18 березня 2026 року ЛуцькСправа № 140/16300/25
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого-судді Плахтій Н.Б.,
розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження (у письмовому провадженні) адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся з позовом до Управління Державної міграційної служби України у Волинській області (далі - УДМСУ у Волинській області, відповідач) про визнання протиправними дій щодо відмови у прийнятті (розгляді) заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; зобов'язання прийняти та розглянути заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.11.2025.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 07.11.2025 громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1 звернувся до УДМСУ у Волинській області із заявою-анкетою встановленого зразка про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Листом №0701.4-8611/0701.1-25 від 20.11.2025 відповідач відмовив у прийнятті та розгляді поданої заяви-анкети. Вказаний лист позивач отримав 11.12.2025.
Позивач вважає відмову УДМСУ у Волинській області у прийнятті (розгляді) заяви протиправною.
В обґрунтування такої позиції вказує, що Закон України «Про біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту» від 08.07.2011 №3671-VI (далі - Закон №3671-VI) диференціює такі стадії процедури розгляду заяв: попереднього розгляду заяв (стаття 8 Закону); розгляд заяви після прийняття рішення про оформлення документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 9 Закону); прийняття рішення за заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (стаття 10).
На стадії попереднього розгляду за поданою заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту можливе прийняття двох видів рішень - рішення про оформлення або рішення відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Ці рішення приймаються на підставі письмового висновку працівника, який веде справу, і оформлюється наказом уповноваженої посадової особи центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту.
Водночас, безпосередній розгляд документів (визначення обставин, за якими здійснюється звернення, розгляд їх на предмет обґрунтованості та прийняття безпосереднього рішення про надання або відмову в наданні статусу) згідно з поданою заявою передбачається вже після вирішення питання щодо вирішення відповідачем питання щодо попереднього (формального) розгляду заяви та прийняття відповідного рішення про прийняття/відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Таким чином, порядок розгляду заяв про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту чітко врегульований законодавством України.
Зокрема, у випадку звернення особи з такою заявою, уповноважена посадова особа територіального органу ДМС зобов?язана вчинити дії, передбачені пунктом 2.1 розділу ІІ Правил розгляду заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату і позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, затверджені наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, зареєстровані в Міністерстві юстиції України 05.10.2011 за №1146/19884 (далі - Правила №649).
Разом з тим, у даному випадку уповноважена особа територіального органу ДМС дії, передбачені пунктом 2.1 розділу І Правил №649 не вчинила, а лише роз??яснила порядок звернення з такою заявою, чим допустила протиправну бездіяльність.
Також позивач зауважує, що стаття 5 Закону №3671-VI не встановлює санкції за подання заяви про надання статусу біженця зі зволіканням. У таких випадках на порушників можуть накладатися лише стягнення у вигляді штрафу, передбачені статтями 203 та 204-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (ті, що відповідають вимогам статті 31 Конвенції про статус біженців 1951 року). Неприйняття заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до розгляду та примусове повернення або примусове видворення заявника суперечитиме захисту фундаментальних прав, передбачених Конвенцією про статус біженців 1951 року (стаття 33 «Невислання біженців»), а також Конвенцією про захист прав і основоположних свобод людини 1950 року (стаття 3 «Заборона катування»).
З наведених підстав позивач вважає, що відповідач, розглядаючи заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту допустив протиправну бездіяльність, що полягає у неприйнятті відповідного рішення у порядку, визначеному Законом №3671-VI, та за формою, встановленою Правилами №649. Просив позов задовольнити.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 23.12.2025 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі за вказаним позовом та ухвалено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін (а.с.61).
В поданому до суду відзиві (а.с.64-69) представник відповідача УДМСУ у Волинській області позов не визнала. В обґрунтування своїх заперечень вказала, що із листа сектора питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС у Волинській області вбачається, що ОСОБА_2 прибув на територію України у 2014 році використовуючи підроблені документи. Перебуває в країні понад 11 років. У дозволений проміжок часу після прибуття до України за захистом не звернувся, чим порушив порядок та строки такого звернення.
07.10.2025 адвокат Оверчук Ю. в інтересах громадянина Узбекистану ОСОБА_1 подала до УДМС у Волинській області заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Із доданих до заяви матеріалів з?ясовано, що із аналогічною заявою ОСОБА_1 вже звертався до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області.
З метою отримання повної інформації та з?ясування всіх деталей за цим фактом, УДМС у Волинській області 09.10.2025 за вих. №0701.4/11972-25 до згаданого вище територіального підрозділу ДМС підготовлено та надіслано запит.
3 відповіді на запит від 21.10.2025 №8010.7.1/76090-25 вбачається, що вказаний громадянин Узбекистану, перебуваючи у Державній установі «Київський слідчий ізолятор», маючи намір бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту дійсно двічі звертався з відповідними заявами до ЦМУ ДМС. Його письмові звернення були розглянуті відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Не погоджуючись з отриманими відповідями, останній звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом про визнання бездіяльності ЦМУ ДМС протиправною. 24.09.2025 провадження у справах №320/5984/25, №320/11512/25 закрито за ініціативою позивача.
Крім того, здійсненою перевіркою ЦМУ ДМС встановлено, що ОСОБА_2 під анкетними даними ОСОБА_3 відповідно до Угоди між Україною та Киргизькою Республікою про спрощений порядок зміни громадянства громадянами України, які постійно проживають у Киргизькій Республіці, та громадянами Киргизької Республіки, які постійно проживають в Україні і запобігання випадкам без громадянства та подвійного громадянства оформив набуття громадянства України, яке скасоване у 2017 році.
Відповідно до наданих заявником матеріалів, вбачається, що він був затриманий 02.10.2024 співробітниками Служби безпеки України з метою арешту та подальшої екстрадиції до Республіки Узбекистан. Підставою для затримання слугував лист Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва НП України. За результатами перевірки заявника за обліками Генерального секретаріату Інтерполу встановлено, що ОСОБА_1 перебуває у міжнародному розшуку за червоним типом сповіщення за обвинуваченнями у вчиненні злочинів передбачених частиною третьою статті 158 (замах на Президента Республіки Узбекистан), частиною першою статті 159 (замах на конституційний лад Республіки Узбекистан), частиною першою статті 244-2 (створення, керівництво, участь в релігійних екстремістських сепаратистських або інших заборонених організаціях) Кримінального кодексу Узбекистану.
Також надані заявником документи дають підстави вважати, що ОСОБА_1 перебуваючи на території України, з 2014 року міг користуватися різними установчими даними, а саме: ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 . Здійсненою перевіркою встановлено що надання статусу біженця або особи, яка потребує додаткового захисту, у зв?язку з тим, що його перебування на території нашої держави становить потенційну загрозу національній безпеці України, а його намір звернутися із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, є способом затягування процедури екстрадиції.
За результатами розгляду заяви від 07.10.2025, поданої адвокатом Оверчук Ю. в інтересах ОСОБА_1 до УДМС у Волинській області про визнання його біженцем або особою, як потребує додаткового захисту, 24.10.2025 надано відповідь із відповідними роз?ясненнями, яка в судовому порядку не оскаржувалася. В подальшому, 07.11.2025 ОСОБА_1 самостійно звернувся до УДМС у Волинській області із письмовою заявою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. 20.11.2025 вказану заяву з наданням роз'яснень повернуто адресанту засобами поштового зв'язку, яку останній за місцем тимчасового проживання згідно поштової відмітки від 20.11.2025 не отримав (згідно довідки Укрпошти про причини повернення/ досилання від 06.12.4025 такий лист в зв?язку з закінченням терміну зберігання повернуто на адресу УДМС у Волинській області). Натомість, 11.12.2025 самостійно прибув до УДМС у Волинській області та особисто отримав вищезгадану відповідь.
Представник відповідача звертає вашу увагу на те, що прийняття заяви про відмову у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту приймається відповідно до частини шостої статті 5 Закону №3671-VI, за умови дотримання заявником порядку звернення із заявою, передбаченого законодавством.
Відтак, процедурні заходи, передбачені Правилами, які передують прийняттю/відмові у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, здійснюються у разі дотримання заявником встановленого Законом порядку та строків подачі заяви.
Застосовуючи норми статті 9 Конвенції про статус біженців 1951 року, заява про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, громадянина Узбекистану ОСОБА_1 до розгляду у відповідності до вимог Закону №3671-VI не приймалася. Також, не приймалося та наказом не оформлялося рішення про відмову в прийнятті заяви.
Представник відповідача зазначає, що особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, має подати за місцем свого тимчасового перебування до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановленого зразка, який затверджений наказом Міністерства внутрішніх справ України від 07.09.2011 №649, долучивши до неї документи, визначені Законом №3671-VI, або повідомивши про обставини їх відсутності.
При цьому, норми чинного законодавства чітко не вимагають особистої присутності особи при поданні такої заяви, проте, з огляду на дії, які має вчинити при прийнятті заяви центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту (встановлення особи заявника, проведення дактилоскопії заявника, тощо), особиста присутність заявника є необхідною.
Обов?язок відповідача прийняти та розглянути заяву особи, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, в порядку, встановленому Законом №3671-VI, виникає у нього виключно у разі дотримання форми та порядку подання такої заяви, вимоги до чого наведені вище.
За таких обставин, УДМС у Волинській області не вбачає протиправних дій та/або бездіяльності у спірних правовідносинах, а також і порушень у наданні листа-роз?яснення у відповідь на подану позивачем заяву.
Окрім того представник відповідача зазначає, що у даному випадку в позивача відсутнє порушення прав чи обов?язків у зв?язку із поверненням заяви, а відтак це не породжує для особи і права на судовий захист. На даний час будь-яких рішень, дій чи бездіяльності, які б порушували права, свободи чи інтереси позивача, що потребують судового захисту, відповідачем не приймалося та не вчинялося.
Зауважує, що позивачем не наведено жодного доказу того, яку норму чинного законодавства відповідачем порушено.
Враховуючи вищенаведене, представник відповідача вказує про дотримання УДМСУ у Волинській області вимог законодавства в частині залишення заяви позивача про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту без розгляду, за наявності правових та фактичних підстав, у порядку, встановленому законом, та у межах повноважень. Просить в задоволенні позову відмовити.
Інших заяв по суті справи не надходило.
Враховуючи вимоги статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) судом розглянуто дану справу за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
Дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку, що позов не підлягає до задоволення з наступних мотивів та підстав.
Судом встановлено, що 07.11.2025 громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1 звернувся до відповідач із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.20-22, переклад а.с.11-12).
Листом від 20.11.2025 №0701.4-8611/0701.1-25 УДМСУ у Волинській області повідомило, що прийом письмових заяв від іноземних громадян та осіб без громадянства про захист в Україні здійснюється лише у разі дотримання ними порядку та строків такого звернення. Позивач порушив встановлений Законом №3671-VI порядок та строк такого звернення до територіального органу ДМС, на підставі чого заяву з супутніми матеріалами було повернуто останньому (а.с.8-10).
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з наступного.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок регулювання суспільних відносин у сфері визнання особи біженцем, особою, яка потребує додаткового або тимчасового захисту, втрати та позбавлення цього статусу, а також встановлення правового статусу біженців та осіб, які потребують додаткового захисту і яким надано тимчасовий захист в Україні, визначено Законом №3671-VI.
Відповідно до пунктів 1 та 13 частини першої Закону №3671-VI:
біженець - особа, яка не є громадянином України і внаслідок обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань за ознаками раси, віросповідання, національності, громадянства (підданства), належності до певної соціальної групи або політичних переконань перебуває за межами країни своєї громадянської належності та не може користуватися захистом цієї країни або не бажає користуватися цим захистом внаслідок таких побоювань, або, не маючи громадянства (підданства) і перебуваючи за межами країни свого попереднього постійного проживання, не може чи не бажає повернутися до неї внаслідок зазначених побоювань;
особа, яка потребує додаткового захисту, - особа, яка не є біженцем відповідно до Конвенції про статус біженців 1951 року і Протоколу щодо статусу біженців 1967 року та цього Закону, але потребує захисту, оскільки така особа змушена була прибути в Україну або залишитися в Україні внаслідок загрози її життю, безпеці чи свободі в країні походження через побоювання застосування щодо неї смертної кари або виконання вироку про смертну кару чи тортур, нелюдського або такого, що принижує гідність, поводження чи покарання або загальнопоширеного насильства в ситуаціях міжнародного або внутрішнього збройного конфлікту чи систематичного порушення прав людини і не може чи не бажає повернутися до такої країни внаслідок зазначених побоювань.
Пунктом 4 статті 1 Закону №3671-VI передбачено, що додатковий захист - форма захисту, що надається в Україні на індивідуальній основі іноземцям та особам без громадянства, які прибули в Україну або перебувають в Україні і не можуть або не бажають повернутися в країну громадянської належності або країну попереднього постійного проживання внаслідок обставин, зазначених у пункті 13 частини першої цієї статті.
Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону №3671-VI особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, перетнула державний кордон України в порядку, встановленому законодавством України, повинна протягом п'яти робочих днів звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Особа, яка з наміром бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, під час в'їзду в Україну незаконно перетнула державний кордон України, повинна без зволікань звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Відповідно до частини четвертої статті 5 Закону №367-ІV особа, зазначена в частині другій цієї статті, не несе відповідальності за незаконне перетинання державного кордону України, якщо вона без зволікань звернулася із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Така особа не несе відповідальності за порушення правил перебування в Україні, якщо вона перебуває на території України протягом часу, необхідного для подання заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Частиною п'ятою статті 5 Закону №3671-VI передбачено, що особа, яка на законних підставах тимчасово перебуває в Україні, і під час такого перебування в країні її громадянської належності чи попереднього постійного проживання виникли умови, зазначені в пунктах 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, внаслідок яких вона не може повернутися до країни свого походження і має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, повинна звернутися до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, до закінчення строку перебування на території України.
Відповідно до частини шостої статті 5 Закону №3671-VI центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, може прийняти рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, в разі, якщо заявник видає себе за іншу особу або якщо заявнику раніше було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, за відсутності умов, передбачених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Згідно з частиною шостою статті 8 Закону №3671-VI рішення про відмову в оформленні документів для вирішення питань щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, приймаються за заявами, які є очевидно необґрунтованими, тобто якщо у заявника відсутні умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, а також якщо заяви носять характер зловживання: якщо заявник з метою визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, видає себе за іншу особу, а так само за заявами, поданими особами, яким було відмовлено у визнанні біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, у зв'язку з відсутністю підстав, передбачених для визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, встановлених пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, якщо зазначені умови не змінилися.
Умови, за яких особа не визнається біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, наведені у статті 6 Закону №3671-VI.
Так, за змістом частини першої статті 6 Закону №3671-VI не може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, особа, стосовно якої встановлено, що умови, передбачені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону, відсутні.
Згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року і Протоколом 1967 року поняття «біженець» включає в себе чотири основні підстави, за наявності яких особі може бути надано статус біженця. Такими підставами є:
1) знаходження особи за межами країни своєї національної належності або, якщо особа не має визначеного громадянства, за межами країни свого колишнього місця проживання;
2) наявність обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань;
3) побоювання стати жертвою переслідування повинно бути пов'язане з ознаками, які вказані в Конвенції про статус біженців, а саме: а) расової належності; б) релігії; в) національності (громадянства); г) належності до певної соціальної групи; д) політичних поглядів;
4) неможливістю або небажанням особи користуватися захистом країни походження внаслідок таких побоювань.
Відповідно до статті 4 Директиви Ради Європейського Союзу «Про мінімальні стандарти для кваліфікації і статусу громадян третьої країни та осіб без громадянства як біженців чи як осіб, які потребують міжнародного захисту з інших причин», а також змісту цього захисту (29 квітня 2004 року) в разі, якщо аспекти тверджень заявника не підтверджуються документальними або іншими доказами, ці аспекти не вимагають підтвердження, якщо виконуються наступні умови: заявник зробив реальну спробу обґрунтувати заяву; всі важливі факти, наявні в його/її розпорядженні, були надані, і було надано задовільне пояснення щодо відсутності інших важливих фактів; твердження заявника є зрозумілими та правдоподібними та не суперечать наявній конкретній та загальній інформації у його справі; заявник подав свою заяву про міжнародний захист якомога раніше, якщо заявник не зможе привести поважну причину відсутності подачі цієї заяви; встановлено, що в цілому заявник заслуговує довіри.
Згідно з пунктом 195 Керівництва з процедур і критеріїв з визначення статусу біженця Управління Верховного Комісара ООН у справах біженців (згідно з Конвенцією про статус біженців 1951 року та Протоколом щодо статусу біженців 1967 року), у кожному окремому випадку всі необхідні факти повинні бути надані в першу чергу самим заявником, і тільки після цього особа, уповноважена здійснювати процедуру надання статусу біженця (перевіряючий), повинна оцінити всі твердження і достовірність переконань заявника.
Пункт 37 Керівництва визначає, що для надання статусу біженця, в першу чергу, важлива оцінка клопотання шукача, а не судження про ситуацію, яка склалася у країні походження.
Процедуру розгляду в Україні заяв та оформлення документів, необхідних для вирішення питання про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, втрату, позбавлення статусу біженця та додаткового захисту і скасування рішення про визнання особи біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту визначають Правила №649.
Відповідно до пункту 2.1 Правил №649 уповноважена посадова особа органу міграційної служби, до якого особисто звернулась особа, яка має намір бути визнаною біженцем в Україні або особою, яка потребує додаткового захисту, або її законний представник у випадках, передбачених Законом:
а) встановлює особу заявника;
б) реєструє заявника в журналі реєстрації осіб, які бажають подати заяву про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (додаток 1) (далі - журнал реєстрації осіб);
в) інформує заявника мовою, яку він/вона розуміє, про умови, за яких в Україні особа може бути визнана біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про її права та обов'язки, а також про наслідки невиконання обов'язків;
г) забезпечує надання заявнику послуг перекладача, у тому числі через систему відеоконференц-зв'язку;
ґ) перевіряє дотримання заявником передбаченого статтею 5 Закону порядку звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту;
д) з'ясовує місце тимчасового перебування (проживання) заявника (фактичну адресу проживання в Україні);
е) протягом одного робочого дня здійснює перевірку наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту.
Перевірка здійснюється в тому числі з урахуванням оновленої інформації по країні походження заявника на момент подачі заяви;
є) проводить дактилоскопію заявника;
ж) заносить отримані відомості до централізованої інформаційної системи;
з) роз'яснює порядок звернення за безоплатною правовою допомогою мовою, яку розуміє заявник.
Відповідно до пункту 2.4 Правил №649 у разі наявності передбачених Законом підстав орган міграційної служби ухвалює рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, яке оформлюється наказом. Після ухвалення рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, уповноважена посадова особа органу міграційної служби: видає особі письмове повідомлення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, із зазначенням підстав для відмови у прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; під підпис ознайомлює заявника з порядком оскарження рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту; вносить відповідні відомості до журналу реєстрації осіб.
Відповідно до частини першої статті 12 Закону №3671-VI рішення про відмову в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, про відмову в оформленні документів для вирішення питання щодо визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, протягом п'яти робочих днів з дня отримання повідомлення про відмову можуть бути оскаржені в установленому законом порядку до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері біженців та осіб, які потребують додаткового або тимчасового захисту, а також до суду у строки, встановлені цим Законом.
Як встановлено судом, 07.11.2025 громадянин Республіки Узбекистан ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою-анкетою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту (а.с.20-22, переклад а.с. 11-12), яка листом УДМСУ у Волинській області від 20.11.2025 №0701.4-8611/0701.1-25 була повернута позивачу (а.с.8-10).
Матеріали справи свідчать про те, що при зверненні до відповідача із заявою-анкетою про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту від 07.11.2025, позивач вказав, що підставою такого звернення є політичне переслідування правоохоронними органами Республік Узбекистан на території Республіки Узбекистан через його політичні погляди та участь міжнародній ісламській політичній парті Хізб ут- Тахрір (дозволена на території України).
Разом із тим, із цієї ж заяви-анкети від 07.11.2025 судом встановлено, що позивач перетнув кордон України у травні 2014 року.
Згідно із протоколом затримання особи від 02.10.2024 громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , який знаходиться в міжнародному розшуку було затримано з метою арешту та подальшої екстрадиції до Республіки Узбекистан за вчинення кримінальних правопорушень, передбачених ч.3 ст.158, ч.1 ст.159, ч.1 ст.244-1 Кримінального кодексу Узбекистану (а.с.46-50).
Підстави затримання - лист Департаменту міжнародного поліцейського співробітництва НП України №133002-2024 від 01.10.2024, файл 2017/138 від 02.01.2017. справа А-31/1-2017 (а.с.31-32).
В подальшому, ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 03.10.2024 у справі №761/36857/24 до позивача застосовано тимчасовий арешт строком на 40 діб з утриманням у Державній установі «Київський слідчий ізолятор», до надходження запиту про його видачу від компетентних органів Республіки Узбекистан (а.с.52).
Ухвалою Шевченківського районного суду міста Києва від 24.12.2024 у справі №761/48252/24 продовжено застосування до громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , запобіжного заходу у виді тримання під вартою для забезпечення його видачі (екстрадиційний арешт) до вирішення Офісом Генерального прокурора питання про його видачу та фактичну передачу (екстрадицію) компетентним органам Республіки Узбекистан в умовах ДУ «Київський слідчий ізолятор» строком на 60 днів, тобто до 22.02.2025, включно (а.с.53).
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 16.04.2025 у справі №757/17426/25-к продовжено строк застосування запобіжного заходу у вигляді домашнього арешту щодо громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 , до 16.06.2025 (а.с.54).
Ухвалою Печерського районного суду міста Києва від 13.08.2025 у справі №757/38193/25-к запобіжний захід, застосований до громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 замінено з домашнього арешту на запобіжний захід у вигляді особистого зобов'язання строком до 11.10.2025 включно. (а.с.55).
Таким чином, суд констатує, позивач по прибутті в Україну не звернувся за захистом у порядку та строки, встановлені статтею 5 Закону №3671-VI, а звернувся лише через понад одинадцять років після прибуття в Україну.
З огляду на вказане, звернення за міжнародним захистом із суттєвими зволіканнями та тривале нелегальне перебування на території України, на думку суду, вказує на відсутність реальної потреби у міжнародному захисті.
При цьому, звернення позивача за захистом відбулось після застосування до нього запобіжних заходів згідно із вищезазначеними ухвалами судів.
Відповідно до частини п'ятої статті 242 КАС України судом враховується правова позиція, висловлена Верховним Судом України у постановах від 16.02.2018 у справі №825/608/17 та від 11.10.2018 у справі №815/1892/17, відповідно до якої значна тривалість проміжків часу між виїздом з країни громадянської належності, прибуттям в Україну та часом звернення із заявою про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, свідчить про відсутність у особи обґрунтованих побоювань стати жертвою переслідувань.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 23.06.2021 у справі № 420/5005/20, від 06.08.2020 у справі № 420/3327/19, від 01.07.2020 у справі №420/3057/19, від 28.04.2020 у справі №420/3757/19, від 22.01.2024 в справі №380/11508/22.
Окрім того, як вбачається із листа сектора питань шукачів захисту та соціальної інтеграції УДМС у Волинській області від 31.12.2025 №0701.4/1599-25 07.10.2025 адвокат Оверчук Ю. в інтересах громадянина Узбекистану ОСОБА_1 подала до УДМС у Волинській області заяву про визнання його біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту. Із доданих до заяви матеріалів з?ясовано, що із аналогічною заявою ОСОБА_1 вже звертався до ЦМУ ДМС у м. Києві та Київській області.
З метою отримання повної інформації та з?ясування всіх деталей за цим фактом, УДМС у Волинській області 09.10.2025 за вих. №0701.4/11972-25 до згаданого вище територіального підрозділу ДМС підготовлено та надіслано запит.
3 відповіді на запит від 21.10.2025 №8010.7.1/76090-25 (а.с.72-73) вбачається, що вказаний громадянин Узбекистану, перебуваючи у Державній установі «Київський слідчий ізолятор» маючи намір бути визнаним біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту дійсно двічі звертався з відповідними заявами до ЦМУ ДМС. Його письмові звернення були розглянуті відповідно до Закону України «Про звернення громадян». Не погоджуючись з отриманими відповідями, останній звернувся до Київського окружного адміністративного суду з позовом про визнання бездіяльності ЦМУ ДМС протиправною. 24.09.2025 провадження у справах №320/5984/25, №320/11512/25 закрито за ініціативою позивача.
Так, судом встановлено, що ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 у справі №320/11512/25 провадження у адміністративній справі за позовом громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльність, яка полягає у неприйнятті рішення щодо прийняття заяви позивача від 24.01.2025 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви, у порядку визначеному Законом №3671-VI та Правилами №649; зобов'язання прийняти рішення щодо прийняття заяви позивача від 24.01.2025 про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту або про відмову в прийнятті заяви, у порядку визначеному Законом №3671-VI та Правилами №649 закрито на підставі п. 1 ч. 1 ст. 238 КАС України у зв'язку із відмовою позивача від позову (а.с.42-43).
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 24.09.2025 у справі №320/5982/25 провадження у адміністративній справі за позовом громадянина Республіки Узбекистан ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби у м. Києві та Київській області про визнання протиправною бездіяльність, зобов'язання вчинити дії також було закрито у зв'язку із відмовою позивача від позову (а.с.44).
Доказів на підтвердження того, що після прийняття територіальними органами ДМС України відповідних рішень змінилися умови, зазначені пунктами 1 чи 13 частини першої статті 1 цього Закону №3671-VI, позивач суду не надав.
Відповідно до частини першої, другої статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Аналізуючи досліджені в судовому засіданні докази, суд дійшов висновку, що відповідач листом від 20.11.2025 №0701.4-8611/0701.1-25 обґрунтовано та правомірно повернув позивачу заяву із доданими документами на етапі здійснення перевірки наявності підстав, за яких заявнику може бути відмовлено в прийнятті заяви про визнання біженцем або особою, яка потребує додаткового захисту, а відтак позовні вимоги позивача є безпідставними, з огляду на що у задоволенні адміністративного позову слід відмовити повністю.
Керуючись статтями 243-246 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
В задоволенні адміністративного позову відмовити повністю.
Рішення набирає законної сили в порядку та строки, визначені статтею 255 КАС України, та може бути оскаржене в апеляційному порядку шляхом подання апеляційної скарги до Восьмого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий-суддя Н.Б.Плахтій