18 березня 2026 року м. Чернівці Справа № 727/11492/25
Чернівецький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Лисака І.Н.,
суддів: Литвинюк І.М., Перепелюк І.Б.,
за участю секретаря судового засідання: Сарган Ю.В.,
позивач: ОСОБА_1 ,
відповідач: ОСОБА_2 ,
при розгляді справи за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 23 грудня 2025 року, ухваленого під головуванням судді Масюк Л.О., дата складання повного тексту рішення не зазначена,
У вересні 2025 року позивач звернулася з позовом до ОСОБА_2 про стягнення аліментів, а згодом, подавши позовну заяву в новій редакції, просила стягнути з відповідача на свою користь на утримання неповнолітнього сина аліменти у розмірі 15 000 грн на місяць (а.с.1-4, 26-28).
Вказувала, що сторони перебували у зареєстрованому шлюбі, який в подальшому було розірвано на підставі рішення суду. Від шлюбу у них ІНФОРМАЦІЯ_1 народився син - ОСОБА_3 , який після розірвання шлюбу залишився проживати з нею та перебуває на її повному матеріальному утриманні.
Наголошувала, що сторони не дійшли згоди щодо розміру аліментів у позасудовий спосіб, а відповідач ухиляється від покладеного на нього обов'язку щодо утримання дитини, не забезпечує її матеріальні потреби, у зв'язку з чим вся відповідальність з приводу матеріального забезпечення, виховання, піклування та створення належних соціально-побутових умов, психічного й фізичного розвитку перейшла до позивачки.
Вказує, що витрати на дитину щомісячно полягають у відвідуванні сином ДНЗ, оренду житла, де вона з сином проживає, лікування, тощо.
Зазначала, що відповідач є здоровим та працездатним, на утриманні немає інших членів сім'ї, працює на СТО на посаді керуючого, має у власності автомобіль, а тому з посиланням на норми права, які регулюють спірні правовідносини, просила позовні вимоги задовольнити, оскільки визначений нею Провадження №22-ц/822/414/26
розмір аліментів з урахуванням спільного обов'язку утримувати сина забезпечить його належний рівень розвитку.
Рішенням Кіцманського районного суду Чернівецької області від 23 грудня 2025 року позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , у розмірі по 3000 грн щомісячно до повноліття дитини, починаючи стягнення з 10.09.2025 року. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць звернуто до негайного виконання.
Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, посилаючись на неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права при його ухваленні позивач у своїй апеляційній скарзі просить вказане рішення суду змінити, стягнувши з відповідача на користь позивача аліменти на утримання сина в розмірі 15 000 грн.
Зазначає, що мотивуючи рішення про часткове задоволення позову з підстав не доведення позивачем можливості сплачувати відповідачем аліменти у запрошеному розмірі є необґрунтованим, оскільки сам відповідач не надав належних доказів свого матеріального стану, наявності чи відсутності доходів, як і факту перебування на його утриманні батька.
Вказує й на те, що на час подання апеляційної скарги є безробітною, а тому враховуючи викладені обставини вважає, що дитина потребує неабиякої участі батька в утриманні для гармонійного розвитку й задоволення базових повсякденних потреб сина.
На підставі наведеного просить апеляційну скаргу задовольнити.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 просить рішення суду залишити без змін, апеляційну скаргу без задоволення.
Зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду, а визначений до стягнення розмір аліментів відповідає інтересам дитини.
Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, обговоривши доводи апеляційної скарги та перевіривши матеріали справи в межах її обґрунтувань та заявлених в суді першої інстанції вимог приходить до наступних висновків.
Згідно з ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч.13 ст.7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Враховуючи викладене, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.
Під час розгляду справи в апеляційному порядку суд апеляційної інстанції керуючись ст.367 ЦПК України переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
На підставі ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
В силу ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Ухвалюючи рішення про часткове задоволення вимог позивача суд першої інстанції вказав, що керується інтересами дитини та виходячи з того, що позивачкою не доведено належними та допустимими доказами спроможності сплачувати відповідачем аліменти на її користь на утримання сина ОСОБА_3 в сумі 15 000 грн, вважав за необхідне стягнути такі в розмірі 3000 грн.
Зазначене рішення суду першої інстанції вказаним вимогам закону відповідає не в повній мірі.
Обставини справи щодо перебування сторін спору у шлюбі з 11.08. 2018 року, народження у ньому 11.06.2020 року сина ОСОБА_3 , розірвання шлюбу на підставі рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 03.04.2025 року (справа №718/561/25), проживання сина разом із позивачкою, - сторонами визнається та не спростовується (а.с.5-13).
У відповідності до довідки №109 ПП «Буковина Трек» від 08.09.2025 року ОСОБА_1 працює на підприємстві на посаді менеджера з постачання (а.с.19).
ОСОБА_5 відвідує заклад дошкільної освіти №33 «Щаслива малеча» з 31.08.2022 року (а.с.20).
Відповідачем у відзиві на позовну заяву заперечувалася можливість сплати 15 000 грн, на що було надано наступні письмові докази: свідоцтво про народження ОСОБА_2 , де батьком зазначено ОСОБА_6 ; витяг з рішення експертної команди з оцінювання повсякденного функціонування особи №69/25/1344/В від 30.06.2025 року, з якого вбачається, що ОСОБА_6 встановлено інвалідність І групи Б з 01.02.2025 року; відомості з пенсійного фонду щодо суми заробітку ОСОБА_2 за період з 2010 року по 2020 рік; платіжні інструкції про сплату коштів на ЗДО №33 (а.с.43-61).
З доданої до апеляційної скарги довідки Чернівецького обласного центру зайнятості вбачається, що ОСОБА_1 з 23.10.2025 року по 09.11.2025 року отримує допомогу по безробіттю (а.с.91).
Так, Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі №562/1686/18 наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності.
Відповідно до ч.1, 2 ст.27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789XII (78912) та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Згідно з ч.1 ст.8 ЗУ «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», Заява №31111/04, §54). Частиною 2 ст.51 Конституції України та ст.180 СК України встановлено, що батьки зобов'язані утримувати дітей до їх повноліття.
В силу положень ст.141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до ст.180 СК України батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Згідно зі статтею 181 СК України способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі.
За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Таким чином, законодавець чітко визначив, по-перше, що аліменти стягуються або у частці, або у твердій грошовій сумі. По-друге, правом вибору виду аліментів (частка чи грошова сума) наділений той з батьків, з ким проживає дитини.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту її інтересів, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Відповідно до статті 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров'я та матеріальне становище дитини; стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний гарантований розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку (доходу).
Відповідно до ст. 7 ЗУ «Про Державний бюджет України на 2025 рік» з 1 січня 2025 року прожитковий мінімум для дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень.
Пленум Верховного Суду України у пункті 17 постанови №3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» роз'яснив, що вирішуючи питання стосовно розміру аліментів, суд повинен враховувати: стан здоров'я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність у нього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у частині другій статті 182 СК України. Що ж до максимального розміру аліментів, які стягуються з боржника, то відповідно до частини третьої статті 70 Закону України «Про виконавче провадження» він не повинен перевищувати 50 відсотків заробітної плати цієї особи.
Статтями 183, 184 СК України встановлено, що за рішенням суду розмір аліментів визначається у частці від доходу її матері, батька і (або) у твердій грошовій сумі.
Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
СК України передбачено принцип рівності прав та обов'язків батьків: брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
Так, позивач, пред'являючи вимогу про стягнення із відповідача на свою користь аліменти на утримання сина у розмірі 15000 грн, не надала суду доказів свого майнового стану, а тільки вказала, що на час подачі позову працювала, її заробітна плата становила 25000 грн, на які, крім іншого, вона утримувала дитину та винаймала житло, а також стверджувала, що останній працює на СТО, має у власності автомобіль, проте не довела, що ОСОБА_2 має дохід чи будь-яке нерухоме майно, що дозволить йому сплачувати аліменти саме у розмірі 15000 грн.
Відповідач, у свою чергу, заперечуючи проти позову вказував, що готовий сплачувати 2500 грн, оскільки не має можливості сплачувати такі в більшому розмірі, в обґрунтування чого вказав, що має на утриманні хворого батька, однак не довів зазначене належними та допустимими доказами, крім того, не спростував доводи з приводу того, що працює на СТО та не надав суду свого майнового стану як на час розгляду справи в суді першої інстанції, так і в суді апеляційної інстанції, лише обмежився періодом до 2020 року, що не стосується предмета доказування і свідчить про недобросовісність використання права на заперечення щодо вимог та у сприянні суду в об'єктивному розгляді.
Задовольняючи частково позов та стягуючи із відповідача на користь позивача аліменти на утримання доньки у розмірі 3000 грн суд, окрім загальних фраз, жодним чином не обґрунтував такий розмір аліментів.
Позивач, запрошуючи до стягнення 15000 грн, не зазначила та не довела, що саме в такому розмірі та можливо більшому витрачає кошти на сина, на що саме йдуть кошти, яким саме є необхідний рівень для мінімального забезпечення спільної дитини, щоб можна було орієнтуватися на розмір аліментів, необхідний для стягнення із відповідача, враховуючи той принцип, що брати участь у матеріальних витратах зобов'язані обоє з батьків, незалежно від того, з ким із них проживає дитина.
Суд апеляційної інстанції, здійснюючи перегляд оскаржуваного рішення, враховує доводи апелянта з приводу відсутності у такому мотивів визначення аліментів у розмірі 3000 грн та наголошує, що відповідач є молодим за віком, здоровим, працездатним чоловіком (протилежного матеріали справи не містять, відповідачем доказів на спростування наведеного не надано), належним чином не виконав свій обов'язок щодо доведення свого майнового стану, недобросовісно віднісся до розгляду справи яка стосується в тому числі і його інтересу, не подав відомостей про наявність/відсутність роботи, а тому доводи відзиву відповідача не сприймаються як твердження, що в нього відсутній постійний дохід, він перебуває у складному матеріальному становищі, оскільки такий не позбавлений можливості працевлаштуватися, а тому такий його добровільний вибір не повинен впливати на гармонійний розвиток та належне забезпечення його власного сина.
Колегія суддів ураховує, що Верховний Суд у постанові від 23 грудня 2019 року у справі №344/10971/16-ц дійшов висновку, що факт відсутності у батька чи матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не фігурує в переліку обставин, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів. Ця обставина не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини.
При цьому, колегія суддів наголошує, що інтереси дитини превалюють над майновим становищем платника аліментів. Зазначене відповідає висновкам Верховного Суду, які викладені у постанові від 16 червня 2021 року, справа №643/11949/19.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку, та саме на батьків покладено відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України та забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Аліменти на утримання дитини є гарантією виконання кожним з батьків свого обов'язку забезпечувати дитину/дітей, надавати їй/їм можливість на користування всіма благами соціального забезпечення, належним харчуванням, житлом, розвагами, надати захист і піклування, які необхідні для її/їх благополуччя. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини, а тому отримання аліментів в більшому розмірі ніж прожитковий мінімум на дитину відповідного віку не заборонено законом та буде відповідатиме якнайкращим інтересам дітей.
Отримувати підвищений мінімальний розмір аліментів - це безумовне право, визначене законом, яке захищається в судовому порядку саме в інтересах дитини.
Суд апеляційної інстанції також відмічає, що виховування дитини/дітей одним із батьків, коли інший проживає окремо, створює додаткове навантаження по догляду та вихованню дитини/дітей, у зв'язку з чим певним чином з'являється дисбаланс між зусиллями, які мають прикладати обоє батьків для розвитку дитини/дітей, таким чином, що тягар здебільшого лягає лише на одного з батьків - у цьому випадку на матір, що є підставою для відступу від рівності мінімального розміру половини прожиткового мінімуму на дитину відповідного віку в бік збільшення розміру стягнення розміру аліментів з батька дитини (відповідача у справі).
За таких обставин у колегії суддів відсутні підстави вважати, що визначений судом першої інстанції розмір аліментів 3000 грн є достатнім для забезпечення утримання та гармонійного розвитку неповнолітньої дитини ОСОБА_3 , відтак, рішення суду першої інстанції про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на утримання неповнолітнього сина у вказаному розмірі не може вважатися обґрунтованим та таким, що відповідає інтересам дитини, а тому останнє підлягає зміні, а розмір стягнутих аліментів збільшенню з 3000 грн до 4000 грн, наближеними до необхідного й достатнього для забезпечення гармонійного розвитку дитини та її достойного рівня життя, й буде відповідати вимогам статті 182 СК України та статті 27 Конвенції про права дитини.
Разом із тим, апеляційний суд вважає за необхідне роз'яснити сторонам, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом (стаття 192 СК України).
Також, позивач у разі необхідності, не позбавлена права звернутися до відповідача з позовом про стягнення додаткових витрат на дитину.
Відповідно до частини 1 статті 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин справи, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Щодо розподілу судових витрат.
У відповідності до ч.13 ст.141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Якщо сторону, на користь якої ухвалено рішення, звільнено від сплати судових витрат, з другої сторони стягуються судові витрати на користь осіб, які їх понесли, пропорційно до задоволеної чи відхиленої частини вимог, а інша частина компенсується за рахунок держави у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (ч.6 ст.141 ЦПК України).
Оскільки апеляційним судом за наслідками перегляду апеляційної скарги позивача рішення суду першої інстанції в частині визначення розміру аліментів змінено то і зміні підлягає рішення в частині вирішення питання розподілу судових витрат.
Між тим, під час вирішення питання щодо розподілу судового збору між сторонами на підставі ч.1 ст.141 ЦПК України, апеляційний суд ураховує, що за результатом апеляційного перегляду рішення суду першої інстанції змінено, з відповідача на користь позивача стягнуто аліменти у розмірі 4000 грн, що становить 26,67 % від заявлених позовних вимог.
У зв'язку з тим, що позивач звільнена від сплати судового збору, з відповідача на користь держави належить стягнути судовий збір за подання позову у розмірі 323,03 грн та за подання апеляційної скарги у розмірі 484,54 грн, що всього становить 807,57 грн.
Керуючись ст.ст.368, 374, 376, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд,
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Кіцманського районного суду Чернівецької області від 23 грудня 2025 року змінити, визначивши до стягнення з ОСОБА_2 аліменти на користь ОСОБА_1 в розмірі 4000 грн на утримання дитини.
В решті рішення суду залишити без змін.
Здійснити перерозподіл судових витрат.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судові витрати в розмірі 807,57 грн.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків встановлених ч.3 ст.389 ЦПК України.
Суддя-доповідач І.Н. Лисак
Судді: І.М. Литвинюк
І.Б. Перепелюк