Справа № 642/566/25 Головуючий 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження апел.суду №11-кп/818/962/26 Доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 5 ст. 407, ч. 4 ст. 185 КК України
18 березня 2026 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
обвинуваченого - ОСОБА_6 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції в залі суду м. Харкова матеріали за апеляційною скаргою обвинуваченого ОСОБА_6 на ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2026 року про продовження строку тримання під вартою обвинуваченому ОСОБА_6 у кримінальному провадженні, внесеному до ЄРДР за № 12025221220001290 від 20.10.2025 за частиною 5 статті 407, частиною 4 статті 185 КК України, -
Ухвалою Холодногірського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2026 року клопотання прокурора про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 - задоволено, продовжено ОСОБА_6 строк тримання під вартою в умовах ДУ «Харківський слідчий ізолятор» на 60 днів, а саме до 23.04.2026 включно. Залишено без змін визначений ухвалою слідчого судді Холодногірського районного суду м.Харкова від 28.01.2026 року розмір застави, як альтернативного запобіжного заходу, у розмірі 80 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, тобто в сумі 266 240 (двісті шістдесят шість тисяч двісті сорок) грн. При внесенні визначеної суми застави, ОСОБА_6 підлягає звільненню з-під варти, з покладенням обов'язків: прибувати до суду за першою вимогою; не відлучатися з постійного місця проживання без дозволу прокурора або суду; повідомляти суд про зміну свого місця проживання та/або місця роботи; здати на зберігання до відповідних органів державної влади свій паспорт (паспорти) для виїзду за кордон, інші документи, що дають право на виїзд з України і в'їзд в Україну; утримуватися від спілкування зі свідками, понятими, експертами.
Не погоджуючись із ухвалою суду, обвинувачений подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду про продовження строку тримання під вартою, застосувати до нього запобіжний захід у вигляді цілодобового домашнього арешту за місцем проживання із покладенням процесуальних обов'язків. В обгрунтування апеляційних вимог обвинувачений зазначає, що прокурором не доведено всіх ризиків, передбачених статтею 177 КПК України. Вказує, що суд в ухвалі навів лише припущення, без зазначення конкретних доказів, судом не обгрунтовано, у зв'язку із чим, запобіжний захід у вигляді домашнього арешту є недостатнім. Судом не надано оцінки особі обвинуваченого, його соціальним зв'язкам, наявності місця проживання, можливість забезпечення належної поведінки без ізоляції від суспільства.
Заслухавши суддю - доповідача, пояснення обвинуваченого, який підтримав апеляційну скаргу, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів не встановила підстав для задоволення апеляційної скарги.
Перевіряючи обгрунтованість ухвали суду про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, апеляційний суд виходить з наступного.
Статтею 199 КПК України передбачено порядок продовження строку тримання під вартою.
Відповідно до частини 1 статті 183 КПК України тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченими статтею 177 цього Кодексу.
Згідно із статтею 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання підозрюваним, обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобігання спробам:
1) переховуватися від органів досудового розслідування та/або суду;
2) знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення;
3) незаконно впливати на потерпілого, свідка, іншого підозрюваного, обвинуваченого, експерта, спеціаліста у цьому ж кримінальному провадженні;
4) перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином;
5) вчинити інше кримінальне правопорушення чи продовжити кримінальне правопорушення, у якому підозрюється, обвинувачується. Розглядаючи клопотання про продовження строку тримання під вартою для прийняття законного і обґрунтованого рішення, слідчий суддя, суд, відповідно до статті 178 КПК України та практики Європейського суду з прав людини, повинен враховувати тяжкість кримінального правопорушення, у вчиненні якого обвинувачується особа та особисті обставини життя особи, які можуть свідчити на користь збільшення (зменшення) ризику переховуватися від правосуддя чи інших способів неналежної процесуальної поведінки.
Задовольняючи клопотання прокурора про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 суд першої інстанції врахував тяжкість скоєних кримінальних правопорушень, дані про особу обвинуваченого, та дійшов небезпідставного висновку, що ризики вчинення обвинуваченим дій, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України не зменшилися, продовжують існувати, та вважав, що застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу недостатнє для запобігання вказаним ризикам, з чим погоджується апеляційний суд.
При цьому, суд першої інстанції залишив раніше визначений ухвалою слідчого судді Холодногірського районного суду м. Харкова від 28.01.2026 року розмір застави - 80 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Колегія суддів вважає оскаржуване судове рішення обґрунтованим та вмотивованим, мотиви прийнятого рішення є такими, що відповідають вимогам статей 193-194, 196, 199 КПК України, пунктів 3, 4 статті 5 Конвенції про захист прав людини та практиці Європейського суду з прав людини, згідно з якими обмеження права особи на свободу і особисту недоторканість можливе лише в передбачених законом випадках за встановленою процедурою.
Суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є релевантною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, незаконно впливати на учасників кримінального провадження, вчинити інше кримінальне правопорушення, колегія суддів бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення кримінальних правопорушень, може вдатися до відповідних дій. Висновки суду першої інстанції щодо продовження існування ризиків, передбачених пунктами 1, 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України є мотивованими, враховуючи зміст пред'явленого ОСОБА_6 обвинувачення у вчиненні двох тяжких злочинів. Крім того, суд апеляційної інстанції враховує, що відповідно до інформації, зазначеної у клопотанні прокурора про продовження ОСОБА_6 строку тримання під вартою, останній раніше неодноразово притягався до кримінальної відповідальності, востаннє - 31.10.2023 був засуджений Дзержинським районним судом м. Харкова за частиною 2 статті 309, на підставі частини 4 статті 70, частини 1 статті 71 КК України, до покарання у виді позбавлення волі строком на 5 років 3 місяці та 30.08.2024 ОСОБА_6 був звільнений з Диканівської виправної колонії Харківської області (№12) умовно-достроково, згідно ухвали Червонозаводського суду м. Харкова від 28.04.2024 року, на підставі статті 81-1 КК України, для проходження військової служби за контрактом, та 14.12.2024 був призначений на посаду у військовій частині НОМЕР_1 . Поряд з цим, відповідно до пред'явленого обвинувачення, ОСОБА_6 інкримінується вчинення 19.05.2025 кримінального правопорушення, передбаченого частиною 5 статті 407 КК України - самовільне залишення місця служби без поважних причин військовослужбовцем понад 3 доби, вчинене в умовах воєнного стану, та 19.10.2025 - кримінального правопорушення, передбаченого частиною 4 статті 185 КК України.
Суд апеляційної інстанції приймає до уваги, що судовий розгляд на підставі обвинувального акта щодо ОСОБА_6 було призначено на 02.03.2026. Тобто на час розгляду судом клопотання прокурора про продовження обвинуваченому строку тримання під вартою, судовий розгляд не було розпочато, учасники провадження судом першої інстанції безпосередньо не допитані, докази не досліджені.
Встановлені обставини об'єктивно вказують на наявність ризиків, передбачених пунктами 1. 3, 5 частини 1 статті 177 КПК України. Крім того, обгрунтованих даних про те, що обвинувачений має міцні соціальні зв'язки за місцем мешкання, осіб на утриманні, офіційне джерело доходу, суду апеляційної інстанції не надано. Наявність у обвинуваченого місця проживання не є достатньою підставою для висновку про можливість запобігти встановленим ризикам, шляхом застосування до ОСОБА_6 більш м'якого запобіжного заходу.
Враховуючи зміст та обсяг пред'явленого обвинувачення, характер інкримінованих ОСОБА_6 кримінальних правопорушень, зокрема, самовільне залишення місця служби, дані про особу обвинуваченого, який притягався до кримінальної відповідальності, суд апеляційної інстанції не вбачає достатніх підстав для задоволення апеляційної скарги та зміни обвинуваченому запобіжного заходу з тримання під вартою на інший більш м'який запобіжний захід, який на переконання колегії суддів, не зможе запобігти наявним ризикам, які продовжують існувати. На переконання суду апеляційної інстанції, зазначені прокурором у клопотанні обставини свідчать про наявність правових підстав для продовження щодо ОСОБА_6 строку тримання під вартою, а застосування більш м'якого запобіжного заходу до обвинуваченого, в даному випадку, може перешкодити подальшому судовому розгляду, який тільки розпочато.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу, що обвинуваченому поряд із триманням під вартою, визначено альтернативний запобіжний захід у вигляді застави, розмір якої відповідає тяжкості інкримінованих ОСОБА_6 злочинів та узгоджується із положеннями частини 5 статті 182 КПК України.
У зв'язку із наведеним, порушень кримінального процесуального закону, які б стали підставою для скасування судового рішення, судом апеляційної інстанції не виявлено, а наведені в апеляційній скарзі доводи, колегія суддів не вбачає достатніми для застосування до обвинуваченого більш м'якого запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту.
Керуючись статтями 177, 178, 404, 405, 407, 418, 419, 422-1 КПК України,
Апеляційну скаргу обвинуваченого ОСОБА_6 - залишити без задоволення. Ухвалу Холодногірського районного суду м. Харкова від 23 лютого 2026 року - залишити без змін.
Ухвала суду апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги оскарженню в касаційному порядку не підлягає відповідно до статті 424 КПК України.
Головуючий:
Судді: