16 березня 2026 року
м. Київ
справа № 127/26633/23
провадження № 51-186ск26
Колегія суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду (далі - колегія суддів) у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
розглянула касаційну скаргу захисника ОСОБА_4 , подану в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Малинського районного суду Житомирської області від 23 травня 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року і
встановила:
вироком Малинського районного суду Житомирської області від 23 травня
2025 року ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця с. Стремигород Коростенського району Житомирської області, громадянина України, жителя АДРЕСА_1 , із середньою освітою, одруженого, не працюючого, не судимого, визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 Кримінального кодексу України (далі - КК України), та призначено йому покарання у виді позбавлення волі на строк 9 (дев'ять) років.
Запобіжний захід ОСОБА_5 до вступу вироку в законну силу залишено без змін - заставу у розмірі 80 прожиткових мінімумів доходів громадян, що становить 242240 (двісті сорок дві тисячі двісті сорок) гривень, з покладенням на строк не більше 60 днів з дня оголошення вироку обов'язків: не виїжджати за межі Коростенської міської територіальної громади Житомирської області без дозволу суду; повідомляти суд про зміну місця свого проживання.
Строк відбування покарання ОСОБА_5 встановлено обчислювати з моменту приведення вироку до виконання, зарахувавши у строк покарання строк попереднього ув'язнення з моменту затримання - 26 березня 2024 року по 18 березня 2025 року включно.
Заходи забезпечення кримінального провадження у вигляді арешту, накладеного на підставі ухвал слідчого судді Коростенського міськрайонного суду від 27.03.2024 року, скасовано.
Стягнуто з ОСОБА_5 на користь держави процесуальні витрати у розмірі 8784 (вісім тисяч сімсот вісімдесят чотири) гривні 25 копійок.
Вирішено питання щодо речових доказів.
Ухвалою Житомирського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року апеляційну скаргу захисника ОСОБА_4 , подану в інтересах засудженого ОСОБА_5 залишено без задоволення, а вирок суду першої інстанції - без змін.
За вироком суду, 26 березня 2024 року близько 01 години 50 хвилин між ОСОБА_6 та ОСОБА_5 , за місцем проживання останнього, в АДРЕСА_2 , під час розпивання спиртних напоїв у приміщенні літньої кухні, через малозначний привід виникла суперечка, яка переросла у конфлікт, під час розвитку якого у ОСОБА_5 виник злочинний умисел, направлений на умисне протиправне позбавлення життя ОСОБА_6 . З цією метою ОСОБА_5 взяв кухонний ніж у приміщенні літньої кухні та разом з ОСОБА_6 вийшов на подвір'я, де умисно наніс ОСОБА_6 один удар ножем в область голови, спричинивши рани в лобно-тім'яній ділянці волосяної частини голови справа, та зі значною силою прикладання один удар ножем в область грудної клітини ОСОБА_6 , внаслідок чого заподіяв потерпілому рану по передній поверхні грудної клітини зліва, тобто умисні тяжкі тілесні ушкодження по критерію небезпеки для життя. Вказані тілесні ушкодження потягли за собою гостру крововтрату (як зовнішню, так і внутрішню), внаслідок якої у ОСОБА_6 розвинувся травматично-геморагічний шок, від якого настала його смерть. Таким чином, ОСОБА_5 вчинив умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_6 .
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, доводи якої аналогічні доводам його апеляційної скарги, захисник ОСОБА_4 , посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону та неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, просить скасувати ухвалені судові рішення стосовно ОСОБА_5 і призначити новий судовий розгляд. В обґрунтування своїх вимог вказує, що вирок суду не відповідає фактичним обставинам кримінального провадження. На його думку суд невірно кваліфікував дії ОСОБА_5 як умисне вбивство, оскільки він не бажав настання смерті ОСОБА_6 , цілеспрямовано удару для позбавлення життя останнього не наносив і наміру такого не мав, а навпаки намагався уникнути конфлікту, втікаючи від ОСОБА_6 . Звертає увагу, що суд першої інстанції надав невірну оцінку поясненням ОСОБА_5 , а також письмовим доказам по справі, зокрема: висновку комісійної судово- медичної експертизи №119 від 11.06.2024 року, висновку експерта №73. Надає свою оцінку вказаним доказам та вважає, що дії ОСОБА_5 слід кваліфікувати за ч. 2 ст. 121 КК України. Зауважує, що поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що між ОСОБА_5 та потерпілим ОСОБА_6 відбувалася бійка, під час якої останній наніс ОСОБА_5 не менше ніж два удари ножем в область голови. Свої вимоги обґрунтовує тим, що у засудженого був відсутній умисел на вбивство потерпілого, а тому він має нести відповідальність за фактично заподіяні наслідки, тобто лише за спричинені тяжкі тілесні ушкодження.
Звертає увагу на те, що смерть ОСОБА_6 настала не раніше ніж через 2-4 години після отримання удару ножем, а тому при наданні своєчасної медичної допомоги ОСОБА_6 можна було б врятувати, проте після поранення ОСОБА_6 , перебуваючи в стані сп'яніння, допомоги не просив.
Зауважує, що при перегляді вироку суд апеляційної інстанції не усунув порушень допущених місцевим судом і не надав умотивовані відповіді на усі доводи сторони захисту в апеляційній скарзі. Стверджує, що апеляційний суд не надав належної оцінки допущеним під час постановлення вироку недолікам, та належним чином не перевірив обставини, які мають істотне значення для кримінального провадження.
Мотиви Суду
Перевіривши аргументи, викладені в касаційній скарзі захисника ОСОБА_4 , а також надані до неї копії судових рішень, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження слід відмовити з огляду на таке.
Відповідно до ст. 433 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК України) суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу. Суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій у межах касаційної скарги.
Суд касаційної інстанції є судом права, а не факту. Неповнота судового розгляду та невідповідність висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження не є підставою для перегляду судових рішень в касаційному порядку.
Згідно з ч. 1 ст. 438 КПК України підставами для скасування або зміни судового рішення судом касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення і особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у частині першій цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися ст. ст. 412-414 цього Кодексу.
У касаційній скарзі захисник указує на невідповідність висновків судів фактичним обставинам кримінального провадження, що згідно зі ст. 438 КПК України не є предметом перевірки в касаційному порядку. При розгляді касаційної скарги суд касаційної інстанції виходить із фактичних обставин, установлених судами першої та апеляційної інстанцій.
Доводи касаційної скарги захисника про те, що ОСОБА_5 не мав умислу на вбивство потерпілого та його дії неправильно кваліфіковано судом першої інстанції, не знайшли підтвердження при перегляді апеляційним судом, з чим погоджується й колегія суддів Верховного Суду.
За змістом ст. 24 КК України наявність вини у формі умислу передбачає, що особа усвідомлювала суспільно небезпечний характер свого діяння (дії або бездіяльності), передбачала його суспільно небезпечні наслідки і бажала або свідомо припускала їх настання.
Частина 1 ст. 115 КК України передбачає відповідальність за умисне вбивство, тобто умисне протиправне заподіяння смерті іншій людині.
У свою чергу ч. 2 ст. 121 КК України передбачає відповідальність за умисне тяжке тілесне ушкодження, що спричинило смерть потерпілого.
Умисне вбивство відрізняється від умисного тяжкого тілесного ушкодження, яке спричинило смерть потерпілого, і визначальним при цьому є спрямованість умислу винного, його суб'єктивне ставлення до наслідків своїх дій: при умисному вбивстві настання смерті охоплюється умислом винного, а в разі заподіяння тяжкого тілесного ушкодження, що спричинило смерть потерпілого, ставлення винного до таких наслідків характеризується необережністю.
Умисел має дві характерні ознаки - інтелектуальну і вольову. Інтелектуальна - це усвідомлення особою суспільно небезпечного характеру своєї дії чи бездіяльності та передбачення її суспільно небезпечних наслідків; вольова - наявність у суб'єкта бажання настання суспільно небезпечних наслідків від вчиненого ним діяння чи свідоме їх допущення.
Як неодноразово наголошував у своїх правових висновках Верховний Суд, питання про наявність умислу необхідно вирішувати з огляду на сукупність всіх обставин вчиненого діяння, зокрема враховувати кількість, характер і локалізацію поранень та інших тілесних ушкоджень, причини припинення злочинних дій, поведінку винного до, під час і після злочину, його взаємини з потерпілим, що передували події, а також спосіб вчинення злочину, засоби та знаряддя злочину. При цьому спосіб відображає насамперед причинний зв'язок між діяннями і наслідками. Певна залежність між способом і метою вчинення тих чи інших діянь виявляється в тому, що спосіб і засоби вчинення злочинів обираються особою відповідно до поставленої цілі. Ціль є передумовою усвідомлення особою результатів і наслідків своїх діянь, що проявляється у способі вчинення діянь.
Як убачається з копії оскаржуваного вироку, висновок суду першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, про доведеність винуватості засудженого ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 115 КК України, зроблений з додержанням ст. 23 КПК України на підставі об'єктивного з'ясування всіх обставин, які підтверджено доказами, дослідженими та перевіреними під час судового розгляду й оціненими відповідно до вимог ст. 94 цього Кодексу.
Зокрема, до таких висновків місцевий суд дійшов на підставі показань самого засудженого ОСОБА_5 , показах потерпілої ОСОБА_7 , показах свідків: ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_6 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 ; показах судового експерта ОСОБА_15 . Зазначені показання судом визнано достовірними, послідовними та такими, що узгоджуються з іншими доказами, наявними в матеріалах кримінального провадження.
Крім того, місцевим судом досліджено як докази винуватості ОСОБА_5 фактичні дані та інші докази, досліджені судом, які наведені у вироку.
З огляду на зазначене суд першої інстанції дійшов висновку, що сукупність наведених у вироку доказів переконливо свідчить про те, що поведінка засудженого ОСОБА_5 , механізм, характер, спосіб завдання та локалізація тілесних ушкоджень, а також знаряддя злочину - ніж, безумовно, вказують на спрямованість його дій саме на позбавлення життя потерпілого. Повною мірою врахувавши вказані обставини, суд правильно кваліфікував дії ОСОБА_5 за ч. 1 ст. 115 КК України.
Зі змісту ухвали апеляційного суду вбачається, що наведені у касаційній скарзі захисника доводи, які по суті аналогічні доводам його апеляційної скарги, були предметом ретельної перевірки під час розгляду справи судом апеляційної інстанції. Залишаючи апеляційну скаргу без задоволення, а вирок стосовно ОСОБА_5 без змін, апеляційний суд навів у своїй ухвалі докладні мотиви прийнятого рішення та мотивовано спростував доводи сторони захисту про необхідність перекваліфікації дій обвинуваченого з ч. 1 ст. 115 КК України на ч. 2 ст. 121 КК України.
При цьому, колегія суддів апеляційного суду зазначила, що вирішуючи питання про наявність в діях ОСОБА_5 умислу саме на умисне вбивство ОСОБА_6 , суд виходив із сукупності всіх обставин вчиненого діяння.
Апеляційний суд аргументував, що запропоновані засудженим версії подій про те, що потерпілий, можливо сам спричинив собі тілесні ушкодження в процесі їхньої штовханини або під час падіння, викликають сумніви, якщо їх розглянути у світлі всіх супутніх фактів, встановлених судом.
Висновком комісійної судово-медичної експертизи №119 від 11.06.2024 року встановлено, що спричинення виявленого тілесного ушкодження у потерпілого ОСОБА_6 у вигляді рани лівої половини грудної клітки, проникаючої в плевральну порожнину з пошкодженням тканини лівої легені за вищевказаними обставинами маловірогідне. Як зазначено у згаданому висновку, смерть ОСОБА_6 настала не більше як через 2-4 годин від нанесення ушкодження в ліву частину грудної клітини, що без сумніву свідчить про те, при наданні своєчасної кваліфікованої медичної допомоги життя потерпілого було б врятоване.
Як убачається з ухвали суду, у той же час, засуджений, спричинивши потерпілому зазначені тілесні ушкодження, байдуже поставився до вчиненого ним, залишив потерпілого без надання допомоги. При цьому, в своїх показаннях засуджений зазначав, що відходячи від ОСОБА_6 після їхньої сутички на подвір'ї, останній «ойкнув» та присів, а він, зупинившись, запитав ОСОБА_16 «що сталося» та після цього пішов до підсобки, взяв старий одяг та кинув перед потерпілим, щоб той ліг на нього. Це є свідченням розуміння ОСОБА_5 настання негативних наслідків отриманих потерпілим ножових поранень безпосередньо в момент після нанесення тілесних ушкоджень та припинення конфлікту, а не постфактум, як вказує обвинувачений - на світанку, коли потерпілий не подавав ознак життя.
Суд наголосив, що маючи реальну можливість викликати медичну допомогу чи поліцію, або ж попросити зробити це родичів, з якими спілкувався по телефону о 01 годині 54 хвилини та о 02 годині 50 хвилин, обвинувачений не вжив жодних заходів для можливого врятування життя потерпілого.
Навпаки, обстановка, яка була зафіксована на місці події (прикриття та присипання слідів крові, які утворилися в результаті волочіння тіла, переміщення трупа за приміщення сараю (так, щоб не було видно з вулиці) та накриття його ганчірками), свідчить про те, що ОСОБА_5 активно та свідомо намагався приховати сліди злочину. Ці дії не містять ознак спонтанності або не усвідомлення своєї поведінки внаслідок страху або сильного душевного хвилювання. Крім того, обвинувачений близько 06 години телефонував свідкові ОСОБА_13 та повідомляв про вбивство племінника, після чого пішов до сусіда ОСОБА_14 , маючи намір випити, а потім, достовірно знаючи про тіло потерпілого на своєму подвір'ї, прикрите одягом, пішов в напрямку села Мала Зубівщина. Ні поліцію, ні швидку обвинувачений при цьому не викликав.
У контексті наведеного, локалізація тілесних ушкоджень, які заподіяні обвинуваченим у життєво-важливі частини тіла потерпілого (голову та ліву частину грудної клітини) та подальша поведінка обвинуваченого після вчинення злочину поза розумним сумнівом свідчить, що ОСОБА_5 діяв з умислом на спричинення смерті ОСОБА_6 .
Констатуючи викладене, колегія суддів апеляційного суду цілком погодилася із судом першої інстанції та вказала, що цей суд дійшов обґрунтованого висновку, що вказані доводи є захисною позицією обвинуваченого з метою уникнення кримінальної відповідальності за скоєння особливо тяжкого кримінального правопорушення, а саме умисного вбивства, користуючись відсутністю очевидців вчиненого злочину.
Колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції та враховуючи, що ОСОБА_5 , як в суді першої інстанції так і під час апеляційного розгляду справи не заперечував факту нанесення потерпілому умисних тілесних ушкоджень, а інші досліджені судом докази, які узгоджуються між собою, у своїй сукупності переконливо свідчать про прямий умисел обвинуваченого на заподіяння смерті потерпілому, апеляційний суд не вбачав підстав для перекваліфікації дій обвинуваченого ОСОБА_5 з ч. 1 ст. 115 КК України на ч.2 ст.121 КК України.
Убачається, що відповідно до висновку СМЕ №48 тілесні ушкодження за морфологічними ознаками (формою, розмірами, кольором і т.п.), за механізмом утворення і ступенем тяжкості, безпосередньо обумовлені чисельною кількістю нанесення ударів з різною силою прикладення. Тілесні ушкодження виникли в один обмежений проміжок часу до настання смерті, який можливо рахувати хвилинами, годиною, тощо; в деякій послідовності одне за другим, при житті потерпілого. Вірогідно, після отриманих тілесних ушкоджень (в сукупності) потерпілий міг виконувати нескладні рухи. Здатність людини (пересуватися, говорити, піднятися) тощо, при наявності комплексу вище встановлених тілесних ушкоджень, розцінюється імовірною. В даному конкретному випадку смерть настала в межах часу, що обраховується хвилинами.
За наведених обставин, колегія суддів апеляційного суду виснувала про безпідставність доводів захисника про те, що засуджений ОСОБА_5 не мав умислу на умисне вбивство ОСОБА_6 .
Зазначеним також спростовуються доводи сторони захисту про те, що поза увагою суду першої інстанції залишився той факт, що смерть ОСОБА_6 настала не раніше ніж через 2-4 години після отримання удару ножем, а тому при наданні своєчасної медичної допомоги ОСОБА_6 можна було б врятувати.
Посилання захисника на те, що засуджений також мав тілесні ушкодження не спростовує висновків суду першої інстанції про спрямованість умислу обвинуваченого на спричинення смерті потерпілому.
Доводи касаційної скарги захисника про те, що судами не надано належної оцінки показанням засудженого ОСОБА_5 , а також висновкам експерта №73 від 03.04.2024 року та №119 від 11.06.2024 року, колегія Суду вважає безпідставними, оскільки показання засудженого, а також вказані висновки експертів були безпосередньо досліджені відповідно до вимог кримінального процесуального закону в повному обсязі, і їм у рішеннях суду надано належну оцінку.
Слід зазначити, що вказані та досліджені судами докази не суперечать критерію доведення вини особи «поза розумним сумнівом», згідно якого передбачається доведення стороною обвинувачення перед судом за допомогою належних, допустимих та достовірних доказів того, що існує єдина версія, якою розумна і безстороння людина може пояснити факти, встановлені в суді, а саме винуватість особи у вчиненні злочину, щодо якого їй пред'явлено обвинувачення (рішення Європейського суду з прав людини «Кобець проти України» (Kobets v. Ukraine) від 14 лютого 2008 року, заява N 16437/04).
Посилань на істотні порушення кримінального процесуального закону, які були б безумовними підставами для скасування чи зміни оспорюваних судових рішень, як і доводів щодо неправильного застосування кримінального закону касаційна скарга не містить.
Згідно з п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відмову у відкритті касаційного провадження, якщо обґрунтування касаційної скарги не містить доводів, які викликають необхідність перевірки їх матеріалами кримінального провадження, а з касаційної скарги та наданих копій судових рішень убачається, що підстав для задоволення скарги немає.
Ураховуючи викладене та керуючись п. 2 ч. 2 ст. 428 КПК України, колегія суддів
постановила:
відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою захисника ОСОБА_4 , поданою в інтересах засудженого ОСОБА_5 на вирок Малинського районного суду Житомирської області від 23 травня 2025 року та ухвалу Житомирського апеляційного суду від 15 жовтня 2025 року.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3