17 березня 2026 року
м. Київ
справа № 638/20304/21
провадження № 61-15008св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.,
учасники справи:
позивачі: товариство з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія», ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у попередньому судовому засіданні касаційну скаргу ОСОБА_2 на рішення Дзержинського районного суду міста Харкова
від 15 вересня 2023 року у складі судді Рибальченко Л. М. та постанову Харківського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року у складі колегії суддів Пилипчук Н. П., Маміної О. В., Яцини В. Б.
у справі за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» до ОСОБА_2 про стягнення частини заборгованості за договором позики, за позовом товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних, за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з урахуванням трьох відсотків річних та інфляційних втрат.
Короткий зміст позовних вимог
У грудні 2021 року товариство з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» (далі - ТОВ «Луцька аграрна компанія») звернулось до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення частини заборгованості за договором позики.
В обґрунтування позову вказувало на укладений між товариством та відповідачем договір позики від 30 серпня 2017 року, за умовами якого ОСОБА_2 отримав у власність грошові кошти у сумі 27 820 000 грн шляхом їх перерахування у безготівковій формі на його розрахунковий рахунок, що підтверджується платіжними дорученнями.
Додатковою угодою № 1 від 30 листопада 2018 року до договору позики сторони погодили, що строк повернення позики - не пізніше 31 грудня 2020 року.
Факт підписання договору позики та додаткової угоди до нього саме
ОСОБА_2 підтверджується висновком експерта, копію якого додано до позовної заяви.
Позивач також вказував, що за результатом судового розгляду справи № 638/16545/20 за його позовом до ОСОБА_2 з нього стягнуто частину основного боргу за договором позики від 30 серпня 2017 року у сумі
10 000 000 грн. Наголошував, що судовим рішенням у справі № 638/16545/20 встановлено ряд обставин, що мають значення для розгляду справи за цим позовом.
ТОВ «Луцька аграрна компанія» додатково повідомило, що частково відступило право вимоги за договором позики від 30 серпня 2017 року на загальну суму 12 687 139 грн 49 коп. новим кредиторам: ОСОБА_1 та ОСОБА_3 .
Таким чином сума заборгованості становить 2 687 139 грн 49 коп., яку позивач просив суд стягнути з відповідача на свою користь.
У листопаді 2022 року до Дзержинського районного суду міста Харкова надійшов позов ТОВ «Луцька аграрна компанія» до ОСОБА_2 про стягнення з нього, у зв'язку із простроченням обов'язку щодо повернення позики, інфляційних втрат за період з 01 січня 2021 року по 23 лютого 2022 року у сумі 2 264 025 грн 77 коп. та трьох відсотків річних з 01 січня 2021 року по 23 лютого 2022 року у сумі 575 935 грн 60 коп.
У позовній заяві товариство просило суд об'єднати в одне провадження розгляд цього позову та попередньо поданого позову про стягнення з ОСОБА_2 основної суми боргу за договором позики.
У листопаді 2022 року до суду із позовом до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з урахуванням трьох відсотків річних та інфляційних втрат також звернувся ОСОБА_1 через свого представника.
Представник ОСОБА_1 у позові посилався на обставини укладення між ОСОБА_2 та ТОВ «Луцька аграрна компанія» договору позики та додаткової угоди до нього, які було викладено ТОВ «Луцька аграрна компанія» у попередньо поданих ним позовах. Зазначав, що 28 квітня 2021 року ОСОБА_1 та ТОВ «Луцька аграрна компанія» уклали договір про відступлення права вимоги (цесії) № 28/04-1, а 14 липня 2021 року - додаткову угоду № 1 до цього договору.
За умовами вказаного договору ТОВ «Луцька аграрна компанія» відступило ОСОБА_1 право вимагати від боржника ( ОСОБА_2 ) часткового виконання зобов'язань за договором позики від 30 серпня 2017 року, укладеним між ТОВ «Луцька аграрна компанія» та ОСОБА_2 , а саме: право грошової вимоги з повернення частини позики у сумі 7 687 139 грн 49 коп.
У позові представник ОСОБА_1 також посилався на те, що на виконання вимог статті 516 ЦК України, первісний кредитор - ТОВ «Луцька аграрна компанія» надіслало ОСОБА_2 поштовим листом з описом вкладення повідомлення про відступлення права часткової вимоги № 418 від 05 травня 2021 року (до якого також додано екземпляр договору про відступлення права часткової вимоги № 28/04-1 від 28 квітня 2021 року). Вказаний лист ОСОБА_2 отримав 13 травня 2021 року, на що вказує інформація, розміщена на вебсайті Укрпошти.
Частину грошових вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 у сумі 4 749 869 грн 27 коп. припинено зарахуванням на підставі статті 601 ЦК України. У зв'язку із наведеним розмір заборгованості ОСОБА_2 перед ОСОБА_1 становить 2 937 270 грн 22 коп., яку, станом на момент звернення із цим позовом, боржник не погасив.
Посилаючись на те, що у зв'язку із невиконанням ОСОБА_2 грошового зобов'язання щодо повернення позики до 31 грудня 2020 року
у ОСОБА_1 виникло також право вимагати повернення суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних від простроченої суми, просив стягнути з ОСОБА_2 :
2 937 270 грн 22 коп. - суму заборгованості за договором позики, 186 706 грн 50 коп. - інфляційних втрат та 49 973 грн 83 коп. - 3 % річних за період з 01 серпня 2021 року по 23 лютого 2022 року.
Ухвалою від 20 грудня 2022 року Дзержинський районний суд міста Харкова об'єднав в одне провадження матеріали цивільних справ за позовами ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості з урахуванням 3 % річних та інфляції та ТОВ «Луцька аграрна компанія» до ОСОБА_2 про стягнення інфляційних втрат та трьох відсотків річних із цивільною справою за позовом ТОВ «Луцька аграрна компанія» до ОСОБА_2 про стягнення частини заборгованості за договором позики.
Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Дзержинський районний суд міста Харкова рішенням від 15 вересня 2023 року, залишеним без змін постановою Харківського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року, позовні вимоги ТОВ «Луцька аграрна компанія», ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за договором позики задовольнив. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Луцька аграрна компанія» частину основного боргу за договором позики від 30 серпня 2017 року у сумі 2 687 139 грн 49 коп. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Луцька аграрна компанія» інфляційні втрати у зв'язку з простроченням обов'язку щодо повернення позики за договором позики від 30 серпня 2017 року за період з 01 січня 2021 року по 23 лютого 2022 року у сумі 2 264 025 грн 77 коп. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Луцька аграрна компанія» 3% річних у зв'язку з простроченням обов'язку щодо повернення позики за договором позики від 30 серпня 2017 року за період з 01 січня 2021 року по 23 лютого 2022 року у сумі 575 935 грн 60 коп. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість за договором позики від 30 серпня 2017 року у розмірі 2 937 270 грн 22 коп. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 інфляційні втрати у зв'язку з простроченням обов'язку щодо повернення позики за договором позики від 30 серпня 2017 року за період з 01 серпня 2021 року по 23 лютого 2022 року у сумі 186 706 грн 50 коп. Стягнув з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 3% річних у зв'язку з простроченням обов'язку щодо повернення позики за договором позики від 30 серпня 2017 року за період з 01 серпня 2021 року по 23 лютого 2022 року у сумі 49 973 грн 83 коп.
Рішення, з яким також погодився й апеляційний суд, суд першої інстанції, мотивував тим, що ТОВ «Луцька аграрна компанія» довело факти укладення договору позики та передачі коштів ОСОБА_2 , який свої договірні зобов'язання не виконав та не повернув позичені грошові кошти у сумі та строки, які були визначені у договорі від 30 серпня 2017 року.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
05 листопада 2024 року ОСОБА_4 , яка діє від імені ОСОБА_2 , засобами поштового зв'язку звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою на вказані судові рішення у цій справі.
В касаційній скарзі заявник посилається на пункти 1, 4 частини другої статті
389 ЦПК України та просить скасувати оскаржувані рішення судів першої та апеляційної інстанцій та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Рух касаційної скарги в суді касаційної інстанції
Верховний Суд ухвалою від 12 листопада 2024 року відкрив касаційне провадження у даній справі, витребував її з Дзержинського районного суду міста Харкова.
02 грудня 2024 року справу передано колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду в складі суддів: Грушицького А. І. (суддя-доповідач), Литвиненко І. В., Петрова Є. В.
Доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Обґрунтовуючи наявність підстав для касаційного оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України відповідач зазначає про неврахування апеляційним судом висновків щодо застосування норм права, викладених у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2383/210, від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц, від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 12 липня 2023 року у справі № 910/5080/21 та інших.
У контексті посилань не неврахування судами висновків Верховного Суду, заявник вказує на недотримання судами при ухваленні оскаржуваних рішень норм матеріального та процесуального права, що призвело до неповного з'ясування та дослідження зібраних у справі доказів й необґрунтованого відхилення клопотань про витребування доказу та його огляду.
Наведеним також обґрунтовує наявність підстави для оскарження судових рішень, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 389 ЦПК України. Наголошує, що суди першої та апеляційної інстанцій проігнорували конкретний та доречний довід відповідача щодо факту укладення 26 грудня 2019 року додаткової угоди до договору позики, якою строк повернення коштів за договором позики продовжено до 31 грудня 2032 року.
Доводи інших учасників справи
09 грудня 2024 року до Верховного Суду надійшли відзиви на касаційну скаргу від ТОВ «Луцька аграрна компанія» та ОСОБА_1 , подані їх представником.
У відзивах позивачі посилаються на законність та обґрунтованість оскаржуваних судових рішень та відсутність підстав для задоволення касаційної скарги, доводи якої необґрунтовані. Наголошують на тому, що суди першої та апеляційної інстанцій, керуючись імперативними приписами ЦПК України, законно та мотивовано не взяли до уваги як доказ додаткову угоду до договору позики, оскільки позивач не надав суду її оригінал, який мав у своєму розпорядженні.
Фактичні обставини справи
Суди встановили, що 30 серпня 2017 року ТОВ «Луцька аграрна компанія»
(позикодавець) та ОСОБА_2 (позичальник) уклали договір позики (т. 1 а. с. 8, 104, 172).
Відповідно до пункту 1 вказаного договору позикодавець передав,
а позичальник - прийняв у власність 27 820 000 грн. Факт одержання грошей підтверджується розпискою, власноручно написаною позичальником в момент передачі йому суми позики або гроші перераховуються на розрахунковий рахунок позичальника у безготівковому порядку.
Пунктом 2 вказаного договору визначено, що зазначену суму грошей позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві в строк до 31 грудня 2018 року. Повернення позичених грошей буде сплачуватися готівкою через касу позикодавця, або у безготівковому порядку на рахунок позикодавця у відповідній установі банку не пізніше 31 грудня 2018 року.
30 листопада 2018 року ТОВ «Луцька аграрна компанія» та ОСОБА_2 уклали додаткову угоду № 1 до договору позики від 30 серпня 2017 року відповідно до умов якої, сторони дійшли взаємної згоди викласти пункт 2 договору в наступній редакції: «2. Зазначену вище суму грошей позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві в строк до 31 грудня 2020 року. Повернення позичених грошей буде сплачуватися готівкою через касу позикодавця, або у безготівковому порядку на рахунок позикодавця у відповідній установі банку не пізніше 31 грудня 2020 року».
Факт отримання грошових коштів ОСОБА_2 підтверджується копіями платіжних доручень № 403 та № 4 від 04 вересня 2017 року (т. 1 а. с. 10, 11).
Відповідно до копії виписки по особовим рахункам за 29 серпня 2019 року, ОСОБА_2 повернув грошові кошти у розмірі 2 445 721,02 грн за договором позики від 30 серпня 2017 року.
Дзержинський районний суд м. Харкова рішенням від 03 серпня 2021 року у справі № 638/16545/20 позовні вимоги ТОВ «Луцька аграрна компанія» до ОСОБА_2 про стягнення частини заборгованості задовольнив, ухвалив стягнути з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Луцька аграрна компанія» частину основного боргу за договором позики від 30 серпня 2017 року в розмірі 10 000 000 грн та суму сплаченого судового збору 149 990 грн. У задоволенні зустрічного позову ОСОБА_2 до ТОВ «Луцька аграрна компанія» про визнання недійсним договору позики від 30 серпня 2017 року відмовив.
Харківський апеляційний суд постановою від 25 січня 2022 року у справі № 638/16545/20 апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 задовольнив частково. Прийняв відмову ОСОБА_2 від зустрічного позову до ТОВ «Луцька аграрна компанія» про визнання недійсним договору позики
від 30 серпня 2017 року. Визнав рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2021 року в частині відмови ОСОБА_2 від позову нечинним. Провадження у справі за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ТОВ «Луцька аграрна компанія» про визнання недійсним договору позики від 30 серпня 2017 року закрив у зв'язку з відмовою від позову. В іншій частині рішення суду першої інстанції залишив без змін.
Верховний Суд постановою від 12 жовтня 2022 року у справі № 638/16545/20 касаційну скаргу ОСОБА_2 залишив без задоволення. Рішення Дзержинського районного суду м. Харкова від 03 серпня 2021 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 січня 2022 року в частині задоволення позовної вимоги ТОВ «Луцька аграрна компанія» про стягнення з ОСОБА_2 частини заборгованості залишив без змін.
Відповідно до копії договору про відступлення права вимоги (цесії) № 28/04-1
від 28 квітня 2021 року та копії додаткової угоди № 1 від 14 липня 2021 року до договору про відступлення права вимоги (цесії) № 28/04-1 від 28 квітня 2021 року ТОВ «Луцька аграрна компанія» відступило ОСОБА_1 право часткової вимоги грошових коштів за договором позики від 30 серпня 2017 року у розмірі 7 687 139,49 грн (т. 1 а. с. 23-25).
Також з матеріалів справи встановлено, що частину грошових вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , які виникли у ОСОБА_1 на підставі договору позики від 30 серпня 2017 року та договору про відступлення права вимоги (цесії)
№ 28/04-1 від 28 квітня 2021 року, у сумі 4 749 869 грн 27 коп. було припинено зарахуванням на підставі статті 601 ЦК України за заявами ОСОБА_1 .
Позиція Верховного Суду
Згідно із частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках:
1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку;
2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;
3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах;
4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки їх ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У частинах першій, другій та п'ятій статті 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржувані судові рішення зазначеним вимогам закону відповідають.
Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Згідно з частиною першою статті 627 ЦК України і відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Відповідно до частин першої та другої статті 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Згідно із частиною першою статті 1047 ЦК України договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян,
а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У статті 629 ЦК України закріплено один із фундаментів на якому базується цивільне право - обов'язковість договору. Тобто з укладенням договору та виникненням зобов'язання його сторони набувають обов'язки (а не лише суб'єктивні права), які вони мають виконувати. Невиконання обов'язків, встановлених договором, може відбуватися при: (1) розірванні договору за взаємною домовленістю сторін; (2) розірванні договору в судовому порядку; (3) відмові від договору в односторонньому порядку у випадках, передбачених договором та законом; (4) припинення зобов'язання на підставах, що містяться в главі 50 ЦК України; (5) недійсності договору (нікчемності договору або визнання його недійсним на підставі рішення суду) (постанова Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 січня 2019 року у справі № 355/385/17).
Позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором (частина перша статті 1049 ЦК України).
Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов'язаний сплатити суму 3 % відповідно до статті 625 цього Кодексу, незалежно від сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу (стаття 1050 ЦК України).
Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім (оскільки, укладаючи договір, лише одна сторона - позичальник зобов'язується до здійснення дії (до повернення позики), а інша сторона - позикодавець стає кредитором, набуваючи тільки право вимоги), оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надана розписка позичальника, яка є доказом не лише укладення договору, але й посвідчує факт передання грошової суми позичальнику. Досліджуючи боргові розписки чи договори позики, суди повинні виявляти справжню правову природу укладеного договору, а також надавати оцінку всім наявним доказам і залежно від установлених
результатів - робити відповідні правові висновки (постанова Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц).
Відповідно до частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
У частинах першій, другій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так, задовольняючи позовні вимоги, суди обґрунтовано виходили із встановленої в процесі розгляду справи доведеності обставини укладення між ТОВ «Луцька аграрна компанія» та ОСОБА_2 договору позики, умови якого відповідач не виконав, оскільки не повернув грошові кошти у необхідному розмірі.
Колегія суддів також враховує, що сам відповідач не заперечує факт невиконання ним зобов'язань за договором позики, наголошуючи лише на тому, що строк виконання таких зобов'язань не настав, з огляду на укладену між ним
та ТОВ «Луцька аграрна компанія» додаткову угоду до договору позики
від 26 грудня 2019 року.
Посилання заявника на необґрунтоване відхилення місцевим судом клопотань про витребування доказу та його огляду є безпідставним та спростовується матеріалами справи.
Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалою від 21 березня 2023 року задовольнив клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Тищенка А. В. та витребував у Подільської окружної прокуратури міста Києва оригінал додаткової угоди від 26 грудня 2019 року до договору позики від 30 серпня 2017 року (т. 2 а. с. 56, 57). На виконання вимог вказаної ухвали Подільська окружна прокуратура міста Києва повідомила про неможливість надання такої угоди у зв'язку із її поверненням ОСОБА_6 за його клопотанням. В подальшому, Дзержинський районний суд м. Харкова ухвалою від 16 травня 2023 року задовольнив клопотання представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Тищенка А. В. та витребував оригінал вказаної додаткової угоди у ОСОБА_6 , який, в свою чергу, повідомив суд про те, що оригінал запитуваної угоди знаходиться у його адвокатів.
Вказане свідчить про здійснення судом першої інстанції усіх необхідних дій, передбачених нормами цивільного процесуального права, спрямованих на отримання та безпосереднє дослідження доказу, на чому наполягав відповідач.
В контексті вказаної позиції ОСОБА_2 . Верховний Суд вважає за необхідне звернути увагу, що момент настання строку виконання позивачем зобов'язань за договором позики від 30 серпня 2017 року був предметом дослідження у справі № 638/16545/20, за результатом розгляду якої суд касаційної інстанції залишив без змін рішення судів першої та апеляційної інстанцій в частині стягнення з ОСОБА_2 на користь ТОВ «Луцька аграрна компанія» частини заборгованості за даним договором позики, в тому числі 3 % річних та інфляційних втрат.
Відповідно до частини четвертої статті 82 ЦПК України, передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Верховний Суд зазначає, що факти, установлені в прийнятих раніше судових рішеннях, мають для суду преюдиційний характер. Преюдиційність означає обов'язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі, для суду при розгляді інших справ (постанова Верховного Суду від 06 вересня 2022 року у справі № 640/10625/21).
Таким чином, обставини щодо настання строку виконання зобов'язання позивачем за договором позики, встановлені судовим рішенням у справі № 638/16545/20, в силу приписів ЦПК України, є преюдиційними.
Крім цього, висновок про те, що питання про наявність у ОСОБА_2 невиконаного зобов'язання перед ТОВ «Луцька аграрна компанія» вже вирішено судом у справі № 638/16545/20, міститься також й у постанові Верховного Суду від 19 березня 2025 року у справі № 914/2693/23 (914/3474/23) за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про визнання недійсним одностороннього правочину - заяви про зарахування зустрічних однорідних вимог.
З урахуванням викладеного, колегія суддів Верховного Суду відхиляє аргумент касаційної скарги щодо неврахування судами факту укладення між сторонами додаткової угоди до договору позики про продовження встановленого у договорі строку повернення коштів.
Посилання касаційної скарги на застосування апеляційним судом норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 2383/210, від 23 грудня 2020 року у справі № 757/28231/13-ц, від 29 січня 2021 року у справі № 922/51/20, від 12 липня 2023 року у справі № 910/5080/21 та інших колегія суддів відхиляє, оскільки такі зводяться до незгоди заявника з висновками суду апеляційної інстанції щодо встановлення обставин справи та оцінкою ним доказів. Висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у кожній із зазначених справ суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Щодо клопотання про заміну сторони позивача
У травні 2025 року до Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання про заміну позивача - ТОВ «Луцька аграрна компанія» на його правонаступника - товариство з обмеженою відповідальністю «Семела Компані» (далі - ТОВ «Семела Компані»), подане цим товариством.
У клопотанні ТОВ «Семела Компані» посилається на те, що на підставі укладеного між ним та ОСОБА_2 договору від 02 січня 2025 року про виконання зобов'язання третьою особою воно належним чином виконало зобов'язання ОСОБА_2 перед ТОВ «Луцька аграрна компанія» згідно договору позики
від 30 серпня 2017 року, у зв'язку із чим Господарський суд Львівської області ухвалою від 15 травня 2025 року у справі № 914/2693/23 здійснив заміну кредитора - ТОВ «Луцька аграрна компанія» на правонаступника - ТОВ «Семела Компані».
Розглядаючи дане клопотання, Верховний Суд враховує, що відповідно до даних, які є загальнодоступними та містяться в Єдиному державному реєстрі судових рішень, постановою Західного апеляційного господарського суду від 08 вересня 2025 року скасовано ухвалу Господарського суду Львівської області від 15 травня 2025 року у справі № 914/2693/23 в частині задоволення заяв ТОВ «Семела Компані» від 07 квітня 2025 року про заміну кредиторів на правонаступника - ТОВ «Семела Компані». У цій частині прийнято нове рішення про відмову у задоволенні таких заяв про здійснення правонаступництва.
Враховуючи наведене, підстави для задоволення клопотання ТОВ «Семела Компані» про заміну позивача на правонаступника відсутні.
Щодо клопотань про передачу справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду
До Верховного Суду через підсистему «Електронний суд» надійшли клопотання ТОВ «Луцька аграрна компанія» (06 грудня 2024 року) та ОСОБА_1 (09 грудня 2024 року, 03 квітня 2025 року та 13 лютого 2025 року), подані їх представником, щодо передачі справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду.
У вказаних клопотаннях представник позивачів просить передати справу на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, у випадку, якщо суд вважатиме за необхідне відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 18 квітня 2018 року у справі № 753/11000/14-ц, від 12 жовтня 2022 року у справі № 638/16545/20, від 27 липня 2021 року у справі № 357/4897/20, від 03 квітня 2024 року у справі № 615/1224/21, від 04 жовтня 2024 року у справі № 607/6215/23, від 28 січня 2025 року у справі № 914/2639/23 (914/3477/23) чи Великої Палати Верховного Суду відповідно у випадку, якщо суд вважатиме за необхідне відступити від висновків Верховного Суду, викладених у постановах: від 28 січня 2025 року у справі № 914/2693/23 (914/3477/23), від 13 лютого 2025 року у справі № 914/2693/23 (914/3476/23), від 19 березня 2025 року у справі № 914/2693/23 (914/3474/23)
та від 19 березня 2025 року у справі № 914/2693/23 (914/3478/23).
Відповідно до частин другої - п'ятої статті 403 ЦПК України суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів або палати, передає справу на розгляд об'єднаної палати, якщо ця колегія або палата вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів з іншої палати або у складі іншої палати чи об'єднаної палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів (палати, об'єднаної палати) іншого касаційного суду. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії суддів, палати або об'єднаної палати, передає справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо така колегія (палата, об'єднана палата) вважає за необхідне відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Великої Палати. Суд, який розглядає справу в касаційному порядку у складі колегії або палати, має право передати справу на розгляд Великої Палати Верховного Суду, якщо дійде висновку, що справа містить виключну правову проблему і така передача необхідна для забезпечення розвитку права та формування єдиної правозастосовчої практики.
Для передання справи на розгляд палати, об'єднаної палати, Великої Палати Верховного Суду необхідна одночасна наявність підстав, визначених процесуальним законом, зокрема, існування виключної правової проблеми та необхідності формування єдиної правозастосовчої практики, необхідності відступити від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного в раніше ухваленому рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів цієї ж палати або у складі такої палати, у складі іншої палати чи об'єднаної палати, а також у складі іншого касаційного суду.
Аналіз змісту клопотань про передачу справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду та Великої Палати Верховного Суду й матеріалів справи свідчить про відсутність виключної правової проблеми у цій справі. Особи, які звернулися із клопотаннями, не навели у чому саме полягає виключна правова проблема, та яким чином передача справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду, Великої Палати Верховного Суду сприятиме розвитку права та формуванню єдиної правозастосовчої практики. Також не надано обґрунтування наявності різної правозастосовчої практики у цій категорії спорів, а тому в задоволенні клопотань потрібно відмовити.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З огляду на вказане колегія суддів вважає, що касаційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, висновків судів першої та апеляційної інстанцій не спростовують.
Щодо судових витрат
Відповідно до підпунктів «б» та «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку із розглядом справи у суді першої інстанції та апеляційної інстанції, у разі скасування рішення та ухвалення нового рішення або зміни рішення; про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки у задоволенні касаційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 410, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
У задоволенні клопотання товариства з обмеженою відповідальністю «Семела Компані» про заміну позивача на його правонаступника відмовити.
У задоволенні клопотань товариства з обмеженою відповідальністю «Луцька аграрна компанія» та ОСОБА_1 , поданих їх представником ОСОБА_7 , про передачу справи на розгляд Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду та Великої Палати Верховного Суду відмовити.
Касаційну скаргу ОСОБА_2 залишити без задоволення.
Рішення Дзержинського районного суду міста Харкова від 15 вересня 2023 року та постанову Харківського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:А. І. Грушицький І. В. Литвиненко Є. В. Петров