Справа № 560/16815/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Ковальчук О.К.
Суддя-доповідач - Полотнянко Ю.П.
18 березня 2026 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Полотнянка Ю.П.
суддів: Смілянця Е. С. Драчук Т. О. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області на рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у Хмельницькій області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
Фізична особа-підприємець ОСОБА_1 звернулася в суд з позовом до Головного управління ДПС у Хмельницькій області в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області про анулювання реєстрації платника єдиного податку від 30.09.2024 та зобов'язати Головне управління ДПС у Хмельницькій області поновити реєстрацію платником єдиного податку третьої групи з 01.10.2024, шляхом включення до реєстру платників єдиного податку.
Рішенням Хмельницького окружного адміністративного суду від 18.03.2025 позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління ДПС у Хмельницькій області про анулювання реєстрації платника єдиного податку від 30.09.2024 №14594/6/22-01-24-12 щодо фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 .
Зобов'язано Головне управління ДПС у Хмельницькій області поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку третьої групи з 01.10.2024, шляхом включення до реєстру платників єдиного податку
Стягнуто на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 3028,00 грн судового збору та 2500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 зареєстрована суб'єктом підприємницької діяльності з 11.12.2018 та з 11.12.2018 взята на податковий облік в Головному управлінні ДПС у Хмельницькій області, Хмельницька ДПІ за № 222518334511.
Позивач перебуває на спрощеній системі оподаткування обліку та звітності - 3 група ставка 5%, з 11.12.2022 обрала види діяльності згідно Класифiкацiї видiв економiчної дiяльностi ДК 009:2010 - 61.90 "Iнша дiяльнiсть у сферi електрозв'язку", 61.10 "Дiяльнiсть у сферi проводового електрозв'язку".
Відповідно до поданої позивачем податкової декларації платника єдиного податку за півріччя 2024 від 03.07.2024, вказано КВЕД: 61.90 "Iнша дiяльнiсть у сферi електрозв'язку" та_61.10 "Дiяльнiсть у сферi проводового електрозв'язку", обсяг доходу склав 3480827,70 грн.
Головним управлінням ДПС в Хмельницькій області на підставі пункту 299.11 статті 299 Податкового кодексу України проведена перевірка щодо дотримання позивачем вимог підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 ПК України, за результатом якої складений акт від 30.09.2024 № 21090/22-01-24-28/3124907875.
Під час перевірки податковий орган встановив, що реєстрація платника єдиного податку підлягає анулюванню шляхом виключення з реєстру платників єдиного податку за рішенням контролюючого органу.
На підставі висновків зазначеного акту прийняте рішення від 30.09.2024 №14594/6/22-01-24-12 про анулювання реєстрації платника єдиного податку. Підставою даного анулювання є здійснення позивачем видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування відповідно до абзацу 5 підпункту 298.2.3 пункту 298.2 статті 298 Податкового кодексу України.
Вважаючи спірне рішення відповідача протиправним, позивачка звернулася до суду з цим позовом.
Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обгрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, що виникли між сторонами та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів враховує наступне.
Спеціальним законом з питань оподаткування, який установлює порядок погашення зобов'язань юридичних або фізичних осіб перед бюджетами та державними цільовими фондами з податків і зборів (обов'язкових платежів), нарахування і сплату пені та штрафних санкцій, що застосовуються до платників податків і визначає заходи, які вживаються контролюючим органом з метою погашення платниками податків податкового боргу є Податковий Кодекс України (далі - ПК України).
Відповідно до підпункту 20.1.4. пункту 20.1 статті 20 ПК України органи державної податкової служби мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення.
Підпунктом 62.1.3 пункту 62.1 статті 62 ПК України передбачено, що податковий контроль здійснюється шляхом: перевірок та звірок відповідно до вимог цього Кодексу, а також перевірок щодо дотримання законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи, у порядку, встановленому законами України, що регулюють відповідну сферу правовідносин.
Відповідно до пункту 75.1 статті 75 ПК України передбачено, що контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки.
01.01.2022 набрав чинності Закону України "Про електронні комунікації", який визначає правові та організаційні основи державної політики у сферах електронних комунікацій та радіочастотного спектра, а також, права, обов'язки та відповідальність фізичних і юридичних осіб, які беруть участь у відповідній діяльності або користуються електронними комунікаційними послугами.
Відповідно до визначення термінів, що вживаються у законі:
мережа Інтернет (інтернет) - глобальна електронна комунікаційна мережа, що призначена для передачі даних та складається з фізично та логічно взаємоз'єднаних окремих, електронних комунікаційних мереж, взаємодія яких базується на використанні єдиного адресного простору та на використанні інтернет-протоколів, визначених міжнародними стандартами (пункт 54 частини 1 статті 2 Закону);
послуга доступу до мережі Інтернет - електронна комунікаційна послуга, що забезпечує доступ до мережі Інтернет і можливість логічного з'єднання з кінцевими точками мережі Інтернет незалежно від технології, що застосовується в електронній комунікаційній мережі, і кінцевого (термінального) обладнання, що використовується (пункт 80 частини 1 статті 2 Закону);
оператор електронних комунікацій (оператор) - суб'єкт господарювання, який володіє, здійснює експлуатацію та управління електронними комунікаційними мережами та/або пов'язаними засобами (пункт 70 частини 1 статті 2 Закону).
Єдиним органом виконавчої влади, який має повноваження встановлювати види та опис електронних комунікаційних послуг є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв'язку (НКЕК).
Відповідно до положень постанови Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій, радіочастотного спектра та надання послуг поштового зв'язку №30 від 20.04.2022 затверджений Порядок ведення реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та послуг та його форму, а також Орієнтовний перелік видів електронних комунікаційних послуг.
Зокрема, передбачено, що суб'єкти господарювання, які мають намір здійснювати господарську діяльність як постачальники електронних комунікаційних мереж та/або послуг повинні протягом місяця від початку такої діяльності надіслати до НКЕК Повідомлення.
Крім цього, наведеною вище постановою затверджений орієнтований перелік видів електронних комунікаційних послуг, у тому числі, типи послуг, визначені як окремі:
послуги доступу до мережі Інтернет (код послуги ІА.S1) - послуга, що забезпечує доступ до мережі Інтернет і можливість логічного з'єднання з кінцевими точками мережі Інтернет незалежно від технології, що застосовується в електронній комунікаційній мережі, і кінцевого (термінального) обладнання, що використовується.
послуга технічного обслуговування і експлуатації електронних комунікаційних мереж (код послуги 0S. S1) - послуга з підтримки у працездатному стані обладнання електронних комунікаційних мереж в процесі його експлуатації, при якому воно здатне виконувати задані функції, зберігаючи задані значення параметрів у межах, які встановлені в нормативно-технічній документації; експлуатації електронних комунікаційних мереж.
Отже, діяльність у сфері телекомунікацій, зокрема, надання послуг з доступу до Інтернету, може здійснюватися оператором електронних комунікацій, який внесений до Реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг.
Згідно з приписами підпункту 291.2, 291.3 статті 291 ПК України спрощена система оподаткування, обліку та звітності - особливий механізм справляння податків і зборів, що встановлює заміну сплати окремих податків і зборів, встановлених пунктом 297.1 статті 297 цього Кодексу, на сплату єдиного податку в порядку та на умовах, визначених дією главою, з одночасним веденням спрощеного обліку та звітності.
Юридична особа чи фізична особа - підприємець може самостійно обрати спрощену систему оподаткування, якщо така особа відповідає вимогам, встановленим цією главою, та реєструється платником єдиного податку в порядку, визначеному цією главою.
Суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп визначені пунктом 291.5 статті 291 Податкового кодексу України.
Відповідно до абзацу 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України не можуть бути платниками єдиного податку першої - третьої груп суб'єкти господарювання (юридичні особи та фізичні особи - підприємці), які здійснюють діяльність з надання послуг пошти (крім кур'єрської діяльності), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг фіксованого телефонного зв'язку з використанням безпроводового доступу до телекомунікаційної мережі з правом технічного обслуговування і надання в користування каналів електрозв'язку (місцевого, міжміського, міжнародного), діяльність з надання послуг рухомого (мобільного) телефонного зв'язку з правом технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж і надання в користування каналів електрозв'язку, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж.
Таким чином, обмеження перебування на Єдиному податку згідно до абзацу 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України стосується виключно суб'єктів, які безпосередньо здійснюють саме види діяльності прямо зазначені у ПК України: поштовий зв'язок, телефонний зв'язок, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж.
Водночас, слід зазначити щодо різниці між технічним обслуговуванням власних (чи отриманих у оренду) мереж та наданням послуг з технічного обслуговування мереж.
Національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері зв'язку та інформатизації (зараз Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах електронних комунікацій) у своєму листі №01-7119/111 від 29.12.2021 на запити Народного депутату України ОСОБА_2 та Асоціації правовласників та постачальників контенту, прямо зазначається що діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, мереж ефірного теле- і радіомовлення, проводового радіомовлення та телемереж, зазначена в абзаці 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України передбачає діяльність з надання послуг третім особам з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж, а не обслуговування власної телекомунікаційної мережі.
Таким чином, навіть у разі наявності у позивача власної телекомунікаційної мережі та її технічного обслуговування, така діяльність ні у якому разі не може бути наданням послуг із технічної експлуатації телекомунікаційної мережі, а відтак не може бути підставою для застосування обмеження, передбаченого в абзаці 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України.
При цьому, обмеження щодо перебування на спрощеній системі оподаткування згідно до абзацу 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України стосується виключно суб'єктів, які безпосередньо здійснюють саме види діяльності прямо зазначені у Податковому кодексі України, зокрема: поштовий зв'язок, телефонний зв'язок, діяльність з надання послуг з технічного обслуговування та експлуатації телекомунікаційних мереж.
Відповідно до відомостей Реєстру постачальників електронних комунікаційних мереж та/або послуг позивач включений до зазначеного реєстру за №3093 та надає послуги з видом діяльності: ІА.S1 "Послуга доступу до мережі Інтернет" (послуга, що забезпечує доступ до мережі Інтернет і можливість логічного з'єднання з кінцевими точками мережі Інтернет незалежно від технології, що застосовується в електронній комунікаційній мережі, і кінцевого (термінального) обладнання, що використовується, з використанням мережі: фіксованого зв'язку).
Отже, позивач надає послуги доступу до мережі Інтернет, без включення до такої послуги технічного обслуговування та експлуатації електронних комунікаційних мереж на користь інших осіб.
Суд враховує, що діяльність із надання доступу до мережі Інтернет не передбачає надання абоненту послуг із технічного обслуговування та експлуатації електронної комунікаційної мережі Абонента, який до того ж і не є постачальником мереж.
Наявність виду діяльності за кодом КВЕД 61.10, 61.90 не може бути критерієм визначення заборонених для застосування на Єдиному податку видів господарської діяльності, оскільки крім зазначених у абзаці 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України видів господарської діяльності, кодом КВЕД 61.10, 61.90 визначені види діяльності, які не заборонені для застосування на єдиному податку.
Відтак, контролюючий орган в оскаржуваному рішенні критерієм для виявлення обмежень за абзацом 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України використав не здійснення конкретних видів діяльності, прямо вказаних у ПК України, а здійснення всього класу 61.10, 61.90 КВЕД, до якого, крім багатьох інших видів діяльності входять перелічені у абзаці 8 підпункту 291.5.1 пункту 291.5 статті 291 ПК України види діяльності.
Оскільки відповідач не довів, що здійснювана позивачкою діяльність віднесена до видів діяльності, які не дають права застосовувати спрощену систему оподаткування, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відсутність підстав для анулювання реєстрації платником єдиного податку.
З урахуванням зазначеного суд першої інстанції дійшов правильного висновку, що спірне рішення є протиправним та його необхідно скасувати.
Колегія суддів погоджується із тим, що належним способом захисту порушених прав позивача буде зобов'язати Головне управління ДПС у Хмельницькій області поновити реєстрацію фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 платником єдиного податку третьої групи з 01.10.2024, шляхом включення до реєстру платників єдиного податку
Також колегія суддів погоджується із розподілом судових витрат, відповідно до якого слід стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань Головного управлінням ДПС у Хмельницькій області 3028,00 грн судового збору та 2500,00 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки зазначені витрати підтверджуються матеріалами справи.
Щодо заяви позивача про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 10000 грн., понесених в суді апеляційної інстанції, колегія суддів вказує на наступне.
Частиною 7,9 статті 139 КАС унормовано, що розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов'язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
Також, за змістом частини 9 статті 139 КАС при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує, зокрема, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору.
Верховний Суд у постанові від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18 зокрема зазначив, що при визначенні суми відшкодування витрат на правничу допомогу, суд враховує критерії реальності адвокатських послуг (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерії розумності, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
Отже, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципом справедливості як одного з основних елементів принципу верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, зважаючи на складність справи, якість підготовлених документів, витрачений адвокатом час, тощо,- є неспівмірним.
Вказане узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постановах від 14.11.2019 у справі №826/15063/18, від 11.12.2019 у справі № 2040/6747/18, від 19.12.2019 у справі №520/1849/19, від 22 грудня 2020 року у справі №520/8489/19 та від 11 лютого 2021 року у справі № 520/9115/19.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 5 липня 2012 року №5076-VI "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" (далі Закон №5076-VI) договір про надання правової допомоги-домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
У п. 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI зазначено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Інші види правової допомоги-види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI).
За визначенням, наведеним у статті 30 Закону № 5076-VI гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Отже, вказані положення процесуального закону дають підстави для висновку, що для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок відповідача, має бути встановлено, не тільки, що рішення ухвалене на користь сторони, яка користувалася послугами адвоката, а також що за цих обставин справи такі витрати сторони були необхідними, а розмір є розумний та виправданий.
На підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Так, на підтвердження понесених витрат представником позивача надано:
1. Договір про надання правничої допомоги б/н від 08.05.2025;
2. Платіжна інструкція про здійснення Клієнтом оплати коштів у заявленому розмірі;
3. Акт приймання-передачі наданих послуг від 09.06.2025, який містить детальний
опис наданих послуг;
4. Ордер адвоката на надання правничої допомоги.
Сума заявлена позивачем до відшкодування, як витрати понесені на правничу правову допомогу складає 10000 грн.
Зважаючи на предмет спору, заявлені позовні вимоги, а також зміст позовної заяви, суд вважає, що даний спір не потребує глибокого правового аналізу та дослідження, а відтак і часових затрат.
По даній категорії справ є стала судова практика, а тому адвокату, який надавав правову допомогу позивачу не потрібно вивчати додаткові джерела права, оскільки він не міг бути необізнаним у законодавстві, яким регулюється спір у даній справі, у зв'язку з чим підготовка цієї справи в суді не вимагала великого обсягу юридичної і технічної роботи.
Враховуючи викладене у сукупності, а також фактичний об'єм виконаної роботи та її складність, суд вважає, що обґрунтованими, справедливими та співмірними заявлені витрати на професійну правничу допомогу, які підлягають компенсації позивачу у розмірі 3000,00 грн. за всіма визначеними у акті прийому-передачі виконаних робіт складовими професійних правничих послуг.
З огляду на викладене, колегія суддів апеляційної інстанції дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи, які мають значення для вирішення спору, відповідає нормам матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, викладених у зазначеному рішенні, у зв'язку з чим підстав для його скасування не вбачається.
Інші доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Хмельницькій області залишити без задоволення, а рішення Хмельницького окружного адміністративного суду від 18 березня 2025 року - без змін.
Стягнути на користь фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 3000 грн витрат на професійну правничу допомогу за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Хмельницькій області.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Полотнянко Ю.П.
Судді Смілянець Е. С. Драчук Т. О.