про відмову у відкритті касаційного провадження
17 березня 2026 року
м. Київ
справа №380/4599/25
адміністративне провадження № К/990/9238/26
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:
судді-доповідача Кравчука В.М., суддів Берназюка Я.О., Стародуба О.П.
перевіривши касаційну скаргу ОСОБА_1
на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року (суддя Гулика А.Г.) та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2026 року (колегія у складі суддів Бруновської Н.В., Хобор Р.Б., Шавеля Р.М.)
у справі № 380/4599/25
за позовом ОСОБА_1
до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області
про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , позивач, скаржник) звернувся до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі також - відповідач), в якому просив:
- визнати протиправними дії ГУ ПФ України у Львівській області щодо неналежного розгляду заяви ОСОБА_1 від 05.02.2025 про призначення пенсії за вислугу років згідно з п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб»;
- зобов'язати відповідача повторно розглянути заяву позивача від 05.02.2025 про призначення пенсії за вислугу років згідно з п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та прийняти рішення відповідно до Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», затвердженого постановою правління Пенсійного фонду України від 30.01.2007 № 3-1, та призначити пенсію за вислугою років відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням пільгової вислуги, яка становить 26 років 00 місяців 08 днів.
Львівський окружний адміністративний суд рішенням від 24.09.2025, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2026, відмовив у задоволенні позову.
02.03.2026 до Верховного Суду надійшла касаційна скарга ОСОБА_1 , в якій позивач з посиланням на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права, просить скасувати рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30.01.2026, ухвалити нове рішення про задоволення позовних вимог.
Перевіряючи наявність підстав для відкриття касаційного провадження, Суд виходить з такого.
Відповідно до п. 20 ч. 1 ст. 4 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) адміністративна справа незначної складності (малозначна справа) - адміністративна справа, у якій характер спірних правовідносин, предмет доказування та склад учасників тощо не вимагають проведення підготовчого провадження та (або) судового засідання для повного та всебічного встановлення її обставин.
Згідно з п. 3 ч. 6 ст. 12 КАС України для цілей цього Кодексу справами незначної складності є: справи щодо оскарження фізичними особами рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень щодо обчислення, призначення, перерахунку, здійснення, надання, одержання пенсійних виплат, соціальних виплат непрацездатним громадянам, виплат за загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням, виплат та пільг дітям війни, інших соціальних виплат, доплат, соціальних послуг, допомоги, захисту, пільг.
При цьому згідно з положеннями ч. 4 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження не можуть бути розглянуті справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб'єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб'єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує: для юридичних осіб - п'ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; для фізичних осіб та фізичних осіб - підприємців - сто розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 5) щодо оскарження рішень Національної комісії з реабілітації у правовідносинах, що виникли на підставі Закону України «Про реабілітацію жертв репресій комуністичного тоталітарного режиму 1917-1991 років»; 6) щодо оскарження індивідуальних актів Національного банку України, Фонду гарантування вкладів фізичних осіб, Міністерства фінансів України, Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку, рішень Кабінету Міністрів України, визначених частиною першою статті 266-1 цього Кодексу.
Системний аналіз вищезазначених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що суд має право віднести справу до категорії малозначних за результатами оцінки характеру спірних правовідносин, предмету доказування, складу учасників та інших обставин, крім справ, які підлягають розгляду в порядку загального позовного провадження.
У цій справі оскаржуються дії територіального органу Пенсійного фонду України щодо відмови у призначенні особі пенсії за вислугою років з мотивів недостатності вислугу років для призначення такого виду пенсії в розумінні п. «а» ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб».
Львівський окружний адміністративний суд в ухвалі від 17.03.2025 про відкриття провадження вирішив питання про розгляд цієї справи за правилами спрощеного позовного провадження.
У такому разі, ухвалені у цій справі судові рішення відповідно до п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково.
Доведення зазначених обставин та, відповідно, права на касаційне оскарження судових рішень у справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження, покладається на особу, яка подає касаційну скаргу.
У контексті наведеного Суд звертає увагу скаржника на те, що для підтвердження фундаментального значення для формування єдиної правозастосовної практики скаржник має сформулювати проблемне правове питання, вирішення якого у випадку відкриття Верховним Судом касаційного провадження, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
Вжите ж законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України тощо.
У той же час оцінка «значного суспільного інтересу» до розгляду справи та її винятковості може бути зроблена виключно на підставі дослідження мотивів, відповідно до яких сам учасник справи вважає її такою, що має таке значення. Тому особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Проте ОСОБА_1 у касаційній скарзі не обґрунтовує, у чому саме полягає фундаментальне значення розгляду цієї справи для формування єдиної правозастосовної практики, не вказує приклади неоднакового застосування судами в інших справах у подібних правовідносинах норм матеріального чи процесуального права.
Також скаржник не наводить аргументів щодо наявності значного суспільного інтересу безпосередньо до цієї справи; не зазначає обставин, які б вирізняли цю справу з-поміж інших справ даної категорії спорів.
Загалом зміст доводів касаційної скарги зводиться до незгоди позивача із наданою судами попередніх інстанцій правовою оцінкою встановлених обставин і досліджених доказів, тобто - до їх переоцінки, що не узгоджується із правовим визначенням заявлених скаржником підстав касаційного оскарження та у силу приписів ст. 341 КАС України виходить за межі повноважень суду касаційної інстанції.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 20.12.2023 у справі № 120/3350/23 сформулював висновок у подібних правовідносинах щодо застосування ст.ст. 12, 17, 17-1 Закону № 2262-XII, пп. «а» п. 3 Порядку № 393 у редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 16.02.2022 № 119 про те, що:
« Приписами пункту «а» частини першої статті 12 Закону № 2262-XII передбачено, що пенсія за вислугу років призначається особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, іншим особам, зазначеним у пунктах "б"-"д", "ж" статті 1-2 цього Закону (крім осіб, зазначених у частині третій статті 5 цього Закону), незалежно від віку, якщо вони звільнені зі служби з 01.01.2020 або після цієї дати і на день звільнення мають вислугу 25 календарних років і більше.
До календарної вислуги років зараховується також період, зазначений у частині другій статті 17 цього Закону.
Відповідно до статті 17-1 Закону № 2262-XII порядок обчислення вислуги років та визначення пільгових умов призначення пенсій особам, які мають право на пенсію за цим Законом, встановлюється Кабінетом Міністрів України.
редакція Порядку № 393 до внесення змін передбачала зарахування календарної вислуги років на пільгових умовах для призначення пенсії за вислугу років за Законом № 2262-ХІІ. Натомість, новою редакцією пункту 3 Порядку № 393 передбачено зарахування останньої тільки для визначення розміру пенсії. З огляду на це, Суд доходить висновку, що для призначення пенсії за вислугу років за Законом № 2262-ХІІ календарна вислуга років могла бути зарахована на пільгових умовах відповідно до Порядку № 393 в редакції, чинній до внесення змін постановою Кабінету Міністрів України № 119 від 16 лютого 2022 року.
Враховуючи те, що станом на дату звернення позивача (13.02.2023) із заявою до Адміністрації Державної прикордонної служби України щодо оформлення та подання необхідних документів до Головного управління Пенсійного фонду України у Вінницькій області для призначення пенсії за вислугу років за Законом № 2262-ХІІ діяла нова редакція пункту 3 Порядку № 393, суди першої та апеляційної інстанції дійшли необґрунтованого висновку про наявність підстав для зарахування на пільгових умовах позивачу часу проходження служби у підрозділі Державної прикордонної служби, до вислуги років для призначення пенсій, оскільки такий період враховується тільки для визначення розміру пенсії.».
Вказана правова позиція щодо застосування норм прав у подібних спірних відносинах наведена також й у постановах суду касаційної інстанції від 31.08.2023 у справі № 200/4951/22, від 07.09.2023 у справі № 560/9478/22, від 11.09.2023 у справі № 480/4827/22, від 15.09.2023 у справі № 380/10714/22 та від 18.10.2023 у справі № 360/17/23.
Суд апеляційної інстанції переглянув рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 відповідно до таких висновків Верховного Суду та виходив з того, що 04.11.2021 пенсійний орган призначив позивачу пенсію за вислугу років у розмірі 40% відповідних сум грошового забезпечення за п. «б» ст. 12 Закону України "Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб" в редакції чинні на дату призначення пенсії. На час звільнення з військової служби позивач не мав необхідної календарної вислуги років, а саме 25 календарних років 6 місяців як це передбачено в п. «а» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб». Тому, підставою для призначення пенсії відповідно до п. «б» ст.12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб» було набуття страхового стажу позивача, з яких військова служба становила не менше 12 календарних років і 6 місяців. При цьому з часу призначення пенсії з 04.11.2021 ОСОБА_1 її розмір не оскаржував, пенсійну виплату отримував щомісячно. Надалі, 05.02.2025 позивач звернувся до ГУ ПФ із заявою про призначення пенсії за вислугою років відповідно до п. «а» ч. 1 ст. 12 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» (у чинній на той час редакції).
Враховуючи наведене, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції про те, що
у цьому випадку позивач фактично оскаржує призначену пенсію та намагається надати іншу правову оцінку документам, які були підставою для призначення пенсії, та щодо відсутності підстав для застосування норм Порядку № 393 у редакції чинній до 19.02.2022, яка передбачає право позивача на призначення пенсії відповідно до Закону № 2262-XII із зарахування вислуги років в пільговому обчисленні.
У свою чергу позивач не наводить переконливих аргументів необхідність відступу від наведених вище висновків Верховного Суду щодо застосування норм права.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За викладених обставин ОСОБА_1 слід відмовити у відкритті касаційного провадження.
Керуючись ст.ст. 328, 333, 359 КАС України, Верховний Суд,-
1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 24 вересня 2025 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 30 січня 2025 у справі № 380/4599/25.
2. Копію ухвали про відмову у відкритті касаційного провадження надіслати скаржнику.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та не може бути оскаржена.
Суддя В.М. Кравчук
Суддя Я.О. Берназюк
Суддя О.П. Стародуб