вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"09" березня 2026 р. Справа № 909/1296/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Корсака В.А.
Шапрана В.В.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.
за участю представників сторін згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»
на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2025 про відмову в відкритті провадження
у справі № 909/1296/25 (суддя Джарти В.В.)
за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК»
до 1) Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області
2) Державної податкової служби України
про припинення податкової застави та скасування запису про обтяження,
Акціонерне товариство Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» (далі - позивач) звернулось до Господарського суду Івано-Франківської області з позовом до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області (надалі - відповідач 1), Державної податкової служби України (в подальшому - відповідач 2) про припинення податкової застави магазину «Господарський», що розташований за адресою: Івано-Франківська область, Надвірнянський район, м. Надвірна, АДРЕСА_1 (номер об'єкта нерухомого майна в РПВН 2108055), що зареєстрована 05.02.2025 о 09:49:51, номер запису про обтяження: 58365842 (спеціальний розділ), підстава для державної реєстрації: акт опису майна, на яке поширюється право податкової застави, серія та номер: 1/09-19-13-07/909, виданий 04.02.2025, видавник: Головне управління ДПС у Івано-Франківській області. Обтяжувач: Державна податкова служба України (код ЄДРПОУ: 43005393). Боржник: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ); скасування запису про обтяження №58365842 (спеціальний розділ) зареєстрований 05.02.2025 о 09:49:51, згідно з яким проведено державну реєстрацію обтяження нерухомого майна - магазин «Господарський», що розташований за адресою: Івано-Франківська область, Надвірнянський район, м. Надвірна, АДРЕСА_1, Реєстраційний номер майна: 2108055. Вид обтяження - податкова застава. Обтяжувач: Державна податкова служба України (код ЄДРПОУ: 43005393). Боржник: ОСОБА_2 (РНОКПП: НОМЕР_1 ).
В обґрунтування позову позивач посилається на незаконність податкової застави за наявності зареєстрованої у встановленому законодавством порядку іпотеки на спірне приміщення на підставі Договору іпотеки від 31.01.2008, укладеного між Банком, як Іпотекодержателем, та Івасюк Параскою Іванівною, як Іпотекодавцем, у забезпечення Кредитної угоди №379К від 30.01.2008, укладеної між Банком та ОСОБА_1 , як Позичальником.
Господарський суд Івано-Франківської області ухвалою від 06.11.2025 у справі № 909/1296/25 передав позовну заяву Акціонерного товариства Комерційний банк «Приватбанк» до відповідача Державної податкової служби України та відповідача Головного управління ДПС у Івано-Франківській області про припинення обтяження у вигляді податкової застави на нерухоме майно та скасування запису про обтяження з доданими до неї документами за територіальною юрисдикцією (виключною підсудністю) до Господарського суду міста Києва (вул. Б. Хмельницького, 44В, м. Київ, 01054).
Господарський суд міста Києва ухвалою від 04.12.2025 у справі № 909/1296/25 відмовив у прийнятті позовної заяви Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» до Головного управління Державної податкової служби в Івано-Франківській області та Державної податкової служби України про припинення податкової застави та скасування запису про обтяження на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України.
Постановляючи вказану ухвалу суд першої інстанції дійшов висновку про те, що даний спір за предметною ознакою не може розглядатись у порядку господарського судочинства, а підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства, оскільки, у даному випадку, спір про речове право Банку випливає з кредитних правовідносин між позивачем та фізичною особою - ОСОБА_1 , який не є підприємцем та акцесорними зобов'язаннями за договором іпотеки, який укладено у забезпечення кредитної угоди № 379K від 30.01.2008.
При цьому суд першої інстанції роз'яснив позивачу, що позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Не погодившись із постановленою судом першої інстанції ухвалою, позивач звернувся до Північного апеляційного господарського суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2025 у справі № 909/1296/25, передати справу до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду.
В обґрунтування вимог та доводів апеляційної скарги позивач посилається на порушенням судом першої інстанції норм процесуального права, зокрема, статей 2, 4, 20, 175 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України), оскільки речове право позивача порушено саме відповідачами 1 та 2 шляхом реєстрації податкової застави і даний спір не є публічно-правовим.
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2025 апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.11.2025 у справі № 909/1296/25 передано на розгляд колегії суддів Північного апеляційного господарського суду у складі: Алданова С.О. - головуючий, Корсак В.А., Шапран В.В.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 26.01.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2025 про відмову в відкритті провадження у справі № 909/1296/25; розгляд апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2025 про відмову в відкритті провадження у справі № 909/1296/25 призначено на 09.03.2026.
Відповідачі 1 та 2 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористались, що не є перешкодою для апеляційного перегляду оскаржуваної ухвали суду першої інстанції.
Представник апелянта в судовому засіданні 09.03.2026 вимоги апеляційної скарги підтримав та просив її задовольнити, зокрема ухвалу Господарського суду міста Києва від 06.11.2025 у справі № 909/1296/25 скасувати та направити справу на розгляд до суду першої інстанції.
Представники відповідачів у судове засідання не з'явились. Про час та місце розгляду справи останні повідомлені належним чином, що підтверджується довідками від 29.01.2026 про доставку електронного документа в електронні кабінети відповідачів.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
За ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею. Суд відкладає розгляд справи в судовому засіданні в межах встановленого цим Кодексом строку з таких підстав: 1) неявка в судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про направлення йому ухвали з повідомленням про дату, час і місце судового засідання; 2) перша неявка в судове засідання учасника справи, якого повідомлено про дату, час і місце судового засідання, якщо він повідомив про причини неявки, які судом визнано поважними; 3) виникнення технічних проблем, що унеможливлюють участь особи у судовому засіданні в режимі відеоконференції, крім випадків, коли відповідно до цього Кодексу судове засідання може відбутися без участі такої особи; 4) необхідність витребування нових доказів, у випадку коли учасник справи обґрунтував неможливість заявлення відповідного клопотання в межах підготовчого провадження.
Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі: 1) неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки; 2) повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки; 3) неявки представника в судове засідання, якщо в судове засідання з'явилася особа, яку він представляє, або інший її представник; 4) неявки в судове засідання учасника справи, якщо з'явився його представник, крім випадків, коли суд визнав явку учасника справи обов'язковою. У разі неявки позивача в судове засідання без поважних причин або неповідомлення ним про причини неявки, суд залишає позовну заяву без розгляду, крім випадку, якщо від нього надійшла заява про розгляд справи за його відсутності і його нез'явлення не перешкоджає вирішенню спору.
За змістом ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Суд апеляційної інстанції, з метою дотримання розумних строків розгляду справи, враховуючи те, що явка представників відповідачів обов'язковою не визнавалась, а участь в засіданні суду є правом, а не обов'язком учасника справи, зважаючи на відсутність від відповідачів обґрунтованих клопотань про відкладення розгляду справи, дійшов висновку про можливість розгляду справи за відсутності відповідачів, яких належним чином повідомлено про судовий розгляд справи апеляційним господарським судом.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, заслухавши пояснення представника апелянта, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.
Статтею 124 Конституції України закріплено, що правосуддя в Україні здійснюють виключно суди. Юрисдикція судів поширюється на будь-який юридичний спір та будь-яке кримінальне обвинувачення. У передбачених законом випадках суди розглядають також інші справи.
Згідно із статтею 125 Конституції України судоустрій в Україні будується за принципами територіальності та спеціалізації і визначається законом.
Відповідно до частини 1 статті 17, частини 1 статті 18 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» судоустрій будується за принципами територіальності, спеціалізації та інстанційності. Суди спеціалізуються на розгляді цивільних, кримінальних, господарських, адміністративних справ, а також справ про адміністративні правопорушення.
За Законом України «Про виконання рішень і застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права (стаття 17).
Згідно із частиною 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Поняття «суд, встановлений законом» містить, зокрема, таку складову, як дотримання усіх правил юрисдикції та підсудності.
Європейський суд з прав людини (далі по тексту - ЄСПЛ) у параграфі 24 свого рішення від 20.07.2006 у справі «Сокуренко і Стригун проти України» зазначив, що фраза «встановлений законом» поширюється не лише на правову основу самого існування «суду», але й на дотримання таким судом певних норм, які регулюють його діяльність. Термін «суд, встановлений законом» у пункті 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі по тексту - Конвенція) передбачає всю організаційну структуру судів, включно з питаннями, що належать до юрисдикції певних категорій судів.
ГПК України визначає юрисдикцію та повноваження господарських судів, встановлює порядок здійснення судочинства у господарських судах (стаття 1 ГПК України).
Відповідно до частин 1-3 статті 4 ГПК України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
До господарського суду у справах, віднесених законом до його юрисдикції, мають право звертатися також особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.
Частиною 1 статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у певних випадках.
Для цілей цього Кодексу господарською діяльністю є діяльність юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Комерційною господарською діяльністю (підприємництвом) є самостійна, ініціативна, систематична, на власний ризик господарська діяльність, що здійснюється юридичними особами та фізичними особами - підприємцями з метою досягнення економічних і соціальних результатів та одержання прибутку.
Некомерційною господарською діяльністю є самостійна систематична господарська діяльність, що здійснюється юридичними особами та фізичними особами - підприємцями, спрямована на досягнення економічних, соціальних та інших результатів без мети одержання прибутку.
Суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства (частина 1 статті 19 Цивільного процесуального кодексу України (далі за текстом - ЦПК України).
Отже, у порядку цивільного судочинства можуть розглядатися будь-які справи, в яких хоча б одна зі сторін є фізичною особою, якщо їх вирішення не віднесено до інших видів судочинства.
При визначенні юрисдикційності спору слід ураховувати, що критеріями розмежування між цивільною та іншими юрисдикціями є, по-перше, суб'єктивний склад сторін, однією з яких у спорі є здебільшого фізична особа; по-друге, характер спору про право (справи за позовами, що виникають з будь-яких правовідносин, крім випадків, коли розгляд таких справ проводиться за правилами інших видів судочинства).
Тобто, критеріями розмежування між справами цивільного та господарського судочинства є одночасно суб'єктний склад учасників справи та характер спірних правовідносин. Така правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.03.2019 у справі №688/2940/16-ц, від 12.01.2021 у справі №127/21764/17, від 23.03.2021 у справі №367/4695/20.
Критеріями розмежування судової юрисдикції є суб'єктний склад правовідносин, предмет спору та характер спірних матеріальних правовідносин. При цьому суб'єктний склад спірних правовідносин є формальним критерієм, який має бути оцінений належним судом. Подібні за змістом правові висновки викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 07.08.2019 у справі №646/6644/17, постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 06.09.2022 у справі №904/8723/21.
Згідно із статтею 45 ГПК України сторонами в судовому процесі - позивачами і відповідачами - можуть бути особи, зазначені у статті 4 цього Кодексу.
Позивачами є особи, які подали позов або в інтересах яких подано позов про захист порушеного, невизнаного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу.
Відповідачами є особи, яким пред'явлено позовну вимогу.
Ознаками спору, на який поширюється юрисдикція господарського суду, є наявність між сторонами господарських відносин, врегульованих Цивільним кодексом України, іншими актами господарського і цивільного законодавства, і спору про право, що виникає з відповідних відносин, наявність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення спору господарським судом, відсутність у законі норми, що прямо передбачала б вирішення такого спору судом іншої юрисдикції.
Таким чином, одним із критеріїв віднесення справ до господарської юрисдикції визначено наявність між сторонами саме господарських правовідносин, а також розмежування юрисдикції здійснюється залежно від предмета правовідносин, а не лише від суб'єктного складу сторін.
З огляду на положення частини 1 статті 20 ГПК України, а також статей 4, 45 цього Кодексу для визначення юрисдикції господарського суду щодо розгляду конкретної справи має значення суб'єктний склад сторін правочину та наявність спору, що виник у зв'язку зі здійсненням господарської діяльності. Близька за змістом правова позиція викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18, від 25.06.2019 у справі № 904/1083/18.
Судом апеляційної інстанції встановлено, що позовні вимови пред'явлено позивачем до відповідачів 1 та 2 стосовно припинення податкової застави на спірне приміщення на підставі акта опису майна № 1/09-19-13-07/909 від 04.02.2025, складеного Головним управлінням ДПС України в Івано-Франківській області, обтяжувач: Державна податкова служба України; боржник - ОСОБА_2 .
Спірні правовідносини не виникли з кредитного договору № 379К від 30.01.2008, укладеного між Банком та ОСОБА_1 . Позовні вимоги до останнього Банком не пред'явлено, а тому суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що даний спір підлягає розгляду за правилами цивільного судочинства.
Так само є помилковим висновок суду першої інстанції про те, що позовні вимоги підлягають розгляду в порядку адміністративного судочинства.
Згідно з пунктом 6 частини 1 статті 20 ГПК України господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв'язку із здійсненням господарської діяльності (крім справ, передбачених частиною другою цієї статті), та інші справи у визначених законом випадках, зокрема: справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов'язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.
Відповідно до пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо заява не підлягає розгляду за правилами господарського судочинства.
Відмовляючи у відкритті провадження з підстави, встановленої пунктом 1 частини першої цієї статті, суд повинен роз'яснити заявнику, до юрисдикції якого суду віднесено розгляд справи (частина 6 статті 175 ГПК України).
В оспорюваному судовому рішенні суд першої інстанції роз'яснив позивачу, що такий позов підлягає розгляду за правилами адміністративного судочинства.
До юрисдикції адміністративного суду належить спір, який виник між двома (кількома) суб'єктами стосовно їх прав та обов'язків у конкретних правових відносинах, у яких хоча б один суб'єкт законодавчо уповноважений владно керувати поведінкою іншого суб'єкта, а останній відповідно зобов'язаний виконувати вимоги та приписи такого суб'єкта владних повноважень. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 у справі №914/2006/17.
Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду від 27.06.2023 у справі № 907/568/22 виснував: «право власності набуто позивачем на підставі правочину (придбане на електронних торгах) і саме за захистом відповідного речового права звернулося ТОВ «УЖБУД». У свою чергу, позивач не є боржником за податковим боргом і не перебуває у безпосередніх відносинах із відповідачем у контексті наявності податкового боргу. Таким чином, має місце спір про право, адже наслідки вирішення такого спору судом безпосередньо впливають на зміст та стан речового права саме цієї особи, а характер спірних матеріальних правовідносин, як і предмет оскарження, вказують на юрисдикцію господарських судів у спорі».
У даному випадку, позивач є іпотекодержателем на підставі Договору іпотеки від 31.01.2008, укладеного між Банком, як Іпотекодержателем, та ОСОБА_2 , як Іпотекодавцем, у забезпечення Кредитної угоди №379К від 30.01.2008, укладеної між Банком та ОСОБА_1 , як Позичальником, який не є боржником за податковим боргом, та не перебуває у відносинах із відповідачами 1 та 2 щодо податкового боргу, а тому спірні правовідносини підлягають розгляду у порядку господарського судочинства.
Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до помилкового висновку про відмову у відкритті провадження у справі на підставі пункту 1 частини 1 статті 175 ГПК України, оскільки даний спір підлягає розгляду у порядку господарського судочинства.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
ЄСПЛ у рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною, залежно від характеру рішення.
У справі «Трофимчук проти України» ЄСПЛ також зазначив, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
За частиною 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно із частиною 1 статті 271 ГПК України апеляційні скарги на ухвали суду першої інстанції розглядаються в порядку, передбаченому для розгляду апеляційних скарг на рішення суду першої інстанції з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.
У випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі або заяви про відкриття справи про банкрутство (неплатоспроможність), про повернення позовної заяви або заяви про відкриття справи про банкрутство (неплатоспроможність), зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду або залишення заяви у провадженні справи про банкрутство (неплатоспроможність) без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції (частина 3 статті 271 ГПК України).
Відповідно до статті 277 ГПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) нез'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
За статтею 280 ГПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: 1) неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; 3) невідповідність висновків суду обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали.
Враховуючи допущені судом першої інстанції порушення норм процесуального права при постановленні оскаржуваної ухвали, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про задоволення апеляційної скарги Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК», скасування ухвали Господарського суду міста Києва від 04.12.2025 у справі № 909/1296/25 та направленням справи на розгляд суду першої інстанції.
Судові витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги підлягають розподілу місцевим господарським судом відповідно до ст. 129 ГПК України за результатами подальшого розгляду справи.
Керуючись статтями 129, 270, 271, п. 2 ч. 1 ст. 275, 277, 280 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПРИВАТБАНК» на ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2025 про відмову в відкритті провадження у справі № 909/1296/25 - задовольнити.
2. Ухвалу Господарського суду міста Києва від 04.12.2025 у справі № 909/1296/25 - скасувати.
3. Справу № 909/1296/25 передати на розгляд суду першої інстанції.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку та строк, що передбачені статтями 287-289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 18.03.2026.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.А. Корсак
В.В. Шапран