Кіровоградської області
"04" січня 2011 р.Справа № 6/122
Господарський суд Кіровоградської області у складі судді Кабакової В.Г., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу 6/122
за позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Хмельницький,
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Кіровоград,
про стягнення 30770 грн,
та за зустрічним позовом фізичної особи-підприємця ОСОБА_2, м. Кіровоград
до фізичної особи-підприємця ОСОБА_1, м. Хмельницький,
про стягнення 12844,06 грн,
від позивача за первісним позовом, відповідача за зустрічним позовом - фізична особа-підприємець ОСОБА_1, особисто,
від відповідача за первісним позовом, позивача за зустрічним позовом - ОСОБА_3, довіреність № 6758 від 03.12.2010.
Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 подано до господарського суду Кіровоградської області позовну заяву про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 заборгованості в сумі 30770 грн, з яких 17000 грн основного боргу за договором від 20.08.2010 № 20/08 та 13770 грн пені.
До початку вирішення спору по суті, 13.12.2010 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 подано до господарського суду зустрічну позовну заяву про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 12844,06 грн збитків, завданих пошкодженням вантажу під час перевезення.
Ухвалою від 14.12.2010 господарським судом прийнято вказану зустрічну позовну заяву до спільного розгляду з первісним позовом.
В судовому засіданні 04.01.2011 позивачем за первісним позовом первісний позов підтримано в повному обсязі.
Позивачем за зустрічним позовом зустрічні позовні вимоги також підтримано повністю.
За змістом поданого 10.12.2010 відзиву на позовну заяву від 10.12.2010 № 12 фізична особа-підприємець ОСОБА_2 первісні позовні вимоги не визнає повністю.
Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 напралено суду відзив на зустрічний позов, який отриманий судом 04.01.2011 та згідно якого відповідач за зустрічним позовом вимоги, викладені в ньому, повністю заперечує.
Розглянувши наявні матеріали справи, заслухавши пояснення обох сторін, господарський суд
Між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (експедитор-перевізник) та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 (замовник) укладено договір від 20.08.2010 на транспортні послуги № 20/08 (далі за текстом - Договір, а.с. 12).
За умовами вказаного Договору сторони погодили, що його предметом є порядок взаємовідносин, що виникають між експедитором-перевізником і замовником при плануванні, розрахунках і здійсненні автомобільних перевезень вантажів у внутрішньому та міжнародному сполученні (розділ 1 Договору).
За змістом розділу 4 Договору вартість перевезення визначається конкретно по кожному перевезенню та вказується замовником у заявці.
В матеріалах справи (а.с. 13, 14) містяться копії двох заявок від 20.08.2010, підписаних та скріплених печаткою замовника, згідно яких позивачем за первісним позовом автомобілем марки ДАФ, державний номерний знак НОМЕР_1, та причепом, державний номерний знак НОМЕР_2, здійснено перевезення вантажу (яблук свіжих) вагою 20000 кг, по маршруту м. Бар, Вінницька область (Україна) - м. Москва (Росія).
Як свідчить міжнародна товарно-транспортна накладна № 0186397, копія якої наявна в матеріалах справи (а.с. 9), вантаж прийнято до перевезення 25.08.2010 та отримано вантажоодержувачем 27.08.2010, тобто у строк, визначений замовником у заявках.
Як вказано сторонами у пункті 3.4 Договору, замовник зобов'язаний здійснювати оплату по рахунках за виконані автоперевезення не пізніше 45 діб з моменту подання перевізником вантажо-транспортних документів з відміткою про отримання вантажу вантажоотримувачем і оригіналу рахунка.
Заявками на перевезення від 20.08.2010 сторонами погоджено вартість перевезення, а саме: 3000 грн згідно однієї заявки та 14000 грн згідно другої заявки. Всього сторонами визначено вартість перевезення у сумі 17000 грн.
Договір та заявки підписано сторонами та скріплено печатками.
Господарський суд враховує, що укладений між сторонами Договір за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування, правовідносини за яким регулюються Главою 65 Цивільного кодексу України.
У відповідності із статтею 929 Цивільного кодексу, статтею 316 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу. Договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо).
З вказаними вище нормами кореспондуються також положення статті 1 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність", за якою експедитор є суб'єктом господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиційних послуг, визначених договором транспортного експедирування, а транспортно-експедиторською послугою є робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень.
Умови договору транспортного експедирування визначаються за домовленістю сторін, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами.
У відповідності до статті 930 Цивільного кодексу України договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.
За умовами статті 932 Цивільного кодексу України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.
У разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
З урахуванням вказаної норми права позивачем за первісним позовом укладено з фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 (виконавцем) договір від 10.01.2010 № 10/01/10 про надання транспортних послуг (а.с. 99).
Згідно розділу 1 вказаного договору виконавець зобов'язався надавати експедитору (ФОП ОСОБА_1В.) транспортні послуги автомобілями, які належать виконавцю або експедируються ним.
Даний договір набрав чинності з 02.08.2010 та дійсний до 31.12.2011.
Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 надано суду копію свідоцтва про державну реєстрацію ОСОБА_4 в якості фізичної особи-підприємця та копію ліцензії Міністерства транспорту та зв'язку України на надання послуг з перевезення пасажирів і вантажів автомобільним транспортом відповідно до видів робіт, визначених Законом України "Про автомобільний транспорт" від 27.05.2010 із необмеженим строком дії.
У відповідності до заявки від 20.08.2010 № 20-8/10 (а.с. 98) позивач за первісним позовом (замовник) доручила фізичній особі-підприємцю ОСОБА_4 (перевізнику) надати свій автотранспорт для перевезення вантажу згідно укладеного між сторонами у даній справі Договору.
Статтею 931 Цивільного кодексу України визначено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом.
Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.
Фізична особа-підприємець ОСОБА_2 проти заявлених позовних вимог у поданому відзиві на позовну заяву від 10.12.2010 № 12 заперечує з наступних підстав.
За твердженням відповідача за первісним позовом обов'язок стосовно оплати здійсненого перевезення у нього на даний момент ще не настав, оскільки позивачем за первісним позовом не надано замовнику всі передбачені пунктом 3.4 Договору документи для здійснення оплати.
Так, замовнику наданий лише рахунок для оплати та не надано оригінал накладної з відміткою вантажоодержувача про отримання вантажу.
Після надання вказаного документа, за твердженням відповідача за первісним позовом, вартість перевезення у сумі 3000 грн буде негайно оплачено на користь експедитора.
Стосовно позовних вимог на суму 14000 грн відповідач за первісним позовом заперечує, оскільки згідно заявки на вказану суму, як зазначає відповідач, вантаж ним не надавався до перевезення, а позивачем за первісним позовом, відповідно, не надавались транспортні послуги.
Вказану позицію фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 викладено і у відповідях на претензії позивача за первісним позовом від 08.09.2010 б/н (а.с. 44) та від 11.10.2010 № 15 (а.с. 47).
Господарським судом враховуються приписи статей 11, 509, 525, 526, 530, 629 Цивільного кодексу України та статей 174, 193 Господарського кодексу України, договір є підставою для виникнення зобов'язань, які повинні виконуватись належним чином і в установлений законом строк. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Кожна сторона повинна вжити всіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
За змістом статей 599 та 625 Цивільного кодексу України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання, яке припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Господарським судом відхиляється твердження відповідача за первісним позовом стосовно відсутності у нього обов'язку провести оплату здійсненого позивачем у справі перевезення з наступних підстав.
В судових засіданнях та в письмових поясненнях (а.с. 106) представниками сторін повідомлено про відсутність між ними будь-яких інших договірних правовідносин, відтак обидві заявки оформлені в рамках договору від 20.08.2010 № 20/08 на одне перевезення по маршруту: м. Бар, Вінницька область, Україна - м. Москва, Росія.
Так як в обох заявках, які оформлені, підписані та скріплені печаткою фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2, зазначено один вид вантажу, його вага, один і той же маршрут, автомобіль НОМЕР_3 п.пр. ВХ 4388 ХХ, один і той же водій, господарський суд приходить до висновку про оформлення обох заявок на одне перевезення на загальну суму 17000 грн.
Окрім того, вартість послуг перевізника (ФОП ОСОБА_4) згідно заявки від 20.08.2010 № 20-8/10 складає 16500 грн.
Доказів звернення до експедитора з приводу анулювання чи відкликання заявки від 20.08.2010 на суму 14000 грн відповідачем за первісним позовом суду не подано.
Твердження відповідача за первісним позовом про неможливість підписання ним акта прийняття-здачі виконаних робіт на суму 14000 грн у зв'язку з ненаданням позивачем у справі послуг на дану суму спростовується викладеним вище.
При цьому, обов'язкове підписання такого акта не передбачено умовами Договору та, відповідно, не є передумовою для здійснення розрахунків.
Доказом виконання позивачем за первісним позовом своїх зобов'язань за Договором є міжнародна товарно-транспортна накладна № 0186397 (а.с. 9).
Згідно статті 9 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Таким документом, зокрема, може бути міжнародна автомобільна накладна (CMR).
Порядок застосування вказаної накладної в міжнародних перевезеннях визначено Конвенцією про договір міжнародного автомобільного перевезення вантажів від 19.05.1956, до якої Україна приєдналася 01.08.2006.
Вантажна накладна, згідно статті 5 вказаної Конвенції, складається в трьох оригінальних примірниках, підписаних відправником і перевізником. Ці підписи можуть бути надруковані чи замінені печатками відправника і перевізника, якщо це допускається законодавством країни, в якій складена вантажна накладна. Перший примірник передається відправнику, другий супроводжує вантаж, а третій залишається у перевізника.
В судовому засіданні відповідачем за первісним позовом було надано суду для огляду його оригінальний примірник міжнародної товарно-транспортної накладної № 0186397, оформленої при завантаженні товару.
Копію вказаної накладної з відміткою вантажоодержувача про отримання товару та оригінали рахунків від 25.08.2010 №№ 46, 47 позивачем у справі за первісним позовом направлено відповідачеві за первісним позовом разом з претензією від 13.09.2010 № 25, про що свідчить опис вкладення у цінний лист (а.с. 22).
Докази направлення 08.09.2010 позивачем у справі претензії від 06.09.2010 № 25 в матеріалах справи відсутні.
Як передбачено сторонами у пункті 3.4 Договору, замовник зобов'язаний здійснювати оплату по рахунках за виконані автоперевезення не пізніше 45 діб з моменту подання перевізником вантажо-транспортних документів з відміткою про отримання вантажу вантажоотримувачем і оригіналу рахунка.
Таким чином, позивачем за первісним позовом належним чином виконано умови Договору та подано замовнику усі передбачені пунктом 3.4 Договору документи, які необхідні для проведення розрахунку.
Враховуючи умови пункту 3.4 Договору, а також направлення документів 13.09.2010, обов'язок у замовника щодо оплати здійсненого перевезення виник 29 жовтня 2010 року.
Відповідач не надав господарському суду доказів, які спростовують позовні вимоги чи звільняють його від цивільної відповідальності.
Згідно статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, докази подаються сторонами та іншими учасниками судового процесу , господарський суд приймає тільки ті докази, які мають значення для справи, обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
Позивачем у справі дотримано зазначені вище процесуальні вимоги, відтак первісні позовні вимоги про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 основного боргу в сумі 17000 грн господарським судом задовольняються в повному обсязі.
Окрім того, позивач за первісним позовом просить суд стягнути з відповідача пеню, яка станом на 19.11.2010 складає 13770 грн (розрахунок, а.с. 23).
Сторонами в пункті 4.2 Договору визначено, що в разі несплати замовником поданих експедитором рахунків у термін, зазначений в пункті 3.4 Договору, експедитор нараховує замовнику пеню в розмірі 03 % від суми фрахта за кожен день простроченого платежу.
Частиною 2 статті 193 Господарського кодексу України визначено, що порушення зобов'язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Статтею 230 Господарського кодексу України передбачено, що штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов'язання.
Відповідно до вимог статті 546 Цивільного кодексу України виконання зобов'язання може забезпечуватися, зокрема, неустойкою.
Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання згідно частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно пункту 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Статтями 1, 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Враховуючи виникнення у відповідача обов'язку щодо оплати здійсненого позивачем перевезення з 29.10.2010, пеня повинна нараховуватись за період з 29.10.2010 по 19.11.2010 (як визначено позивачем у розрахунку).
Розмір пені за вказаний період, з урахуванням положень статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань", складає 158,82 грн.
Відтак, господарським судом первісні позовні вимоги про стягнення пені задовольняються частково на суму 158,82 грн.
В задоволенні решти первісних позовних вимог про стягнення пені в сумі 13611,18 грн необхідно відмовити у зв'язку з безпідставністю їх заявлення.
До початку вирішення спору по суті, 13.12.2010 фізичною особою-підприємцем ОСОБА_2 подано до господарського суду зустрічну позовну заяву про стягнення з фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 12844,06 грн збитків, завданих пошкодженням вантажу під час перевезення внаслідок порушення температурного режиму (а.с. 56-59).
На підтвердження факту пошкодження вантажу позивач за первісним позовом надав акт приймання від 28.08.2010.
Відповідач за зустрічним позовом позовні вимоги не визнав у повному обсязі.
З положень статті 929 Цивільного кодексу України вбачається, що безпосередній зміст зобов'язань експедитора визначається договором, якщо інше не встановлено законом, іншими нормативно-правовими актами. Відповідно до частини 3 статті 14 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" експедитор несе відповідальність за дії та недогляд третіх осіб, залучених ним до виконання договору транспортного експедирування, у тому ж порядку, як і за власні дії. Аналогічна за змістом норма міститься у частині 2 статті 932 Цивільного кодексу України, згідно з якою у разі залучення експедитором до виконання своїх обов'язків за договором транспортного експедирування інших осіб експедитор відповідає перед клієнтом за порушення договору.
Згідно зі статтею 934 Цивільного кодексу України за порушення обов'язків за договором транспортного експедирування експедитор відповідає перед клієнтом відповідно до глави 51 цього Кодексу, що регулює правові наслідки порушення зобов'язання та визначає відповідальність за таке порушення; тобто, відповідальність експедитора перед власником вантажу визначається згідно загальних приписів чинного законодавства, що визначають підстави настання цивільно-правової відповідальності.
Відповідно до статті 933 Цивільного кодексу України клієнт зобов'язаний надати експедиторові документи та іншу інформацію про властивості вантажу, умови його перевезення, а також інформацію, необхідну для виконання експедитором обов'язків, встановлених договором.
Статтею 12 Закону України "Про транспортно-експедиторську діяльність" встановлено, що клієнт зобов'язаний своєчасно надати експедитору повну, точну і достовірну інформацію щодо найменування, кількості, якості та інших характеристик вантажу, його властивостей, умов його перевезення, іншу інформацію, необхідну для виконання експедитором своїх обов'язків за договором транспортного експедирування, а також документи, що стосуються вантажу, які потрібні для здіснення митного, санітарного та інших видів державного контролю і нагляду, забезпечення безпечних умов перевезення вантажу.
Як зазначає позивач за зустрічним позовом, перевізником порушений температурний режим, встановлений для вантажу (для яблук температура при перевезенні не повинна перевищувати +5 градусів Цельсія), а саме - температура яблук при розвантаженні становила від +13 до +26 градусів Цельсія, в результаті чого 25 % вантажу було зіпсовано і фактично прийнято вантажоодержувачем 13313 кг замість 17800 кг. В якості доказів зазначеного позивачем за зустрічним позовом надано акт приймання від 28.08.2010, складений у м. Москва (а.с. 65) та копію листа вантажоодержувача ТОВ "Діоніс" (а.с. 108).
Позивач за зустрічним позовом вважає, що перевізник, приймаючи до перевезення вантаж, а саме яблука свіжі, які згідно інформації у графі 19 міжнародної товарно-транспортної накладної типової форми СМR № 0186397 є швидкопсувним продуктом, повинен був усвідомлювати, що вантаж потребує особливих умов перевезення, і крім того, для перевезення замовлений вид транспорту - рефрижератор.
Поряд з тим, між сторонами був укладений договір, який за своєю правовою природою є договором транспортного експедирування, за умовами якого саме експедитор зобов'язався організувати виконання визначених договором послуг.
У Договорі та транспортних заявках на перевезення відсутня будь-яка інформація замовника щодо особливих умов, яких повинен був дотримуватися перевізник при перевезенні вантажу.
Крім того, позивачем за зустрічним позовом не надано доказів, які підтверджували б необхідність перевезення яблук саме при температурі +5 градусів Цельсія.
В якості доказу пошкодження яблук внаслідок недотримання температурного режиму при перевезенні позивачем надано акт приймання від 28.08.2010.
Даний акт не є належним доказом, який би підтверджував факти та обставини, викладені в зустрічному позові, оскільки складений представником складу (без ідентифікуючих ознак його приналежності певній юридичній особі) та водієм, який здійснював перевезення, і лише яким вказаний акт підписаний.
За своєю правовою природою заявлені позивачем за зустрічним позовом вимоги полягають у відшкодуванні заподіяних йому збитків.
Відповідно до статті 22 Цивільного кодексу України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. При цьому збитками є:
1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки);
2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.
За змістом статті 623 Цивільного кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, має відшкодувати кредиторові завдані цим збитки. Розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Збитки визначаються з урахуванням ринкових цін, що існували на день добровільного задоволення боржником вимоги кредитора у місці, де зобов'язання має бути виконане, а якщо вимога не була задоволена добровільно, - у день пред'явлення позову, якщо інше не встановлено договором або законом. Суд може задовольнити вимогу про відшкодування збитків, беручи до уваги ринкові ціни, що існували на день ухвалення рішення. Аналогічні положення містяться у ст.ст. 218, 224, 225 Господарського кодексу України.
Так, згідно приписів ст.ст. 224, 225 цього Кодексу учасник господарських відносин, який порушив господарське зобов'язання, або установлені вимоги щодо здійснення господарської діяльності, повинен відшкодувати завдані цим збитки суб'єкту, права або законні інтереси якого порушено. Під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною, втрата або пошкодження її майна, а також не одержані нею доходи, які управнена сторона одержала б у разі належного виконання зобов'язання або додержання правил здійснення господарської діяльності другою стороною.
Отже, чинним законодавством передбачено, що для застосування такої міри відповідальності, як стягнення збитків необхідна наявність усіх елементів складу цивільного правопорушення, а саме: 1) факт порушення зобов'язання (протиправна дія або бездіяльність); 2) наявність і розмір завданих збитків; 3) причинний зв'язок між порушенням зобов'язання і збитками; 4) вина особи, яка порушила зобов'язання.
Відповідно до статей 33, 34 Господарського процесуального кодексу України на сторони покладено обов'язок довести належним та допустимими доказами обставини, на які вони покликаються в підтвердження своїх вимог та заперечень; виходячи з предмету поданого зустрічного позову позивачу належало довести необхідні складові цивільного правопорушення, наслідком якого є відшкодування відповідачем за зустрічним позовом збитків.
Склад цивільного правопорушення як підстави для настання відповідальності та відшкодування збитків відповідачем за зустрічним позовом позивач не довів.
Господарським судом відмовляється в задоволенні усного клопотання позивача за зустрічним позовом про відкладення розгляду справи у зв'язку з необхідністю отримання від ТОВ "Діоніс" оригіналів листа від 20.12.2010 № 25-12, накладної від 28.08.2010 № 934 та підписаного і скріпленого печаткою акта приймання від 28.08.2010 з огляду на наступне.
Лист і накладна підтверджують кількість отриманого товару, з приводу чого між сторонами спір відсутній.
В свою чергу акт приймання вантажу було оформлено безпосередньо під час його приймання, тобто 28.08.2010, належним чином засвідчена копія якого була надана на підтвердження викладених у зустрічному позові обставин та направлена відповідачу за зустрічним позовом разом із претензією від 11.10.2010 № 16 (а.с. 66).
Відтак його підписання та скріплення печаткою вантажоодержувача свідчитиме про дооформлення такого акта вже після звернення з позовом до суду.
Крім того, позивач за зустрічним позовом не скористався правом на прийняття участі в прийманні товару у відповідності з вимогами Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення і товарів народного споживання по якості № П-7 від 25.04.1966.
Відповідно до статті 49 Господарського процесуального кодексу України на відповідача за первісним позовом покладаються судові витрати на державне мито та на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу пропорційно розміру задоволених первісних позовних вимог.
Судові витрати за зустрічним позовом покладаються на позивача за зустрічним позовом у повному обсязі.
Керуючись ст.ст. 33, 34, 43, 44, 49, 82-85, 116, 117 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд
Позовні вимоги за первісним позовом задовольнити частково.
Стягнути з фізичної особи-підприємця ОСОБА_2 (25009, АДРЕСА_1, р/р НОМЕР_6 в Філії "Відділення ПАТ "Промінвестбанк", МФО 323301, ідентифікаційний номер НОМЕР_4) на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 (АДРЕСА_2, р/р НОМЕР_7, МФО 315405 в Приватбанк, ідентифікаційний номер НОМЕР_5) - 17000,00 грн основної заборгованості, пені 158,82 грн, а також 171,60 грн державного мита та 131,62 грн витрат на інформаційно - технічне забезпечення судового процесу.
Наказ видати стягувачу після набрання рішенням законної сили.
В задоволенні позовних вимог за первісним позовом про стягнення 13611,18 грн пені відмовити.
В задоволенні позовних вимог за зустрічним позовом відмовити.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після розгляду справи апеляційним господарським судом.
Рішення може бути оскаржене протягом десяти днів з дня його підписання до Дніпропетровського апеляційного господарського суду через господарський суд Кіровоградської області.
Суддя В.Г Кабакова
Повне рішення складено 10.01.2011.