ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
18 березня 2026 рокум. ОдесаСправа № 915/688/25
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Таран С.В.,
Суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В.,
при секретарі судового засідання: Фещук В.М.,
за участю представників:
від Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" - Шорстов О.Ю.,
від Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" - Сурикова І.А.,
розглянувши апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2025 про відстрочку виконання рішення, прийняту суддею Мавродієвою М.В., м. Миколаїв, повний текст складено 06.01.2026,
у справі №915/688/25
за позовом: Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго"
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія"
про стягнення 2 911 142,98 грн
У квітні 2025 р. Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія", в якому, з урахуванням уточненого розрахунку, просило стягнути з відповідача на користь позивача заборгованість у сумі 2911142,98 грн, з яких: 1221846,50 грн - 3% річних та 1689296,48 грн - інфляційних втрат.
За вказаною позовною заявою місцевим господарським судом 07.05.2025 відкрито провадження у справі №915/688/25.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 у справі №915/688/25 задоволено позовні вимоги; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" на користь Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" 1221846,50 грн 3% річних, 1689296,48 грн інфляційних втрат та 18464,60 грн судового збору.
12.12.2025 до суду першої інстанції від Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" надійшла заява №03-07/1823 від 12.12.2025 (вх.№17699/25 від 12.12.2025), в якій останнє просило відстрочити відповідачеві виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 у справі №915/688/25 строком на 1 рік (до 24.11.2026).
Зазначена заява обґрунтована існуванням низки обставин, які істотно ускладнюють виконання Товариством з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" рішення суду у даній справі і зумовлюють об'єктивну необхідність відстрочення його виконання, а саме:
-відповідач є постачальником універсальних послуг на території Миколаївської області та зобов'язаний постачати електричну енергію побутовим споживачам за фіксованими цінами, які є нижчими за ринкові, з компенсацією різниці вартості Державним підприємством "Гарантований покупець", при цьому значна частина заборгованості останнього перед відповідачем стягнута судовим рішенням, виконання якого в частині інфляційних втрат та відсотків річних зупинене чинним законодавством на період воєнного стану;
-у Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" також наявна заборгованість перед Товариством з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія", яка стягнута судовим рішенням, виконання якого відстрочене до 14.05.2026, що, у свою чергу, ускладнює можливість погашення боргу перед позивачем у цій справі;
-оплата послуг з передачі електроенергії здійснюється відповідачем авансовими (плановими) платежами, у той час як кошти від споживачів надходять після фактичного споживання електроенергії, що створює розрив у розрахунках, при цьому на період воєнного стану заборонено припинення надання житлово-комунальних послуг населенню у разі їх неоплати, що призвело до зростання дебіторської заборгованості споживачів;
-господарська діяльність відповідача є збитковою.
Ухвалою Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2025 у справі №915/688/25 (суддя Мавродієва М.В.) частково задоволено заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" №03-07/1823 від 12.12.2025 (вх.№17699/25 від 12.12.2025); відстрочено виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 у справі №915/688/25 до 30.06.2026 включно.
Дана ухвала суду мотивована наявністю правових підстав для відстрочення Товариству з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 у справі №915/688/25 з огляду на доведеність заявником наявності обставин, що станом на теперішній час утруднюють виконання судового рішення, і те, що виконання рішення з відстрочкою до 30.06.2026 (включно) не порушить баланс інтересів сторін, а, навпаки, сприятиме досягненню мети виконання судового рішення при максимальному дотриманні співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом стягувача, враховуючи погашення відповідачем суми основного боргу та відсутність доказів на підтвердження завдання збитків позивачу, виконанням яким судового рішення про стягнення коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" в іншій справі також було відстрочено (до 14.05.2026).
Не погодившись з постановленою ухвалою, Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго" звернулося з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2025 у справі №915/688/25.
Зокрема, скаржник наголошує на тому, що суд першої інстанції під час постановлення оскаржуваної ухвали не встановив наявності виняткових обставин для відстрочення виконання рішення, проігнорував обґрунтовані заперечення позивача, не дослідив належним чином фінансовий стан відповідача (наявність активів, зобов'язань та фінансових можливостей) через призму можливості своєчасного виконання ним рішення суду, внаслідок чого безпідставно відстрочив виконання судового акту, чим порушив принцип балансу інтересів сторін, а також право позивача на судовий захист.
У відзиві на апеляційну скаргу №03-07/222 від 17.02.2026 (вх.№118/26/Д1 від 17.02.2026) Товариство з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" зазначає про законність та обґрунтованість оскаржуваної ухвали, посилаючись на те, що правильність висновку місцевого господарського суду щодо наявності правових підстав для відстрочення виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 у справі №915/688/25 підтверджується сукупністю наявних у матеріалах справи доказів, які свідчать про фінансову неспроможність відповідача станом на теперішній час виконати судове рішення з об'єктивних причин, існування яких не залежить від волевиявлення останнього.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду у складі головуючого судді Таран С.В., суддів: Богатиря К.В., Поліщук Л.В. від 03.02.2026 за вказаною апеляційною скаргою відкрито апеляційне провадження.
В подальшому ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 23.02.2026 вирішено розглянути апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" на ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2025 про відстрочку виконання рішення у справі №915/688/25 поза межами строку, встановленого частиною другою статті 273 Господарського процесуального кодексу України, у розумний строк, достатній для забезпечення можливості реалізації учасниками процесу відповідних процесуальних прав з урахуванням запровадженого в Україні воєнного стану, а також призначено дану справу до розгляду на 18.03.2026 об 11:30.
У судовому засіданні 18.03.2026, проведеному в режимі відеоконференції, представник Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" підтримав апеляційну скаргу, представник Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" висловив заперечення проти її задоволення.
За умовами частин першої, другої статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення представників сторін, обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет правильності застосування Господарським судом Миколаївської області норм права, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Згідно зі статтею 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість рішень суду.
В силу статті 1291 КонституціїУкраїни суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку.
За умовами частини другої статті 13 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Частинами першою, другою статті 18 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Статтею 326 Господарського процесуального кодексу України визначено, що судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом.
Виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (рішення Конституційного Суду України №18-рп/2012 від 13.12.2012).
Відповідно до рішення Конституційного Суду України №11-рп/2012 від 25.04.2012 невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом.
Приписами статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" унормовано, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
За умовами пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікованої Законом України від 17.07.1997, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.
У рішенні по справі "Деркач та Палек проти України" Європейський суд з прав людини наголошує, що пункт 1 статті 6 гарантує кожному право порушити в суді чи трибуналі будь-який позов, який стосується його цивільних прав та обов'язків. Таким чином, даний пункт передбачає "право на суд", одним з аспектів якого є право доступу до суду, тобто право порушувати в судах позов для вирішення цивільного спору. Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система Високої Договірної Сторони дозволяла, щоб остаточне, обов'язкове для виконання судове рішення залишалося невиконаним на шкоду однієї зі сторін. Важко уявити, щоб пункт 1 статті 6 Конвенції детально описував процедурні гарантії, які надано сторонам, - справедливість, відкритість і оперативність проваджень, - і не передбачав би гарантій виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 Конвенції як положення, що лише гарантує право на звернення до суду та проведення судового розгляду, могло б призвести до ситуації, несумісної з принципом верховенства права, який Високі Договірні Сторони зобов'язалися поважати, ратифікуючи Конвенцію. Отже, виконання судового рішення має розглядатися як невід'ємна частина "судового процесу" для цілей статті 6 (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Бурдов проти Росії").
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини право доступу до суду включає право на виконання судового рішення без надмірних затримок. За певних обставин така затримка може бути виправданою, але вона не може бути такою, що спотворює сутність гарантованого пунктом 1 статті 6 Конвенції права (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Іммобільяре Саффі" проти Італії").
У рішенні по справі "Чіжов проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що позитивним обов'язком держави є організація системи виконання рішень таким чином, щоб переконатись, що неналежне зволікання відсутнє та що система ефективна і законодавчо, і практично.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі "Глоба проти України" пункт 1 статті 6 Конвенції, inter alia (серед іншого), захищає виконання остаточних судових рішень, які у державах, що визнали верховенство права, не можуть залишатися невиконаними на шкоду одній зі сторін. Відповідно виконанню судового рішення не можна перешкоджати, відмовляти у виконанні або надмірно його затримувати. Держава зобов'язана організувати систему виконання судових рішень, яка буде ефективною як за законодавством, так і на практиці. Також суд зазначає, що саме на державу покладається обов'язок вжиття у межах її компетенції усіх необхідних кроків для того, щоб виконати остаточне рішення суду та, діючи таким чином, забезпечити ефективне залучення усього її апарату. Не зробивши цього, вона не виконає вимоги, що містяться у пункті 1 статті 6 Конвенції.
В силу частин першої, п'ятої статті 331 Господарського процесуального кодексу України за заявою сторони суд, який розглядав справу як суд першої інстанції, може відстрочити або розстрочити виконання рішення, а за заявою стягувача чи виконавця (у випадках, встановлених законом), - встановити чи змінити спосіб або порядок його виконання. Розстрочення та відстрочення виконання судового рішення не може перевищувати одного року з дня ухвалення такого рішення, ухвали, постанови.
Частинами третьою, четвертою статті 331 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що підставою для встановлення або зміни способу або порядку виконання, відстрочки або розстрочки виконання судового рішення є обставини, що істотно ускладнюють виконання рішення або роблять його неможливим. Вирішуючи питання про відстрочення чи розстрочення виконання судового рішення, суд також враховує: 1) ступінь вини відповідача у виникненні спору; 2) стосовно фізичної особи - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, її матеріальний стан; 3) стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Отже, надання відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення є процесуальною дією суду, яка вчиняється останнім за встановлення обставин, що істотно ускладнюють виконання рішення суду або роблять його неможливим.
При цьому колегією суддів враховується, що згоди сторін на вжиття заходів, передбачених статтею 331 Господарського процесуального кодексу України, вказана норма процесуального закону не вимагає.
Законодавцем визначено чіткі критерії для застосування відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення, обмежено строк надання такого відстрочення (розстрочення) виконання, визначено можливість вжиття заходів забезпечення на період дії відстрочки (розстрочення) та не передбачено можливості настання наслідків щодо порушення конституційного принципу обов'язковості виконання судового рішення.
Аналогічну правову позицію об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду викладено в постанові від 16.10.2020 у справі №905/2912/15.
Відстрочення виконання рішення суду - це відтермінування у часі належного строку виконання рішення суду в цілому.
На державу покладено позитивне зобов'язання організувати систему виконання рішень таким чином, щоб гарантувати виконання без жодних невиправданих затримок, і так, щоб ця система була ефективною як у теорії, так і на практиці, а затримка у виконанні рішення не повинна бути такою, що порушує саму сутність права, яке захищається відповідно до пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (рішення Європейського суду з прав людини від 17.05.2005 у справі "Чижов проти України", заява №6962/02). За практикою Європейського суду з прав людини в окремих справах проти України було встановлено, що короткі затримки, менші ніж один рік, не вважаються настільки надмірними, щоб піднімати питання про порушення пункту 1 статті 6 Конвенції ("Корнілов та інші проти України", заява №36575/02, ухвала від 07.10.2003). І навіть строк у два роки та сім місяців не був визнаний надмірним і не вважався таким, що суперечить вимозі стосовно його розумної тривалості, передбаченої у статті 6 Конвенції (ухвала від 17.09.2002 у справі "Крапивницький та інші проти України", заява №60858/00).
Питання про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду повинно вирішуватися з урахуванням балансу інтересів сторін, слугувати досягненню мети виконання судового рішення з максимальним дотриманням співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора.
Відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення не повинно сприяти ухиленню від його виконання та впливати на фінансовий стан позивача.
Необхідною умовою задоволення заяви про відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду є з'ясування питання щодо дотримання балансу інтересів сторін, а тому повинні досліджуватися та оцінюватися доводи і заперечення як позивача, так і відповідача, а також дотримуватися розумного строку відстрочення.
Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 03.09.2020 у справі №905/30/16, від 14.07.2020 у справі №908/1884/19 та від 16.01.2020 у справі №910/1820/19.
Водночас чинним законодавством України не передбачено вичерпний перелік обставин, що ускладнюють або роблять неможливим виконання рішення, і на підставі яких суд може прийняти рішення про надання відстрочки (розстрочення), натомість встановлено лише критерії для визначення таких обставин. Зокрема, вирішуючи питання про відстрочку чи розстрочення виконання рішення, господарський суд повинен враховувати матеріальні інтереси сторін, їх фінансовий стан, ступінь вини відповідача у виникненні спору, наявність інфляційних процесів у економіці держави та інші обставини справи, зокрема, щодо фізичної особи (громадянина) - тяжке захворювання її самої або членів її сім'ї, скрутний матеріальний стан; стосовно юридичної особи - наявну загрозу банкрутства, відсутність коштів на банківських рахунках і майна, на яке можливо було б звернути стягнення; щодо як фізичних, так і юридичних осіб - стихійне лихо, інші надзвичайні події тощо.
Крім того, обставини, за яких виконання рішення неможливе, повинні існувати насправді, в реальності, та безпосередньо перешкоджати його виконанню в строки, в обсязі та в порядку, визначені у рішенні, а тому не є підставами для надання відстрочки або розстрочення виконання рішення обставини, які зумовлені суб'єктивним фактором і неправомірною поведінкою самого боржника.
З огляду на вищезазначене, колегія суддів зауважує на тому, що відстрочення (розстрочення) виконання судового рішення є правом суду, яке може бути реалізоване ним у кожному конкретному випадку після оцінки обставин справи, наведених учасниками справи, наданих ними обґрунтувань та дослідження доказів.
У частині третій статті 2 Господарського процесуального кодексу України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства визначено принцип змагальності сторін, сутність якого розкрита у статті 13 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.
Принцип змагальності сторін полягає в тому, що сторони у процесі зобов'язані в процесуальній формі довести свою правоту, за допомогою поданих ними доказів переконати суд в обґрунтованості своїх вимог чи заперечень.
Частиною першою статті 73 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
За умовами частини першої статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом (стаття 14 Господарського процесуального кодексу України).
Положеннями статті 79 Господарського процесуального кодексу України унормовано, що наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Дослідивши докази, надані відповідачем на обґрунтування своєї позиції щодо можливості відстрочення виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 у справі №915/688/25, зокрема, звіт про фінансові результати за 9 місяців 2025 року, відповідно до якого чистий збиток Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" за звітний період становить 17488 тис.грн, суд апеляційної інстанції зазначає, що майновий стан відповідача є тією обставиною, яка істотно утруднює виконання ним вищенаведеного судового рішення.
Колегія суддів вбачає, що під час розгляду даної справи відповідач повністю погасив суму основної заборгованості, заявлену до стягнення Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго", що зумовило закриття провадження ухвалою суду від 29.05.2025 в частині таких вимог у зв'язку з відсутністю предмета спору. Зазначене свідчить про вчинення боржником активних дій, направлених на погашення заборгованості та реальну можливість останнього здійснити добровільне погашення боргу не негайно (одномоментно), а на умовах відстрочення, враховуючи, що рішення у цій справі передбачає стягнення лише компенсаційних нарахувань (3% річних та інфляційних втрат) та судового збору, у той час як сума основного боргу погашена у повному обсязі.
При цьому місцевий господарський суд обґрунтовано врахував в якості поважних підстав для відстрочення виконання судового рішення загальновідому обставину військової агресії Російської Федерації проти України, що зумовила руйнівні події на ринку електричної енергії та катастрофічне зниження рівня оплат вартості отриманої електричної енергії споживачами, зокрема, побутовими споживачами (населенням), що безумовно вплинуло на фінансовий стан Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія", який виконує функції постачальника універсальних послуг на закріпленій території Миколаївської області.
При вирішенні питання про відстрочення виконання судового рішення визначальним є не формальний перелік обставин, а їх реальний вплив на можливість належного та своєчасного виконання рішення. Відповідно до усталеної судової практики Верховного Суду саме сукупність обставин, які мають об'єктивний, системний характер та не залежать від волі боржника, може визнаватися такою, що істотно ускладнює виконання судового рішення. У даному випадку наведені відповідачем обставини не є ізольованими чи штучно створеними, а відображають загальний стан функціонування ринку електричної енергії в умовах воєнного стану, що об'єктивно впливає на його платоспроможність.
Надані відповідачем докази свідчать не лише про наявність фінансових труднощів, але і про їх причинно-наслідковий зв'язок із обставинами, що не залежать від волі останнього, зокрема особливостями державного регулювання ринку електричної енергії та наслідками дії воєнного стану.
Введення воєнного стану та пов'язані з ним обмеження у сфері енергетики мають характер надзвичайних та загальновідомих обставин, які істотно впливають на фінансово-господарську діяльність суб'єктів ринку електричної енергії. Такі обставини не можуть розцінюватися як звичайні ризики підприємницької діяльності, а повинні враховуватися судами як фактор, що об'єктивно ускладнює виконання грошових зобов'язань.
Подібний висновок про те, що обставина перебування відповідача у стані економічної кризи у зв'язку з проведенням бойових дій, зокрема, у зонах розміщення структурних підрозділів підприємства, перешкоджає повному відновленню його виробничої діяльності, носить винятковий характер і ускладнює виконання судового рішення повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 06.09.2019 у справі №905/1885/18.
Південно-західний апеляційний господарський суд бере до уваги специфіку діяльності відповідача як учасника ринку електричної енергії, функціонування якого має безпосередній вплив на забезпечення базових потреб населення та стабільність енергетичної системи держави. У таких правовідносинах застосування процесуальних механізмів, зокрема відстрочення виконання рішення, повинно здійснюватися з урахуванням не лише приватних інтересів сторін, а і публічного інтересу у безперебійному енергопостачанні.
Суд апеляційної інстанції також зауважує на тому, що відповідач має потенційне джерело для сплати Приватному акціонерному товариству "Національна енергетична компанія "Укренерго" грошових коштів у результаті виконання:
-постанови Північного апеляційного господарського суду від 19.03.2025 у справі №910/20030/23, якою з Державного підприємства "Гарантований покупець" на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" було стягнуто компенсаційні нарахування та судовий збір у загальній сумі 86966204,99 грн. Між тим Законом України №4213-ІХ від 14.01.2025 "Про внесення змін до деяких законів України у сферах енергетики і теплопостачання щодо удосконалення окремих положень, пов'язаних із веденням господарської діяльності та дією воєнного стану в Україні" було внесено зміни до Закону України "Про виконавче провадження", згідно з якими тимчасово, на час дії воєнного стану в Україні, введеного указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 "Про введення воєнного стану в Україні", затвердженим Законом України "Про затвердження Указу Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" від 24.02.2022 №2102-IX, зупиняється вчинення виконавчих дій та заходів примусового виконання рішень (у тому числі накладення арешту на майно та грошові кошти) у виконавчих провадженнях у частині стягнення сум індексу інфляції за весь час прострочення грошового зобов'язання, 3 процентів річних від простроченої суми грошового зобов'язання чи іншого розміру процентів, встановлених договором або законом, сум неустойки (штрафу, пені) за прострочення виконання грошових зобов'язань, сплата яких передбачена договорами, за грошовими зобов'язаннями суб'єктів господарювання, що виникли у період з 24 лютого 2022 року по 1 вересня 2024 року, за якими боржниками є учасники ринку електричної енергії;
-рішення Господарського суду міста Києва від 14.05.2025 у справі №910/690/25, яким з Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго", тобто з позивача у даній справі, на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" було стягнуто основну заборгованість, компенсаційні нарахування та судовий збір у загальній сумі 50666259,67 грн та одночасно за клопотанням Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" відстрочено останньому виконання цього рішення до 14.05.2026.
Вищенаведені обставини відтермінування виконання судових рішень у справах №910/20030/23 та №910/690/25 про стягнення на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" значних сум грошових коштів, за рахунок яких могла бути погашена заборгованість, стягнута рішенням Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 у справі №915/688/25, перешкоджають відповідачеві станом на теперішній час виконати судове рішення у цій справі. Водночас, враховуючи, що виконання судових рішень, якими на користь відповідача присуджено значні суми грошових коштів, лише відтерміновано у часі, але не скасовано, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що після настання строків їх виконання відповідач матиме реальну можливість спрямувати отримані кошти на виконання рішення у даній справі, що підтверджує обґрунтованість обраного судом першої інстанції підходу.
Більше того, у правовідносинах між сторонами фактично має місце взаємна заборгованість, при цьому виконання судового рішення на користь відповідача в іншій справі було відстрочене, зокрема, за ініціативою позивача у даній справі. Відтак надання відповідачеві відстрочення виконання судового рішення у цій справі узгоджується з принципом рівності сторін та сприяє забезпеченню справедливого балансу їх інтересів. Натомість непослідовною є поведінка апелянта, який відстрочив виконання судового рішення у справі №910/690/25 щодо стягнення коштів на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" до 14.05.2026, але водночас заперечує проти відстрочення відповідачеві виконання судового рішення у цій справі до 30.06.2026. Надання позивачеві можливості користуватися відстроченням виконання судового рішення у справі про стягнення коштів на користь відповідача з одночасним запереченням проти аналогічного процесуального механізму у даній справі призвело б до виникнення очевидної диспропорції у становищі сторін та створило б передумови для односторонньої процесуальної переваги, що суперечить засадам справедливості та рівності учасників судового процесу.
За таких обставин, надання відстрочення виконання судового рішення дозволить відповідачеві отримати дохід, який в подальшому спрямувати на погашення заборгованості перед позивачем, що відповідає інтересам обох сторін.
Інститут відстрочення виконання судового рішення спрямований не на звільнення боржника від виконання зобов'язання, а на забезпечення його реального виконання у спосіб, який не призведе до непропорційного втручання у господарську діяльність боржника та водночас не нівелює права стягувача. Такий підхід узгоджується із принципом пропорційності як складовою верховенства права, який вимагає досягнення справедливого балансу між конкуруючими інтересами сторін.
Відстрочення виконання рішення жодним чином не зменшує суму грошових коштів, яка має бути сплачена боржником на виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 у справі №915/688/25, натомість таке відстрочення забезпечить реальне виконання останнім цього рішення без накопичення боргів з заробітної плати, тобто дозволить досягти мети виконання судового рішення з дотриманням балансу інтересів обох сторін (співмірності негативних наслідків для боржника з інтересом кредитора), тим більше, що тривалість відповідного відстрочення для стягувача не є надмірною та визначена з урахуванням дозволених процесуальним законом меж.
Негайне примусове виконання рішення за наявності встановлених у справі обставин може не лише ускладнити господарську діяльність відповідача, а й поставити під сумнів саму можливість повного виконання рішення у майбутньому. Натомість надання відстрочення створює умови для акумулювання відповідачем необхідних фінансових ресурсів та сприяє досягненню основної мети судового захисту - реального, а не формального виконання судового рішення.
Надання відстрочення виконання судового рішення має тимчасовий характер, не змінює обсягу зобов'язань боржника та не позбавляє стягувача права на отримання присуджених сум, а отже саме по собі не може розглядатися як порушення права на справедливий суд або ефективний судовий захист.
За таких обставин, враховуючи не подання позивачем до господарського суду жодного доказу на підтвердження погіршення його фінансового стану (відповідно до останнього наданого позивачем звіту про фінансові результати за І півріччя 2025 року підприємство позивача має прибуток у розмірі 334917 тис.грн та не має збитку), виникнення ускладнень у здійсненні його діяльності чи завдання останньому збитків в результаті відстрочення виконання судового рішення у даній справі, а також з огляду на суспільну значимість діяльності Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія", яке відповідає за стабільне постачання електричної енергії з урахуванням вчинення агресором активних дій щодо знищення енергосистеми України, беручи до уваги те, що прибутковість підприємства відповідача безпосередньо залежить від своєчасності та повноти надходжень грошових коштів від споживачів, основною категорією яких є населення, а також з огляду на збитковість господарської діяльності відповідача протягом останніх періодів, яка підтверджується наявною у матеріалах справи фінансовою звітністю (відповідно до останнього наданого відповідачем звіту про фінансові результати за 9 місяців 2025 року збиток підприємства становить 17488 тис.грн), що, у свою чергу, на теперішній час спричиняє істотні труднощі у виконанні судового рішення у даній справі, колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду вважає, що суд першої інстанції, користуючись правом, наданим положеннями чинного законодавства, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для часткового задоволення заяви Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" №03-07/1823 від 12.12.2025 (вх.№17699/25 від 12.12.2025) та відстрочення виконання рішення Господарського суду Миколаївської області від 24.11.2025 у справі №915/688/25 на строк до 30.06.2026, що є адекватним проявом балансу між інтересами кредитора і боржника та узгоджується з нормами законодавства, яке регулює порядок виконання судових рішень, у тому числі і можливість відстрочення їх виконання, що належить до дискреційних повноважень суду.
Доводи скаржника про відсутність належних доказів на підтвердження того, що боржник знаходиться у важкому фінансово-економічному становищі, колегією суддів не приймаються до уваги, оскільки висновки суду першої інстанції про майновий стан Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" та існування виняткових негативних обставин обґрунтовані доказами, наявними у матеріалах справи.
Твердження апелянта щодо вини відповідача у виникненні даного спору апеляційний господарський суд вважає необґрунтованими, оскільки сама по собі наявність вини Товариства з обмеженою відповідальністю "Миколаївська електропостачальна компанія" у виникненні спору в силу вимог чинного процесуального законодавства жодним чином не унеможливлює застосування інституту відстрочення виконання судового рішення, адже не спростовує доведеність заявником існування обставин, що станом на теперішній час істотно ускладнюють виконання судового рішення у цій справі.
Водночас надання такого відстрочення не заблокує роботу підприємства відповідача та дозволить останньому у майбутньому отримати дохід, який в подальшому спрямувати на погашення заборгованості перед Приватним акціонерним товариством "Національна енергетична компанія "Укренерго", при цьому Господарським судом Миколаївської області при постановленні оскаржуваної ухвали було правомірно враховано як можливі негативні наслідки для боржника при виконанні рішення у встановлений строк, так і такі ж наслідки для стягувача при затримці виконання рішення, у зв'язку з чим визначено межі виправданої затримки виконання рішення суду до 30.06.2026, а не на рік, як просив відповідач.
Визначення періоду відстрочення (розстрочення) виконання рішення суду належить до дискреційних повноважень суду. Дискреційне повноваження суду може полягати у виборі діяти чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким (постанова Верховного Суду від 13.11.2024 у справі №926/4693/23).
Надання відстрочення виконання судового рішення належить до дискреційних повноважень суду, реалізація яких передбачає оцінку конкретних обставин справи з урахуванням принципів розумності, справедливості та пропорційності. Втручання суду апеляційної інстанції у таку дискрецію можливе лише у разі її очевидно неправильного застосування або порушення балансу інтересів сторін, чого у даному випадку не встановлено.
З огляду на те, що питання відстрочення виконання рішення належить до дискреційних повноважень суду, який, у свою чергу, навів належні та достатні підстави в обґрунтування свого висновку про відстрочення виконання рішення суду у цій справі до 30.06.2026, і в даному випадку не вбачається, що суд першої інстанції використав свої повноваження з порушенням вимог чинного законодавства або з недотриманням "справедливого балансу" між сторонами, а доводи скаржника стосовно порушення Господарським судом Миколаївської області норм права при постановленні оскаржуваної ухвали від 26.12.2025 у справі №915/688/25 не знайшли свого підтвердження, підстав для скасування зазначеного судового акта колегія суддів не вбачає.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги відповідно до вимог статті 129 Господарського процесуального кодексу України покладаються на скаржника.
Керуючись статтями 129, 232, 233, 236, 240, 255, 269, 270, 271, 273, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Приватного акціонерного товариства "Національна енергетична компанія "Укренерго" залишити без задоволення, ухвалу Господарського суду Миколаївської області від 26.12.2025 про відстрочку виконання рішення у справі №915/688/25 - без змін.
Витрати зі сплати судового збору за подання апеляційної скарги покласти на Приватне акціонерне товариство "Національна енергетична компанія "Укренерго".
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і відповідно до приписів статті 287 Господарського процесуального кодексу України оскарженню не підлягає.
Повний текст постанови складено та підписано 19.03.2026.
Головуючий суддя С.В. Таран
Суддя К.В. Богатир
Суддя Л.В. Поліщук