Справа № 953/12486/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження №11-сс/818/141/26 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: арешт майна
17 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
-головуючого ОСОБА_2 ,
-суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
-за участі секретаря ОСОБА_5 ,
-представника власника майна - адвоката ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Харкові, в режимі відеоконференції, матеріали за апеляційною скаргою представника власника майна - адвоката ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 30 грудня 2025 року,-
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою слідчого судді задоволено клопотання прокурора Харківської обласної прокуратури про арешт майна у кримінальному провадженні №42025220000000134 від 28 травня 2025 року за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.332, ч.4 ст.191, ч.1 ст.114-1 КК України.
Накладено арешт шляхом заборони відчуження, розпорядження та користування на вилучене 24 грудня 2025 року під час проведення обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 , за адресою: АДРЕСА_1 , майно, а саме на:
-мобільний телефон Iphone AIR, чорного кольору, ІMEI 1 НОМЕР_1 , ІMEI 2 НОМЕР_2 ;
-грошові кошти загальною сумою 436 689 грн.
Прийняте рішення слідчий суддя мотивував тим, що тимчасово вилучене майно може бути доказом вчинення кримінального правопорушення, зберегло або може зберігати на собі сліди його вчинення, тобто відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України та, відповідно до ст. 91 КПК України, має важливе доказове значення в рамках цього кримінального провадження.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі, в редакції внесених доповнень, представник власника майна - адвокат ОСОБА_6 просить скасувати ухвалу слідчого судді, постановити нову ухвалу, якою відмовити у задоволенні клопотання прокурора про накладення арешту на грошові кошти в розмірі 436 689 грн.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що вилучені в ході обшуку грошові кошти належать ОСОБА_8 , який є батьком особи у якої проведено обшук ( ОСОБА_7 ), та через активні бойові дії і пошкодження власного будинку вимушено проживає разом із сином. Вилучені грошові кошти є життєвими накопиченнями ОСОБА_8 , отриманими завдяки високій пенсії та від підприємницької діяльності, також ОСОБА_8 була отримана виплата від держави за програмою «єВідновлення».
Наголошує, що вилучені грошові кошти не є речовими доказами у цьому кримінальному провадженні.
Зазначає, що відсутні будь-які дані на підтвердження того, що вилучені кошти були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди та містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження.
Вказує, що стороною обвинувачення не зазначено яке саме значення грошові кошти мають для досудового розслідування.
Наголошує, що під час проведення обшуку були вилучені речі, на вилучення яких слідчий суддя дозволу не надавав, а саме грошові кошти у розмірі 436 689 грн.
Вважає, що клопотання про арешт майна було подане прокурором з порушенням строку, встановленого ч.5 ст.171 КПК України.
Зазначає, що представнику власника майна на момент подання апеляційної скарги не було надано доступу до матеріалів справи.
Позиції учасників апеляційного провадження
У судовому засіданні представник власника майна підтримав апеляційну скаргу та просив її задовольнити.
Власник майна та прокурор, будучи належним чином повідомленими про дату, час і місце проведення судового засідання, не з'явились, заяв чи клопотань про відкладення судового засідання не надали.
Тому апеляційний розгляд проведено за їх відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власника майна, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч.1 ст. 98 КПК України, речовими доказами є матеріальні об'єкти, які були знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегли на собі його сліди або містять інші відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, в тому числі предмети, що були об'єктом кримінально протиправних дій, гроші, цінності та інші речі, набуті кримінально протиправним шляхом або отримані юридичною особою внаслідок вчинення кримінального правопорушення.
Згідно ч.2 ст.170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення:
1) збереження речових доказів;
2) спеціальної конфіскації;
3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи;
4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Згідно до ч.2 ст.173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати:
1) правову підставу для арешту майна;
2) можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3) наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
3-1) можливість спеціальної конфіскації майна (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 цього Кодексу);
4) розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 цього Кодексу);
5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження;
6) наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
Як вбачається з ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
З матеріалів судового провадження вбачається, що ГУНП в Харківській області здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні №42025220000000134 від 28 травня 2025 року за ч. 3 ст. 332, ч. 4 ст. 191, ч. 1 ст. 114-1 КК України.
17 грудня 2025 року постановлено ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова про задоволення клопотання старшого слідчого відділу СУ ГУНП в Харківській області про надання дозволу на обшук квартири за місцем мешкання ОСОБА_7 за адресою: АДРЕСА_1 (а.с. 6-7).
24 грудня 2025 року на підставі зазначеної вище ухвали проведено обшук у квартирі за адресою: АДРЕСА_1 , за результатами якого виявлено та вилучено:
1)мобільний телефон Iphone AIR, чорного кольору, ІMEI 1 НОМЕР_1 , ІMEI 2 НОМЕР_2 ;
2)грошові кошти загальною сумою 436 689 грн (а.с. 8-14).
24 грудня 2025 року постановою старшого слідчого СУ ГУНП в Харківській області вказані предмети, речі визнано речовими доказами у даному кримінальному провадженні (а.с.16).
У клопотанні про арешт майна прокурор зазначив, що вилучені речі відповідають ч.1 ст.98 КПК України, а саме - речовим доказам, тобто можуть бути використані як доказ факти чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження в сукупності з іншими доказами. Метою арешту вилучених речей є забезпечення збереження їх як речових доказів (а.с. 1-2).
Задовольнивши клопотання, слідчий суддя дійшов висновку, що тимчасово вилучене майно, на яке прокурор просить накласти арешт, може бути доказом вчинення кримінального правопорушення, зберегло або може зберігати на собі сліди його вчинення, тобто відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України. Отже відповідно до ст. 91 КПК України вказане майно, на яке прокурор просить накласти арешт, має доказове значення в рамках цього кримінального провадження.
З матеріалів вбачається, що є достатні підстави вважати, що майно, вказане в клопотанні, відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України, а посилання представника власника про зворотне є безпідставними.
Окрім того, арешт майна є заходом забезпечення кримінального провадження.
Згідно зі ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати, окрім іншого, правову підставу для арешту майна та можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні у разі арешту майна з підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170 КПК України.
При розгляді клопотання про арешт майна, слідчим суддею дотримані вимоги ч. ч. 2, 4 ст. 173 КПК України та ст. 172 КПК України, зміст ухвали слідчого судді в цілому відповідає вимогам ч. 5 ст. 173 КПК України.
Мотиви прийнятого рішення слідчим суддею викладені в мотивувальній частині ухвали, з чим погоджується і апеляційний суд.
Відповідно до порядку, передбаченого ст. 174 КПК України, арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
Європейський суд з прав людини, неодноразово підкреслював, що в разі, коли держави вважають за потрібне вдаватися до таких заходів, як обшуки з метою отримання доказів вчинення протиправних діянь, вилучення майна або арешт майна, Суд оцінюватиме, чи були підстави, наведені для виправдання таких заходів, відповідними та достатніми, і чи було дотримано принцип пропорційності, а також, зокрема, чи були у справі також інші докази на той час вчинення протиправних діянь та на рішення ЄСПЛ у справі «Новоселецький проти України» (Заява №47148/99, рішення від 22.02.2005, остаточне рішення від 22.05.2005) Європейський суд з прав людини вказує, що у кожній справі, в якій йде мова про порушення вищезгаданого права (володіння своїм майном), суд повинен перевірити дії чи бездіяльність держави з огляду на дотримання балансу між потребами загальної суспільної потреби та потребами збереження фундаментальних прав особи, особливо враховуючи те, що заінтересована особа не повинна нести непропорційний та непомірний тягар.
Відповідно до пунктів 69, 73 рішення Європейського суду з прав людини від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden) будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити "справедливий баланс" між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар.
Щодо посилання представника власника майна в апеляційній скарзі про те, що вилучені в ході обшуку грошові кошти належать ОСОБА_8 , який є батьком ОСОБА_7 - особи у якої проведено обшук, колегія суддів погоджується з висновком слідчого судді про те, що вилучене майно за адресою проживання ОСОБА_7 визнано речовими доказами, та підлягає арешту, незалежно від того належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, для запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховування) на певне майно, що перешкодить встановленню обставин кримінального провадження.
Доводи представника власника майна про те, що клопотання про арешт майна було подане прокурором з порушенням 48-годинного строку, встановленого ч.5 ст.171 КПК України, спростовуються матеріалами кримінального провадження, відповідно до яких обшук було проведено 24 грудня 2025 року, а клопотання прокурора про арешт майна направлено до Київського районного суду м. Харкова засобами поштового зв'язку 26 грудня 2025 року (а.с.18).
Посилання представника власника майна на те, що під час проведення обшуку були вилучені речі, на вилучення яких слідчий суддя дозволу не надавав, а саме грошові кошти у розмірі 436 689 грн., є необґрунтованими. Відповідно до ухвали слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 17 грудня 2025 року, було надано дозвіл на обшук квартири за адресою: АДРЕСА_1 , з метою виявлення та фіксації відомостей про обставини вчинення кримінального правопорушення, відшукання та вилучення засобів вчинення кримінального правопорушення, а саме - будь-яких матеріальних носіїв інформації (документів, оптичних дисків, флеш-накопичувачів, блокнотів, чорнових записів, комп'ютерної техніки, мобільних телефонів та іншого).
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає ухвалу слідчого судді обґрунтованою та належним чином мотивованою і підстав для її скасування, за доводами апеляційної скарги не вбачає.
Керуючись ст. ст.404, 405, 407, 418, 419, 423 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого судді Київського районного суду м. Харкова від 30 грудня 2025 року про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні №42025220000000134 від 28 травня 2025 року за ч.3 ст.332, ч.4 ст.191, ч.1 ст.114-1 КК України -залишити без змін, а апеляційну скаргу представника власника майна ОСОБА_8 - адвоката ОСОБА_6 - без задоволення.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий
Судді