11 лютого 2026 року
м. Київ
справа № 200/16086/16-ц
провадження № 61-12855св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Карпенко С. О.,
суддів: Грушицького А. І., Сердюка В. В., Ситнік О. М., Фаловської І. М.
учасники справи:
позивач за первісним позовом (відповідач за зустрічним позовом) - ОСОБА_1 ,
відповідач за первісним позовом (позивач за зустрічним позовом) - ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору за первісним та зустрічним позовами: Товарна біржа «Біржа нерухомості «Центральна», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк Олена Володимирівна,
розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Карчагін Сергій Володимирович, на рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2024 року, ухвалене у складі судді Цитульського В. І., та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року, ухвалену колегією
у складі суддів Барильської А. П., Демченко Е. Л., Макарова М. О.,
Короткий зміст позовних вимог за первісним та зустрічним позовами
У вересні 2016 року ОСОБА_1 звернулася з позовом до ОСОБА_2 ,
треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товарна
біржа «Біржа нерухомості «Центральна», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк О. В., про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності.
В обґрунтування первісного позову вказувала, що 19 квітня 1975 вона уклала шлюб із ОСОБА_3 .
25 травня 1989 року позивач за первісним позовом разом із чоловіком придбали будинок АДРЕСА_1 і протягом 1989-1993 року вони збудували новий будинок.
11 квітня 1994 року шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.
26 січня 1996 року позивач оформила право власності на новий будинок, розташований на АДРЕСА_1 .
Також позивач за первісним позовом вказує, що в 1999 році виїхала до Ізраїлю.
ІНФОРМАЦІЯ_1 помер ОСОБА_3 .
Від своєї доньки вона дізналася про нібито укладення 24 грудня 1997 року нею та ОСОБА_3 посвідченого на біржі нерухомості «Центральна» договору купівлі-продажу будинку, розташованого на АДРЕСА_1 .
Недійсність договору позивачка обґрунтовує тим, що вона договір не підписувала, на відчуження вказаного домоволодіння її теперішній чоловік згоди не надавав і зазначений договір нотаріально не посвідчений.
З урахуванням заяви про зміну предмета первісного позову, просила:
- визнати недійсним договір купівлі-продажу домоволодіння АДРЕСА_1 , сторонами якого зазначено ОСОБА_1 як продавця та ОСОБА_3 як покупця;
- витребувати вказане домоволодіння від ОСОБА_2 ;
- скасувати рішення про реєстрацію права власності на вказаний об'єкт за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 ;
- визнати за нею право власності на вказане домоволодіння та здійснити державну реєстрацію права власності на домоволодіння за нею.
У січні 2017 року ОСОБА_2 звернувся із зустрічним позовом до ОСОБА_1 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору: Товарна біржа «Біржа нерухомості «Центральна», приватний нотаріус Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк О. В., про визнання дійсним договору купівлі-продажу та визнання права власності.
Зустрічні позовні вимоги ОСОБА_2 мотивовані тим, що спірний договір купівлі-продажу укладено за волевиявленням ОСОБА_1 .
Вказував, що спірне домоволодіння не було власністю чоловіка відповідача, адже його будівництво завершилося до укладення зазначеного шлюбу.
Крім того, позивач за зустрічним позовом зазначав, що договір купівлі-продажу спірного домоволодіння укладений на біржі відповідно до діючого на час його укладення законодавства. При цьому ОСОБА_1 проживає в Ізраїлі, від нотаріального посвідчення договору купівлі-продажу ухиляється, а покупець за договором ОСОБА_3 помер.
Позивачу за зустрічним позовом як єдиному спадкоємцю майна ОСОБА_3 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину з підстав відсутності нотаріально посвідченого правовстановлюючого документа.
З урахуванням заяви про уточнення позовних вимог, позивач за зустрічним позовом просив суд визнати дійсним договір купівлі-продажу жилого будинку АДРЕСА_1 , укладений ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , а також визнати за ним право власності на вказаний будинок в порядку спадкування після ОСОБА_3 .
Короткий зміст судових рішень судів першої і апеляційної інстанцій та мотиви їх прийняття
Рішенням Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня
2024 року відмовлено у задоволенні позову ОСОБА_1 та задоволено зустрічний позов. Визнано дійсним договір купівлі-продажу будинку АДРЕСА_1 , укладеного ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , і визнано за ОСОБА_2 право власності на вказаний будинок.
Суд першої інстанції керувався тим, що в матеріалах справи міститься оригінал договору купівлі-продажу житлового будинку, підписаний ОСОБА_1 . Позивач за первісним позовом не надала доказів на спростування факту належності їй підпису на вказаному договорі, тому оспорюваний у даній справі договір не може вважатися недійсним. За таких обставин місцевий суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову.
Задовольняючи зустрічний позов, суд першої інстанції керувався тим, що оспорюваний договір купівлі-продажу нотаріально не посвідчений, проте сторонами досягнуто згоди щодо всіх істотних його умов, продавець отримала грошові кошти за договором (що визнала, підписавши договір), а покупець зареєстрував за собою право власності на об'єкт нерухомості. Врахувавши наявність законодавчої колізії щодо регулювання спірних правовідносин відносно оформлення договору купівлі-продажу нерухомого майна, укладеного на біржі, суд дійшов висновку про існування правових підстав для визнання спірного договору дійсним та визнання права власності на спадкове майно за ОСОБА_2 , так як у останнього існують перешкоди для оформлення спадкових прав у нотаріальному порядку.
Постановою Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року задоволено частково апеляційну скаргу ОСОБА_1 .
Скасовано рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 13 березня 2024 року в частині вирішення позовних вимог зустрічного позову про визнання дійсним договору купівлі-продажу і ухвалено в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зустрічного позову у відповідній частині.
Викладено четвертий абзац резолютивної частини рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2024 року в такій редакції: «Визнати за ОСОБА_2 право власності на будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 ».
В іншій частині рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська
від 13 березня 2024 року залишено без змін.
Апеляційний суд вказав на помилковість висновків суду першої інстанції в частині задоволення позову про визнання дійсним договору купівлі-продажу, зазначивши, що спірний договір купівлі-продажу нерухомого майна нотаріально посвідчений не був, ОСОБА_3 на час розгляду справи помер, що виключає можливість нотаріального оформлення спірного договору, тому колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку про відсутність правових підстав для визнання договору купівлі-продажу дійсним.
Суд апеляційної інстанції погодився з висновками місцевого про задоволення позову в частині визнання права власності на спірне домоволодіння з огляду на неможливість оформлення позивачем за зустрічним позовом права власності на спадкове майно у зв'язку з відсутністю нотаріального посвідчення правовстановлюючого документу. При цьому, врахувавши, що суд першої інстанції в резолютивній частині не зазначив, що право власності набувається в порядку спадкування за заповітом, тоді як ОСОБА_2 заявив саме такі позовні вимоги, апеляційний суд дійшов висновку про зміну резолютивної частини рішення місцевого суду.
Також апеляційний суд вказав на правильність висновків суду першої інстанції про відмову у задоволенні первісного позову, зазначивши про відповідність таких висновків обставинам справи, нормам матеріального та процесуального права.
Короткий зміст вимог касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У вересні 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Карчагін С. В. подав до Верховного Суду касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права і порушення процесуального права, просить скасувати рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня 2024 року та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року і ухвалити нове судове рішення про задоволення первісного позову та відмову у задоволенні зустрічного позову.
Касаційна скарга мотивована неправильним застосуванням судами першої
та апеляційної інстанцій статей 47, 227 Цивільного кодексу (далі - ЦК) Української РСР та статті 15 Закону України «Про товарну біржу», а саме без
урахування висновку щодо застосування вказаних норм права, викладеного
у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року у справі № 640/3509/19 (провадження № 61-10287св20), від 28 березня 2023 року у справі № 521/4839/21 (провадження № 61-11877св22), від 17 листопада 2021 року у справі № 754/1466/15 (провадження № 61-10683св20).
Так, у постанові Верховного Суду:
- від 21 липня 2021 року у справі № 640/3509/19 (провадження № 61-10287св20)
касаційний суд зазначив, що, задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанції, виходив з того, що позивач відповідно до законодавства, яке діяло на час укладення договору купівлі-продажу, набула у власність спірну квартиру, здійснила її реєстрацію в КП «Харківське міське БТІ», також зареєструвалась сама у вказаній квартирі, однак оригінал договору-купівлі продажу квартири від 8 жовтня 1996 року, який є правовстановлюючим документом на квартиру, втрачений. Тому відповідно до статті 392 ЦК України наявні підстави для визнання за позивачем права власності на спірну квартиру. Однак, ухвалюючи рішення про задоволення позовних вимог, суди першої та апеляційної інстанцій не врахували, що договір купівлі-продажу нотаріально посвідчений не був, тому дійшли помилкового висновку про задоволення позовних вимог;
- від 28 березня 2023 року у справі № 521/4839/21 (провадження № 61-11877св22) касаційний суд дійшов висновку про те, що чинним законодавством України на момент вчинення правочину не було передбачено такої форми угоди як біржова. Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов'язує виникнення в особи суб'єктивного права власності на певні об'єкти. Угоди щодо придбання на біржових торгах жилого будинку (квартири) чи його (її) частини вимагають оформлення в нотаріальній формі. Ураховуючи викладене, немає різниці, де фізичні або юридичні особи уклали угоду - на біржі чи поза нею. Тому необхідно дотримуватися законодавчо встановленої форми угод про відчуження нерухомого майна незалежно від місця, де ці угоди укладаються;
- від 17 листопада 2021 року у справі № 754/1466/15
(провадження № 61-10683св20) касаційний суд зазначив, що, виходячи з аналізу
статей 224, 227 ЦК Української РСР та статті 15 Закону України «Про товарну біржу», договір купівлі-продажу (міни) житлового будинку (квартири), укладений на біржі в простій письмовій формі, може бути визнаний недійсним.
Заявник зазначає про неврахування судами першої та апеляційної інстанцій при вирішенні зустрічного позову висновків щодо застосування статей 48 та 51 ЦПК України (про наслідки пред'явлення позову до неналежного відповідача), викладені у постанові Верховного Суду від 14 листопада 2023 року у справі № 759/19779/18
(провадження № 61-8112св22), про те, що у справах про визнання права власності у порядку спадкування належним відповідачем є спадкоємець (спадкоємці), який (які) прийняв (прийняли) спадщину, а у випадку їх відсутності, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття, належним відповідачем є відповідний орган місцевого самоврядування.
Також заявник зазначає про необґрунтоване відхилення судом першої інстанції її клопотання про повторне проведення судової почеркозначої експертизи, заявлене з підстав надання судовим експертом документів, що суперечать Інструкції з організації проведення та оформлення експертних проваджень у підрозділах Експертної служби Міністерства внутрішніх справ України. Такі порушення, на думку заявника, полягають у тому, що листом від 8 грудня 2023 року № 3302-23 експерт повідомив суд про неможливість надання висновку, а листом від 19 грудня
2023 року № 7068/05-16/-23 цей же експерт направив суду клопотання про надання документів та продовження строку проведення експертизи. Крім того, відмовляючи у задоволенні клопотання про призначення експертизи, суд першої інстанції самостійно визначив, що експериментальні зразки підпису були надані позивачем у 2023 році, тобто через 26 років після укладення спірного договору, що виключає об'єктивну можливість надання точної та вичерпної відповіді на поставлене питання при проведенні експертизи на підставі наявних у справі доказів.
На думку заявника, необґрунтоване відхилення клопотання про призначення повторної експертизи призвело до порушення принципу рівності учасників справи та унеможливило встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Відзив на касаційну скаргу до Верховного Суду не надходив.
Провадження у суді касаційної інстанції
Ухвалою Верховного Суду від 30 грудня 2024 року відкрито касаційне провадження
у справі, витребувано її матеріали із суду першої інстанції та зупинено дію постанови Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом
після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Підставою відкриття касаційного провадження у справі були доводи заявника про:
- неправильне застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм права, а саме застосування норм права без урахування висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладених у постановах Верховного Суду
від 21 липня 2021 року у справі № 640/3509/19 (провадження № 61-10287св20),
від 28 березня 2023 року у справі № 521/4839/21 (провадження № 61-11877св22), від 17 листопада 2021 року у справі № 754/1466/15-ц
(провадження № 61-10683св20), від 14 листопада 2023 року у справі № 759/19779/18 (провадження № 61-8112св22);
- необґрунтоване відхилення судом першої інстанції клопотання про повторне призначення судової почеркознавчої експертизи, яка має значення
для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункт 3 частини першої статті 411 ЦПК України).
Ухвалою Верховного Суду від 16 жовтня 2025 року справу призначено до судового розгляду.
Встановлені судами першої і апеляційної інстанцій обставини справи
Судами встановлено, що 19 квітня 1975 року ОСОБА_1 та ОСОБА_3 укладено шлюб.
На підставі договору купівлі-продажу від 25 травня 1989 року, посвідченого державним нотаріусом Сьомої дніпропетровської державної нотаріальної контори Ляховою Р. М. за № 3-2419, ОСОБА_1 купила нерухоме майно
на тупику АДРЕСА_1 , а саме шлакобетонний будинок А-1
площею 25,1 кв. м, цегляну прибудову, сараї Б та В, вбиральню Г, гараж Д та огорожу.
З матеріалів технічної інвентаризації суди встановили, що на 30 серпня 1993 року загальна площа житлового будинку АДРЕСА_1 складає 185,7 кв. м, а житлова - 99,3 кв.м.
11 квітня 1994 року шлюб ОСОБА_1 та ОСОБА_3 розірвано.
24 листопада 1995 року ОСОБА_1 уклала шлюб з ОСОБА_4 .
Рішенням виконавчого комітету Бабушкінської районної ради народних депутатів від 26 січня 1996 року № 51 узаконено за ОСОБА_1 житловий будинок
літ. «А-2» на АДРЕСА_1 загальною площею 185,7 кв. м, житловою площею 99,3 кв. м.
11 червня 1996 року Бабушкінський відділ у справах будівництва та архітектури видав ОСОБА_1 свідоцтво про право особистої власності на зазначений житловий будинок.
На підставі договору купівлі-продажу від 24 грудня 1997 року ОСОБА_1 продала ОСОБА_3 жилий будинок з господарчими будівлями
на АДРЕСА_1 , що знаходиться на земельній ділянці
площею 425 кв. м та складається в цілому з цегляного жилого будинку А-І житловою площею 99,3 кв.м., гаражу - Б (шлакоблочний), огорожі (№ І-2) та мощення (І).
У пункті 2 договору зазначено, що продаж будинку здійснено за 28 170 грн, які продавець одержала до підписання договору.
Договір купівлі-продажу від 24 грудня 1997 року укладено на Біржі нерухомості «Центральна», нотаріально договір не посвідчений.
29 серпня 1998 року на підставі вказаного договору Дніпропетровське бюро технічної інвентаризації зареєструвало право власності на житловий будинок, розташований на АДРЕСА_1 , за ОСОБА_3 .
Суди встановили, що ОСОБА_3 є батьком ОСОБА_2 .
20 лютого 2014 року ОСОБА_3 склав заповіт, яким заповів все належне йому майно ОСОБА_2 , а ІНФОРМАЦІЯ_1 - помер; ОСОБА_2 спадщину прийняв.
Постановою приватного нотаріуса Дніпровського міського нотаріального округу Отроцюк О. В. відмовлено ОСОБА_2 у видачі свідоцтва про право на спадщину у зв'язку з відсутностю нотаріально посвідченого правовстановлюючого документа.
Судом витребувано оригінал спірного договору, доручено відібрати та здобуто експериментальні зразки для призначення почеркознавчої експертизи і її призначено.
Позиція Верховного Суду, мотиви, якими керується суд, та застосовані норми права
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Вивчивши матеріали цивільної справи та перевіривши правильність застосування норм матеріального права і додержання процесуального права в межах вимог та доводів касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, суд дійшов таких висновків.
Відповідно до частини першої статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Згідно з пунктом 4 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України 2003 року, що набрав чинності 1 січня 2004 року, цей Кодекс застосовується до цивільних відносин, що виникли після набрання ним чинності. Щодо цивільних відносин, які виникли до набрання чинності ЦК України, положення цього Кодексу застосовуються до тих прав і обов'язків, що виникли або продовжують існувати після набрання ним чинності.
Враховуючи, що оспорюваний договір укладено 24 грудня 1997 року, на спірні правовідносини поширюється дія норм ЦК Української РСР 1963 року.
Відповідно до статті 49 Закону України «Про власність» у редакції Закону, чинній на час виникнення спірних правовідносин, володіння майном вважається правомірним, якщо інше не буде встановлено судом.
За змістом статей 128, 153 ЦК Української РСР (тут і далі в редакції Кодексу, чинній на час укладення оспорюваного договору) право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди щодо всіх істотних умов. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї зі сторін повинно бути досягнуто згоди.
Відповідно до статті 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов'язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов'язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму.
Статтею 227 ЦК Української РСР 1963 року передбачалася обов'язкова нотаріальна форма договору купівлі-продажу жилого будинку і його реєстрація органами місцевого самоврядування.
Згідно зі статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі, якщо вони являють собою купівлю-продаж, поставку та обмін товарів, допущених до обігу на товарній біржі.
На момет укладення спірного договору купівлі-продажу існувала колізія у чинному законодавстві, оскільки згідно зі статтями 224, 227 ЦК Української РСР 1963 року договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально засвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин, а недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору. Проте згідно зі статтею 15 Закону України «Про товарну біржу» біржі мають право вчиняти угоди з будь-якими видами нерухомості і такі угоди не підлягають у подальшому наступному нотаріальному посвідченню.
За загальним правилом право власності у набувача за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом чи договором (частина перша статті 128 ЦК Української РСР 1963 року), а відповідно до статті 153 ЦК Української РСР 1963 року договір вважається укладеним, якщо сторонами досягнуто згоди по всіх істотних умовах договору.
Отже, положення статті 227 ЦК Української РСР 1963 року спрямовані безпосередньо на встановлення форми договору купівлі-продажу жилого будинку. Тобто правові норми, закріплені цією статтею, мають спеціальний характер по відношенню до відповідних договорів, тоді як стаття 15 Закону України «Про товарну біржу» закріплює умови, за наявності яких угоду можна вважати біржевою. З цього випливає, що положення статті 15 Закону України «Про товарну біржу» по відношенню до угод про відчуження нерухомого майна житлового призначення мають загальний характер, тобто закон спеціальний переважає закон загальний.
У постанові об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 23 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23) викладено висновок про те, що на рівні ЦК Української РСР 1963 року не передбачалося правила про пріоритетність його норм над нормами інших законів.
У частині другій статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) міститься спеціальна норма щодо положень статті 47 та 227 ЦК Української РСР 1963 року. Адже статті 47 і 227 ЦК Української РСР 1963 року внормовували форму угоди/договору купівлі-продажу жилого будинку, а частина друга статті 15 Закону «Про товарну біржу» регулювала форму цього договору у вужчому розумінні - як укладеного на товарній біржі. Спеціальна норма (частина друга статті 15 Закону України «Про товарну біржу»
(в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) має перевагу над загальними (статті 47 та 227 ЦК Української РСР 1963 року) нормами (lex specialis derogat generali). Прийнята пізніше в часі спеціальна норма (частина друга
статті 15 Закону України «Про товарну біржу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) має перевагу над загальними (статті 47 та
227 ЦК Української РСР 1963 року) нормами (lex posterior derogat priori). Відповідно, укладення договору на товарній біржі унеможливлювало його нотаріальне посвідчення в силу прямої вказівки на це в законі.
Враховуючи викладене, суд першої інстанції, з яким погодився і апеляційний суд, дійшов обґрунтованого висновку про те, що договір дарування житлового будинку, укладений на товарній біржі, не підлягав нотаріальному посвідченню.
За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком судів першої та апеляційної інстанцій про відсутність підстав для задоволення первісного позову та задоволення зустрічного позову в частині вирішення позовних вимог про визнання за ОСОБА_2 права власності на спірний житловий будинок в порядку спадкування.
Разом з тим, клопотання касаційної скарги щодо відмови у задоволенні зустрічного позову в частині визнання дійсним договору свідчить про те, що заявник погоджується з висновками апеляційного суду в частині вирішення зазначених позовних вимог.
Колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про неправильне застосування
статей 47, 227 ЦК Українського РСР та статті 15 Закону України «Про товарну біржу», а саме без урахування висновку щодо застосування вказаних норм права, викладеного у постановах Верховного Суду від 21 липня 2021 року
у справі № 640/3509/19 (провадження № 61-10287св20), від 28 березня 2023 року
у справі № 521/4839/21 (провадження № 61-11877св22), від 17 листопада 2021 року у справі № 754/1466/15 (провадження № 61-10683св20), оскільки застосування судами вказаних норм права узгоджується з висновками об'єднаної палати Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду, викладеними у постанові
від 23 березня 2024 року у справі № 336/6023/20 (провадження № 61-11523сво23).
Також безпідставними є посилання заявника на неврахування судами при вирішенні зустрічного позову висновків щодо застосування статей 48 та 51 ЦПК України (про наслідки пред'явлення позову до неналежного відповідача), викладених у постановах Верховного Суду від 14 листопада 2023 року
у справі № 759/19779/18 (провадження № 61-8112св22), оскільки правовідносини, що виникли між сторонами у справі, яка переглядається, не подібні до правовідносин у справі № 759/19779/18, яка переглядалася Верховним Судом.
Разом з тим, колегія суддів відхиляє доводи касаційної скарги про необґрунтоване відхилення клопотання про повторне призначення судової почеркознавчої експертизи, оскільки у справі, яка переглядається:
- ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 5 липня 2023 року призначено у справі судову почеркознавчу експертизу;
- листом від 28 серпня 2023 року Дніпропетровський науково-дослідний інститут судових експертиз надіслав суду клопотання експерта про надання додаткових матеріалів, а саме вільних зразків підпису та подчерку ОСОБА_1 за 1996-1998 роки;
- у жовтні 2023 року представник ОСОБА_1 - адвокат Карчагін С. В. надіслав до суду клопотання, в якому просив відмовити у задоволенні вказаного клопотання експерта, посилаючись на те, що вільні зразки свого підпису за 1996-1998 роки ОСОБА_1 не може надати з об'єктивних причин;
- ухвалою Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 20 лютого
2024 року відмовлено у задоволенні клопотання представника ОСОБА_1 - адвоката Карчагіна С. В. про призначення повторної судової експертизи. Суд першої інстанції керувався тим, що доказів, які містяться в матеріалах справи, недостатньо для проведення експертизи, а отримати вільні зразки підпису та подчерку ОСОБА_1 за 1996-1998 роки неможливо, що підтвердив представник ОСОБА_1 , тому підстави для повторного призначення експертизи в цій справі відсутні;
- колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції, оскільки експертизу, призначену в цій справі ухвалою Бабушкінського районного
суду м. Дніпропетровська від 5 липня 2023 року, не проведено у зв'язку з відсутністю в матеріалах справи зразків підпису та почерку ОСОБА_1 за період, який підлягає дослідженню; позивач такі зразки не надала і повідомила про неможливість їх надання. За таких обставин відповідні доводи заявника підлягають відхиленню.
Отже доводи касаційної скарги не дають підстав для висновку, що рішення суду першої інстанції в частині, залишеній без змін апеляційним судом, та постанова апеляційного суду ухвалені без додержання норм матеріального і процесуального права, не спростовують правильних висновків судів та зводяться до переоцінки доказів, що згідно з положеннями статті 400 ЦПК України не відноситься до повноважень суду касаційної інстанції.
Наявність обставин, за яких відповідно до частини першої статті 411 ЦПК
України оскаржувані судові рішення підлягають обов'язковому скасуванню, касаційним судом не встановлено і на такі заявник не вказує.
За таких обставин суд касаційної інстанції дійшов висновку про відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанцій в частині, залишеній без змін апеляційним судом, та постанови апеляційного суду, оскільки суди, встановивши фактичні обставини справи, які мають значення для правильного її вирішення, ухвалили судові рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, що відповідно до частини першої статті 410 ЦПК України є підставою для залишення касаційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції у відповідній частині та постанови апеляційного суду без змін.
Щодо поновлення виконання судового рішення
Згідно з частиною третьою статті 436 ЦПК України суд касаційної інстанції у постанові за результатами перегляду оскаржуваного судового рішення вирішує питання про поновлення його виконання.
Оскільки касаційну скаргу залишено без задоволення, а рішення суду першої інстанції у відповідній частині та постанову суду апеляційної інстанції - без змін, касаційний суд відповідно до частини третьої статті 436 ЦПК України поновлює виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня
2024 року в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на будинок АДРЕСА_1 в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Щодо судових витрат
Оскільки касаційна скарга підлягає залишенню без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з розглядом справи у судах першої та апеляційної інстанцій, а також розподілу судових витрат, понесених у зв'язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає.
Керуючись статтями 400, 409, 410, 416, 436 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Касаційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якої діє адвокат Карчагін Сергій Володимирович, залишити без задоволення.
Рішення Бабушкінського районного суду м. Дніпропетровська від 13 березня
2024 року в частині, залишеній без змін апеляційним судом, та постанову Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року залишити без змін.
Поновити виконання постанови Дніпровського апеляційного суду від 17 вересня 2024 року в частині визнання за ОСОБА_2 права власності на будинок АДРЕСА_1
в порядку спадкування за заповітом після ОСОБА_3 , який
помер ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її ухвалення, є остаточноюі оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач Судді: С. О. Карпенко А. І. Грушицький В. В. Сердюк О. М. Ситнік І. М. Фаловська