ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ІВАНО-ФРАНКІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ
11.03.2026 м. Івано-ФранківськСправа № 911/3148/25
Господарський суд Івано-Франківської області у складі: судді Кобецької С.М., секретаря судового засідання Поліводи С.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом: Фізичної особи-підприємця Гарасимка Василя Васильовича
до відповідача: Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця"
про стягнення коштів в сумі 870 000,00 грн
за участю:
позивач: Гарасимко Василь Васильович
від відповідача: Войцеховська Наталія Ярославівна
установив: Фізична особа - підприємець Гарасимко Василь Васильович (далі - позивач) звернувся із позовною заявою до Акціонерного товариства "Українська залізниця", в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" (далі - відповідач) про стягнення коштів в сумі 870000,00 грн.
Позовні вимоги обгрунтовані тим, що в період 2015-2017 років позивачем за власний рахунок проведено капітальний ремонт орендованого приміщення та відмовою відповідача відшкодувати кошти в сумі 870000 грн за проведений ремонт. Необхідність проведення ремонту була зумовлена неможливістю використання орендованого приміщення без ремонтних робіт.
В судовому засіданні позивач позовні вимоги підтримав та просив суд про їх задоволення. Зазначив, що заявлена у позові сума до стягнення є помилковою та фактична сума понесених ним витрат на капітальний ремонт приміщення складає 558 764,00 грн відповідно до поданого ним 25.02.2026 кошторису.
Представник відповідача проти позовних вимог заперечив та просив суд в позові відмовити. Свої заперечення мотивує тим, що заявлена сума витрат не підтверджена жодним доказом, а договором оренди передбачено, що всі види ремонту проводяться за рахунок орендаря. Одночасно звертає увагу на те, що позивач не подавав орендодавцю заяви щодо намірів здійснення невід'ємних поліпшень, як і не надавав експертного висновку на здійснення невід'ємних поліпшень, що передбачено умовами Договору.
Розглянувши матеріали справи, вислухавши представників сторін, дослідивши докази у справі, з'ясувавши обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши в сукупності всі докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, враховуючи вимоги чинного законодавства, суд приходить до висновку в позові відмовити.
Фактичні обставини справи вказують на те, що 14.02.2012 між Регіональним відділенням Фонду державного майна України по Івано-Франківській області (по договору - орендодавець), відокремленого підрозділу “Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень» Державного територіально-галузевого об'єднання “Львівська залізниця» (по договору - балансоутримувач) та Підприємцем Гарасимком Василем Васильовичем (по договору - орендар/по справі - позивач) укладено Договір оренди державного майна 05/12 з відповідними змінами та доповненнями до нього (далі - Договір).
Відповідно до п.1 та п.2 Додаткового договору від 29.01.2016 до Договору оренди нерухомого майна №05/12 від 14.02.2012 сторонами погоджено, що орендодавцем по Договору оренди є ПАТ “Укрзалізниця», що є правонаступником усіх прав та обов'язків Державної адміністрації залізничного транспорту України та підприємств залізничного транспорту України (п.1 Додаткового договору). У тексті Договору найменування “відокремлений підрозділ “Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд №4» Державного територіально-галузевого об'єднання “Львівська залізниця» та скорочене найменування ВП “Управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд №4» ДТГО “Львівська залізниця» замінити відповідно на виробничий структурний підрозділ “Івано-Франківське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд» регіональної філії “Львівська залізниця» публічного акціонерного товариства “Укрзалізниця» та підрозділ Івано-Франківське управління будівельно-монтажних робіт і цивільних споруд.
Договір підписаний сторонами, підписи яких скріплені печатками.
Відповідно до п. 1.1. Договору із змінами та доповненнями орендодавець передає, а орендар приймає у строкове платне користування державне майно - частину будівлі складу загальною (корисною) площею 113,6 кв.м, яка перебуває на балансі ВП “Івано-Франківська дирекція залізничних перевезень» ДТГО “Львівська залізниця» і розташована за адресою: Івано-Франківська область, м. Долина, вул. Т. Шевченка, 21 (далі - об'єкт оренди).
14.02.2012 сторонами підписано Акт приймання-передачі державного майна, так само і 29.01.2016, у зв'язку із зміною орендодавця по договору - підписано Акт приймання-передачі в оренду нерухомого майна.
Згідно з п. 1.2. Договору мета оренди - розміщення магазину-складу.
Відповідно до п.2.1. та п.2.5. Договору вступ орендаря у користування майном, зазначеним у п.1.1. договору настає одночасно із підписанням сторонами Договору та Акта приймання-передачі вказаного майна, обов'язок складання якого покладається на орендодавця.
Відповідно до п.11.1.Договору термін дії Договору 1 рік, що діє з 14.02.2012 до 14.02.2013. В подальшому на підставі Додаткових угод термін дії Договору неодноразово продовжувався і відповідно до Додаткового договору від 07.05.2018 завершився 30.06.2018 (включно).
Будь-яких інших документальних доказів в підтвердження як погодження поліпшення орендованого майна, так і доказів в підтвердження проведення підрядних/ремонтних робіт , оформлення кошторисної документації чи витрачання коштів в підтвердження проведення ремонту разом з позовною заявою суду не подано.
Предметом спору є стягнення коштів в сумі 870 000,00 грн . Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори.
Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Як вбачається із матеріалів справи між сторонами існували орендні правовідносини , що випливає із Договору оренди державного майна 05/12 від 14.02.2012 із змінами та доповненнями до нього, які припинились 30.06.2018 , без подальшого продовження.Актами прийому-передачі майна від 14.02.2012 та від 29.01.2016 (у зв'язку із зміною орендодавця) майно передане без жодних зауважень щодо якості та кількості переданого в оренду майна.
Так, відповідно до ст. 759 ЦК України за договором найму (оренди) наймодавець передає або зобов'язаний передати наймачеві майно у користування за плату на певний строк.
Положеннями ст. 765 ЦК України передбачено, що наймодавець зобов'язаний передати наймачеві майно негайно або у строк, встановлений договором найму.
Частиною 3 ст. 773 ЦК України встановлено, право наймача (орендаря) змінювати стан речі, переданої йому у найм, проте лише за згодою наймодавця.
Пунктами 4.2. та 4.4. Договору передбачено отримання згоди орендодавця на здійснення поліпшення орендованого майна на підставі поданої орендарем заяви і матеріалів згідно з Порядком надання орендарю згоди орендодавця державного майна на здійснення невід'ємних поліпшень орендованого державного майна, затвердженим наказом Фонду державного майна України від 03.10.2006 №1523 та зареєстрованим у Міністерстві юстиції України від 18.10.2006 за №1123/12997.
Пунктом 5.9 Договору оренди державного майна № 05/12 від 14.02.2012 передбачено, що обов'язком орендаря є своєчасно здійснювати за власний рахунок капітальний, поточний та інші види ремонтів орендованого майна. Ця умова Договору не розглядається як дозвіл на здійснення поліпшень орендованого майна і не тягне за собою зобов'язання орендодавця щодо компенсації вартості поліпшень. У разі, якщо орендар подає заяву на погодження орендодавцем здійснення невід'ємних поліпшень орендованого майна, він зобов'язаний надати експертний висновок на проектно-кошторисну документацію на здійснення невід'ємних поліпшень.
Пунктом 11.5 урегульовано , що у разі припинення або розірвання Договору поліпшення орендованого майна, здійснені орендарем за рахунок власних коштів, які можна відокремити від майна, не завдаючи йому шкоди, визнаються власністю орендаря, а невідокремлені поліпшення - власністю держави та компенсації не підлягають.
Частиною першою та другою ст. 778 ЦК України передбачено, що наймач може поліпшити річ, яка є предметом договору найму, лише за згодою наймодавця, а якщо поліпшення можуть бути відокремлені від речі без її пошкодження, наймач має право на їх вилучення .
Згідно з частиною третьою ст. 778 ЦК України, якщо поліпшення речі зроблено за згодою наймодавця, наймач має право на відшкодування вартості необхідних витрат або на зарахування їх вартості в рахунок плати за найм речі.
В той же час , відповідно до частини пятої ст.778 ЦК України, якщо наймач без згоди наймодавця зробив поліпшення, які не можна відокремити без шкоди для речі, він не має права на відшкодування їх вартості.
Будь-яких доказів в підтвердження звернення позивача до відповідача із заявою про наміри здійснення невід'ємних поліпшень орендованого приміщення чи наявності відповідного експертного висновку на проектно-кошторисну документацію на здійснення невід'ємних поліпшень суду не подано.
Частиною 1 ст. 627 Цивільного кодексу України передбачено, що відповідно до статті 6 Цивільного кодексу України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1 ст. 628 Цивільного кодексу України свобода договору означає можливість сторін вільно визначати зміст договору, який вони укладають і формувати його конкретні умови. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Згідно зі ст. 629 Цивільного кодексу України, договір є обов'язковим для виконання сторонами. При цьому, в силу встановленої ст. 204 Цивільного кодексу України презумпції правомірності правочину, правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Отже, посилання позивача на статтю 776 ЦК України, якою передбачено, що капітальний ремонт речі, переданої у найм, провадиться наймодавцем за його рахунок, якщо інше не встановлено договором або законом - є помилковим , оскільки у даних правовідносинах питання проведення капітального та інших видів ремонту урегульовано Договором в т. ч. і п. 5.9, п. 11.5 Договору.
Разом з тим , подані позивачем 25.02.26 року докази в підтвердження проведення ремонтних робіт під назвами:-Локальний кошторис з розрахунком договірної ціни №1/25 на суму558764,00 грн;- розрахунок вартості матеріалів, виробів та конструкцій підрядника № 1/25; - розрахунок вартості механізмів підрядника №1/25; - фотосвітлини на 3 арк. оцінюються судом критично, адже не відповідають вимогам належності та достатності доказу, як і не містять конкретизації в підтвердження обставин , що стосуються предмету спору .
Слід зазначити , що під належністю доказу розуміється об"єктивний звязок між змістом доказу та фактом , що є об"єктом судового дослідження і що відсутнє у цьому випадку.
Відповідно до статей 73,74,81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.
Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (ст.86 ГПК України).
Європейський суд з прав людини в рішенні у справі"Серявін та інші проти України" зазначив , що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов"язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема судів мають бути належним чином зазначені підстави. на яких вони грунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов"язує суди обгрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий , що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент.Міра , до якої суд має виконати обов"язок щодо обгрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
З аналізу наведеного вище, суд приходить до висновку в позові відмовити.
З урахуванням приписів ст. 129 ГПК України та результату вирішення спору судовий збір по справі слід залишити за позивачем.
Керуючись ст. 73, 74, 76-80, 86, 123, 124, 129, 165, 178, 236-238, 241, 327 ГПК України, суд, -
в позові Фізичної особи-підприємця Гарасимка Василя Васильовича до Акціонерного товариства "Українська залізниця" в особі філії "Центр будівельно-монтажних робіт та експлуатації будівель і споруд" Акціонерного товариства "Українська залізниця" про стягнення коштів в сумі 870 000,00 грн - відмовити.
Судовий збір по справі залишити за позивачем.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було проголошено скорочене (вступну та резолютивну частини) рішення суду або якщо розгляд справи здійснювався без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Апеляційна скарга подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції.
Повний текст рішення складено 19.03.2026.
Суддя С.М. Кобецька