28.01.2026 року м.Дніпро Справа № 904/4387/19 (904/2682/24)
Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Мороза В.Ф. - доповідач,
суддів: Іванова О.Г., Паруснікова Ю.Б.
секретар судового засідання Жолудєв А.В.
розглянувши апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНС ЕКСПО" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025
та Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокур Інвест" і Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОВРІТЕЙЛ" на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2025 (суддя Мартинюк С.В.)
у справі № 904/4387/19 (904/2682/24)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Євро Регіон Партнер"
до відповідача-1 Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл"
відповідача-2 Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокур Інвест"
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю "АЗОВРІТЕЙЛ"
Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 Товариство з обмеженою відповідальністю "Торговий дім "ДОНБАССРЕСУРСИ"
про визнання договору недійсним
у межах справи № 904/4387/19 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Український Рітейл"
ТОВ "Євро Регіон Партнер" звернулося до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до відповідача-1 ТОВ "Український Рітейл" та відповідача-2 ТОВ "Сокур Інвест" про визнання договору №б/н від 29.03.2018 про переведення боргу укладеного між ТОВ "Сокур Інвест" та ТОВ "Український Рітейл" недійсним.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025 відмовлено у задоволенні позовних вимог за позовом ТОВ "Євро Регіон Партнер" до відповідача-1 ТОВ "Український Рітейл", відповідача-2 ТОВ "Сокур Інвест", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ТОВ "АЗОВРІТЕЙЛ", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 ТОВ "Торговий дім "ДОНБАССРЕСУРСИ" про визнання Договору фінансового лізингу №1-ФЛ від 10.07.2014 та Договору переведення боргу №б/н від 29.03.2018 недійсними в межах справи №904/4387/19 за заявою ТОВ "Український Рітейл" до боржника ТОВ "Український Рітейл" про визнання банкрутом.
Не погодившись з вказаним рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "СЕНС ЕКСПО" подано апеляційну скаргу, згідно якої апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025 у справі № 904/4387/19 (904/2682/24) та ухвалити нове рішення, яким визнати недійсним договір фінансового лізингу №1-ФЛ від 10.07.2014р., укладений між ТОВ "СОКУР ІНВЕСТ" та ТОВ "Український Рітейл" та визнати недійсним договір про переведення боргу від 29.03.2018 укладений між ТОВ "СОКУР ІНВЕСТ" та ТОВ "Український Рітейл".
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що ухвала суду першої інстанції прийнята при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- Акти приймання-передачі за оспорюваним договором містять ті самі найменування які вже були придбані боржником, а до найменування додано інвентаризаційний номер майна боржника з додаванням в початок індивідуального номеру магазину в якому це майно вже знаходилося. Також Акти приймання-передачі за оспорюваним договором містять серед іншого 156 вивісок магазина «Брусниця» на суму 828 273,3 грн, а з матеріалів справи №904/4387/19 вбачається, що ці магазини вже були офіційно відкриті до дати поставки за оспорюваним правочином 10.07.2014 р., також з матеріалах справи 904/4387/19 (с.168) вбачається, що торгова марка «Брусничка» згідно свідоцтва № 161884 належить боржнику з 10.10.12. Отже, так само в найменування до інвентаризаційного номеру майна боржника додано індивідуальний номеру магазину в яких ці вивіски вже очевидно були присутні під час офіційного відкриття зазначених магазинів і начебто продано в лізинг з метою накладення арешту на таке майно, що підтверджується матеріалами справи та не спростовано відповідачами. Наведені обставини, свідчать про штучне створення господарської операції як такої через п'ять місяців після початку окупації. Таким чином боржник в період з 10.07.2014 по 16.10.2014 рр. в супереч принципу добросовісності, вчинив правочини якими взяв на себе заставне зобов'язання на загальну суму 171 861 623,29 грн. Натомість доказів включення такого майна яке придбано і знаходилося на окупованих територіях до ліквідаційної маси в матеріалах справи про банкрутство відсутні. Суд першої інстанції зазначених обставин не встановив, витребувані ухвалою від 19.11.2024 у третьої особи ТОВ "ТД "ДОНБАССРЕСУРСИ" договори та первинні документи купівлі-продажу обладнання (предмету лізингу), за яким ТОВ "ТД "ДОНБАССРЕСУРСИ" придбало у власність обладнання, яке в подальшому було продано за договором №1/Сокур від 10.07.2014, на виконання вимог ухвали ГСДО від 19.11.2024 у справі № 904/4387/19 (904/2682/24) третьою особою не надано. Ліквідатор та суд першої інстанції питання примусового виконання ухвали за шість місяців розгляду не здійснили. Суд першої інстанції не врахував правову позицію, на яку посилався позивач, викладену у постанові ЦАГС (суддів: Чередка А.Є. Мороза В.Ф., Коваль Л.А) від 22 лютого 2022 року у справі № 904/6251/20 (904/315/21): При цьому, лише реальні зміни майнового стану платника податків є визначальною ознакою господарської операції. Здійснення господарської операції і власне її результат підлягають відображенню в бухгалтерському обліку. Насамперед йдеться про реальність і товарність господарської операції, а також про підтвердження/ не підтвердження товарності господарської операції належними і допустимими доказами;
- суд першої інстанції у клопотанні позивача витребувати у ТОВ «Торговий дім «ДОНБАССРЕСУРСИ» та ТОВ «СОКУР ІНВЕСТ» доказів наявності управлінського персоналу, основних засобів, виробничих активів, складських приміщень, транспортних засобів в період 10.07.2014 по 16.10.2014 рр. неправомірно відмовив, не надав вичерпну правову оцінку доводам та доказам позивача, не дослідив важливість та обов'язковість значення та змісту порушеного у клопотанні питання щодо запитання керівнику ТОВ "Сокур Інвест" ОСОБА_1 про обставини, що мають значення для справи в порядку ст. 90 ГПК;
- суд першої інстанції не дослідив причинний зв'язок з захопленням майна та фактом списання захопленого майна ліквідатором лише в 2020 році, не визначив початок настання неплатоспроможності боржника, та діям управлінського персоналу на шкоду кредиторам;
- суд першої інстанції не врахував доводів позивача у п.1.2 позовної заяви, що спірний договір може бути кваліфікований як правочин, який не був спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків;
- суд першої інстанції не дотримався вимог щодо обґрунтованості судового рішення, не зазначив яка саме сукупність доказів, які містяться в матеріалах справи, з більшою вірогідністю підтверджує рух активів маж сторонами;
- судом залишено поза увагою обов'язкові вказівки, надані КГС ВС у постанові від 08.12.22р. та ЦАГС у постанові від 26.02.2025р.
Додатковим рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2025 у справі № 904/4387/19(904/2682/24) в задоволенні заяви ТОВ "Сокур Інвест" про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат відмовлено.
Заяву ТОВ "Азоврітейл" про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО РЕГІОН ПАРТНЕР» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Азоврітейл" 10 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу.
Не погодившись з вказаним додатковим рішенням Товариством з обмеженою відповідальністю "Сокур Інвест" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2025 по справі №904/4387/19 (904/2682/24) (в частині відмови у задоволенні заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «СОКУР ІНВЕСТ» про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат) та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО РЕГІОН ПАРТНЕР» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «СОКУР ІНВЕСТ» 60 000,00 грн. судових витрат у справі №904/4387/19 (904/2682/24).
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте при неправильному застосуванні норм матеріального права та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- відмова у задоволенні Заяви ТОВ «СОКУР» з однієї лише підстави, щодо неподання разом з першою заявою по суті спору до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи - є протиправною. Тобто, сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. З наведеного вбачається, що жодних підстав для відмови у задоволенні Заяви про відшкодування судових витрат ТОВ «СОКУР» у справі у суду першої інстанції - не було;
- у даному випадку суд першої інстанції при ухваленні Оскаржуваного рішення, вочевидь, допустив застосування надмірного формалізму при вирішенні питання щодо відшкодування судових витрат Скаржника, чим фактично, позбавив його можливості реалізувати відповідне процесуальне право;
- оскаржуване рішення не підпадає під ознаки обґрунтованості та законності, позаяк, при його прийняття, суд першої інстанції не врахував усіх обставин справи та допустив грубі порушення норм процесуального права.
Також, не погодившись з вказаним додатковим рішенням Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОВРІТЕЙЛ" подано апеляційну скаргу, згідно якої просить скасувати частково додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2025 по справі №904/4387/19 (904/2682/24) (в частині часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВРІТЕЙЛ» про ухвалення додаткового рішення та ухвалити нове рішення, яким заяву задовольнити повністю та стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО РЕГІОН ПАРТНЕР» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АЗОВРІТЕЙЛ» судових витрат у справі №904/4387/19 (904/2682/24) у загальному розмірі 50 000,00 грн.
В обґрунтування поданої скарги апелянт зазначає, що рішення суду першої інстанції прийняте за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи та з порушенням норм процесуального права.
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- розмір судових витрат Заявника, понесених у зв'язку з розглядом даної справи, що були заявлені до відшкодування за рахунок Позивача, є абсолютно обґрунтованими, виправданими та співмірними із складністю та обставинами справи. Скаржником було дотримано вимог процесуального закону та практики правозастосування Верховного Суду для належного обґрунтування та доведення понесення ним витрат на професійну правничу допомогу, зважаючи на надані до Заяви документи;
- суд першої інстанції при ухваленні Оскаржуваного додаткового рішення, вочевидь, допустив застосування надмірного формалізму при вирішенні питання щодо відшкодування судових витрат Скаржника, чим фактично, не дослідивши в повному об'ємі сукупність наданих документів обмежив Скаржника в відшкодуванні судових витрат в повному обсязі;
- оскаржуване додаткове рішення не підпадає під ознаки обґрунтованості та законності, позаяк, при його прийнятті, Суд першої інстанції не врахував усіх обставин справи та сукупності наданих документів та допустив грубі порушення норм процесуального права.
Процесуальний хід розгляду справи відображений у відповідних ухвалах Центрального апеляційного господарського суду.
Зокрема, ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 11.07.2025 об'єднано апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОВРІТЕЙЛ" на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2025 у справі № 904/4387/19 (904/2682/24) в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокур Інвест" на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2025 у справі № 904/4387/19 (904/2682/24). Розгляд апеляційних скарг призначено у судовому засіданні з викликом сторін на 12.11.2025 о 09 год. 30 хв.
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.07.2025 об'єднано апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНС ЕКСПО" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025 у справі № 904/4387/19 (904/2682/24) в одне апеляційне провадження для спільного розгляду з апеляційними скаргами Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокур Інвест" та Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОВРІТЕЙЛ" на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2025 у справі № 904/4387/19 (904/2682/24). Розгляд апеляційних скарг призначено у судовому засіданні з викликом сторін на 12.11.2025 о 09 год. 30 хв.
Хронологія надходження інших процесуальних документів до суду.
16.07.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від позивача надійшов відзив на апеляційні скарги відповідача-1 та відповідача-2, в якому просить скарги залишити без задоволення, а оскаржуване додаткове рішення - без змін.
05.08.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від відповідача-2 надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ «СЕНС ЕКСПО», в якому просить скаргу залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.
11.11.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ТОВ "АЗОВРІТЕЙЛ" надійшло клопотання про закриття апеляційного провадження у справі № 904/4387/19 (904/2682/24) за апеляційною скаргою ТОВ «СЕНС ЕКСПО» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025.
12.11.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ «СЕНС ЕКСПО» надійшли пояснення до своєї апеляційної скарги, в яких він підтримав доводи та вимоги скарги, наполіг на наявності підстав для її задоволення та скасування рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025р.
19.11.2025 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ «СЕНС ЕКСПО» надійшли заперечення на клопотання ТОВ "АЗОВРІТЕЙЛ" про закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою "СЕНС ЕКСПО" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025р., у яких просить в задоволенні клопотання відмовити.
27.01.2026 до Центрального апеляційного господарського суду від ТОВ «СЕНС ЕКСПО» надійшло клопотання про відкладення розгляду справи, призначеного на 28 січня 2026 року о 11 годині 00 хвилин, у зв'язку із мобілізацією Мудрак Юрія Володимировича (єдиного представника ТОВ «СЕНС ЕКСПО») з 18.12.2025 р та проходженням ним базової військової підготовки з 02.01.2026 по 03.02.2026 року та відсутністю іншого представника.
В судовому засіданні 28.01.2026 брали участь арбітражний керуючий ліквідатор ТОВ "Український Рітейл" (відповідача-1), представник відповідача-2 (апелянта) та третьої особи ТОВ "АЗОВРІТЕЙЛ" (апелянта). Інші учасники справи, будучи належним чином повідомленими про місце, дату та час судового засідання, не з'явилися, уповноважених представників не направили, про причини неявки суд не проінформували.
Колегія суддів зазначає, що відповідно до ч. 1 ст. 6 Конвенції кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішеннях від 28.10.1998 у справі «Осман проти Сполученого королівства» та від 19.06.2001 у справі «Креуз проти Польщі» Європейський суд з прав людини роз'яснив, що реалізуючи пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя, держави-учасниці цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони й обмеження, зміст яких полягає в запобіганні безладного руху в судовому процесі.
У рішеннях Європейського суду з прав людини у справах "Ryabykh v.Russia" від 24.07.2003, "Svitlana Naumenko v. Ukraine" від 09.11.2014 зазначено, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, повинно тлумачитись у світлі Преамбули Конвенції, яка проголошує верховенство права спільною спадщиною Високих Договірних Сторін.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінку сторін, предмет спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням частини першої статті 6 згаданої Конвенції (рішення ЄСПЛ від 08.11.2005 у справі "Смірнова проти України", рішення ЄСПЛ від 27.04.2000 у справі "Фрідлендер проти Франції").
«Розумність» строку визначається окремо для кожної справи. Для цього враховують її складність та обсяг, поведінку учасників судового процесу, час, необхідний для проведення відповідної експертизи (наприклад, рішення Суду у справі «G.B. проти Франції»), тощо. Отже, поняття «розумний строк» є оціночним, суб'єктивним фактором, що унеможливлює визначення конкретних строків судового розгляду справи, тому потребує нормативного встановлення.
Точкою відліку часу розгляду справи протягом розумного строку умовно можна вважати момент подання позовної заяви до суду.
Роль національних суддів полягає у швидкому та ефективному розгляді справ (&51 рішення Європейського суду з прав людини від 30.11.2006 у справі "Красношапка проти України").
Отже, при здійсненні правосуддя судом мають враховуватися не тільки процесуальні строки, визначені ГПК України, а й рішення ЄСПЛ, як джерела права, зокрема, в частині необхідності забезпечення судового розгляду впродовж розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в умовах правового режиму воєнного стану суди, органи та установи системи правосуддя діють виключно на підставі, в межах повноважень та в спосіб, визначені Конституцією України та законами України.
Згідно ч. 2 ст. 12-1 Закону України "Про правовий режим воєнного стану" повноваження судів, органів та установ системи правосуддя, передбачені Конституцією України, в умовах правового режиму воєнного стану не можуть бути обмежені.
Відтак, органи судової влади здійснюють правосуддя навіть в умовах воєнного стану.
Відповідно до ч. 3 ст. 2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Згідно ч. 1 ст. 43 ГПК України учасники судового процесу та їх представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Суд звертає увагу на висновки Європейського суду з прав людини, викладені у рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії", відповідно до якого заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті власних інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04.10.2001 у справі "Тойшлер проти Германії" (Тeuschler v. Germany).
Тобто сторона повинна демонструвати зацікавленість у найшвидшому вирішенні її питання судом, брати участь на всіх етапах розгляду, що безпосередньо стосуються її, для чого має утримуватись від дій, що можуть безпідставно затягувати судовий процес, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 28.10.2021 у справі № 11-250сап21 акцентувала увагу на тому, що ЄСПЛ неодноразово висловлював позицію, згідно з якою відкладення розгляду справи має бути з об'єктивних причин і не суперечити дотриманню розгляду справи у розумні строки. Так, у рішенні у справі «Цихановський проти України» (Tsykhanovsky v. Ukraine) ЄСПЛ зазначив, що саме національні суди мають створювати умови для того, щоб судове провадження було швидким та ефективним. Зокрема, національні суди мають вирішувати, чи відкласти судове засідання за клопотанням сторін, а також чи вживати якісь дії щодо сторін, чия поведінка спричинила невиправдані затримки у провадженні. Суд нагадує, що він зазвичай визнає порушення пункту 1 статті 6 Конвенції у справах, які порушують питання, подібні до тих, що порушуються у цій справі. Аналогічну позицію висловлено у рішеннях ЄСПЛ «Смірнова проти України» (Smirnov v. Ukraine, Application N 36655/02), «Карнаушенко проти України» (Karnaushenko v. Ukraine, Application N 23853/02).
Як відзначив Верховний Суд у постановах від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17, від 01.10.2020 у справі № 361/8331/18, від 07.07.2022 у справі № 918/539/16 відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні.
Таким чином, згідно усталеної судової практики та позиції ЄСПЛ відкладення розгляду справи можливе з об'єктивних причин, як-то неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні чи недостатність матеріалів для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення.
Пунктом 2 ч. 3 ст. 202 ГПК України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Частиною 12 ст. 270 ГПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Так, апеляційне провадження у даній справі здійснюється на підставі поданих ТОВ "СЕНС ЕКСПО", ТОВ "Сокур Інвест" і ТОВ "АЗОВРІТЕЙЛ" апеляційних скарг, в межах їх доводів та вимог, що відповідає приписам ч. 1 ст. 269 ГПК України.
Жодних доповнень протягом визначеного ГПК України процесуального строку не подавалося.
Щодо посилання ТОВ «СЕНС ЕКСПО» на мобілізацію єдиного представника та відсутність іншого представника, то як вбачається зі змісту поданої ним апеляційної скарги: «З метою захисту власних інтересів ТОВ «Сенс Експо» було укладено договір № 07 від 15.05.2025р. про надання правової допомоги з адвокатом Наумова Оксана Миколаївна…». Тобто у скаржника наявний Договір з іншим адвокатом, який може здійснювати представництво його інтересів в суді.
Відтак, ТОВ «СЕНС ЕКСПО», як юридична особа - учасник судового процесу, не був позбавлений права і можливості забезпечити участь у судовому засіданні 28.01.2026 іншого представника, якому доручити виконання функцій щодо представництва інтересів у суді, в тому числі в режимі відеоконференції.
Аналогічна за змістом позиція викладена в постанові Верховного Суду від 12.03.2019 у справі № 910/12842/17.
Крім того, у справі вже відбулося судове засідання 12.11.2025, на якому були присутні арбітражний керуючий ліквідатор ТОВ "Український Рітейл" (відповідача-1), представник відповідача-2 (апелянта), третьої особи ТОВ "АЗОВРІТЕЙЛ" (апелянта) та ТОВ «СЕНС ЕКСПО», які надали свої пояснення по суті заявлених апеляційних скарг, висловили свої вимоги та заперечення.
До того ж обставин неможливості вирішення спору у відповідному судовому засіданні 28.01.2026 судом не встановлено, а тому суд не вбачає підстав для відкладення розгляду справи.
Враховуючи положення ст. 7, 13, 14, 42-46 ГПК України, зокрема, щодо того, що учасники справи мають рівні права, якими вони повинні користуватися добросовісно, та несуть ризик настання тих чи інших наслідків, зумовлених невчиненням ними процесуальних дій, зважаючи на те, що суд не визнавав обов'язковою явку учасників справи, а в матеріалах справи містяться докази їх повідомлення про час та місце проведення судового засідання по розгляду апеляційної скарги, приймаючи до уваги обставини сприяння судом у наданні учасникам судового процесу достатнього часу для належної підготовки своєї позиції та викладення її в поданих процесуальних документах, а також в забезпеченні участі в судових засіданнях, в тому числі в режимі відеоконференції, і цими правами вони розпоряджаються на власний розсуд, констатуючи достатність матеріалів для апеляційного перегляду справи, колегія суддів вважає можливим здійснити перевірку рішень суду першої інстанції в апеляційному порядку за наявними матеріалами та без участі представників позивача ТОВ "Євро Регіон Партнер", третьої особи ТОВ "Торговий дім "ДОНБАССРЕСУРСИ" та особи, що подала апеляційну скаргу - ТОВ «СЕНС ЕКСПО», які не з'явилися.
Судом апеляційної інстанції було здійснено всі необхідні дії, що сприяли в реалізації сторонами принципу змагальності та диспозитивності.
Представник відповідача-2 (апелянта) підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги та не заперечував проти задоволення апеляційної скарги третьої особи. Натомість наголосив на наявності підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «СЕНС ЕКСПО».
Представник третьої особи (апелянта) підтримав доводи та вимоги своєї апеляційної скарги та не заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача-2. Щодо апеляційної скарги ТОВ «СЕНС ЕКСПО», то наполіг на задоволенні свого клопотання про закриття апеляційного провадження.
Арбітражний керуючий ліквідатор (відповідача-1) підтримав подане третьою особою клопотання, погодившись з наявністю підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «СЕНС ЕКСПО» та обґрунтованістю вимог решти скаржників.
Апеляційний господарський суд, заслухавши присутніх представників учасників справи, дослідивши наявні у справі докази, оцінивши повноту та об'єктивність встановлених обставин та висновки місцевого господарського суду, перевіривши правильність застосування норм матеріального та процесуального права, дійшов наступних висновків.
Законом України "Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України та інших законодавчих актів" від 03.10.2017р. №2147-VIII викладено Господарський процесуальний кодекс України у новій редакції, яка набрала чинності 15.12.2017р.
Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку, передбаченому цим Кодексом для позовного провадження, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".
Згідно з ч. 1 ст. 2 Кодексу України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII (зі змінами, що набрав чинності 21.10.2019р.) провадження у справах про банкрутство регулюється цим Кодексом, Господарським процесуальним кодексом України, іншими законами України.
Так, Центральним апеляційним господарським судом слухається справа № 904/4387/19 (904/2682/24), в межах якої розглядаються апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНС ЕКСПО" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025, прийняте за результатом вирішення позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО РЕГІОН ПАРТНЕР» до Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ» та Товариства з обмеженою відповідальністю «СОКУР ІНВЕСТ», за участю: третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів Товариство з обмеженою відповідальністю «АЗОВРІТЕЙЛ» та третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача-1 Товариство з обмеженою відповідальністю «ТОРГОВИЙ ДІМ «ДОНБАССРЕСУРСИ» про визнання недійсними:
(1) Договору від 29.03.2018 про переведення боргу укладеного між ТОВ "Сокур Інвест" та ТОВ "Український Рітейл";
(2) Договору фінансового лізингу від 10.07.2014 укладеного між ТОВ "Сокур Інвест" та ТОВ "Український Рітейл".
а також Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокур Інвест" і Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОВРІТЕЙЛ" на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2025.
Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025 у задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «ЄВРО РЕГІОН ПАРТНЕР» відмовлено.
Не погодившись з вищевказаним рішенням ТОВ «СЕНС ЕКСПО» було подано на нього апеляційну скаргу.
Своє право на апеляційне оскарження судового рішення у даній справі обґрунтовує тим, що ТОВ «Сенс Експо» та ТОВ «Євро Регіон Партнер» як кредитори боржника наділені правом оспорювати Договори боржника, оскільки заявлення грошових вимог на підставі оспорюваних у цій справі правочинів і визнання їх мало наслідком збільшення розміру кредиторських вимог до боржника та, відповідно, вплинуло на їх пропорційний розподіл. У такому випадку частка кожного кредитора у ліквідаційній масі зменшиться, тобто, збільшення кредиторської заборгованості прямо впливає на права інших кредиторів (оскільки зменшує їх частку у ліквідаційній масі).
Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 30.07.2025 у справі №904/4387/19 (904/2682/24), серед іншого, було відкрито апеляційне провадження за вказаною апеляційною скаргою, розгляд якої призначено у судовому засіданні з викликом сторін на 12.11.2025 о 09 год. 30 хв.
Від третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ТОВ "АЗОВРІТЕЙЛ" до Центрального апеляційного господарського суду надійшло клопотання про закриття апеляційного провадження у справі № 904/4387/19 (904/2682/24) за апеляційною скаргою ТОВ «СЕНС ЕКСПО» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025.
Клопотання обґрунтоване тим, що:
1) ТОВ «Сенс Експо», як кредитор Боржника, не звертався до Суду першої інстанції з відповідними заявами в установленому ГПК України порядку для залучення у справу №904/4387/19 (904/2682/24) як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору;
2) ТОВ «Сенс Експо» не має статусу сторони чи учасника відокремленого позовного провадження у справі № 904/4387/19 (904/2682/24);
3) права ТОВ «Сенс Експо» Оскаржуваним рішенням не порушені, а рішення стосовно його прав та обов'язків судом не приймалось,
4) ТОВ «Сенс Експо» не наділено процесуальний правом на апеляційне оскарження Оскаржуване рішення.
Правовими підставами свої вимог заявник визначив пункт 3 частини 1 статті 264 ГПК України.
Натомість ТОВ «Сенс Експо» подало до суду заперечення, за змістом яких вважає, що має право на оскарження судового акта у межах даного позовного провадження як кредитор відповідача-1 у справі про його банкрутство № 904/4387/19.
Просить у задоволенні клопотання ТОВ "АЗОВРІТЕЙЛ" про закриття апеляційного провадження відмовити за його необґрунтованістю.
Ознайомившись з матеріалами справи, дослідивши подані клопотання та заперечення на нього, заслухавши позицію учасників сторін, колегія суддів вбачає наявність підстав для закриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «СЕНС ЕКСПО» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025 у справі №904/4387/19 (904/2682/24) виходячи з наступного.
Відповідно до частини 1 статті 41 ГПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони та треті особи.
Водночас, банкрутство є окремою судовою процедурою, яка здійснюється судами господарського судочинства з переважним застосуванням норм матеріального та процесуального права, визначених Кодексом України з процедур банкрутства.
Зокрема, у статті 1 КУзПБ визначено склад учасників справи про банкрутство, до яких віднесено сторони (конкурсні кредитори (голова комітету кредиторів), забезпечені кредитори, боржник (банкрут)), арбітражний керуючий тощо.
Відповідно до частини 1 статті 7 КУзПБ спори, стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
Як вказала Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 18.02.2020 у справі №918/335/17 за своєю процесуальною формою провадження у справі про банкрутство складається з двох частин.
Перша - включає в себе основне провадження, спрямоване на вирішення головного завдання - задоволення грошових вимог кредиторів шляхом застосування спеціальних судових процедур: для юридичних осіб - розпорядження майном, санації і ліквідації; для фізичних - реструктуризації боргів боржника та погашення боргів боржника.
Друга частина складається з додаткового або відокремленого від основного процесу провадження. У відокремленому провадженні вирішуються майнові спори, стороною яких є боржник. Завдання такого провадження полягає у збереженні й поповненні активів або конкурсної маси боржника.
Отже, судові рішення у процедурі банкрутства можна поділити на такі групи.
Одна з них стосується не вирішення спорів, а розв'язання специфічних питань, притаманних саме процедурам банкрутства, тобто непозовному провадженню: про відкриття провадження у справі про банкрутство, про припинення дії мораторію щодо майна боржника, про закриття провадження у справі про банкрутство, про затвердження плану санації, про визнання боржника банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури, про призначення керуючого санацією, ліквідатора тощо. Такі процедурні (процесуальні) питання вирішуються господарським судом шляхом постановлення ухвал.
Друга група стосується виключно вирішення спорів, які розглядаються за позовом сторони, тобто в позовному провадженні. Хоча вони вирішуються тим судом, який відкрив провадження у справі про банкрутство, ці спори не стосуються непозовного провадження яке врегульоване КУзПБ, а тому регламентуються правилами про позовне провадження, встановленими Господарським процесуальним кодексом України. Розгляд таких спорів по суті судом першої інстанції закінчується ухваленням рішення суду.
Таке розмежування є цілком виправданим з точки зору того, що справи відокремленого позовного провадження мають різний суб'єктний склад сторін спору, предмети і підстави позову, розглядаються та вирішуються господарським судом із застосуванням усього інструментарію позовного провадження, на відміну від спрощеного порядку розгляду заяв, скарг і клопотань в основній справі про банкрутство (правова позиція Верховного Суду викладена у постанові від 15.02.2021 у справі №910/11664/20).
Отже, суб'єктний склад учасників господарського процесу у межах позовного провадження відповідно до ГПК України не є тотожним складу учасників у справі про банкрутство за КУзПБ. Перелік учасників провадження у справі про банкрутство не є вичерпним, оскільки до учасників справи про банкрутство наведеними нормами віднесено також інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про банкрутство (аналогічна позиція викладена в постановах Верховного Суду від 11.11.2021 у справі №910/8482/18 (910/4866/21), від 31.05.2022 у справі №923/719/17 (910/618/21)).
Натомість в розумінні статті 7 КУзПБ учасниками справи позовного провадження, що розглядається у межах справи про банкрутство є саме особи, які визначені статтями 41, 45 ГПК України (див. постанови Верховного Суду від 14.04.2023 у справі №914/2441/15 (914/1140/22), від 20.04.2023 у справі №914/2441/15 (914/592/22), від 26.04.2023 у справі №914/2441/15 (914/841/22).
Наведені висновки щодо застосування відповідних норм ГПК України та КУзПБ не залежать від предмету спору відповідного відокремленого позовного провадження чи питання, яке вирішується під час його розгляду.
Оскільки оскаржуване рішення ухвалене у відокремленому позовному провадженні (справа №904/4387/19 (904/2682/24)) щодо спору, стороною якого є Боржник, то в цьому випадку склад учасників справи визначений саме статтями 41,45 ГПК України.
Такими особами є Позивач, Відповідачі та Треті особи, а не всі учасники провадження справи про банкрутство, визначені статтею 1 КУзПБ.
Відповідна правова позиція щодо складу учасників відокремленого позовного провадження, стороною якого є боржник, викладена Верховним Судом у постанові від 05.02.2024 у справі №910/5450/21 (910/5671/23).
Як вбачається із змісту рішення господарського суду від 13.05.2025, учасниками відокремленого позовного провадження у справі № 904/4387/19 (904/2682/24) є:
- ТОВ «ЄВРО РЕГІОН ПАРТНЕР» (Позивач);
- ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ» (Відповідач 1);
- ТОВ «СОКУР ІНВЕСТ» (Відповідач 2);
- ТОВ «АЗОВРІТЕЙЛ» (Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів);
- ТОВ «ТД «ДОНБАССРЕСУРСИ» (Третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні Відповідача 1).
В свою чергу, під час розгляду справ у позовному провадженні, що розглядаються в межах справи про банкрутство відповідно до статті 7 КУзПБ, кредитори боржника не позбавлені права звернутися до суду з обґрунтованим клопотанням про залучення їх до участі у справі як третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору, в порядку, передбаченому статті 50 ГПК України, за наявності на це правових підстав. Суд має розглянути зазначене клопотання та надати аргументам кредитора відповідну оцінку, не обмежуючись лише наданням оцінки змісту правовідносин між сторонами поданого позову, а враховуючи також і можливий вплив рішення у справі на права або обов'язки кредиторів у справі про банкрутство (така правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 18.07.2023 у справі №911/1707/18 (911/2858/21), від 06.08.2025 у справі №925/674/21(925/422/24).
Однак, ані ТОВ «СЕНС ЕКСПО» ані учасники справи № 904/4387/19 (904/2682/24) заяви про залучення ТОВ «СЕНС ЕКСПО» до участі у справі в якості третьої особи без самостійних вимог щодо предмету спору не подавали.
Отже, ТОВ «СЕНС ЕКСПО» не є стороною і учасником відокремленого позовного провадження у справі №904/4387/19 (904/2682/24).
Разом з тим, ТОВ «СЕНС ЕКСПО» подано апеляційну скаргу на рішення у даній справі, посилаючись на те, що судом вирішено питання про його права та обов'язки та прийнято про це відповідне рішення.
Апеляційний суд зазначає, що згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на судовий захист.
Водночас, як вказано у рішенні Європейського суду з прав людини від 12.07.2001 у справі "Принц Ліхтенштейну Ганс-Адам II проти Німеччини" право на доступ до суду, закріплене у статті 6 Конвенції, не є абсолютним, воно може бути піддане допустимим обмеженням, оскільки вимагає за своєю природою державного регулювання. Держави-учасниці користуються у цьому питанні певною свободою розсуду.
Тобто «право на суд» та право на «доступ до суду» не є абсолютними. Права можуть бути обмежені, але лише у такий спосіб та до такої міри, що не порушують зміст цих прав (Philis v Greece (Філіс), § 59; De Geouffre de la Pradelle v France (Де Жуфр де ла Прадель проти Франції), § 28, і Stanev v Bulgaria (Станєв проти Болгарії), § 229).
Стаття 129 Конституції України встановлює основні засади судочинства, якими, зокрема, є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Зазначена конституційна норма конкретизована у статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», згідно з якою учасники судового процесу та інші особи мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Реалізацією права особи на судовий захист є можливість оскарження судових рішень у судах апеляційної та касаційної інстанцій. Перегляд судових рішень в апеляційному та касаційному порядку гарантує відновлення порушених прав і охоронюваних законом інтересів людини і громадянина (абзац третій підпункту 3.1 пункту 3 рішення Конституційного Суду України від 11.12.2007 №11-рп/2007).
Отже, конституційний принцип забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду гарантує право звернення до суду зі скаргою в апеляційному чи в касаційному порядку, яке має бути реалізоване, за винятком встановленої законом заборони на таке оскарження.
Реалізація конституційного права, зокрема, на апеляційне оскарження судового рішення ставиться в залежність від положень відповідних процесуальних норм - норм ГПК України.
Відповідно до частини 1 статті 17 ГПК України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Згідно з частиною 1 статті 254 ГПК України учасники справи, особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов'язки, мають право подати апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції.
Отже, вказана стаття визначає коло осіб, які наділені процесуальним правом на апеляційне оскарження судового рішення, які поділяються на дві групи - учасники справи, а також особи, які участі у справі не брали, але судове рішення стосується їх прав, інтересів та (або) обов'язків.
У розумінні статті 254 ГПК України судове рішення, оскаржуване особою, яка не брала участі у справі, повинно безпосередньо стосуватися прав, інтересів та (або) обов'язків цієї особи. Таким судовим рішенням безпосередньо зачіпаються права, інтереси та (або) обов'язки такої особи, в тому числі створюються перешкоди для реалізації її суб'єктивного права чи законного інтересу або реального виконання обов'язку стосовно однієї із сторін спору.
При цьому на відміну від оскарження судового рішення учасником справи, не залучена до участі у справі особа повинна довести наявність у неї правового зв'язку зі сторонами спору або безпосередньо судовим рішенням через обґрунтування наявності трьох критеріїв: вирішення судом питання про її (1) право, (2) інтерес, (3) обов'язок; такий правовий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не може братися до уваги. Доведення такого правового зв'язку є обов'язковим при розгляді справ про банкрутство.
У вирішенні цього питання суд має з'ясувати, чи буде у зв'язку з прийняттям судового рішення таку особу наділено новими правами або покладено на неї нові обов'язки, або змінено її наявні права та/або обов'язки, або позбавлено певних прав та/або обов'язків у майбутньому тощо. Тобто, суд має розглянути та вирішити спір про право у правовідносинах, учасником яких є скаржник, або міститься судження про права, інтереси та (або) обов'язки цієї особи у відповідних правовідносинах
Якщо скаржник лише зазначає про те, що оскаржуване рішення може вплинути на його права та/або інтереси, та/або обов'язки, або лише зазначає (констатує), що рішенням вирішено питання про його права та/або обов'язки чи інтереси, то такі посилання, зважаючи на наведене, не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду (подібний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 10.01.2024 у справі №924/699/20).
Таким чином, особа, яка звертається з апеляційною скаргою в порядку статті 254 ГПК України, повинна довести, що оскаржуване судове рішення прийнято про її права, інтереси та (або) обов'язки і такий зв'язок має бути очевидним та безумовним, а не ймовірним, що означає, що скаржник в апеляційній скарзі має чітко зазначити, в якій частині оскаржуваного ним судового рішення (в мотивувальній та/або резолютивній) прямо вказано про його права, інтереси та (або) обов'язки, та про які саме.
Рішення є таким, що прийнято про права та обов'язки особи, яка не була залучена до участі у справі, якщо в мотивувальній частині рішення наявні висновки суду про права та обов'язки цієї особи або у резолютивній частині рішення суд прямо зазначив про права та обов'язки цієї особи. В такому випадку рішення порушує не лише матеріальні права осіб, не залучених до участі у справі, а й їх процесуальні права, що витікають із сформульованого в пункті 1 статті 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основних свобод положення про право кожного на справедливий судовий розгляд. Будь-який інший правовий зв'язок між скаржником і сторонами спору не приймається до уваги.
Такі правові висновки є усталеними в практиці Верховного Суду та викладені, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №921/730/13-г/3, Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 15.05.2020 у справі № 904/897/19, Верховного Суду від 26.05.2020 у справі №910/9016/16, від 21.07.2020 у справі № 914/1971/18, від 22.03.2023 у справі № 905/1397/21, від 11.03.2024 у справі №922/5628/14.
Разом з тим, пунктом 3 частини 1 статті 264 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції закриває апеляційне провадження, якщо після відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою, поданою особою з підстав вирішення судом питання про її права, інтереси та (або) обов'язки, встановлено, що судовим рішенням питання про права, інтереси та (або) обов'язки такої особи не вирішувалося
Системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що при розгляді апеляційної скарги, поданої особою, яка не брала участі в розгляді справи судом першої інстанції і яка вважає, що місцевим господарським судом вирішено питання про її права та обов'язки, суд апеляційної інстанції перевіривши матеріали апеляційної скарги на предмет їх відповідності статтям 258, 259 ГПК України, та за відсутності підстав для залишення апеляційної скарги без руху, повернення апеляційної скарги чи для відмови у відкритті апеляційного провадження з інших підстав, відкриває апеляційне провадження за апеляційною скаргою такої особи та має належним чином дослідити і встановити, чи вирішив суд в оскаржуваному рішенні питання про права, інтереси та (або) обов'язки заявника апеляційної скарги, (аналогічний висновок викладено у постановах Верховного Суду від 11.06.2020 у справі №908/1083/19, від 25.06.2020 у справі №916/1965/13).
Таким чином, якщо скаржник лише робить припущення, що оскаржуване рішення може вплинути на його права, інтереси, та/або обов'язки, або лише зазначає (констатує), що оскаржуваним рішенням вирішено його права, інтереси та/або обов'язки, то такі посилання з огляду на наведене вище не можуть бути достатньою та належною підставою для розгляду апеляційної скарги (подібний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі № 921/730/13-г/3).
Якщо ж при цьому судом апеляційної інстанції буде встановлено, що права, інтереси та (або) обов'язки такої особи оскаржуваним судовим рішенням не порушені та що питання про її права, інтереси та (або) обов'язки у справі судом першої інстанції не вирішувалися, то апеляційний господарський суд не позбавлений права закрити апеляційне провадження на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України, оскільки у такому випадку не існує правового зв'язку між скаржником і сторонами у справі, в зв'язку з чим відсутній суб'єкт апеляційного оскарження (правовий висновок Верховного Суду у постановах від 11.07.2019 у справі №911/2635/17, від 14.08.2019 у справі №62/112, від 16.01.2020 у справі №925/1600/16, від 01.04.2021 у справі №910/17428/19, від 16.07.2021 у справі №908/570/20, від 30.09.2021 у справі №903/718/20, від 21.04.2022 у справі №34/200, від 29.06.2022 у справі №910/6065/18).
Так, звертаючись до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою Скаржник зазначає, що: «ТОВ «Сенс Експо» та ТОВ «Євро Регіон Партнер» як кредитори боржника наділені правом оспорювати Договори боржника, оскільки заявлення грошових вимог на підставі оспорюваних у цій справі правочинів і визнання їх мало наслідком збільшення розміру кредиторських вимог до боржника та, відповідно, вплинуло на їх пропорційний розподіл. У такому випадку частка кожного кредитора у ліквідаційній масі зменшиться, тобто, збільшення кредиторської заборгованості прямо впливає на права інших кредиторів (оскільки зменшує їх частку у ліквідаційній масі)».
Водночас, зі змісту оскаржуваного рішення не вбачається та Скаржником при зверненні з апеляційною скаргою не доведено, що оскаржуваним рішенням вирішено питання про права, інтереси та обов'язки останнього.
Суд зауважує, що предметом спору у даній справі є:
- визнання недійсним Договору від 29.03.2018 про переведення боргу, укладеного між ТОВ «СОКУР ІНВЕСТ» та ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ»;
- визнання недійсним Договору фінансового лізингу від 10.07.2014 укладеного між ТОВ «СОКУР ІНВЕСТ» та ТОВ «УКРАЇНСЬКИЙ РІТЕЙЛ».
ТОВ «Сенс Експо» не є стороною оспорюваних правочинів.
Фактично у скаржника, як і інших кредиторів Боржника, в даному випадку наявний лише матеріально-правовий інтерес до предмету спору, оскільки його та інших кредиторів правомірні очікування на задоволення вимог залежать від формування ліквідаційної маси Боржника.
Разом з тим, варто зазначити, що стаття 61 КУзПБ визначає повноваження ліквідатора, який, зокрема: приймає у своє відання майно боржника, забезпечує його збереження; виконує функції з управління та розпорядження майном банкрута; аналізує фінансовий стан банкрута; виконує повноваження керівника (органів управління) банкрута; формує ліквідаційну масу; заявляє до третіх осіб вимоги щодо повернення банкруту сум дебіторської заборгованості; має право отримувати кредит для виплати вихідної допомоги працівникам, які звільняються внаслідок ліквідації банкрута, який відшкодовується згідно з цим Кодексом позачергово за рахунок коштів, одержаних від продажу майна банкрута; подає до суду заяви про визнання недійсними правочинів (договорів) боржника; вживає заходів, спрямованих на пошук, виявлення та повернення майна банкрута, що знаходиться у третіх осіб; продає майно банкрута для задоволення вимог, внесених до реєстру вимог кредиторів, у порядку, передбаченому цим Кодексом; веде реєстр вимог кредиторів.
Згідно з частиною 1 статті 65 КУзПБ після завершення всіх розрахунків з кредиторами ліквідатор подає до господарського суду звіт та ліквідаційний баланс, до якого зокрема додаються документи, що підтверджують погашення вимог кредиторів.
З аналізу наведених приписів КУзПБ вбачається, що саме ліквідатору належить обов'язок вчинення всієї повноти дій, спрямованих на поповнення ліквідаційної маси боржника з метою якнайбільшого задоволення вимог кредиторів та подальше погашення таких вимог в порядку черговості, й доказів неналежного виконання ліквідатором своїх повноважень, зокрема, щодо оспорення сумнівних правочинів Боржника, матеріали справи не містять.
Однак при цьому кредитори також наділені правом оспорення правочинів Боржника саме в межах заявленого ними позову, поданого в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу.
В той же час, із заявою про визнання недійсними Договору про переведення боргу від 29.03.2018 та Договору фінансового лізингу від 10.07.2014 звернувся лише один кредитор ТОВ "Євро Регіон Партнер".
Подана до господарського суду позовна заява від імені тільки ТОВ "Євро Регіон Партнер", тобто саме цей кредитор скористався своїм правом на оскарження договорів, укладених Боржником з ТОВ «СОКУР ІНВЕСТ».
За таких умов, апеляційний суд констатує, що: ТОВ «Сенс Експо» не стороною оспорюваних правочинів; як кредитор Боржника не звертався до суду першої інстанції з відповідними заявами в установленому ГПК України порядку для залучення у справу №904/4387/19 (904/2682/24) як третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору; ТОВ «Сенс Експо» не має статусу сторони чи учасника відокремленого позовного провадження у справі № 904/4387/19 (904/2682/24); рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025 питання про права, інтереси та (або) обов'язки ТОВ «Сенс Експо» не вирішувалось і відсутні судження про них.
А тому ТОВ «Сенс Експо» не наділено процесуальним правом на апеляційне оскарження згаданого рішення.
Такі висновки цілком відповідають правовому застосуванню норм ст. 7 КУзПБ та ст. ст. 41, 45 ГПК України Верховним Судом, зокрема, у постановах від 06.08.2025 у справі №925/674/21(925/422/24), від 18.07.2023 у справі №911/1707/18 (911/2858/21).
З огляду на все вищеозначене, колегія суддів доходить висновку, що апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «СЕНС ЕКСПО» на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025 у справі №904/4387/19 (904/2682/24) належить закрити на підставі пункту 3 частини 1 статті 264 ГПК України.
При цьому необхідно наголосити, що закриття апеляційного провадження не може тлумачитися як порушення права на судовий захист та доступ до правосуддя, враховуючи процесуальні фільтри, встановлені процесуальним законодавством, які відповідають висновкам Європейського Суду з прав людини у рішеннях «Філіс проти Греції» §59, «Де Жуфр де ла Прадель проти Франції» §28 і «Станєв проти Болгарії» (ВП) §229.
В свою чергу, у пункті 44 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 у справі № 553/2759/18 зазначено, що право на доступ до суду реалізується на підставах і в порядку, встановлених законом. Кожний із процесуальних кодексів встановлює обмеження щодо кола питань, які можуть бути вирішені в межах відповідних судових процедур. Зазначені обмеження спрямовані на дотримання оптимального балансу між правом людини на судовий захист і принципами юридичної визначеності, ефективності й оперативності судового процесу.
Подібний підхід щодо можливості обмеження права на доступ до правосуддя заради легітимної мети визнається виправданим й Європейським Судом з прав людини (п. 37 Рішення у справі "Мушта проти України" від 18.02.2011), яким встановлено, що право на суд, одним з аспектів якого є право на доступ до суду, не є абсолютним, воно за своїм змістом може підлягати обмеженням, особливо щодо умов прийнятності скарги на рішення.
Щодо апеляційних скарг ТОВ "Сокур Інвест" і ТОВ "АЗОВРІТЕЙЛ" на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2025.
Так, 13.05.2025 Господарським судом Дніпропетровської області ухвалено рішення, яким відмовлено у задоволенні позовних вимог ТОВ "Євро Регіон Партнер" до відповідача-1 ТОВ "Український Рітейл", відповідача-2 ТОВ "Сокур Інвест", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідачів ТОВ "АЗОВРІТЕЙЛ", третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача-1 ТОВ "Торговий дім "ДОНБАССРЕСУРСИ" про визнання Договору фінансового лізингу №1-ФЛ від 10.07.2014 та Договору переведення боргу №б/н від 29.03.2018 недійсними.
16.05.2025 до суду від представника ТОВ "Сокур Інвест" - адвоката Берковського Є.О. А.В. надійшла заява про відшкодування судових витрат.
Ухвалою господарського суду від 19.05.2025 призначено судове засідання на 26.05.2025 для розгляду заяви ТОВ "Сокур Інвест" про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат.
19.05.2025 до суду від представника ТОВ "Азоврітейл" - адвоката Харламова Д.В. надійшла заява про відшкодування судових витрат.
Ухвалою господарського суду від 20.05.2025 призначено судове засідання, яке відбудеться 26.05.2025 для розгляду заяви ТОВ "Азоврітейл" про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат.
20.05.2025 до суду через систему «Електронний суд» від ТОВ "ЄВРО РЕГІОН ПАРТНЕР" надійшли заперечення на заяву про відшкодування судових витрат.
Згідно ст. 59 Конституції України кожен має право на професійну правничу допомогу.
За змістом ст. 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.
Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (ст. 16 ГПК України).
Як передбачено п. 9 ч. 1 ст. 1 Закону України від 05.07.2012 № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI).
За п. 4 ч. 1 ст. 1 Закону № 5076-VI договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Відповідно до ст. 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (п. 12 ч. 3 ст. 2 ГПК України).
Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості; ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.
Згідно ст. 123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Як передбачено п. 1 ч. 3 цієї статті до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.
Так, відповідно до наданих суду через систему «Електронний суд» пояснень ТОВ «Сокур Інвест» (вх. номер суду 55896/24 від 02.12.2024) повідомлено, що ТОВ «Сокур Інвест» очікує понести судові витрати у зв'язку з розглядом даної справи у розмірі 60 000,00 грн. Докази понесення ТОВ «СОКУР» судових витрат будуть подані протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду у даній справі.
У відповідності до приписів ч. 8 ст. 129 ГПК України відповідну заяву було подано ТОВ «Сокур Інвест» 16.05.2025, тобто в межах визначених цією статтею строків.
У своїй заяві ТОВ «Сокур Інвест» просив суд стягнути на його користь 60 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 60000,00 грн до заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу було додано копії Договору про надання правової допомоги б/н від 16.07.2024, Додаткової угоди від 25.09.2024 до Договору про надання правничої допомоги б/н від 16.07.2024 та Акту приймання-передачі від 14.05.2025 наданої правничої допомоги за Договором про надання правової допомоги б/н від 16.07.2024.
Так 16.07.2024 між ТОВ «Сокур Інвест» (далі - клієнт) та адвокатом Берковським Є.О. (далі - адвокатом) укладено договір про надання правничої допомоги №б/н (далі - договір).
Сторонами також укладено додаткову угоду від 25.09.2024 №б/н до договору про надання правничої допомоги №б/н від 16.07.2024 (далі - додаткова угода), відповідно до п.1 якої сторони дійшли згоди змінити п. 1.1 договору та викласти його в наступній редакції: « 1.1. Згідно із дійсним договором, укладеного відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат бере на себе зобов'язання здійснювати захист та/або представництво інтересів та/або надавати інші види правничої допомоги клієнту в рамках справи №904/4387/19 (904/2682/24) та справи №904/4387/19 (904/4000/24), де стороною є клієнт (далі - правнича допомога), а клієнт зобов'язується виплатити адвокату винагороду за надання правничої допомоги.».
Також згідно п.3 додаткової угоди сторони дійшли згоди змінити п. 4.1.1 договору та викласти його в наступній редакції: « 4.1.1 Сторони погодили, що оплата за правничу допомогу, яка надається за дійсним договором в рамках справи №904/4387/19 (904/2682/24) та справи №904/4387/19 (904/4000/24) (далі - справи), під час їх розгляду в Господарському суді Дніпропетровської області Дніпропетровської області (далі - суд), складає 60 000,00 гривень.
Під час правничої допомоги наданої в рамках справ, яка розглядається судом, сторони розуміють представництво адвокатом інтересів клієнта у суді під час розгляду ним справ, в тому числі, але не виключно: участь у судових засіданнях адвоката (в тому числі шляхом участі в режимі відеоконференції), аналіз адвокатом поданих сторонами будь-яких документів, будь-яких заяв, клопотань, скарг, підготовка та подання адвокатом будь-яких документів, будь-яких заяв, клопотань, скарг, а також забезпечення здійснення інших дій в порядку та обсягах, передбачених статтею 2 Договору.
Оплата 60 000,00 гривень за правничу допомогу, яка надається за дійсним договором в рамках справ, здійснюється клієнтом на користь адвоката не залежно від результатів розгляду справ у суді (суд першої інстанції).».
Пунктом 4 додаткової угоди сторони дійшли згоди змінити п. 4.3.1 договору та викласти його в наступній редакції: « 4.3.1. Оплата за правничу допомогу здійснюється клієнтом після підписання клієнтом акту, протягом дії договору, але не пізніше останнього дня дії договору).».
Згідно п. 5 додаткової угоди сторони дійшли згоди змінити п. 6.1 договору та викласти його в наступній редакції: « 6.1. Дійсний договір, якщо він не буде припинений з ініціативи клієнта, діє до 31.12.2025 включно.».
Пунктом 8 додаткової угоди набирає чинності з моменту підписання її сторонами.
Відповідно до долученого до матеріалів справи акту від 14.05.2025 приймання-передачі наданої правничої допомоги до Договору про надання правничої допомоги №б/н від 16.07.2024 адвокат надав, а клієнт прийняв послуги з правничої допомоги на загальну суму 60 000,00 грн.
Поряд з цим, заперечуючи проти покладення на ТОВ «ЄВРО РЕГІОН ПАРТНЕР» витрат на правову допомогу, позивач зазначає, що відповідачем-2 разом із першою заявою по суті не подано вчасно до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс або очікує понести у зв'язку з розглядом справи, відповідно до вимог статті 124 ГПК України. Окрім того, позивач зазначає, що розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, співмірності та пропорційності, однак заявлені позивачем витрати не відповідають складності та характеру розгляду справи.
Колегія суддів зазначає, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 ГПК України).
За приписами ч.ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (ч. 3 ст. 126 цього Кодексу).
Відповідно до ч. 8 ст. 129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
Аналіз відповідних норм процесуального закону засвідчує, що реалізація принципу відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в декілька основних етапів:
1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (ст. 124 ГПК України);
2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами (ст. 126 ГПК України): подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи; зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу;
3) розподіл судових витрат (ст. 129 ГПК України).
Таким чином, ч.ч. 1, 2 ст. 124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи. У разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Подання попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які сторона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, забезпечує можливість іншій стороні належним чином підготуватися до спростування витрат, які вона вважає необґрунтованими та доводити неспівмірність таких витрат, заявивши клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, відповідно, забезпечує дотримання принципу змагальності. Крім того, попереднє визначення суми судових витрат надає можливість судам у визначених законом випадках здійснювати забезпечення судових витрат та своєчасно (під час прийняття рішення у справі) здійснювати розподіл судових витрат.(див. постанову Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 922/676/21).
Право сторони, яка має намір отримати за результатами розгляду спору по суті відшкодування витрат на професійну правничу допомогу за рахунок іншої сторони, виходячи з положень статей 124, 129 ГПК України, кореспондується з її обов'язками: по-перше, зазначити попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла або очікує понести у зв'язку із розглядом справи у першій заяві по суті спору; по-друге, заявити про це до закінчення судових дебатів у справі; по-третє, подати до суду докази на підтвердження розміру таких витрат протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду (додаткова постанова Верховного Суду від 17.12.2021 у справі №10/5026/290/2011 (925/1502/20)).
В постановах Верховного Суду від 14.02.2019 у справі № 916/24/18, від 21.06.2022 у справі № 908/574/20 викладено висновок, що кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому за наведеними положеннями ст. 124 ГПК України разом з першою заявою по суті особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені.
Заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву (ч. 2 ст. 161 ГПК України).
Матеріалами справи засвідчується, що ТОВ "Сокур Інвест" не було зазначено попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які сторона очікує понести (понесла) в суді.
Згідно з ч. 2 ст. 124 ГПК України у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах від 12.11.2019 у справі №904/4494/18 та від 19.02.2020 у справі №755/9215/15-ц вже робила правовий висновок, що норми процесуального закону надають суду право у разі невиконання стороною обов'язку подати попередній розрахунок судових витрат відмовити у їх відшкодуванні, за винятком суми сплаченого стороною судового збору.
Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у додатковій постанові від 18.02.2021 у справі №908/3326/19, постановах від 22.01.2020 у справі №551/1136/17, від 12.05.2020 у справі №643/3720/15-ц, від 17.06.2020 у справі №504/2755/16-ц.
Враховуючи те, що відповідачем-2 не було подано попереднього (орієнтованого) розрахунку судових витрат на професійну правничу допомогу разом із першою заявою по суті спору, суд першої інстанції дійшов висновку про необхідність відмови в задоволенні його заяви про відшкодування відповідних судових витрат.
Водночас, на думку скаржника ТОВ "Сокур Інвест" відмова у задоволенні Заяви з однієї лише підстави, щодо неподання разом з першою заявою по суті спору до суду попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи - є протиправною. Тобто, сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. У даному випадку суд першої інстанції при ухваленні Оскаржуваного рішення, вочевидь, допустив застосування надмірного формалізму при вирішенні питання щодо відшкодування судових витрат Скаржника, чим фактично, позбавив його можливості реалізувати відповідне процесуальне право.
Колегія суддів зазначає, що дійсно, як зазначив Верховний Суд у додатковій постанові від 21.05.2020 у справі №922/2167/19 неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат не є безумовною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто, у разі неподання попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат.
В свою чергу, висновки щодо застосування ст. 124 ГПК України зробив Верховний Суд у постанові від 14.02.2019 у справі №916/24/18, вказавши таке:
"Згідно статті 282 цього кодексу постанова суду апеляційної інстанції має містити новий розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої інстанції, - у випадку скасування або зміни судового рішення, та розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Аналогічні положення містяться у статті 315 вказаного кодексу стосовно постанови суду касаційної інстанції.
Отже кожна судова інстанція має вирішувати питання про розподіл судових витрат, тому за наведеними положеннями статті 124 зазначеного кодексу особа має подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, до суду тієї інстанції, де такі витрати були понесені.
За вказаних обставин вирішення питання стосовно витрат, які позивач поніс у суді апеляційної інстанції, має вирішуватися з урахуванням положень частини 2 статті 124 Господарського процесуального кодексу України, а саме того, чи подавала особа відповідний розрахунок до цього суду".
Такі висновки Верховного Суду є усталеними та знаходять своє відображення, зокрема, у постановах 12.09.2019 у справі №910/9784/18, від 06.02.2020 у справі №916/1830/19, від 06.04.2020 у справі №910/4783/19, від 21.06.2022 у справі №908/574/20, від 07.09.2022 у справі №911/2130/21, від 19.09.2023 у справі №Б3/081-12/24 (911/2921/21), від 27.09.2023 у справі №904/1711/22, від 31.10.2023 у справі №5019/1274/11, від 01.11.2023 у справі №911/1340/22, від 02.05.2024 у справі №905/482/22, від 22.05.2024 у справі №916/2381/22, від 26.06.2024 у справі №904/2404/18.
Неповідомлення учасником справи іншого учасника справи про попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, а також не направлення на його адресу документів на підтвердження відповідних вимог позбавляє іншого учасника справи можливості подати до суду клопотання про зменшення розміру таких витрат, що стало однією з підстав для відмови у задоволенні заяви товариства про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу у суді касаційної інстанції (див. додаткову постанову Верховного Суду від 21.08.2019 у справі №922/2821/18).
У розглядуваній справі суд першої інстанції, врахувавши висновки Верховного Суду, викладені у вищезгаданих постановах, зазначив, що відповідач-2 попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат разом з першою заявою по суті не подавав.
Зі змісту ч. 2 ст. 124 ГПК України вбачається, що у разі неподання стороною попереднього розрахунку суми судових витрат, суд може відмовити їй у відшкодуванні відповідних судових витрат, за винятком суми сплаченого нею судового збору.
З положень ч. 2 ст. 124 ГПК України слідує, що у разі неподання учасником справи попереднього розрахунку у суду є право, а не обов'язок відмовити у відшкодуванні відповідних судових витрат. Тобто сам по собі факт неподання стороною попереднього розрахунку судових витрат разом з першою заявою по суті спору не є безумовною та абсолютною підставою для відмови у відшкодуванні відповідних судових витрат. Схожа позиція викладена у постановах Верховного Суду від 10.11.2022 у справі №910/9024/21, від 11.01.2024 у справі №924/423/23, на які посилається скаржник.
З огляду на викладене, відмова у відшкодуванні витрат на правову допомогу є правом суду, а не обов'язком, реалізація якого є наслідком доведення стороною обставин того, що неподання іншою стороною попереднього (орієнтовного) розрахунку сум судових витрат, які ця особа понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи, порушило принцип змагальності та завадило стороні спору належним чином висловити свої міркування щодо їх обґрунтованості та співмірності заявлених до стягнення витрат. Вказане узгоджується з позицією, викладеною у постановах Верховного Суду від 14.12.2021 у справі №922/676/21, від 18.01.2022 у справі №910/2679/21, від 21.06.2022 у справі №908/574/20, від 29.09.2022 у справі №910/3055/20, від 13.06.2023 у справі №923/515/21, від 08.02.2024 у справі №295/3068/20.
Тобто, застосування відповідних положень ст. 124 ГПК України належить до дискреційних повноважень суду та вирішується ним у кожному конкретному випадку з урахуванням встановлених обставин справи, а також інших чинників.
Рекомендаціями Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 від 11 березня 1980 року термін «дискреційні повноваження» визначається як повноваження, що залишають адміністративному органу деяку міру свободи, що стосується рішення, яке буде прийнято. Це дає йому змогу обрати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за наявних обставин.
Дискреція суду (суддівський розсуд) - це право та можливість суду обирати найкращий варіант рішення з декількох юридично допустимих, передбачених законом, на основі обставин справи та принципів права. Вона дозволяє судам діяти самостійно, не узгоджуючи вибір, але лише в межах, встановлених законодавством, забезпечуючи справедливість та ефективність правосуддя.
Суд вкотре наголошує, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат є обов'язковою складовою першої заяви по суті спору (як позовної заяви, апеляційної та касаційної скарг, так і відзиву), оскільки з огляду на статтю 124 ГПК України попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат враховується судом під час вирішення питання про розподіл судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
При цьому стороні необов'язково з точністю прогнозувати понесення судових витрат у справі та передбачати їх розмір, адже за приписами ч. 3 ст. 124 ГПК України попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.
Однак, відповідач-2 міг та зобов'язаний був надати суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, чого ним зроблено у даній справі не було взагалі, і вказане не залежало від об'єктивних причин, а є суб'єктивним чинником, який особа, що звернулась із відповідною заявою, могла передбачити і повинна була уникнути.
Крім того, суд акцентує увагу на тому, що сторони є суб'єктами господарювання, які поставлені законом у рівні умови, у зв'язку з чим вибіркове надання господарським судом суб'єктивних переваг одним учасникам судового процесу перед іншими призведе до порушення вищевказаного конституційного принципу, що є неприпустимим.
Як вже зазначалось, ТОВ "Сокур Інвест" не було подано попереднього (орієнтованого) розрахунку судових витрат на професійну правничу допомогу разом із першою заявою по суті спору.
Зазначене свідчить про недотримання відповідачем-2 вимог Господарського процесуального кодексу України, які надають право стороні на відшкодування понесених на професійну правничу допомогу витрат.
Як передбачено ч. 4 ст. 13 ГПК України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
А наслідком неподання попереднього розрахунку може бути прийняття судом рішення про відмову у відшкодуванні відповідних судових витрат.
У цій справі господарський суд, розглядаючи заяву ТОВ "Сокур Інвест" про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу, діяв в межах наданих йому ч. 2 ст. 124 ГПК України дискреційних повноважень, що узгоджується з правовою позицією Верховного Суду щодо застосування норм процесуального права (ч. 2 ст. 124 ГПК України ) у постанові від 31.07.2024 у справі № 916/2929/22 і жодним чином не може тлумачитися як надмірний формалізм.
Крім того, ЄСПЛ у своїх рішеннях неодноразово наголошував на тому, що застосовуючи процесуальні норми, національні суди повинні уникати як надмірного формалізму, який може вплинути на справедливість провадження, так і надмірної гнучкості, яка призведе до анулювання вимог процесуального законодавства (рішення у справі "Волчлі проти Франції" (Walchli v. France), заява №35787/03, п. 29, від 26.07.2007).
Враховуючи усе вищевикладене, колегія суддів відхиляє аргументи скаржника, що відмова у відшкодуванні йому як стороні, на користь якої ухвалено рішення, судових витрат на професійну правничу допомогу в разі документального їх підтвердження, без надання суду попереднього (орієнтованого) розрахунку, не відповідає основним принципам господарського судочинства та є проявом надмірного формалізму як необґрунтовані, наслідком чого є залишення в силі додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2025 в частині, що стосується вирішення заяви ТОВ "Сокур Інвест".
Щодо заяви ТОВ "Азоврітейл" про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат, судом встановлено наступне.
Відповідно до наданих через систему «Електронний суд» пояснень ТОВ "Азоврітейл" (вх. номер суду 55948/24 від 03.12.2024) повідомлено, що ТОВ "Азоврітейл" очікує понести судові витрати у зв'язку з розглядом даної справи у розмірі 50 000,00 грн, з подальшим забезпеченням подання відповідної заяви про відшкодування судових витрат, яку буде подано у строк, встановлений ГПК України.
У відповідності до приписів ч. 8 ст. 129 ГПК України відповідну заяву 19.05.2025 було подано ТОВ "Азоврітейл".
Тобто заявник з заявою про ухвалення додаткового рішення у справі в частині вирішення питання про відшкодування витрат на правову допомогу звернувся у строки, передбачені ч. 8 ст. 129 ГПК України.
У своїй заяві ТОВ "Азоврітейл" просив суд стягнути на його користь 50 000,00 грн витрат на професійну правничу допомогу.
На підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50000,00 грн до заяви про відшкодування витрат на правничу допомогу було додано копії Договору про надання правничої допомоги №б/н від 05.01.2021, Додаткової угоди від 26.08.2024 до Договору №б/н від 05.01.2021 та Акту приймання-передачі від 15.05.2025 наданої правничої допомоги за Договором №б/н від 05.01.2021.
Так, 05.01.2021 між ТОВ "Азоврітейл" (далі - клієнт) та адвокатом Берковським Є.О. (далі - адвокатом) укладено договір про надання правничої допомоги, здійснення захисту та представництва №б/н (далі - договір), відповідно до п. 1 договору адвокат зобов'язується надати Клієнту правничу допомогу та захист його прав та законних інтересів в рамках господарського, кримінального, цивільного та адміністративного судочинства, та на стадії виконання рішень.
Пунктом 4 договору зокрема встановлено, що договір набуває чинності з моменту його підписання та діє протягом п'яти років (до 31.12.2025).
Сторонами також укладено додаткову угоду від 26.08.2024 №б/н до договору про надання правничої допомоги, здійснення захисту та представництва №б/н від 05.01.2021 (далі - додаткова угода), відповідно до п.1 якої сторони дійшли згоди доповнити пункт 1 договору пунктом 1.1 та викласти його в наступній редакції: « 1.1. Згідно із дійсним договором, укладеного відповідно до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат бере на себе зобов'язання здійснювати захист та/або представництво інтересів та/або надавати інші види правничої допомоги клієнту в рамках справи №904/4387/19 (904/2682/24) (далі - правнича допомога), а клієнт зобов'язується виплатити адвокату винагороду за надання правничої допомоги.».
Пунктом 2 додаткової угоди сторони дійшли згоди доповнити пункт 1 договору пунктом 1.2 та викласти його в наступній редакції: « 1.2. Клієнт надає право (уповноважує) адвоката представляти інтереси клієнта та бути його представником з усіх питань, що виникають при розгляді правовідносин, у справі №904/4387/19 (904/2682/24), в господарських судах України в усіх інстанціях.».
Відповідно п.3 додаткової угоди сторони дійшли згоди доповнити пункт 3 договору пунктом 3.1 та викласти його в наступній редакції: « 3.1. Сторони погодили, що оплата за правничу допомогу, яка надається за дійсним договором в рамках справи №904/4387/19 (904/2682/24) (далі - справа), під час її розгляду в Господарському суді Дніпропетровської області Дніпропетровської області (далі - суд), складає 50 000,00 гривень.
Під час правничої допомоги наданої в рамках справ, яка розглядається судом, сторони розуміють представництво адвокатом інтересів клієнта у суді під час розгляду ним справ, в тому числі, але не виключно: участь у судових засіданнях адвоката (в тому числі шляхом участі в режимі відеоконференції), аналіз адвокатом поданих сторонами будь-яких документів, будь-яких заяв, клопотань, скарг, підготовка та подання адвокатом будь-яких документів, будь-яких заяв, клопотань, скарг, а також забезпечення здійснення інших дій в порядку та обсягах, передбачених статтею 2 Договору.
Оплата за правничу допомогу здійснюється клієнтом після дня підписання клієнтом акту, протягом строку дії договору, але не пізніше останнього дня дії договору».
Пунктом 4 додаткової угоди сторони дійшли згоди змінити п. 4.3.1 договору та викласти його в наступній редакції: « 4.3.1. Оплата за правничу допомогу здійснюється клієнтом після підписання клієнтом акту, протягом дії договору, але не пізніше останнього дня дії договору).».
Відповідно до п.6 додаткова угода набирає чинності з моменту підписання її сторонами.
Відповідно до долученого до матеріалів справи акту від 15.05.2025 приймання-передачі наданої правничої допомоги до Договору про надання правничої допомоги №б/н від 05.01.2021 адвокат надав, а клієнт прийняв послуги з правничої допомоги на загальну суму 50 000,00 грн, а саме:
- підготовка та направлення засобами Єдиної судової Інформаційно-телекомунікаційної системи до суду та учасникам справи Клопотання №б/н від 27.08.2024 про вступ у справу №904/4387/19 (904/2684/24) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів (2 години);
- аналіз процесуальних документів, в тому числі позовної заяви ТОВ «ЄВРО РЕГІОН ПАРТНЕР» від 19.06.2024 по справі №904/4387/19 (904/2682/24) та аналіз релевантної практики правозастосування (3 години);
- підготовка та направлення засобами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до суду та учасникам справи заяви про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів на судове засідання призначене на 02.09.2024 о 12:20 (1 година);
- підготовка адвоката до участі у судовому засіданні, призначеному на 02.09.2024 о 12:20 та участь адвоката в якості представника клієнта у судовому засіданні 02.09.2024 (1,5 годин);
- підготовка та направлення засобами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до суду клопотання №б/н від 10.09.2024 про долучення документів до матеріалів справи (3 години);
- підготовка адвоката до участі у судовому засіданні, призначеному на 11.09.2024 об 11:00 та участь адвоката в якості представника клієнта у судовому засіданні 11.09.2024 (1,5 годин);
- підготовка адвоката до участі у судовому засіданні, призначеному на 30.09.2024 о 14:00 та участь адвоката в якості представника клієнта у судовому засіданні 30.09.2024 (1,5 годин);
- підготовка адвоката до участі у судовому засіданні, призначеному на 05.11.2024 об 11:40 та участь адвоката в якості представника клієнта у судовому засіданні 05.11.2024 (1,5 годин);
- підготовка адвоката до участі у судовому засіданні, призначеному на 19.11.2024 об 11:40 та участь адвоката в якості представника клієнта у судовому засіданні 19.11.2024 (1,5 годин);
- підготовка та направлення засобами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до суду та учасникам справи пояснення №б/н від 02.12.2024 щодо судових витрат (1 година);
- підготовка адвоката до участі у судовому засіданні, призначеному на 03.12.2024 об 11:00 та участь адвоката в якості представника клієнта у судовому засіданні 03.12.2024 (1,5 годин);
- підготовка адвоката до участі у судовому засіданні, призначеному на 06.12.2024 об 11:00 та участь адвоката в якості представника клієнта у 1,5 у судовому засіданні 06.12.2024 (1,5 годин);
- підготовка та направлення засобами Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи до суду клопотання №6/н від 20.01.2025 про відкладення судового засідання (1 година);
- підготовка адвоката до участі у судовому засіданні, призначеному на 11.02.2025 о 10:30 та участь адвоката в якості представника клієнта у судовому засіданні 11.02.2025 (1,5 годин);
- підготовка адвоката до участі у судовому засіданні, призначеному на 12.03.2025 об 11:00 та участь адвоката в якості представника клієнта у судовому засіданні 12.03.2025 (1,5 годин);
- підготовка адвоката до участі у судовому засіданні, призначеному на 15.04.2025 о 14:00 та участь адвоката в якості представника клієнта у судовому засіданні 15.04.2025 (1,5 год).
Заперечуючи проти покладення на ТОВ «ЄВРО РЕГІОН ПАРТНЕР» витрат на правову допомогу, позивач зазначає, що третьою особою не подано першої заяви по суті, отже не подано вчасно до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які відповідач поніс або очікує понести у зв'язку з розглядом справи, відповідно до вимог статті 124 ГПК України. Окрім того, позивач зазначає, що розмір таких витрат має відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, співмірності та пропорційності, однак заявлені позивачем витрати не відповідають складності та характеру розгляду справи.
Щодо неподання до суду попереднього (орієнтовного) розрахунок суми судових витрат разом із першою заявою по суті спору, відповідно до статті 124 ГПК України, судом встановлено наступне.
Треті особи мають право подати пояснення щодо позову в строк, встановлений судом в ухвалі про відкриття провадження у справі, а щодо відзиву - протягом десяти днів з дня його отримання (ч. 3 ст. 251 ГПК України).
Враховуючи викладене, подання пояснень третьої особи є її правом, а не обов'язком в розумінні процесуального закону, не подання третьою особою заяви по суті спору (пояснень щодо позову або відзиву) не позбавляє її в процесі розгляду справи подати попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, у зв'язку з чим господарський суд відхилив доводи позивача в цій частині.
При цьому під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою-сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.
У постанові Верховного Суду у складі суддів об'єднаної палати Касаційного господарського від 02.02.2024 року у справі №910/9714/22 зазначено, що відповідно до усталеної практики Верховного Суду суд, вирішуючи питання про судові витрати та своєчасність подання доказів понесених додаткових витрат на професійну правничу допомогу, повинен враховувати, що:
- не є обов'язковими для суду зобов'язання, які склалися між адвокатом та клієнтом у контексті вирішення питання про розподіл судових витрат, а тому, вирішуючи останнє, суд повинен оцінювати витрати, що мають бути компенсовані за рахунок іншої сторони, ураховуючи як те, чи були вони фактично понесені, так і оцінювати їх необхідність (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 12.05.2020 у справі №904/4507/18, від 16.11.2022 у справі №922/1964/21);
- при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (такі висновки містить додаткова ухвала Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі №927/237/20, постанова Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, додаткова постанова Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц);
- суд зобов'язаний оцінити розмір адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою (див. постанову Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі №826/1216/16, додаткову постанову Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі №775/9215/15ц).
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема, у рішеннях від 12.10.2006 у справі "Двойних проти України" (пункт 80), від 10.12.2009 у справі "Гімайдуліна і інших проти України" (пункти 34-36), від 23.01.2014 у справі "East/West Alliance Limited" проти України", від 26.02.2015 у справі "Баришевський проти України" (пункт 95) зазначається, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими (необхідними), а їхній розмір - обґрунтованим.
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" від 28.11.2002 зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір (позиція викладена Верховним Судом у додаткових постановах від 20.05.2019 у справі №916/2102/17, від 25.06.2019 у справі №909/371/18, у постановах від 05.06.2019 у справі №922/928/18, від 30.07.2019 у справі №911/739/15, від 01.08.2019 у справі №915/237/18).
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.11.2023 у справі №914/2355/21 висловлено правову позицію, відповідно до якої суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
В силу приписів ст. 126 ГПК України для вирішення питання про розподіл судових витрат суд має враховувати складність справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); час, витрачений адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсяг наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; пов'язаність цих витрат із розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність предмета спору; ціну позову, значення справи для сторін; вплив результату її вирішення на репутацію сторін, публічний інтерес справи; поведінку сторони під час розгляду справи (зловживання стороною чи її представником процесуальними правами тощо); дії сторони щодо досудового врегулювання справи та врегулювання спору мирним шляхом.
Відповідно до положень частин п'ятої, шостої статті 126 ГПК України, у разі недотримання вимог частини 4 цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Виходячи зі змісту наведених вище положень статті 126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, що узгоджується з принципом змагальності сторін.
Тобто у розумінні цих норм процесуального права зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат зі складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим адвокатом на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу з власної ініціативи.
Такий висновок викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19.
Надаючи оцінку доказам, щодо стягнення на користь позивача витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 50 000,00 грн, суд першої інстанції врахував, що правничі послуги в такому розмірі неспіврозмірні з урахуванням складності справи, витраченого часу.
Господарський суд взяв до уваги, що заяви по суті спору (пояснення третьої особи щодо позову або відзиву) від імені ТОВ "Азоврітейл" по даній справі не подавалися та зазначив, що характер виконаної роботи (наданих послуг) у справі зводиться до безпосередньої участі адвоката у судових засіданнях та наданій усних пояснень/заперечень щодо суті та предмету спору по даній справі.
Враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їх розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та складності виконаної адвокатом роботи, суд дійшов обґрунтованого висновку, який не спростований апелянтом, про необхідність зменшення розміру витрат на надання правничої допомоги та стягнення з ТОВ «ЄВРО РЕГІОН ПАРТНЕР» на користь ТОВ "Азоврітейл" 10 000,00 грн витрат на професійну правову допомогу.
Посилання скаржника на те, що розмір судових витрат Заявника, понесених у зв'язку з розглядом даної справи, що були заявлені до відшкодування за рахунок Позивача, є абсолютно обґрунтованими, виправданими та співмірними із складністю та обставинами справи, колегією суддів визнаються безпідставними, з огляду на конкретні обставини даної справи, оцінку судом змісту та обсягу наданої третій особі правничої допомоги, затрачено на них часу.
При цьому колегія суддів вважає за необхідне додати, що частина з послуг не була зумовлена обов'язковою необхідністю, а витрати на неї не були неминучими.
Так, щодо аналізу процесуальних документів, в тому числі позовної заяви ТОВ «ЄВРО РЕГІОН ПАРТНЕР» від 19.06.2024 по справі №904/4387/19 (904/2682/24) та аналізу релевантної практики правозастосування, на яку було затрачено 3 години, то за наслідком вчинення перелічених дій не було подано заяви по суті спору, що обґрунтовано ставить під сумнів потребу у таких.
Також, вказаний аналіз був потрібен для підготовки Клопотання №б/н від 27.08.2024 про вступ у справу №904/4387/19 (904/2684/24) в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів. Тобто це є першочерговим етапом (необхідною передумовою) для підготовки відповідного процесуального документу, а тому виокремлення її як самостійного виду адвокатської послуги є необґрунтованим та штучно збільшує обсяг наданої правничої допомоги, оскільки така охоплюється діями адвоката зі складання клопотання, а отже її має бути виключено із загальної вартості наданих третій особі послуг.
Крім того, характер зазначених у Акті складених документів не потребував значного часу для їх виготовлення.
В свою чергу, участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів є правом учасника справи, а відтак, складення та подання відповідної заяви, до того ж за відсутності визнання судом обов'язкової явки представників учасників справи, не може покладати на іншу сторону (в даному випадку позивача) надмірний тягар компенсації витрат за відповідні дії.
Аналогічний підхід суд застосовує й до оцінки клопотання про відкладення розгляду справи.
Підсумовуючи, варто відзначити, що обумовлення такого розміру судових витрат на правничу допомогу хоч і узгоджується з досягнутою домовленістю з адвокатом у договорі про надання правової допомоги та складеному на його виконання акті приймання-передачі наданих послуг, відповідає їх потребам та інтересам, проте, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенства права, з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини та Верховного Суду, апеляційний суд констатує, що розмір гонорару є завищеним до складності справи, вчинених дій адвокатом для захисту інтересів третьої особи, а отже, не вбачається розумна необхідність понесення судових витрат у заявленому до відшкодування розмірі на суму 50 000,00 грн у суді першої інстанції у даній справі й суд правомірно визначив таку суму на рівні 10 000,00 грн.
Зважаючи на вищезазначене, доводи апеляційної скарги відхиляються судом як необґрунтовані, а тому відсутні підстави для зміни чи скасування додаткового рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2025 у частині розподілу витрат ТОВ "Азоврітейл".
Керуючись ст.ст. 123, 124, 126, 129, 233-236, 244, 264, 269, 270, 271, 275, 277, 281 Господарського процесуального кодексу України, апеляційний господарський суд
Закрити апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю "СЕНС ЕКСПО" на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 13.05.2025 у справі № 904/4387/19 (904/2682/24).
Апеляційні скарги Товариства з обмеженою відповідальністю "Сокур Інвест" і Товариства з обмеженою відповідальністю "АЗОВРІТЕЙЛ" на додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2025 у справі № 904/4387/19 (904/2682/24) залишити без задоволення.
Додаткове рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 26.05.2025 у справі №904/4387/19 (904/2682/24) залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, порядок і строки оскарження визначені ст.ст. 286-289 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови підписано 18.03.2026
Головуючий суддя В.Ф. Мороз
Суддя О.Г. Іванов
Суддя Ю.Б. Парусніков