Постанова від 10.03.2026 по справі 910/2736/22

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"10" березня 2026 р. м.Київ Справа№ 910/2736/22 (910/3041/24)

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Станіка С.Р.

суддів: Остапенка О.М.

Сотнікова С.В.

за участю секретаря судового засідання Яценко І.В.

за участю представників учасників справи згідно з протоколом судового засідання від 10.03.2026,

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1

на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 (повний текст рішення складено та підписано 09.06.2025)

у справі № /910/2736/22 (910/3041/24) (суддя - Мандичев Д.В.)

за позовною заявою Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс"

до ОСОБА_1

про визнання недійсним договору та повернення майна,

у межах справи №910/2736/22

за заявою ОСОБА_2

до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс"

про банкрутство

ВСТАНОВИВ:

Рух справи та зміст позовних вимог

В провадженні Господарського суду міста Києва перебуває справа №910/2736/22 про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс".

У березні 2024 року Товариство з обмеженою відповідальністю "Альвіс" (далі - позивач, Товариство) в особі його учасника ОСОБА_3 звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом до ОСОБА_1 про:

- визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладений 17 грудня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альвіс" та ОСОБА_1 , посвідчений 17 грудня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрований в реєстрі за №1478;

- повернення Товариству з обмеженою відповідальністю "Альвіс" нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 441,5 кв.м реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно: 1460599980000, витребувавши його з володіння ОСОБА_1 .

Позовні вимоги мотивовані (з урахуванням заяви про зміну підстав позову) мотивовані тим, що:

- укладення 17.12.2018 директором ТОВ «Альвіс» ОСОБА_4 оспорюваного договору про відчуження спірних приміщень вартістю, що становить п'ятдесят і більше відсотків майна товариства, за відсутності повноважень, тобто в порушення ч. 3 ст. 237, ч. 2 ст. 98 ЦК України - без попередньої згоди загальних зборів учасників ТОВ «Альвіс», які були б правомочними лише за участі ОСОБА_3 як власника частки 50% статутного капіталу ТОВ «Альвіс»;

- недобросовісність та усвідомлення покупцем ОСОБА_1 перевищення директором ТОВ «Альвіс» ОСОБА_4 повноважень при укладенні оспорюваного Договору, визначених статутом ТОВ «Альвіс» та ч.2 ст. 98 ЦК України, що відносяться до виключної компетенції загальних зборів учасників ТОВ «Альвіс»;

- укладення 17.12.2018 директором ТОВ «Альвіс» ОСОБА_4 оспорюваного договору з ОСОБА_1 - заінтересованою особою стосовно боржника (ТОВ «Альвіс») - племінницею ініціюючого кредитора у справі № 910/2736/22 про банкрутство ТОВ «Альвіс» та учасника ТОВ «Альвіс» ОСОБА_2 ;

- укладення 17.12.2018 директором ТОВ «Альвіс» ОСОБА_5 оспорюваного договору з ОСОБА_1 за заниженою ціною (747,45 грн. за 1 кв.м.), що у понад 36 разів нижча існуючої станом на 17.12.2018 ринкової вартості Приміщень, підтвердженої - висновком судової будівельно-оціночної експертизи №24260 від 25.04.2024;

- фраудаторність оспорюваного договору від 17.12.2018, недобросовісність дій сторін договору, необхідність визнання його недійсним на підставі п. 6 ч. 1 ст. 3, частин 1 - 3, 6 ст. 13, частин 1, 3 ст. 92, ч. 2 ст. 98, частин 1, 2, 5 ст. 203, 215, 216, 232, 241 ЦК України;

- неповідомлення директором ТОВ «Альвіс» ОСОБА_4 в порушення ч. 2 ст. 5 Закону України від 14.05.1992 р. № 2343-ХІІ, ч.ч. 1, 3, 4 ст. 4 КУзПБ учасника ОСОБА_3 про наявність станом на 17.12.2018 та по 22.02.2022 ознак неплатоспроможності та банкрутства ТОВ «Альвіс»;

- оспорюваний договір по відчуженню активів ТОВ «Альвіс» за заниженою вартістю укладено після виникнення з 2013 року та непогашення позикових зобов'язань боржника ТОВ «Альвіс» перед ОСОБА_2 , що свідчить про фраудаторність та відсутність господарської мети договору;

- достатності вартості Приміщень (12 173 828,00 грн.) та навіть доходів від пасивної здачі в оренду для погашення фіктивно позикового боргу перед тіткою покупця ОСОБА_1 - ОСОБА_2 , штучно сформованого за договорами поворотної фіндопомоги на суму 972 265,54 грн., у випадку, якщо б директор ТОВ «Альвіс» не уклала 17.12.2018 оспорюваного Договору та не відчужила ліквідне нерухоме майно на племінницю ініціюючого кредитора ОСОБА_2 - ОСОБА_1 ;

- невжиття протягом усієї процедури банкрутства ТОВ «Альвіс» у справі №910/2736/22 арбітражним керуючим Козловською Д.В. заходів до оспорення договору, повернення майна, притягнення згідно з законом винних осіб до субсидіарної та солідарної відповідальності, а подання 01.02.2024 р. ліквідатором Козловською Д.В. остаточного ліквідаційного звіту у справі №910/2736/22 з метою завершення процедури доведення підприємства ТОВ «Альвіс» до банкрутства;

- у процесі провадження у справі №910/2736/22 (про банкрутство ТОВ «Альвіс»), у справі №910/2736/22 (910/3041/24), у кримінальному провадженні № 12023100060002626, зареєстрованому в Єдиному реєстрі досудових розслідувань 28.12.2023 р. за ч.2 ст. 190 КК України за фактом розкрадання майна та коштів ТОВ «Альвіс», №757/37181/24-ц та інших виявлено додаткові обставини, що свідчать про неправомірність та фраудаторність оспорюваного Договору, порушення п. 6 ч. 1 ст. 3, частин 1 - 3, 6 ст. 13, частин 1, 3 ст. 92, ч. 2 ст. 98, частин 1, 2, 5 ст. 203, 215, 216, 232, 241 ЦК України;

- оспорюваним правочином порушено права та законні інтереси кредитора ТОВ «Альвіс» на отримання задоволення своїх вимог за рахунок майна боржника.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" про визнання недійсним договору та повернення майна і додані до неї документи повернуто заявнику.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 апеляційну скаргу учасника ТОВ "Альвіс" ОСОБА_3 залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 14.03.2024р. по справі №910/2736/22(910/3041/24) - без змін.

Постановою Верховного Суду від 02.10.2024 касаційну скаргу учасника Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" ОСОБА_3 задоволено. Постанову Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 та ухвалу Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 у справі №910/2736/22 (910/3041/24) скасовано. Справу №910/2736/22 (910/3041/24) направлено до Господарського суду міста Києва для продовження розгляду зі стадії відкриття провадження у справі.

Короткий зміст рішення місцевого господарського суду та мотиви його ухвалення

Рішенням Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 позовні вимоги задоволено. Визнано недійсним Договір купівлі-продажу нежилого приміщення, укладений 17.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альвіс" та ОСОБА_1 , посвідчений 17.12.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 1478. Витребувано об'єкт нерухомого майна, а саме: нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 441,5 кв.м. (реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 1460599980000) з володіння ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" (02154, м. Київ, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер 21609411). Стягнуто з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_3 ( АДРЕСА_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 ) 7 978 (сім тисяч дев'ятсот сімдесят вісім) грн. 00 коп. витрат по сплаті судового збору.

Рішення суду першої інстанції мотивовано наступним:

- ТОВ "Альвіс" здійснено відчуження належного на праві власності нерухомого майна за ціною 330 000,00 грн., що значно нижча від ринкової, оскільки реальна ринкова вартість такого нерухомого майна станом на дату відчуження 17.12.2018 становила в межах від 11 217 770,00 грн. до 12 173 828,00 грн. згідно зі звітом про незалежну експертну оцінку та висновком судової оціночно-будівельної експертизи;

- станом на момент відчуження спірного нерухомого майна у ТОВ "Альвіс" уже були наявні невиконані грошові зобов'язання, зокрема, на суму 727 265,54 грн. перед ОСОБА_2 , натомість за фактом вчинення оспорюваного договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 27.12.2018 відбулося відчуження нерухомого майна за заниженою вартістю, що за своїми правовими наслідками призвело до зменшення загального обсягу активів ТОВ "Альвіс" та унеможливило погашення вимог кредиторів;

- відчуження ТОВ "Альвіс" нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 441,5 кв.м., здійснено за заниженою вартістю на користь ОСОБА_1 , як заінтересованої особи стосовно боржника ТОВ "Альвіс";

- позовна вимога про повернення спірного об'єкту нерухомого майна шляхом його витребування за належної інтерпретації відповідає такому способу захисту, як витребування майна;

- таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача, оскільки зміст відповідної позовної вимоги не викликає сумніву щодо прагнення позивача повернути спірне нерухоме майно у власність банкрута ТОВ "Альвіс".

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів

Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 у справі № 910/2736/22 (910/3041/24) за позовом ТОВ "Альвіс" в особі учасника ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення, укладеного 17.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альвіс" та ОСОБА_1 , посвідченого 17.12.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрованого в реєстрі за № 1478 та повернення майна. Залишити без розгляду на підставі п.3 ч. 1 статті 226 ГПК України позовну заяву ТОВ "Альвіс" у особі її учасника ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення, укладеного 17.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альвіс" та ОСОБА_1 , посвідченого 17.12.2018 приватним нотаріусом Київського міського натаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрованого в реєстрі за № 1478 та повернення майна. У випадку якщо суд визнає, що немає підстав для залишення позову без розгляду, просить суд відмовити у задоволенні позову ТОВ "Альвіс" у особі іі учасника ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу нежилого приміщення, укладеного 17.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альвіс" та ОСОБА_1 , посвідченого 17.12.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрованого в реєстрі за № 1478 та повернення майна.

Узагальнені доводи апеляційної скарги зводяться до того, що місцевим господарським судом при ухваленні оскаржуваного рішення, порушено норми процесуального права та неправильно застосовано норми матеріального права, рішення суду першої інстанції ухвалено при неповному дослідженні доказів та з'ясуванні обставин, що мають значення для справи, а зроблені судом висновки не відповідають обставинам справи.

Скаржник зазначав в обгрунтування доводів апеляційної скарги про наступне.

Оспорюване рішення підлягає скасуванню, а справа залишенню без розгляду на підставі статті ч. п 3 ч.1 статті 226 ГПК України, оскільки станом на дату відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_3 в інтересах ТОВ «Альвіс» (справа №910/2736/22 (910/3041/24)) до ОСОБА_1 в провадженні Господарського суду міста Києва вже знаходився спір між ТОВ «Альвіс» та відповідачкою ОСОБА_1 (справа №910/2736/22 (910/8869/24). При цьому обидва позови мали один той самий предмет, підстави та суб'єктний склад.

ОСОБА_3 , який є учасником ТОВ «АЛЬВІС», не має права на позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна, що був укладений 17 грудня 2018 року між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «Альвіс», посвідчений нотаріусом міського нотаріального округу Шевченко І. Л. та зареєстрований в реєстрі за №1478.

Позивач ОСОБА_3 учасник ТОВ "Альвіс", що звернувся із позовом до ОСОБА_1 від імені ТОВ "Альвіс" не довів наявність виключної обставини - що компанія не може звернутися до конвенційних установ через органи, утворені згідно з її статутом, або у випадку ліквідації - через її ліквідаторів.

Інтереси ТОВ "Альвіс" ефективно захищає ліквідатор Козловська Д.В., яка: відповідно до статті 61 КзПБ України наділена правом здійснювати представництво інтересів банкрута у позовах, які стосуються майнових інтересів боржника, відповідно має можливість здійснити захист інтересів ТОВ "Альвіс" шляхом звернення до суду з відповідним позовом; сумлінно виконує обов'язки арбітражного керуючого (ліквідатора ТОВ "Альвіс") до поки інше не встановлено судом в межах провадження у справі про банкрутство, що підтверджено ухвалою господарського суду міста Києва про відмову в задоволенні скарги на дії ліквідатора; зверталась до суду з позовом про визнання недійним договору купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна , що був укладений 17.12.2018 між відповідачкою та ТОВ "Альвіс" в особі директора ОСОБА_4 , посвідченого нотаріусом міського нотаріального округу Шевченко І. Л. та зареєстрованого в реєстрі за №1478.

Відсутні підстави фраудаторності спірного договору, судом не зазначено та не досліджено, в чому полягає недобросовісність відповідача у спірному правочині. Скаржник зазначає, що на момент укладення спірного правочину строк виконання зобов'язання перед кредитором ОСОБА_2 за договорами поворотної фінансової допомоги у ТОВ "Альвіс" не настав.

Суд першої інстанції в своєму рішенні не зазначив та не дослідив в чому полягає недобросовісність відповідачки у спірному правочині.

В судовому рішенні також відсутній висновок про наявність причинно-наслідкового зв'язку між настанням неплатоспроможності ТОВ «Альвіс» та відчуженням майна за оспорюваним договором.

Є необґрунтованими і такими, що не відповідають обставинам справи висновки суду першої інстанції про фраудаторність правочину - Договору купівлі-продажу нежилого приміщення, укладеного 17.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альвіс" та ОСОБА_1 , посвідчений 17.12.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 1478.

27.01.2026 через систему «Електронний суд» від скаржника надійшли додаткові письмові пояснення щодо долучених до справи в суді першої інстанції доказів (роздруківок виписок по операціям з банківського рахунку ТОВ «Альвіс»), і неможливість за їх допомогою встановити фактичний перелік банківських операцій, що вчинялись ТОВ «Альвіс» у період, на який посилається адвокат позивача, що свідчить про недопустимість вказаних доказів в розумінні ст. 78 ГПК України; наголошувалось на неналежності позивача у даному спорі.

Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу

22.09.2025 від ТОВ «Альвіс» (в інтересах якого діє учасник ОСОБА_3 ) через канцелярію Північного апеляційного господарського суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому позивач просить у задоволенні апеляційної скарги - відмовити, а рішення суду першої інстанції - залишити без змін, посилаючись на наступне:

Обставини справи № 910/2736/22 про банкрутство ТОВ "Альвіс" свідчать про наявність виняткових обставин, що надавали право учаснику Товариства ОСОБА_3 на стадії ліквідації звернутися в інтересах ТОВ "Альвіс" (банкрута) з даним позовом, а саме: відкриття ліквідаційної процедури та визнання ТОВ "Альвіс" банкрутом постановою Господарського суду м. Києва від 02.11.2022 у справі №910/2736/22, припинення повноважень органів управління банкрута, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, загальних зборів учасників ТОВ "Альвіс"; невжиття арбітражним керуючим Козловською Д.В. на всіх стадіях провадження у справі №910/2736/22 про банкрутство ТОВ "Альвіс" жодних заходів до подачі нею 01.02.2024 остаточного ліквідаційного звіту та балансу на затвердження суду щодо виявлення та оспорення договорів купівлі-продажу нерухомого майна від 17.12.2018 та від 27.12.2018, на підставі яких директором ТОВ "Альвіс" ОСОБА_4 незаконно відчужено (в порушення ч. 2 ст. 98 ЦК України та статуту ТОВ "Альвіс" - без попередньої згоди загальних зборів учасників Товариства) ліквідне нерухоме майно Товариства, що було одним способів доведення ними Товариства до банкрутства; невжиття жодних заходів арбітражним керуючим Козловською Д.В. щодо повернення ліквідного нерухомого майна ТОВ "Альвіс", незаконно відчуженого на племінників ініціюючого кредитора ОСОБА_2 за заниженою вартістю та без рішення загальних зборів учасників ТОВ "Альвіс" в порушення ч. 2 ст. 98 ЦК України; -не вжиття заходів до притягнення до субсидіарної відповідальності директора ТОВ "Альвіс" ОСОБА_4 , учасника Товариства ОСОБА_2 (яка як ініціюючий кредитор володіє 99,27% голосів в комітеті кредиторів ТОВ "Альвіс"), її родичів - ОСОБА_1 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , на яких переоформлено нерухоме майно ТОВ "Альвіс", виводились кошти під фіктивні штрафні санкції, за яких сплачувалось ПДВ, плата за оренду землі та земельний податок, експлуатаційні витрати на утримання вже відчужених приміщень після грудня 2018 р. до лютого 2022; невжиття заходів до притягнення директора ТОВ "Альвіс" ОСОБА_4 до майнової відповідальності, передбаченої ч. 4 ст. 92 ЦК України, ч. 6 ст. 34 КУЗПБ, за порушення обов'язків по представництву Товариства; не стягнення збитків в порушення приписів ч. 4 ст. 92 ЦК України, ч. 9 ст. 44, ч. 2 ст. 61 КУЗПБ, ст. 89 ГК України за умисне, незаконне відчуження та заволодіння активами ТОВ "Альвіс", що заподіяні вищевказаними особами.

Позивач зазначає про формальне подання ліквідатором Козловською Д.В. 17.07.2024 безпідставного позову у справі № 910/2736/22 (910/8869/24), що не є свідченням належного виконання обов'язку. На думку позивача, відмова у задоволенні скарг учасника ТОВ "Альвіс" ОСОБА_3 та конкурсного кредитора - ДПС у м. Києві на дії та бездіяльність ліквідатора Козловської Д.В. не легалізують її незаконну бездіяльність та не усувають наявність виключних підстав для звернення учасника ТОВ "Альвіс" ОСОБА_3 в інтересах банкрута з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.12.2018, повернення активів в ліквідаційну масу банкрута. Позивач зазначає, що ОСОБА_1 усвідомлювала при укладенні спірного договору, що комерційні офісні приміщення та торгове приміщення кафе, площею 450 кв.м. не могло коштувати 733 грн за 1 кв.м. Визнання недійсним договору купівлі-продажу від 17.12.2018, за яким майно вартістю понад 12 млн.грн. виведено на заінтересовану особу - племінницю учасника та ініціюючого кредитора ТОВ «Альвіс» ОСОБА_2 - ОСОБА_1 зумовить погашення усіх кредиторських вимог та поновлення платоспроможності ТОВ "Альвіс", що відповідає викладеним у преамбулі КУЗПБ цілям процедури банкрутства.

Також, 02.12.2025 від ТОВ «Альвіс» (в інтересах якого діє учасник ОСОБА_3 ) в особі адвоката Леськова В.П. надійшла промова в дебатах, а 15.01.2026 - пояснення з долученою постановою Північного апеляційного господарського суду від 03.12.2025 у справі № 910/2736/22 (910/3040/24).

Короткий зміст заперечень проти доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу

30.09.2025 через систему «Електронний суд» від ліквідатора ТОВ «Альвіс» - арбітражного керуючого Козловської Д.В. надійшли заперечення проти доводів, викладених у відзиві на апеляційну скаргу, в яких наголошувалось на наступному:

- оспорюване рішення підлягає скасуванню, а справа залишенню без розгляду на підставі статті ч. п 3 ч.1 статті 226 ГПК України, оскільки станом на дату відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_3 в інтересах ТОВ «Альвіс» (справа №910/2736/22 (910/3041/24)) до ОСОБА_1 в провадженні Господарського суду міста Києва вже знаходився спір між ТОВ «Альвіс» та відповідачкою ОСОБА_1 (справа №910/2736/22 (910/8869/24);

- твердження позивача щодо фраудаторності оспорюваного правочину - є безпідставними;

- Верховний Суд вже неодноразово виснував, що укладення боржником договору поза межами "підозрілого періоду", визначеного відповідно до ст. 42 КУзПБ, не виключає можливості звернення зацікавлених осіб (арбітражного керуючого або кредитора) з позовами про захист майнових прав та інтересів з підстав, передбачених нормами ЦК України, ГК України чи інших законів (висновки Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03.07.2019 у справі №369/11268/16-ц; Верховного Суду у постанові від 20.02.2020 у справі №922/719/16; Верховного Суду у постанові від 28.09.2021 у справі №21/89б(913/45/20) та інших);

- підставою недійсності оспорюваних правочинів, крім спеціальних вимог - ст. 42 КУзПБ, можуть бути і загальні норми ЦК України, ГК України чи інших законів;

- як тільки ліквідатору банкрута стало відомо про обставини укладеного Договору купівлі- продажу нерухомого майна від 17.12.2018, 17.07.2024 було подано до суду позовну заяву до відповідача про визнання недійсним вказаного договору та повернення майна, проте, рішенням Господарського суду міста Києва у справі № 910/2736/22 (910/8869/24) від 04.12.2024 р. у задоволенні позову було відмовлено повністю, а ліквідатором Банкрута подано апеляційні скарги на вказане рішення;

- сам лише факт пов'язаності осіб, на якому наполягає позивач, у даному конкретному випадку, не є достатньою для кваліфікації спірного правочину як фраудаторного та визнання його недійсним, оскільки обставини, що дають змогу кваліфікувати правочин як такий, що вчинений на шкоду кредитору, мають перевірятися у сукупності, тому що кожна окрема обставина сама по собі не спричиняє фраудаторність. За вказаних обставин підлягають відхиленню також посилання позивача на заниження ціни нерухомого майна.

Дії суду апеляційної інстанції щодо розгляду апеляційної скарги по суті

Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу між суддями від 01.07.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 у справі № 910/2736/22 (910/3041/24) передано колегії суддів у складі: головуючий суддя - Станік С.Р., судді - Остапенко О.М., Сотніков С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.07.2025 витребувано у Господарського суду міста Києва справу № 910/2736/22 (910/3041/24) та відкладено вирішення питань пов'язаних з рухом апеляційної скарги до надходження справи на адресу Північного апеляційного господарського суду.

07.07.2025 на адресу Північного апеляційного господарського суду надійшла справа № 910/2736/22 (910/3041/24).

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 15.07.2025 апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 - залишено без руху, роз'яснено право на усунення недоліків.

25.07.2025 через підсистему "Електронний суд" від ОСОБА_1 надійшла заява про усунення недоліків, згідно якої скаржником сплачено судовий збір в сумі 7 267, 20 грн.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 08.09.2025 відкрито апеляційне провадження у справі № 910/2736/22 (910/3041/24) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2025, розгляд справи призначено на 30.09.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2025 оголошено перерву в розгляді апеляційної скарги ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 у справі № 910/2736/22 (910/3041/24) до 28 жовтня 2025 року.

Судове засідання 25.10.2025 не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 03.11.2025 розгляд справи № 910/2736/22 9910/3041/24) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 призначено на 02.12.2025.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 02.12.2025 розгляд справи № 910/2736/22 (910/3041/24) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 відкладено на 27.01.2026.

Судове засідання 27.01.2026 не відбулось.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 09.02.2026 розгляд справи № 910/2736/22 (910/3041/24) за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 призначено на 10.03.2026.

Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24 лютого 2022 року, затвердженого Законом України від 24 лютого 2022 року №2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, що неодноразово продовжувався зокрема, станом на сьогодні.

Відповідно до статті 64 Конституції України права громадян на звернення до суду та отримання правничої допомоги не можуть бути обмежені, а мають реалізовуватися з урахуванням умов існуючого воєнного стану.

Таким чином, оскільки судова система має забезпечувати дотримання права на доступ до правосуддя і здійснення такого правосуддя, з метою дотримання прав учасників справи на участь у судовому засіданні та забезпечення права на справедливий суд, дотримання принципу пропорційності, реалізації засад змагальності, враховуючи завдання господарського судочинства, з метою всебічного, повного і об'єктивного розгляду справи у розумні строки, колегія суддів дійшла висновку розглянути справу у розумний строк, тобто такий, що є об'єктивно необхідним для забезпечення можливості реалізації учасниками справи відповідних процесуальних прав.

Позиції учасників справи та явка представників сторін у судове засідання

В судове засідання 10.03.2026 з?явились:

- представник скаржника - ОСОБА_1 , який підтримав доводи апеляційної скарги, просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог повністю;

- представник позивача - ТОВ «Альвіс» (в інтересах якого діє учасник ОСОБА_3 ), який проти доводів апеляційної скарги заперечував, просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін.

Арбітражний керуючий Козловська Д.В. в судове засідання представників не направила.

Учасники справи належним чином повідомлялись про розгляд апеляційної скарги в порядку, визначеному статтями 6, 120, 242 Господарського процесуального кодексу України, шляхом направлення ухвал суду за допомогою Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи, що підтверджується довідками про доставку електронного документа до електронних кабінетів сторін і третьої особи.

У випадку, коли представники сторін чи інші учасники судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, він може, не відкладаючи розгляду справи, вирішити спір по суті. Відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною умовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. Відтак, неявка представників учасників справи у судове засідання за умови належного повідомлення сторін про час і місце розгляду справи, не є безумовною підставою для відкладення розгляду справи, у зв'язку з чим суд дійшов висновку, що підстави для відкладення розгляду апеляційної скарги - відсутні.

Обставини справи, встановлені судом першої інстанції та перевірені судом апеляційної інстанції

Як підтверджується наявними матеріалами справи, і що вірно встановлено судом першої інстанції і перевірено судом апеляційної інстанції, 17.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альвіс" в особі директора ОСОБА_4 (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено Договір купівлі-продажу нерухомого майна (надалі - Договір), посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрований в реєстрі за №1478.

Відповідно до пункту 1.1 договору, продавець передав (продав) у власність, а покупець прийняв у власність (купив) нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_4, загальною площею 441,5 кв.м.

Згідно з пунктом 2 договору, нерухоме майно, що відчужується, належить продавцю на праві власності на підставі Установчого договору від 27.02.1997, Акту приймання-передачі №1 від 01.02.1997, зареєстрованому в Київському міському бюро технічної інвентаризації 26.05.1998 та записано в реєстрову книгу за №1363-П.

У пункті 3 договору вказано, що згідно звіту про оцінку майна, складеного станом на 07.12.2018 суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Восток-Оценка" ринкова вартість нежилих приміщень становить 320 380,00 гривень без ПДВ.

Продаж зазначених нежилих приміщень вчинено сторонами за ціною 330 000,00 грн без ПДВ, які повністю сплачені покупцем продавцю до підписання цього договору (пункт 4 договору).

На підтвердження здійснення оплати за договором відповідачем долучено до матеріалів справи копії платіжних доручень, згідно з якими відповідачем сплачено 19.12.2018 - 130000,00 грн, 24.01.2019 - 80000,00 грн, 16.01.2019 - 120000,00 грн.

Відповідно до звіту про оцінку майна, складеного директором ТОВ "Восток-Оценка" оцінювачем Бабенковим О.О. (кваліфікаційне свідоцтво оцінювача №5972 ФДМУ від 24 травня 2008 року), ринкова вартість об'єкта оцінки - нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_4, загальною площею 441,5 кв.м., визначена станом на 07.12.2018, складає: 320 380,00 грн без ПДВ.

Згідно з інформацією з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно, право власності на нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_4, загальною площею 441,5 кв.м., зареєстровано 17.12.2018 за ОСОБА_3 на підставі Договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17.12.2018, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрованого в реєстрі за №1478.

Згідно зі звітом про незалежну експертну ретроспективну оцінку станом на 17.12.2018 нежилого приміщення, загальною площею 441,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_4, ринкова вартість вказаного об'єкту становить 11 217 770,00 грн. або 402 979,13 дол. США. Даний звіт складений 11.11.2023 ТОВ "Енфілд Консалт" на замовлення ОСОБА_3. для визначення ринкової вартості об'єкта оцінки для прийняття судового рішення.

Висновком експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи від 25.04.2024 № 24260 встановлено, що ринкова вартість нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_4, загальною площею 459,0 кв.м., станом на 27.12.2018 становить 12 173 828,00 грн.

Також, позивачем долучено до матеріалів справи банківські виписки по рахунках ТОВ "Альвіс" №№ НОМЕР_3 , НОМЕР_4 , ОСОБА_2 №№ НОМЕР_5 , ФОП ОСОБА_7 НОМЕР_6 , НОМЕР_7 , НОМЕР_8 , НОМЕР_9 у КБ "ПриватБанк", рахунках ТОВ "Альвіс" № НОМЕР_10 .

Дані відомості надані внаслідок надання дозволу адвокату Леськову В.П. на розголошення та використання відомостей, що становлять банківську таємницю ТОВ "Альвіс" постановою слідчого Печерського УП ГУ НП у м. Києві від 08.10.2024 у кримінальному провадженні №12023100060002626 за фактом розкрадання майна ТОВ "Альвіс".

Мотиви та джерела права, з яких виходить суд апеляційної інстанції при прийнятті постанови

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 7 Кодексу України з процедур банкрутства, спори стороною в яких є боржник, розглядаються господарським судом за правилами, передбаченими Господарським процесуальним кодексом України, з урахуванням особливостей, визначених цією статтею.

Згідно із ст.269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об'єктивно не залежали від нього. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. У суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, дослідивши докази, проаналізувавши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, Північний апеляційний господарський суд дійшов наступних висновків.

Верховний Суд неодноразово наголошував щодо необхідності застосування категорій стандартів доказування та відзначав, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, це й принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони.

Одночасно, цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.

Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі № 129/1033/13-ц.

Для виконання вимог ст. 86 Господарського процесуального кодексу України необхідним є аналіз доказів та констатація відповідних висновків за результатами такого аналізу. Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.

Водночас 17.10.2019 набув чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до Господарського процесуального кодексу та змінено назву ст. 79 ГПК України з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції з фактичним впровадженням у господарський процес стандарту доказування "вірогідність доказів".

Стандарт доказування "вірогідність доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач.

Відповідно до ст. 79 Господарського процесуального кодексу наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Тлумачення змісту цієї статті свідчить, що нею покладено на суд обов'язок оцінювати докази, обставини справи з огляду і на їх вірогідність, яка дозволяє дійти висновку, що факти, які розглядаються, скоріше були (мали місце), аніж не були.

Зазначений підхід узгоджується з судовою практикою ЄСПЛ, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) (пункт 1 статті 32 Конвенції). Так, зокрема, у рішенні 23.08.2016 у справі "Дж. К. та Інші проти Швеції" ("J.K. AND OTHERS v. SWEDEN") ЄСПЛ наголошує, що "у країнах загального права у кримінальних справах діє стандарт доказування "поза розумним сумнівом" ("beyond reasonable doubt"). Натомість, у цивільних справах закон не вимагає такого високого стандарту; скоріше цивільна справа повинна бути вирішена з урахуванням "балансу вірогідностей". Суд повинен вирішити, чи являється вірогідність того, що на підставі наданих доказів, а також правдивості тверджень заявника, вимога цього заявника заслуговує довіри".

Аналогічний підхід до стандарту доказування "вірогідність доказів" висловлено Касаційним господарським судом у постановах від 29.01.2021 у справі № 922/51/20, від 31.03.2021 у справі №923/875/19, від 25.06.2020 у справі №924/233/18.

Суд апеляційної інстанції зазначає, що розгляд даної справи здійснюється в порядку, передбаченому нормами Господарського процесуального кодексу України, відповідно, і оцінка доказів у ній здійснюватиметься через призму такого стандарту доказування, як "баланс вірогідностей" .

Господарський суд, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи вирішує всі майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна; спори про визнання недійсними результатів аукціону; спори про визнання недійсними будь-яких правочинів, укладених боржником; спори про повернення (витребування) майна боржника або відшкодування його вартості відповідно; спори про стягнення заробітної плати; спори про поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника; спори щодо інших вимог до боржника.

Згідно абзацу третього частини 2 статті 7 Кодексу України з процедур банкрутства - господарський суд розглядає спори, стороною в яких є боржник, за правилами, визначеними Господарським процесуальним кодексом України. За результатами розгляду спору суд ухвалює рішення.

Таким чином, розгляд усіх майнових спорів, які стосуються майна боржника (щодо майна боржника) у справі про банкрутство, повинен відбуватися саме і виключно господарським судом, у провадженні якого перебуває справа про банкрутство, в межах цієї справи. Аналогічна правова позиція наведена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.02.2020 у справі №918/335/17 (провадження №12-160гс19).

Отже, статтею 7 Кодексу України з процедур банкрутства передбачено концентрацію розгляду господарським судом у межах справи про банкрутство всіх майнових спорів за участю боржника незалежно від того, якою стороною спору він є (відповідачем чи позивачем) і це вимоги до боржника або позови самого боржника.

Також, ухвалою Господарського суду міста Києва від 14.03.2024 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" про визнання недійсним договору та повернення майна і додані до неї документи повернуто заявнику.

Постановою Північного апеляційного господарського суду від 27.05.2024 апеляційну скаргу учасника ТОВ "Альвіс" ОСОБА_3 залишено без задоволення, а ухвалу господарського суду міста Києва від 14.03.2024 по справі №910/2736/22(910/3041/24) - без змін.

Постанова суду касаційної інстанції мотивована тим, що:

- як вбачається з матеріалів справи, ТОВ "Альвіс", в інтересах якого діє учасник ОСОБА_3 як власник 50% статутного капіталу товариства, звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 17.12.2018, та повернення нерухомого майна, зазначаючи про те, що оспорюваний правочин укладено директором ТОВ "Альвіс" ОСОБА_4 за відсутності необхідного обсягу повноважень для цього, в порушення частини другої статті 98 ЦК України, частини другої статті 44 Закону України "Про товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю" без згоди загальних зборів учасників ТОВ "Альвіс" на вчинення оспорюваного значного правочину, за заниженою вартістю зацікавленій особі, що в подальшому зумовило неплатоспроможність ТОВ "Альвіс";

- за змістом наведеного в позові обґрунтування, обставини справи №910/2736/22 про банкрутство ТОВ "Альвіс" свідчать про наявність виняткових обставин, які надають право учаснику ТОВ "Альвіс" ОСОБА_3 звернутися в інтересах товариства з даним позовом, зокрема:

- відкриття ліквідаційної процедури та визнання ТОВ "Альвіс" банкрутом постановою Господарського суду міста Києва від 02.11.2022, припинення повноважень органів управління банкрута та припинення повноважень власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута;

- невжиття жодних заходів арбітражним керуючим Козловською Д. В. на всіх стадіях справи № 910/2736/22 про банкрутство ТОВ "Альвіс" щодо оспорення договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17.12.2018, на підставі якого виведено (незаконно відчужено) ліквідне нерухоме майно (нежилі приміщення) товариства, продаж якого директором ТОВ "Альвіс" ОСОБА_4 поряд з відчуженням іншого нерухомого майна на родичів ініціюючого кредитора ОСОБА_2 за заниженою ціною та з перевищенням повноважень, спричинив банкрутство товариства;

- невжиття жодних заходів арбітражним керуючим Козловською Д.В., комітетом кредиторів ТОВ "Альвіс" на всіх стадіях справи №910/2736/22 про банкрутство ТОВ "Альвіс" до притягнення директора ТОВ "Альвіс" ОСОБА_4 , учасника товариства ОСОБА_2 (яка як ініціюючий кредитор володіє 99,27% голосів в комітеті кредиторів ТОВ "Альвіс"), її племінницю ОСОБА_1 до солідарної та субсидіарної відповідальності, не стягнення збитків підприємства в порушення приписів частини четвертої статті 92 ЦК України, частини дев'ятої статті 44, частини другої статті 61 Кодексу України з процедур банкрутства, статті 89 Господарського кодексу України за умисне, незаконне відчуження та заволодіння активами ТОВ "Альвіс", заподіяні вказаними особами;

- повертаючи вказану позову заяву, місцевий господарський суд, з яким погодився суд апеляційної інстанції, зазначив про відсутність повноважень учасника ТОВ "Альвіс" ОСОБА_3 вчиняти дії від імені товариства, зокрема підписувати позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17.12.2018 та повернення (витребування) майна від імені ТОВ "Альвіс";

- з цього приводу колегія суддів зазначає, що Велика Палата Верховного Суду неодноразово формулювала правові висновки стосовно неможливості учасника (акціонера) товариства від свого імені звертатися до суду з позовами з підстав вчинення товариством правочинів або інших дій чи бездіяльності, зокрема про те, що укладення виконавчим органом товариства договору з іншою особою без передбаченої статутом згоди вищого органу цього товариства може свідчити про порушення прав та інтересів самого товариства у його відносинах з іншою особою - стороною договору, а не корпоративних прав його учасника (подібні висновки сформульовані у постановах Великої Палати Верховного Суду від 08.10.2019 у справі №916/2084/17, від 15.10.2019 у справі №905/2559/17, від 03.12.2019 у справі №904/10956/16, від 07.04.2020 у справі №904/3657/18, від 07.07.2020 у справі №910/10647/18);

- такі висновки відповідають усталеній практиці ЄСПЛ, відповідно до якої акціонер (учасник) юридичної особи, навіть мажоритарний, не може розглядатись як належний заявник, якщо йдеться про порушення прав юридичної особи (див., зокрема, рішення від 20.05.1998 у справі "Кредитний та індустріальний банк проти Чеської Республіки", заява № 29010/95, пункти 46-52; рішення від 18.10.2005 у справі "Терем ЛТД, Чечеткін та Оліус проти України", заява № 70297/01, пункти 28 - 30; рішення від 21.12.2017 року у справі "Фельдман та банк "Слов'янський" проти України", заява № 42758/05, пункт 30);

- водночас сучасний підхід до використання теорії "проникнення за корпоративну завісу" сформований ЄСПЛ зокрема у рішеннях Agrotexim and Others v. Greece, заява №14807/89, Albert and Others v. Hungary (заява №5294/14) вказує на те, що незалежність юридичної особи не можна вважати абсолютною. У цьому контексті "проникнення за корпоративну завісу" або "ігнорування статусу юридичної особи" визнається адекватним та справедливим у певних обставинах або для досягнення певної мети. Такі підходи можуть застосуватись тільки у виняткових випадках, наприклад коли чітко встановлено, що компанія не мала можливості безпосередньо звернутись до інституцій Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод через органи управління юридичної особи або через ліквідаторів;

- за змістом рішенням ЄСПЛ у справі Alberts and Others v. Hungary (заява №5294/14) такими винятковими обставинами можуть бути, зокрема, запровадження відносно компанії зовнішнього нагляду або контролю у зв'язку з її фінансовими або іншими труднощами, або якщо особа, до завдання якої відносився захист інтересів компанії, не була здатна або не хотіла звертатися до суду, або якщо виникли розбіжності між акціонерами та тимчасовим керуючим (наприклад, відсторонення від посади керуючого та призначення тимчасового керуючого);

- екстраполювавши на національне законодавство висновки ЄСПЛ щодо проникнення за "корпоративну завісу" за виняткових обставин, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 01.03.2023 у справі № 522/22473/15-ц виснувала, що такими винятковими обставинами можуть бути, наприклад, відкриття ліквідаційної процедури та визнання боржника банкрутом, наслідком чого є припинення повноважень органів управління банкрута щодо управління банкрутом та розпорядження його майном, а також припинення повноваження власника (органу, уповноваженого управляти майном) майна банкрута, або запровадження тимчасової адміністрації чи оголошення про ліквідацію банку, в результаті чого припиняються всі повноваження органів управління банку (загальних зборів, наглядової ради і правління) та органів контролю (внутрішнього аудиту);

- також необхідно розмежовувати звернення учасника до суду від свого імені і звернення від імені товариства, адже майновий стан товариства не є байдужим для його учасників. Таким чином, хоча порушення прав товариства не є порушенням прав чи прямого (безпосереднього) інтересу учасника, але учасник може мати похідний інтерес у захисті прав товариства;

- зокрема, особа може мати похідний інтерес у захисті прав товариства не тільки у випадку, коли вона є його учасником, адже похідний інтерес можуть мати, наприклад, кредитори боржника в захисті прав боржника у процедурі банкрутства, у виконавчому провадженні, у процедурі ліквідації банків (подібні висновки наведені у постановах Великої Палати Верховного Суду від 28.09.2021 у справі №761/45721/16-ц, від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц);

- неможливість звернення юридичної особи до суду в особі свого виконавчого органу може бути підставою для такого звернення учасником від імені юридичної особи, а не від власного імені (близький за змістом висновок викладено в пункті 115 постанови Великої Палати Верховного Суду від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц);

- також колегія суддів враховує висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 18.05.2023 у справі №908/3468/13, згідно з якими з моменту відкриття провадження у справі про банкрутство у акціонера (учасника, засновника) товариства-боржника, за загальним правилом, з'являється інший відмінний від корпоративних прав інтерес у якнайповнішому задоволенні вимог кредиторів за рахунок коштів і майна боржника задля уникнення субсидіарної чи солідарної відповідальності за його боргами або отримання залишку активів боржника, після повного задоволення вимог кредиторів;

- ураховуючи наведене, Верховний Суд вважає, що акціонер/учасник товариства набуває права на судовий захист своїх інтересів шляхом оспорювання правочинів акціонерного товариства в межах справи про банкрутство останнього, якщо доведе під час розгляду справи у сукупності порушення його прав/інтересів оспорюваним правочином та вчинення цього правочину всупереч меті процедури банкрутства, а саме на шкоду кредиторам боржника;

- крім того, наразі вже сформована усталена судова практика про можливість оскарження таких (фраудаторних) правочинів особою (не стороною правочину), чиї майнові інтереси порушує такий правочин, якщо зацікавлена особа доведе, що сторона, яка уклала договір та відчужила за ним майно, свідомо погіршила свій майновий стан, з метою уникнення відповідальності перед кредитором.

З огляду на викладене, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що доводи скаржника про те, що ОСОБА_3 , який є учасником ТОВ «АЛЬВІС», не має права на позов про визнання недійсним договору купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна, що був укладений 17 грудня 2018 року між відповідачем ОСОБА_1 та ТОВ «Альвіс», посвідчений нотаріусом міського нотаріального округу Шевченко І. Л. та зареєстрований в реєстрі за №1478 - є необгрунтованими, оскільки у постанові Верховного Суду від 14.10.2024 у даній справі, судом касаційної інстанції вже надана оцінка вищевказаним доводам відповідача, зазначено, що з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладено у постанові від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц, у цій справі наявні виняткові обставини, які надають право учаснику ТОВ "Альвіс" звернутися до господарського суду з позовом від імені цього Товариства (Боржника), щодо якого відкрито ліквідаційну процедуру у справі про банкрутство.

Відповідно до частини першої статті 3 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до Конституції України, цього Кодексу, Закону України "Про міжнародне приватне право", Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (наразі - КУзПБ), а також міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.

Відповідно до ч. 6 ст. 12 ГПК України, господарські суди розглядають справи про банкрутство у порядку провадження, передбаченому цим Кодексом, з урахуванням особливостей, встановлених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом".

21.10.2019 року введено в дію Кодекс України з процедур банкрутства від 18.10.2018 № 2597-VIII, який встановлює умови та порядок відновлення платоспроможності боржника-юридичної особи або визнання його банкрутом з метою задоволення вимог кредиторів, а також відновлення платоспроможності фізичної особи.

Згідно з пунктом 2 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу України з процедур банкрутства з дня введення в дію цього Кодексу визнано таким, що втратив чинність, зокрема, Закон про банкрутство.

Законодавство у сфері банкрутства містить спеціальні та додаткові, порівняно із нормами ЦК України та ГК України, підстави для визнання оспорюваних правочинів недійсними, і застосовуються коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, який врегульовано законодавством про банкрутство.

У правовідносинах банкрутства оспорювання правочинів боржника вчинених на шкоду кредитора врегульовано спеціальними нормами статті 42 КУзПБ, що не виключає можливості визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Постановою Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду від 28.10.2021 у справі №911/1012/13 уточнено висновок, викладений у постанові від 02.06.2021 № 904/7905/16, про те, що при застосуванні статті 42 КУзПБ слід керуватися загальновизнаним принципом щодо дії законів у часі під час визнання правочину недійсним, згідно з яким відповідність чи невідповідність правочину вимогам законодавства має оцінюватися судом відповідно до законодавства, яке діяло на момент вчинення правочину.

За висновком Верховного Суду у складі палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у справі №911/1012/13, на відміну від загальних норм (ЦК України та ГК України), застосування спеціальних норм законодавства про банкрутство можливо лише при наявності відкритого провадження у справі про банкрутство боржника, коли боржник перебуває в особливому правовому режимі, а відтак правочин (договір), укладений до відкриття провадження у справі про банкрутство, не може оцінюватись судом на предмет його відповідності/невідповідності вимогам законодавства про банкрутство, чинного на час укладення цього правочину.

Суд першої інстанції обгрунтовано зазначив, що оскільки на момент укладення оспорюваного договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17.12.2018 провадження у справі про банкрутство ТОВ "Альвіс" відкрито не було, положення ст. 20 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" застосуванню не підлягають.

Аналіз норм статті 42 КУзПБ дає підстави для висновку, що приписами цієї норми чітко визначено, що названа стаття підлягає застосуванню до правочинів, вчинених боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, а відтак норма статті 42 КУзПБ, щодо відрахування трирічного строку, розширеному тлумаченню не підлягає.

Згідно з частиною 1 статті 42 КУзПБ, господарський суд у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора, поданою в порядку, визначеному статтею 7 цього Кодексу, може визнати недійсними правочини або спростувати майнові дії, вчинені боржником після відкриття провадження у справі про банкрутство або протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, якщо вони порушили права боржника або кредиторів, з таких підстав: боржник виконав майнові зобов'язання раніше встановленого строку; боржник до відкриття провадження у справі про банкрутство взяв на себе зобов'язання, внаслідок чого він став неплатоспроможним або виконання його грошових зобов'язань перед іншими кредиторами повністю або частково стало неможливим; боржник здійснив відчуження або придбав майно за цінами, відповідно нижчими або вищими від ринкових, за умови що в момент прийняття зобов'язання або внаслідок його виконання майна боржника було (стало) недостатньо для задоволення вимог кредиторів; боржник оплатив іншій особі або прийняв майно в рахунок виконання грошових вимог у день, коли сума вимог кредиторів до боржника перевищувала вартість майна; боржник узяв на себе заставні зобов'язання для забезпечення виконання грошових вимог.

Правочини, вчинені боржником протягом трьох років, що передували відкриттю провадження у справі про банкрутство, можуть бути визнані недійсними господарським судом у межах провадження у справі про банкрутство за заявою арбітражного керуючого або кредитора також з таких підстав: боржник безоплатно здійснив відчуження майна, взяв на себе зобов'язання без відповідних майнових дій іншої сторони, відмовився від власних майнових вимог; боржник уклав договір із заінтересованою особою; боржник уклав договір дарування (частина друга статті 42 КУзПБ).

Відтак, положення статті 42 КУзПБ розширюють визначені приписами статті 215 ЦК України підстави для визнання недійсними правочинів та надають можливість визнати недійсною угоду, яка відповідає вимогам цивільного та господарського законодавства, проте вчинена у період протягом трьох років, що передував відкриттю процедури банкрутства або після порушення справи про банкрутство, та вчинена на шкоду боржнику або його кредиторам (подібний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 05.04.2023 у справі №920/10/21 (920/868/21)).

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс".

Оскільки оспорюваний договір купівлі-продажу нерухомого майна від 17.12.2018 укладений до трирічного періоду, що передував відкриттю провадження у справі про банкрутство, відтак приписи статті 42 КУзПБ до спірних правовідносин застосуванню не підлягають, що вірно встановив суд першої інстанції і з чим погоджується суд апеляційної інстанції.

Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постановах від 11.07.2023 у справі № 910/1539/21 (910/7148/22), від 15.01.2025 у справі № 922/2167/23 (922/92/24).

Згідно з позицією Великої Палати Верховного Суду, викладеною у постанові від 03.07.2019 у справі № 369/11268/16-ц, не виключається визнання недійсним договору, спрямованого на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України).

Велика Палата Верховного Суду у наведеній справі зазначила, що позивач має право звернутися до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що спрямований на уникнення звернення стягнення на майно боржника, на підставі загальних засад цивільного законодавства (пункт 6 статті 3 ЦК України) та недопустимості зловживання правом (частина третя статті 13 ЦК України) і послатися на спеціальну норму, що передбачає визнання правочину недійсним.

За статтею 16 ЦК України, визнання правочину недійсним є одним із передбачених законом способів захисту цивільних прав та інтересів і загальні вимоги щодо недійсності правочину передбачені статтею 215 ЦК України.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Оспорюваний правочин ЦК України імперативно не визнає недійсним, допускаючи можливість визнання його таким у судовому порядку за вимогою однієї із сторін або іншої заінтересованої особи, якщо в результаті судового розгляду буде доведено наявність визначених законодавством підстав недійсності правочину у порядку, передбаченому процесуальним законом. При цьому оспорюваний правочин є вчиненим, породжує юридично значущі наслідки, обумовлені ним, й у силу презумпції правомірності правочину за статтею 204 ЦК України вважається правомірним, якщо не буде визнаний судом недійсним.

Таким чином, при вирішенні позову про визнання недійсним оспорюваного правочину підлягають застосуванню загальні приписи статей 3, 15, 16 ЦК України, які передбачають право кожної особи на судовий захист саме порушеного цивільного права. За результатами розгляду такого спору вирішується питання про спростування презумпції правомірності правочину й має бути встановлено не лише наявність підстав недійсності правочину, що передбачені законом, але й визначено, чи було порушене цивільне право особи, на захист якого позивач звернувся до суду, яке саме право порушене, в чому полягає його порушення, оскільки залежно від цього визначається належний спосіб захисту порушеного права, якщо воно мало місце.

У постанові Верховного Суду від 07.10.2020 у справі N 755/17944/18 (провадження N 61-17511св19) вказано, що однією із основоположних засад цивільного законодавства є добросовісність (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України) і дії учасників цивільних правовідносин мають бути добросовісними, тобто відповідати певному стандарту поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення. Згідно з частиною третьою статті 13 ЦК України не допускаються дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах. Договором, що вчиняється на шкоду кредиторам (фраудаторним договором), може бути як оплатний, так і безоплатний договір. Застосування конструкції "фраудаторності" при оплатному цивільно-правовому договорі має певну специфіку, яка проявляється в обставинах, що дозволяють кваліфікувати оплатний договір як такий, що вчинений на шкоду кредитору. До таких обставин, зокрема, відноситься: момент укладення договору; контрагент з яким боржник вчиняє оспорюваний договір (наприклад, родич боржника, пасинок боржника, пов'язана чи афілійована юридична особа); ціна (ринкова/неринкова), наявність/відсутність оплати ціни контрагентом боржника).

Фраудаторні угоди - це угоди, що завдали шкоди боржнику (як приклад, угода з метою виведення майна). Мета такого правочину в момент його укладання є прихованою, але проявляється через дії або бездіяльність, що вчиняються боржником як до, так і після настання строку виконання зобов'язання цілеспрямовано на ухилення від виконання обов'язку.

Фраудаторним правочином може бути як оплатний (договір купівлі-продажу), так і безоплатний договір (договір дарування), а також може бути як односторонній, так і двосторонній чи багатосторонній правочин.

Формулювання критеріїв фраудаторності правочину залежить від того, який правочин на шкоду кредитору використовує боржник для уникнення задоволення їх вимог.

Зокрема, але не виключно, такими критеріями можуть бути: - момент вчинення оплатного відчуження майна або дарування (вчинення правочину в підозрілий період, після відкриття провадження судової справи, відмови в забезпеченні позову і до першого судового засіданні у справі; - контрагент, з яким боржник вчинив оспорювані договори (родичі боржника, пов'язані або афілійовані юридичні особи); - щодо оплатних цивільно-правових договорів важливе значення має ціна (ринкова, неринкова ціна), і цей критерій має враховуватися.

Вчинення власником майна правочину з розпорядження належним йому майном з метою унеможливити задоволення вимоги іншої особи - стягувача за рахунок майна цього власника може бути кваліфіковане як зловживання правом власності, оскільки власник використовує правомочність розпорядження майном на шкоду майновим інтересам кредитора (висновок, викладений у постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 07.12.2018 у справі №910/7547/17).

Особа, яка є боржником перед своїми контрагентами, повинна утримуватися від дій, які безпідставно або сумнівно зменшують розмір її активів. Угоди, що укладаються учасниками цивільних відносин, повинні мати певну правову і фактичну мету, яка не має бути очевидно неправомірною та недобросовісною. Угода, що укладається "про людське око", таким критеріям відповідати не може.

Відповідно до змісту статті 234 ЦК України, фіктивним є правочин, який вчинено без наміру створення правових наслідків, які обумовлювалися цим правочином. Фіктивний правочин визнається судом недійсним.

Для визнання правочину фіктивним суди повинні встановити наявність умислу в усіх сторін правочину. При цьому необхідно враховувати, що саме по собі невиконання правочину сторонами не означає, що укладено фіктивний правочин. Якщо сторонами не вчинено будь-яких дій на виконання такого правочину, суд ухвалює рішення про визнання правочину недійсним без застосування будь-яких наслідків.

У фіктивних правочинах внутрішня воля сторін не відповідає зовнішньому її прояву, тобто обидві сторони, вчиняючи фіктивний правочин, знають заздалегідь, що він не буде виконаний, тобто мають інші цілі, ніж передбачені правочином. Такий правочин завжди укладається умисно.

Отже, основними ознаками фіктивного правочину є: введення в оману (до або в момент укладення угоди) іншого учасника або третьої особи щодо фактичних обставин правочину або дійсних намірів учасників; свідомий намір невиконання зобов'язань договору; приховування справжніх намірів учасників правочину.

Укладення договору, який за своїм змістом суперечить вимогам закону, оскільки не спрямований на реальне настання обумовлених ним правових наслідків, є порушенням частин першої та п'ятої статті 203 ЦК України, що за правилами статті 215 цього Кодексу - є підставою для визнання його недійсним відповідно до статті 234 ЦК України.

Отже, будь-який правочин, вчинений боржником у період настання у нього зобов'язання з погашення заборгованості перед кредитором, внаслідок якого боржник перестає бути платоспроможним, має ставитися під сумнів у частині його добросовісності і набуває ознак фраудаторного правочину, що вчинений боржником на шкоду кредиторам (висновки, викладені у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 28.11.2019 у справі №910/8357/18, від 03.03.2020 у справі №910/7976/17, від 03.03.2020 у справі №904/7905/16, від 03.03.2020 у справі №916/3600/15, від 26.05.2020 у справі №922/3796/16, від 04.08.2020 у справі №04/14-10/5026/2337/2011, від 17.09.2020 у справі №904/4262/17, від 22.04.2021 у справі №908/794/19(905/1646/17), від 28.07.2022 у справі №902/1023/19(902/1243/20)).

Виходячи зі змісту статті 655 ЦК України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з частиною 1 статті 656 ЦК України, предметом договору купівлі-продажу може бути товар, який є у продавця на момент укладення договору або буде створений (придбаний, набутий) продавцем у майбутньому.

Відповідно до положень статті 189 ГК України (чинний на момент виникнення і перебігу спірних правовідносин), ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування. Ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Як слідує з положень оспорюваного договору купівлі-продажу нежилого приміщення, укладеного 17.12.2018, продаж нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_4, загальною площею 441,5 кв.м., становить 330 000,00 гривень без ПДВ, які покупець сплачує продавцю до моменту укладення цього договору.

При цьому, в пункті 2.3 договору зазначено, що згідно звіту про оцінку майна, складеного станом на 07.12.2018 суб'єктом оціночної діяльності ТОВ "Восток-Оценка" ринкова вартість нежилих приміщень становить 320 380,00 гривень без ПДВ.

Як встановлено вище, згідно зі звітом від 11.11.2023 про незалежну експертну ретроспективну оцінку станом на 17.12.2018 нежилого приміщення, загальною площею 441,5 кв.м., що знаходиться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_4, ринкова вартість вказаного об'єкту становить 11 217 770,00 грн. або 402 979,13 дол. США.

Суд апеляційної інстанції, з урахуванням в сукупності наявних у справі доказів, дійшов висновку, що ТОВ "Альвіс" здійснено відчуження належного на праві власності нерухомого майна за ціною 330 000,00 грн., що значно нижча від ринкової, оскільки реальна ринкова вартість такого нерухомого майна станом на дату відчуження 17.12.2018 становила в межах від 11 217 770,00 грн. до 12 173 828,00 грн. згідно зі звітом про незалежну експертну оцінку та висновком судової оціночно-будівельної експертизи. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Як установлено судом в ухвалі Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 про відкриття провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс", між ініціюючим кредитором ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "Альвіс", були укладені Договір про надання поворотної фінансової допомоги № 1 від 09.12.2013, Договір про надання поворотної фінансової допомоги № 2 від 11.08.2014, Додатковий договір № 1 від 09.08.2017 до Договору про надання поворотної фінансової допомоги № 2 від 11.08.2014, Договір про надання поворотної фінансової допомоги № 3 від 01.10.205, Додатковий договір № 1 від 30.09.2018 до Договору про надання поворотної фінансової допомоги № 3 від 01.10.2015, Договір про надання поворотної фінансової допомоги № 4 від 12.10.2016, Додатковий договір № 1 від 30.11.2018 до Договору про надання поворотної фінансової допомоги № 4 від 12.10.2016, Договір про надання поворотної фінансової допомоги № 5 від 12.02.2020, Додатковий договір № 1 від 01.12.2021 до Договору про надання поворотної фінансової допомоги № 5 від 12.02.2020, Договір про надання поворотної фінансової допомоги № 6 від 19.07.2021.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 06.07.2022 відкрито провадження у справі про банкрутство Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" та визнано грошові вимоги ОСОБА_2 до Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" у розмірі 972 265,54 грн.

Згідно з Договорами про надання поворотної фінансової допомоги та Актом звірки взаєморозрахунків між ОСОБА_2 та ТОВ "Альвіс" за період з 01.01.2013 по 31.12.2021, заборгованість Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" перед ОСОБА_2 станом на 27.12.2018 становила 727 265,54 грн.

З огляду на наведене, суд апеляційної інстанції, з урахуванням в сукупності наявних у справі доказів, дійшов висновку, що станом на момент відчуження спірного нерухомого майна у ТОВ "Альвіс" уже були наявні невиконані грошові зобов'язання, зокрема, на суму 727 265,54 грн. перед ОСОБА_2 , натомість за фактом вчинення оспорюваного договору купівлі-продажу нежилого приміщення від 27.12.2018 відбулося відчуження нерухомого майна за заниженою вартістю, що за своїми правовими наслідками призвело до зменшення загального обсягу активів ТОВ "Альвіс" та унеможливило погашення вимог кредиторів. Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні, і що не було спростовано скаржником в апеляційній скарзі.

Положення ст. 1 Кодексу України з процедур банкрутства визначають, що заінтересовані особи стосовно боржника - юридична особа, створена за участю боржника, юридична особа, що здійснює контроль над боржником, юридична або фізична особа, контроль над якою здійснює боржник, юридична особа, з якою боржник перебуває під контролем третьої особи, власники (учасники, акціонери) боржника, керівник боржника, особи, які входять до складу органів управління боржника, головний бухгалтер (бухгалтер) боржника, у тому числі звільнені з роботи за три роки до відкриття провадження у справі про банкрутство, а також особи, які перебувають у родинних стосунках із зазначеними особами та фізичною особою - боржником, а саме: подружжя та їхні діти, батьки, брати, сестри, онуки, а також інші особи, щодо яких наявні обґрунтовані підстави вважати їх заінтересованими; для цілей цього Кодексу заінтересованими особами стосовно арбітражного керуючого чи кредиторів визнаються особи в такому самому переліку, як і заінтересовані особи стосовно боржника.

Терміни "пов'язані особи" та ознаки пов'язаності наведені в Податковому кодексі України - це юридичні та/або фізичні особи, взаємовідносини між якими можуть впливати на умови або економічні результати їх діяльності чи діяльності осіб, яких вони представляють і які відповідають таким ознакам, юридична особа, що здійснює контроль за господарською діяльністю платника податку або контролюється таким платником податку чи перебуває під спільним контролем з таким платником податку; фізична особа або члени її сім'ї, які здійснюють контроль за платником податку (п.п. 14.1.159 п. 14.1 статті 14 Податкового кодексу України).

У статті 1 Закону України "Про захист економічної конкуренції" міститься поняття контролю це вирішальний вплив однієї чи декількох пов'язаних юридичних та/або фізичних осіб на господарську діяльність суб'єкта господарювання.

У статуті ТОВ "Альвіс", затвердженого зборами учасників протоколом від 11.04.2006 № 1, визначено, що статутний капітал (статутний фонд) розподіляється між учасниками ОСОБА_3 та ОСОБА_2 по 50 %.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 29.02.2024 засновниками (учасниками) ТОВ "Альвіс" та кінцевими бенефіціарними власниками (контролерами) є ОСОБА_3 та ОСОБА_2 .

Згідно копії свідоцтва від 15.04.2021 про право на спадщину за законом, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Сень-Силка І.В., зареєстрованого в реєстрі за № 164, спадкоємцем на майно ОСОБА_9 є її онук ОСОБА_7 , ОСОБА_2 (дочка) та ОСОБА_1 (онука), які відмовилися від частки на майно.

Отже, ОСОБА_1 є племінницею ОСОБА_2 , яка є засновником (учасником) ТОВ "Альвіс" та кінцевим бенефіціарним власником (контролером).

За таких обставин, відчуження ТОВ "Альвіс" нежилих приміщень, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 441,5 кв.м., здійснено за заниженою вартістю на користь ОСОБА_1 , як заінтересованої особи стосовно боржника ТОВ "Альвіс", що вірно встановлено судом першої інстанції, і з чим погоджується суд апеляційної інстанції, і що не було спростовано скаржником в розумінні ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Враховуючи викладене вище, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, з яким погоджується і суд апеляційної інстанції, про визнання недійсним Договору купівлі-продажу нежилого приміщення, укладеного 17.12.2018 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альвіс" та ОСОБА_1 , посвідчений 17.12.2018 приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрований в реєстрі за № 1478, який за сукупністю обставин має фраудаторний характер, та вчинений із порушенням статей 13, 203 ЦК України, оскільки є наслідком недобросовісної реалізації пов'язаними між собою особами (його сторонами) своїх прав і спрямований на виведення активів боржника з метою унеможливлення задоволення за його рахунок вимог кредиторів, а тому такий правочин підлягає визнанню недійсним відповідно до положень статті 215 ЦК України. Доводи скаржника в апеляційній скарзі вказаних висновків не спростовують і не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Також, позивач у позові просив повернути ТОВ "Альвіс" нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 , загальною площею 441,5 кв.м., витребувавши їх із володіння ОСОБА_1 , яка задоволена судом першої інстанції, з чим погоджується і суд апеляційної інстанції з огляду на наступне.

Велика Палата Верховного Суду в постанові від 01.03.2023 у справі №522/22473/15-ц зауважила, що якщо на виконання спірного правочину товариством сплачені кошти або передане інше майно, то задоволення позовної вимоги про визнання оспорюваного правочину недійсним не приводить до ефективного захисту права, бо таке задоволення саме по собі не є підставою для повернення коштів або іншого майна. У таких випадках позовна вимога про визнання оспорюваного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту, лише якщо вона поєднується з позовною вимогою про стягнення коштів на користь товариства або про витребування майна з володіння відповідача (зокрема на підставі частини 1 статті 216, статті 387, частин 1, 3 статті 1212 Цивільного кодексу України).

Згідно з усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду, відповідно до принципу реєстраційного підтвердження володіння (книжкове володіння), якщо право власності на спірне нерухоме майно зареєстроване за іншою особою, то належному способу захисту права відповідає вимога про витребування від (стягнення з) цієї особи нерухомого майна (постанова Великої Палати Верховного Суду від 23.11.2021 у справі № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункти 146, 153)), незалежно від того, чи таке витребування відбувається в порядку віндикації (статті 387-388 ЦК України), чи у порядку, визначеному для повернення майна від особи, яка набула його за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України), чи у порядку примусового виконання обов'язку в натурі (пункт 5 частини другої статті 16 ЦК України) (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.07.2022 у справі № 914/2618/16 (провадження № 12-25гс21, пункт 38).

Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого у статті 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Диспозитивність - це один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача.

Разом із цим надміру формалізований підхід до заявлених позовних вимог суперечить завданню цивільного судочинства, яким відповідно до частини першої статті 2 ЦПК України є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Якщо позивач заявляє вимогу, яка за належної інтерпретації може ефективно захистити його порушене право, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань, оскільки це призведе до необхідності повторного звернення позивача до суду за захистом його прав (які за наведених умов могли бути ефективно захищені), що не відповідатиме принципам верховенства права та процесуальної економії (висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені в постанові від 21.12.2022 у справі № 914/2350/18 (914/608/20), від 10.04.2024 у справі № 496/1059/18).

У кожній справі за змістом обґрунтувань позовних вимог, наданих позивачем пояснень тощо суд має встановити, якого саме результату хоче досягнути позивач унаслідок вирішення спору. Суд розглядає справи у межах заявлених вимог (частина перша статті 13 ЦПК України), але, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини п'ятої статті 12 ЦПК України). Виконання такого обов'язку пов'язане, зокрема, з тим, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (див., наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2021 у справі № 9901/172/20 (пункти 1, 80, 81, 83), від 01.07.2021 у справі № 9901/381/20 (пункти 1, 43-47), від 26.10.2021 у справі № 766/20797/18 (пункти 6, 20-26, 101, 102), від 01.02.2022 у справі № 750/3192/14 (пункти 4, 26, 47), від 22.09.2022 у справі № 462/5368/16-ц (пункти 4, 36), від 20.06.2023 у справі № 633/408/18 (підпункт 11.12) та від 04.07.2023 у справі № 233/4365/18 (пункт 31)).

Невідповідність чи неповна відповідність позовних вимог належному способу захисту не може бути підставою для відмови у позові з формальних підстав, якщо прагнення позивача не викликає сумніву, а позовні вимоги можуть бути витлумачені у відповідності до належного способу захисту прав, і якщо таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача (зокрема, щодо подання заперечень, надання відповідних доказів тощо). Протилежний підхід не відповідав би завданням господарського судочинства (стаття 2 ГПК України). Такі висновки сформульовані у постанові Верховного Суду від 01.11.2023 у справі № 910/7987/22 (пункт 5.30).

Отже, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про те, що позовна вимога про повернення спірного об'єкту нерухомого майна шляхом його витребування за належної інтерпретації відповідає такому способу захисту як витребування майна, оскільки таке тлумачення не призводить до порушення процесуальних прав відповідача, оскільки зміст відповідної позовної вимоги не викликає сумніву щодо прагнення позивача повернути спірне нерухоме майно у власність банкрута ТОВ "Альвіс". Аналогічних правомірних висновків дійшов і суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні. Доводи скаржника в апеляційній скарзі вказаних висновків не спростовують і не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи.

Суд апеляційної інстанції додатково зауважує, що реституція - це спеціальна форма відновлення становища, що існувало до порушення, сутність якої полягає в поверненні сторін правовідношення у стан, який передував вчиненню певної протиправної дії. Реституція може поставати як реституція володіння (повернення кожною із сторін недійсного правочину того, що така сторона за ним отримала) або ж як компенсаційна реституція відшкодування (в грошовій чи негрошовій формі) вартості одержаного у разі неможливості його повернення в натурі.

За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається в його сторони. Водночас Цивільний кодексу України не пов'язує можливість застосування наслідків недійсності правочину з добросовісністю сторін правочину. Тобто добросовісність сторони до уваги не береться, сторони зобов'язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що його визнано недійсним. Подібні за змістом висновки викладено в постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.09.2024 у справі №918/1043/21.

Враховуючи викладене, оскільки судом фраудаторний правочин визнано недійсним, необхідність повернення придбаного нежилого приміщення за спірним договором купівлі-продажу від 17.12.2018 боржнику обумовлено вимогами закону та фактом недійсності, для поновлення прав позивача, наповнення ліквідаційної маси банкрута для максимального задоволення вимог кредиторів, суд першої інстанції правомірно витребував об'єкт нерухомого майна, а саме: нежилі приміщення, що знаходяться за адресою: м. Київ, АДРЕСА_4, загальною площею 441,5 кв.м. (реєстраційний номер в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно - 1460599980000) з володіння ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) у володіння Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" (02154, м. Київ, АДРЕСА_1, ідентифікаційний номер 21609411).

Доводи скаржника відносно того, що інтереси ТОВ "Альвіс" ефективно захищає ліквідатор Козловська Д.В., яка за твердженнями скаржника зверталась до суду з позовом про визнання недійним договору купівлі-продажу об'єкту нерухомого майна, що був укладений 17 грудня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю "Альвіс" та ОСОБА_1 , посвідчений 17 грудня 2018 року приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Шевченко І.Л. та зареєстрований в реєстрі за №1478, у справі № 910/2736/22 (910/8869/24) - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані, оскільки рішенням Господарського суду міста Києва від 04.12.2024 у справі № 910/2736/22 (910/8869/24), яке залишено без змін судом апеляційної інстанції, відмовлено у задоволенні позову, оскільки, звернувшись із даним позовом до суду, ліквідатор Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" арбітражна керуюча Козловська Д.В. посилалась на те, що згідно з даними з Інтернету орієнтовна ринкова вартість нерухомого майна станом на 17.12.2018 становила 10 500 000,00 грн. Натомість, до матеріалів справи належних та допустимих доказів на підтвердження зазначених обставин позивачем не надано, відомості про відповідний Інтернет-ресурс та витяг із такого ресурсу, що підтверджував би ринкову вартість нерухомого майна станом на 17.12.2018 у розмірі 10 500 000,00 грн. теж відсутні. За висновком суду, саме лише посилання позивача на визначення в Інтернеті орієнтовної ринкової вартості спірного нерухомого майна в іншому розмірі, ніж погоджено сторонами договору купівлі-продажу нерухомого майна від 17.12.2018 на підставі відповідного звіту, не може слугувати достатньою правовою підставою для висновку про перевищення директором Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" своїх повноважень при укладенні договору. Одночасно, виходячи з наявних у матеріалах справи доказів, відсутні підстави вважати, що вартість відчуженого майна перевищила 50 % вартості чистих активів ТОВ "Альвіс", що згідно з фінансовим звітом станом на 31.12.2018 становила 1 254 200,00 грн.

З урахуванням наведеного, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами позивача, що відповідний позов подано ліквідатором Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" арбітражною керуючою Козловською Д.В. формально, без належних та допустимих доказів на підтвердження заявлених позовних вимог.

Також суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника відносно того, що на момент укладення спірного правочину строк виконання зобов'язання перед кредитором ОСОБА_2 за договорами поворотної фінансової допомоги у ТОВ "Альвіс" не наступив, оскільки судова колегія зауважує, що зобов'язання з повернення фінансової допомоги ініціюючому кредитору у боржника на момент вчинення оспорюваного правочину вже існувало, хоча і в подальшому строки виконання зобов'язання були продовжені відповідно до умов договорів за додатковими угодами до них щодо продовження строків виконання зобов'язання.

Доводи скаржника щодо долучених до справи в суді першої інстанції доказів (роздруківок виписок по операціям з банківського рахунку ТОВ «Альвіс»), і неможливість за їх допомогою встановити фактичний перелік банківських операцій, що вчинялись ТОВ «Альвіс» у період, на який посилається адвокат позивача, що свідчить про недопустимість вказаних доказів в розумінні ст. 78 ГПК України - судом апеляційної інстанції відхиляються як необгрунтовані та такі, що не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, оскільки долучені позивачем докази відповідають приписам ст. ст. 76-79 Господарського процесуального кодексу України.

Крім того, доводи скаржника про те, що оспорюване рішення підлягає скасуванню, а справа залишенню без розгляду на підставі статті ч. п 3 ч.1 статті 226 ГПК України, оскільки станом на дату відкриття провадження у справі за позовом ОСОБА_3 в інтересах ТОВ «Альвіс» (справа №910/2736/22 (910/3041/24)) до ОСОБА_1 в провадженні Господарського суду міста Києва вже знаходився спір між ТОВ «Альвіс» та відповідачкою ОСОБА_1 (справа №910/2736/22 (910/8869/24) - судом апеляційної інстанції відхиляються, оскільки підстави позовів у справі №910/2736/22 (910/3041/24) та № 910/2736/22 (910/8869/24) - не є тотожними, а також суб'єктний склад сторін є різним.

Таким чином, суд апеляційної інстанції оцінивши наявні в матеріалах справи докази як кожен окремо, так і в сукупності, дійшов висновку, що місцевий господарський суд всебічно, повно та об'єктивно дослідив обставини справи, правильно визначив характер спірних правовідносин, надав оцінку поданим сторонами доказам, вірно застосував норми матеріального та процесуального права та ухвалив законне і обґрунтоване судове рішення.

Отже, вищенаведені та усі інші доводи, посилання та обгрунтування учасників справи судом апеляційної інстанції враховані при вирішенні спору, доводи скаржника є такими, що не спростовують висновків суду першої інстанції та висновків суду апеляційної інстанції у даній постанові щодо спірних правовідносин учасників справи, а судом першої інстанції, в свою чергу, надано належну оцінку усім наявним у справі доказам та правовідносинам учасників справи та ухвалено обґрунтоване рішення у відповідності до ст. 86 Господарського процесуального кодексу України, яким задоволено позовні вимоги Товариства з обмеженою відповідальністю "Альвіс" в особі його учасника ОСОБА_3 .

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, суд апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив Європейський суд з прав людини у справі "Проніна проти України" (Рішення ЄСПЛ від 18.07.2006). Зокрема, ЄСПЛ у своєму рішенні зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи. У даній справі апеляційний суд дійшов висновку, що учасникам спору було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені скаржником в апеляційній скарзі не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків суду першої інстанції у оскаржуваному рішенні.

Висновки суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Згідно частини 1 статті 77 Господарського процесуального кодексу України обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. (ст. 76 Господарського процесуального кодексу України).

Статтею 79 Господарського процесуального кодексу України визначено, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.

Ч. 1 статті 276 Господарського процесуального кодексу України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

З огляду на викладене, Північний апеляційний господарський суд визнає, що доводи скаржника викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків господарського суду першої інстанції, викладених в оскаржуваному рішенні суду першої інстанції, рішення суду першої інстанції в оскаржуваній скаржником частині ухвалено з повним і достовірним встановленням всіх фактичних обставин, а також з дотриманням норм процесуального та матеріального права, у зв'язку з чим, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для зміни або скасування оскаржуваного рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 у справі № 910/2736/22 (910/3041/24), за наведених скаржником доводів апеляційної скарги.

Розподіл судових витрат

Судовий збір розподіляється відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України та покладається на скаржника.

Керуючись ст.ст. 129, 240, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, ст. 9 Кодексу України з процедур банкрутства, Північний апеляційний господарський суд,-

УХВАЛИВ:

1.Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 у справі № 910/2736/22 (910/3041/24) - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 15.05.2025 у справі № 910/2736/22 (910/3041/24) - залишити без змін.

3. Судовий збір за подачу апеляційної скарги залишити за скаржником.

4. Матеріали справи № 910/2736/22 (910/3041/24) повернути до Господарського суду міста Києва.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її ухвалення і може бути оскаржена до суду касаційної інстанції у господарських справах, яким є Верховний Суд, шляхом подачі касаційної скарги в порядку, строки та випадках, визначених ст.ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.

Касаційна скарга на постанову подається протягом 20 днів з дня її проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, що оскаржується, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено та підписано: 18.03.2026.

Головуючий суддя С.Р. Станік

Судді О.М. Остапенко

С.В.Сотніков

Попередній документ

134957818

Наступний документ

134957820

Інформація про рішення:

№ рішення:	134957819
№ справи:	910/2736/22
Дата рішення:	10.03.2026
Дата публікації:	20.03.2026
Форма документу:	Постанова
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Північний апеляційний господарський суд
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи про банкрутство, з них:; майнові спори, стороною в яких є боржник; спори з позовними вимогами до боржника та щодо його майна

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (19.11.2025)
Дата надходження:	04.09.2025
Предмет позову:	Визнання недійсними договорів

Розклад засідань:

Минулі засідання (40)

14.09.2022 12:00	Господарський суд міста Києва
02.11.2022 11:40	Господарський суд міста Києва
27.03.2024 11:10	Господарський суд міста Києва
29.04.2024 12:00	Північний апеляційний господарський суд
22.05.2024 11:50	Господарський суд міста Києва
27.05.2024 12:50	Північний апеляційний господарський суд
03.06.2024 11:40	Північний апеляційний господарський суд
04.06.2024 14:20	Північний апеляційний господарський суд
10.06.2024 10:45	Північний апеляційний господарський суд
25.09.2024 09:10	Господарський суд міста Києва
25.09.2024 09:20	Господарський суд міста Києва
25.09.2024 09:30	Господарський суд міста Києва
30.10.2024 10:40	Господарський суд міста Києва
30.10.2024 10:50	Господарський суд міста Києва
13.11.2024 09:50	Господарський суд міста Києва
13.11.2024 10:00	Господарський суд міста Києва
20.11.2024 10:30	Господарський суд міста Києва
20.11.2024 10:35	Господарський суд міста Києва
04.12.2024 09:30	Господарський суд міста Києва
04.12.2024 09:40	Господарський суд міста Києва
20.12.2024 10:40	Господарський суд міста Києва
20.12.2024 10:50	Господарський суд міста Києва
18.02.2025 09:45	Північний апеляційний господарський суд
26.02.2025 11:30	Господарський суд міста Києва
18.03.2025 10:15	Північний апеляційний господарський суд
20.03.2025 12:00	Північний апеляційний господарський суд
03.04.2025 11:30	Північний апеляційний господарський суд
24.04.2025 10:40	Північний апеляційний господарський суд
12.05.2025 10:20	Північний апеляційний господарський суд
15.05.2025 14:00	Господарський суд міста Києва
15.05.2025 14:15	Господарський суд міста Києва
02.06.2025 14:00	Північний апеляційний господарський суд
30.09.2025 13:45	Північний апеляційний господарський суд
22.10.2025 12:20	Господарський суд міста Києва
28.10.2025 14:45	Північний апеляційний господарський суд
05.11.2025 12:00	Північний апеляційний господарський суд
02.12.2025 14:45	Північний апеляційний господарський суд
03.12.2025 09:50	Північний апеляційний господарський суд
17.12.2025 10:40	Господарський суд міста Києва
27.01.2026 14:15	Північний апеляційний господарський суд