вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"16" березня 2026 р. Справа № 910/6539/25
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Алданової С.О.
суддів: Шапрана В.В.
Корсака В.А.
секретар судового засідання Сергієнко-Колодій В.В.
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нуклесолар Україна»
на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025
у справі № 910/6539/25 (суддя Головіна К.І.)
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ТіПіБіеС Продакшн»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нуклесолар Україна»
про стягнення коштів,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ТіПіБіеС Продакшн» (далі за текстом - позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Нуклесолар Україна» (далі за текстом - відповідач) про стягнення 1 165 875,44 грн заборгованості, 275 146,60 грн інфляційних втрат та 86 271,96 грн 3 % річних.
Позовні вимоги обґрунтовані неналежним виконанням відповідачем умов Договору №Р30.01/09-22 від 30.09.2022 (далі за текстом - Договір) в частині оплати за поставлений згідно видаткової накладної №88 від 30.09.2022 товар у строк, погоджений сторонами у Специфікації №1 від 30.09.2022 до Договору. Крім того, за порушення договірних зобов'язань позивач нарахував відповідачу 275 146,60 грн інфляційних втрат за період з 01.12.2022 по 30.04.2025 та 86 271,96 грн 3 % річних за період з 30.11.2022 по 23.05.2025 відповідно до частини 2 статті 625 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України).
Господарський суд міста Києва рішенням від 13.11.2025 у справі №910/6539/25 позов задовольнив повністю; стягнув з відповідача на користь позивача 1 165 875,44 грн заборгованості, 275 146,60 грн інфляційних втрат, 86 271,96 грн 3 % річних та 22 916,16 грн судового збору.
Ухвалюючи вказане рішення суд першої інстанції дійшов висновку про наявність між учасниками справи договірних відносин та здійснення позивачем відповідачу поставки товару, вартість якого останній не оплатив.
Не погодившись із ухваленим рішенням суду першої інстанції, відповідач звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі №910/6539/25 та прийняти нове, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Доводи та вимоги апеляційної скарги відповідача обґрунтовані тим, що спірний Договір не було укладено, оскільки позивач не надав суду оригіналів Договору, видаткової накладної №88 від 30.09.2022 та Специфікації №1 від 30.09.2022 до Договору. А твердження позивача про наявність у Договорі факсимільного відтворення підпису його колишнього директора не відповідає положенням частини 3 статті 207 Цивільного кодексу України (далі за текстом - ЦК України).
Відповідач вважає, що суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні клопотань відповідача про витребування у позивача оригіналів Договору, видаткової накладної №88 від 30.09.2022 та Специфікації №1 від 30.09.2022 до Договору допустив порушення норм процесуального права, зокрема, статей 42, 81 та 91 Господарського процесуального кодексу України (далі за текстом - ГПК України) та принципу змагальності сторін, надавши перевагу поясненням позивача. При цьому суд першої інстанції, взявши до уваги пояснення позивача не звернув увагу на те, що за протоколом обшуку від 08.11.2023, проведеного на виконання ухвали Печерського районного суду міста Києва від 01.11.2023 в рамках кримінального провадження №12023000000001718 було вилучено лише оригінал видаткової накладної №88 від 30.09.2022. Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 02.07.2024 арешт майна, вилученого згідно протоколу обшуку від 08.11.2023, накладеного ухвалами Печерського районного суду міста Києва від 02.02.2023 у справі №757/58448/23-к та від 13.02.2024 у справі №757/3322/24-к у кримінальному провадженні №12023000000001718, скасовано та зобов'язано орган досудового розслідування повернути вилучені документи, у тому числі, але не виключено видаткову накладну №88 від 30.09.2022.
Зазначає, що при розгляді клопотання відповідача про витребування доказів у судовому засіданні 11.09.2025, без участі представника відповідача, суд першої інстанції позбавив останнього можливості участі у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Також відповідач вказує на те, що судом першої інстанції прийнято та покладено в основу рішення докази позивача, подані з порушенням строків, які визначені статтями 80 та 162 ГПК України, а саме: податкову накладну №27 від 30.09.2022, договір відповідального зберігання №У30.01.09-22, акт приймання-передачі та докази оплати.
В апеляційній скарзі відповідач зазначає, що податкова накладна №27 від 30.09.2022 не є первинним документом, що підтверджує факт отримання відповідачем товару та наявності між учасниками справи договірних відносин. Крім того, подана позивачем податкова накладна не відповідає вимогам Наказу Міністерства фінансів України №1307 від 31.12.2015 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» та Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1246 (зі змінами).
Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 15.12.2025 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нуклесолар Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/6539/25 передано на розгляд колегії суддів у складі: головуючий суддя - Алданова С.О. - головуючий, Корсак В.А., Шапран В.В.
Північний апеляційний господарський суд ухвалою від 27.01.2026 відкрив апеляційне провадження за апеляційною скаргою 910/6539/25; розгляд апеляційної скарги 910/6539/25 призначив на 16.03.2026.
Позивач згідно відзиву на апеляційну скаргу відповідача заперечує проти її задоволення, посилаючись на те, що апеляційна скарга ґрунтується виключно на припущеннях, доводи є тотожними з тими, що наводились ним у суді першої інстанції та яким останній надав оцінку. Стосовно податкової накладної, то, за твердженням позивача, податкова накладна №27 від 30.09.2022 відповідає вимогам Наказу Міністерства фінансів України №1307 від 31.12.2015 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» та Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1246 (зі змінами).
У судовому засіданні 16.03.2026 представник відповідача підтримав апеляційну скаргу, просив суд апеляційної інстанції її задовольнити, рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі №910/6539/25 скасувати та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову.
Представник позивача в судовому засіданні заперечував проти задоволення апеляційної скарги відповідача, просив суд апеляційної інстанції відмовити у її задоволенні, а рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі №910/6539/25 залишити без змін.
Розглянувши доводи та вимоги апеляційної скарги відповідача, відзиву позивача на неї, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів апеляційного господарського суду встановила наступне.
30.09.2022 між позивачем (далі - Постачальник) та відповідачем (далі - Покупець) укладено Договір, за умовами якого Постачальник зобов'язується продати Покупцю труби та металопродукцію згідно із Специфікаціями (додатки до договору), а Покупець прийняти та оплатити товар на умовах, викладених в Договорі (пункт 1.1 Договору).
Загальна вартість Договору складається із сум всіх Специфікацій, підписаних Сторонами за цим Договором (пункт 2.1 Договору).
Пунктами 2.2, 2.3 Договору передбачено, що ціни на товар та умови оплати визначаються в Специфікаціях (додатки до договору).
Відповідно до пункту 3.1 Договору товар поставляється на умовах EXW: Харківська обл., Чугуївський р-н, смт. Малинівка відповідно до Міжнародних правил ІНКОТЕРМС-2010. Постачальник надає покупцю всі необхідні документи: рахунки, видаткові накладні, товарно-транспортні накладні, сертифікат якості на труби (пункт 3.2 договору).
Згідно з пунктами 3.3, 3.4 Договору строк поставки товару визначається в специфікаціях. Датою поставки товару є дата підписання уповноваженими представниками сторін видаткової накладної на товар. Якщо інша дата не зазначена при підписанні видаткових накладних, датою підписання вважається дата виписки видаткової накладної.
Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання обома сторонами. Термін дії Договору встановлений до 31.12.2023, а в частині виконання зобов'язань - до повного виконання таких зобов'язань сторонами (пункт 8.5 Договору).
Специфікацією № 1 від 30.09.2022 до Договору сторони погодили поставку труби 273х20 у кількості 2 644,716 кг на загальну суму 1 165 875,44 грн. Строк постачання продукції 30 днів з дати підписання Специфікації №1. Порядок оплати - протягом 60 календарних днів з дати підписання Специфікації №1. Специфікація №1 є чинною з дати її підписання Сторонами та є невід'ємною частиною Договору.
Згідно видаткової накладної №88 від 30.09.2022 позивач передав, а відповідач прийняв труби 273х20 у кількості 2 644,716 кг на загальну суму 1 165 875,44 грн.
В порушення строків, визначених умовами Договору та Специфікації №1 від 30.09.2022, відповідач за отриманий товар оплати не здійснив.
13.03.2025 позивач направив на адресу відповідача претензію (вих. №12-03/02 від 12.03.2025) про виконання зобов'язань покупця щодо оплати за поставлений товар, доказів реагування на яку матеріали даної справи не містять.
Спір виник через порушення відповідачем умов Договору в частині оплати за поставлений товар.
Статтею 509 ЦК України визначено, що зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини (пункт 1 частини 2 статті 11 ЦК України).
Згідно із частинами 1, 3, 5 статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.
Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до частин 1, 2 статті 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з частиною 1 статті 655 ЦК України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Товар вважається наданим у розпорядження покупця, якщо у строк, встановлений договором, він готовий до передання покупцеві у належному місці і покупець поінформований про це. Готовий до передання товар повинен бути відповідним чином ідентифікований для цілей цього договору, зокрема шляхом маркування.
За статтею 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару.
Оцінка господарських операцій з надання послуг повинна проводитися на підставі комплексного, всебічного аналізу специфіки та умов вчинення конкретного правочину, з обов'язковим урахуванням його господарської мети, економічної доцільності, а також використання отриманих робіт чи послуг у подальшій діяльності підприємства.
Статтями 525, 526 ЦК України визначено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Виконання зобов'язань, реалізація, зміна та припинення певних прав у договірному зобов'язанні можуть бути зумовлені вчиненням або утриманням від вчинення однією із сторін у зобов'язанні певних дій чи настанням інших обставин, передбачених договором, у тому числі обставин, які повністю залежать від волі однієї із сторін.
Отже, зобов'язання має виконуватися належним чином, відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Відповідно частини 2 статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Наявність підписів має підтверджувати наміри учасників правочину, забезпечувати їх ідентифікацію та цілісність документа, в якому втілюється правочин. Відсутність підпису сторони на письмовому правочині створює презумпцію відсутності волевиявлення сторони на виникнення, зміну чи припинення цивільних правовідносин, яка може бути спростована письмовими доказами, засобами аудіо-, відеозапису та іншими доказами, що підтверджують факт наявності волевиявлення на укладення правочину у сторони, яка заперечує проти цього. Не спростування цієї презумпції свідчить про неукладеність договору, яка ґрунтується на положеннях частини 1 статті 638 ЦК України - договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору.
За статтею 640 ЦК України договір є укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції. Якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.
Згідно з правовою позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 05.06.2018 у справі № 338/180/17, не можна вважати неукладеним договір після його повного чи часткового виконання сторонами.
У постанові від 05.06.2024 у справі №916/2492/21 Верховний Суд зазначив, що визначальною ознакою господарської операції є те, що внаслідок її здійснення має відбутися реальний рух активів, тобто необхідно досліджувати обставини поставки товару, слід з'ясовувати, крім обставин оформлення первинних документів, наявність або відсутність реального руху такого товару. Зокрема, обставини здійснення перевезення товару поставленого за спірним договором, інші обставини, які будуть переконливо підтверджувати реальний рух активів, можуть свідчити про фактичні обставини здійснення постачання товару та які давали б змогу встановити реальність здійснених господарських операцій.
З матеріалів даної справи вбачається, що між учасниками справи укладено Договір №Р30.01/09-22 від 30.09.2022, копія якого міститься у справі, на його виконання позивач поставив відповідачу товар згідно видаткової накладної №88 від 30.09.2022, копія якої також наявна у матеріалах даної справи. Проте відповідач у строки, передбачені сторонами у Специфікації №1 від 30.09.2022 оплату за отриманий товар не здійснив.
Заперечуючи проти позовних вимог відповідач стверджує про неукладеність спірного Договору, оскільки ним було досягнуто з попереднім керівником позивача і підписантом Договору - Салухою Тимуром згоди про не підписання ним, надісланої відповідачем сканкопії проекту Договору разом із Специфікацією №1 від 30.09.2022.
Доказів досягнення згоди відповідача із попереднім керівником позивача і підписантом Договору - Салухою Тимуром стосовно не підписання сканкопії проекту Договору разом із Специфікацією №1 від 30.09.2022 матеріали даної справи не містять і є припущенням відповідачем, яке не містить документально підтвердженого підґрунтя.
Також відповідач вказує на те, що надані позивачем докази (Договір та Специфікація №1 від 30.09.2022) не містять оригіналу підпису директора Салухи Т.Ю. та печатки позивача, натомість в обох документах формату «pdf» мало місце «вклеювання» зображення з підписом директора та печатки позивача, що є ідентичними в обох випадках.
Проте, відповідач в порушення положень статей 13, 74 ГПК України не навів та не довів належними та допустимими доказами (статті 76, 77 ГПК України) «вклеювання» підпису директора та печатки позивача, шляхом надання висновку експерта або заявлення клопотання до суду першої інстанції про призначення судової експертизи з дотриманням вимог статті 99 ГПК України.
Так само відповідачем не підтверджено належними та допустимими доказами того, що ним не підписувалась видаткова накладна №88 від 30.09.2022, копія якої мітиться у матеріалах даної справи.
Суб'єкти господарської діяльності можуть укладати господарські договори, в тому числі договори поставки, не тільки у письмовій формі шляхом складення єдиного документа за підписом обох сторін, але й у спрощеній формі на підставі видаткових накладних, які в розумінні Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні», Положення про документальне забезпечення записів в бухгалтерському обліку та Цивільного кодексу України, є первинними документами, що містять відомості про господарську операцію, підтверджують її здійснення та засвідчують факт поставки товару, відтак, є підставою виникнення у сторін зобов'язань, зокрема обов'язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар. Такий висновок викладений Верховним Судом у постанові від 30.11.2022 у справі №916/36/22.
Згідно розділу ІІ параграфу 3 Правил організації діловодства та архівного зберігання документів у державних органах, органах місцевого самоврядування, на підприємствах, в установах і організаціях, затверджених наказом Міністерства юстиції України №1000/5 від 18.06.2015, право на застосування печаток установи із зазначенням найменування установи та ідентифікаційного коду закріплюється у положенні (статуті) установи і зумовлюється її правовим статусом. На документах, що засвідчують права громадян і юридичних осіб, на яких фіксується факт витрати коштів і проведення операцій з матеріальними цінностями, підпис посадової (відповідальної) особи скріплюється печаткою установи (за наявності). Розпорядчим документом керівника установи визначаються порядок використання, місце зберігання печатки установи і посадові особи, відповідальні за її зберігання, а також перелік посадових осіб, підписи яких скріплюються печаткою установи. Облік усіх печаток та штампів, що застосовуються в установі, ведеться у журналі за формою, наведеною в додатку 2 до цих Правил. Видача печаток, штампів посадовим особам здійснюється під підпис у відповідному журналі. Печатки зберігаються у шафах (сейфах), що надійно замикаються і опечатуються. Перевірка наявності печаток і штампів здійснюється щороку комісією, призначеною розпорядчим документом керівника установи, та оформлюється актом.
Печатка є власністю товариства, тому саме товариство, як власник, який розпоряджається своїм майном, призначає осіб, які мають право зберігати та використовувати такі печатки, відтак, відповідач, як суб'єкт підприємницької діяльності, несе повну відповідальність за законність використання його печатки, в тому числі за засвідчення документів.
Відповідно до висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 06.11.2018 у справі №910/6216/17 та від 05.12.2018 у справі №915/878/16, встановивши наявність відбитку печатки відповідача на спірній видатковій накладній та, враховуючи, що відповідач несе повну відповідальність за законність використання його печатки, зокрема, при нанесенні відбитків на договорах, актах, суди мають дослідити питання встановлення обставин, що печатка була загублена відповідачем, викрадена в нього або в інший спосіб вибула з його володіння, через що печаткою могла б протиправно скористатися інша особа. З'ясування відповідних питань і оцінка пов'язаних з ними доказів має істотне значення для вирішення такого спору, оскільки це дозволило б з максимально можливим за цих обставин ступенем достовірності ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних господарських операцій.
Копія видаткової накладної №88 від 30.09.2022 містить підпис директора відповідача - Мирошниченко О.М. та відбиток печатки.
Доказів протиправності використання печатки чи доказів її втрати, звернення до правоохоронних органів у зв'язку з втратою чи викраденням печатки, матеріали даної справи не містять.
Печатка відноситься до даних, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні відповідних правовідносин. Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постановах від 23.07.2019 у справі № 918/780/18, від 16.03.2023 у справі № 910/8155/20.
Пунктом 8.4 Договору визначено, що цей Договір складений при повному розумінні сторонами його умов та термінології українською мовою в двох примірниках, які мають однакову юридичну силу - по одному для кожної із Сторін. Допускається підписання Договору, доповнень і додатків до нього за допомогою електронного, факсимільного або телеграфного зв'язку. Всі документи, передані зазначеними видами зв'язку, є дійсними до отримання оригіналу, але не більше одного місяця з моменту їх отримання.
У суді першої інстанції відповідач заявляв клопотання про витребування оригіналів Договору поставки №Р30.01/09-22 від 30.09.2022, Специфікації №1 від 30.09.2022 до Договору поставки №Р30.01/09-22 від 30.09.2022 та видаткової накладної №88 від 30.09.2022.
Суд першої інстанції протокольно 31.07.2025 відмовив відповідачу у задоволенні клопотання, оскільки відповідач, заявляючи клопотання про витребування доказів, не вказав, які заходи для отримання цих доказів ним вживалися самостійно, та не зазначив причини неможливості самостійного надання таких доказів.
Після вжиття самостійних заходів щодо отримання вищезазначених документів відповідач знов заявив до суду першої інстанції клопотання про витребування доказів у позивача.
Суд першої інстанції 11.09.2025 протокольною ухвалою відмовив у його задоволенні, оскільки з наданих позивачем доказів вбачалося, що на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 01.11.2023 в межах кримінального провадження (справа №757/49525/23-к) в ході обшуку у приміщенні ТОВ «ТіПіБіеС Продакшн» слідчими Національної поліції України були вилучені документи, що стосувалися виконання договору поставки № Р30.01/09-22 від 30.09.2022, зокрема, видаткова накладна № 88 від 30.09.2022, складена на підставі специфікації № 1 від 30.09.2022 до вказаного договору (протокол обшуку від 08.11.2023).
У суді апеляційної інстанції апелянт не заявляв клопотання про витребування видаткової накладної №88 від 30.09.2022, складеної на підставі Специфікації № 1 від 30.09.2022 до Договору.
Разом з цим, з матеріалів даної справи вбачається, що позивач до відповіді на відзив відповідача подав до суду першої інстанції копії: податкової накладної №27 від 30.09.2022, Договору відповідального зберігання №У30.01.09-22 від 30.09.2022, Акта приймання-передачі від 30.09.2022 до Договору відповідального зберігання №У30.01.09-22 від 30.09.2022 та докази оплати на виконання наведеного Договору.
Зі змісту Акта приймання-передачі від 30.09.2022 до Договору відповідального зберігання №У30.01.09-22 від 30.09.2022 вбачається, що відповідач передав на відповідальне зберігання позивача труби 273х20 у кількості 2 644,716 кг на загальну суму 1 165 875,44 грн, що додатково свідчить про те, що товар відповідачем був отриманий.
При цьому відповідач не надав суду доказів того, що товар, переданий позивачу на відповідальне зберігання, який за своїми ідентифікуючими ознаками тотожний товару, який придбано відповідачем за спірним Договором, придбаний останнім за іншим правочином.
Доводи відповідача про те, що вказані докази прийнято судом першої інстанції всупереч положень пункту 8 частини 3 статті 162 ГПК України судом апеляційної інстанції оцінюються критично, оскільки за приписами вказаної норми позовна заява повинна містити перелік документів та інших доказів, що додаються до заяви; зазначення доказів, які не можуть бути подані разом із позовною заявою (за наявності); зазначення щодо наявності у позивача або іншої особи оригіналів письмових або електронних доказів, копії яких додано до заяви.
Водночас за частинами 1 та 3 статті 166 ГПК України у відповіді на відзив позивач викладає свої пояснення, міркування та аргументи щодо наведених відповідачем у відзиві заперечень та мотиви їх визнання або відхилення.
До відповіді на відзив застосовуються правила, встановлені частинами третьою - шостою статті 165 цього Кодексу.
У частинах 3 та 6 статті 165 ГПК України визначено, що відзив повинен містити, зокрема, перелік документів та інших доказів, що додаються до відзиву, та зазначення документів і доказів, які не можуть бути подані разом із відзивом, із зазначенням причин їх неподання та до відзиву додаються докази, які підтверджують обставини, на яких ґрунтуються заперечення відповідача, якщо такі докази не надані позивачем.
Отже, подані позивачем докази до відповіді на відзив, подані ним з урахуванням строків, визначених ГПК України стосовно подання доказів, а тому обґрунтовано прийняті судом першої інстанції.
Стосовно тверджень відповідача про те, що податкова накладна №27 від 30.09.2022 не є первинним бухгалтерським документом, то суд апеляційної інстанції погоджується із висновком суду першої інстанції.
Пунктом 2.6 Договору визначено, що податкова накладна оформляється відповідно до вимог чинного законодавства України та надається покупцю після виникнення у постачальника податкового зобов'язання з ПДВ в такий спосіб: зареєстровані у ЄРПН електронні податкові накладні подаються через модуль «Електронний документообіг» програмного забезпечення «М.Е.Dос» у встановлені законодавством терміни.
Відповідно до пункту 201.10 статті 201 Податкового кодексу України при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою; податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Верховний Суд у постанові від 28.08.2020 у справі №922/2081/29 зазначив, що податкова накладна (в залежності від фактичних обставин певної справи) може бути допустимим доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним, якщо сторона вчинила юридично значимі дії: зареєструвала податкову накладну; сформувала податковий кредит за вказаною господарською операцією з контрагентом тощо, оскільки підставою для виникнення у платника права на податковий кредит є лише факт реального (фактичного) здійснення господарських операцій з придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з метою їх використання у власній господарській діяльності.
Згідно з правовою позицією, викладеною у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.06.2022 у справі № 922/2115/19, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
У даному випадку відповідач не надав будь-яких заперечень щодо факту реєстрації податкової накладної в кабінеті платника податків позивача - вказана накладна зареєстрована, по цій накладній відповідач не здійснив коригування, що є доказом того, що він погодився на формування податкового кредиту. При цьому стаття 192 ПК України передбачає можливість відповідача здійснити коригування такої податкової накладної на обсяг товару, який не поставлявся, а оскільки відповідних дій вчинено не було, то така поведінка відповідача свідчить про визнання ним факту вчинення господарської операції з поставки товару та спростовує доводи останнього про те, що подана позивачем податкова накладна не відповідає вимогам Наказу Міністерства фінансів України №1307 від 31.12.2015 «Про затвердження форми податкової накладної та Порядку заповнення податкової накладної» та Порядку ведення Єдиного реєстру податкових накладних, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 29.12.2010 №1246 (зі змінами).
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до частини 1 статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Положеннями статті 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час, крім випадків, установлених законом про банки і банківську діяльність. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відсутність доказів оплати зазначеної суми доводить невиконання відповідачем обов'язку щодо проведення розрахунків за договором у повному обсязі, що є підставою для задоволення позовних вимог.
За статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідальність за порушення грошового зобов'язання встановлено статтею 625 ЦК України, згідно з положеннями частини другої якої, боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3 % річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання. Аналогічні правові висновки вкладені Верховним Судом у постановах від 22.07.2025 у справі №910/4747/24, від 20.05.2025 у справі №916/2098/24.
Відповідно до висновку Великої Палати Верховного Суду, викладеного у постанові від 07.04.2020 у справі №910/4590/19, - зобов'язання зі сплати інфляційних та річних процентів є акцесорним, додатковим до основного, залежить від основного зобов'язання і поділяє його долю. Відтак, вимога про сплату інфляційних та річних процентів є додатковою до основної вимоги (пункт 43 мотивувальної частини постанови).
Судом встановлено, що відповідач мав здійснити оплату за поставлений йому позивачем за Договором товар у строк до 29.11.2022 (включно), а тому, починаючи з 30.11.2022 має місце прострочення зобов'язання. Позивач нарахував відповідачу 275 146,60 грн інфляційних втрат за період з 01.12.2022 по 30.04.2025 та 86 271,96 грн 3 % річних за період з 30.11.2022 по 23.05.2025 відповідно до частини 2 статті 625 ЦК України.
Здійснивши перевірку правильності нарахування інфляційних втрат та 3% річних, за висновком суду, розрахунок позивача є арифметично правильним та таким, що відповідає вимогам діючого законодавства України, натомість відповідач свого контррозрахунку інфляційних втрат та 3% річних суду не надав.
Відповідно до частини 1 статті 73, статей 76, 77 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Відповідно до частини 1 статті 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно із частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Частинами 4, 5 статті 236 ГПК України визначено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
За таких обставин, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про задоволення позовних вимог.
Відповідно до частини 4 статті 11 ГПК України суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
У пункті 53 рішення ЄСПЛ у справі «Федорченко та Лозенко проти України» від 20.09.2012 зазначено, що при оцінці доказів суд керується критерієм доведення «поза розумним сумнівом». Тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Судом апеляційної інстанції при винесенні даної постанови було надано обґрунтовані та вичерпні відповіді доводам апелянта із посиланням на норми матеріального і процесуального права, які підлягають застосуванню до спірних правовідносин.
Відповідно до статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Зважаючи на вищенаведене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі №910/6539/25 прийняте з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв'язку з чим апеляційна скарга відповідача задоволенню не підлягає.
Згідно статті 129 ГПК України судові витрати за подання апеляційної скарги покладаються на скаржника (відповідача).
Керуючись статтями 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, 276, 281-284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Нуклесолар Україна» на рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/6539/25 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 13.11.2025 у справі № 910/6539/25 залишити без змін.
3. Судові витрати за подання апеляційної скарги покласти на скаржника.
4. Матеріали справи № 910/6539/25 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах в порядку і строки, визначені у статтях 287, 288, 289 ГПК України.
Повний текст постанови складено 19.03.2026.
Головуючий суддя С.О. Алданова
Судді В.В. Шапран
В.А. Корсак