Справа № 752/24448/19 Головуючий у суді І інстанції Мазур Ю.Ю.
Провадження № 22-ц/824/2434/2026 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А.
04 березня 2026 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - Голуб С.А.,
суддів: Журби С.О., Таргоній Д.О.
за участю секретаря судового засідання - Гаврилко Д.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «CGM Czech a.s.» про відшкодування витрат,
У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до АТ «CGM Czech a.s.», в якому просив стягнути з відповідача на його користь у рахунок відшкодування вартості витрат на невід?ємні поліпшення майна - квартири АДРЕСА_1 грошову суму у розмірі 4 267 195,00 грн та понесені судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтував тим, що 24 липня 2014 року між ним, як покупцем, та юридичною особою нерезидентом - АТ «CGM Czech a.s.», від імені якого діяв представник ОСОБА_2 , як продавцем, був укладений договір купівлі-продажу нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_1 , загальною площею 80,4 кв. м, що складається із двох житлових кімнат, за договірною ціною 187 680,50 грн, що за курсом Національного банку України становило 16 080,00 доларів США.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року у справі № 752/4254/17 в задоволенні позову АТ «CGM Czech a.s.» до ОСОБА_1 про визнання вказаного договору недійсним та повернення майна відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 рокускасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 24 липня 2014 року, укладений між АТ «CGM Czech a. s.» в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_1,та скасовано рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 .У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Позивач зазначав, що є добросовісним набувачем спірної квартири, а тому відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України має право на відшкодування вартості здійснених ним за власний рахунок поліпшень та витрат в сумі, на яку збільшилась вартість вказаного нерухомого майна.
Відповідно до звіту про оцінку майна ТОВ «Агентство оцінка «Грош Цена» № 190812-050 від 12 серпня 2019 року ринкова вартість вищевказаної квартири становить 4 455 055,00 грн.
Тобто з часу придбання квартири за договором від 24 липня 2014 року її вартість збільшилася на 4 267 195,00 грн, що свідчить про те, що ринкова вартість поліпшень зазначеного майна, які не можуть бути відокремленими від квартири становить саме зазначену суму.
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 03 червня 2025 року у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовлено.
Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що АТ «CGM Czech a.s.» зверталося до суду з позовом про визнання недійсним договору, укладеного між ним та ОСОБА_1 . Будь-яких інших правочинів щодо спірної квартири ніким не укладалось. Суд при розгляді вказаного спору досліджував чи були дотримані загальні вимоги, додержання яких є необхідним для чинності правочину відповідно до статті 203 ЦК України та не досліджував і не встановлював наявність чи відсутність добросовісності позивача та, відповідно, в своєму рішенні не застосував норми статті 388 ЦК України.
З віндикаційним позовом про витребування майна з незаконного володіння ОСОБА_1 чи будь-якої іншої особи АТ «CGM Czech a.s.» не зверталося, тому застосування статті 390 ЦК України, яка передбачає проведення розрахунків між сторонами у разі відсутності між ними договірних відносин та витребування майна, є помилковим.
Відтак, правовідносини, які виникли між сторонами мають регулюватися нормами статті 216 ЦК України, а не нормами статей 388, 390 ЦК України.
Стороною договору купівлі-продажу квартири від 24 липня 2014 року, який був визнаний недійсним, є АТ «CGM Czech a.s.», а не ОСОБА_2 , який діяв як підписант договору від імені товариства, не маючи на це повноважень.
Наявними в матеріалах справи роздруківками з інтернет-видань підтверджується небездоганна ділова репутація ОСОБА_3 , тому позивач мав можливість отримати зазначену інформацію та поцікавитись з ким укладає договір купівлі-продажу.
Таким чином суд вважав, що позивач є стороною недійсного правочину, а не добросовісним набувачем, а тому до правовідносин, які виникли між сторонами, мають застосовуватися правила статті 216 ЦК України щодо правових наслідків недійсності правочину, а не положення статті 390 ЦК України, на які посилається позивач і які регулюють права власника на витребування майна від добросовісного набувача.
Отже, в порядку застосування наслідків недійсності правочину позивач повинен повернути відповідачу квартиру, а відповідач повинен повернути позивачу отримані грошові кошти у розмірі 187 860,50 грн, проте такі вимоги в межах даної справ не заявлялись.
В апеляційній скарзі позивач в особі представника - адвоката Ковальчук А.С. просить зазначене судове рішення скасувати з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, неправильного застосування норм матеріального й порушення норм процесуального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити.
На обґрунтування своїх доводів зазначає, що суд першої інстанції безпідставно відмовив у задоволенні позову, виходячи з того, що АТ «CGM Czech a.s.» не зверталось до нього, як до добросовісного набувача, про витребування квартири, а звернулось з позовом про визнання договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна, що виключає стягнення з відповідача понесених позивачем витрат на поліпшення квартири, яку він має на виконання рішення суду повернути відповідачу.
Просить суд апеляційної інстанції при перегляді цієї справи взяти до уваги рішення Окружного суду у Кутній Горі Чеської Республіки в справі № 5С27/2020-560, завірений переклад якого позивач додав до апеляційної скарги. Наголошує на тому, що відповідач навмисно приховує вказане судове рішення з метою незаконного збагачення, так як це рішення підтверджує добросовісність покупців при придбанні квартир у відповідача, недобросовісність дій посадових осіб АТ «CGM Czech a.s.», які після продажу неліквідної нерухомості, що знаходилася у недобудованому стані, після трьох років значних вкладень покупців повернули собі готові квартири.
На думку ОСОБА_1 , вищевказане судове рішення доводить те, у якому стані була придбана квартира і те, що він діяв добросовісно, оскільки посадові особи АТ «CGM Czech a.s.» надали повноваження ОСОБА_4 на продаж квартири, а потім під час судового розгляду щодо удаваності та фіктивності довіреностей не повідомили дійсні обставини справи, тобто фактично через шахрайські дії посадових осіб відповідача він втратив як квартиру, так і суму коштів, що була сплачена відповідачу від продажу квартири. Також суд першої інстанції позбавив позивача права на відшкодування витрат, які він поніс у зв'язку із приведенням квартири з двома кімнатами із «голими стінами» в стані грубої будови і значної незавершеності у придатний до проживання стан.
Отже, у даному випадку позивач довів суду, за яких обставин була придбана квартира, у якому стані вона перебувала та, головне, як добросовісність ОСОБА_1 , так і повноважність представника ОСОБА_3 на укладення договору купівлі-продажу квартири. У той же час, дії посадових осіб відповідача, які спочатку погоджували кожен продаж квартири, а потім заперечили цей факт, свідчать про їх суперечність та недобросовісність, тому за наведених обставин винною особою у такій ситуації є саме АТ «CGM Czech a.s.», винними діями посадових осіб якого позивач зазнав значних втрат.
Судом першої інстанції неправомірно зазначено, що позивач позбавлений можливості відшкодування витрат, оскільки це не узгоджується із правовим висновком, що міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 вересня 2024 року у справі № 918/1043/21.
Позивач вважає, що має право отримати не тільки кошти, сплачені на підставі договору купівлі-продажу, а також й отримати відшкодування завданих збитків. У свою чергу, оскільки при визнанні недійсним договору купівлі-продажу АТ «CGM Czech a.s.» було відмовлено у поверненні квартири, то неефективний спосіб захисту, що обраний відповідачем у справі № 752/4254/17, не повинен позбавляти позивача права на відшкодування витрат на невід'ємні поліпшення квартири, що були ним здійснені.
У відзиві на апеляційну скаргу відповідач в особі представника - адвоката Савченко В.С. просить апеляційну скаргу позивача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
АТ «CGM Czech a.s.» не погоджується з апеляційною скаргою позивача, вважає оскаржуване рішення суду законним і обґрунтованим, ухваленим з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Вказує на те, що ОСОБА_1 не надав жодних доказів, які б підтверджували факт здійснення поліпшень у квартирі та їх вартість, а також не довів, що ринкова вартість квартири збільшилася за рахунок здійснених ним поліпшень.
В обґрунтування своїх вимог позивачем надано копію звіту про оцінку майна станом на 12 серпня 2019 року, відповідно до висновку якого вартість об'єкту оцінки складає 4 455 055,00 грн. Різницю між вказаною оціночною вартості квартири та вартістю, яку оплачено позивачем за договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири) від 24 липня 2014 року у розмірі 187 860,50 грн, позивач вважав вартістю покращень (4 455 055,00 грн - 187 860,50 грн = 4 267 195,00 грн), проведених у квартирі.
Однак, така позиція позивача є необґрунтованою та безпідставною, оскільки по-перше, ціна квартири у розмірі 187 860,50 грн не була ринковою вартістю квартири на час її продажу у 2014 року, а по-друге, позивачем не враховано рівень інфляційних процесів, росту цін у період з 2014 по 2019 роки і не обґрунтовано, що такі процеси не вплинули на вартість квартири. Зокрема, сукупний розмір інфляції за період з серпня 2014 року по липень 2019 року склав 216,59 %, тобто ціни за даний період зросли більш, ніж у два рази.
Згідно висновку експерта ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 15 жовтня 2020 року (час проведення дослідження) без врахування невідокремлених поліпшень, тобто як квартири без оздоблення становила 3 934 526,00 грн (пункт 6 висновку експерта).
Таким чином, вартість квартири збільшилася майже у три рази лише за рахунок інфляційних процесів, а належних доказів на підтвердження факту здійснення позивачем поліпшень спірної квартири та їх вартості позивачем не було надано ні суду, ні судовому експерту, який здійснював експертизу у даній справі.
Крім того, оскільки позивач не надав судовому експерту жодних документів, останній не зміг також встановити, на яку суму збільшилася або змінилася вартість квартири за рахунок поліпшень.
За таких обставин відповідач вважає, що вимога позивача про стягнення вартості поліпшень квартири в сумі 4 267 195,00 грн, на яку, на думку позивача, збільшилася вартість квартири, є безпідставною та не підлягає задоволенню.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що позивач є стороною недійсного правочину, а не добросовісним набувачем майна, а отже в порядку застосування наслідків недійсності правочину позивач повинен повернути відповідачу квартиру, а відповідач - повернути позивачу грошові кошти в сумі 187 860,50 грн.
Суд правильно встановив фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, а доводи апеляційної скарги жодним чином не впливають на дані фактичні обставини і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи.
У судовому засіданні суду апеляційної інстанції, проведеному в режимі відеоконференції, представник АТ «CGM Czech a.s.» - адвокат Савченко В.С.заперечувала проти доводів апеляційної скарги, просила залишити її без задоволення.
Позивач в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином через свого представника - адвоката Ковальчук А.С., причини неявки до апеляційного суду не повідомляв.
У день судового засідання на офіційну електронну пошту Київського апеляційного суду надійшла заява адвоката Ковальчук А.С. про відкладення судового розгляду справи у зв'язку із погіршенням самопочуття.
Відповідно до статті 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Згідно частин першої, четвертої, шостої та восьмої статті 14 ЦПК України у судах функціонує Єдина судова інформаційно-комунікаційна система, яка відповідно до закону забезпечує обмін документами (надсилання та отримання документів) в електронній формі між судами, між судом та учасниками судового процесу, між учасниками судового процесу, а також фіксування судового процесу і участь учасників судового процесу у судовому засіданні в режимі відеоконференції.
Адвокати, нотаріуси, державні та приватні виконавці, арбітражні керуючі, судові експерти, органи державної влади та інші державні органи, зареєстровані за законодавством України як юридичні особи, їх територіальні органи, органи місцевого самоврядування, інші юридичні особи, зареєстровані за законодавством України, реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в обов'язковому порядку. Інші особи реєструють свої електронні кабінети в Єдиній судовій інформаційно-комунікаційній системі або її окремій підсистемі (модулі), що забезпечує обмін документами, в добровільному порядку.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 13 вересня 2023 року у справі № 204/2321/22 зазначено, що законодавцем допускається подання фізичною особою нарівні з паперовою формою, зокрема, апеляційних скарг в електронній формі з обов'язковим їх скріпленням власним кваліфікованим електронним підписом учасника справи та подання такого документу через підсистеми «Електронний суд» та «Електронний кабінет», або з використанням офіційної електронної адреси із засвідченням кваліфікованим електронним підписом.
Звернення фізичної особи до суду через офіційну електронну адресу суду з процесуальним електронним документом, який підписаний електронним цифровим підписом, є належним та правомірним способом безпосереднього звернення до суду, що ототожнюється із безпосереднім зверненням до суду через канцелярію або традиційними засобами поштового зв'язку і має кваліфікуватися саме як безпосереднє звернення до суду.
Проте, наведені висновки не стосуються адвокатів, нотаріусів, приватних виконавців, судових експертів, державних органів та органів місцевого самоврядування, суб'єктів господарювання державного та комунального секторів економіки, які реєструють свої офіційні електронні адреси в ЄСІТС в обов'язковому порядку.
Отже, наразі адвокати, у разі подання процесуальних документів до суду в електронній формі, мають використовувати підсистему «Електронний суд».
Оскільки заява про відкладення розгляду справи подана представником позивача - адвокатом Ковальчук А.С.до суду апеляційної інстанції в електронному вигляді шляхом направлення на офіційну електронну адресу Київського апеляційного суду, а не шляхом формування документа у підсистемі «Електронний суд» чи у письмовому вигляді через засоби поштового зв'язку, колегія суддів дійшла висновку, що відповідно до вимог статті 183 ЦПК України така заява підлягає поверненню особі, яка його подала, без розгляду, та на підставі статей 369, 372 ЦПК Україниухвалила проводити розгляд справи за відсутності сторони позивача.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, пояснення представника відповідача в судовому засіданні, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, а також відзиву на неї, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід частково задовольнити з таких підстав.
Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення відповідає не в повній мірі.
Суд першої інстанції встановив, що 24 липня 2014 року між АТ «CGM Czech a.s.» (продавець) та ОСОБА_1 (покупець) укладено договір купівлі-продажу нерухомого майна, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Мінюковою-Кручиною Т.П. та зареєстрований в реєстрі за № 571, предметом якого є квартира АДРЕСА_1 , загальною площею 80,4 кв. м, що складається із двох житлових кімнат жилою площею 37,6 кв. м.
Квартира належить продавцю на підставі свідоцтва про право власності на нерухоме майно серії САЕ № 936451 , виданого Реєстраційною службою Головного управління юстиції у м. Києві 20 березня 2013 року, індексний номер 1431757.
Згідно із пунктом 2.1 вказаного договору ціна продажу нерухомого майна - квартири визначається сторонами у розмірі 187 860,50 грн, що становить 16 080,00 доларів США згідно курсу долара США до української гривні, встановленого Національним Банком України на день укладення цього договору (100,00 доларів США за 1 168,2867 українських гривень), які покупець зобов'язаний сплатити на банківський рахунок продавця. Розрахунок проведений повністю покупцем 24 липня 2014 року.
Пунктом 2.2 договору визначено, що відповідно до відомостей продавця, викладених у листі від 24 лютому 2024 року, балансова вартість квартири становить 16 080,00 доларів США (200 доларів США за 1 кв. м).
Рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 року у справі № 752/4254/17 в задоволенні позову АТ «CGM Czech a.s.» до ОСОБА_1 про визнання договору купівлі-продажу недійсним та повернення майна відмовлено.
Постановою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 24 квітня 2019 рокускасовано та ухвалено нове рішення, яким позов задоволено частково.
Визнано недійсним договір купівлі-продажу від 24 липня 2014 року, укладений між АТ «CGM Czech a. s.» в особі представника ОСОБА_3 та ОСОБА_1, та скасовано рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_1 на квартиру АДРЕСА_1 . У задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Відповідно до звіту про оцінку майна ТОВ «Агентство оцінка «Грош Цена» № 190812-050 від 12 серпня 2019 року, наданого позивачем, ринкова вартість вищевказаної квартири становить 4 455 055,00 грн.
Позивач зазначав, з часу придбання квартири за договором від 24 липня 2014 року її вартість збільшилася на 4 267 195,00 грн, а він, як добросовісний набувач, поніс вказані витрати на утримання квартири та її поліпшення.
Згідно із звітом про незалежну оцінку ринкової вартості майна ТОВ «Компанія «Експерт Консалтинг» від 27 липня 2020 року, наданого відповідачем, ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 24 липня 2014 року становила 1 230 924,00 грн, а проіндексована на 06 серпня 2019 року у відповідності до індексів споживчих цін Держстату України ринкова вартість квартири становить 2 840 110,94 грн.
Відповідно до іншого звіту про незалежну оцінку ринкової вартості майна ТОВ «Компанія «Експерт Консалтинг» від 27 липня 2020 року ринкова вартість зазначеної квартири станом на 06 серпня 2019 року становила 2 851 386,00 грн.
Крім того, відповідачем надано довідку від 17 грудня 2012 року, видану Центральним відділенням ПАТ Промінвестбанк по м. Києву і Київській області на підтвердження розміру ринкової вартості вищевказаної квартири та сплати відповідачем вартості квартири в сумі 957 726,81 грн.
На підтвердження стану спірної квартири на момент її передачі забудовником відповідачу, переліку будівельних робіт, які забудовник провів у квартирі, переліку обладнання, яке встановлене у ній, в матеріалах справи наявний акт прийому-передачі квартири № 99 від 22 грудня 2012 року.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 15 жовтня 2020 року за клопотаннями сторін у даній справі № 752/24448/19 було призначено судову оціночно-будівельну експертизу, проведення якої доручено експертам Київського науково-дослідного інституту судових експертиз (далі - КНДІСЕ).
У відповідності до висновку експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи № 3356/21-42 від 11 червня 2024 року:
1. Оскільки додаткові відомості та дані, а саме щодо ступеню будівельної готовності будинку, технічного стану квартири станом на серпень 2019 року, а також дані щодо зміни технічного стану за період з липня 2014 року по серпень 2019 року до КНДІСЕ не надані, встановити в якому технічному стані перебувала квартира № 99 станом на згадані дати не вбачається за можливе. Відповідно до зазначеного встановити ринкову вартість квартири за адресою: АДРЕСА_3 , станом на серпень 2019 року не вбачається за можливе.
2. Оскільки додаткові відомості та дані, а саме щодо ступеню будівельної готовності будинку, технічного стану квартири станом на серпень 2019 року, а також даних щодо зміни технічного стану за період з липня 2014 року по серпень 2019 року до КНДІСЕ не надані, встановити, на яку суму збільшилася або змінилась ринкова вартість квартири за адресою: АДРЕСА_3 , за період з липня 2014 року по серпень 2019 року не вбачається за можливе.
3. Оскільки додаткові відомості та дані, про які заявлялося в клопотанні експерта від 11 жовтня 2022 року, а саме виконавча та звітна документація на виконані ремонтно-будівельні роботи в квартирі № 99 , а саме акти приймання виконаних робіт за період з липня 2014 року по серпень 2019 року до інституту не надані, встановити чи були здійснені ОСОБА_1 , у який період часу та які саме невідокремлені поліпшення квартири, придбаної за договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири) від 24 липня 2014 року, розташованої за адресою: АДРЕСА_3 , не вбачається за можливе. На час проведення обстеження квартира експлуатується за проектним призначенням. Квартира за адресою: АДРЕСА_3 , перебуває в доброму технічному стані. В квартирі № 99 виконані роботи з оздоблення стін, стель, влаштування підлог, монтажу санітарно-технічного обладнання, приладів електричного обладнання тощо. За результатами обстеження було встановлено, що планувальні характеристики квартири № 99 не відповідають характеристикам, наведеним в технічному паспорті БТІ від 26 травня 2011 року. На час обстеження було встановлено, що в квартирі проведені роботи з перепланування, а саме демонтовані внутрішні перегородки між окремими приміщеннями. Встановити за результатами обстеження, які поліпшення були здійснені та у який період часу не вбачається за можливе.
4. Ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 24 липня 2014 року без оздоблення становила 1 416 524,00 грн.
5. Встановити, які невідокремлені поліпшення були проведені в квартирі АДРЕСА_1 , зокрема за період з липня 2014 року по серпень 2019 року не вбачається за можливе.
6. Ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 15 жовтня 2020 року без врахування невідокремлених поліпшень, тобто як квартири без оздоблення становила 3 934 526,00 грн.
05 травня 2025 року АТ «CGM Czech a. s.»надано відповідь на пропозицію ОСОБА_1 щодо викупу квартири АДРЕСА_1 , в якій зазначено, що ціна вказаної квартири становить 45 000,00 доларів США. При цьому, зазначено, що комітет кредиторів не надає свою згоду на продаж квартири ОСОБА_1 за ціною 20 000,00 доларів США.
За правилом частин першої та другої статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до статей 15, 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес в один із способів, визначених частиною другою статті 16 ЦК України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Отже, об'єктом захисту є порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язане з позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи.
Для застосування того чи іншого способу захисту необхідно встановити, які ж приватні (цивільні) права (інтереси) позивача порушені, невизнані або оспорені відповідачем і за захистом яких приватних (цивільних) прав (інтересів) позивач звернувся до суду.
Спір між сторонами в цій справі виник з приводу компенсації вартості витрат на невід?ємні поліпшення квартири.
Відповідно до частини четвертої статті 390 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість.
Тобто, добросовісний набувач (володілець) може залишити за собою здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені без завдання майну шкоди. Під поліпшенням слід розуміти такі витрати на майно, які, з одного боку, не зумовлені необхідністю його збереження, але, з іншого, мають обґрунтований характер, оскільки поліпшують експлуатаційні властивості майна.
Якщо відокремлення поліпшень неможливе, добросовісний набувач (володілець) має право вимагати від власника відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна (частина четверта статті 390 ЦК).
В силу положень частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 16 січня 2019 року у справі № 203/6836/14-ц (провадження № 61-23365св18) зазначено, що: «відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісний набувач (володілець) має право залишити собі здійснені ним поліпшення майна, якщо вони можуть бути відокремлені від майна без завдання йому шкоди. Якщо поліпшення не можуть бути відокремлені від майна, добросовісний набувач (володілець) має право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася його вартість. Проте, судами не враховано, що відповідно до положень частини четвертої статті 390 ЦК України добросовісність позивача підлягає встановленню саме під час розгляду зазначеної справи, оскільки від цієї обставини залежить, чи має право позивач на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна, внаслідок поліпшень, які не можуть бути відокремлені. Під поліпшенням слід розуміти такі витрати на майно, які, з одного боку, не зумовлені необхідністю його збереження, але, з іншого, мають обґрунтований характер, оскільки поліпшують експлуатаційні властивості майна.
Суд апеляційної інстанції, визначаючи суму відшкодування, яка підлягає стягненню з відповідача на користь позивача, виходив з вартості ремонтно-будівельних робіт, які здійснено позивачем на поліпшення отриманого ним майна. Проте, всупереч положенням частини четвертої статті 390 ЦК України, апеляційний суд не врахував, що до відшкодування підлягають не витрати на поліпшення майна, а сума, на яку збільшилася вартість майна після його поліпшення, тому для її визначення необхідні відомості про вартість майна до його поліпшення та після того, як воно було здійснене. При цьому, надані позивачем на підтвердження понесених витрат договір від 14 вересня 2007 року № 09/03 та акти здачі-прийняття виконаних робіт на суму 238 420,00 грн щодо проведення ремонтних робіт в квартирі АДРЕСА_1, є лише доказом понесених витрат. Також апеляційний суд безпідставно не надав оцінки висновку судової будівельно-технічної експертизи від 10 вересня 2015 року № 213-15 та відповідно не перевірив правильності висновків суду першої інстанції щодо стягнення з відповідача відшкодування вартості здійснених витрат на невід'ємні поліпшення майна у сумі 440 784,00 грн. Таким чином внаслідок порушення апеляційним судом норм процесуального права належно не досліджено зібрані у справі докази в їх сукупності, не встановлено фактичних обставин справи, які мають значення для правильного вирішення справи, зокрема, чи є позивач добросовісним набувачем, чи забезпечили проведені в квартирі ремонтні роботи приріст ринкової вартості цього майна, оскільки поліпшення майна були здійснені у 2007 році, а тому для визначення суми, на яку збільшилася вартість майна, необхідні відомості про його вартість до поліпшення та після поліпшення».
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 03 березня 2021 року у справі № 766/8694/16-ц (провадження № 61-35681св18) вказано, що: «з урахуванням приписів частин третьої і четвертої статті 390 ЦК України кінцевий набувач може заявити до власника спірного нерухомого майна позов про відшкодування здійснених з часу, з якого власникові належить право на його повернення, необхідних витрат на утримання та збереження витребуваного майна, а у разі здійснення поліпшень цього майна, які не можна відокремити від нього без завдання йому шкоди, - позов про відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість спірного нерухомого майна. Зазначені висновки відповідають правовій позиції Верховного Суду України, яка викладена у постанові від 07 вересня 2016 року, провадження № 6-389цс16, та Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постанові від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц, провадження № 14-376цс18.
Суди попередніх інстанцій встановили, що позивач за власні кошти здійснила ремонт квартири АДРЕСА_1, внаслідок чого збільшилася вартість поліпшеного майна, яке неможливо відокремити від майна без його ушкоджень. ОСОБА_3 отримала у власність квартиру з поліпшеними експлуатаційними характеристиками, які не можливо відокремити і повернути позивачу в натурі, тому колегія суддів погоджується з висновками про стягнення з власника вартості невідокремлених поліпшень, пропорційно збільшенню вартості майна внаслідок цих поліпшень відповідно до вимог частини четвертої статті 390 ЦК України».
За змістом частини п'ятої статті 12 Цивільного кодексу України добросовісність набувача презюмується, тобто незаконний набувач вважається добросовісним, поки не буде доведено протилежне. Якщо судом буде встановлено, що набувач знав чи міг знати про наявність перешкод до вчинення правочину, в тому числі про те, що продавець не мав права відчужувати майно, це може свідчити про недобросовісність набувача й є підставою для задоволення позову про витребування у нього майна (див. пункти 28, 29 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 907/50/16 (провадження № 12-122гс18).
Добросовісність чи недобросовісність особи - це правовий висновок, який робиться судом на підставі встановлених обставин справи, які можуть про це свідчити (висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 05 квітня 2023 року у справі № 910/20528/21).
Отже, перевірка добросовісності набувача майна може здійснюватися не виключно при вирішенні питання саме про витребування спірного майна.
Тобто перевірка добросовісності набувача майна не обмежується лише віндикаційними позовами, вона є загальною засадою цивільного права (пункт 6 частини першої статті 3 ЦК України), тому може застосовуватися і при оскарженні правочину, зокрема в оцінці дій обох сторін договору на стадіях, що передують його вчиненню.
При цьому ЦК України не пов'язує можливість застосування наслідків недійсності правочину (двостороння реституція) з добросовісністю сторін правочину, і добросовісність сторони до уваги не береться. Сторони зобов'язані повернути все отримане за недійсним правочином лише тому, що правочин визнано недійсним.
За змістом статті 216 ЦК України наслідком недійсності правочину є застосування двосторонньої реституції незалежно від добросовісності сторін правочину (див. пункт 86 постанови Великої Палати Верховного Суду від 11 вересня 2018 року у справі № 909/968/16).
У подальшому, застосовуючи статтю 216 ЦК України, Велика Палата Верховного Суду в пунктах 66-70 постанови від 20 липня 2022 року у справі № 923/196/20 зробила висновки, які узгоджуються з наведеними вище висновками про застосування вказаної норми.
У справі, яка переглядається встановлено та не заперечувалось сторонами, що ОСОБА_1 є добросовісним набувачем квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного 24 липня 2014 року з АТ «CGM Czech a.s.», від імені якого діяв представник ОСОБА_2 .
Підставою для визнання вказаного правочину недійсним у судовому порядку (постановою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року) за позовом АТ «CGM Czech a.s.» стало те, що договір купівлі-продажу квартири від 24 липня 2014 року був укладений ОСОБА_5 від імені позмвача без відповідних повноважень та, як наслідок, без вільного волевиявлення продавця на його укладення.
Апеляційний суд встановив, що ОСОБА_2 , укладаючи 24 липня 2014 року від імені АТ «CGM Czech a.s.» договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 з ОСОБА_1 , не був уповноваженою особою позивача на укладення зазначеного договору у зв'язку з тим, що довіреність, на підставі якої він діяв, ніколи не видавалася повноважними особами товариства, була підроблена та є фіктивною, що встановлено рішенням Районного суду м. Кутна Гора Чеської Республіки від 20 квітня 2018 pоку, яке набрало законної сили 11 вересня 2018 pоку.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Оскільки відповідно до встановлених у справі № 752/4254/17 обставин ОСОБА_1 вважається добросовісним набувачем спірної квартири, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про непоширення на його позовні вимоги положень частини четвертої статті 390 ЦК України.
Судом не враховано, що відповідно до зазначеної норми добросовісність позивача підлягала встановленню саме під час розгляду ієї справи, оскільки від такої обставини залежить, чи має він право на відшкодування здійснених витрат у сумі, на яку збільшилася вартість майна, внаслідок поліпшень, які не можуть бути відокремлені від спірної квартири.
Колегія суддів погоджується із доводами апеляційної скарги в тому, що через невірний спосіб захисту своїх прав, який був обраний АТ «CGM Czech a.s.» у межах справи № 756/4254/17, а саме повернення майна, ОСОБА_1 , як добросовісний набувач квартири АДРЕСА_1 , не може бути позбавлений права на отримання від відповідача витрат на невід'ємні поліпшення цієї квартири, що були здійснені позивачем за період володіння нею.
За таких обставин суд першої інстанції зробив необґрунтований висновок, що позивач є стороною недійсного правочину, а не добросовісним набувачем майна, а тому до правовідносин, які виникли між сторонами, мають застосовуватися правила статті 216 ЦК України, а не положення статті 390 ЦК України.
Відповідно до сталої судової практики, яка бере свій початок із ухваленням постанови Верховного Суду України від 07 вересня 2016 року у справі № 6-389цс16, відповідно до частини четвертої статті 390 ЦК України до відшкодування підлягають не витрати на поліпшення майна, а сума, на яку збільшилася вартість майна після його поліпшення, тому для її визначення необхідні відомості про вартість майна до його поліпшення та після того, як воно було здійснене.
Під поліпшеннями слід розуміти такі витрати на майно, які мають корисний для речі характер, тобто покращують її властивості, в тому числі її якість, збільшують вартість майна (наприклад, здійснення поточного ремонту нерухомості).
Основними засадами (принципами) цивільного судочинства є, зокрема, змагальність сторін та диспозитивність (пункт 4 та 5 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (див. пункт 21 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Диспозитивність - один з базових принципів судочинства, керуючись яким, позивач самостійно вирішує, які позовні вимоги заявляти. Суд позбавлений можливості формулювати позовні вимоги замість позивача. Якщо особою заявляється належна позовна вимога, яка може її ефективно захистити, суди не повинні відмовляти у її задоволенні виключно з формальних міркувань (див. пункт 118 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року в справі № 914/2350/18 (914/608/20)).
Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій (частини друга, четверта статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частини перша, третя статті 13 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи (частини перша, п'ята статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів) (частини перша-третя статті 89 ЦПК України).
На підтвердження своїх позовних вимог ОСОБА_1 надав суду звіт про оцінку майна ТОВ «Агентство оцінка «Грош Цена» № 190812-050 від 12 серпня 2019 року, згідно із яким ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 на момент оцінки становить 4 455 055,00 грн.
Відповідно до зазначеного висновку позивач вважав, що з часу придбання ним квартири за договором від 24 липня 2014 року її вартість збільшилася на 4 267 195,00 грн (4 455 055,00 грн - 187 860,00 грн), що свідчить про те, що ринкова вартість поліпшень зазначеного майна, які не можуть бути відокремленими від квартири становить саме зазначену суму.
Такі доводи позивача є необґрунтованими, оскільки згідно з положеннями частини четвертої статті 390 ЦК України відшкодуванню підлягають не різниця між оціночною вартістю квартири та ціною продажу квартири, визначеною сторонами у недійсному договорі, а сума, на яку збільшилася вартість квартири після її поліпшення.
Як правильно зазначив суд першої інстанції і не спростовано стороною позивача, вищевказаний звіт про оцінку ринкової вартості квартири полягає у визначені оціночної вартості об'єкта нерухомості, а не визначення суми, на яку збільшилась вартість цього об'єкта внаслідок проведених у ньому поліпшень. Визначення ринкової вартості об'єкта нерухомості не надає жодної інформації про те, на яку саме суму збільшилась вартість об'єкта внаслідок здійснених позивачем поліпшень. Звіт було складено серпні 2019 року, тобто більше ніж через 5 років після відчуження квартири, а оцінювачем використано порівняльний підхід, заснований на аналогах продажу квартир, подібних до оцінюваної, тоді як витратний та/або дохідний підходи не застосовувалися.
При цьому позивач у позовній заяві вказав про розуміння того, що звіт про оцінку майна є попереднім, тому у ході розгляду справи про відшкодування витрат ним буде ініційовано проведення судової будівельно-технічної експертизи.
Так, з метою оцінки вартості невід'ємних поліпшень у спірній квартирі, ухвалою суду від 15 жовтня 2020 року за клопотаннями обох сторін справі було призначено судову оціночно-будівельну експертизу.
На виконання вищевказаної ухвали суду КНДІСЕ надано висновок експерта за результатами проведення судової оціночно-будівельної експертизи № 3356/21-42 від 11 червня 2024 року.
Із зазначеного висновку експерта вбачається, що оскільки додаткові відомості та дані щодо ступеню будівельної готовності будинку, технічного стану квартири станом на серпень 2019 року, а також даних щодо зміни технічного стану за період з липня 2014 року по серпень 2019 року до КНДІСЕ не були надані, експерт був позбавлений можливості встановити, на яку суму збільшилася або змінилась ринкова вартість квартири за адресою: АДРЕСА_3 , за період з липня 2014 року по серпень 2019 року. Крім того, експерт не зміг встановити чи були здійснені ОСОБА_1 , у який період часу та які саме невідокремлені поліпшення квартири, придбаної за договором купівлі-продажу нерухомого майна (квартири) від 24 липня 2014 року, так як додаткові відомості та дані, про які заявлялося в клопотанні експерта від 11 жовтня 2022 року, а саме виконавча та звітна документація на виконані ремонтно-будівельні роботи в квартирі - акти приймання виконаних робіт за період з липня 2014 року по серпень 2019 року до інституту не були надані.
Водночас, експерт зробив висновок, що ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 24 липня 2014 року без оздоблення становила 1 416 524,00 грн. Встановити, які невідокремлені поліпшення були проведені в цій квартирі за період з липня 2014 року по серпень 2019 року не вбачається за можливе. Ринкова вартість квартири станом на 15 жовтня 2020 року без врахування невідокремлених поліпшень, тобто як квартири без оздоблення становила 3 934 526,00 грн.
Отже, у висновку експерта № 3356/21-42 від 11 червня 2024 року було встановлено лише ринкову вартість спірної квартири станом на 24 липня 2014 року і станом на 15 жовтня 2020 року без проведених позивачем невідокремлених поліпшень майна, проте вартість зазначеної квартири із проведеними ремонтними роботами, внаслідок яких вартість майна пропорційно збільшилась до відповідного значення, судовим експертом не встановлена і у складеному висновку відсутня.
Правом на заявлення клопотання про призначення у справі додаткової чи повторної судової оціночно-будівельної експертизи сторона позивача не скористалась (стаття 113 ЦПК України).
Відповідач же надав суду два звіти про незалежну оцінку ринкової вартості майна ТОВ «Компанія «Експерт Консалтинг» від 27 липня 2020 року, у яких визначена ринкова вартість квартири АДРЕСА_1 станом на 24 липня 2014 року, у тому числі відповідно до індексів споживчих цін, і станом на 06 серпня 2019 року без врахування невідокремлених поліпшень (без оздоблення).
Таким чином наявні в матеріалах справи докази не містять відомостей про таку істотну для цієї справи обставину, як сума, на яку збільшилася вартість майна після його поліпшення, тобто дані про вартість спірної квартири після того, як було здійснено її відповідне поліпшення.
Суд апеляційної інстанції враховує, що обов'язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи. Важливим елементом змагальності процесу є стандарти доказування - спеціальні правила, якими суд має керуватися при вирішення справи. Ці правила дозволяють оцінити, наскільки вдало сторони виконали вимоги щодо тягаря доказування і наскільки вони змогли переконати суд у своїй позиції, що робить оцінку доказів більш алгоритмізованою та обґрунтованою (див. постанову Верховного Суду від 22 квітня 2021 року у справі № 904/1017/20).
Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, зобов'язана їх довести, надавши суду докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про такі обставини. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі ухвалити рішення по справі на користь протилежної сторони. Отже, доказування є юридичним обов'язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
За встановлених обставин цієї справи, надавши правову оцінку наявним у матеріалах справи доказам, урахувавши принцип диспозитивності цивільного процесу та засади змагальності сторін, відповідно до яких позивач зобов'язаний був довести обставини, на які він посилався на підтвердження своїх позовних вимог, в тому числі шляхом надання ключового доказу щодо вартості квартири АДРЕСА_1 , яка збільшилась саме в результаті її поліпшення позивачем з липня 2014 року і до пред'явлення позову, колегія суддів дійшла висновку про відсутність підстав для задоволення позову ОСОБА_1 до АТ «CGM Czech a.s.» про відшкодування вартості витрат на невід?ємні поліпшення нерухомого майна саме з підстав недоведеності позовних вимог.
Посилання позивача в апеляційній скарзі на пункт 3.7 договору купівлі-продажу нерухомого майна (квартири), яким визначено, що у випадку розірвання цього договору з ініціативи продавця та/або третіх осіб з будь-яких правових підстав, продавець повертає покупцеві у тому числі грошову компенсацію в сумі 79 920,00 доларів США за поліпшення, які зроблені або будуть зроблені покупцем, в день розірвання договору купівлі-продажу квартири шляхом перерахування на рахунок покупця національної валюти України по курсу долара США до гривні, встановленого НБУ на день повернення коштів, колегія суддів до уваги не приймає, оскільки укладений між сторонами договір від 24 липня 2014 року не розривався за їх згодою чи за рішенням суду на вимогу однієї із сторін (стаття 651-653 ЦК України), а був визнаний недійсним постановою Київського апеляційного суду від 06 серпня 2019 року на підставі статей 203, 215 ЦК України.
З огляду на вищевикладене, суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку про відмову у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до АТ «CGM Czech a.s.» про відшкодування витрат, однак помилився щодо мотивів такого висновку, у зв'язку з чим оскаржуване судове рішення підлягає зміні в мотивувальній частині.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.Зміна судового рішення може полягати в доповненні або зміні його мотивувальної та (або) резолютивної частин (частина четверта статті 376 ЦПК України).
За таких обставин рішення суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову з мотивів, наведених в цьому рішенні, ухвалене з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, та з неправильним застосуванням норм матеріального права, а відтак не може бути залишене в силі та відповідно до вимог статті 376 ЦПК України підлягає зміні шляхом викладення його мотивувальної частини в редакції цієї постанови.
Відповідно до вимог статей 141, 382 ЦПК України підстав для нового розподілу судових витрат позивача у цій справі немає, оскільки як і в суді першої інстанції у задоволенні позовних вимог відмовлено, а змінюються лише мотиви такої відмови.
Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Рішення Голосіївського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року змінити, виклавши його мотивувальну частину в редакції цієї постанови.
В іншій частині Голосіївського районного суду міста Києва від 03 червня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня її проголошення до Верховного Суду виключно у випадках, передбачених у частині другій статті 389 ЦПК України.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 16 березня 2026 року.
Головуючий С.А. Голуб
Судді: С.О. Журба
Д.О. Таргоній