Справа №953/4097/22 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/948/26
Категорія: ч.2 ст.28 ч.1 ст.347, ч.1 ст.14 ч.2 ст.28 ст.348,
ч.2 ст.28 ч.2 ст.194, ч.2 ст.348 КК України КК України
17 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря ОСОБА_5 ,
захисника ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Харкові, в режимі відеоконференції, провадження за апеляційними скаргами захисника ОСОБА_6 та обвинуваченого ОСОБА_7 на ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2026 року, -
Зміст оскаржуваного судового рішення суду першої інстанції
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора та продовжено строк запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_7 , 1984 року народження, на 60 днів, тобто до 25 квітня 2026 року, без визначення розміру застави.
Вимоги апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
В апеляційній скарзі захисник ОСОБА_6 просить ухвалу суду скасувати та обрати ОСОБА_7 інший запобіжний захід, не пов'язаний із триманням під вартою, або визначити розмір застави.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на те, що прокурором не доведено існування ризиків, передбачених п.п. 1,3,5 ч.1 ст.177 КПК України, фактично єдиною підставою для прийняття оскаржуваної ухвали стала тяжкість надуманого обвинувачення ОСОБА_7 у вчиненні особливо тяжких злочинів. Зазначає, що прокурором не аргументовано, що вказані ризики досі існують.
Наголошує, що обвинувачення, пред'явлене ОСОБА_7 , є необґрунтованим, а надані стороною обвинувачення докази, досліджені під час судового розгляду, не тільки не доводять вину обвинуваченого, а навпаки, спростовують її. Вказує, що судом не враховано дані, які свідчать про недоведеність причетності ОСОБА_7 до вчинення інкримінованих йому злочинів.
Вважає, що суд першої інстанції не перевірив можливість застосування більш м'якого запобіжного заходу.
В апеляційній скарзі обвинувачений ОСОБА_7 просить ухвалу суду скасувати та змінити запобіжний захід із триманням під вартою на будь-який інший, або визначити розмір застави.
В обґрунтування апеляційної скарги посилається на порушення його прав на захист, а також порушення норм ч.2 ст.318 КПК України.
Вказує, що за його зверненнями суд першої інстанції не мав законних підстав розпочинати судовий розгляд.
Наголошує, що на даний час невідомо місце перебування потерпілих.
Позиції учасників апеляційного провадження
В судовому засіданні захисник та обвинувачений підтримали апеляційні скарги та просили їх задовольнити.
Прокурор, будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового розгляду, в судове засіданняне з'явився, подав клопотання про розгляд апеляційних скарг без його участі.
Тому апеляційний розгляд проведено за його відсутності.
Мотиви суду апеляційної інстанції
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення захисника, обвинуваченого, колегія суддів вважає, що апеляційні скарги задоволенню не підлягають.
Відповідно до вимог ст.177 КПК України метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується.
Підставою застосування запобіжного заходу є наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, а також наявність ризиків, які дають достатні підстави слідчому судді, суду вважати, що підозрюваний, обвинувачений, засуджений може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України.
Згідно ст.178 КПК України при вирішенні питання про обрання запобіжного заходу, крім наявності ризиків, зазначених у ст. 177 КПК України, слідчий суддя, суд на підставі наданих сторонами кримінального провадження матеріалів зобов'язаний оцінити в сукупності всі обставини, у тому числі:
1) вагомість наявних доказів про вчинення підозрюваним, обвинуваченим кримінального правопорушення;
2) тяжкість покарання, що загрожує відповідній особі у разі визнання підозрюваного, обвинуваченого винуватим у кримінальному правопорушенні, у вчиненні якого він підозрюється, обвинувачується;
3) вік та стан здоров'я підозрюваного, обвинуваченого;
4) міцність соціальних зв'язків підозрюваного, обвинуваченого в місці його постійного проживання, у тому числі наявність в нього родини й утриманців;
5) наявність у підозрюваного, обвинуваченого постійного місця роботи або навчання;
6) репутацію підозрюваного, обвинуваченого;
7) майновий стан підозрюваного, обвинуваченого;
8) наявність судимостей у підозрюваного, обвинуваченого;
9) дотримання підозрюваним, обвинуваченим умов застосованих запобіжних заходів, якщо вони застосовувалися до нього раніше;
10) наявність повідомлення особі про підозру у вчиненні іншого кримінального правопорушення;
11) розмір майнової шкоди, у завданні якої підозрюється, обвинувачується особа, або розмір доходу, в отриманні якого внаслідок вчинення кримінального правопорушення підозрюється, обвинувачується особа, а також вагомість наявних доказів, якими обґрунтовуються відповідні обставини;
12) ризик продовження чи повторення протиправної поведінки, зокрема ризик летальності, що його створює підозрюваний, обвинувачений, у тому числі у зв'язку з його доступом до зброї.
Під час апеляційного розгляду, колегією суддів встановлено, що рішення суду першої інстанції є обґрунтованим та постановлено з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, щодо продовження існування ризиків передбачених ст.177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду або незаконно впливати на інших учасників провадження, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Так, ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.2 ст.28 ч.1 ст.347 КК України, тяжкого злочину, передбаченого ч.2 ст.28 ч.2 ст.194 КК України та особливо тяжкого злочину, передбаченого ч.1 ст.14 ч.2 ст.28 ст.348, ч.2 ст.28 ст.348 КК України, за які може бути призначено покарання у виді позбавлення волі строком до 15 років або довічне позбавлення волі, на що обґрунтовано послався суд першої інстанції у своєму рішенні.
Поряд з цим, у розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
З урахуванням фактичних обставин кримінального провадження, а саме того, що ОСОБА_7 обвинувачується, у тому числі, в умисному знищенні чужого майна, вчиненому шляхом підпалу, що заподіяло шкоду в особливо великих розмірах, а також у готуванні до посягання на життя працівника правоохоронного органу, у зв'язку з виконанням цим працівником службових обов'язків, вчинених за попередньою змовою групою осіб, - на думку колегії суддів, у цьому кримінальному провадженні наявний суспільний інтерес, який полягає у необхідності захисту високих стандартів охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності таких дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
За таких обставин, посилання сторони захисту на недоведеності існування ризиків, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки існування ризиків, в тому числі і втечі від правоохоронних органів та суду, об'єктивно вбачається з відомостей, що є наявними у кримінальному провадженні.
Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про наявність ризику переховування від суду, враховуючи особу обвинуваченого, відсутність міцних соціальних зв'язків (обвинувачений неодружений, має малолітню дитину, яка перебуває на утриманні матері), непрацевлаштований, а також враховуючи суворість можливого покарання.
У свою чергу, ризик вчинення іншого кримінального правопорушення також є актуальним на даний час, зважаючи на кримінальні правопорушення, які інкримінуються ОСОБА_7 та кількість епізодів, вчинених у різний час.
Разом з цим, колегія суддів звертає увагу захисника на те, що судом першої інстанції при вирішенні питання про продовження строку запобіжного заходу відносно ОСОБА_7 , були встановлені ризики, передбачені п.п. 1,5 ч.1 ст.177 КПК України, а ризик незаконного впливу на свідків та потерпілих, які вже були допитані, в даному кримінальному провадженні був виключений. А отже доводи захисника, про спростування цього ризику є недоречним.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про існування у даному кримінальному провадженні ризиків, передбачених п.п. 1,5 ч.1 ст.177 КПК України.
Посилання захисника в апеляційній скарзі на те, що обвинувачення, пред'явлене ОСОБА_7 , є необґрунтованим, а докази, досліджені під час судового розгляду, не тільки не доводять вину обвинуваченого, а навпаки, спростовують її, є безпідставним, оскільки аналіз та оцінка доказів не входить до повноважень суду першої інстанції та суду апеляційної інстанції під час вирішення питання про обрання чи продовження запобіжного заходу, та може бути предметом безпосереднього дослідження в суді першої інстанції під час судового розгляду.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні відомості в матеріалах провадження та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення та дійшов обґрунтованого висновку про те, що ризики встановленні під час обрання запобіжного заходу на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких альтернативних запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим ОСОБА_7 його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
Щодо доводів обвинуваченого в апеляційній скарзі про порушення норм ч.1 ст.318 КПК України, про те, що суд першої інстанції не мав законних підстав розпочинати судовий розгляд, вчинення прокурором дій для затягування судового розгляду, колегія суддів вважає їх неспроможними, оскільки апеляційний розгляд в даному випадку обмежений рамками питання продовження строку дії запобіжного заходу щодо обвинуваченого.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою щодо ОСОБА_7 та відсутності підстав для скасування судового рішення за доводами апеляційних скарг захисника та обвинуваченого.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу Київського районного суду м. Харкова від 25 лютого 2026 року щодо ОСОБА_7 - залишити без змін, а апеляційні скарги захисника ОСОБА_6 , обвинуваченого ОСОБА_7 - без задоволення.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання передбачених ст.28 КПК України розумних строків судового розгляду.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та касаційному оскарженню не підлягає.
Головуючий:
Судді: