справа № 380/7901/24
ПРО ПОВЕРНЕННЯ ЗАЯВИ, ПОДАНОЇ В ПОРЯДКУ, ПЕРЕДБАЧНОМУ СТАТТЕЮ 383 КАС УКРАЇНИ, ЗАЯВНИКУ
18 березня 2026 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., перевіривши в порядку письмового провадження заяву позивача від 19 лютого 2026 року, подану в порядку, передбаченому статтею 383 КАС України, у справі № 380/7901/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії,
У квітні 2024 року ОСОБА_1 (позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (відповідач), в якому просив:
- визнати дії відповідача по відмові у видачі мені довідки для проведення перерахунку пенсії протиправними;
- зобов'язати відповідача Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області видати мені довідку про розмір грошового забезпечення за листопад 2019 року згідно з постановою КМ України № 988 від 11 листопада 2015 року «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» за прирівняною посадою поліцейського до моєї посади оперуповноваженого справ відділу по організації викриття злочинів в кредитно-фінансово-банківській системі, сфері зовнішньо-економічної діяльності Податкової міліції ДПА у Львівській області, майор податкової міліції з врахуванням військового звання - майор податкової міліції.
Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року, яке набрало законної сили, позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області (вул. Стрийська, 35, м. Львів, 79026) про визнання протиправними дій, зобов'язання вчинити дії задоволено частково.
Визнано протиправними дії Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області щодо відмови у виготовленні довідки про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 25 листопада 2021 року за відповідною прирівняною посадою поліцейського на день звільнення відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» із зазначенням відомостей про розміри щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, підвищення, доплати) та премії для проведення з 01 грудня 2021 року перерахунку основного розміру пенсії.
Зобов'язано Головне управління Державної фіскальної служби у Львівській області виготовити та надати до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області довідку про розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 станом на 25 листопада 2021 року за відповідною прирівняною посадою поліцейського на день звільнення відповідно до вимог статей 43 і 63 Закону України від 09 квітня 1992 року № 2262-ХІІ «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» з урахуванням положень постанови Кабінету Міністрів України від 13 лютого 2008 року № 45 «Про затвердження Порядку проведення перерахунку пенсій, призначених відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб» та постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» із зазначенням відомостей про розміри щомісячних основних та додаткових видів грошового забезпечення (надбавки, підвищення, доплати) та премії для проведення з 01 грудня 2021 року перерахунку основного розміру пенсії.
В решті позовних вимог відмовлено.
Розподіл судових витрат не здійснювався.
23 лютого 2026 року позивач подав до суду заяву від 19 лютого 2026 року у порядку, передбаченому статтею 383 КАС України, у якій просить суд визнати протиправними дії відповідача - Головного управління ДФС у Львівській області при виконанні судового рішення, чим порушені його права, підтверджені рішенням суду, про що постановити ухвалу на підставі статті 249 КАС України.
09 березня 2026 року відповідач подав до суду відзив на заяву позивача від 19 лютого 2026 року про невиконання судового рішення.
Постановляючи цю ухвалу, суд зазначає таке.
Відповідно до статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є обов'язковість судового рішення.
Суд ухвалює рішення іменем України, а судове рішення є обов'язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд (стаття 129-1 Конституції України).
Зазначені норми Конституції України знайшли своє відображення в процесуальному законодавстві України.
Так, стаття 14 КАС України передбачає, що судове рішення, яким закінчується розгляд справи в адміністративному суді, ухвалюється іменем України. Судові рішення, що набрали законної сили, є обов'язковими до виконання всіма органами державної влади, органами місцевого самоврядування, їх посадовими та службовими особами, фізичними і юридичними особами та їх об'єднаннями на всій території України.
Статтею 370 КАС України передбачено, що судове рішення, яке набрало законної сили, є обов'язковим для учасників справи, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, або за принципом взаємності, - за її межами. Невиконання судового рішення спричиняє відповідальність, встановлену законом.
Статтею 372 КАС України визначено порядок виконання судових рішень в адміністративних справах.
Слід зазначити, що рішення суду може виконуватись у добровільному або примусовому порядку. Боржник може виконати рішення суду добровільно: з моменту набрання рішенням суду законної сили; до моменту надходження виконавчого листа до державного або приватного виконавця та відкриття виконавчого провадження.
Згідно із частиною четвертою статті 372 КАС України примусове виконання судових рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому законом.
Таким законом в Україні є Закон України від 02 червня 2016 року № 1404-VIII «Про виконавче провадження» (далі - Закон № 1404-VIII).
Абзац перший частини першої статті 373 КАС України визначає, що виконання судового рішення здійснюється на підставі виконавчого листа, виданого судом, який розглядав справу як суд першої інстанції.
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів» (частина перша статті 5 Закону № 1404-VIII).
Відповідно до статті 381-1 КАС України судовий контроль за виконанням судових рішень в адміністративних справах здійснює суд, який розглянув справу як суд першої інстанції.
Суд може здійснювати судовий контроль за виконанням судового рішення у порядку, встановленому статтями 287, 382-382-3 і 383 цього Кодексу.
Так, норми статті 287 КАС регулюють особливості провадження у справах щодо рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця; норми статей 382-382-3 визначають порядок подання та розгляду заяви про зобов'язання суб'єкта владних повноважень подати звіт про виконання судового рішення; норми статті 383 КАС України унормовують особливості визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду.
Тобто наведеними нормами законодавець установив різні види (правові форми) здійснення судового контролю за виконанням судового рішення, які мають на меті забезпечення належного виконання судового рішення і підставами для їх застосування є невиконання судового рішення, ухваленого на користь особи-позивача та обставини, що свідчать про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, пов'язаних з невиконанням судового рішення в цій справі.
Наявність у КАС України спеціальних норм, спрямованих на забезпечення належного виконання судового рішення, виключає можливість застосування загального судового порядку захисту прав та інтересів стягувача у спосіб подання позову.
Визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання рішення суду, врегульовано приписами статті 383 КАС України.
Відповідно до частини першої статті 383 КАС України особа-позивач, на користь якої ухвалено рішення суду, має право подати до суду першої інстанції заяву про визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності, вчинених суб'єктом владних повноважень - відповідачем на виконання такого рішення суду, або порушення прав позивача, підтверджених таким рішенням суду.
За усталеною судовою практикою звернення рішення суду до примусового виконання є обов'язковою передумовою для подання заяви в порядку, передбаченому статтею 383 КАС України, оскільки повноваження щодо вчинення дій з примусового виконання рішення суду, зокрема і щодо перевірки його виконання, належать насамперед до повноважень виконавців, а звернення до суду в порядку наведеної статті є винятковим заходом, до якого позивач може вдатися, коли вичерпає всі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду (постанови Верховного Суду від 21 березня 2019 року у справі № 805/1458/17-а, від 27 червня 2019 року у справі № 807/220/18; аналогічний підхід застосовано в ухвалах Верховного Суду від 05 липня 2021 року у справі № 260/636/19, від 18 грудня 2020 року у справі № 200/5793/20-а).
Частиною четвертою статті 383 КАС України установлено, що заяву, зазначену у частині першій цієї статті, може бути подано протягом десяти днів з дня, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів, але не пізніше дня завершення строку пред'явлення до виконання виконавчого листа, виданого за відповідним рішенням суду.
Отже, визначальним для вирішення питання про дотримання позивачем строку звернення до суду із заявою, зазначеною у частині першій статті 383 КАС України, є встановлення дати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Суд наголошує, що перебіг десятиденного строку на звернення до суду із заявою, передбаченою статтею 383 КАС України, починається із дати, коли позивач дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів діями або бездіяльністю відповідача, пов'язаними із виконанням судового рішення, яке набрало законної сили.
Суд встановив, що для виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 17 вересня 2024 року у справі № 380/7901/24, яке набрало законної сили, згаданий суд 22 листопада 2024 року видав виконавчий лист № 380/7901/24, який позивач, як стягувач, пред'явив до примусового виконання до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Західного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (далі - Відділ).
28 січня 2025 року головний державний виконавець Відділу відкрила виконавче провадження № 76961379 з примусового виконання вищевказаного виконавчого листа.
У рамках вказаного виконавчого провадження державний виконавець 02 квітня 2025 року винесла постанову ВП № 76961379 про накладення штрафу на боржника у розмірі 5100,00 грн за невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії.
09 жовтня 2025 року головний державний виконавець Відділу винесла постанову про закінчення виконавчого провадження № 76961379 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України «Про виконавче провадження» у зв'язку із фактичним виконанням у повному обсязі рішення згідно з виконавчим документом, яку супровідним листом від 09 жовтня 2025 року № 20426 надіслала на адресу позивача.
Задля вирішення питання щодо дотримання позивачем строку звернення до суду із заявою від 19 лютого 2026 року, поданою у порядку, передбаченому статтею 383 КАС України, суд своєю ухвалою від 02 березня 2026 року витребував у Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Львівській області Львівського міжрегіонального управління Міністерства юстиції України докази надіслання та вручення стягувачу - ОСОБА_1 постанови про закінчення виконавчого провадження від 09 жовтня 2025 року ВП № 76961379.
На виконання вимог цієї ухвали Львівське міжрегіональне управління Міністерства юстиції України 16 березня 2026 року подало до суду копію ярлика відправлення Укрпошти № R067016256746 та дані відстеження з офіційного сайту Укрпошти за цим же номером відправлення, відповідно до яких постанову про закінчення виконавчого провадження від 09 жовтня 2025 року ВП № 76961379 позивач отримав 14 жовтня 2025 року.
Отже, саме 14 жовтня 2025 року позивач дізнався про порушення своїх прав діями відповідача, пов'язаними із виконанням судового рішення, оскільки, як видно з матеріалів справи, позивач використав передбачені процесуальним законодавством заходи щодо примусового виконання рішення суду (на підставі Закону № 1404-VIII), однак такі (на думку позивача) не принесли результату.
Тобто, з отриманням 14 жовтня 2025 року постанови про закінчення виконавчого провадження № 76961379 позивачу стало достеменно відомо про те, що всі можливі механізми на стадії примусового виконання рішення суду в рамках цього виконавчого провадження були вичерпані і саме вказана обставина давала йому процесуальну можливість звертатися до суду із заявою у порядку, передбаченому статтею 383 КАС України.
Утім, із заявою від 19 лютого 2026 року, поданою в порядку, передбаченому статтею 383 КАС України, позивач звернувся до суду лише 23 лютого 2026 року (вх. № 14242 від 23 лютого 2026 року), тобто із пропуском десятиденного строку, передбаченого частиною четвертою статті 383 КАС України.
Суд зауважує, що стаття 383 КАС України не передбачає можливості поновлення такого строку.
Відповідно до абзацу другого частини п'ятої статті 383 КАС України у разі невідповідності заяви вказаним вище вимогам, а також у разі подання заяви особою, яка відповідно до частини шостої статті 18 цього Кодексу зобов'язана зареєструвати електронний кабінет, але не зареєструвала його, така заява ухвалою суду, прийнятою в порядку письмового провадження, повертається заявнику. Така ухвала суду може бути оскаржена.
Суд також звертає увагу на те, що частина п'ята статті 383 КАС України є імперативною нормою, яка передбачає безумовні наслідки у вигляді повернення заяви у разі невідповідності заяви вимогам, зазначеним у цій статті, без попереднього залишення такої заяви без руху.
У постанові від 08 листопада 2024 року у справі № 340/222/20 Верховний Суд також дійшов висновку, що, ураховуючи положення частини п'ятої статті 383 КАС України, судом не може бути ухвалено іншого, альтернативного рішення ніж повернення заяви.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 24 квітня 2025 року у справі № 340/5977/22.
З урахуванням викладеного суд робить висновок про те, що позивачем не дотримані вимоги частини четвертої статті 383 КАС України щодо звернення до суду із заявою, передбаченою частиною першою цієї статті, у десятиденний строк з дня, коли він дізнався про порушення своїх прав діями відповідача, пов'язаними із виконанням судового рішення, з огляду на що вищевказану заяву належить повернути заявнику на підставі імперативної норми частини п'ятої статті 383 КАС України.
Покликання позивача на те, що державний виконавець формально виніс постанову про закінчення виконавчого провадження, суд оцінює критично, оскільки позивач не був позбавлений можливості звернутися із позовом до суду щодо її оскарження у порядку, визначеному статтею 287 КАС України, норми якої передбачають одну із трьох правових форм здійснення судового контролю за виконанням судового рішення в адміністративній справі.
Крім того, суд зауважує, що позивач не позбавлений права звернутися із відповідним позовом до Головного управління Державної фіскальної служби у Львівській області у загальному порядку, передбаченому КАС України.
Керуючись ст.ст. 243, 248, 378, 383 КАС України, суд
Заяву позивача від 19 лютого 2026 року, подану в порядку, передбаченому статтею 383 КАС України, у справі № 380/7901/24, повернути заявнику.
Ухвалу суду може бути оскаржено до Восьмого апеляційного адміністративного суду відповідно до ст.ст. 293-297 КАС України.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання.
Повний текст ухвали складено 18 березня 2026 року.
Суддя Клименко О.М.