16 березня 2026 року
м. Київ
справа № 756/11789/24
провадження № 61-13879св25
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Фаловської І. М. (суддя-доповідач), Карпенко С. О., Сердюка В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 , відповідач - ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Двадцять перша Київська державна нотаріальна контора, Служба у справах дітей та сім'ї Вишгородської міської ради,
розглянув у попередньому судовому засіданні у порядку письмового провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шаповалов Андрій Миколайович, на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 червня 2025 року у складі судді Майбоженко А. М., постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року у складі колегії суддів Євграфової Є. П., Левенця Б. Б., Саліхова В. В.,
Описова частина
Короткий зміст позовних вимог
У вересні 2024 року ОСОБА_1 через свого представника звернулась до суду з позовом до ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Двадцять перша Київська державна нотаріальна контора, Служба у справах дітей та сім'ї Вишгородської міської ради, про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини, визнання свідоцтва про право на спадщину недійсним, скасування державної реєстрації права власності на нерухоме майно.
Позов мотивовано тим, що ОСОБА_1 є дочкою ОСОБА_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Після смерті останньої відкрилася спадщина, яка складалась з 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 , спадкоємцями якої мали бути її діти: позивачка ОСОБА_1 і її брат ОСОБА_7 .
Спадкова справа після смерті ОСОБА_6 за заявою спадкоємця ОСОБА_7 (брата позивачки) заведена Двадцять першою Київською державною нотаріальною конторою 29 березня 2023 року за № 226/2023.
ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 помер. Його неповнолітній син ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , прийняв спадщину у порядку, визначеному частиною четвертою статті 1268 ЦК України. На його ім'я нотаріус видав свідоцтво про право на спадщину від 02 травня 2024 року на квартиру АДРЕСА_1 .
17 травня 2024 року позивачка звернулась до нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини після смерті матері.
Нотаріальна контора листом від 22 червня 2024 року повідомила позивачку про пропуск строку для прийняття спадщини, визначеного законом.
Обґрунтовуючи поважність причин пропуску строку позивачка посилалась на те, що на момент смерті матері вона проживала за кордоном. Введені урядом Федеративної Республіки Німеччини (далі - ФРН) карантинні обмеження у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби не дозволили їй своєчасно подати заяву про прийняття спадщини за місцем свого фактичного проживання. Крім того, повномасштабне вторгнення російської федерації на територію України призвело до перевантаження консульських установ на території ФРН.
Перед смертю матері, а саме з 10 жовтня 2022 року до 13 жовтня 2022 року позивачка навідувала матір в Україні, однак через обстріли та бомбардування вона виїхала за кордон з міркувань безпеки і з цих же причин не змогла отримати дублікат свідоцтва про смерть матері для належного звернення до нотаріальної контори.
Позивачка вважає себе спадкоємцем матері, а тому зазначає, що свідоцтво про право на спадщину, видане на ім'я відповідача має бути визнано недійсним, оскільки порушує її права.
На підставі викладеного ОСОБА_1 просила суд:
визначити їй додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 її матері ОСОБА_6 , терміном три місяці з часу набранням рішенням суду законної сили;
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори у спадковій справі № 70456644 на ім'я ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , а саме на квартиру АДРЕСА_1 ;
визнати недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом, видане державним нотаріусом Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори на ім'я ОСОБА_2 ;
скасувати державну реєстрацію речового права на квартиру АДРЕСА_1 за відповідачем.
Короткий зміст судових рішень судів першої та апеляційної інстанцій і мотиви їх ухвалення
Оболонський районний суд міста Києва рішенням від 23 червня 2025 року у задоволенні позову відмовив.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що позивачка вважається такою, що не прийняла спадщину, оскільки не подала заяву у встановлений шестимісячний строк після смерті матері ОСОБА_6 12 жовтня 2022 року.
Місцевий суд не визнав поважними причини пропуску строку (проживання за кордоном, карантинні обмеження, військовий стан), оскільки сама лише віддаленість місця проживання позивачки не є поважною причиною для визначення додаткового строку, а інші доводи не підтверджені доказами.
Суд дійшов висновку, що позивачка не довела наявності непереборних обставин, які б перешкодили їй звернутися до нотаріуса особисто або надіслати посвідчену заяву поштою. З огляду на це, суд відмовив у визначенні додаткового строку.
Суд також встановив, що спадщина була оформлена ОСОБА_2 (онуком спадкодавиці) відповідно до вимог закону, а отже, підстав для визнання свідоцтва недійсним немає.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 оскаржила його в апеляційному порядку.
Київський апеляційний суд постановою від 09 жовтня 2025 року апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишив без задоволення, рішення суду першої інстанції - без змін.
Апеляційний суд погодився з висновками суду першої інстанції та зазначив, що безпідставне надання додаткового строку є порушенням правової визначеності та незаконним втручанням у права спадкоємців, які діяли добросовісно і прийняли спадщину.
Київський апеляційний суд додатковою постановою від 20 жовтня 2025 року заяву адвоката Воробйова Є. Л., в інтересах ОСОБА_2 , в особі законного представника - ОСОБА_3 , про ухвалення додаткового судового рішення задовольнив.
Стягнув з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 в особі законного представника - ОСОБА_3 , витрати на професійну правничу допомогу у суді апеляційної інстанції у розмірі 20 000,00 грн.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, поданій до Верховного Суду у жовтні 2025 року, ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шаповалов А. М., просить рішення суду першої інстанції та постанову апеляційного суду скасувати та ухвалити нове рішення про задоволення позову, скасувати додаткову постанову апеляційного суду, стягнути з ОСОБА_2 , в інтересах якого діє законний представник ОСОБА_3 , на користь позивачки судові витрати та витрати на професійну правничу допомогу, посилаючись на неправильне застосування судами норм матеріального права та порушення норм процесуального права.
Як на підставу касаційного оскарження судових рішень заявниця посилається на пункт 4 частини другої статті 389 ЦПК України (судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу), а саме вказує, що суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 3 частини третьої статті 411 ЦПК України).
Касаційну скаргу мотивовано тим, що позивачка вважає, що наведені нею у позовній заяві обставини є поважними і достатніми для визначення їй додаткового строку для прийняття спадщини з посиланням на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23, постановах Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17, від 02 лютого 2022 року у справі № 756/957/18, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22, від 20 листопада 2023 року у справі № 755/14106/21, від 07 грудня 2023 року у справі № 548/2415/21.
Положення постанови Кабінету Міністрів України від 28 лютого 2022 року № 164 «Деякі питання нотаріату в умовах воєнного стану» щодо зміни строків прийняття спадщини попри їх невідповідність приписам статей 1270, 1272 ЦПК України вплинули на розуміння та обчислення позивачкою цих строків.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції, після закриття підготовчого провадження позивачка звернулася до суду з клопотанням про поновлення пропущеного строку та долучення доказів до матеріалів справи. Клопотання обґрунтовувалося тим, що докази були отримані після закриття підготовчого провадження та не могли бути долучені до матеріалів справи раніше, проте суд першої інстанції залишив без розгляду вказане клопотання, чим порушив принцип всебічності, об'єктивності розгляду даної справи. Апеляційний суд не звернув уваги на вказане процесуальне порушення.
Також суд апеляційної інстанції в порушення вимог частин третьої та четвертої статті 270 ЦПК України розглянув заяву представника відповідача про ухвалення додаткового рішення про відшкодування судових витрат на правничу допомогу у відкритому судовому засіданні без повідомлення учасників справи, не урахувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21.
Доводи інших учасників справи
У листопаді 2025 року ОСОБА_3 , яка є законним представником ОСОБА_2 , подала відзив на касаційну скаргу ОСОБА_1 , в якому посилаючись на необґрунтованість та безпідставність доводів заявниці, просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Зазначає про те, що судові рішення є законними та обґрунтованими, висновки судів відповідають обставинам справи, а тому підстав для їх скасування немає.
Фактичні обставини справи, що встановили суди
Суди встановили, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_6 . Заповіту на випадок своєї смерті вона не залишила. На момент смерті вона мала двох дітей - ОСОБА_1 та ОСОБА_7 .
29 березня 2023 року до Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини звернувся син померлої - ОСОБА_7 . Спадкові права він не оформив, оскільки помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Квартиру АДРЕСА_1 на праві власності було зареєстровано за ОСОБА_8 , ОСОБА_6 та ОСОБА_7 у рівних чатсинах на підставі свідоцтва про право власності, виданого КП «Управління житлового господарства Оболонського району м. Києва» 27 листопада 2003 року, розпорядження № 2578.
ІНФОРМАЦІЯ_5 помер батько позивачки - ОСОБА_8 .
Спадщину після його смерті, яка складалась з 1/3 частини вказаної квартири прийняли його дружина ОСОБА_6 і син ОСОБА_7 та отримали свідоцтва про право на спадщину.
10 лютого 2024 року до Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори з заявою про прийняття спадщини звернувся неповнолітній син ОСОБА_7 - ОСОБА_2
02 травня 2024 року державним нотаріусом Двадцять першої Київської державної нотаріальної контори видано свідоцтво про право на спадщину ОСОБА_2 , який є спадкоємцем померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_7 , на квартиру АДРЕСА_1 .
20 червня 2024 року до нотаріальної контори надійшла заява ОСОБА_1 про прийняття спадщини після смерті матері, посвідчена нотаріусом у ФРН, місто Дуйсбург.
Листом від 22 червня 2024 року нотаріальна контора повідомила позивачку про пропуск нею строку для прийняття спадщини, визначеного законом (т. 1, а. с. 61).
Мотивувальна частина
Позиція Верховного Суду
Відповідно до частини третьої статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права.
Касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення з таких підстав.
Частиною першою статті 402 ЦПК України визначено, що у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону оскаржувані судові рішення відповідають.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина перша статті 15, частина перша статті 16 ЦК України).
Відповідно до статей 1216, 1218 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). До складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (стаття 1217 ЦК України).
Право на спадкування мають особи, визначені у заповіті. У разі відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують особи, визначені у статтях 1261-1265 цього Кодексу. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини (стаття 1223 ЦК України).
Відповідно до статті 1258 ЦК України спадкоємці за законом одержують право на спадкування почергово. Кожна наступна черга спадкоємців за законом одержує право на спадкування у разі відсутності спадкоємців попередньої черги, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини або відмови від її прийняття, крім випадків, встановлених статтею 1259 цього Кодексу.
Згідно з частиною першою статті 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її.
Відповідно до частини першої статті 1269, частини першої статті 1270 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати до нотаріальної контори заяву про прийняття спадщини. Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини.
Отже, право на спадщину виникає з моменту її відкриття, і закон зобов'язує спадкоємця, який постійно не проживав зі спадкодавцем, у шестимісячний строк подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини.
Якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 цього Кодексу, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини (частини перша, друга статті 1272 ЦК України).
Відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
За змістом зазначеної статті поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини є ті, які пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Правила частини третьої статті 1272 ЦК України можуть бути застосовані, якщо: спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини; у спадкоємця були перешкоди для подання заяви для прийняття спадщини; ці обставини визнані судом поважними.
Якщо ж у спадкоємця перешкод для подання заяви не було, а він не використав право на прийняття спадщини через брак інформації про смерть спадкодавця, незнання приписів закону тощо, тоді немає правових підстав для визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
Такі правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 30 грудня 2024 року у справі № 527/1229/24, від 31 липня 2024 року у справі № 127/2149/21, від 19 лютого 2026 року у справі № 334/8173/24.
Законодавство не встановлює конкретний перелік поважних причин пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини та такі причини оцінюються судом на власний розсуд, у кожному конкретному випадку та з урахуванням усіх обставин справи.
Тобто суд, розглядаючи такі позови, встановлює наявність причин, що унеможливили своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини, та оцінює їх з точки зору поважності.
З урахуванням фактичних обставин конкретної справи поважними причинами пропуску строку суд може визнати, зокрема: тривалу хворобу спадкоємців; велику відстань між місцем постійного проживання спадкоємців і місцем розташування спадкового майна; складні умови праці, які, зокрема, пов'язані з тривалими відрядженнями, у тому числі закордонними; перебування спадкоємців на строковій службі у складі Збройних Сил України тощо.
Водночас поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини не є: незнання про смерть спадкодавця; юридична необізнаність спадкоємця про порядок прийняття спадщини, похилий вік; непрацездатність; встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, установлення факту проживання однією сім'єю); невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину; відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини; несприятливі погодні умови; перебування у депресії у зв'язку зі смертю спадкодавця, оскільки глибокі душевні страждання через смерть близької чи знайомої людини відчуває переважна більшість людей.
Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Верховного Суду від 13 квітня 2023 року у справі № 522/17537/18.
У справі, що переглядається, позивачка зазначає, що гостювала у матері в період з 10 до 13 жовтня 2022 року, а потім повернулася до ФРН.
ОСОБА_1 посилається на те, що велика відстань між її місцем проживання у ФРН та спадковим майном, та обставини, зумовлені введенням карантину у ФРН та воєнного стану в Україні, перешкодили їй вчасно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини.
Верховний Суд відхиляє вказані доводи заявниці з урахуванням такого.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26 червня 2024 року у справі № 686/5757/23 (провадження № 14-50цс24), на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, виснувала, що за конкретних фактичних обставин кожної справи пропуск строку для прийняття спадщини суд має оцінювати з урахуванням тривалості такого пропуску та загальних засад цивільного законодавства, як розумність, добросовісність та справедливість.
Головною ознакою поважних причин такого пропуску є те, що вони унеможливлюють своєчасне звернення із заявою про прийняття спадщини.
Неподання заяви умисно чи з необережності (недбалості) не може бути підставою для визначення спадкоємцю додаткового строку для прийняття спадщини.
Вирішуючи питання визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. Оцінка поважності причин пропуску строку звернення із заявою про прийняття спадщини повинна, першорядно, стосуватися періоду від моменту відкриття спадщини й до спливу шестимісячного строку, встановленого законом для її прийняття. Саме протягом цього періоду мають існувати об'єктивні та істотні перешкоди для прийняття спадщини. Інші періоди досліджуються, якщо ці перешкоди почали існувати протягом шестимісячного строку та тривали до моменту звернення до нотаріуса або до суду.
Суди мають враховувати, що безпідставне надання додаткового строку для прийняття спадщини є порушенням правової визначеності як елемента правовладдя (верховенства права) та є незаконним втручанням у права спадкоємців, які прийняли спадщину, а у разі відсутності таких спадкоємців - в інтереси територіальної громади, яка має право на визнання спадщини відумерлою.
Суди у справі, що переглядається, встановивши, що спадкодавець померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а позивачка, як спадкоємець звернулася до нотаріуса з метою прийняття спадщини після смерті матері лише 20 червня 2024 року, тобто із значним пропуском встановленого статтею 1270 ЦК України строку, надавши належну правову оцінку зазначеним позивачкою у позовній заяві причинам пропуску строку для прийняття спадщини, дійшли обґрунтованого висновку про відсутність підстав для визначення позивачці додаткового строку для прийняття спадщини після смерті ОСОБА_6 .
Суди мотивовано відхилили доводи позивачки, оцінивши докази, подані на підтвердження своєї позиції, а втручання у таку оцінку не належить до повноважень Верховного Суду.
Колегія суддів погоджується із висновками судів, що наведені позивачкою обставини не є поважними причинами значного пропуску строку для прийняття спадщини, оскільки не пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Суди, врахувавши релевантну та сталу практику Верховного Суду у спірних правовідносинах, дійшли обґрунтованого висновку, що наведена позивачкою обставина проживання за кордоном без установлення інших об'єктивних, непереборних, істотних труднощів на вчинення дій щодо прийняття спадщини сама собою не є поважною причиною пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини.
Також не є поважними причинами пропуску строку для прийняття спадщини дія карантинних обмежень у ФРН та введення в Україні воєнного стану, оскільки позивачка мала можливість вчасно звернутися до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини, проте протягом тривалого часу (більше ніж рік після відкриття спадщини) не вчиняла дій щодо прийняття спадщини і не навела переконливих аргументів про наявність перешкод у зверненні до нотаріуса вже після завершення визначеного законом строку на прийняття спадщини.
Крім того, згідно з офіційною інформацією, що є у публічному доступі, за повідомленням міністра охорони здоров'я ФРН Карла Лаутербаха від 06 квітня 2023?року пандемія коронавірусу у ФРН закінчилася, тоді як спадщина відкрилася 12 жовтня 2022 року, шестимісячний строк на прийняття спадщини сплив 12 квітня 2023 року, а позивачка звернулася до нотаріуса із заявою про прийняття спадщини лише 20 червня 2024 року.
Позивачка не навела обставин індивідуального впливу воєнного стану на факт її тривалого не звернення із заявою про прийняття спадщини, тому саме лише посилання на факт введення воєнного стану не є поважною причиною пропуску строку для прийняття спадщини.
Колегія також звертає увагу на те, що позивачка як спадкоємець мала право направити таку заяву за допомогою засобів поштового зв'язку, але цим не скористалася, та не зазначила причин, які б перешкодили їй вчинити цю дію.
Верховний Суд також відхиляє посилання позивачки в касаційній скарзі на те, що положення Постанови № 164 щодо зміни строків прийняття спадщини вплинули на розуміння та обчислення позивачкою цих строків, оскільки ці зміни були виключені на підставі постанови Кабінету Міністрів України від 09 травня 2023 року № 469.
Водночас після виключення вказаних змін позивачка лише 20 червня 2024 року звернулася до нотаріуса про прийняття спадщини та 17 вересня 2024 року - до суду про визначення додаткового строку для прийняття спадщини, тобто більше ніж через рік з моменту виключення змін.
Висновок, викладений у постановах Верховного Суду від 31 січня 2020 року у справі № 450/1383/18, від 13 березня 2020 року у справі № 314/2550/17, від 17 серпня 2023 року у справі № 626/274/22, від 07 грудня 2023 року у справі № 548/2415/21, на які посилається заявниця у касаційній скарзі, про те, що, вирішуючи питання поважності причин пропущення шестимісячного строку, визначеного статтею 1270 ЦК України, для прийняття спадщини, суд має враховувати, що такі причини визначаються індивідуально в кожному конкретному випадку з огляду на обставини кожної справи, узгоджується з висновками судів у справі, що переглядається.
Висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 20 листопада 2023 року у справі № 755/14106/21, на яку посилається заявниця у касаційній скарзі, зроблено за інших фактичних обставин і вони не є застосовними у справі, що переглядається, оскільки у цій справі суди встановили, що із заявою про прийняття спадщини позивачка, яка проживає за кордоном, звернулась із пропуском, який становить лише два робочих дні, тому є незначним.
Висновок, зроблений у постанові Верховного Суду від 02 лютого 2022 року у справі № 756/957/18, на який посилається заявниця у касаційній скарзі, стосується невичерпного переліку випадків, коли суди можуть визнати підстави пропущення строку на прийняття спадщини поважними, та не суперечить висновкам судів у справі, що переглядається, які не встановили таких підстав у цій справі.
Інші наведені у касаційній скарзі доводи, зокрема неналежність доказів (показань свідків щодо обставин висловлення останньої волі спадкодавця ОСОБА_6 ) зводяться до незгоди з висновками судів стосовно оцінки доказів і встановлених на їх підставі обставин, та спрямовані на доведення необхідності переоцінки цих доказів саме у тому контексті, який, на думку позивачки, підтверджує обґрунтованість заявлених нею позовних вимог. Проте згідно з положеннями статті 400 ЦПК України переоцінка доказів у справі не належить до повноважень суду касаційної інстанції.
Заявниця у касаційні скарзі на обґрунтування підстави касаційного оскарження, визначеної у пункті 3 частини третьої статті 411 ЦПК України,посилається на те, що під час розгляду справи у суді першої інстанції, після закриття підготовчого провадження вона звернулася до суду з клопотанням про поновлення пропущеного строку та долучення доказів до матеріалів справи, а саме електронного листа-відповіді Генерального консульства України в Мюнхені та скріншоту з офіційного сайту цієї установи з інформацією про електронну адресу консульства, яке суд безпідставно залишив без розгляду.
Верховний Суд наведені доводи заявниці вважає необґрунтованими, враховуючи таке.
Відповідь Генерального консульства України в Мюнхені, у якій повідомлялося про те, що консульство не надає нотаріальні послуги особам, які не є громадянами України, надано на електронний лист-звернення ОСОБА_9 в інтересах позивачки від 28 травня 2025 року та надіслано йому 29 травня 2025 року (т. 2, а. с. 164 зворот).
11 червня 2025 року у судовому засіданні сторона позивачки заявила клопотання про долучення вказаних доказів до матеріалів справи та поновлення строку на їх подання (т. 2, а. с. 171-174).
Протокольною ухвалою від 11 червня 2025 року місцевий суд залишив клопотання без розгляду (т. 2, а. с. 177).
Оцінюючи наведені доводи заявниці, Верховний Суд зазначає, що запит в інтересах позивачки про надання інформації до Генерального консульства України в Мюнхені було направлено більш ніж через три місяці після закриття підготовчого провадження у справі, яке було закрито 04 лютого 2025 року.
Матеріали справи не містять обґрунтувань неможливості отримання таких доказів раніше, на що правильно вказали суди.
У касаційній скарзі заявниця не обґрунтовує як саме інформація про коло осіб, які можуть отримувати нотаріальні послуги у консульських установах України у ФРН, впливає на правильність судових рішень.
З огляду на наведене та з урахуванням того, що суди повно оцінили наявні докази у сукупності та дійшли правильного висновку про неповажність причин пропуску позивачкою строку на прийняття спадщини, Верховний Суд відхиляє вказані доводи заявниці як необґрунтовані.
Доводи касаційної скарги про те, що ухвалення додаткової постанови апеляційного суду відбулося без повідомлення учасників справи, отже, з порушенням вимог статей 246, 270 ЦПК України, є необґрунтованими з огляду на таке.
Відповідно до статті 246 ЦПК України в редакції Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо вдосконалення порядку розподілу судових витрат та судового збору» якщо сторона з поважних причин не може подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат до закінчення судових дебатів у справі, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною першою цієї статті, суд вирішує питання про судові витрати без повідомлення учасників справи. Якщо суд вважатиме за необхідне, для вирішення питання про судові витрати він може призначити судове засідання, яке проводиться не пізніше двадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог. У випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 270 цього Кодексу.
Згідно з частиною третьою статті 270 ЦПК України в редакції вказаного закону суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів з дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення, а в разі якщо суд вирішує лише питання про судові витрати - без повідомлення учасників справи.
Позивачка через свого адвоката отримала заяву відповідача про ухвалення додаткового рішення, доставлену до Електронного кабінету адвоката Шаповалова А. М. 11 жовтня 2025 року (т. 3, а. с. 59).
Оскільки апеляційний суд розглянув питання про стягнення судових витрат відповідно до вимог чинної на час ухвалення додатковї постанови редакції статей 246, 270 ЦПК України, зміни до яких щодо спірного питання набули чинності 16 липня 2025 року, тобто були чинними на час ухвалення додаткової постанови, то висновки, сформовані у постанові Великої Палати Верховного Суду від 05 липня 2023 року у справі № 911/3312/21, на яку посилається заявниця, не є застосовними у справі, що переглядається.
Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів заявниці та їх відображення в оскаржуваному судовому рішенні, питання обґрунтованості висновків суду, Верховний Суд керується тим, що у цій справі було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають під час кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а інші доводи, викладені в касаційній скарзі, не спростовують висновків судів.
Передбачених частиною третьою статті 400 ЦПК України підстав для виходу за межі доводів та вимог касаційної скарги Верховний Суд не встановив.
Також Верховний Суд враховує, що, як неодноразово відзначав Європейський суд з прав людини, рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (пункти 29-30 рішення від 09 грудня 1994 року у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» («Ruiz Torija v. Spain»), заява № 18390/91). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (пункт 2 рішення від 27 вересня 2001 року у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» («Hirvisaari v. Finland»), заява № 49684/99).
Щодо судових витрат
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції.
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення.
З підстав вказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, оскільки доводи касаційної скарги висновків судів не спростовують.
Керуючись статтями 400, 401, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Шаповалов Андрій Миколайович, залишити без задоволення.
Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 23 червня 2025 року, постанову Київського апеляційного суду від 09 жовтня 2025 року та додаткову постанову Київського апеляційного суду від 20 жовтня 2025 року залишити без змін.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді: І. М. Фаловська
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк