18 березня 2026 року
м. Київ
cправа № 915/1218/25
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Булгакової І. В. (головуючої), Власова Ю.Л. та Малашенкової Т. М.,
розглянувши матеріали касаційної скарги Фізичної особи-підприємця Гусєва Анатолія Олександровича (далі - Підприємець)
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.11.2025 та
постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2026
за позовом Південного міжобласного територіального відділення Антимонопольного комітету України (далі - Територіальне відділення АМК)
до Підприємця
про стягнення 529 748,00 грн,
Підприємець 05.03.2026 (через систему "Електронний суд") звернувся до Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду з касаційною скаргою, в якій просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.11.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 у цій справі та ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити частково шляхом зменшення розміру пені на 95 %.
Перевіривши матеріали касаційної скарги, колегія суддів Касаційного господарського суду дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з огляду на таке.
Згідно з пунктом 1 частини першої статті 293 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України; Кодекс) суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
За змістом положень статті 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом.
Стаття 129 Конституції України серед основних засад судочинства визначає забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Аналогічне положення закріплено і у частині першій статті 17 ГПК України.
Згідно з частиною сьомою статті 12 ГПК України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення.
Позов у цій справі було подано у 2025 році, в якому відповідно до приписів статті 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2025" прожитковий мінімум для працездатних осіб станом на 1 січня 2025 року був визначений у розмірі 3 028, 00 грн.
Відповідно до пункту 1 частини першої статті 163 ГПК України у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку.
Предметом позову у цій справі є стягнення 529 748,00 пені за несвоєчасне виконання рішення (а не оскарження рішення Територіального відділення АМК), отже, з огляду на наведені норми, ціна позову у цій справі не перевищує п'ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (1 514 000 грн).
Так, згідно з рішенням Господарського суду Миколаївської області від 17.11.2025, залишеним без змін постановою апеляційного господарського суду від 19.02.2026 у цій справі, позовні вимоги задоволено; стягнуто з Підприємця до Державного бюджету України пеню у розмірі 529 748,00 грн та судовий збір у розмірі 6 356,98 грн на користь Територіального відділення АМК.
Відповідно до пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п'ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, зазначених у підпунктах "а", "б", "в" та "г" цієї ж норми.
Звертаючись із касаційною скаргою, скаржник зазначає, що справа має виняткове для нього значення та стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики, оскільки: станом на сьогодні існує глибока системна колізія між формальним застосуванням антимонопольних санкцій та конституційним обов'язком суду діяти справедливо; відсутність чіткого висновку Верховного Суду про можливість судового зменшення пені Антимонопольного комітету України в умовах війни створює правову невизначеність; вирішення цього питання має значення для стабільності цивільного обороту та захисту прав тисяч суб'єктів господарювання, які опинилися в аналогічних умовах; сума стягнутої пені перевищує весь дохід фізичної особи-підприємця за останній звітний період, що може призвести до повної ліквідації працюючого суб'єкта господарювання, який забезпечує продуктами харчування психоневрологічні інтернати та інші установи Миколаївської області, виконуючи критичну соціальну функцію в прифронтовій зоні.
Також зазначає про необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах від 13.02.2018 року у справі №910/20661/16, від 17.12.2019 року у справі № 910/1548/19 та від 16.06.2022 року у справі №917/530/21.
Наведене, на думку скаржника, підпадає під дію підпунктів "а", "в" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України та може бути підставою для перегляду цієї справи в касаційному порядку.
Верховний Суд виходить з того, що фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження Верховним Судом, впливатиме на широку масу спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми.
З огляду на правову позицію, висловлену Великою Палатою Верховного Суду в ухвалі від 07.12.2018 у справі № 922/6554/15, виключна правова проблема має оцінюватися з урахуванням кількісного та якісного вимірів. Кількісний ілюструє той факт, що вона наявна не в одній конкретній справі, а в невизначеній кількості спорів, які або вже існують, або можуть виникнути з урахуванням правового питання, щодо якого постає проблема невизначеності.
Якісні показники характеризуються відсутністю сталої судової практики в питаннях, що визначаються як виключна правова проблема, невизначеністю на нормативному рівні правових питань, які можуть кваліфікуватись як виключна правова проблема, відсутністю національних процесуальних механізмів вирішення виключної правової проблеми іншими способами ніж із використанням повноважень Великої Палати Верховного Суду тощо.
Однак скаржник, вказуючи на фундаментальне значення цієї справи, не навів обґрунтованих доводів та не надав жодних доказів кількісного та якісного виміру наявності питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Разом з тим посилання скаржника на необхідність відступлення від висновків Верховного Суду, викладених у постановах, про які скаржник зазначає у скарзі, можуть бути підставою для касаційного оскарження судового рішення за умови дотримання вимог процесуального закону, проте не може розцінюватись як виключний випадок для касаційного перегляду справи з ціною позову, що не перевищує п'ятисот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Водночас колегія суддів звертає увагу скаржника, що в силу зазначеної вище вимоги пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки відкриття касаційного провадження у малозначних справах залежать виключно від обставин конкретної справи та значення кожної з них для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд, розглянувши наведені доводи скаржника щодо наявності виняткового значення та значного суспільного інтересу у цій справі, передбаченого згаданим підпунктом "в" пункту 2 частини третьої статті 287 цього Кодексу, зауважує, що суспільний інтерес може полягати у важливості наслідків вирішення справи для значної кількості суб'єктів права або суспільних цінностей, що панують у державі, та спрямованих на забезпечення сталого розвитку держави, забезпечення у ній суспільного порядку, безпеки тощо.
У свою чергу, надаючи оцінку "винятковості справи", суд досліджує мотиви, відповідно до яких сам учасник справи вважає справу такою, що має для нього виняткове значення. Отже, особа, яка подає касаційну скаргу, має обґрунтувати наявність відповідних обставин у касаційній скарзі.
Водночас наведені в касаційній скарзі доводи та зміст оскаржуваних рішень у цій справі не дають підстав і для висновку про те, що касаційна скарга має виняткове значення для скаржника, оскільки доводи скаржника зводяться до висловлення незгоди з прийнятими судовими рішеннями, викладення власного бачення у питанні застосування правових норм, є проханням про повторний перегляд справи та переоцінку встановлених судами обставин, що виходить за межі повноважень Верховного Суду, розгляд скарг яким покликаний забезпечувати сталість судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду".
Разом з тим незгода скаржника із судовим рішенням не свідчить про його незаконність, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для скаржника прийняття цих судових рішень, оскільки настання таких наслідків у випадку прийняття судових рішень не на користь однієї із сторін справи є звичайним передбаченим процесуальним законом процесом.
Верховним Судом під час аналізу доводів та аргументів касаційної скарги, яка подана на судове рішення у малозначній справі, належність якої до категорії малозначних була передбачуваною, також взято до уваги: предмет позову, правову природу спірних правовідносин, складність справи, факт розгляду даної справи судами двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію
Водночас Суд зазначає, що учасники судового процесу мають розуміти, що визначені підпунктами "а" - "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, тому що в іншому випадку буде порушено принцип "правової визначеності".
Отже, в касаційній скарзі скаржником належним чином не обґрунтовано та не доведено обставин, які можуть бути визнані такими, що підпадають під дію підпунктів "а", "б", "в" та "г" пункту 2 частини третьої статті 287 ГПК України.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 23.10.1996 "Справа "Леваж Престасьон Сервіс проти Франції" (Levages Prestations Services v. France, заява № 21920/93, пункт 48) вказано, що зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, роль якого обмежено перевіркою правильності застосування норм закону, процесуальні процедури у такому суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється після його розгляду судом першої інстанції, а потім судом апеляційної інстанції.
Також Європейський суд з прав людини в ухвалі від 09.10.2018 у справі "Азюковська проти України" (Azyukovska v. Ukraine, заява №26293/18) зазначив, що застосування критерію малозначності справи було передбачуваним, справу розглянули суди двох інстанцій, які мали повну юрисдикцію, заявниця не продемонструвала наявності інших виключних обставин, які за положеннями Кодексу могли вимагати касаційного розгляду справи.
З урахуванням викладеного суд касаційної інстанції дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Підприємця на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.11.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 у цій справі відповідно до пункту 1 частини першої статті 293 ГПК України, оскільки вона подана на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Керуючись частиною п'ятою статті 12, статтею 234, пунктом 2 частини третьої статті 287, статтею 293 ГПК України, Верховний Суд
Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Фізичної особи-підприємця Гусєва Анатолія Олександровича на рішення Господарського суду Миколаївської області від 17.11.2025 та постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.02.2026 у справі № 915/1218/25.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Суддя І. Булгакова
Суддя Ю. Власов
Суддя Т. Малашенкова