18 березня 2026 року
м. Київ
справа № 686/1614/25
провадження № 61-11759св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду:
Коломієць Г. В. (суддя-доповідач), Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - Держава Україна в особі Верховного Суду,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 квітня 2025 року, ухвалене в складі судді Чевилюк З. А., та постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 вересня 2025 року,ухвалену в складі колегії суддів: Храпак Н. М., Гірського Б. О., Хоми М. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовної заяви
У січні 2025 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави України в особі Верховного Суду про відшкодування моральної шкоди.
Позовна заява ОСОБА_1 мотивована тим, що 07 листопада 2015 року щодо позивача оформлено протокол про адміністративне правопорушення від 06 листопада 2015 року № 0001, який не передбачений чинним законодавством України. Надалі його передано на розгляд Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області (справа № 686/22551/15-п, яка в ручному режимі набула номер справи 686/11495/16-п). Проте, 25 серпня 2022 року постановою Тернопільського апеляційного суду адміністративну справу закрили.
Позивач вважав, що невідповідність протоколу вимогам закону, зокрема статті 256 КУпАП, є самостійною підставою для закриття справи, у зв'язку з відсутністю складу адміністративного правопорушення. Свавільне звинувачення його у вчиненні адміністративного правопорушення протягом семи років на підставі нікчемного Протоколу № 0001 є формою катування правосуддям.
Зважаючи на винятковий цинізм та особливу зухвалість, з якою його звинувачували у вчинені адміністративного правопорушення близько семи років, йому заподіяна моральна шкода, яку він оцінює у 3 000 000,00 грн.
З урахуванням зазначеного, ОСОБА_1 просив суд стягнути з Держави Україна на його користь за рахунок коштів Державного бюджету України 3 000 000,00 грн моральної шкоди, завданої йому незаконним звинуваченням його у вчиненні адміністративного правопорушення та перебування 82 місяці під судом.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій
Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 квітня 2025 року, залишеним без змін постановою Тернопільського апеляційного суду від 01 вересня 2025 року, у задоволені позову ОСОБА_1 відмовлено.
Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції, з висновком якого погодився апеляційний суд, виходив із того, що позивач не надав доказів на підтвердження наявності заподіяної йому моральної шкоди у розмірі 3 000 000,00 грн, завданої незаконним звинуваченням у вчиненні адміністративного правопорушення та перебування під судом, а також причинний зв'язок між шкодою та діями Верховного Суду.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та її доводів
У вересні 2025 року ОСОБА_1 подав до Верховного Суду касаційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судами норм процесуального та матеріального права, просить скасувати вказані судові рішення та ухвалити нове судове рішення про задоволення позову.
Касаційна скарга мотивована тим, що суд, не маючи жодних повноважень, передбачених чинним законодавством України, Апеляційний суд Хмельницької області на стадії досудового оформлення матеріалів про адміністративне правопорушення скерував до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області Протокол № 0001, який не передбачений законодавством Держави Україна та є нікчемним.
Складання Протоколу № 0001 від 06 листопада 2015 року відбулося через очевидну свавільність суду, явно та очевидне порушення вимог закону та внаслідок протиправних і свавільних дій посадових осіб Апеляційного суду Хмельницької області, а надалі і свавільне катування відмовою у здійсненні правосуддя Хмельницьким міськрайонним судом протягом 82 місяців (майже 7 років).
25 серпня 2022 року постановою Тернопільського апеляційного суду справу про адміністративне правопорушення закрили.
У зв'язку із закриттям провадження у справі про адміністративне правопорушення у нього виникло право на відшкодування шкоди у розміру і в порядку, передбачених Законом України «Про порядок відшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду».
Суд зобов'язаний встановити розмір належного відшкодування відповідно до статей 2, 4 Закону України «Про порядоквідшкодування шкоди, завданої громадянинові незаконними діями органів, що здійснюють оперативно-розшукову діяльність, органів досудового розслідування, прокуратури і суду». Право на відшкодування шкоди в розмірах і в порядку, передбачених цим Законом, виникає у випадку закриття справи про адміністративне правопорушення.
Підставами касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме: суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норми права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 569/1799/16 (провадження № 61-19000сво18), від 05 лютого 2020 року у справі № 640/16169/17 (провадження № 61-15393св18), від 22 липня 2020 року у справі № 303/7352/18 (провадження № 61-20524св19), від 26 січня 2022 року у справі № 953/6561/20 (провадження № 61-922св21), від 17 січня 2024 року у справі № 686/14845/22 (провадження № 61-9647св23).
Доводи інших учасників справи
У жовтні 2025 року представник Верховного Суду ОСОБА_2 подав відзив на касаційну скаргу, в якому просив відмовити у задоволенні касаційної скарги та залишити судові рішення без змін як такі, що ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права.
Рух касаційної скарги у суді касаційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу справ між суддями від 16 вересня 2025 року для розгляду справи визначено такий склад колегії: суддя-доповідач - ОСОБА_3 та судді, які входять до складу колегії: ОСОБА_4 ОСОБА_5 .
Ухвалою Верховного Суду від 17 вересня 2025 року відкрито касаційне провадження, витребувано матеріали справи із суду першої інстанції.
У жовтні 2025 року до Верховного Суду надійшли матеріали справи.
Розпорядженням заступника керівника Апарату Верховного Суду - керівника секретаріату Касаційного цивільного суду від 01 грудня 2025 року, в зв'язку з відставкою судді ОСОБА_4 , призначено повторний автоматизований розподіл судової справи між суддями.
Системою автоматизованого розподілу справ (протокол повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 01 грудня 2025 року) визначено суддю-доповідача - Коломієць Г. В. та суддів, які входять до складу колегії: Луспеника Д. Д., Черняк Ю. В.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
07 листопада 2015 року щодо ОСОБА_1 оформлено Протокол про адміністративне правопорушення від 06 листопада 2015 року № 0001. Вказаний протокол був надісланий до Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області, який постановою від 25 грудня 2015 року матеріали адміністративного провадження щодо ОСОБА_1 за частиною першою статті 185-3 КУпАП (справа № 686/22551/15-п) направив керівнику Хмельницької місцевої прокуратури для відповідного реагування. Суд виходив з того, що в діях позивача вбачається склад кримінального правопорушення.
Постановою Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 30 травня 2022 року, залишеною без змін постановою судді Тернопільського апеляційного суду від 25 серпня 2022 року, провадження у справі № 686/11495/16-п про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 за частиною першою статті 185-3 КУпАП закрито, оскільки, розглянувши адміністративну справу та, скерувавши її 11 квітня 2016 року прокурору, адміністративне провадження не було закрито, а після закриття кримінального провадження, протокол про адміністративне правопорушення відносно ОСОБА_1 , уповноваженим органом не складався. Такі дії узгоджуються з вимогами частини другої статті 284 КУпАП, відповідно до якої постанова про закриття справи виноситься при оголошенні усного зауваження, передачі матеріалів на розгляд громадської організації чи трудового колективу або передачі їх прокурору, органу досудового розслідування, а також при наявності обставин, передбачених статтею 247 КУпАП.
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Частиною другою статті 389 ЦПК України передбачено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду вважає, що касаційна скарга ОСОБА_1 не підлягає задоволенню.
Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права
Статтею 400 ЦПК України встановлено межі розгляду справи судом касаційної інстанції. Так, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що судові рішення ухвалені з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи касаційної скарги цих висновків не спростовують.
Звертаючись до суду з цим позовом, ОСОБА_1 посилався на те, що його свавільно звинувачували у вчиненні адміністративного правопорушення протягом 82 місяців на підставі нікчемного протоколу № 0001, що є формою катування правосуддям, тому просив суд відшкодувати з Держави Україна моральну шкоду у розмірі 3 000 000,00 грн.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція) кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом.
Частиною першою статті 8 Конституції України передбачено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права.
Суддя, здійснюючи правосуддя, керується верховенством права (частина перша статті 129 Конституції України).
Суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує кожному право на справедливий суд та повагу до інших прав і свобод, гарантованих Конституцією і законами України, а також міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України (стаття 2 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до частини першої та пункту 9 частини другої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу з застосуванням, зокрема, такого способу захисту, як відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
За загальним правилом зобов'язання з відшкодування шкоди (майнової та немайнової) є прямим наслідком правопорушення, тобто порушення охоронюваних законом суб'єктивних особистих немайнових і майнових прав та інтересів учасників цивільних відносин. Водночас, одне і те ж правопорушення може призводити до негативних наслідків як у майновій, так і немайновій сферах, тобто виступати підставою для відшкодування майнової та моральної шкоди одночасно.
За змістом частини першої та другої статті 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку зі знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Відповідно до частин третьої, четвертої статті 23 ЦК України моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Право на відшкодування моральної шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб, встановлене Конституцією та законами України.
За положеннями статей 16 і 23 ЦК України та змісту права на відшкодування моральної шкоди в цілому як способу захисту суб'єктивного цивільного права, компенсація моральної шкоди повинна відбуватися у будь-якому випадку її завдання - право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди виникає внаслідок порушення права особи незалежно від наявності спеціальних норм цивільного законодавства (постанова Великої Палати Верховного Суду від 01 вересня 2020 року у справі № 612/3521/16-ц).
За загальним правилом, підставою виникнення зобов'язання з компенсації моральної шкоди є спричинення моральної шкоди іншій особі. Зобов'язання про компенсацію моральної шкоди, завданої особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади при здійсненні своїх повноважень, виникає за таких умов: наявність моральної шкоди; протиправність поведінки особи, яка завдала моральної шкоди; наявність причинного зв'язку між протиправною поведінкою особи, яка завдала моральної шкоди, та її результатом - моральною шкодою (див. постанови Верховного Суду від 20 вересня 2021 року у справі № 686/8422/20 та від 03 лютого 2022 року у справі № 686/13784/21).
Загальні підстави відповідальності за завдану моральну шкоду передбачені правилами статті 1167 ЦК України, відповідно до яких моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування та посадової або службової особи згаданих органів при здійсненні ними своїх повноважень, визначені статями 1173 та 1174 ЦК України відповідно.
Згідно зі статтею 1173 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні ними своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цих органів.
Шкода, завдана фізичній особі незаконними рішеннями, дією чи бездіяльністю посадової особи органу державної влади при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується на підставі статті 1174 ЦК України.
Вказані підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює державу, орган влади Автономної Республіки Крим або органи місцевого самоврядування, так і їх посадових чи службових осіб, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
У пункті 32 постанови від 03 вересня 2019 року у справі № 916/1423/17 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що, застосовуючи статті 1173, 1174 ЦК України, суд має встановити: по-перше, невідповідність рішення, дії чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування чи відповідно їх посадової або службової особи вимогам закону чи іншого правового акта; по-друге, факт заподіяння цим рішенням, дією чи бездіяльністю шкоди фізичній або юридичній особі. За наявності цих умов є підстави покласти цивільну відповідальність за завдану шкоду саме на державу, Автономну Республіку Крим або орган місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 170 ЦК України держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом.
Відповідно до статті 48 ЦПК України позивачем і відповідачем у цивільному процесі можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава.
За змістом положень статті 58 ЦПК України держава бере участь у справі через відповідний орган державної влади відповідно до його компетенції, від імені якого діє його керівник, інша уповноважена особа відповідно до закону, статуту, положення, трудового договору (контракту) (самопредставництво органу державної влади), або через представника.
У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді.
Аналогічний за змістом висновок сформульований в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц.
З урахуванням наведеного, в цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема, і представляти державу в суді, орган, діями якого завдано шкоду.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Водночас потерпілий має довести належними доказами факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також факт того, що відповідач є заподіювачем шкоди (див. постанову Верховного Суду від 13 липня 2022 року у справі № 686/21800/21).
Визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Згідно з частиною першою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні кожного окремого спору про відшкодування моральної шкоди необхідно встановити та довести наявність усіх складових елементів цивільного правопорушення.
У цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (див. постанови Великої Палати Верховного Суду у справі № 5023/10655/11 від 20 листопада 2018 року, від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц).
Колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій, що, обґрунтовуючи свої доводи, позивач не зазначив, якими саме діями/бездіяльністю Верховного Суду як органом державної влади йому завдано моральної шкоди, не навів фактичних обставин та не надав доказів, які б свідчили про заподіяння йому Верховним Судом як представником Держави Україна моральної шкоди, в чому полягає незаконність дій/бездіяльності Верховного Суду.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком судів попередніх інстанцій про те, що позивач не надав доказів на підтвердження наявності заподіяної йому моральної шкоди у розмірі 3 000 000,00 грн, завданої незаконним звинуваченням у вчиненні адміністративного правопорушення та перебування під судом, а також причинний зв'язок між шкодою та діями Верховного Суду.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів касаційних скарг по суті спору та їх відображення в оскаржених рішенні суду першої інстанції та постанові апеляційного суду (з урахуванням доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження), питання вмотивованості висновків судів першої та апеляційної інстанцій, Верховний Суд виходить з того, що у справі, яка розглядається, судами сторонам спору надано мотивовану відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних правовідносин, а доводи, викладені у касаційній скарзі, не спростовують обґрунтованих висновків судів попередніх інстанцій.
Колегія суддів, надаючи оцінку судовим рішенням на предмет їх законності у межах доводів касаційної скарги, погоджується з висновками судів першої та апеляційної інстанції. За встановлених у цій справі обставин суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, та дійшли цілком обґрунтованих висновків про відмову у задоволенні позовних вимог.
Доводи касаційної скарги про неврахування судами висновків про застосування норм права у подібних спірних правовідносинах, є необґрунтованими, оскільки висновки у справах, на які посилається заявник, і у справі, яка переглядається, та встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними.
Верховний Суд неодноразово зауважував, що зважаючи на різноманітність правовідносин та обставин, які стають підставою для виникнення спорів у судах, враховуючи фактичні обставини, які встановлюються судами на підставі наданих сторонами доказів у кожній конкретній справі, суди повинні самостійно здійснювати аналіз правовідносин та оцінку релевантності і необхідності застосування правових висновків Верховного Суду в кожній конкретній справі (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц, від 08 серпня 2023 року у справі № 910/8115/19 (910/13492/21)).
У справі, яка розглядається, надано відповідь на всі істотні питання, що виникли при кваліфікації спірних відносин. Наявність у позивача іншої точки зору на встановлені судами обставини не спростовує законності та обґрунтованості ухвалених судами попередніх інстанцій судових рішень та фактично зводиться до спонукання касаційного суду до прийняття іншого рішення - на користь позивача.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК України судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін.
Оскільки касаційна скарга залишається без задоволення, то відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України в такому разі розподіл судових витрат не проводиться.
Керуючись статтями 400, 401, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 09 квітня 2025 року та постанову Тернопільського апеляційного суду від 01 вересня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: Г. В. Коломієць Д. Д. Луспеник Ю. В. Черняк