11 березня 2026 року м. Харків Справа № 922/241/22
Східний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючий суддя Тихий П.В., суддя Жельне С.Ч. , суддя Плахов О.В.
за участю секретаря судового засідання Березки О.М.,
та представників учасників справи:
прокурор - О.М. Ногіна;
перший відповідач - не з'явився;
другий відповідач - не з'явився;
третій відповідач - не з'явився;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Східного апеляційного господарського суду апеляційну скаргу Харківської міської ради (вх.№250Х/1-43) на рішення Господарського суду Харківської області від 13.01.2026 (суддя Хотенець П.В., повний текст складено 19.01.2026) у справі №922/241/22
за позовом Першого заступника керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова
до 1-ого відповідача Харківської міської ради, м. Харків,
2-ого відповідача Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків,
3-ого відповідача Фізичної особи-підприємця Карнаухова Олексія Миколайовича,м. Харків,
про визнання недійсним договору та зобов'язання повернути майно
Перший заступник керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова звернувся із позовом до відповідачів 1. Харківської міської ради, м. Харків, 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, м. Харків, 3.Фізичної особи-підприємця Карнаухова Олексія Миколайовича, м. Харків, в якому просить визнати незаконним та скасувати пункти 13 і 27 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21 лютого 2018 року № 1008/18; визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04 жовтня 2018 року №5639-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Карнауховим Олексієм Миколайовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. і зареєстрований в реєстрі за № 716 та зобов'язати Фізичну особу-підприємця Карнаухова Олексія Миколайовича повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення цокольного поверху №1-:-5 загальною площею 50,3 кв.м. в житловому будинку літ. "А-9", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Лермонтовська, 28, шляхом складання акту приймання-передачі, а Харківську міську раду Харківської області зобов'язати прийняти вказані приміщення.
25 вересня 2025 року через систему "Електронний суд" Київською окружною прокуратурою подано заяву (вхідний № 22202) про зміну предмета позову, в якому прокуратура просить визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04 жовтня 2018 року № 5639-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Карнауховим Олексієм Миколайовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. і зареєстрований в реєстрі за № 716 та зобов'язати Фізичну особу - підприємця Карнаухова Олексія Миколайовича (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) нежитлові приміщення цокольного поверху № 1-:-5 загальною площею 50,3 кв.м. в житловому будинку літ. "А-9", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Майка Йогансена (Лермонтовська), 28, а Харківську міську раду зобов'язати прийняти у власність вказані приміщення (вказана заява прийнята ухвалою суду від 20.11.2025).
Рішенням Господарського суду Харківської області від 13.01.2026 у справі №922/241/22 позов задоволено повністю.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04 жовтня 2018 року № 5639-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Карнауховим Олексієм Миколайовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. і зареєстрований в реєстрі за № 716.
Зобов'язано Фізичну особу - підприємця Карнаухова Олексія Миколайовича повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення цокольного поверху № 1-:-5 загальною площею 50,3 кв.м. в житловому будинку літ. "А-9", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Майка Йогансена (Лермонтовська), 28, а Харківську міську раду зобов'язати прийняти у власність вказані приміщення.
Стягнуто з Харківської міської ради на користь Харківської обласної прокуратури 1762,40 грн судового збору.
Стягнуто з Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради на користь Харківської обласної прокуратури 1762,40 грн судового збору.
Стягнуто з Фізичної особи-підприємця Карнаухова Олексія Миколайовича на користь Харківської обласної прокуратури 1762,40 грн судового збору.
До Східного апеляційного господарського суду 09.02.2026 в системі "Електронний суд від Харківської міської ради надійшла апеляційна скарга, в якій просить суд:
1. Прийняти апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 13.01.2026 у справі №922/241/22 та відкрити апеляційне провадження за цією скаргою.
2. Скасувати повністю рішення Господарського суду Харківської області від 13.01.2026 у справі № 922/241/22.
3. Ухвалити у справі № 922/241/22 нове рішення, яким відмовити повністю у позові першого заступника керівника Київської окружної прокуратури міста Харкова до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради, ФОП Карнаухова Олексія Миколайовича про визнання договору купівлі-продажу недійсним, повернення майна.
4. Судові витрати у справі № 922/241/22 покласти на Позивача.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що чинне законодавство України не передбачало заборони щодо переважного права орендаря на придбання комунального майна, а отже на такі правовідносини поширюється дія норм, закріплених у ч. 1 ст. 289 Господарського кодексу України та ч. 2 ст. 777 Цивільного кодексу України, чим доводиться безпідставність аргументів прокурора, викладених у позовній заяві.
Зазначає, що Харківською міською радою та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради повністю дотримано спосіб та порядок проведення процедури приватизації спірних нежитлових приміщень.
Вважає, що вимога прокурора про зобов'язання повернути майно є неналежним та неефективним способом захисту.
Харківська міська рада під час розгляду справи №922/241/22 судом першої інстанції заявляла про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності і просила суд відмовити в задоволенні позову прокурора з вищенаведених підстав. Проте, суд першої інстанції також залишив ці доводи без уваги, при ухваленні оскаржуваного рішення судом не надано їм жодної оцінки.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судових справ між суддями Східного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 справу № 922/241/22 передано на розгляд суду у складі колегії суддів: головуючий суддя Тихий П.В., суддя Жельне С.Ч., суддя Плахов О.В.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 11.02.2026 у справі №922/241/22 апеляційну скаргу Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 13.01.2026 у справі №922/241/22 залишено без руху, оскільки апелянтом в порушення п.2 ч.3 ст. 258 Господарського процесуального кодексу України до скарги не було додано доказів сплати судового збору за подання апеляційної скарги у належному розмірі. Ухвалено заявнику апеляційної скарги усунути встановлені при поданні апеляційної скарги недоліки протягом 10 днів з дня вручення ухвали про залишення апеляційної скарги без руху.
Від Харківської міської ради надійшло клопотання про усунення недоліків на виконання вимог ухвали суду від 11.02.2026 (вх.№2026 від 19.02.2026). До вказаного клопотання апелянт додав платіжну інструкцію № 107 від 18.02.2026 на суму 6344,64 грн.
Ухвалою Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 у справі №922/241/22 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Харківської міської ради на рішення Господарського суду Харківської області від 13.01.2026 у справі №922/241/22. Витребувано з Господарського суду Харківської області матеріали справи №922/241/22. Встановлено строк прокурору, відповідачу-2 та відповідачу-3 для подання відзивів на апеляційну скаргу протягом 15 днів (з урахуванням вимог ст. 263 ГПК України) з дня вручення даної ухвали. Призначено справу до розгляду на "11" березня 2026 р. о 11:00 годині у приміщенні Східного апеляційного господарського суду за адресою: 61022, місто Харків, проспект Незалежності, 13, 1-й поверх, в залі засідань №132. Запропоновано учасникам справи визначитися із своєю явкою у судове засідання шляхом своєчасного повідомлення суду. Повідомлено, що неявка представників учасників справи належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, а також відсутність відповідного клопотання, не перешкоджає розгляду справи.
25.02.2026 до Східного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №922/241/22.
Від учасників справи відзиви до Східного апеляційного господарського суду не надходили. Відповідно до ч. 3 ст.263 ГПК України відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.
В судове засідання 11.03.2026 з'явився прокурор, який просив залишити апеляційну скаргу Харківської міської ради без задоволення, а оскаржуване рішення в силі.
Інші учасники справи належним чином повідомлені про час та місце судового засідання, про що свідчать наявні в матеріалах справи докази, однак, наданим їй процесуальним правом не скористались та в судове засідання не з'явились, своїх повноважних представників не направили.
Враховуючи положення ч.12 ст.270 ГПК України, відповідно до яких неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи, судова колегія вважає за можливе розглянути подану апеляційну скаргу за відсутністю відповідачів.
Судова колегія, беручи до уваги межі перегляду справи у апеляційній інстанції, обговоривши доводи апеляційної скарги, заслухавши в судовому засіданні прокурора, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, дійшла до висновку про таке.
З матеріалів справи вбачається, що 27 серпня 2012 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Карнауховим Олексієм Миколайовичем було укладено договір оренди №1943.
11 серпня 2015 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Карнауховим Олексієм Миколайовичем було укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди № 1943 від 27 серпня 2012 року.
23 липня 2018 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Карнауховим Олексієм Миколайовичем було укладено додаткову угоду № 2 до договору оренди № 1943 від 27 серпня 2012 року.
Згідно пункту 1.1. договору оренди №1943 та додаткової угоди №2 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення цокольного поверху № 2-:-5, загальною площею 35,5 кв.м, в житловому будинку (технічний паспорт від 06 вересня 2011 року, інвентаризаційна справа 70847), (далі "майно"), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Лермонтовська, 28, літ. "А-9" та знаходиться на балансі КП "Жилкомсервіс". Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 22 серпня 2012 року № 502 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень". Право комунальної власності на нерухоме майно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 591944263101.
Відповідно до пункту 1.2 договору оренди № 1943 та додаткової угоди №2 майно передається в оренду з метою використання: розміщення торговельного об'єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.
Згідно пункту 3.1. договору оренди №1943 та додаткової угоди №2, вартість об'єкту оренди становить без ПДВ 192700 грн.
Відповідно до пункту 5.2 договору оренди №1943 та додаткової угоди №2, орендар має здійснювати ремонт, реконструкцію орендованого майна у встановленому порядку за наявності письмової згоди орендодавця.
Згідно пункту 5.3. договору оренди №1943 та додаткової угоди №2, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід'ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об'єкта у власність. Поліпшення зроблені без згоди орендодавця, які неможливо відокремити без пошкодження орендованого майна, не породжують зобов'язання орендодавця відшкодовувати їх вартість.
Відповідно до пункту 5.5. договору оренди №1943 та додаткової угоди №2 орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, орендар після закінчення строку договору має переважне право перед іншими особами на продовження дії договору оренди на новий строк.
Згідно пункту 5.6. договору оренди №1943 та додаткової угоди №2 орендар має право на приватизації орендованого майна шляхом викупу до вимог статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".
Відповідно до пункту 10.1. договору оренди № 1943 та додаткової угоди № 2 строк дії договору з 27 червня 2018 року по 27 травня 2021 року.
27 серпня 2012 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Карнауховим Олексієм Миколайовичем було укладено договір оренди № 1944.
11 серпня 2015 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Карнауховим Олексієм Миколайовичем було укладено додаткову угоду № 1 до договору оренди № 1944 від 27 серпня 2012 року.
23 липня 2018 року між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Карнауховим Олексієм Миколайовичем було укладено додаткову угоду № 2 до договору оренди № 1944 від 27 серпня 2012 року.
Згідно пункту 1.1. договору оренди № 1944 та додаткової угоди № 2 орендодавець передає, а орендар приймає в строкове платне користування нежитлові приміщення цокольного поверху № 2-:-5, загальною площею 35,5 кв.м, в житловому будинку (технічний паспорт від 06 вересня 2011 року, інвентаризаційна справа 70847), (далі "майно"), яке належить до комунальної власності територіальної громади м. Харкова, розташоване за адресою: м. Харків, вул. Лермонтовська, 28, літ. "А-9" та знаходиться на балансі КП "Жилкомсервіс". Право на оренду цього майна отримано орендарем на підставі рішення виконавчого комітету Харківської міської ради від 22 серпня 2012 року № 502 "Про передачу в оренду нежитлових приміщень". Право комунальної власності на нерухоме майно зареєстроване в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно за реєстраційним номером 591944263101.
Відповідно до пункту 1.2 договору оренди № 1944 та додаткової угоди № 2 майно передається в оренду з метою використання: розміщення торговельного об'єкту з продажу продовольчих товарів, крім товарів підакцизної групи.
Згідно пункту 3.1. договору оренди № 1944 та додаткової угоди № 2, вартість об'єкту оренди становить без ПДВ 192700 грн.
Відповідно до пункту 5.2 договору оренди № 1944 та додаткової угоди № 2, орендар має здійснювати ремонт, реконструкцію орендованого майна у встановленому порядку за наявності письмової згоди орендодавця.
Згідно пункту 5.3. договору оренди № 1944 та додаткової угоди № 2, орендар має право за письмовою згодою орендодавця вносити зміни до складу орендованого майна, провадити невід'ємні поліпшення, які необхідні для здійснення господарської діяльності, що зумовлює підвищення його вартості. Якщо невід'ємні поліпшення майна зроблені за згодою орендодавця, орендар має право на відшкодування вартості необхідних витрат або зарахування їх вартості тільки у разі придбання об'єкта у власність. Поліпшення зроблені без згоди орендодавця, які неможливо відокремити без пошкодження орендованого майна, не породжують зобов'язання орендодавця відшкодовувати їх вартість.
Відповідно до пункту 5.5. договору оренди № 1944 та додаткової угоди № 2 орендар, за умови належного виконання своїх обов'язків, орендар після закінчення строку договору має переважне право перед іншими особами на продовження дії договору оренди на новий строк.
Згідно пункту 5.6. договору оренди № 1944 та додаткової угоди № 2 орендар має право на приватизації орендованого майна шляхом викупу до вимог статті 18 Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна".
Відповідно до пункту 10.1. договору оренди № 1944 та додаткової угоди № 2 строк дії договору з 27 червня 2018 року по 27 травня 2021 року.
07 листопада 2016 року Фізична особа - підприємець Карнаухов Олексій Миколайович звернувся до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради з листом щодо приватизації орендованих приміщень площею 35,5 кв.м.
13 червня 2017 року Фізична особа - підприємець Карнаухов Олексій Миколайович звернувся до Управління комунального майна та приватизації Харківської міської ради з листом щодо приватизації орендованих приміщень площею 14,8 кв.м.
Рішенням виконавчого комітету Харківської міської ради Харківської області № 1008/18 від 21 лютого 2018 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" було включено спірні нежитлові приміщення до переліку об'єктів, які підлягають приватизації (відчуженню) шляхом викупу.
Згідно висновку про оцінку нежитлових приміщень загальною площею 35,5 кв.м. в житловій будівлі літ. "А-9", розташованих за адресою: м. Харків, вул. Лермонтовська, 28, складеного суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем Остащенко К.Ю. та затвердженого 05 березня 2018 року начальником Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, ринкова вартість згаданих приміщень станом на 28 лютого 2018 року склала 110000 грн (без ПДВ).
Відповідно до висновку про оцінку нежитлових приміщень загальною площею 14,8 кв.м. в житловій будівлі літ. "А-9", розташованих за адресою: м. Харків, вул. Лермонтовська, 28, складеного суб'єктом оціночної діяльності фізичною особою-підприємцем Остащенко К.Ю. та затвердженого 05 березня 2018 року начальником Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, ринкова вартість згаданих приміщень станом на 28 лютого 2018 року склала 45900 грн (без ПДВ).
04 жовтня 2018 року між Фізичною особою - підприємцем Карнауховим Олексієм Миколайовичем (покупцем) та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради (продавцем) було укладено договір купівлі - продажу № 5639-В-С, відповідно до умов якого Фізична особа - підприємець Карнаухов Олексій Миколайович приватизував вказані нежитлові приміщення, а саме: нежитлові приміщення площею 35,5 кв.м. за 110000 грн без ПДВ (132000 грн з ПДВ), нежитлові приміщення площею 14,8 кв.м. за 45900 грн без ПДВ (9180 грн з ПДВ). Загальна вартість придбаних приміщень склала 155900 грн без ПДВ (187080 грн з ПДВ).
Між Фізичною особою - підприємцем Карнауховим Олексієм Миколайовичем та Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради складено Акт прийому-передачі № 5639-В-С, згідно якого продавець (Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради) передав, а покупець (Фізична особа - підприємець Карнаухов Олексій Миколайович) прийняв продані 04 жовтня 2018 року шляхом викупу нежитлові приміщення цокольного поверху №1-:-5 загальною площею 50,3 кв.м. в житловому будинку літ. "А-9", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Лермонтовська, 28. У вказаному акті зазначено, що станом на 04 жовтня 2018 року загальна сума за об'єкт приватизації у розмірі 187080 грн (у тому числі ПДВ) сплачена у повному обсязі.
Звертаючись із даним позовом до суду, прокурор зазначає, що Харківська міська рада незаконно обрала спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем. Прокурор наполягає на тому, що рішення міської ради від 21 лютого 2018 №1008/18 є незаконним, у зв'язку з тим, що прийнято з порушенням вимог статті 345 Цивільного кодексу України, статті 25 Закону України "Про оренду державного та комунального майна", статей 1, 2, 4, 29, Закону України "Про приватизацію державного майна", статей 11, 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". При цьому, прокурором наголошено про те, що Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж нерухомого майна, що перебуває у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління комунального майна, має укласти відповідний договір купівлі-продажу, як правило, за результатами проведення аукціону або конкурсу (конкурсний продаж). У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єктів, які вже перебувають у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна. Зокрема у звіті про оцінку майна, договорі оренди, договорі купівлі-продажу, заявці орендаря з проханням надати дозвіл на приватизацію будь-які відомості про такі поліпшення відсутні. А отже, орендарем до органу приватизації не подавались документи, що містять невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації. Прокурор вважає, що обраний спосіб приватизації не тільки є незаконним, а й суперечить інтересам держави та територіальної громади.
Вважаючи, що під час прийняття оскаржуваного рішення Харківської міської ради, в процесі здійснення процедури відчуження об'єктів нерухомості та укладання спірних договорів купівлі-продажу відповідачами були порушені вимоги Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017 - 2022 роки, що безпосередньо порушує права та інтереси територіальної громади м. Харкова, прокурор звернувся з відповідною позовною заявою до господарського суду Харківської області, в якій просить: визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04 жовтня 2018 року №5639-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Карнауховим Олексієм Миколайовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. і зареєстрований в реєстрі за № 716 та зобов'язати Фізичну особу-підприємця Карнаухова Олексія Миколайовича повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення цокольного поверху №1-:-5 загальною площею 50,3 кв.м. в житловому будинку літ. "А-9", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Лермонтовська, 28, шляхом складання акту приймання-передачі, а Харківську міську раду Харківської області зобов'язати прийняти вказані приміщення.
Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції дійшов висновку, що Харківською міською радою було обрано незаконний спосіб приватизації оспорюваного майна шляхом викупу орендарем.
Суд також дійшов висновку про те, що позбавлення набувача його майна, шляхом визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність є пропорційним втручанням з боку держави, а отже є законним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції зважаючи на наявність допущених порушень органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшень майна, звернувся до органів місцевого самоврядування з заявою про приватизацію спірного майна шляхом викупу.
Надаючи власну правову кваліфікацію спірним правовідносинам, колегія суддів зазначає про таке.
Щодо обґрунтування підстав представництва прокурором інтересів держави колегія суддів зазначає, що статтею 131-1 Конституції України встановлено, що в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Пунктом 3 статті 131-1 Конституції передбачено, що на прокуратуру України покладається представництво інтересів держави в суді у виключних випадках та в порядку, що визначені законом.
Вимогами частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" визначено, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Частиною 6 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що під час здійснення представництва інтересів громадянина або держави у суді прокурор має право в порядку, передбаченому процесуальним законом та законом, що регулює виконавче провадження: звернутися до суду з позовом (заявою, поданням); вступати у справу, порушену за позовом (заявою, поданням) іншої особи; брати участь у розгляді справи; подавати цивільний позов під час кримінального провадження випадках та в порядку, визначених кримінальним процесуальним законом; брати участь у виконавчому провадженні при виконанні рішень у справі, в якій прокурором здійснювалося представництво інтересів громадянина або держави в суді; з дозволу суду ознайомлюватися з матеріалами справи в суді та матеріалами виконавчого провадження, робити виписки з них, отримувати безоплатно копії документів, що знаходяться у матеріалах справи чи виконавчого провадження.
Стаття 53 ГПК України встановлює, що у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Аналіз наведених законодавчих положень дає підстави для висновку, що виключними випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
Рішенням Конституційного Суду України у справі №3-рп/99 від 08.04.1999 висловлено правову позицію про те, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо.
Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й в діяльності приватних підприємств, товариств.
З урахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, в чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріального або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах.
Відтак, звернення до суду з позовом та пред'явлення позовних вимог до відповідача є правом особи, яким вона розпоряджається на власний розсуд.
Звертаючись до суду з відповідним позовом, прокурор, як особа, яка користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу, самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві, у чому саме полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах або відсутність такого.
Системне тлумачення положень частин 3 - 5 статті 53 ГПК України і частини 3 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" дозволяє дійти висновку, що прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави у двох випадках: 1) якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати такий захист у спірних правовідносинах; 2) якщо немає органу державної влади, органу місцевого самоврядування чи іншого суб'єкта владних повноважень, до компетенції якого віднесені повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах.
"Не здійснення захисту" виявляється в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб'єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.
"Здійснення захисту неналежним чином" виявляється в активній поведінці (сукупності дій та рішень), спрямованій на захист інтересів держави, але яка є неналежною.
"Неналежність" захисту може бути оцінена з огляду на встановлений порядок захисту інтересів держави, який серед іншого включає досудове з'ясування обставин порушення інтересів держави, обрання способу їх захисту та ефективне здійснення процесуальних прав позивача.
Отже, захищати інтереси держави повинні насамперед відповідні суб'єкти владних повноважень. Разом з тим, щоб інтереси держави не залишилися незахищеними, прокурор виконує субсидіарну роль, замінює в судовому провадженні відповідного суб'єкта владних повноважень, який всупереч вимог закону не здійснює захисту або робить це неналежно. У кожному такому випадку прокурор повинен навести (а суд перевірити) причини, які перешкоджають захисту інтересів держави належним суб'єктом, і які є підставами для звернення прокурора до суду.
Господарським судом встановлено, що керівник Київської окружної прокуратури м. Харкова звернувся до суду із позовом до Харківської міської ради, Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичної особи-підприємця Карнаухова Олексія Миколайовича про визнання незаконним та скасування рішення, визнання недійсним договору та витребування майна в порядку статті 131-1 Конституції України, статей 53, 162-164 Господарського процесуального кодексу України, статті 23 Закону України "Про прокуратуру".
Обґрунтовуючи право на звернення до господарського суду в інтересах держави у справі прокурор зазначив, що Харківська міська рада представляє інтереси громади міста Харкова, однак у даному випадку вона є відповідачем у справі і саме вона вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади, так само як і Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради, а тому прокурор самостійно подав вказаний позов з вимогами про визнання незаконним та скасування рішення цього органу, визнання недійсним договору купівлі-продажу та повернення майна.
Звернення прокурора до господарського суду у цих спірних правовідносинах спрямоване на дотримання встановленого Конституцією України принципу верховенства права, задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішення питання про передачу комунального майна у власність.
Судом першої інстанції вірно зазначено, що захист інтересів держави в особі територіальної громади міста має здійснювати відповідна міська рада, проте, у разі, коли саме цей орган місцевого самоврядування вчинив дії у вигляді прийняття рішення, яке є незаконним та порушує інтереси держави в особі територіальної громади міста, правомірним є звернення до суду прокурора та визначення міської ради відповідачем, оскільки іншого органу місцевого самоврядування, який би міг здійснити захист інтересів держави в особі територіальної громади міста, не існує.
Аналогічна правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 01.09.2020 у справі №922/1441/19, від 24.09.2020 у справі №922/3272/18 зі схожих правовідносин.
Встановлена Законом України "Про прокуратуру" умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави. За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто, визначений частиною 4 статті 23 Закону України "Про прокуратуру" обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Разом з тим, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 дійшла таких висновків: 1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо: орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси; орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави; 2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо: - відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; - орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
На підставі вищенаведеного та наявних в матеріалах справи доказів, а також аргументів прокурора, наведених ним у позові, господарський суд дійшов правомірного висновку про наявність правових підстав для звернення прокурора з даним позовом в інтересах держави як самостійний позивач.
Щодо суті позовних вимог, колегія суддів зазначає про таке.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно частини 3 статті 24 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" органи місцевого самоврядування та їх посадові особи діють лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, передбачені Конституцією і законами України, та керуються у своїй діяльності Конституцією і законами України, актами Президента України, Кабінету Міністрів України, а в Автономній Республіці Крим - також нормативно-правовими актами Верховної Ради і Ради міністрів Автономної Республіки Крим, прийнятими у межах їхньої компетенції.
Акт державного чи іншого органу - це юридична форма рішень цих органів, тобто офіційний письмовий документ, який породжує певні правові наслідки, спрямований на регулювання тих чи інших суспільних відносин і має обов'язковий характер для суб'єктів цих відносин.
Відповідно до статті 10 Закону України "Про місцеве самоврядування України" сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.
Згідно статті 1 Закону України "Про місцеве самоврядування України" право комунальної власності - право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування. Відповідно до статті 143 Конституції України територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності; затверджують програми соціально-економічного та культурного розвитку і контролюють їх виконання; затверджують бюджети відповідних адміністративно-територіальних одиниць і контролюють їх виконання; встановлюють місцеві податки і збори відповідно до закону; забезпечують проведення місцевих референдумів та реалізацію їх результатів; утворюють, реорганізовують та ліквідовують комунальні підприємства, організації і установи, а також здійснюють контроль за їх діяльністю; вирішують інші питання місцевого значення, віднесені законом до їхньої компетенції.
Відповідно до статті 172 Цивільного кодексу України територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов'язки через органи місцевого самоврядування у межах їх компетенції, встановленої законом.
У частині першій статті 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» встановлено, що територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження. Згідно із частинами п'ятою, шостою статті 60 Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування від імені та в інтересах територіальних громад відповідно до закону здійснюють правомочності щодо володіння, користування та розпорядження об'єктами права комунальної власності, в тому числі виконують усі майнові операції, можуть передавати об'єкти права комунальної власності у постійне або тимчасове користування юридичним та фізичним особам, здавати їх в оренду, продавати і купувати, використовувати як заставу, вирішувати питання їхнього відчуження, визначати в угодах та договорах умови використання та фінансування об'єктів, що приватизуються та передаються у користування й оренду. Доцільність, порядок та умови відчуження об'єктів права комунальної власності визначаються відповідною радою. Доходи від відчуження об'єктів права комунальної власності зараховуються до відповідних місцевих бюджетів і спрямовуються на фінансування заходів, передбачених бюджетами розвитку.
21 червня 2017 року Харківською міською радою на 13 сесії 7 скликання прийнято рішення № 691/17 "Про Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр.".
Згідно пункту 1.1 додатку до рішення 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про Програму приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр." (Програма приватизації на 2017-2022 рр.) програма розроблена відповідно до Конституції України, Цивільного кодексу України, Господарського кодексу України, Законів України "Про місцеве самоврядування в Україні", "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та інших законодавчих актів, що регулюють питання власності.
Відповідно до пункту 1.4 Програми на 2017-2022 рр. об'єктами приватизації об'єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, належать: комунальні підприємства (якщо в разі їх виділення у самостійні підприємства не порушується технологічна єдність виробництва з основної спеціалізації підприємства, зі структури якого вони виділяються) як єдині майнові комплекси, до складу яких входять усі види майна, призначені для їх діяльності, що визначені Цивільним кодексом України, у тому числі разом із земельними ділянками комунальної власності, на яких вони розташовані (далі - єдиний майновий комплекс підприємства); об'єкти незавершеного будівництва та законсервовані об'єкти, які не можуть бути добудовані за рахунок коштів міського бюджету; окреме індивідуально визначене майно (рухоме та нерухоме майно, у тому числі будівлі, споруди, нежитлові приміщення); акції (частки, паї), що належать територіальній громаді у статутному капіталі господарських товариств, інших господарських організацій та підприємств, заснованих на базі об'єднання майна різних форм власності; об'єкти соціально-культурного призначення, крім тих, що не підлягають приватизації.
Основними принципами індивідуальної приватизації є: досягнення максимального економічного ефекту від продажу об'єкта приватизації; вибір способу приватизації об'єкта; виявлення перешкод в приватизації та їх усунення, здійснення необхідних регуляторних заходів; індивідуальний підхід при підготовці об'єкта до приватизації та прийняття рішень про приватизацію; визначення економічної доцільності приватизації об'єкта. (пункт 2.2 Програми приватизації на 2017-2022 рр).
Згідно пункту 3.3 Програми на 2017-2022 рр. продаж об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова здійснюється способами, що визначаються законодавством України і цією Програмою для кожної групи об'єктів.
Відповідно до пункту 3.4 Програми на 2017-2022 рр. приватизація об'єктів здійснюється шляхом: викупу; продажу об'єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об'єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об'єктів окремих галузей. Викуп застосовується щодо об'єктів комунальної власності, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими та нормативними актами, а також щодо тих, які не продано на аукціоні, за конкурсом.
Таким чином, порядок та процедура приватизації комунального майна на момент прийняття рішення Харківською міською радою від 21 лютого 2018 року №1008/18 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м.Харкова" визначались Законом України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (який на час звернення прокуратури з позовом втратив чинність на підставі пункту 8 Прикінцевих та перехідних положень Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна", який набрав чинності 07 березня 2018 року) та Програмою приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр., затвердженою рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21 червня 2017 року №691/17.
Згідно частини 4 статті 3 Закону України "Про приватизацію державного майна" (в редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення органу місцевого самоврядування) відчуження майна, що є у комунальній власності, регулюється положеннями цього Закону, інших законів з питань приватизації і здійснюється органами місцевого самоврядування. Згідно зі статтею 1 Закону України "Про приватизацію державного майна" приватизація державного майна (далі - приватизація) - платне відчуження майна, що перебуває у державній власності, у тому числі разом із земельною ділянкою державної власності, на якій розташований об'єкт, що підлягає приватизації, на користь фізичних та юридичних осіб, які можуть бути покупцями відповідно до цього Закону, з метою підвищення соціально-економічної ефективності виробництва та залучення коштів для здійснення структурної перебудови національної економіки.
З метою раціонального та ефективного застосування способів приватизації об'єкти приватизації класифікуються за такими групами: група А - окреме індивідуально визначене майно, у тому числі разом із земельними ділянками державної власності, на яких таке майно розташоване (частина 1 статті 5-1 Закону України "Про приватизацію державного майна").
Статтею 15 Закону України "Про приватизацію державного майна" визначені способи приватизації, зокрема, шляхом: продажу об'єктів приватизації на аукціоні (у тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу об'єктів приватизації за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс); продажу акцій (часток, паїв), що належать державі у господарських товариствах, на аукціоні, за конкурсом, на фондових біржах та іншими способами, що передбачають загальнодоступність та конкуренцію покупців; продажу на конкурсній основі єдиного майнового комплексу державного підприємства, що приватизується, або контрольного пакета акцій акціонерного товариства при поданні покупцем документів, передбачених частиною першою статті 12 цього Закону; викуп об'єктів приватизації; продажу акцій на міжнародних фондових ринках, у тому числі у вигляді депозитарних розписок; іншими способами, які встановлюються спеціальними законами, що регулюють особливості приватизації об'єктів окремих галузей, викупу.
Відповідно до частини 2 статті 16-2 Закону України "Про приватизацію державного майна" викуп об'єктів малої приватизації здійснюється відповідно до Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)". Статтею 3 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) визначено способи приватизації об'єктів малої приватизації. Приватизація об'єктів малої приватизації здійснюється шляхом: викупу; продажу на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни); продажу за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону (далі - конкурс). Шляхом продажу за конкурсом може здійснюватися приватизація окремих єдиних майнових комплексів групи А та окремих об'єктів групи Ж.
21 лютого 2018 Харківською міською радою прийнято рішення №1008/18 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова", згідно з яким з метою найбільш ефективного використання нежитлового фонду м. Харкова та поповнення бюджету міста Харкова, на підставі законів України "Про приватизацію державного майна", "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", "Про особливості приватизації об'єктів незавершеного будівництва", статті 26 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 роки, затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання від 21 червня 2017 року № 691/17, керуючись статтею 59 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні", вирішено провести відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова шляхом викупу згідно з додатком. У пунктах 13, 27 додатку до вказаного рішення визначено спірне майно.
З моменту прийняття рішення про приватизацію об'єктів, які перебувають у комунальній власності, органами приватизації здійснюється підготовка до їх приватизації відповідно до статті 8 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), що полягає, зокрема, у встановлені ціни продажу об'єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об'єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об'єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; публікації інформації про об'єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; а також вчиненні інших дій, необхідних для підготовки об'єктів малої приватизації до продажу.
Згідно частин 1, 3 статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" викуп застосовується щодо об'єктів малої приватизації, які не продано на аукціоні, за конкурсом, а також у разі, якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено законодавчими актами. Порядок викупу об'єкта встановлюється Фондом державного майна України. Статтею 13 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продаж об'єктів малої приватизації на аукціоні полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував у ході торгів найвищу ціну.
Відповідно до статті 14 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" продаж об'єктів малої приватизації за конкурсом полягає у передачі права власності покупцю, який запропонував найвищу ціну та взяв зобов'язання виконати умови конкурсу.
З наведених норм права вбачається, що основною метою приватизації, у тому числі комунального майна є досягнення максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності, тобто отримання найвищої ціни за об'єкти, що підлягають приватизації та залучення коштів для здійснення структурної перебудови економіки територіальної громади.
Згідно частини 1 статті 18-2 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" приватизація об'єктів групи А здійснюється з урахуванням таких особливостей: 1) у разі прийняття рішення про приватизацію орендованого державного майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) орендар одержує право на викуп такого майна, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна; 2) продаж нежитлових приміщень, будівель та споруд, які згідно із законодавством можуть бути об'єктами приватизації, незалежно від підпорядкування здійснюється державними органами приватизації відповідно до законодавства з питань приватизації; 3) майно, що залишилося після задоволення вимог кредиторів державного підприємства, визнаного банкрутом за рішенням господарського суду (якщо господарський суд прийняв постанову про його ліквідацію), передається ліквідаційною комісією відповідному державному органу приватизації для подальшої приватизації за актом приймання-передачі в порядку, встановленому Фондом державного майна України. Продаж зазначеного майна здійснюється виключно на аукціонах; 4) державний орган приватизації з власної ініціативи приймає рішення про приватизацію об'єктів групи А, які утворюються на базі державного майна підприємств, що реструктуризуються, нежитлових приміщень, об'єктів, щодо яких скасовано заборону на приватизацію в установленому законом порядку, та інших неприватизованих об'єктів групи А. Порядок викупу встановлений Фондом державного майна України. На час виникнення спірних правовідносин діяв Порядок продажу об'єктів малої приватизації шляхом викупу, на аукціоні (в тому числі за методом зниження ціни, без оголошення ціни), за конкурсом з відкритістю пропонування ціни за принципом аукціону, затверджений Фондом державного майна України від 02 квітня 2012 року № 439 (Порядок № 439).
Відповідно до пункту 8.1 Порядку № 439 викуп об'єктів малої приватизації застосовується відповідно до пункту 3.3 розділу III та пункту 7.15 розділу VII цього Порядку щодо об'єктів малої приватизації, які не продані на аукціоні, за конкурсом, а також якщо право покупця на викуп об'єкта передбачено чинним законодавством України.
Таким чином, викуп орендарем орендованого ним приміщення у спірних правовідносинах, в силу приписів статті 18-2 з урахуванням статті 11 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр., затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання № 691/17, може бути лише за умови, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, за якою воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна.
Матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що орендарем - Фізичною особою - підприємцем Карнауховим Олексієм Миколайовичем здійснювались будь-які поліпшення орендованого нею приміщення за договорами оренди № 1943, № 1944 від 27 серпня 2012 року.
Враховуючи викладене, колегія суддів висновку, що пункти додатку до рішення Харківської міської ради від 21 лютого 2018 №1008/18 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" прийнято з порушенням вимог Закону України “Про місцеве самоврядування в Україні», Закону України "Про приватизацію державного майна», Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" та Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-202 рр., затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання 21 червня 2017 року, оскільки спрямований не на досягнення мети, визначеної у цих Законах і Програмі, і тим самим порушує права територіальної громади на отримання максимального економічного ефекту від продажу об'єкта комунальної власності.
Колегія суддів зазначає, що наведені скаржником положення ст. 289 Господарського кодексу України та ст. 777 Цивільного кодексу України, якими передбачено переважне право наймача перед іншими особами на придбання, у разі продажу речі, переданої у найм, є загальними, у той час як спеціальним законом, який регулює порядок приватизації об'єктів малої приватизації, зокрема шляхом викупу, є Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (який був чинний на момент прийняття Харківською міської радою рішення від 21 лютого 2018 №1008/18). Викладене узгоджується з правовою позицією, викладеною у постанові верховного Суду від 22.01.2021 у справі №922/623/20.
У постановах Верховного Суду від 08.07.2020 у справі № 922/1969/19, а також від 07.07.2020 у справі № 922/2932/19 викладено висновок про те, що «Харківська міська рада має право прийняти рішення про продаж об'єктів нерухомого майна, що перебувають у власності територіальної громади, а уповноважений нею орган приватизації, а саме Управління, має право укласти відповідний договір купівлі-продажу. При цьому такий продаж має бути проведений шляхом аукціону або за конкурсом. У виключних випадках такий продаж може бути проведений шляхом викупу, а саме в даному випадку продаж шляхом викупу орендарем об'єкта, який перебуває у нього в оренді, якщо орендарем за згодою орендодавця за рахунок власних коштів здійснено поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 % ринкової вартості майна, за яким воно було передано в оренду, визначеної суб'єктом оціночної діяльності - суб'єктом господарювання для цілей оренди майна» зроблено без урахування умов укладеного між сторонами договору оренди.
Таким чином, твердження Харківської міської ради у справі №922/241/22 про необхідність застосування до спірних правовідносин положень ст. 289 ГК України та ст. 777 ЦК України є безпідставним та необґрунтованим.
В той же час, як вже зазначалось вище, матеріали справи не містять жодних належних та допустимих доказів, які б свідчили про те, що орендарем - ФОП Карнауховим О.М. здійснювались будь-які поліпшення спірного приміщення.
Пунктом 6 статті 3 Цивільного кодексу України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність.
Згідно частини 1 статті 215 Цивільного кодексу України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин). Статтею 203 Цивільного кодексу України визначені загальні підстави недійсності правочину, а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним; правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.
Відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що продовжує змінює або припиняє цивільні права та обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема на підставі рішення суду.
Колегія суддів зазначає, що оскільки договір купівлі-продажу нежитлових приміщень, орендованих Фізичною особою - підприємцем Карнаухова Олексія Миколайовича, від 04 жовтня 2018 року №5639-В-С укладений на підставі, зокрема, рішення Харківської міської ради від 21 лютого 2018 року №1008/18 "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади", пункти 13, 27 додатку якого є неправомірним та незаконним, а також спірний договір укладений з порушенням вимог статті 18-1 Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", Закону України “Про місцеве самоврядування» та Програми приватизації та відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова на 2017-2022 рр., затвердженої рішенням 13 сесії Харківської міської ради 7 скликання 21 червня 2017 року №691/17, то суд першої інстанції дійшов вірного висновку про обґрунтованість позовних вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04 жовтня 2018 року №5639-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Карнауховим Олексієм Миколайовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. і зареєстрований в реєстрі за №716
Аналізуючи наведені вище положення Закону України "Про приватизацію державного майна", Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)" Об'єднана палата Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 22 січня 2021 у справі №922/623/20 дійшла аналогічних висновків.
Крім того, аналогічні правові висновки сформовані усталеною судовою практикою, відображеною, зокрема, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №922/3272/18, від 17 червня 2020 року у справі № 922/2593/19, від 17 червня 2020 року у справі № 922/1958/19, від 23 червня 2020 року у справі № 922/1970/19, від 07 липня 2020 року у справі №922/2932/19, від 08 липня 2020 року у справі № 922/1969/19, від 23 липня 2020 року у справі №922/2762/19, від 03 листопада 2020 року у справі № 922/3814/19, від 16 березня 2021 року у справі №922/1009/20, від 22 січня 2021 року у справі № 922/623/20, від 18 березня 2021 року у справі №922/4169/19, від 24 березня 2021 року у справі № 922/2244/19, від 24 березня 2021 року у справі №922/3276/19, від 31 березня 2021 року у справі № 922/3272/18, від 01 квітня 2021 року у справі №922/250/20, від 06 квітня 2021 року у справі № 922/1668/20, від 13 квітня 2021 року у справі №922/2934/19, від 13 квітня 2021 року у справі № 922/3852/19, від 20 квітня 2021 року у справі №922/2811/19 зі спорів, що виникли із подібних правовідносин приватизації способом викупу комунального майна територіальної громади м. Харкова за участю Харківської міськради та Управління комунального майна Харківської міської ради.
Крім того, колегія суддів зазначає, що при вирішенні питання про визнання недійсним договору купівлі-продажу 04 жовтня 2018 року №5639-В-С, укладеного на підставі пунктів 13, 27 додатку до рішення Харківської міської ради від 21 лютого 2018 року №1008/18, має надаватись юридична оцінка необхідності позбавлення покупця права мирного володіння приватизованим майном, враховуючи рішення Європейського суду з прав людини про неможливість витребування у добросовісного набувача майна, яке вибуло з володіння держави внаслідок порушень, допущених уповноваженими посадовими особами, які здійснюють функцію управління державним майном (спори щодо порушення частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Згідно статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до положень статті 1 Першого протоколу Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) стаття 1 Першого протоколу до Конвенції закріплює три правила: 1) у першому реченні першого абзацу - загальне правило, що фіксує принцип мирного володіння майном; 2) друге речення того ж абзацу охоплює питання позбавлення майна й обумовлює таке позбавлення певними критеріями; 3) другий абзац визнає право договірних держав, серед іншого, контролювати використання майна в загальних інтересах. Друге та третє правила, які стосуються конкретних випадків втручання у право мирного володіння майном, мають тлумачитися у світлі загального принципу, закладеного у першому правилі (див. mutatis mutandis рішення ЄСПЛ у справі "East/West Alliance Limited» проти України" від 23 січня 2014 року (East/West Alliance Limited v. Ukraine, заява № 19336/04), пункти 166-168).
Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право.
Втручання держави у право мирного володіння майном повинно мати нормативну основу у національному законодавстві, а останнє - характеризуватися доступністю для заінтересованих осіб, чіткістю, наслідки його застосування мають бути передбачуваними. Якщо можливість втручання у право мирного володіння майном передбачена законом, то Конвенція надає державам свободу розсуду щодо визначення легітимної мети такого втручання: або з метою контролю за користуванням майном відповідно до загальних інтересів, або для забезпечення сплати податків, інших зборів чи штрафів. Втручання у право мирного володіння майном, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов'язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає такого втручання. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа - добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв'язку з позбавленням права на майно (рішення ЄСПЛ у справах "Рисовський проти України" від 20 жовтня 2011 року (Rysovskyy v. Ukraine, заява № 29979/04), пункт 68, "Кривенький проти України" від 16 лютого 2017 року (Kryvenkyy v. Ukraine, заява № 43768/07), пункт 45).
Європейський суд з прав людини констатує порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо хоча б один із зазначених критеріїв сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном не буде дотриманий. І навпаки - встановлює відсутність такого порушення, якщо дотримані всі три критерії.
Втручання держави у право особи на мирне володіння своїм майном повинно здійснюватися на підставі закону, під яким розуміється нормативно-правовий акт, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Європейський суд з прав людини у рішенні "Щокін проти України" від 14 жовтня 2010 року зазначив, що позбавлення власності можливе тільки при виконанні певних вимог. Суд вказує у своєму рішенні, що перша та найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу до Конвенції полягає в тому, що будь-яке втручання публічних органів у мирне володіння майном повинно бути законним. Так, друге речення першого пункту передбачає, що позбавлення власності можливе тільки «на умовах, передбачених законом», а другий пункт визнає, що держави мають право здійснювати контроль за використанням майна шляхом введення "законів". Говорячи про "закон", стаття 1 Першого протоколу до Конвенції посилається на ту саму концепцію, що міститься в інших положеннях Конвенції. Ця концепція вимагає, перш за все, щоб такі заходи мали підстави в національному законодавстві. Вона також відсилає до якості такого закону, вимагаючи, щоб він був доступним для зацікавлених осіб, чітким та передбачуваним у своєму застосуванні.
Колегія суддів зазначає, що продаж майна на неконкурентних засадах порушує такі основоположні принципи приватизації, як рівність прав участі громадян України у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, забезпечення конкурентності продажу, передбачених статтею 2 Закону України "Про приватизацію державного майна".
Аналогічна правова позиція викладена у пункті 48 постанови Верховного Суду від 31 березня 2021 року у справі №922/3272/18.
Порушення Харківською міською радою умов та порядку приватизації призвели не тільки до можливих економічних збитків (недотримання територіальною громадою коштів від відкритого продажу майна конкурентним способом), а позбавили інших зацікавлених фізичних та юридичних осіб можливості придбати комунальне майно на відкритому конкурсі, створили для них і орендаря несправедливі умови конкуренції на ринку продажу комунального майна. При цьому орендар, відповідно, отримав непередбачені законом привілеї викупити майно неконкурентним способом.
Харківська міська рада, розпорядившись таким чином майном, діяла всупереч суспільним інтересам, поставивши в нерівні умови орендаря, який не здійснив його невід'ємних поліпшень, і інших потенційних покупців комунального майна, фактично протиправно позбавивши останніх права на участь у приватизації.
Колегія суддів зазначає, що першим та другим відповідачами не дотримано процедури розпорядження комунальною власністю вимогам законодавства. Фізична особа -підприємець Карнаухов Олексій Миколайович мав усі можливості ознайомитися з порядком та умовами викупу орендованого майна, та могло усвідомлювати невідповідність обраної нею процедури чинному законодавству при зверненні з заявою про приватизацію шляхом викупу.
Так, передача права власності на майно, у тому числі в результаті приватизації, передбачає наявність волевиявлення як у продавця, так і у покупця такого майна. Отже, покупець, звертаючись до органів місцевого самоврядування про приватизацію орендованого нежитлового приміщення, та достовірно знаючи, що поліпшення орендованого майна, яке неможливо відокремити від відповідного об'єкта без завдання йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, ним здійснені не були та жодні дії, які б свідчили про намір здійснити такі поліпшення, ним не вчинялись, усвідомлював що його звернення з заявою про приватизацію шляхом викупу є протиправним, оскільки суперечить пункту 1 частини 1 статті 18-2 Закону України “Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
За таких обставин, зважаючи на наявність допущених порушень органами місцевого самоврядування умов та порядку приватизації, а також протиправної поведінки самого покупця, який за відсутності у нього законодавчо встановлених підстав для приватизації майна шляхом викупу у зв'язку з нездійсненням ним поліпшень майна, звернувся до органів місцевого самоврядування з заявою про приватизацію спірного майна шляхом викупу, суд дійшов висновку про те, що позбавлення набувача його майна, шляхом визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність є пропорційним втручанням з боку держави, а отже є законним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції. При цьому суд враховує і те, що покупець не буде нести "індивідуальний і надмірний тягар", оскільки визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна у комунальну власність є єдиним законним та справедливим способом усунення виявленого судом порушення, а правовим наслідком задоволення позову є повернення сторонами усього, що вони одержали на виконання спірного правочину, тобто фактично повернення набувачу коштів, сплачених на виконання правочину.
Враховуючи, що суд прийшов до висновку про задоволення позову в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу, а також, що визнання спірного договору купівлі-продажу недійсним у комунальну власність є пропорційним втручанням з боку держави, а отже є законним в розумінні статті 1 Першого протоколу до Конвенції, суд прийшов до висновку про задоволення позову в частині зобов'язання Фізичну особу-підприємця Карнаухова Олексія Миколайовича повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення цокольного поверху №1-:-5 загальною площею 50,3 кв.м. в житловому будинку літ. "А-9", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Лермонтовська, 28, шляхом складання акту приймання-передачі, а Харківську міську раду Харківської області зобов'язати прийняти вказані приміщення.
При цьому, належним способом захисту права власності територіальної громади міста у цьому разі є застосування наслідків недійсності оспорюваного правочину (реституції).
Наведені висновки відповідають правовій позиції, викладеній у постанові судової палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 29 травня 2025 року у справі №922/3727/19.
Згідно статей 55 Конституції України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Колегія суддів також вважає безпідставними доводи апеляційної скарги Харківської міської ради про те, що вимога прокурора про зобов'язання повернути майно є неналежним та неефективним способом захисту.
Так, апелянт зазначає, що прокурором заявлено вимогу саме про зобов'язання повернути нерухоме майно, що відповідає негаторному позову.
Натомість, встановивши, що спірне нерухоме майно вибуло з володіння територіальної громади в особі Харківської міської ради, право власності на неї зареєстроване за ФОП Карнауховим О.М. (відповідач 3), можливо дійти висновку, що заявлений прокурором негаторний позов про повернення спірного нерухомого майна у контексті зазначених обставин справи не спрямований на ефективне відновлення права територіальної громади на спірне майно.
Харківська міська рада вважає, що оскільки прокурор прагне повернення спірного нерухомого майна у володіння територіальної громади, то єдиною належною (зокрема ефективною) позовною вимогою є вимога про витребування спірного нерухомого майна на користь територіальної громади (яка і є фактичним позивачем у цій справі).
Проте, колегія суддів вважає помилковими такі доводи апелянта, з огляду на таке.
Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулась особа, так і від характеру його порушення.
Реституція як спосіб захисту цивільного права (частина перша статті 216 ЦК України) застосовується лише за наявності між сторонами укладеного договору, який є нікчемним або який визнано недійсним.
У зв'язку із цим вимога про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, за правилами реституції може бути пред'явлена тільки стороні недійсного правочину.
Положення частини першої статті 216 ЦК України не може застосовуватись як підстава позову про повернення переданого на виконання недійсного правочину майна, яке було відчужене третій особі. Не підлягають задоволенню позови власників майна про визнання недійсними наступних правочинів щодо відчуження цього майна, які були вчинені після недійсного правочину.
Разом з тим відповідно до закріпленого у статті 387 ЦК України загального правила власник має право витребувати майно із чужого незаконного володіння.
Право власника на витребування майна від добросовісного набувача на підставі частини першої статті 388 ЦК України залежить від того, у який спосіб майно вибуло з його володіння. Ця норма передбачає вичерпне коло підстав, коли за власником зберігається право на витребування свого майна від добросовісного набувача.
Однією з таких підстав є вибуття майна з володіння власника або особи, якій він передав майно, не з їхньої волі іншим шляхом. Наявність у діях власника волі на передачу майна іншій особі унеможливлює витребування майна від добросовісного набувача.
Колегія суддів звертає увагу апелянта, що прокурор у позовній заяві просив визнати недійсним спірний договір купівлі-продажу відповідно до вимог статей 16, 203, 215 ЦК України, а також зобов'язати ФОП Карнаухова О.М. майно Харківській міській раді.
ФОП Карнаухов О.М. є стороною спірного договору купівлі-продажу.
Відтак, вимога прокурора про повернення майна, переданого на виконання недійсного правочину, пред'явлена стороні недійсного правочину та є належним та ефективним способом захисту у цій справі.
Разом з тим, колегія суддів вважає за необхідне зазначити про таке.
Відповідно до частини 1 статті 47 Господарського процесуального кодексу України, позов може бути пред'явлений спільно кількома позивачами або до кількох відповідачів. Кожен із позивачів або відповідачів щодо іншої сторони діє в судовому процесі самостійно.
Відповідно до частини 7 статті 238 Господарського процесуального кодексу України суд, приймаючи рішення на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, повинен зазначити, в якій частині рішення стосується кожного з них, або зазначити, що обов'язок чи право стягнення є солідарним.
З первісно поданої позовної заяви прокурора вбачається, що ним пред'явлено позов до трьох відповідачів: 1. Харківської міської ради; 2. Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та 3.Фізичної особи-підприємця Карнаухова Олексія Миколайовича.
Відповідно позов прокурора містив три позовні вимоги:
1. визнати незаконним та скасувати пункти 13 і 27 додатку до рішення 18 сесії Харківської міської ради 7 скликання "Про відчуження об'єктів комунальної власності територіальної громади м. Харкова" від 21 лютого 2018 року № 1008/18 (позовна вимога прокурора, звернута до Харківської міської ради);
2. визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04 жовтня 2018 року №5639-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою-підприємцем Карнауховим Олексієм Миколайовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. і зареєстрований в реєстрі за № 716 (позовна вимога прокурора, звернута до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичної особи-підприємця Карнаухова Олексія Миколайовича);
3. зобов'язати Фізичну особу-підприємця Карнаухова Олексія Миколайовича повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради нежитлові приміщення цокольного поверху №1-:-5 загальною площею 50,3 кв.м. в житловому будинку літ. "А-9", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Лермонтовська, 28, шляхом складання акту приймання-передачі, а Харківську міську раду Харківської області зобов'язати прийняти вказані приміщення (позовна вимога прокурора, звернута до Фізичної особи-підприємця Карнаухова Олексія Миколайовича);
В подальшому Київською окружною прокуратурою до суду першої інстанції подано заяву 24.09.2025 через систему "Електронний суд" (вхідний №22202 від 25.09.2025) про зміну предмета позову (яка прийнята судом до розгляду ухвалою від 20.11.2025), в якій прокуратура просить:
1. визнати недійсним договір купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04 жовтня 2018 року № 5639-В-С, укладений між Управлінням комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та Фізичною особою - підприємцем Карнауховим Олексієм Миколайовичем, посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Галіщевою О.А. і зареєстрований в реєстрі за № 716 та зобов'язати Фізичну особу - підприємця Карнаухова Олексія Миколайовича (ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) (позовна вимога прокурора, звернута до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки і комунального майна Харківської міської ради та Фізичної особи-підприємця Карнаухова Олексія Миколайовича);
2. зобов'язати Фізичну особу-підприємця Карнаухова Олексія Миколайовича повернути Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради (код ЄДРПОУ 04059243) нежитлові приміщення цокольного поверху № 1-:-5 загальною площею 50,3 кв.м. в житловому будинку літ. "А-9", розташованому за адресою: м. Харків, вул. Майка Йогансена (Лермонтовська), 28, а Харківську міську раду зобов'язати прийняти у власність вказані приміщення -( позовна вимога прокурора, звернута до Фізичної особи-підприємця Карнаухова Олексія Миколайовича) (на запитання суду в судовому засіданні 11.03.2026 прокурор відповів, що вказана позовна вимога звернута саме тільки до ФОП Карнаухова О.М.);
З наведеного вбачається, що прокурор фактично виключив зі свого позову окрему вимогу, пред'явлену до Харківської міської ради - про визнання незаконним та скасування у відповідний частині рішення Харківської міської ради від 21 лютого 2018 року № 1008/18.
При цьому, склад відповідачів залишився незмінним, що вбачається з першої сторінки поданої прокурором заяви про зміну предмету позову, тобто прокурор не змінював у своїй заяві склад відповідачів та визначив належними відповідачами Харківську міську раду; Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Карнаухова О.М. (вимоги щодо форми і змісту позовної заяви викладені в статті 162 ГПК України).
Колегія суддів звертає увагу, що фактично позов прокурора (з урахуванням змінених вимог за вх.№22202 від 25.09.2025) не містить окремих вимог, звернутих до Харківської міської ради, що підтверджено прокурором у судовому засіданні 11.03.2026 на запитання суду апеляційної інстанції, але вона залишається відповідачем за існуючими вимогами.
Розглянувши позов до Харківської міської ради, колегія суддів дійшла висновку, що вона не має відповідати за жодною із позовних вимог.
Суд першої інстанції не звернув уваги на наведені обставини та в порушення частини 7 статті 238 Господарського процесуального кодексу України задовольнив позов у тому числі до Харківської міської ради, яка не має відповідати за жодною із вимог.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку, що в позові прокурора до відповідача-1 слід відмовити, а рішення суду першої інстанції скасувати у відповідній частині з ухвалення нового рішення про відмову у позові до Харківської міської ради.
Щодо доводів Харківської міської ради про застосування строків позовної давності колегія суддів зазначає про таке.
В апеляційній скарзі Харківська міська рада зазначає, що під час розгляду справи №922/241/22 судом першої інстанції вона заявляла про необхідність застосування наслідків спливу позовної давності і просила суд відмовити в задоволенні позову прокурора з вищенаведених підстав. Проте, суд першої інстанції також залишив ці доводи без уваги, при ухваленні оскаржуваного рішення судом не надано їм жодної оцінки,
Суд апеляційної інстанції зазначає, що дійсно оскаржуване рішення не містить оцінки суду заяви відповіача-1 про застосування строку позовної давності.
Харківська міська рада наголошує на пропущенні позивачем спеціального строку позовної давності, передбаченого абз. 2 ч. 2 ст. 30 Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», та, як наслідок, необхідності застосування положень ст. 267 ЦК України.
Надавши оцінку вказаному клопотання суд апеляційної інстанції зазначає про таке.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Отже, позовна давність - це строк, протягом якого особа може реалізувати належне їй право на отримання судового захисту порушеного цивільного права чи інтересу шляхом пред'явлення в належному порядку нею чи іншою уповноваженою особою позову до суду. Схожі правові висновки викладені в постановах Великої Палати Верховного Суду від 22 травня 2018 року у справах № 369/6892/15-ц (провадження № 14-96цс18) та №469/1203/15-ц (провадження № 14-95цс18).
Згідно зі статтею 257 цього Кодексу загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.
Частиною першою статті 261 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови в позові (частина четверта статті 267 Цивільного кодексу України).
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.12.2018 у справі №910/18560/16 зазначила, що: якщо у передбачених законом випадках у разі порушення або загрози порушення інтересів держави з позовом до суду звертається прокурор від імені органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, позовну давність слід обчислювати з дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах (близький за змістом висновок викладений у постановах Верховного Суду України від 12.04.2017 у справі № 6-1852цс16 і Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 у справі №369/6892/15-ц та у справі № 469/1203/15-ц). Однак застосування положень про позовну давність та відмова в позові з цієї підстави здійснюється в разі, коли суд попередньо встановив наявність порушеного права, на захист якого подано позов, та обґрунтованість і доведеність позовних вимог.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14.11.2018 у справі №183/1617/16 наведено правовий висновок про те, що: «і в разі подання позову суб'єктом, право якого порушене, і в разі подання позову в інтересах держави прокурором, перебіг позовної давності за загальним правилом починається від дня, коли про порушення права або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися суб'єкт, право якого порушене, зокрема, держава в особі органу, уповноваженого нею виконувати відповідні функції у спірних правовідносинах. Перебіг позовної давності починається від дня, коли про порушення права держави або про особу, яка його порушила, довідався або міг довідатися прокурор, лише у таких випадках: 1) якщо він довідався чи міг довідатися про таке порушення або про вказану особу раніше, ніж держава в особі органу, уповноваженого нею здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах; 2) якщо держава не наділила зазначеними функціями жодний орган.
Для цілей застосування частин третьої та четвертої статті 267 ЦК України сторона у спорі" може не бути тотожним за змістом поняттю сторона у цивільному процесі": сторонами в процесі є такі її учасники як позивач і відповідач; тоді як сторонами у спорі є належний позивач і той належний відповідач, до якого звернута відповідна матеріально-правова вимога позивача.
З огляду на це у спорі з декількома належними відповідачами, в яких немає солідарного обов'язку (до яких не звернута солідарна вимога), один з них може заявити суду про застосування позовної давності тільки щодо тих вимог, які звернуті до нього, а не до інших відповідачів. Останні не позбавлені, зокрема, прав визнати ті вимоги, які позивач ставить до них, чи заявити про застосування до цих вимог позовної давності.
Для застосування позовної давності за заявою сторони у спорі суд має дослідити питання її перебігу окремо за кожною звернутою до цієї сторони позовною вимогою, і залежно від установленого дійти висновку про те, чи сплила позовна давність до відповідних вимог. Аналогічні за змістом висновки містяться й у постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17.02.2020 у справі №391/1217/14-ц
Отже, заявлене Харківською міською радою клопотання про застосування строків позовної давності може стосуватися лише позовних вимог прокурора заявлених тільки до Харківської міської ради.
Натомість, як детально зазначено вище судом апеляційної інстанції, позов прокурора (з урахуванням змінених вимог за вх.№22202 від 25.09.2025) не містить окремих вимог, звернутих до Харківської міської ради, а решта вимог до неї не обгрунтовані.
Наведене виключає застосування строків позовної давності за заявою Харківської міської ради до вимог, пред'явлених прокурором до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Карнаухова О.М.
З огляду на наведене, колегія суддів вважає правомірним висновок суду першої інстанції стосовно обґрунтованості позовних вимог прокурора Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Карнаухова О.М. про визнання недійсним спірного договору купівлі-продажу нежитлових приміщень від 04 жовтня 2018 року №5639-В-С та зобов'язання повернути спірні нежитлові приміщення Харківській міській територіальній громаді в особі Харківської міської ради.
Твердження і доводи апеляційної скарги Харківської міської ради у цій частині не спростовують обґрунтованих висновків місцевого господарського суду та стосуються виключно переоцінки доказів.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, позиція суду апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006). Зокрема, Європейський суд з прав людини у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.
З огляду на вищевикладене та порушення судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів дійшла про часткове задоволення апеляційної скарги Харківської міської ради з ухваленням нового рішення про відмову у позові прокурора до Харківської міської ради. В решті рішення Господарського суду Харківської області від 13.01.2026 у справі №922/241/22 про задоволення позову прокурора до Управління комунального майна та приватизації Департаменту економіки та комунального майна Харківської міської ради та ФОП Карнаухова О.М. слід залишити без змін, як такого, що відповідає в повній мірі приписам законодавства та фактичним обставинам справи.
Відповідно до пп. б), в) пункту 4 частини 1 статті 282 Господарського процесуального кодексу України, у постанові має бути зазначений новий розподіл судових витрат у разі скасування чи зміни рішення.
З огляду на те, що суд апеляційної інстанції дійшов висновку про відмову у позові до Харківської міської ради, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви до суду першої інстанції в сумі 1762,40 грн. залишаються за прокурором.
Крім того судовий збір за подання апеляційної скарги Харківської міської ради в розмірі 6344,64 грн покладається також на прокурора у зв'язку з відсутністю підстав для задоволення позову прокурора до Харківської міської ради.
Керуючись статтями 129, 269, 275, 276, 282, 284 Господарського процесуального кодексу України, Східний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Харківської міської ради задовольнити частково.
Рішення Господарського суду Харківської області від 13.01.2026 у справі №922/241/22 в частині задоволення позову першого заступника керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова до Харківської міської ради та в частині стягнення з Харківської міської ради судових витрат скасувати.
Ухвалити в цій частині нове рішення, яким в позові першого заступника керівника Київської окружної прокуратури м. Харкова до Харківської міської ради відмовити.
В решті рішення залишити без змін.
Стягнути з Харківської обласної прокуратури (61001, м. Харків, вул. Б. Хмельницького, 4; код ЄДРПОУ 02910108, банк отримувача: Державна казначейська служба України, код 820172, рахунок UA178201720343160001000007171, код класифікації видатків бюджету - 2800) на користь Харківської міської ради (61003, м. Харків, майдан Конституції,7, код ЄДРПОУ 04059243) 6344,64 грн судового збору за подання апеляційної скарги.
Видати наказ.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена протягом двадцяти днів з дня складення повного тексту до Верховного суду у порядку, встановленому Господарським процесуальним кодексом України.
Повний текст складено 18.03.2026.
Головуючий суддя П.В. Тихий
Суддя С.Ч. Жельне
Суддя О.В. Плахов