суд» надійшла заява про виклик свідка. Просить викликати та допитати у судовому засіданні у якості свідка ОСОБА_1 в режимі відеоконференції з Рівненським міським судом, яка володіє важливою інформацією для встановлення обставин справи, а саме, що між сторонами договору оренди було погоджено, що сплата частини гарантійного платежу мала бути сплачена на підставі рахунку.
В судовому засіданні 21.01.2026 судом долучено відзив на позов та відповідь на відзив до матеріалів справи, відкладено вирішення питання про виклик свідка.
Ухвалою від 21.01.2026 відкладено розгляд справи в підготовчому судовому засіданні на 04.02.2026, судове засідання за участю представників позивача та відповідача вирішено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою від 04.02.2026 у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «Т-Стиль» від 15.01.2026 про виклик свідка відмовлено, в підготовчому засіданні оголошено перерву до 17.02.2026. Судове засідання за участю представників позивача та відповідача вирішено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
12.02.2026 від відповідача через систему «Електронний суд» надійшло клопотання про зменшення розміру штрафних санкцій, в якому просить зменшити розмір стягуваних штрафних санкцій за договором оренди нежитлових приміщень № Ч/Г від 24.04.2025 у справі № 926/4319/25 на 90%.
Крім того, 12.02.2026 відповідачем через систему «Електронний суд» подано нотаріально посвідчену заяву свідка (оригінал якої надано суду 16.02.2026), яку просить долучити до матеріалів справи та врахувати при вирішенні справи.
До початку судового засідання 17.02.2026 від позивача через систему «Електронний суд» надійшла заява, в якій він заперечує проти зменшення розміру штрафних санкцій.
За наслідками підготовчого засідання суд постановив протокольну ухвалу від 17.02.2026 про закриття підготовчого провадження та призначення справи до розгляду по суті на 11.03.2024. Судове засідання за участю представників позивача та відповідача вирішено провести в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів.
В судовому засіданні 11.03.2024 суд заслухав вступне слово представника позивача, який позовні вимоги підтримав та просив задовольнити, та представника відповідача, яка проти позову заперечила, а у випадку, якщо суд дійде висновку про обґрунтованість позовних вимог, просила зменшити штрафні санкції на 90%. Далі суд перейшов до дослідження матеріалів справи та судових дебатів.
ІІІ. Фактичні обставини, встановлені судом.
З'ясувавши обставини, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог та заперечень, та дослідивши докази, якими вони обґрунтовуються, суд установив таке.
24 квітня 2025року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Буковина Естейт» (надалі - Орендодавець) та Товариством з обмеженою «Т-Стиль» (надалі - Орендар) укладено попередній договір оренди нежитлових приміщень № Ч/Г (надалі - Попередній договір), за умовами якого сторони зобов'язуються протягом 30-ти календарних днів після закінчення будівництва (реконструкції) Будівлі та набуття права власності на реконструйовану Будівлю та сплатою Орендарем Забезпечувального платежу, в порядку та на умовах, визначених нижче, оформити та належним чином укласти договір оренди (далі за текстом «Основний Договір») нежитлових приміщень на першому поверсі, загальною площею орієнтовно 934,8 кв.м (надалі - «Приміщення» та/або «Об'єкт оренди»), що є частиною будівлі, будівництво (реконструкція) якої здійснюється за адресою: Чернівецька область, місто Чернівці, вулиця Галицький шлях, будинок 11 на земельній ділянці, кадастровий номер 7310136900:67:003:0021 (далі за текстом цього Попереднього Договору буде іменуватися як «Будівля» /«ТЦ») (пункт 1.1 Попереднього договору).
У пункті 3.1 Попереднього договору сторони домовились, що Орендар здійснить оплату на рахунок Орендодавця (надалі - «Забезпечувальний платіж») у розмірі суми в гривнях без ПДВ, що еквівалентно 33 372,36 євро згідно з офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України, станом на дату здійснення платежу.
Підпунктом 3.1.1. Попереднього договору передбачено, що частину від суми Забезпечувального платежу, передбачену підпунктами 3.1.1.1.-3.1.1.3. Орендар зобов'язаний сплатити протягом 5-ти календарних днів з дня підписання цього Попереднього договору:
3.1.1.1. у розмірі суми в гривнях без ПДВ, що еквівалентно 13 087,20 євро згідно з офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України, станом на дату здійснення платежу, що підлягає зарахуванню в рахунок сплати фіксованої орендної плати за останній місяць оренди за Основним договором оренди;
3.1.1.2. у розмірі суми в гривнях без ПДВ, що еквівалентно 3 271,80 євро згідно з офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України, станом на дату здійснення платежу, що підлягає зарахуванню в рахунок сплати експлуатаційного платежу за останній місяць оренди за Основним договором оренди;
3.1.1.3. у розмірі суми в гривнях без ПДВ, що еквівалентно 1 121,76 євро згідно з офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України, станом на дату здійснення платежу, що підлягає зарахуванню в рахунок сплати маркетингового платежу за останній місяць оренди за Основним договором оренди.
Відповідно до підпункту 3.1.2. Попереднього договору частину від суми Забезпечувального платежу, передбачену підпунктами 3.1.2.1 - 3.1.2.3. Орендар зобов'язаний сплатити протягом 5-ти календарних днів з дня підписання сторонами Акту допуску до Приміщення за цим Попереднім договором:
3.1.2.1. у розмірі суми в гривнях без ПДВ, що еквівалентно 11 685,00 євро згідно з офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України, станом на дату здійснення платежу, що підлягає зарахуванню в рахунок сплати фіксованої орендної плати за перший місяць оренди з Дати відкриття за Основним договором оренди;
3.1.2.2. у розмірі суми в гривнях без ПДВ, що еквівалентно 3 271,80 євро згідно з офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України, станом на дату здійснення платежу, що підлягає зарахуванню в рахунок сплати експлуатаційного платежу за останній місяць оренди за Основним договором оренди;
3.1.2.3. у розмірі суми в гривнях без ПДВ, що еквівалентно 934,80 євро згідно з офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України, станом на дату здійснення платежу, що підлягає зарахуванню в рахунок сплати маркетингового платежу за перший місяць оренди з Дати відкриття за Основним договором оренди.
Отже, Орендар повинен був здійснити оплату Забезпечувального платежу, в частині, яка передбачена абзацами 3.1.1.1.-3.1.1.3. підпункту 3.1.1. пункту 3.1. Попереднього договору у розмірі суми в гривнях без ПДВ, що еквівалентно 17 480,76 євро згідно з офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України, станом на дату здійснення платежу, до 29.04.2025.
Згідно пункту 3.2 Попереднього договору у випадку не укладення Основного договору з вини Орендаря чи ухилення Орендаря від укладення Основного договору, Забезпечувальний платіж не підлягає поверненню Орендарю. При цьому, у випадку укладення Основного договору Забезпечувальний платіж у фактично внесеному розмірі зараховується в якості оплати платежів за Основним договором, визначених пунктом 3.1 з відповідними підпунктами 3.1.1-3.1.2 Попереднього договору.
У додатку № 1 до Попереднього договору сторони погодили повний текст Основного договору.
Судом встановлено, що 30.04.2025 ТОВ «Т-Стиль» здійснив оплату коштів у розмірі 828 336,30 грн, що підтверджується копією банківської виписки ТОВ «Буковина Естейт» від 30.04.2025.
Однак, відповідачем порушено умови Попереднього договору в частині строків оплати частини Забезпечувального платежу, передбачених підпункту 3.1.1. пункту 3.1. Попереднього договору, а саме здійснено оплату із запізненням на 1 день
Відповідно до пункту 4.2. Попереднього договору, за прострочення Орендарем виконання умов цього Договору, зокрема п. 3.1. цього Договору, Орендар сплачує Орендодавцю штраф у розмірі суми в гривнях, що еквівалентно 17 136,00 євро на дату здійснення (проведення) платежу.
03.11.2025 ТОВ «Буковина Естейт» була пред'явлена (надіслана) ТОВ «Т-Стиль» претензія (вимога) вих. №03/11/25, згідно з якою просив негайно (в день отримання даної претензії (вимоги)) сплатити суму штрафу, зазначеного в пункті 4.2. Попереднього договору. Вказана претензія була повернута відправнику у зв'язку із закінченням встановленого терміну зберігання, що підтверджується трекінгом Укрпошти за номером: 7907007314923.
Отже, відповідач свої зобов'язання щодо оплати частини Забезпечувального платежу виконав із запізненням, у зв'язку з чим позивачем було нараховано штраф санкції в сумі у гривнях, що еквівалентна 17 136,00 євро згідно з курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України, станом на день виконання рішення.
ІV. Мотиви, якими керується суд, та застосоване ним законодавство.
Частиною першою статті 509 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) встановлено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Відповідно до частини другої статті 509 ЦК України зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
За приписами статті 11 ЦК України зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать.
Згідно статті 626 Цивільного кодексу України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Відповідно до статей 6, 627 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Згідно з частиною першою статті 759 Цивільного кодексу України, за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язується передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Відповідно до частини першої статті 762 Цивільного кодексу України, за користування майном з наймача справляється плата, розмір якої встановлюється договором найму.
Статтею 635 ЦК України унормовано, що попереднім є договір, сторони якого зобов'язуються протягом певного строку (у певний термін) укласти договір в майбутньому (основний договір) на умовах, встановлених попереднім договором. Законом може бути встановлено обмеження щодо строку (терміну), в який має бути укладений основний договір на підставі попереднього договору. Істотні умови основного договору, що не встановлені попереднім договором, погоджуються у порядку, встановленому сторонами у попередньому договорі, якщо такий порядок не встановлений актами цивільного законодавства. Попередній договір укладається у формі, встановленій для основного договору, а якщо форма основного договору не встановлена, - у письмовій формі.
Відповідно до статті 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Статтею 526 ЦК України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події (ч. 1 ст. 530 ЦК України).
Порушення зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання (стаття 610 ЦК України).
Згідно з частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Статтею 614 ЦК України встановлено, що особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Особа є невинуватою, якщо вона доведе, що вжила всіх залежних від неї заходів щодо належного виконання зобов'язання. Відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання. Правочин, яким скасовується чи обмежується відповідальність за умисне порушення зобов'язання, є нікчемним.
Як вбачається з матеріалів справи, сторонами у Попередньому Договорі погоджено строк оплати Забезпечувального платежу, в частині, яка передбачена абзацами 3.1.1.1.-3.1.1.3. підпункту 3.1.1. пункту 3.1. Попереднього договору у розмірі суми в гривнях без ПДВ, що еквівалентно 17 480,76 євро згідно з офіційним курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України, станом на дату здійснення платежу, до 29.04.2025.
Судом установлено, що відповідач здійснив оплату коштів у розмірі 828 336,30 грн 30.04.2025
Отже, суд дійшов висновку про прострочення виконання відповідачем свого зобов'язання щодо оплати частини Забезпечувального платежу на 1 день.
Суд відхиляє доводи відповідача про те, що він прострочив виконання свого зобов'язання не по своїй волі, а через неможливість виконати такий обов'язок раніше у зв'язку відсутністю рахунку від позивача, на який необхідно здійснити платіж, натомість позивач ухилявся виставляти рахунок на оплату Забезпечувального платежу.
Так, за умовами Попереднього договору оренди нежитлових приміщень № Ч/Г, посвідченого 24.04.2025, а саме пп. 3.1.1. п. 3.1., чітко визначено строк, протягом якого відповідач зобов'язаний сплатити позивачу частину від суми Забезпечувального платежу - протягом 5-ти календарних днів з дня підписання Попереднього договору.
Умови Договору не містять умови щодо надання позивачем рахунку на оплату Забезпечувального платежу та вчинення будь-яких інших дії для здійснення оплати орендарем Забезпечувального платежу за таким договором.
Згідно висновків Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 17.12.2025 в справі № 922/272/25 ненадання рахунку не є відкладальною умовою у розумінні приписів статті 212 Цивільного кодексу України та не є простроченням кредитора у розумінні статті 613 Цивільного кодексу України, а тому не звільняє відповідача від обов'язку здійснення ним оплат, про що неодноразово виснував Верховний Суд у постановах від 28.03.2018 у справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 у справі № 923/712/17, від 21.01.2019 у справі № 925/2028/15, від 02.07.2019 у справі № 918/537/18, від 29.08.2019 у справі № 905/2245/17, від 26.02.2020 у справі № 915/400/18.
Крім того, наявність або відсутність рахунку не звільняє відповідача (боржника) від обов'язку здійснити оплату, оскільки такий обов'язок виникає на підставі договору, а не на підставі рахунку, що підтверджується відповідною судовою практикою Верховного Суду, а саме постановами від 29.04.2020 по справі №915/641/19, від 29.04.2020 по справі № 920/1343/21, від 27.03.2023 по справі №920/1343/21, від 28.03.2018 по справі № 910/32579/15, від 22.05.2018 по справі № 923/712/17, від 21.01.2019 по справі №925/2028/15, від 02.07.2019 по справі № 918/537/18, від 29.08.2019 по справі №905/2245/17, від 26.02.2020 по справі № 915/400/18, адже за своєю правовою природою рахунок на оплату товару не є первинним документом, а є документом, який містить тільки платіжні реквізити, на які потрібно перераховувати грошові кошти як оплату за надані послуги, тобто, носить інформаційний характер.
Суд констатує, що банківські реквізити ТОВ «Буковина Естейт» передбачені в розділі 7 Попереднього договору оренди, в тому числі й рахунок товариства.
Отже, позивачем не надано належних та допустимих доказів, що невчасна оплата частини Забезпечувального платежу сталася з вини Позивача.
На підставі цих же аргументів суд відхиляє доводи відповідача із посиланням на заяву свідка ОСОБА_1 нотаріально посвідчену 11.02.2026.
Згідно з частиною першою статті 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 549 ЦК України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Завданням неустойки є сприяти належному виконанню зобов'язання, стимулювати боржника до належної поведінки. Однак таку функцію неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності.
Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер.
У підпункті 4.2. Попереднього договору сторони досягли згоди, що за прострочення Орендарем виконання умов цього Договору, зокрема п. 3.1. цього Договору, Орендар сплачує Орендодавцю штраф у розмірі суми в гривнях, що еквівалентно 17 136,00 євро на дату здійснення (проведення) платежу.
Отже, позивач правомірно просить суд стягнути з відповідача штраф за прострочення сплати частини Забезпечувального платежу.
Щодо клопотання відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій на 90% суд зазначає таке.
Згідно з частиною третьою статті 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.
При цьому, неустойка має на меті, насамперед, стимулювати боржника до виконання основного грошового зобов'язання та не може становити непомірний тягар для споживача і бути джерелом отримання невиправданих додаткових прибутків для кредитора. Таку правову позицію викладено в Рішенні Конституційного Суду України від 11.07.2013 №7-рп/2013. Аналогічні висновки наведені у постанові Верховного Суду від 04.02.2020 у справі №918/116/19.
Крім цього, таку функцію, як сприяння належному виконанню зобов'язання, стимулювання боржника до належної поведінки, неустойка виконує до моменту порушення зобов'язання боржником. Після порушення боржником свого обов'язку неустойка починає виконувати функцію майнової відповідальності. Неустойка не є каральною санкцією, а має саме компенсаційний характер (постанова Верховного Суду від 02.11.2022 у справі №910/14591/21).
Для того щоб неустойка не набула ознак каральної санкції діє правило частини третьої статті 551 ЦК України про те, що суд вправі зменшити розмір неустойки, якщо він є завеликим порівняно зі збитками, які розумно можна було б передбачити.
У своїх висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.04.2023 у справі №199/3152/20 (Провадження №14-224цс21) з посиланням на висновки, викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі №902/417/18, (провадження № 12-79гс19) (пункт 8.24) та від 28.06.2019 у справі №761/9584/15-ц (провадження № 14-623цс18) (пункт 85).
У визначенні підстав для зменшення розміру штрафу суд виходить з такого.
Положеннями статті 3 ЦК України регламентовано загальні засади цивільного законодавства, якими, згідно з пунктами 3, 6 частини першої цієї статті ЦК України, є свобода договору, справедливість, добросовісність та розумність.
Добросовісність є не тільки однією з основоположних засад цивільного законодавства, а також імперативним принципом щодо дій усіх учасників цивільних правовідносин (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України). Добросовісність - це відповідність дій учасників цивільних правовідносин певному стандарту поведінки, який характеризується чесністю, відкритістю, повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Тобто цивільний оборот ґрунтується на презумпції добросовісності та чесності учасників цивільних відносин, які вправі розраховувати саме на таку поведінку інших учасників, що відповідатиме зазначеним критеріям та уявленням про честь і совість.
Такий висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.09.2022 у справі № 910/16579/20.
Отже, застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності, добросовісності та справедливості, а тому, в силу загальних засад справедливості, добросовісності, розумності, може бути застосований також закріплений законодавцем в статті 3 ЦК України принцип можливості обмеження свободи договору (статті 6, 627 цього Кодексу) і як норма прямої дії, і як безпосередній правовий засіб врегулювання прав та обов'язків у правовідносинах.
Господарські санкції, що встановлюються відповідно до договору чи закону за несвоєчасне виконання зобов'язання, спрямовані передусім на компенсацію кредитору майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку боржника. Такі санкції не можуть розглядатися кредитором як спосіб отримання доходів, що є більш вигідним порівняно з надходженнями від належно виконаних господарських зобов'язань.
Отже, якщо відповідальність боржника перед кредитором за неналежне виконання обов'язку щодо своєчасного розрахунку не обмежена жодними межами, а залежить виключно від встановлених договором процентів (штрафу, пені, річних відсотків), то за певних обставин обсяг відповідальності може бути нерозумним з огляду на його непропорційність наслідкам правопорушення. Він може бути несправедливим щодо боржника, а також щодо третіх осіб, оскільки майновий тягар відповідних виплат може унеможливити виконання боржником певних зобов'язань, зокрема з виплати заробітної плати своїм працівникам та іншим кредиторам, тобто цей тягар може бути невиправдано обтяжливим чи навіть непосильним. У таких випадках невизнання за судом права на зменшення розміру відповідальності може призводити до явно нерозумних і несправедливих наслідків. Тобто має бути дотриманий розумний баланс між інтересами боржника та кредитора.
У наведених висновках суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 18.03.2020 у справі № 902/417/18.
Таким чином, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, а за відсутності у законі вичерпного переліку обставин як підстав для зменшення судом розміру неустойки (частина третя статті 551 ЦК України) господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 26.08.2021 у справі № 911/378/17 (911/2223/20).
З огляду на судову практику, у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки суди, зокрема, беруть до уваги ступінь виконання основного зобов'язання, поважність причин несвоєчасного виконання відповідачем зобов'язання, поведінку відповідача, яка свідчить про вжиття ним всіх можливих заходів до виконання зобов'язання (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 22.05.2019 у справі № 910/11733/18).
При вирішенні питання про зменшення пені суд бере до уваги також співвідношення розміру заборгованості боржника та розміру пені. Такий підхід є усталеним в судовій практиці (постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 902/417/18 та Верховного Суду від 23.09.2019 у справі № 920/1013/18, від 26.03.2020 у справі №904/2847/19).
При цьому вирішення питання про зменшення неустойки та розмір, до якого вона підлягає зменшенню, закон відносить на розсуд суду (правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 04.06.2019 у справі № 904/3551/18).
Поряд з викладеним суд зазначає, що у вирішенні судом питання про зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки підлягають врахуванню та оцінці на предмет підтвердженості та обґрунтованості як ті підстави для зменшення неустойки, що прямо передбачені законом (частина третя статті 551 ЦК України,), так і ті, які хоча прямо і не передбачені законом, однак були заявлені як підстави для зменшення розміру неустойки та мають індивідуальний для конкретних спірних правовідносин характер.
Водночас, як свідчить судова практика, суди звертають увагу на те, що зменшення розміру пені на 90 % та більше фактично нівелює мету існування неустойки як цивільної відповідальності за порушення зобов'язання, що, у свою чергу, може розцінюватися як спосіб уникнення відповідальності та призведе до порушення балансу інтересів сторін (правова позиція Верховного Суду в постановах від 04.02.2020 у справі 918/116/19 (пункт 8.15), від 15.06.2022 у справі № 922/2141/21, від 05.04.2023 у справі № 910/18718/21).
Отже, і чинники, якими обґрунтовані конкретні умови про неустойку: обставини (їх сукупність), що є підставою для застосування неустойки за порушення зобов'язань, її розмір; і обставини (їх сукупність), що є підставою зменшення судом неустойки, у кожних конкретних правовідносинах (справах) мають індивідуальний характер.
Тому і розмір неустойки, до якого суд її зменшує (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), у кожних конкретно взятих правовідносинах (справах) також має індивідуально-оціночний характер, оскільки цей розмір (частина або процент, на які зменшується неустойка), який обумовлюється встановленими та оціненими судом обставинами у конкретних правовідносинах, визначається судом у межах дискреційних повноважень, наданих суду відповідно до положень частини третьої статті 551 ЦК України, тобто у межах судового розсуду.
Таким чином, в питаннях підстав для зменшення розміру неустойки правовідносини у кожному спорі про її стягнення є відмінними, оскільки кожного разу суд, застосовуючи дискрецію для вирішення цього питання, виходить з конкретних обставин, якими обумовлене зменшення штрафних санкцій, які водночас мають узгоджуватись з положеннями частини третьої статті 551 ЦК України, а також досліджуватись та оцінюватись судом в порядку статей 86, 210, 237 ГПК України.
Такий підхід є усталеним в судовій практиці, зокрема Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду (постанови від 11.07.2023 у справі № 914/3231/16, від 10.08.2023 у справі №910/8725/22, від 26.09.2023 у справі №910/22026/21, від 02.11.2023 у справі №910/13000/22, від 07.11.2023 у справі №924/215/23, від 09.11.2023 у справі №902/919/22).
У зв'язку з викладеним індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, зумовлюють висновок про відсутність універсального максимального і мінімального розміру неустойки, на який її може бути зменшено, що водночас вимагає, щоб цей розмір відповідав принципам верховенства права.
Висновок про індивідуальний характер підстав, якими у конкретних правовідносинах обумовлюється зменшення судом розміру неустойки (що підлягає стягненню за порушення зобов'язання), а також дискреційний характер визначення судом розміру, до якого суд її зменшує, що виключає формування єдиних (для вирішення спорів про стягнення неустойки) критеріїв та алгоритму визначення підстав для зменшення розміру неустойки та критеріїв для встановлення розміру (на 90 %, 70 % чи 50 % тощо), до якого суд має право її зменшити, залежить виключно від оцінки судами фактичних обставин справи та обґрунтованості доводів і заперечень сторін.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 15.02.2023 у справі № 920/437/22 та підтримана у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі № 911/2269/22.
Як установлено судом, період прострочення відповідача є незначним - 1 день, сума заборгованості відповідачем сплачена повністю, доказів заподіяння збитків позивачу простроченням оплати не подано, відтак суд вважає за необхідне зменшити штрафні санкції на 80 % та стягнути з відповідача кошти у сумі в гривнях, що еквівалентна 3 427,20 євро згідно з курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України, станом на день виконання рішення.
Суд відзначає, що у разі зменшення розміру неустойки суд ухвалює рішення про часткове задоволення позову та відмову у задоволенні решти вимог - щодо частини, на яку неустойку зменшено.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.01.2024 у справі №911/2269/22.
V. Висновки суду.
Таким чином, за результатами розгляду цієї справи суд дійшов висновку, що відповідач неналежно виконав обов'язку в частині строків оплати Забезпечувального платежу Попереднім договором оренди нежитлових приміщень № Ч/Г від 24.04.2025, внаслідок з нього підлягає стягненню 20% заявлених до стягнення штрафних санкцій в сумі в гривнях, що еквівалентна 3 427,20 євро згідно з курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України, станом на день виконання рішення..
У зв'язку зі зменшенням розміру штрафу у задоволенні решти позовних вимог про стягнення 80% штрафу відмовити.
VІ. Розподіл судових витрат.
Позивачем за подання позову сплачено судовий збір в сумі 10 210,64 грн згідно платіжної інструкції №9 від 17.12.2025.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Поряд з цим, згідно усталеної судової практики судовий збір у разі зменшення судом розміру неустойки покладається на відповідача повністю, без урахування зменшення неустойки, оскільки в даному випадку суд констатує наявність порушення з боку відповідача.
За таких обставин сплачений позивачем судовий збір слід стягнути з відповідача.
Про понесення інших судових витрат сторони не заявляли.
Керуючись статтями 2, 4, 12, 13, 73, 74, 86, 129, 232, 233, 236-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Т-Стиль» (29025, м. Хмельницький, вул. Курчатова, 6, код ЄДРПОУ 35750435) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Буковина Естейт» (79053, м. Львів, вул. Володимира Великого, 18, код ЄДРПОУ 45746231) за попереднім договором оренди нежитлових приміщень № Ч/Г від 24.04.2025 грошові кошти у сумі в гривнях, що еквівалентна 3 427,20 євро згідно з курсом гривні до євро, встановленим Національним банком України, станом на день виконання рішення та 10 210,64 грн відшкодування судового збору.
3. В задоволенні решти позовних вимог відмовити.
4. Після набрання рішенням законної сили видати наказ.
Відповідно до ст. 241 ГПК України рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відповідно до ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції (ст. 257 ГПК України).
Повний текст рішення складено та підписано 19 березня 2026 року.
Суддя І.В. Марущак