Україна
Донецький окружний адміністративний суд
17 березня 2026 року Справа№200/221/26
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Тарасенка І.М., розглянувши у спрощеному позовному провадженні без повідомлення учасників справи адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів у розмірі 83625,23 грн,
ОСОБА_1 звернувся до Донецького окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 . Просить суд: 1) визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця - січня 2008 року для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення; 2) стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року в розмірі 83625,23 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він у період з 09.02.1995 року по 30.06.2025 року проходив військову службу на посадах Управління військових сполучень на Донецькій залізниці (м. Покровськ, Донецької області), яке знаходиться на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Позивач вважає дії відповідача щодо не здійснення індексації його грошового забезпечення, виходячи з базового місяця нарахування індексації - січень 2008 року.
16 січня 2026 року відкрито провадження по справі та її розгляд призначено за правилами спрощеного позовного провадження.
Представник ІНФОРМАЦІЯ_1 надав суду відзив на позов ОСОБА_1 , в якому зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_2 не має повноважень стосовно збільшення розмірів посадових окладів (тарифних ставок) військовослужбовців, оскільки їх розміри визначаються Кабінетом Міністрів України.
Тобто, підвищувати розміри посадових окладів військовослужбовців може лише Кабінет Міністрів України, який в свою чергу постановою від 9 грудня 2015 року № 1013 фактично зобов'язав Міністерство оборони України переглянути розміри надбавок, доплат, премій військовослужбовцям з тим, щоб розмір підвищення всіх складових грошового забезпечення кожного військовослужбовця у грудні 2015 року перевищив суму індексації, яку йому повинні були виплатити у грудні 2015 року.
Тому, керівництвом Міністерства оборони України було прийнято рішення про збільшення розміру грошового забезпечення у грудні 2015 року за рахунок підвищення розміру щомісячної премії для реалізації зазначеної постанови та підтримання купівельної спроможності військовослужбовців.
У зв'язку з вищезазначеним грудень 2015 року став базовим місяцем для нарахування індексації військовослужбовцям Збройних Сил України.
Відповідач вказує, що зазначене підтверджується листом Міністерства соціальної політики України від 15.12.2021 року № 211/0/214-21, де вказується на те, що, враховуючи великі обсяги сум індексації, які склалися внаслідок довготривалого не підвищення доходів, у 2015 році відбулося викривлення структури доходів працівників та грошового забезпечення військовослужбовців, коли сума індексації перевищувала розмір мінімальної заробітної плати або була різною в залежності від періодів працевлаштування, встановлення різних розмірів доплат, надбавок та премій. У зв'язку з цим з метою упорядкування структури заробітної плати працівників бюджетної сфери, органів виконавчої влади, місцевого самоврядування, прокуратури та інших органів за рахунок виплат, пов'язаних з індексацією, а також врегулювання проблемних питань щодо нарахування сум індексації та забезпечення єдиного підходу до проведення індексації у разі підвищення грошових доходів громадян, була прийнята постанова Кабінету Міністрів України від 09.12.2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів». У вказаному листі Мінсоцполітики окремо зазначається, що відповідно до постанови № 1013 у грудні 2015 року мало бути здійснено упорядкування структури грошових доходів працівників шляхом підвищення не тільки тарифних ставок (посадових окладів), а також шляхом підвищення доплат, надбавок та премій, з тим, щоб сума підвищення грошового доходу перевищила суму індексації, яка склалась у грудні 2015 року. Для проведення подальшої індексації індекс споживчих цін мав розраховуватися з січня 2016 року.
Відповідач також зазначив, що якщо з січня 2016 року посадові оклади (тарифні ставки) не підвищувалися, то право на індексацію згідно з пунктом 1-1 Порядку настало у червні 2016 року на 5,1 відсотка.
Листом від 03.10.2022 року № 3148/0/290-22/51 Міністерство соціальної політики України роз'яснило, що у період з січня 2016 року до лютого 2018 року індексація грошового забезпечення проводиться відповідно до індексу споживчих цін для проведення індексації, обчисленого наростаючим підсумком, починаючи з січня 2016 року.
Відповідно до листа Департаменту фінансів Міністерства оборони України від 02.06.2020 року № 0290/Г-747/2/534 базовий місяць, встановлений відповідно до норм, що діяли до внесення змін до Порядку № 1078 (тобто до 15.12.2015 року), перегляду не підлягає. Такий механізм Порядком № 1078 не передбачений.
Відповідач зазначив також, що у зв'язку з не закладенням до бюджету коштів, індексація грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року позивачу не нараховувалась та не виплачувалась, і законних підстав для вчинення таких дій у відповідача немає.
Крім того, відповідачем вказано, що позивач був зарахований до списків особового складу підрозділу ІНФОРМАЦІЯ_3 01.12.2015 року, а тому базовим місяцем для нього став грудень 2015 року, як наслідок застосовувати до його грошового забезпечення базовий місяць січень 2008 року немає підстав.
Отже, на думку представник відповідача, дії ІНФОРМАЦІЯ_3 в частині не нарахування індексації грошового забезпечення в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року є правомірними та такими, що відповідають вимогам законодавства. В свою чергу, вважає, що позивач не обґрунтував належним чином свої позовні вимоги. А тому, правові підстави для задоволення позову повністю відсутні.
За приписами частини 5 статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої зі сторін про інше.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , РНОКПП НОМЕР_1 , громадянин України, що підтверджується паспортом № НОМЕР_3 , учасник бойових дій відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 .
ОСОБА_1 , у період з 09.02.1995 року по 30.06.2025 року проходив військову службу на посадах Управління військових сполучень на Донецькій залізниці (м. Покровськ, Донецької області), яке знаходиться на фінансовому забезпеченні у ІНФОРМАЦІЯ_1 .
14 жовтня 2025 року представник позивача адвокат Берестень Вадим Валерійович звернувся до начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 із адвокатським запитом, в якому просив повідомити чи проводився у період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року розрахунок та виплата ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення, виходячи при розрахунку індексації з базового місяця нарахування індексації - січень 2008 року відповідно до вимог Закону України «про індексацію грошових доходів населення» та Постанови Кабінету Міністрів України «Про затвердження Порядку індексації грошових доходів населення» від 07.07.2003 року № 1078
Листом № 09/02/1460 від 20.10.20225 року відповідач надав відповідь на адвокатський запит, в якій зазначив, що індексація грошового забезпечення починаючи з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року військовослужбовцям не нараховувалась та не виплачувалась, у зв'язку із не закладенням до бюджету коштів для виплати індексації в період з січня 2016 року по лютий 2018 року.
Надаючи правову оцінку спірним відносинам та аргументам учасників справи, суд виходить з наступного.
Частиною 2 статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно зі ст. 1 Закону України Про індексацію грошових доходів населення (надалі- Закон № 1282-ХІІ), індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до ч. 1 № 1282-ХІІ, індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру.
Стаття 3 Закону України № 1282-ХІІ передбачає, що індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Відповідно до ст. 4, 6 Закону № 1282-ХІІ індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
У разі виникнення обставин, передбачених ст.4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17.07.2003 року № 1078 (далі Порядок № 1078).
Згідно з п. 1-1 Порядку № 1078 (у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 101 відсотка, а з 2016 року - 103 відсотка.
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до п. 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
За змістом п. 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Пунктом 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків. Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що місяць, в якому відбулося підвищення оплати праці (суми її постійних складових), є базовим при проведенні індексації.
Відповідно до п. 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
У разі коли грошовий дохід формується з різних джерел і цим Порядком не встановлено черговість його індексації, сума додаткового доходу від індексації виплачується за рахунок кожного джерела пропорційно його частині у загальному доході.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів, бюджету Пенсійного фонду України та бюджетів інших фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік (вказана норма застосовується з 01.12.2015 року).
Таким чином, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці.
Суд зазначає, що відповідно до вимог чинного законодавства України, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковою для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи.
При цьому, нормами Закону № 1282-ХІІ та Порядку № 1078 визначено джерело коштів на проведення індексації. Пунктом 6 Порядку № 1078 безпосередньо не скасовано виплату індексації заробітної плати (грошового забезпечення) та не пов'язано індексацію з надходженням коштів до власника підприємства, установи, організації. В Законі йдеться про фінансові ресурси бюджетів всіх рівнів.
У рішенні Конституційного Суду України від 15.10.2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням щодо офіційного тлумачення положення ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України зазначено, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Тому системний аналіз наведених норм дає підстави для висновку, що індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.08.2019 року по справі № 825/694/17, яка враховується відповідно до положень ч. 5 ст. 242 КАС України.
У свою чергу, спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов'язки військовослужбовців є Закон України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей від 20.12.1991 року № 20ІІ-XII (далі - Закон № 20ІІ-XII).
Згідно з ч. ч. 1-3 ст. 9 Закону № 20ІІ-XII держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Оклади військовослужбовцям підвищувалися двічі: в січні 2008 року відповідно до постанови КМУ від 07.11.2007 року № 1294 та в березні 2018 року згідно постанови КМУ від 30.08.2017 року № 704.
На офіційному публічному веб - ресурсі Державної служби статистики України розміщено індекси споживчих цін у 1991-2021 роках за електронним посиланням: http://ukrstat.gov.ua/operativ/operativ2006/ct/cn_rik/isc/isc_u/isc_m_u.htm.
Згідно зазначених даних, величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації в розмірі 101 відсоток (поріг до законодавчих змін, які набрали законної сили 01.01.2016 року) в лютому 2008 року.
Отже, з лютого 2008 року по дату наступного підвищення окладу - 01.03.2018 року за посадою позивача закріпилось право на індексацію, базовим місяцем для розрахунку якої є січень 2008 року.
Відповідно п. 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Відповідно до ст. 1 Протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 1952 року кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Подібна правова позиція була висловлена Верховним Судом у постанові від 04.04.2018 року у справі № 822/1110/16, у постанові від 20.12.2019 року у справі № 822/1731/16, у постанові від 13.03.2020 року у справі № 803/1565/17.
Таким чином, у період служби позивача з 01.01.2016 по 28.02.2018 відповідач зобов'язаний нарахувати індексацію з застосуванням місяця для обчислення базового місяця для обчислення споживчих цін січень 2008 року.
Позивачем наведено розрахунок індексації грошового забезпечення з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року у розмірі 83625,23 грн, з зазначенням періоду розрахунку, коефіцієнту індексації, прожитковий мінімум, щомісячних сум індексації.
В січні 2016 прожитковий мінімум складав 1378,00 грн, коефіцієнт індексації 171,2, а отже сума індексації грошового забезпечення за січень 2016 складає 2359,14 грн.
В лютому 2016 прожитковий мінімум складав 1378,00 грн, коефіцієнт індексації 171,2, а отже сума індексації грошового забезпечення за лютий 2016 складає 2359,14 грн.
В березні 2016 прожитковий мінімум складав 1378,00 грн, коефіцієнт індексації 171,2, а отже сума індексації грошового забезпечення за березень 2016 складає 2359,14 грн.
В квітні 2016 прожитковий мінімум складав 1378,00 грн, коефіцієнт індексації 171,2, а отже сума індексації грошового забезпечення за квітень 2016 складає 2359,14 грн.
В травні 2016 прожитковий мінімум складав 1450,00 грн, коефіцієнт індексації 171,2, а отже сума індексації грошового забезпечення за травень 2016 складає 2482,40 грн.
В червні 2016 прожитковий мінімум складав 1450,00 грн, коефіцієнт індексації 186,9, а отже сума індексації грошового забезпечення за червень 2016 складає 2710,05 грн.
В липні 2016 прожитковий мінімум складав 1450,00 грн, коефіцієнт індексації 186,9, а отже сума індексації грошового забезпечення за липень 2016 складає 2710,05 грн.
В серпні 2016 прожитковий мінімум складав 1450,00 грн, коефіцієнт індексації 186,9, а отже сума індексації грошового забезпечення за серпень 2016 складає 2710,05 грн.
В вересні 2016 прожитковий мінімум складав 1450,00 грн, коефіцієнт індексації 186,9, а отже сума індексації грошового забезпечення за вересень 2016 складає 2710,05 грн.
В жовтні 2016 прожитковий мінімум складав 1450,00 грн, коефіцієнт індексації 186,9, а отже сума індексації грошового забезпечення за жовтень 2016 складає 2710,05 грн.
В листопаді 2016 прожитковий мінімум складав 1450,00 грн, коефіцієнт індексації 186,9, а отже сума індексації грошового забезпечення за листопад 2016 складає 2710,05 грн.
В грудні 2016 прожитковий мінімум складав 1600,00 грн, коефіцієнт індексації 198,6 а отже сума індексації грошового забезпечення за грудень 2016 складає 3177,60 грн.
В січні 2017 прожитковий мінімум складав 1600,00 грн, коефіцієнт індексації 198,6, а отже сума індексації грошового забезпечення за січень 2017 складає 3177,60 грн.
В лютому 2017 прожитковий мінімум складав 1600,00 грн, коефіцієнт індексації 198,6, а отже сума індексації грошового забезпечення за лютий 2017 складає 3177,60 грн.
В березні 2017 прожитковий мінімум складав 1600,00 грн, коефіцієнт індексації 210,0, а отже сума індексації грошового забезпечення за березень 2017 складає 3360,00 грн.
В квітні 2017 прожитковий мінімум складав 1600,00 грн, коефіцієнт індексації 210,0, а отже сума індексації грошового забезпечення за квітень 2017 складає 3360,00 грн.
В травні 2017 прожитковий мінімум складав 1684,00 грн, коефіцієнт індексації 210,0, а отже сума індексації грошового забезпечення за травень 2017 складає 3536,40 грн.
В червні 2017 прожитковий мінімум складав 1684,00 грн, коефіцієнт індексації 221,5, а отже сума індексації грошового забезпечення за червень 2017 складає 3730,06 грн.
В липні 2017 прожитковий мінімум складав 1684,00 грн, коефіцієнт індексації 221,5, а отже сума індексації грошового забезпечення за липень 2017 складає 3730,06 грн.
В серпні 2017 прожитковий мінімум складав 1684,00 грн, коефіцієнт індексації 221,5, а отже сума індексації грошового забезпечення за серпень 2017 складає 3730,06 грн.
В вересні 2017 прожитковий мінімум складав 1684,00 грн, коефіцієнт індексації 231,4, а отже сума індексації грошового забезпечення за вересень 2017 складає 3896,78 грн.
В жовтні 2017 прожитковий мінімум складав 1684,00 грн, коефіцієнт індексації 231,4, а отже сума індексації грошового забезпечення за жовтень 2017 складає 3896,78 грн.
В листопаді 2017 прожитковий мінімум складав 1684,00 грн, коефіцієнт індексації 231,4, а отже сума індексації грошового забезпечення за листопад 2017 складає 3896,78 грн.
В грудні 2017 прожитковий мінімум складав 1762,00 грн, коефіцієнт індексації 241,7 а отже сума індексації грошового забезпечення за грудень 2017 складає 4258,75 грн.
В січні 2018 прожитковий мінімум складав 1762,00 грн, коефіцієнт індексації 241,7 а отже сума індексації грошового забезпечення за січень 2018 складає 4258,75 грн.
В лютому 2018 прожитковий мінімум складав 1762,00 грн, коефіцієнт індексації 241,7, а отже сума індексації грошового забезпечення за лютий 2018 складає 4258,75 грн.
В загальному підсумку розмір заборгованості зі сплати індексації грошового забезпечення відповідача за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року складає 83625,23
Щодо позовних вимог про нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення з одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку виплати щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15 січня 2004 року № 44 (далі Порядок № 44), суд зазначає наступне.
Відповідно до пункту 1 Порядку № 44 цей Порядок визначає умови та механізм щомісячної грошової компенсації сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних військовослужбовцями, поліцейськими та особами рядового і начальницького складу (в тому числі відрядженими до органів виконавчої влади та інших цивільних установ), співробітниками Служби судової охорони у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі грошова компенсація).
Грошова компенсація виплачується громадянам України, які відповідно до законодавства мають статус військовослужбовця, поліцейського або є особами рядового і начальницького складу Державної кримінально-виконавчої служби, ДСНС, податкової міліції, Національного антикорупційного бюро, Державного бюро розслідувань, співробітникам Служби судової охорони, а також особам, звільненим із служби, для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби (абзац перший пункту 2 Порядку № 44).
За положеннями пунктів 3, 4 Порядку № 44 виплата грошової компенсації здійснюється установами (організаціями, підприємствами), що утримують військовослужбовців, поліцейських та осіб рядового і начальницького складу, за рахунок відповідних коштів, які є джерелом доходів цих осіб, шляхом рівноцінного та повного відшкодування втрат частини грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних у зв'язку з виконанням ними своїх обов'язків під час проходження служби (далі грошове забезпечення), що пов'язані з утриманням податку з доходів фізичних осіб у порядку та розмірах, визначених Законом України «Про податок з доходів фізичних осіб». Виплата грошової компенсації військовослужбовцям, поліцейським та особам рядового і начальницького складу здійснюється одночасно з виплатою їм грошового забезпечення.
Грошова компенсація виплачується за місцем одержання грошового забезпечення у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення (пункт 5 Порядку № 44).
Верховний Суд у постанові від 27 липня 2023 року у справі № 380/813/22 зазначав, що аналіз наведених пунктів 2-3 Порядку № 44 дає підстави для висновку, що грошова компенсація сум податку з доходів фізичних осіб, що утримуються з грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, одержаних, зокрема, військовослужбовцями, виплачується їм для відшкодування утриманих сум податку з їх грошового забезпечення, грошових винагород та інших виплат, право на які вони набули у зв'язку з виконанням обов'язків під час проходження служби одночасно з виплатою грошового забезпечення за місцем його одержання у розмірі суми податку з доходів фізичних осіб, утриманого з грошового забезпечення.
Індексація грошового забезпечення є складовою грошового забезпечення військовослужбовців і, як одна з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Нарахування та виплата індексації грошового забезпечення мала бути здійснена відповідачем саме з моменту набуття позивачем права на її нарахування та виплату, відповідно до вимог Закону № 1282-ХІІ.
Отже, з урахуванням наведеного правого регулювання, Верховний Суд констатував, що нарахування та виплата індексації грошового забезпечення позивачу має бути проведена відповідачем із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб відповідно до пункту 2 Порядку № 44.
Аналогічний підхід застосував Верховний Суд у постановах від 27 вересня 2023 року у справі № 420/23176/21, від 27 вересня 2023 року у справі № 420/23176/21, від 31 січня 2024 року у справі № 320/6441/22, від 18 квітня 2024 року у справі №160/10789/22, від 30 квітня 2024 року у справі № 360/700/23, від 27 червня 2024 року у справі № 580/602/22 та від 10 жовтня 2024 року у справі № 500/8015/23.
За практикою Європейського суду з прав людини пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (див. «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09 грудня 1994 року, Серія A, № 303-A, параграф 29). Водночас, відповідь суду повинна бути достатньо детальною для відповіді на основні (суттєві) аргументи сторін.
Сторонами суду не наведено інших специфічних, доречних та важливих аргументів, які суд зобов'язаний оцінити, виконуючи свої зобов'язання щодо пункту 1статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод
За встановлених в цій справі фактичних обставин та з урахуванням правового регулювання спірних правовідносин, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають задоволенню.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи висновок суду про допущення відповідачем протиправної бездіяльності через нездійснення розрахунку та виплати індексації, суд вважає, що позовні вимоги позивача є такими, що підлягають задоволенню.
Щодо стягнення з відповідачів витрат на правничу допомогу, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. ч. 1, 3 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Відповідно до ст. 132 Кодексу адміністративного судочинства України, судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати:
1) на професійну правничу допомогу;
2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду;
3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз;
4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;
5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Приписами ст. 134 КАС України встановлено, що витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Судом встановлено, що 10 жовтня 2025 року між товариством з обмеженою відповідальністю «Юридична компанія «Біленко та партнери» та ОСОБА_1 укладено договір № 05/2025-06 про надання юридичних послуг (правової допомоги).
Розмір понесених ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу складає 8400 (вісім тисяч чотириста) гривень 00 копійок та підтверджується наступними документами: Актом № А/10/2025/06-04 приймання - передачі наданих послуг за Специфікацією від 14.10.2025 року (додаток № 4) до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 11.10.2025 року № 10/2025-06; Специфікацією (додаток № 4 до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 11.10.2025 року № 10/2025-06; Актом № А/10/2025/06-01 приймання - передачі наданих послуг за Специфікацією від 11.10.2025 року (Додаток № 1) до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 11.10.2025 року № 10/2025-06; Специфікацією (додаток № 1 до Договору про надання юридичних послуг (правової допомоги) від 11.10.2025 року № 10/2025-06.
Відповідно до практики Верховного Суду (постанова від 29.10.2020 року у справі № 686/5064/20), витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною чи тільки має бути сплачено.
Так, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12.02.2020 року у справі № 648/1102/19 аналізувалися аналогічні положення ЦПК України, суд дійшов висновку, що витрати за надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх уже фактично сплачено стороною/третьою особою, чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини 2 статті 137 ЦПК України).
Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.
Згідно з пунктом 4 частини першої статті 1 Закону України від 05 липня 2012 року № 5076-VI «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (далі - Закон № 5076-VI) договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.
Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону № 5076-VI встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні.
Відповідно до статті 19 Закону № 5076-VI видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення представництва на надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок його обчислення, зміни та умови повернення визначаються у договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховується складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону № 5076-VI).
Відповідно до ст. 28 Правил адвокатської етики, схвалених Національною асоціацією адвокатів України 09.06.2017 року (далі - Правила адвокатської етики), формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.
Склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку. Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Вищевказаний висновок узгоджується з правовою позицією Верховного Суду від 04.08.2020 року по справі № 810/3213/16.
Аналіз наведених норм дозволяє дійти висновку про те, що розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Проте, суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції. Зокрема заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
За практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 року, у справі Баришевський проти України, від 10.12.2009 року у справі Гімайдуліна і інших проти України, від 12.10.2006 у справі Двойних проти України, від 30.03.2004 року у справі Меріт проти України заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, питання розподілу судових витрат пов'язане із суддівським розсудом (дискреційні повноваження).
В той же час, суд зазначає, що відповідно до ч. 7 ст. 134 КАС України, обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Суд вказує на те, що заявлена сума у розмірі 8400 грн є цілком обґрунтованою та пропорційною до предмета задоволеного позову.
Позивач не сплачував судовий збір, оскільки відповідно до п. 13 ч. 1 ст. 5 Закону України «Про судовий збір» звільнений від його сплати.
Сума 8400 повинна бути стягнута з відповідача на користь позивача.
Керуючись ст. ст. 2-15, 19-20, 42-48, 72-77, 90, 139, 118, 159-165, 199, 205, 244-250, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення коштів у розмірі 83625,23 грн - задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) стосовно нарахування та виплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексації грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року із застосуванням місяця - січня 2008 року для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку індексації грошового забезпечення.
Стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) індексацію грошового забезпечення за періоди з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року в розмірі 83625,23 грн із одночасною компенсацією сум податку з доходів фізичних осіб
Стягнути з а ІНФОРМАЦІЯ_1 (юридична адреса: АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) витрати на правничу допомогу у розмірі 8400 (вісім тисяч чотириста) грн 00 коп.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя І.М. Тарасенко